Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Основні поняття конкурентоспроможності підприємства

Взагалі питання конкуренції для українських підприємств є досить новим, у зв’язку з недавнім переходом нашої країни до ринкових відносин.

Конкуренція є одним із елементів ринкового механізму, який забезпечує взаємодію суб’єктів ринку у процесі їх господарської діяльності.

Не дивлячись на те, що конкуренція орієнтує розвиток ринку з моменту його виникнення, перші найбільш цілісні теоретичні положення про рушійні сили конкурентної боротьби з’явилися лише к середині XVIII сторіччя.

Зробимо огляд існуючих трактувань поняття “конкуренція” серед класиків мікро та макроекономіки та сучасних економістів, та внесемо ясність у наше розуміння цього питання.

Теоретичне обґрунтування та узагальнення теорії конкуренції було зроблено А. Смітом в його роботі “Исследование о природе и причине богатства народов”. Він визначав конкуренцію як поведінкову категорію, коли індивідуальні продавці і покупці борються на ринку за більш вигідні продаж та купівлю відповідно. У своїй роботі А. Сміт сформулював принцип “невидимої руки”, сутність якого полягає у тому, що кожен підприємець, намагаючись задовольнити лише власні потреби, та намагаючись лише до власної вигоди, водночас задовольняє інтереси суспільства. Іншими словами, фірми, намагаючись задовольнити власні потреби, неначе під керівництвом “невидимої руки”, діють у відповідності до деякого “ідеального” плану розвитку економіки. При цьому, саме конкуренція є тим механізмом який примушує підприємців діяти згідно з наказами “невидимої руки”. Прикладом цього явища може бути використання нових технологій виробництва. Фірма, яка використовує нову технологію, більш економно використовує ресурси, та відповідно зменшує витрати. Суб’єктивно – вона задовольняє власні інтереси, але водночас, це об’єктивно – призводить до збільшення суспільного багатства.

Також А. Сміт вперше сформулював поняття конкуренції як суперництва, яке викликає підвищення або зниження ціни за умови, відповідно, зменшення або збільшення пропозиції. Сформулював тонкий та гнучкий механізм конкуренції. Тонкість проявляється у тому, що при зниженні попиту, найбільші труднощі відчувають фірми які займаються випуском неякісної, невиправдано дорогої, або непотрібної на ринку продукції. Гнучкість механізму конкуренції проявляється у миттєвій реакції на будь-які зміни у зовнішньому середовищі. При цьому, швидше за інших до цих змін адаптуються більш мобільні фірми.[38]

Франк Найт визначав конкуренцію як ситуацію, в якій одиниць, що конкурують, багато, і вони незалежні. Він також відзначав, що конкуренція являє собою просто свободу індивідуалів мати справу з тими чи іншими індивідуалами, та вибирати найкращі, з їхньої точки зору, умови серед запропонованих.

Йозеф Шумпетер стверджував, що з точки зору економічного зростання, конкуренція являє собою суперництво старого з новим: нові товари, нові технології, нові джерела забезпечення потреб, нові типи організації.

На думку К. Макконелла та С. Брю, конкуренція – це ­­­­­наявність на ринку великої кількості незалежних покупців та продавців, а також їх можливість вільно входити на ринок та залишати його.[3]

Ф.А. Хайєк стверджує, що один з головних доказів на користь конкуренції полягає в тому, що вона дозволяє обійтися без “свідомого суспільного контролю” і дає людині можливість самій вирішувати, чи виправдовує потенційна прибутковість того, чи іншого підприємства пов’язані з ними незручності та ризик. Конкуренція підкоряє виробників і постачальників ресурсів диктату покупців.

За словами Л. Едхарда “через конкуренцію може бути досягнута – у кращому розумінні цього слова – соціалізація прогресу і прибутку і до того вона не дає згаснути особистому прагненню кожного до трудових досягнень”.

З точки зору Д. Робінсона, конкуренція розглядається як ситуація на ринку з великою кількістю конкурентів, які пропонують однорідний товар споживачам, коли ціна на даний товар формується співвідношенням попиту та пропозиції. У такій ситуації окремий продавець не може встановити ціну вище ринкової, тому, що існує велика кількість продавців, які реалізують ту ж саму продукцію за нижчою (ринковою) ціною, яка більше влаштовує покупців.[28]

У підручниках з політекономії та словниках радянського періоду конкуренція розглядалася з позиції класового підходу. Класичними вважалось наступні визначення:

“Конкуренція – 1) у капіталістичному суспільстві – жорстока, безперервна боротьба капіталістів між собою за найбільшу частину прибутку, за ринки збуту, за джерела сировини тощо, яку приводять у рух інтереси наживи (збагачення). Особливо гострі форми конкуренція приймає в епоху імперіалізму, розвиток конкуренції загострює капіталістичні протиріччя; 2) суперництво у будь-якій діяльності між окремими особами, зацікавленими у досягненні однієї і тієї ж мети”.

У роботах більш пізнього періоду, виданих під час так званого “періоду застою”, конкуренція також трактується, насамперед, як суперництво:

“Конкуренція – 1) суперництво, боротьба за досягнення найкращих результатів у будь-якій діяльності; 2) боротьба між фірмами (підприємствами) за найбільш вигідні умови виробництва та збуту товарів; 3) боротьба між країнами за джерела сировини, ринки збуту та сфери прикладення капіталу”.

Взагалі, у минулому у радянській літературі перевищували негативні оцінки конкуренції. Довідники, словники та учбові посібники з політекономії соціалізму регулярно повідомляли про повне усунення конкуренції та заміні її безконфліктним (з переможцем і без переможених) соціалістичним змаганням у радянській економіці. Багатьох людей взагалі лякало слово “конкуренція”, у ній бачилось “лихо”, яке поблажливе до невеликої купки хитрих та нечистих на руку бізнесменів, здатних на будь-який вчинок у їх просуненні до вершини успіху та збагачення.

На сьогодні такі наївні уявлення про конкуренцію, основані на елементарній неінформованості радянських людей про справжні реалії конкуренції у країнах з розвинутою економікою, експлуатуються хіба що небагато чисельними супротивниками швидкого переходу до ринкової економіки.

В умовах вільного підприємництва конкуренція здійснюється в різних формах з використанням самих різноманітних засобів усунення суперника з його позиції. Життя довело, що саме завдяки конкуренції, та на її основі держави з ринковою орієнтацією забезпечували рух уперед.

У Законі України “Про обмеження монополізму та недопущення недоброякісної конкуренції в підприємницькій діяльності” приводиться таке визначення: “конкуренція – це змагання підприємців, при якому самостійні дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку та стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач”.

Таким чином, конкуренція є найбільш ефективним методом взаємної координації індивідуальних дій суб’єктів ринку без централізованого втручання в їхню діяльність.

Однак усі вище згадані визначення конкуренції розглядають її дещо односторонньо. Одні автори визначають конкуренцію як боротьбу фірм, другі – як боротьбу фізичних осіб, треті – наявність достатньої кількості продавців та покупців, четверті – як процес або ситуацію. На наш погляд більш повну характеристику конкуренції дає Р.А. Фатхутдінов: ”Конкуренція – процес управління суб’єктом своїми конкурентними перевагами для одержання перемоги або досягнення інших цілей у боротьбі з конкурентами за задовольняння об’єктивних або суб’єктивних потреб у рамках законодавства. Конкуренція є рушійною силою розвитку суб’єктів і об’єктів управління, суспільства взагалі”.[46]

З огляду на вищезазначене, можна зробити висновок, що не дивлячись на досить різноманітні погляди на таке явище як конкуренція, усі вчені дотримуються одного з трьох типів трактувань: поведінкового, структурного та функціонального.

Поведінкове трактування конкуренції пов’язане з боротьбою за гроші покупців шляхом задовольняння їх потреб, тобто продажу їм рідких економічних благ. Логіка цього підходу полягає у тому, що більшість благ (товарів, послуг, ресурсів) є рідкими, тобто їх кількість менше потенційної потреби суспільства. Тому їх власники мають можливість висувати свої умови їх розподілу.

Структурне трактування – аналіз структури ринку з метою визначення ступеню свободи покупця і продавця на ринку та способу виходу з нього. Іншими словами, акцент зміщується з самої боротьби між кампаніями на аналіз структури ринку, тих умов, які домінують на ньому.

Функціональне трактування конкуренції – суперництво старого з новим, з інноваціями, коли приховане стає явним. Саме завдяки механізму конкуренції з ринку витісняються підприємства, які використовують застарілі технології.

Отже, к середині XX ст. були сформовані загальні уявлення про сутність конкуренції та її основних рушійних силах, відображених у чотирьох класичних моделях (рис. 10). [52]

 

 

 

 


Рис.10 Моделі конкуренції

 

Чиста конкуренція – являє собою ситуацію на ринку з нескінченно великою кількістю продавців які виробляють або реалізують ідентичну продукцію. В умовах чистої конкуренції ні продавці, ні споживачі не можуть вплинути на ринкову ціну даної продукції; не існує перешкод щодо входу або виходу на ринок; усі учасники володіють повною та достовірною інформацію. Але у реальному житті виконання усіх умов чистої конкуренції одночасно – неможливе. Тому ця модель є суто теоретичною.

Монополістична конкуренція – це також ситуація з великою кількістю продавців, але їх продукція має суттєві відмінності від продукції яка реалізовується конкурентами. Жодна фірма не має значної долі у загальному обсягу продаж. У цих умовах використовуються, в основному, нецінові методи конкуренції.

Олігополістична конкуренція має наступні, досить суттєві відмінності від попередніх моделей: невелика кількість конкурентів, які задовольняють велику частину попиту; продукція може бути як стандартизована, так і диференційована; високий рівень взаємозалежності між конкурентами; достатньо великі бар’єри щодо входу на ринок.

Чиста монополія є повною протилежністю ринку чистої конкуренції. Тобто на ринку існує лише одна фірма, яка реалізує унікальну продукцію, яка не має ідентичних товарів-замінників. Дана фірма повністю контролює ситуацію на ринку і має можливість самостійно впливати на ціну, у такому разі конкуренція повністю відсутня.

Слід також відзначити, що конкуренція може бути відмінною як за методами досягнення, так і за формами.

Конкуренція може бути галузевою та міжгалузевою. Галузева конкуренція передбачає суперництво окремих підприємств-продавців товарів та послуг однієї галузі у задоволенні потреб споживачів, в обсягах реалізації, частки обслуговування ринків та відповідно маси одержаного прибутку. Галузева конкуренція може проявлятися як між фірмами, так і в середині фірми.

Міжгалузева конкуренція проявляється у боротьбі між підприємствами різних галузей які задовольняють різні потреби споживачів, або між продавцями товарів-замінників, які задовольняють одну і ту ж потребу. Це боротьба за найкращі умови одержання та використання ресурсів та капіталу.

Також можна розрізняти конкуренцію за територіальним принципом. У такому разі виділяють регіональну, національну та міжнародну конкуренцію. Регіональна конкуренція здійснюється у межах невеликих територіальних одиниць, як то місто, район, область. Національна – це конкуренція у межах країни. Міжнародна конкуренція – це боротьба у світовому масштабі.[37]

В залежності від того, які суб’єкти ринку ведуть між собою конкурентну боротьбу розрізняють конкуренцію продавців та конкуренцію покупців. Продавці конкурують між собою за збут товарів з метою одержання як можливо більшого прибутку. Покупці конкурують за можливість одержання продукції, наприклад дефіцитної.

За моральними принципами ведення боротьби, можна виділити добросовісну та недобросовісну конкуренцію.

За методами здійснення можна виділити цінову та нецінову конкуренцію. Цінова конкуренція проявляється у зниженні ціни на товари без зміни їх якості та властивостей, порівняно з цінами на аналогічну продукцію у конкурентів. Це може відбуватися за рахунок зниження витрат, або підприємство може свідомо йти на тимчасову втрату частки (а у деяких випадках повністю) прибутку, з метою усунення конкурентів, та за рахунок цього захоплення більшої частки ринку.[1]

Нецінова конкуренція здійснюється завдяки відмінностям у якості продукції, або завдяки якісним властивостям діяльності продавця. Тобто вирішальну роль відіграють фактори, які на пряму не пов’язані з ціною, або взагалі не залежать від неї. Наприклад: більша надійність товару, дизайн, упаковка, екологічність (дуже актуальна останнім часом), удосконалення до і після реалізаційного обслуговування, імідж продавця, тощо.

Отже, що стосується сфери послуг в Україні, то для неї характерні наступні види та методи конкуренції: переважно цінова конкуренція з невеликою часткою нецінової; за територіальною ознакою найбільш характерною є регіональна конкуренція, оскільки підприємства сфери послуг орієнтовані на відносно невелику зону обслуговування.

Розглядаючи теорію конкуренції необхідно також відзначити за наявності яких умов можливе виникнення конкуренції. По-перше, це наявність приватної власності. По-друге, наявність на ринку великої кількості незалежних виробників та споживачів. По-третє, необхідна наявність на ринку засобів виробництва. Наступним є свобода вибору виду господарської діяльності. А також необхідною умовою є відповідність між попитом та пропозицією.

 

Конкурентоспроможність

Окреме підприємство не є єдиним продавцем спожив­чих товарів та послуг. В ході своєї діяльності воно стає учасником конкурентної боротьби за споживача (покупця). Тому одним з важли­вих етапів роботи з розробки стратегії діяльності є визначення стану конкуренції на ринку (сегменті ринку) діяльності та визначення по­зиції підприємства на ринку.

Можливість виживання підприємства в умовах постійної конку­рентної бо-ротьби залежить від його конкурентоспроможності.

Діяльність підприємств на ринку вимагає від них постійного порівняння власної діяльності з діяльністю конкурентів, тобто визначення конкурентоспроможності.

Теорія конкурентоспроможності бере свій розвиток з кінця XVIII – початку XIX століть у працях Д. Рікардо, в яких він виклав основні положення теорії порівняльних переваг. Сутність її полягає у тому, що при обміні перевагу отримують ті країни, що виробляють продукцію з меншими витратами.

Послідовниками теорії порівняльних переваг Д. Рікардо можна вважати Е. Хекшера та Б. Оліна. Вони вивели так названу “теорему Хекшера-Оліна”, сутність якої полягає у тому, що для забезпечення конкурентоспроможності країна повинна експортувати такі товари, виробництво яких потребує значної кількості надлишкових факторів, що маються у наявності. Але у 1947 році, аналізуючи структуру експорту-імпорту США, В. Леонтьєв отримав результати, які суперечили “теоремі Хекшера-Оліна”. У цей час в експорті країни переважали товари більш трудомісткі ніж капіталомісткі. Хоча у США на той час спостерігався надлишок капіталу. Це явище отримало назву “парадокс Леонтьєва”.[37]

В літературі з економіки та маркетингу поняття конкурентоспроможність та порівняльні переваги часто ототожнюють. Але ми погоджуємось з думками Г.Л. Азоєва та А.П. Черенкова, які стверджують, що між цими поняттями існує причинно-наслідкова різниця: “...конкурентоспроможність є наслідком, який фіксує наявність порівняльних переваг, без останніх неможлива конкурентоспроможність.” При цьому слід також враховувати, що існуючі переваги лише у сукупній своїй дії призводять до конкурентоспроможності.

Взагалі поняття конкурентоспроможності, як і конкуренція, не має остаточного, єдиного визначення, тому зробимо огляд найбільш розповсюджених трактувань.

У загальному виді конкурентоспроможність – це властивість суб’єкту, яка характеризується ступінню реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами, що представлені на даному ринку.

Воронкова А. та Бешляга Е. стверджують, що під конкурентоспроможністю розуміється обумовлене економічними, соціальними та політичними факторами положення окремого підприємства на внутрішньому та зовнішньому ринках. Це характеристика підприємства, яка ґрунтується на аналізі аспектів господарської діяльності, яка дозволяє визначити порівняльні переваги підприємства у конкурентній боротьбі.

По-перше, слід зазначити, що конкурентоспроможність - це поняття складне та багаторівневе, аналіз та оцінку якого слід чітко пов’язувати з певним економічним об’єктом, стосовно якого воно застосовується.

Отже, в залежності від цього, поняття конкурентоспроможність має відмінні інтерпретації та може бути розглянуто на рівні продукції, підприємства, галузі, окремого регіону та на рівні національної економіки в цілому.

Поняття конкурентоспроможності на макрорівні, тобто на рівні країни, відображує основні позиції національної економіки у системі міжнародних відносин та проявляє себе у можливості укріплювати ці позиції.[43]

Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю у неї конкурентних переваг, які дозволяють виробляти продукцію високої якості з витратами, що не перевищують світові. Продукція повинна задовольняти потреби конкретних груп споживачів відносно споживчої вартості товарів, їх ринкової новизни та вартості.

На рівні підприємства конкурентоспроможність означає здатність здійснювати прибуткову господарську діяльність в умовах конкретного ринку.

Аналізуючи економічну літературу, можна зробити висновок, що автори виділяють декілька напрямків досягнення конкурентоспроможності підприємствами.

Прихильники одного з них акцентують увагу на виготовленні товарів та наданні послуг, які задовольняють потреби споживачів. Ф. Котлер вважає, що для досягнення конкурентоспроможності фірма повинна знати усі можливі способи, щоб задовольнити конкретні потреби покупців [28]. На думку Б.Карлофа, конкурентоспроможність знаходить вираження у можливості забезпечити вигіднішу пропозицію у порівнянні із конкурентами.

Прихильники другого напрямку пов’язують конкурентоспроможність з якістю товарів та послуг та їх вартісними характеристиками. Наприклад, Ю.М. Осіпов вважає, що конкурентоспроможність визначається сприятливим співвідношенням ціни товару та ефекту, який отримується при його використанні. На думку М. Мескона та його співавторів, конкурентоспроможність досягається залученням та утриманням споживачів шляхом зниження витрат нижче рівня конкурентів [33]. До цієї ж групи можна віднести К.Еклунда який стверджує, що високий рівень конкурентоспроможності досягається виробництвом якісних та дешевих товарів чи послуг.

Як бачимо, іноді поняття конкурентоспроможність підприємства пов’язують лише із конкурентоспроможністю продукції, що реалізується або виробляється. Дійсно, конкурентоспроможність продукції лежить в основі надійних конкурентних позицій будь-якого підприємства. Разом з тим, конкурентоспроможність продукції виступає необхідною, але недостатньою умовою конкурентоспроможності підприємства.

Отже, не дивлячись на тісний взаємозв’язок цих категорій, вони мають і суттєві відмінності. Наприклад, деякі автори виділяють наступні:

- за своєю структурою конкурентоспроможність підприємства є значно складнішою за конкурентоспроможність продукції, оскільки об’єктом її прикладення є всі аспекти діяльності підприємства;

- конкурентоспроможність продукції визначається стосовно достатньо короткого, з економічної точки зору, періоду часу. Оцінка ж конкурентних позицій фірми пов’язана з порівняно тривалим періодом;

- конкурентоспроможність продукції розглядається для кожного її виду, а конкурентоспроможність підприємства охоплює всю номенклатуру продукції;

- рівень конкурентоспроможності підприємства, в першу чергу, цікавить його власника, а оцінка конкурентоспроможності товару – є прерогативою споживача, якого не цікавлять обсяги та ефективність господарської діяльності.

На думку І.Н. Герчикової, поняття конкурентоспроможності товару та конкурентоспроможність підприємства співвідносяться між собою як частина та ціле. При цьому можливість підприємства здійснювати конкурентну боротьбу залежить від конкурентоспроможності товару та сукупності економічних методів діяльності фірми, які впливають на результат конкурентної боротьби.[9]

У сучасній літературі з економіки поняття конкурентоспроможності підприємства висвітлено досить широко. Пропонують розрізняти чотири основні рівні конкурентоспроможності підприємства.

Для підприємств першого рівня характерна внутрішньо нейтральна організація управління. Керівник дбає лише про випуск продукції зважаючи на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Вважаються зайвими зміна конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури і функцій організації з питань збуту та служби маркетингу, оскільки не враховуються зміни ринкової ситуації та запити споживачів. Підприємства другого рівня конкурентоспроможності прагнуть зробити свої виробничі системи "зовнішньо нейтральними". Це означає, що про-дукція підприємства має повністю відповідати стан­дартам, які встановлені їх основними конкурентами.

Якщо керівники підприємства знають, що підприємства має дещо інші порівняльні переваги щодо конкуренції на ринку, ніж їхні основні суперники, і намагаються не дотримуватись загальних стандартів виробництва, що встановлені в галузі, то підприємство в цьому разі еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. Система управління на цих підприємствах починає активно впливати на виробничі системи, сприяє їх розвитку та удосконаленню.

Коли успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління і залежить від якості, ефективності управління, організації виробництва, підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності й істотно випереджають конкурентів.

Нині в умовах становлення ринкових відносин більшість вітчизняних підприємств можна зарахувати до першого рівня конкурентоспроможності. Однак необхідно зазначити прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств (в основному з іноземними інвестиціями), які намагаються перейти на третій і навіть четвертий рівень конкурентоспроможності.

В. Дикань вважає, що узагальнюючими показниками, за допомогою яких реально відбиваються результати роботи підприємства є прибутковість (тобто відношення одержаного прибутку до розміру стартового капіталу) та конкурентостійкість. Поняття конкурентоспроможності та конкурентостійкості дуже близькі, взаємопов’язані, але не ідентичні. Конкурентоспроможність визначає конкурентостійкість підприємства, тобто чим більші потенційні та реальні можливості фірми з випуску конкурентоспроможної продукції, тим більша її конкурентостійкість. Конкурентостійкість характеризує динамічний процес специфічних відносин між виробниками однієї й тієї самої чи аналогічної продукції, тобто стабільність становища на ринку одного виробника щодо іншого.[43]

Незважаючи на різні підходи до визначення суті поняття конкурентоспроможності, усі дослідники визначають такі рисицього показника.

1. Порівняльний характер.

Конкурентоспроможність не є явищем, притаманним конкрет­ному об'єкту, вона не витікає з його внутрішньої природи, а виявляє­ться тільки за умов порів-няння цього об'єкта з іншими. Виходячи з цього, можна стверджувати, що конкурентоспроможність підприємств можливо оцінити шляхом порівняння найбільш суттєвих показників їх діяльності. Результатом цього порівняння є визначення рівня кон­курентоспроможності.

2. Часовий характер (динамічність).

Досягнутий в окремий проміжок часу рівень конкурентоспроможності підприємства не може розглядатися як довгострокова характеристика його ринкової позиції незалежно від ефективності його діяльності. Протидія інших суб'єктів господарювання, рішучість та активність їх конкурентних стратегій можуть призвести до втрати досягнутої позиції та зниження рівня конкурентоспромож­ності.

В зв'язку з динамічністю переваги, окремі дослідники, наприк­лад, А.Градов, використовують поняття "життєвий цикл конкурентної переваги". Ок-ремі етапи життєвого циклу конкурентної переваги – це становлення, прискорене зростання, обмежене зростання, зрілість, спад, що пов'язуються з рівнем використання ресурсного потенціалу підприємства та ефективністю його конкурентної стратегії. [52]

Конкурентоспроможністьокремого підприємства на певному сегменті товарного чи регіонального ринку виступає як узагальнююча оцінка його конкурентних переваг в питаннях форму­вання ресурсного потенціалу, якості задоволення споживчого попиту та досягнутої завдяки цьому ефективності функціонування господар­чої системи, які мають місце на момент чи протягом періоду оціню­вання.

Основні фактори, які визначають конкурентоспроможність під­приємства на споживчому ринку, – це якість задоволення споживчого попиту, ефективність функціонування господарської системи, ресурсний потенціал.

Аналіз конкурентних позицій фірми на ринку припускає виявлення факторів, які впливають на конкурентоспроможність фірми. З позиції фірми фактори, які впливають на конкурентоспроможність, можна розподілити на дві групи: зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх належать фактори, які генеруються макрооточенням та безпосереднім оточенням фірми. На фактори макрооточення фірми не можна вплинути, але вона повинна їх ураховувати у своїй діяльності. Фактори безпосереднього оточення - це ті, які не залежать від фірми, але на які вона може суттєво вплинути. До внутрішніх належать фактори, які залежать від фірми, їх ініціатор - сама фірма.

До зовнішніх факторів необхідно віднести: загальнополітичний стан у державі; зовнішньополітичні та економічні зв'язки з іншими державами; регулюючу роль держави; експортно-імпортні відносини держави; раціональне розташування робочої сили; існуючу систему управління; наявність (чи відсут-ність) антимонопольного законодавства та інші.

До внутрішніх факторів належать: система та методи управління фірмою; ефективність використання ресурсів та інші.

Оцінка конкурентоспроможності фірми відносно інших конкурентів вміщує в себе наступні фактори, які впливають на відносини покупців до фірми та її продукції:

1) комерційні умови: можливість фірми надавати споживацький або комерційний кредит, знижки з прейскурантної ціни; можливість складання това-рообмінних (бартерних) угод;

2) доступність магазинів, супермаркетів поширеному колу покупців, проведення демонстрацій товарів; ефективність рекламної політики;

3) організація технічного обслуговування продукції: обсяг послуг, які надано; строк гарантійного та пост гарантійного обслуговування та інше;

4) уявлення про фірму з боку споживачів: її авторитет та репутація, інформованість потенційних покупців про діяльність фірми, асортимент її продукції, сервіс; визначення думки покупців про їх бажання шляхом опитування; вплив тенденцій розвитку кон'юнктури на положення фірми на ринку.

 


Читайте також:

  1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  2. II. Основні засоби
  3. II. Поняття соціального процесу.
  4. II.3. Основні способи і прийоми досягнення адекватності
  5. III етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.
  6. IV група- показники надійності підприємства
  7. IV. Оцінка привабливості стратегічних зон господарювання підприємства на ринку.
  8. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
  9. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
  10. V розділ. Товарна політика підприємства
  11. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  12. VII. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У ХХ ст.




Переглядів: 6391

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Інструменти реалізації стратегії | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.009 сек.