Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Аналіз балансу комерційного банку

Загрузка...

 

Основним документом для аналізу фінансового стану комерційного банку є його баланс. Активи (відбиваються ліворуч) і пасиви (відбиваються праворуч) представлені в балансі в порядку зниження їхньої ліквідності. Для того, щоб спростити аналіз балансу, його трансформують у консолідований. Баланс, як миттєвий знімок, дає можливість оцінити активи, зобов'язання і капітал банку в конкретний момент часу. Баланс – це зведена таблиця, що дає уявлення про фінансовий стан, характер, структуру і розміри операцій банку на відповідну дату [59].

У пасиві балансу відбиваються власні кошти і зобов'язання банку, в активі – розміщені кошти або зобов'язання банку. В активі балансу відбиваються також наявні кошти, що спочатку виникають як еквівалент проданих акцій, тобто зобов'язань самого банку. У значній своїй частині ці наявні кошти втілюються потім у власність банку – необхідні матеріальні блага. Готівка збільшується знову тоді, коли банк починає функціонувати як депозитна установа, тобто починає приймати внески.

Особливе значення в балансовій структурі належить обов'язковим резервам. Вони встановлюються законом для всіх установ, що приймають внески і видають позички. Коли позички повертаються (сплачуються), касова готівка банку знову збільшується, як і його потенційна здатність надавати нові позички. Ефект створення додаткових засобів виникає і при покупці банком державних цінних паперів (облігацій, білетів державної скарбниці). Але в будь-якому випадку здатність системи комерційних банків створювати нові гроші обмежена загальною сумою резервів.

Слово «пасив» у балансі означає, що банк, одержавши майнові засоби від кредиторів і пайовиків, опиняється стосовно них у положенні боржника. Тому, скільки в справі мається майнових засобів, стільки є в банку і зобов'язань, вважаючи в числі останніх і борг пайовикам, вимірюваний сумою капіталу. Отже, базову модель балансу комерційного банку можна представити в такому вигляді [47]:

Актив = Пасив (1.1)

або

Актив = Зобов'язання + Власний капітал. (1.2)



Интернет реклама УБС

Приклад консолідованого балансу комерційного банку представлений у додатку А.

Дослідження структури балансу комерційного банку варто починати з пасиву, що характеризує джерела коштів, тому що саме пасивні операції в значній мірі визначають умови, форми і напрямки використання банківських ресурсів, тобто склад і структуру активів. При цьому слід зазначити, що пасивні операції історично відігравали первинну роль стосовно активних, тому що необхідною умовою для здійснення активних операцій є достатність коштів банку, зазначених у пасиві.

Перехід до ринкової моделі економіки, ліквідація монополії держави на банківську справу, створення дворівневої банківської системи докорінно змінюють характер банківських ресурсів. Варто також мати на увазі, що поняття «банківські ресурси» ширше, ніж поняття «ресурси кредитування», оскільки перші використовуються не тільки для цілей кредитування, але і для фінансування і виконання інших активних операцій банків [30].

Пасиви банку можна розділити на дві групи:

1) власний капітал (і віднесенні до нього статті), що одержується за рахунок первинної емісії цінних паперів комерційного банку і відрахувань від прибутку, що йдуть на формування або збільшення фондів;

2) залучені і позикові кошти, що одержуються за рахунок депозитних операцій банку і кредитів від інших юридичних осіб.

Пасивні операції дозволяють залучати в банки кошти, що вже знаходяться в обороті, а нові ресурси створюються банківською системою в результаті активних кредитних операцій.

Аналіз структури пасиву доцільно починати з виявлення розміру власних коштів банку, а також визначення їхньої частки у формуванні загальної суми балансу.

Аналіз активів комерційного банку припускає аналіз структури активних операцій, а також оцінку економічної доцільності і ризикованості окремих операцій. Структура і якість активів обумовлюють його ліквідність і платоспроможність.

Власний капітал комерційного банку являє собою джерело фінансових ресурсів банку. За рахунок власного капіталу банки покривають близько 12–20% загальної потреби у ресурсах. Він незамінний на початкових етапах діяльності банку, коли засновники здійснюють ряд первісних витрат, без яких банк просто не може почати свою діяльність. Не менш важлива роль власного капіталу, як джерела фінансування витрат банку на наступних етапах здійснення банківських операцій.

Таким чином, капітал банку здійснює наступні функції:

1) компенсує поточні втрати, тим самим служить захистом від банкрутства;

2) підтримує довіру клієнтів і переконує кредиторів у своїй фінансовій силі;

3) забезпечує необхідні умови для функціонування банку і його організаційного росту;

4) є основою для встановлення регулювальними органами нормативів, що визначають контрольні нормативи діяльності банку.

Для якісного аналізу структури капіталу банку важливо знати його складові. При цьому розрізняють такі два види капіталу [53]:

1) капітал як сума всіх його фондів (п'ятий клас бухгалтерського балансу);

2) капітал, розрахований за методикою НБУ, розмір якого потім використовується при розрахунку деяких обов'язкових нормативів; у даному випадку в загальний об’єм капіталу входять тільки ті фонди, що сформовані за рахунок чистого прибутку і зменшені на ризикові активи (цінні папери і дебіторську заборгованість по господарській діяльності).

У цілому капітал банку складається зі статутного фонду, резервів банку і нерозподіленого прибутку.

Статутний фонд формується як за рахунок коштів шляхом емісії акцій, так і за рахунок внесків у вигляді матеріальних і нематеріальних активів, а також цінних паперів третіх осіб (це не характерно для українських банків, тому що законодавчо внески акціонерів можливі тільки у виді коштів).

У закордонних банках до 70% статутного капіталу приходиться на частку матеріальних активів. Це негативно позначається на рівні платоспроможності і ліквідності банку, скорочує його ресурсну базу [56].

Статутний фонд формується за рахунок емісії простих і привілейованих акцій (останні, як правило, не перевищують 10%). Банки розміщують свої акції на фондовому ринку, дістаючи додатковий прибуток.

З огляду на нестабільну економічну ситуацію в Україні і слабкий розвиток фондового ринку, нарощування статутного капіталу шляхом випуску і розміщення нових акцій важко для банків. Крім того, такий спосіб мобілізації грошових ресурсів є дорогим і не завжди прийнятним через утрату контрольного пакету акцій.

Резерви банку формуються за рахунок прибутку і включають резерви за позичками, резерви під знецінювання цінних паперів, фонд економічного стимулювання та ін.

Нерозподілений прибуток – це прибуток, що залишається в розпо­рядженні банку (ним розпоряджаються акціонери і керівництво банку).

Відповідно до Постанови Правління НБУ від 27.07.1999 №376 [5] поняття «капітал» визначається як різниця між загальними сумами активів і зобов'язань банку. При розрахунку нормативів загальна сума капіталу складається із суми основного капіталу (капітал I рівня) мінус сума недосформованих резервів по активних операціях, додаткового капіталу (капітал II рівня) і субординованого капіталу (капітал III рівня) мінус відволікання з розрахунком розміру основних засобів.

Загальна сума капіталу, що береться при розрахунку нормативів, може відрізнятися від загальної суми капіталу, що показана у фінансовій звітності.

Для аналізу реального капіталу необхідно визначити чистий капітал, чи капітал-нетто.

Основний капітал I рівня складається з:

1) фактично оплаченого зареєстрованого статутного капіталу;

2) дивідендів, що спрямовані на збільшення статутного капіталу;

3) емісійних різниць;

4) резервних фондів;

5) прибутків минулих років;

6) збитків поточного року.

Основний капітал I рівня зменшується на суму нематеріальних активів і недосформовані резерви по активних операціях.

Додатковий капітал (ДК) складається з:

1) резервів під стандартну заборгованість інших банків;

2) резервів під стандартну заборгованість по кредитах, що видані клієнтам;

3) загальних резервів;

4) результатів переоцінки основних засобів;

5) поточних доходів.

Субординований капітал (СК) являє собою кошти, притягнуті як у національної, так і в іноземній валюті на умовах субординованого боргу, на підставі договору на термін не менш 5 років із щорічним зменшенням розміру цих коштів на 20% від їхнього первісного розміру протягом 5 останніх років дії договору. Розмір вартості субординованого капіталу не повинен перевищувати 50% від розміру основного капіталу.

До відволікань (В) із загальної суми капіталу відносяться:

1) цінні папери в портфелі банку на інвестиції;

2) вкладення в асоційовані і дочірні компанії.

Сума невідкоректованого капіталу на основні засоби розраховується в такий спосіб:

К1 = ОК1 + ДК + СК – В. (1.3)

До основних засобів (ОЗ) відносяться:

1) операційні основні засоби і капітальні вкладення в них;

2) нерозподілені основні засоби і капітальні вкладення в них.

3) Таким чином, капітал банку розраховується по формулі:

К =К1 – (ОЗ –К1), (1.4)

де (ОЗ – К1) – розмір перевищення основних засобів над невід­корек­то­ва­ним капіталом банку (якщо ОЗ > К1, то розраховується (ОЗ – К1), якщо ОЗ < К1, то для розрахунку береться «0»).

Таким чином, можна говорити про те, що капітал банку є найважливішим страховим фондом для покриття можливих претензій у випадку банкрутства банку і джерелом фінансування розвитку банківських операцій. У зв'язку з цим банки прагнуть збільшити свій капітал. Однак надмірна «капіталізація» банку і випуск зайвого числа акцій у порівнянні з оптимальною потребою у власних коштах не є благом, а навпаки, негативно впливають на його діяльність. Мобілізація грошових ресурсів шляхом випуску і розміщення акцій – відносно дорогий і не завжди з погляду контролю прийнятний для банку спосіб фінансування. Як правило, дешевше і вигідніше залучити кошти вкладників, ніж нарощувати власний капітал.

Визначити розмір капіталу нелегко, але дуже важливо. Для того, щоб банк ріс, збільшувалися його депозити і прибуткові активи, він повинний нарощувати свій капітал і в той же час зберігати незмінним рівень ризику. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між величиною капіталу й інших статей банківського балансу.

При аналізі достатності капіталу використовують ряд коефіцієнтів (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Система коефіцієнтів, що використовуються для аналізу достатності капіталу

Найменування коефіцієнтів Обрахунок Рекомен­доване значення
1. Рівень капіталу в структурі загальних пасивів, К1   Капітал   0,15 ¸ 0,20
  Пасиви  
2. Співвідношення чистого капіталу і загальних активів, К2   Чистий капітал   Не менш 0,04
  Загальні активи  
3. Співвідношення капіталу і загальних активів, зважених на ризик, К3   Капітал   Не менш 0,08
  Активи, зважені на ризик  
4. Коефіцієнт достатності капіталу, К4   Чистий капітал   0,025 ¸ 0,30  
  Зобов’язання  
5. Коефіцієнт достатності капіталу, К5   Нетто - капітал   0,5 ¸ 1
  Брутто - капітал  
6. Коефіцієнт достатності капіталу, К6   Статутний капітал   0,15 ¸ 0,5
  Брутто - капітал  
                         

 

В даний час банківські операції базуються на залучених і позикових кредитних ресурсах. Банк може збільшити кредитний ресурс, збільшивши свої кошти як фінансова особа. Джерелами збільшення є нерозподілений прибуток і залучені кошти (на умовах повного розпорядження), наприклад за рахунок випуску акцій, позик і т.п.

Залучені кошти складаються з депозитів клієнтів, залучених спецфондів, тимчасово вільних коштів по розрахункових операціях, кредиторській заборгованості клієнтів. Основним елементом є депозити – гроші, внесені в банк клієнтами, що зберігаються на рахунках і використовуються відповідно до режиму рахунка і банківського законодавства.

Позикові (недепозитні) кошти містять у собі міжбанківські позички, міжбанківську тимчасову фінансову допомогу і реалізовані боргові цінні папери.

Відмінність недепозитних джерел банківських ресурсів від депозитів полягає в тім, що ініціатива залучення цих коштів належить самому банку, тоді як у випадку з депозитами активною стороною є вкладник [21].

У сукупності залучені і позикові кошти визначають розмір балансових зобов'язань банку. Зобов'язання банку – це кошти, що не належать банку, але тимчасово беруть участь в обороті банківських фондів як джерело його активних операцій.

До зобов'язань банку відносяться:

1) залишки на кореспондентських рахунках банків;

2) залишки на поточних рахунках клієнтів;

3) депозити – термінові і до запитання;

4) міжбанківські кредити, у тому числі отримані від НБУ;

5) залишки на рахунках обліку випущених банком боргових зобов'язань, що звертаються на ринку;

6) кредиторська заборгованість.

Зобов'язання банку поділяються на поточні та інші. У поточних зобов'язаннях банку виділяють: зобов'язання перед банками, зобов'язання перед клієнтурою й ощадні депозити (внески), зобов'язання клієнтури по виданим за неї акцептам, невиплачені дивіденди, несплачені податки і т.д.

До інших зобов'язань відносяться пасиви, що не носять поточного характеру, такі, як пенсійні і страхові фонди, резерви на покриття сумнівних боргів, інші резерви і провізії, за винятком тих з них, що включаються у власні кошти банку.

Провізії по сумнівних боргах являють собою суми, зарезервовані для відшкодування боргів позичальників, що виявилися неможливими до стягнення.

До резервів по сумнівних боргах відносяться суми, призначені для покриття можливих, але не фактично виниклих збитків по боргах позичальників, що потенційно можуть перетворитися в неможливі до стягнення.

У цілому інші зобов'язання не мають характер зобов'язань, що піддаються непередбаченим і різкім коливанням, і розглядаються як порівняно стабільні. Їхня питома вага в обсязі банківських ресурсів, як правило, невелика.

Аналізувати залучені і позикові ресурси необхідно по групах, що характеризують основні джерела залучення ресурсів банку:

1) депозити до запитання;

2) термінові депозити;

3) кошти кредиторів;

4) кошти, що надійшли від продажу цінних паперів;

5) кредити інших банків.

Співвідношення однієї чи декількох підгруп до суми зобов'язань банку (у відсотках) представляє їхню питому вагу і дає можливість виявити роль кожного економічного контрагента в розвитку пасивних операцій банку. У той же час порівняння зобов'язань перед банками, відзначеними в активі, дозволяє судити про стійкість положення даного банку, тому що такі позикові кошти піддаються більш істотним коливанням і при відсутності достатнього обсягу коштів, розміщених в інших банках, можуть стати потенційним джерелом погрози фінансової стабілізації банку.

Для комерційних банків внески – це головний вид пасивів, а отже, такий же по значимості ресурс для проведення активних кредитних операцій, як і власні кошти. Від характеру депозитів залежать види позичкових операцій, а отже, і розміри доходів банку.

Кошти, залучені банком від своєї клієнтури, зараховуються на поточні, депозитні, ощадні та інші рахунки. Для забезпечення можливості порівняння отриманих за звітний період даних з даними попереднього року залишки коштів на таких рахунках підсумовуються і відображаються в балансі єдиним показником.

Однак при аналізі структури депозитних притягнутих коштів їх необхідно групувати по терміновості, по суб'єктах залучення і т.д. Напри­клад, притягнуті депозити по терміновості залучення бувають коротко-, се­редньо- і довгостроковими, а по суб'єктах залучення вони поділяються на отримані від фізичних чи юридичних осіб, бюджетних організацій, різних товариств і т.д.

Аналіз структури залучених коштів за клієнтами і термінами дозволяє виявити, з яких секторів економіки і на який термін залучається основна маса коштів. Так, збільшення частки термінових депозитів у загальній сумі коштів, що мобі­лізуються, є позитивним моментом, незважаючи на ріст процент­них витрат (вартість термінових депозитів підприємств, організацій вища, ніж у розрахункових рахунків, але нижче, ніж у міжбанківського кредиту).

Термінові депозити виявляються найбільш стабільною частиною ресурсів, що залучаються. Це дозволяє здійснювати кредитування на більш тривалі терміни і, отже, під більш високий відсоток.

Більшість зобов'язань є платними, і тому витрати банку збільшуються.

Серед зобов'язань банку можна виділити дешеві і дорогі ресурси. До дешевих ресурсів відносяться залишки на рахунках клієнтів, депозити до запитання і кредиторська заборгованість.

Обслуговування розрахункових рахунків – найбільш дешевий ресурс для банку. Збільшення частки зазначеного компонента в ресурсній базі зменшує процентні витрати банку. Однак варто мати на увазі, що розрахункові рахунки – самий непередбачений інструмент, тому висока їхня частка послабляє ліквідність банку. Оптимальним вважається рівень частки розрахункових рахунків у ресурсній базі до 30%.

Прибутковість від операцій з дорогими ресурсами (відносяться рахунки, по яких залучаються найдорожчі для банку ресурси) не дуже велика.

До дорогих ресурсів відносяться: термінові депозити, міжбанківські кредити і депозити.

Збільшення зобов'язань оцінюється позитивно, тому що це говорить про ріст суми кредитних ресурсів. Чим більше питома вага термінових депо­зитів, тим вище стабільна частина ресурсів комерційного банку. Це позитив­но позначається на його ліквідності і зменшує залежність від міжбанківських кредитів.

Аналіз активних операцій банку.

Активні операції банків – це фінансові операції по розміщенню коштів з метою одержання доходів. До них відносяться видача кредитів і позик, покупка цінних паперів, вкладення коштів у комерційні проекти, лізингові і факторингові операції, операції з векселями.

Актив – це об'єкт, що контролюється банком дає доход чи може бути виміняний на інший об'єкт, що дає доход.

Всі активні операції банку є ризикованими, однак вони забезпечують йому значну частину доходів.

Ціль дослідження активних операцій визначається шляхом аналізу по вертикалі динамічних змін у структурі активів. На основі оцінки по горизон­талі шляхом порівнювання даних за різні періоди аналізуються зміни в динаміці.

Аналіз структури активних операцій банку являє собою аналіз на­прям­ків використання його ресурсів. Перевірка й аналіз активних операцій відно­сяться до найбільш тривалої і важливої стадії аналізу діяльності комерційних банків, тому, що структура і якість активів у знач­ній мірі обумовлюють лік­відність і платоспроможність банку й у кінцевому рахунку його надійність.

Основними напрямками дослідження й аналізу активних операцій банку є:

1) аналіз структури активних операцій;

2) оцінка економічної доцільності і ризикованості окремих активних операцій.

В активі балансу комерційного банку відображаються напрямки вико­ристання коштів. Використання коштів залежить від особливостей даного комерційного банку і визначається ними. Тому для визначення основних напрямків діяльності комерційного банку необхідно розглянути структуру активної частини його балансу. Досліджуючи напрямки використання коштів банку, вивчають зміни в динаміці за обраний інтервал часу, а також порівнюють активні операції, проведені банком, з видами активних операцій, проведених іншими банками [75].

Працюючі активи – це видані позички, у тому числі прострочені, вкладення в цінні папери, кошти для участі в господарській діяльності інших організацій, лізинг, факторинг, дебітори по акредитивах по іноземних операціях, дебітори по виданих гарантіях і акцептам, розрахунки по іноземних операціях. Тобто працюючі активи – це такі, котрі дають банку доход [49].

Ліквідність оцінюється на основі здатності банку перетворювати свої активи в грошові чи інші платіжні кошти для оплати пропонованих зобов'я­зань у випадку, якщо наявних платіжних коштів для цього недостатньо.

Банки повинні мати доступні ліквідні активи, які можна легко перетворити в готівку, або мати можливість збільшити свої фонди при першій же вимозі виконати зобов'язання.

Керування ліквідністю банку містить у собі проведення як активних, так і пасивних операцій, припускаючи наявність доступних ресурсів для швидкого збільшення ліквідності.

Важливою стадією аналізу структури активних операцій банку є їхній кількісний аналіз за даними бухгалтерського балансу й аналітичного обліку. Аналіз структури активних операцій комерційного банку виконується на основі його консолідованого балансу. При цьому розраховується співвідношення окремих активів, а саме: каси і коштів у банку, цінних паперів у портфелі банку, кредитів виданних усього, дебіторської заборгованості, інвестицій капіталу, нематеріальних активів, основних засобів, товарно-матеріаль­них активів та інших активів до суми активів загалом.

Коефіцієнт співвідношення дохідних активів до суми всіх активів дає можливість з'ясувати, наскільки продуктивно використовує банк свої активи. Однак «непродуктивне» використання більшої частини активів – у цілому нормальне явище. Наприклад, приміщення й устаткування як активи не дають прибутку, який відчувається, однак вони є необхідною складовою операційної діяльності банку.

Активні операції банку є ризикованими. По ступені ризику внесків і імовірності, втрати частини вартості активні операції поділяються на 5 груп:

1 група (відсоток ризику 0) – це наявні кошти; кошти в НБУ; боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ в портфелі банку на продаж і інвестиції; боргові цінні папери центральних органів державного керування в портфелі банку на продаж і інвестиції;

2 група (імовірність ризику 10%) – короткострокові і довгострокові кредити, видані центральним органам державного керування;

3 група (імовірність ризику 20%) – короткострокові і довгострокові кредити, видані місцевим органам державного керування і нараховані доходи по них; боргові цінні папери місцевих органів державного керування в портфелі банку на продаж і інвестиції;

4 група (імовірність ризику 50%) – кошти до запитання в інших банках; термінові депозити в інших банках (крім простроченої заборгованості і прострочених нарахованих доходів); нараховані доходи по боргових цінних паперах у портфелі банку для продажу й інвестицій; зобов'язання по кредитуванню, видані банкам і клієнтам; куплені, але не отримані валюта і банківські метали; активи до одержання;

5 група (імовірність ризику 100%) – всі інші активи.

Для того, щоб проаналізувати активні операції за ступенем ризику, необхідно розглянути повний баланс, при цьому активи балансу, групуються за ступенем ризику. Якщо, активи, зважені на ризик, складають більш 50 % від загальної суми активів, це означає, що банк ризикує, проводячи дану політику стосовно розміщення коштів.

В активних операціях банку найбільшу питому вагу становлять видані кредити.

Кредитний портфель – це сукупність усіх позик, виданих банком з метою одержання доходу [9].

Під якістю кредиту розуміється ступінь кредитного ризику, властивій даній позичці. Рівень показника якості кредиту обернено пропорційний рів­ню кредитного ризику: чим вище якість позички, тим менше імовірність її неповернення чи затримки погашення, і навпаки. При цьому на відміну від показників кредитного ризику якість кредиту, якість кредитного портфеля чи банку – це реальна величина, що визначається по вже наданим банком позичкам.

Аналіз і угруповання кредитів за якістю мають важливе значення. Зна­ючи структуру кредитного портфеля за категоріями якості кредиту і визна­чивши статистичним шляхом середній відсоток проблемних, прострочених і безнадійних позичок по кожній категорії, банк одержує можливість здій­сню­вати ряд заходів, спрямованих на зниження втрат по кредитних операціях. Основними областями застосування в банківській практиці аналізу якості кредиту є наступні:

1) заходи щодо зниження кредитного ризику по кожній конкретній позичці;

2) заходи щодо зниження втрат по позичках на рівні кредитного портфеля банку в цілому.

Так, якщо в першому випадку мова йде про контроль за наданням і використанням позичок, включаючи безперервний процес спостереження за діяльністю клієнта банку, його кредитоспроможністю, характером викорис­тання позички протягом усього періоду дії кредитного договору, то в друго­му випадку класифікація портфеля кредитів за якістю дозволяє диферен­ці­ювати ступінь контролю по категоріях якості. Порядок кредитного контролю для кожної категорії кредитів визначається кредитним керівництвом банку.

Якість кредиту поряд із собівартістю залучених ресурсів є най­важливішим чинником при виборі процентної ставки й інших умов креди­ту­вання, а також при визначенні прийомів і способів хеджирування банками кредитного ризику, зокрема створення резервів на покриття можливих збитків по позичках.

Аналіз кредитного портфеля можна проводити за різними ознаками:

1) за терміном кредитування – виділяють коротко-, середньо- і довгострокові кредити;

2) за контрагентами – кредити, видані суб'єктам господарювання, органам загального державного керування, місцевим органам державного керування, фізичним особам, і міжбанківський кредит;

3) за ступенями ризику.

Далі подана методика аналізу кредитного портфеля за ступенями ризику [29].

Відповідно до оцінки фінансового стану позичальника і перспектив його розвитку позику варто розділити на кілька класів:

клас «А» – фінансова діяльність відмінна і дає можливість погашати основну суму позики і відсотки по неї у встановлений термін;

клас «Б» – фінансова діяльність добра чи дуже добра, але її неможливо підтримувати на такому рівні протягом тривалого часу;

клас «В» – фінансова діяльність задовільна, однак намічається очевидна тенденція до погіршення;

клас «Г» – фінансова діяльність незадовільна, спади циклічно повторюються протягом коротких проміжків часу;

клас «Г ' » – фінансова діяльність збиткова і, мабуть, ні основна сума позики, ні відсоток по ній не будуть оплачені.

Погашення позичальником кредитної заборгованості і відсотків по ній вважається:

1) добрим, якщо заборгованість по позиці і відсотки по неї опла­чуються у встановлений термін. Це ж стосується заборгованості по позиці, пролонгованої 1 раз на термін не більш 30 днів;

2) слабким, якщо прострочена заборгованість по позиці і відсотки по неї складають не більш 90 днів. Це ж стосується заборгованості по позиці з загальним терміном пролонгації від 30 до 90 днів;

3) недостатнім, якщо прострочена заборгованість по позиці і відсоткам по неї перевищує 90 днів. Це ж стосується заборгованості по позиці з загальним терміном пролонгації більш 90 днів.

Класифікація кредитного портфеля банків представлена в табл. 1.2.

 

Таблиця 1.2

Класифікація кредитного портфеля банків

Клас кредитів Погашення заборгованості
Добра Слабка Недостатня
«А» Стандартні Під контролем Субстандартні
«Б» Під контролем Субстандартні Сумнівні
«В» Субстандартні Сумнівні Безнадійні
«Г» Сумнівні Безнадійні Безнадійні
«Г ' » Безнадійні Безнадійні Безнадійні

 

У залежності від класифікації позичок установлюється ступінь ризику, виходячи з якого комерційні банки формують резерв для відшкодування можливих збитків по позичках [13].

Аналіз структури кредитного портфелю проводиться на основі встановлення співвідношення окремих видів кредитів (стандартних, субстандартних, під контролем, сумнівних та безнадійних) у портфелі банку до суми кредитного портфелю загалом.

За результатами аналізу можна зробити висновки стосовно якості кредитного портфелю, встановивши, за рахунок яких кредитів він сформований, при цьому якість кредитного портфелю характеризує показник співвідношення резервів на випадок збитків по позиках і загальних позиках. Чим менше значення даного показника, тим вище його якість, а отже менше ризик кредитного портфелю.

Рівень сумнівної заборгованості також характеризує якість кредитного портфелю з погляду проблематичності погашення довгострокових, короткострокових і міжбанківських кредитів:

Рівень сумнівної заборгованості = Безнадійні кредити £ 0,05 , (1.5)
Сума кредитного портфелю

тобто не погашені вчасно кредити не повинні становити більш 5% від усього кредитного портфелю.

У ході аналізу кредитних операцій можна розрахувати показник загальної кредитної активності:

Загальна кредитна активність = Усього виданих кредитів . (1.6)
Сума активів

Позитивної оцінки заслуговує банк, у якого значення цього показника перевищує 55%. Якщо значення нижче, варто терміново змінити структуру активів. Якщо ж даний показник перевищує 80%, то це означає, що в банку серйозні проблеми з ліквідністю.

Аналіз інвестиційної діяльності банку.

Задача аналізу інвестиційної діяльності банку – визначити більш перспективні вкладення банку в цінні папери і поліпшити якість інвестицій. У ході аналізу варто визначити ефективність вкладень і охарактеризувати їхній обсяг.

Цінні папери – це рахунки, на яких відбивається балансова вартість цінних паперів, придбаних банком (державні, недержавні і власні) [17].

Інвестиційні внески до 20% голосів вважаються портфельними; від 20% до 50% – капітальними внесками в асоційовані компанії; від 50% до 100% – капітальними внесками в дочірні підприємства.

Інвестиційний портфель комерційного банку складається з:

1) цінних паперів у портфелі банку на продаж, що котируються на активному ринку і придбані з метою одержання прибутку від їхнього подальшого продажу до терміну погашення;

2) цінних паперів у портфелі банку на інвестиції – для операцій з цінними паперами, придбаними на термін до дати погашення чи з метою інвестицій на термін більш 1 року. Різниця між цінними паперами на продаж і цінними паперами на інвестиції визначається намірами керівництва банку на час їхнього придбання;

3) цінних паперів у портфелі банку, що рефінансуються НБУ;

4) цінних паперів у портфелі банку, що придбані чи зберігаються за дорученнями клієнтів;

5) вкладень в асоційовані компанії;

6) вкладень у дочірні компанії.

Варто враховувати той факт, що вкладення в дочірні й асоційовані компанії відносяться до довгострокових вкладень банку.

Аналіз операцій з цінними паперами складається з визначення структури і прибутковості цих операцій з метою розрахунку їхньої ефективності. Питома вага і динаміка кожного виду цінних паперів в інвестиційному портфелі банку визначають його якість, а операції з цінними паперами дозволяють одержувати значний процентний доход.

Аналіз ліквідності балансу банку.

Термін «ліквідність» (від лат. Liquidus – рідкий, текучий) у буквальному значенні слова означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у кошти [7].

Розрізняють наступні поняття ліквідності:

1) ліквідність ринку – достатня кількість коштів в учасників ринку для забезпечення його нормального функціонування;

2) ліквідність банку – здатність вчасно погашати свої зобов'язання;

3) ліквідність балансу – відповідність співвідношення окремих статей балансу встановленим нормативам;

4) ліквідність активів – швидкість і наявність можливостей трансформації окремих видів активів у кошти.

Банк вважається ліквідним (платоспроможним) у тому випадку, якщо суми його наявних коштів і інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з інших джерел достатні для своєчасного пога­шення боргових і фінансових зобов'язань [8]. Для підвищення ліквідності банку теоретично можна виділити деякі напрямки його діяльності:

1) вимога погашення позичок до запитання;

2) розширення масштабності пасивних операцій по залученню коштів клієнтів;

3) непоновлення позичок, у яких минає термін погашення;

4) випуск депозитних сертифікатів, що обертаються, облігацій;

5) здійснення позик на грошовому ринку, зокрема, позик від НБУ;

6) продаж частини портфеля цінних паперів первинного резерву.

Останній спосіб підвищення ліквідності банку найменш прийнятний, тому що активи первинного резерву в разі нагальної потреби досить складно продати за тією ціною, по якій вони були придбані.

Важливо підкреслити, що з метою підтримки своєї стабільності банк повинний мати визначений ліквідний резерв для виконання непередбачених зобов'язань, поява яких може бути викликана різними факторами. До числа факто­рів, що впливають на ліквідність банку, відносяться: політична й еко­но­мічна ситуація в країні чи регіоні, стан грошового ринку, можливість ре­фінансування в НБУ, розвиток ринку цінних паперів, досконалість бан­ківського законодавства, забезпеченість власним капіталом банку, надійність клієнтів, рівень менеджменту в банку й ін.

Центральні банки країн з ринковою економікою регулюють ліквідність комерційних банків за допомогою встановлення обмежень на зобов'язання банку і межі заборгованості одного позичальника, шляхом введення особли­вого контролю за видачею великих кредитів, створення системи рефінан­су­вання комерційних банків і обов'язкового резервування частини притягнутих коштів, проведення процентної політики і здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку.

В Україні платоспроможність комерційних банків теж регулюється. При цьому банки керують своєю платоспроможністю за допомогою методів розпізнавання, оцінки і контролю ризиків утрати ліквідності.

Для підтримки необхідного рівня ліквідності банк завжди повинний прогнозувати можливість повернення вкладів до запитання, а також «нена­дійних» строкових вкладів, збільшення попиту на кредит з боку клієнтури, зміну економічної кон'юнктури і т.д. Необхідний рівень ліквідності банку може бути забезпечений шляхом розподілу активів і пасивів. Для цієї мети скла­дають таблиці всіх рахунків пасивів і визначають, яку частину кожного виду пасивів варто розмістити в ліквідні статті активів, щоб підтримати визначені значення коефіцієнтів ліквідності.

Баланс комерційного банку вважається ліквідним, якщо його стан доз­воляє за рахунок реалізації засобів по активу покривати термінові зобов'я­зан­ня по пасиву. Іншими словами, якщо забезпечується рівновага в балансі між сумою і терміном вивільнення засобів по активу в грошовій формі і сумою і терміном майбутнього платежу по зобов'язаннях банку [66].

На ліквідність балансу банку впливає ряд факторів і в першу чергу структура його активів. Чим більше частка першокласних ліквідних активів у загальній сумі активів, тим вище ліквідність балансу банку. Ліквідність ба­лансу банка залежить і від ступеня ризику окремих активних операцій: чим вище частка високоризикових активів у балансі банку, тим нижче його лік­відність.

Ступінь кредитоспроможності позичальників банку впливає на своє­часне повернення позичок і тим самим на ліквідність балансу банку: чим більше частка високоризикових кредитів у кредитному портфелі банку, тим нижче його ліквідність.

Ліквідність балансу банка залежить також від структури пасивів балан­су. Якщо по вкладах до запитання вкладники вправі зажадати кошти в будь-який момент, то строкові вклади знаходяться в розпорядженні банку більш-менш тривалий період, і, отже, за інших рівних умов підвищення питомої ва­ги вкладів до запитання і зниження частки строкових вкладів знижують банківську ліквідність.

Надійність депозитів і позик, отриманих банком від інших кредитних установ, також впливає на рівень ліквідності балансу банку. Стабільність депозитів і позик грає більш важливу роль, чим дотримання встановленого співвідношення відповідних активних і пасивних статей за строками.

Для оцінки стабільності направлення коштів кредитного потенціалу в активи особливе значення має банківський аналіз джерел цих коштів. По ступені стабільності кошти кредитного потенціалу комерційного банку поділяються на цілком стабільні, стабільні і нестабільні.

До цілком стабільного відносяться: власні кошти банку; кошти, що депонуються на певний строк; кошти кредитів, отримані від інших банків. Стабільні кошти – це всі депоновані кошти по пред'явленні комітентів банку. Нестабільними є депоновані кошти, що з'являються періодично і динаміку яких важко передбачити.

Регулярний аналіз структури коштів дозволяє банку виявити в русі його коштів певні закономірності, які необхідно викори­стовувати для вироблення правильної політики розподілу цих коштів і ліквід­ності балансу. Остання оцінюється за допомогою розрахунку спеціальних показників.

Всі активні операції банку за ступенем ліквідності можна розділити на 6 груп:

1) високоліквідні активи – це кошти в касі, НБУ й інших банках, а та­кож активи, що швидко конвертуються в готівкові і безготівкові кошти. Вони не приносять банку доход, але необхідні для розрахун­ків по зобов'язаннях. Це – готівка і банківські метали, кошти до за­питання, кошти для запиту в інших банках, термінові депозити в НБУ;

2) ліквідні активи – це активи, що приносять банку доход: усі видані кредити, депозити в інших банках, цінні папери, вкладення в асоційовані і дочірні компанії;

3) низьколіквідні активи – пролонгована і дебіторська заборгованість;

4) неліквідні активи – прострочена і сумнівна заборгованість по кредитах;

5) недоходні активи: основні засоби і нематеріальні активи, капіталовкладення, товарно-матеріальні цінності;

6) квазіактиви: нараховані доходи (витрати) банку, зв'язані з залученням коштів; прострочені нараховані доходи й інші активи.

Постійний облік банком активів з високим ступенем ліквідності сприяє реальному забезпеченню його фінансової міцності.

Нижче представлений перелік критеріїв, необхідних для перевірки достатності наявних коштів у банку:

1) обсяги і розподіл за часом потоків готівки;

2) можливість відстрочки платежів кредиторам;

3) висока ліквідність;

4) надходження готівки від операцій у цілому за винятком платежів для погашення основного боргу, дивідендів і капіталовкладень.

Аналіз високоліквідних і ліквідних активів комерційного банку можна виконати, встановивши питому вагу окремих активів, а також високо­лік­відних і ліквідних активів загалом у загальній сумі активів, співвідношення даного виду активів і за­лиш­ків коштів на резервному рахунку в НБУ, а також величину даного ви­ду активів на 1 грн. статут­ного фонду.

Розмір високоліквідних і ліквідних активів балансу банку характеризує можливість банку швидко вивільняти додаткові кошти для розрахунків за ви­могою вкладників щодо повернення їм коштів. Для задоволення щоденних потреб клієнтів у готівці банк повинний підтримувати рівень високоліквідних активів.

З класифікації активів за ліквідністю можна зробити такі висновки:

1) питома вага високоліквідних активів у працюючих активах повинна становити 20%, а в загальних активах – 15%;

2) лише ліквідні активи приносять банку доход. Їхня оптимальна частина в структурі активних операцій повинна складати 61-70%.

Ріст низьколіквідних і неліквідних активів – явище негативне, тому що приводить до зниження доходів банку.

У процесі аналізу ліквідності балансу комерційного банку ставляться наступні задачі:

1) визначення фактичної ліквідності;

2) відповідність фактичної ліквідності її нормативам;

3) виявлення факторів, що викликали відхилення фактичного значення коефіцієнтів ліквідності від установлених НБУ.

Показники аналізу підтримки комерційним банком ліквідності балансу представлені в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Показники аналізу підтримки комерційним банком ліквідності балансу

Показники Формула розрахунку  
1. Коефіцієнт покриття   Власні кошти    
  Залучені кошти    
2. Доля високо­лік­від­них активів в загальній сумі всіх активів   Високо­лік­від­ні активи    
  Активи    
3. Коефіцієнт співвідношення позик і депозитів   Кредити    
  Зобов’язання    
4. Коефіцієнт миттєвої ліквідності   Високо­лік­від­ні активи  
  Підпроцентні зобов’язання  
5. Мультиплікатор акціонерного капіталу   Активи    
  Акціонерний капітал    
6. Норматив загальної ліквідності   Активи    
  Зобов’язання    
7. Норматив співвідношення високо­лік­від­них активів і працюючих активів   Високо­лік­від­ні активи    
  Працюючи активи    
                         

 

Коефіцієнт миттєвої ліквідності показує здатність банку погасити одночасно усі свої зобов'язання. Значення коефіцієнта повинне бути не менш 0,2, тобто не менш 20% зобов'язань повинні покриватися високоліквідними активами банку.

У групу високоліквідних активів можуть бути включені рахунки і по найбільш ліквідних векселях і цінних паперах.

Коефіцієнт загальної ліквідності повинний бути не менш 100%.

Збалансованість між статтями активів і пасивів можна визначити за допомогою коефіцієнта співвідношення позик і депозитів. Оптимальне значення цього коефіцієнта становить 0,7-0,8.

До нормативів ліквідності банку відноситься і коефіцієнт співвідношення високоліквідних активів і працюючих активів банку. Цей коефіцієнт повинний бути не нижче 20%.


Читайте також:

  1. ABC-XYZ аналіз
  2. I етап. Аналіз впливу типів ринку на цінову політику.
  3. I. Аналіз контрольної роботи.
  4. II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
  5. III етап. Аналіз факторів, що визначають цінову політику підприємства.
  6. IІI розділ. Аналіз стану маркетингового середовища підприємства
  7. SWOT-аналіз у туризмі
  8. SWOT-аналіз.
  9. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
  10. V. Нюховий аналізатор
  11. VI етап. Аналіз варіантів зміни цін конкурентами.
  12. VI. Виконайте граматичний аналіз підкреслених речень.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Баланс акціонерного комерційного банку «Факторіал-Банк» за 2001–2003 рр., тис. грн.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.017 сек.