Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Держави-сусіди України

Загрузка...

План

1.Сусідство з Росією

2. Словаччина

3. Румунія, Угорщина та Молдова

4.Польща

Використання карт: фізична та економічна карти світу, атласи.

1.Надзвичайно важливими для соціально-економічного розвитку країни є її відносиниіз сусідами першого порядку, тобто з тими, хто безпосередньо з нею межує. Від цих країн залежить її територіальна цілісність, непорушність кордонів, можливість взаємодії із зовнішнім світом. Економічне співробітництво із сусідськими країнами є особливо вигідним через територіальну близькість і відсутність третьої сторони у взаєминах. Для України, яка інтегрується в європейське співтовариство, транскордонне співробітництво відіграє дуже важливу роль. Давайте дізнаємося докладніше, які соціально-економічні особливості властиві нашим найближчим сусідам. Почнемо з Росії.

Україну і Росію пов'язує багато спільного: слов'янське коріння, багатовікова історія, нарешті, багато кілометрів спільного кордону. Зараз обидві країни пов'язані найтіснішими економічними, політичними, культурними відносинами, які іноді стають проблемними.

Офіційна назва — Російська Федерація. Площа — 17 млн км2. Населення — 141,9 млн осіб (2009 р.). Столиця — Москва. Постсоціалістична країна з пере­хідною економікою. Президентсько-парламентська республіка, федеративна держава.

Росія — євроазіатська держава: 1/3 її території розташована в Східній Єв­ропі, 2/3 — в Північній Азії. Калінінґрадська область розташована на захід від основної території країни і відділена від неї Латвією і Литвою. Суходолом Росія межує з 14 державами. 2/3 російських кордонів є морськими. Вихід до трьох океанів.

Розпад СРСР змінив геополітичне положення Росії: виникли нові кордони із суверенними державами — колишніми республіками Радянського Союзу, обмежився вихід до Балтійського моря, а також до портів і військово-морських баз Чорного моря. Політичні і економічні зміни в регіоні спричинили виникнення вогнищ нестабільності.

Величезна різноманітність кориснихкопалин:запаси паливно-енергетичнах



Интернет реклама УБС

ресурсів, (вугілля, нафта і газ, торф, горючі сланці, уран), багата рудна база різноманітна сировина для будівельної і хімічної промисловості.

34 % її території вкрито лісами. Росія входить до п'ятірки країн світу, що мають найбільші запаси водних ресурсів (більша їх частина зосереджена у Си­біру).

Різноманітність клімату та природних зон визначає різноманітність агро- кліматичних умов для сільськогосподарського використання територій.

Вихід до акваторій трьох океанів сприяє освоєнню природних ресурсів Сві­тового океану.

Перший тип відтворення, природний приріст від'ємний: -5 %, «старіння нації». Розміщене нерівномірно. Середня густота близько 8,3 осіб/км2, в євро­пейській частині — 60 чол/км2 (в Московській області — 300 осіб/км2), в арк­тичній зоні, Східному Сибіру і на Далекому Сході — від 1 до 5 осіб/км2.79,3% жителів Росії проживають в європейській частині.

Рівень урбанізації — 76 %, міст-«мільйонерів» — 11. Міські аґломераціі навколо Москви, Санкт-Петербурґа, Нижнього Новґорода, Єкатеринбурґа, Са­мари і Новосибірська.

Багатонаціональна держава (120 націй і народностей). Понад 3/4 населення складають росіяни. Серед інших етносів найбільш численні татари, українці (4,4 млн осіб — найбільша у світі українська діаспора), чуваші, башкири, білоруси та ін. Державна мова — російська, найбільш поширені релігії православ'я та іслам. Міграційні потоки з колишніх союзних республік.

Росія — велика індустріально-аграрна країна. З початку 90-х рр. XX ст. в ній проводиться глибоке реформування економіки, спрямоване на перехід від централізованої до ринкової економіки.

Промисловість країни працює переважно на власній сировині. Особливе значення мають галузі важкої промисловості. Значною залишається роль гірни­чодобувних галузей. Зростає виробництво товарів народного вжитку та швидко розвивається сфера послуг. Паливна промисловість представлена багатьма галузями, проте основну роль в ній має нафтогазова. Найбільші центри нафтопереробки склалися на трасах трубопроводів (Омськ, Перм, Уфа, Яро­славль, Москва, Ухта). В електроенергетиці провідну роль відіграють теплові електростанції, на які припадає 82 % всієї виробленої електроенергії. В країні діє кілька атомних електростанцій, які дають 12 % електроенергії (Кольська, Ленінградська, Нововоронезька, Смоленська, Білоярська та інші). Частка гідроелектростанцій незначна і складає 6 %. Найпотужніші ГЕС збудовані на

Єнісеї (Саяно-Шушенська, Красноярська) та Ангарі (Братська, Усть-Ілімська).

Чорна металургія — одна з найголовніших та найстаріших галузей російської промисловості, яка використовує як власну, так і імпортну сировину (залізні руди з Казахстану, марганець з України). В Росії склалися три металургійні бази: Уральська (Нижній Тагіл, Магнітогорськ, Челябінськ), Центральна (Ліпецьк, Старий Оскол, Череповець, Тула) та Сибірська (Новокузнецьк). Кольорова металургія дуже потужна. З власної сировини вона виплавляє мідь (Урал), мідь, нікель та кобальт (Норильськ, Мончегорськ), сви­нець та цинк (Челябінськ, Дальногорськ, Бєлово), олово (Новосибірськ), титан і магній (Березники), алюміній (Красноярськ, Братськ, Кам'янськ-Уральський).

Машинобудування є центральною галуззю російської промисловості. В ньому одержали розвиток багато виробництв. Важке машинобудування розви­вається на Уралі, в Центральній Росії, півдні Сибіру. Залізничне машинобуду­вання представлене складанням локомотивів (Санкт-Петербург, Коломна, Брянськ, Калуга) та вагонів (Брянськ, Твер, Митищі, Калінінград, Нижній Тагіл, Санкт-Петербург). Морські судна виготовляють у Мурманську, Виборзі, Санкт-Петербурзі, Астрахані, Архангельську, Владивостоку. Автомобілебудування виробляє легкові та вантажні автомобілі, джипи, автобуси, колісні тягачі (Нижній Новгород, Тольятті, Москва, Ульяновськ, Набережні Челни, Іжевськ). Також складаються трактори та різні сільськогосподарські машини. Розвинене точне машинобудування.

Основними районами хімічної промисловості стали Урало-Поволжя, Цент­ральна Росія та Західний Сибір. Тут випускають різні види мінеральних добрив, пластмаси, синтетичні волокна, гуму, шини тощо.

В Росії склався потужний лісопромисловий комплекс, який представлений усіма стадіями переробки деревини. Найважливіші його центри: Архангельськ, Усть-Ілімськ, Братськ, Комсомольськ-на-Амурі. Целюлозно-паперовим виробництвом вирізняються Європейська Північ (Онега, Кондопога, Сясь-строй) та Прибайкалля (Іркутськ, Селенгінськ, Байкальськ).

Із старих галузей господарства розвивається текстильна промисловість, яка виробляє бавовняні, лляні, вовняні, шовкові та синтетичні тканини. Розви­вається переважно у Центральній Росії.

Рибна промисловість одержала розвиток у Мурманську, Архангельську, Ка-лінінграді, Астрахані, Владивостоку, Южно-Сахалінську.

У сільському господарстві Росії переважає тваринництво. Молочно-м'ясне скотарство та свинарство одержали розвиток у Нечорноземній смузі, м'ясо-молочне скотарство, птахівництво та свинарство — у зоні чорноземів, вівчарство — на півдні Західного Сибіру та на Кавказі, оленярство — на півночі. У рослинництві на чорноземних ґрунтах вирощують пшеницю, соняшник, цукрові буряки, на підзолистих — жито, гречку, льон-довгунець. У передмістях розвиваються овочівництво, садівництво та ягідництво. Великі простори півночі, Сибіру та Далекого Сходу не придатні для рослинництва взагалі. Тут воно можливе лише у закритому ґрунті.

Дуже велика площа Росії визначає важливість для неї різних видів транс­порту. Головну роль у вантажо- та пасажиропотоках відіграють залізниці. Най­довшими з них є Сибірська, Південно-Сибірська та Печорська. Важливе зна­чення має автомобільний транспорт. Йо­го провідні магістралі: Москва—Санкт-

Петербург, Москва—Челябінськ. Росія має великий торговельний морський флот. Найбільші морські порти країни: на Тихому океані — Владивосток, на Північному Льодовитому — Мурманськ, на Атлантичному — Калінінград, на Каспійському морі — Астрахань. Важливе значення також мають трубопровідний, річковий та авіаційний транспорт.

У територіальній структурі господарства Росії помітні значні диспропор­ції. Майже 80 % населення та 85 % промислової продукції припадає на євро­пейську частину країни. Тут сконцентровано й 90 % наукового потенціалу держави. В азіатській частині країни (крім півдня) переважають добувна промисловість та лісове господарство.

Росія активно підтримує різні форми зовнішніх економічних зв'язків з багатьма країнами світу. Основними торговельними партнерами країни є держави колишнього Радянського Союзу. Китай, Індія, Японія. Країна експортує багато енергоносіїв, різної мінеральної сировини, машини та обладнання, хімікати, лісоматеріали, тканини, рибу. Водночас до Росії надходять деякі види прокату, обладнання для важкої промисловості, марганець, вовна, бавовник, харчові продукти.

2.Офіційна назва — Словацька Республіка. Площа — 49 тис. км2. Населення — 5,5 млн осіб (2009 р.). Столиця — Братислава. Тип країни — постсоціалістинна країна з перехідною економікою. Державний устрій — президентсько-парламентська республіка, унітарна держава.

Розташована в Центральній Європі, не має виходу до моря, вигідне ЕГП на перетині шляхів сполучення.

Словаки — 86 %, угорці — 11 % населення. Відносно сприятлива демогра­фічна ситуація: народжуваність трохи перевищує смертність. Урбанізація — 57 %. Найбільше місто й найважливіший річковий порт на Дунаю — столиця Братислава.

Найважливіші галузі — машинобудування, металургія, нафтопереробна, хімічна (у тому числі фармацевтична), деревообробна, легка, харчова промис­ловість. Особливо швидкими темпами розвивається автомобілебудування.

У сільському господарстві переважає рослинництво, вирощуються зернові культури, цукровий буряк, соняшник, виноград, фрукти. Тваринництво має м'ясо-молочний напрямок, у Карпатах переважає вівчарство.

3.Угорщина. Офіційна назва — Угорська Республіка. Площа — 93 тис. км2. Населення — 9,9 млн осіб (2009 р.). Столиця — Будапешт. Тип країни— пост-соціалістична країна з перехідною економікою. Державний устрій — парламентська республіка, унітарна держава.

Розташована в Центральній Європі, межує із сімома європейськими країна­ми, не має виходу до моря, транзитне положення є вигідним.

90 % — мадяри (угорці), кілька сотень тисяч німців, румун, сербів і ганів. Смертність перевищує народжуваність. Середня тривалість життя 72,3 роки. 68 % угорського населення — католики, ще чверть — члени протес-тантських церков. Урбанізація 65 %. Найбільше місто — Будапешт — столав культурний, науковий центр і транспортний вузол країни.

Провідна галузь обробної промисловості — машинобудування (транспортне, верстатобудування, виробництво сільськогосподарських машин, обладнання для легкої та харчової промисловості, точне машинобудування). Легка і харчова промисловість. Виноробство.

Сільське господарство. Частка рослинництва й тваринництва є приблизно рівною. Угорщина — великий експортер м'яса курей, гусаків, качок, індичок.

Румунія. Офіційна назва—Держава Румунія. Площа— 237,5тис. км2.На-селення — 22,2 млн осіб (2009 р.). Столиця — Бухарест. Тип країни—постсоціалістична країна з перехідною економікою. Державний устрій — президентсько-парламентська республіка, унітарна держава.

Майже вся територія держави розташована в басейні нижнього Дунаю, на південному сході Центральної Європи.

Негативний природний приріст, перевищення еміграції над імміграцією. Румуни (88 %), угорці (7 %), цигани (3 %), українці (0,3 %) й німці. Більшість румунів належать до Румунської православної церкви, угорці сповідують католицтво, також є й протестанти. Середня тривалість життя — 71 рік. Міське населення країни складає 55 %, кожний сьомий городянин — житель Бухареста (1,89 млн осіб).

Провідні галузі промисловості Румунії — машинобудування (загальне, транспортне, сільськогосподарське, електротехнічне), гірничодобувна ме­талургія (традиційно велику роль відіграє виплавка сталі, алюмінію, цинку, свинцю, міді), легка, хімічна й нафтохімічна.

У сільському господарстві переважає рослинництво зернового напрямку, основні зернові культури — кукурудза й пшениця, інші важливі культури - і картопля, цукровий буряк, соняшник. Велике значення має овочівництво ви­ноградарство, плодівництво. У тваринництві найбільше значення має розве-дення великої рогатої худоби, свиней, овець, домашньої птиці.

Молдова. Офіційна назва — Республіка Молдова. Площа — 33,7 тис. км2. Населення — 4,3 млн осіб (2009 р.). Столиця — Кишинів. Тип країни — постсоціалістична країна з перехідною економікою. Державний устрій — парламентська республіка, унітарна держава.

Розташована в Південно-Східній Європі між Україною і Румунією, не має виходу до моря. Молдові належить невелика ділянка берега Дунаю завдовжки менше ніж кілометр, що дає важливий вихід до країн Центральної Європи й Чорного моря.

Молдовани (64,5 %), українці (13,8 %), росіяни (13 %), гагаузи (3,5 %) На­роджуваність перевищує смертність. Переважна більшість населення право-славні (98 %). Міське населення менше 50 %. Найбільше місто й столиця Молдови — Кишинів (більш ніж 708 тис. осіб).

Основою економіки є сільське господарство, що забезпечує населення основними продуктами харчування та забезпечує сировиною провідну галузь промисловості — харчову.

Молдова — великий виробник консервованих овочів й фруктів, соків, рафінованого цукру, олії, винограду й продуктів виноробства.

4.Польщакраїна з перехідною економікою, парламентсько президентська республіка, унітарнадержава.

Польща — середньорозвинена держава, яка знаходиться у Центральній Європі. Кордони з країнами-сусідами є сприятливими. На заході Польща межує з Німеччиною, високорозвиненою державою, членом ЄС. Інші кордони проходять з країнами з перехідною економікою. Більшість сусідніх країн є нейтральними позаблоковими державами. Німеччина та Чехія — партнери Польщі за військово-політичним блоком НАТО.

Польща розташована на перетині важливіших транзитних шляхів сполу­чення між Західною та Східною Європою. На півночі має широкий вихід до Балтійського моря (порти Гданськ, Гдиня, Щецин). Сприятливим для розвитку господарства країни є її наближення до важливих мінерально-сировинних баз Центральної та Східної Європи: нафтогазових родовищ Росії, залізних та мар­ганцевих руд України, лісових ресурсів Росії та Білорусі.

Природні умови Польщі в цілому сприятливі для розвитку господарства. Польща добре забезпечена деякими видами мінеральних ресурсів. З паливних вирізняються великі поклади кам'яного (Верхньо-Сілезький басейн) та бурого вугілля (Белхатувський басейн). З рудної сировини є значні родовища мідних

(Легниця) та поліметалевих руд (Верхня Сілезія), а також невеликі запаси за­лізних руд (на півдні). З нерудних корисних копалин ведеться великий видо­буток самородної сірки на південному сході (Тарнобжег), а також бурштину, калійної та кухонної солей на півночі.

Водні ресурси країни значні. Найбільшими річками є Вісла й Одра. Проте річок, багатих на гідроенергоресурси, мало. Земельні ресурси різні: на півночі переважають кислі підзолисті та дерново-підзолисті ґрунти, на півдні — родючі бурі лісові. Лісові ресурси недостатні: під лісами зайнято 20 % площі. Своїми рекреаційними ресурсами вирізняються балтійське узбережжя (Сопот) та північне Поозер'я. Польські міста (Краків, Варшава) приваблюють туристів своїми історичними пам'ятками.

Для демографічної ситуації Польщі характерний І тип відтворення населення. Природний приріст 0,2 чол./тис. Результатом його є «старіння нації». У цілому для країни притаманне негативне сальдо міграцій. Багато тимчасових робітників з Польщі працюють у сусідніх розвинених країнах.

Сучасна Польща — однонаціональна країна: 98,7 % її населення становлять поляки. Незначну частку складають білоруси, українці, німці, росіяни та литовці. Більшість населення є християнами -католиками.

Польща має високу густоти населення — 123,6 чол./км2. Максимальних значень цей показник сягає у Верхній Сілезії —: близько 700 чол./км2. Рівень урбанізації високий — 65 %. Найбільшими містами країни є Варшава (2,2 млн чол.), Лодзь (1 млн чол.), Краків (745 тис.чол.), Вроцлав (640 тис. чол.) та Познань (581 тис. чол.).

Польща індустріально-аграрна держава, яка швидкими темпами проводить економічні реформи, націлені на перехід до ринкової економіки. Промисловість є основною галуззю її господарства. Переважають галузі важкої промисловості.

У паливній промисловості головною галуззю є вугільна, зростає роль нафтопереробки, яка працює на імпортній сировині з Росії (Плоцьк). В електроенергетиці провідну роль відіграють теплові електростанції, на які припадає 97 % виробленої електроенергії. Частка гідроенергетики — 3 %.

Чорна металургія працює на власному коксівному вугіллі та переважно привізних рудах. Найбільші металургійні комбінати зосереджені у Верхній Сілезії. Кольорова металургія займається виплавкою міді, свинцю, цинку, алюмінію.

Машинобудування є найбільшою галуззю польської промисловості. У Верхній Сілезії переважає металомістке машинобудування: важке та залізничне. У великих містах — працемістке: верстатобудування, автомобіле-будування, електроніка (Варшава, Краків). Біля моря склалися значні центри суднобудування (Гданськ, Гдиня, Щецин).

Спеціалізацією хімічній промисловості Польщі є виробництво різноманіт-

них мінеральних добрив, соди, полімерів, парфумів, ліків, фотохімії.

Сільське господарство в цілому забезпечує потреби населення у продовольстві. У галузевій структурі господарства переважає тваринництво. Розводять молочно-м'ясне поголів'я великої рогатої худоби, свиней, домашню птицю. Відоме й польське конярство. Для рослинництва характерне вирощування картоплі, овочів (особливо капусти), технічних (льону-довгунцю, хмелю, а на кращих ґрунтах — цукрових буряків) та зернових культур (жита, вівсу, ячменю, на півдні — пшениці).

Основними видами транспорту є залізничний та автомобільний. Зовнішні перевезення забезпечує морський, трубопровідний та авіаційний транспорт.

Польща активно підтримує всі форми зовнішніх економічних зв'язків з ба­гатьма країнами світу. Більша частина її товарообігу припадає на країни ЄС та держави Центральної Європи. Польща експортує машини та обладнання, міне­ральні сировину (вугілля, мідні руди, самородну сірку), будматеріали, тканини, одяг, харчові продукти (консерви, шинку, масло, картоплю, овочі). Водночас до країни імпортуються мінеральні ресурси (енергоносії, залізні, марганцеві та алюмінієві руди), ліс та лісоматеріали, деяку сільгоспсировину (бавовник, вовну).

 

Тема 2.2 Країни Азії. Загальний огляд

План

1. Загальні відомості про Азію та склад регіону

2. Економіко-географічне положення

3. Формування політичної карти Азії

4. Природні умови та природні ресурси

5. Населення

6. Господарство

7. Висновок.

Використання карт: фізична та економічна карти Азії, атласи.

Площа регіону — 44,4 млн км2.

Населення — 3,95 млрд чол.

Склад регіону: 47 суверенних держав та 1 залежна територія.

1.Азія — найбільша за площею та кількістю населення частина світу. Вона займає територію 44,4 млн км , що складає майже третину площі суходолу Землі. У цій частині світу проживає 60,7 % населення планети. В Азії знаходиться 48 держав і територій. Крім того, 2/з площі Росії теж розміщено в Азії. 47 країн є суверенними. Крім того, Тайвань де-факто є самостійною державою, хоча де-юре складає одну з провінцій Китаю. Всі суверенні азіатські країни є членами ООН. Нині за свою незалежність веде боротьбу Палестина, окупована у 1948 р. Ізраїлем. На жаль, не раз через терористичні акти з боку арабських екстремістів зривалися мирні переговори про надання цим землям автономії.

За рівнем економічного розвитку в Азії є всі типи держав: високорозвинені, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою та країни з плановою економікою. Лише дві азіатські держави відносять до типу високорозвинених країн: Японію — країну «великої сімки» та Ізраїль — переселенську країну. 33 держави є країнами, що розвиваються, дуже неоднаковими за рівнем економічного розвитку та місцем у міжнародному географічному поділі праці. Найбільших успіхів у розвитку виробництва серед країн, що розвиваються, досягли нові індустріальні країни (НІК), економіка яких знаходиться у фазі стрімкого підйому. Це Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань, Малайзія, Таїланд, Індонезія. До групи нафтодобувних країн з високими прибутками належать країни Перської затоки та Бруней. До країн середніх можливостей відносять, зокрема, Індію, Пакистан, Іран, Йорданію, Філіппіки, Шрі-Ланку. За статистикою ООН до групи найменш розвинених країн включено 9 азіатських держав: Афганістан, Бангладеш, Непал, Бутан, М'янми, Камбоджу, Лаос, Східний Тімор та Мальдіви. 9 держав Азії є країнами з перехідною економікою, зокрема це Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Киргизія, Таджикистан, Монголія, Вірменія. Три держави належать до країн з плановою економікою. Це Китай, В'єтнам та КНДР.

За формою правління понад 2/з азіатських держав є республіками. Проте саме в Азії знаходиться більше всього монархій — 13, причому половина з них - абсолютні: Саудівська Аравія, Кувейт, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Катар, Оман, Бруней. Конституційними монархіями є Японія, Бутан, Таїланд, Камбоджа, Малайзія, Йорданія.

За адміністративно-територіальним устроєм 4/5 держав Азії є унітарними. Федеративних країн — 9. До них належать: Індія (складається з 25 штатів), Пакистан (4 провінції), М'янма (14 областей), Малайзія (федерація 13 штатів), ОАЕ (7 князівств), Грузія, Азербайджан, Узбекистан, Таджикистан (мають у своєму складі автономні республіки).

За площею в Азії багато великих держав. Дві з них, Китай та Індія, є най­більшими. Територія Китаю майже така, як усієї Європи, а Індії, як усіх країн Західної Європи разом. Натомість у регіоні існують карликові держави: Бах­рейн (695 км2), Сінгапур (639 км2) та Мальдіви (300 км2).

2.Держави Азії розміщені на перетині важливих транспортних шляхів, які сполучають Європу з Тихим та Індійським океанами. Більшість країн мають приморське положення та виходять до морів і заток трьох океанів. Це дає змогу активно підтримувати економічні зв'язки з різними регіонами світу. В Азії сформувалося 12 універсальних портів-велетнів, 8 з яких знаходиться в Японії (Кобе, Тіба, Нагоя, Токіо та ін.), 2 у Китаї (Шанхай та Сянган), один у Тайвані (Гаосюн). Найбільшими за вантажообігом портами Азії та світу є Шанхай та Сінгапур, крізь які проходить щорічно понад 360 млн тонн вантажів. Ряд країн мають острівне положення, є також країни-архіпелаги. Проте 13 держав континентальні, без виходу до моря.

Азіатські країни є партнерами за багатьма політичними та економічними міжнародними організаціями. Більшість держав входять до організації Рух неприєднання. Членом військово-політичного блоку НАТО є Туреччина. 11 країн Аравійського півострова беруть участь у роботі Ліги арабських держав (ЛАД), 10 країн Південна-Східної Азії — АСЕАН, 12 країн, що мають вихід до Тихого океану, - у Форумі «Азіатсько-Тихо-океанського економічного співробітниц­тва», країни Перської затоки та Індонезія — ОПЕК. Проте у регіоні зберігаються численні осередки міжнародної напруги: не припиняються громадянські війни в Афганістані та Таджикистані, триває протистояння між грецькою та турецькою громадами на Кіпрі, гостро проявляються релігійні та територіальні конфлікти між Індією та Пакистаном, часто відбуваються терористичні акти на окупованих Ізраїлем палестинських землях та прикордонних районах Туреччини, Ірану та Іраку, заселених курдами. Великі політичні конфлікти виникають у само-проголошених країнах на території Грузії — Абхазії та Південній Осетії.

Еколого-географічне положення різних країн регіону не однакове. Найбільш екологічно «чистими» є південно-східні, центральні та північні частини Азії. Територіями екологічної кризи є освоєні промислові райони Японії, Північно-Східного Китаю, Східної Індії, країн Перської затоки, Казахстану. Район Приаралля, який охоплює територію Казахстану, Узбекистану та Туркменистану, є зоною екологічної катастрофи. Тут, вна­слідок знищення Аральського моря, утворилася соляна пустеля, що унемож­ливило життя людей у цій місцевості.

3. Держави Азії мають тривалу історію розвитку та зв'язків з європейськими країнами. Вони зробили великий внесок у розвиток світової цивілізації. Проте на початку XX ст. Азія являла важливу частину колоніальних імперій розвинутих країн світу. Державами-метрополіями тут були Велика Британія (яка володіла Індією, Шрі-Ланкою, країнами Перської затоки, Малайзією), Франція (мала колонії на півострові Індокитай), Нідер­ланди (підкорили Індонезію), США (панували після іспанців на Філіппінах), Японія (перетворила у свої колонії Корею, Тайвань, острови Мікронезії) та Португалія (захопила невеликі території в Індії, Китаї, Індонезії). З сучасних країн ніколи колоніями не були лише Японія, Китай, Туреччина, Іран, Афга­ністан та Таїланд. Але більшість з них перебували у стані напівколоній, будучи поділеними на сфери впливу.

4.Природні умови Азії вирізняються великою різноманітністю. Тут поруч з високими горами знаходяться величезні за площею рівнини, а типи клімату відомі майже всі, що існують на планеті. За особливостями рельєфу Азія — найвища частина світу: гори, нагір'я та плоскогір'я займають 3/4 її площі. Гірські системи тягнуться трьома великими поясами: на півдні та сході — молоді сейсмічне активні гори Альпійсько-Гімалайського та Тихоокеанського поясів, у центрі — давні різні за висотою хребти Урало-Монгольського поясу. Між ними знаходяться великі за площею рівнини: в Росії, на сході, в Індії, в Саудівській Аравії, в країнах Середньої Азії.

Кліматичні умови в регіоні дуже різноманітні. Азія простягається від арктичного кліматичного поясу на півночі то екваторіального на півдні. При просуванні від узбережжя Тихого та Індійського океанів вглиб материка клімат змінюється від мусонного (з вологим літом і сухою зимою) до дуже посушливого континентального. Людина змушена пристосовуватися до різноманітних кліматичних умов, враховуючи їх особливості при веденні господарської діяльності. Клімат визначає спеціалізацію сільського господарства різних частин регіону. Природну перешкоду для освоєння окремих територій Росії, Монголії та Китаю створює багаторічна мерзлота, яка займає майже чверть площі Азії.

Азіатські країни багаті на різні види природних ресурсів. Запаси деяких із них є унікальними та мають світове значення. Різноманітними є мінеральні ресурси, поклади яких пов'язані з будовою земної кори. В Азії розміщені величезні запаси паливних ресурсів, в першу чергу нафти та природного газу. Найбільшим нафтовим районом світу є басейн Перської затоки, в якому розміщено 15 унікальних родовищ, кожне з яких має запаси понад 1 млрд тонн. Родовище Гавар у Саудівській Аравії вважають найбільшим в світі: його поклади становлять майже 12 млрд тонн! Якість нафти дуже висока: в ній мало сірки та переважають легкі фракції, що ідуть на виробництво бен­зину. Багато фонтануючих родовищ. Усе це робить собівартість нафти Перської затоки найнижчою в світі. Велетенські поклади нафти та природного газу концентруються у Західносибірському басейні Росії та Суматринському басейні на території Індонезії та Брунею. Великими запасами природного газу вирізняється Середньоазіатський басейн, видобуток ведуть Туркменистан та Узбекистан. Під дном Каспійського моря розміщені родовища нафти, розробками яких займається Азербайджан.

Азіатські держави багаті на кам'яне вугілля. Найбільші його запаси сконцентровані у Східному Сибіру в Росії -Ленський та Тунгуський басейни, де розробка поки що майже не ведеться. Великим діючим кам'яновугільним басейном Росії є Кузбас. Значними покладами вугілля відомі Китай (Північна-Східний басейн), Індія (Східний басейн), Казахстан (Карагандинський та Екібастузький басейни). Рудні ресурси Азії досить різноманітні. Поклади залізних руд приурочені здебільшого до щитів платформ. До першої десятки країн за їх запасами входять Китай (Північно-Східний та Східний басейни), Індія (Східний та Південний басейни), Росія (Південний та Східний Сибір), Казахстан (Північний басейн). Родовища марганцевих руд також розміщені на щитах платформ, їх великі поклади виявлені у Китаї, Індії та Казахстані поблизу залізорудних басейнів. Руди інших кольорових металів в основному залягають у поясах складчастості, тому їх родовища тягнуться довгими пасмами. В Альпійсько-Гімалайському поясі знайдені поклади хромових, поліметалевих, мідних, молібденових, сурм'яних, ртутних руд. Проте запаси цього регіону поки що вивчені недостатньо. У Тихоокеанському поясі переважають родовища олов'яних (Росія, Малайзія, Індонезія, Таїланд) та вольфрамових (Китай) руд. До давнього Урало-монгольського поясу приурочені запаси поліметалевих та мідних руд (Росія, Казахстан), а також унікальні поклади мідно-молібденових руд (Монголія).З нерудних ресурсів найбільш відомі поклади калійних солей Мертвого моря (Ізраїль), фосфоритів (Ізраїль, Йорданія, Сирія, Казахстан), слюди (Індія), графіту (Шрі-Ланка, Росія), самородної сірки (Туркменістан, Туреччина), алмазів (Росія, Індонезія), коштовного каміння (Індія, М'янма, Камбоджа). У Червоному морі та Перській затоці ведуть видобуток перлин та коралів.

Водні ресурси на території Азії, залежно від особливостей клімату, роз­міщені вкрай нерівномірно. Найкраще ними забезпечені північні, східні та південні райони, у той час, як дефіцит води відчувають центральні та південно-західні території. Найважливішими джерелами водопостачання є річки Росії (Об, Єнісей, Лена), Китаю (Янцзи, Хуанхе), Індії (Ганг), Пакистану (Інд), Бангладеш (Іравадї), Іраку (Тигр), Туркменістану та Узбекистану (Амудар'я). Багаті на гідроенергоресурси річки Сибіру (Росія), плоскогір'я Декан (Індія), Тибету (Китай). Різноманітні природні умови Азії призвели до розмаїття земельних ресурсів, що у багатьох районах зазнали сильного впливу людини через тривале використання. Понад 90 % ріллі сконцентровано у мусонних областях, де сформувалися родючі червоноземи, жовтоземи та бурі лісові (Китай), а також чорні тропічні ґрунти (Індія). Тут показник розо-раності вдвічі вищий за світовий. У Китаї освоєні навіть досить стрімкі схили, де знаходяться найбільші в світі площі терас. Найкращі чорноземні грунти розміщені у степовій зоні на півночі Казахстану, півдні Західносибірської низовини Росії, частково у Китаї. Родючими є також землі середземноморських областей — коричневі (Туреччина). Лісовими ресурсами країни Азії забезпечені дуже не однаково. Крізь територію регіону проходять обидва лісові поясі: північний з переважанням хвойних порід (Росія) та південний, в якому домінують цінні листяні породи (Індонезія, Малайзія, Таїланд, М'янма).

Своїми природно-рекреаційними ресурсами вирізняються Кіпр, Ізраїль, ОАЕ, Туреччина, Таїланд, Мальдіви. Великими культурно-історичними пам'ятками відомі Ізраїль, Китай, Індія.

5. Для демографічної ситуації всіх азіатських країн характерний другий тип відтворення населення та високі показники природного приросту, які варіюють від 9—19 чол./тис. (Китай, Ізраїль, Сінгапур, Таїланд, Казахстан, Грузія) до 30—40 чол./тис. і більше (арабські країни). Щоправда, завдяки активній демографічній політиці в деяких країнах «демографічний вибух» має тенденцію до спаду. Перший тип відтворення серед країн Азії має тільки Японія, яка досягла рівня природного приросту 2,2 чол./тис. завдяки активній демографічній політиці у 50—60-х років XX ст.

Міграції населення за межі азіатського регіону були активними у другій половині XIX ст. Тоді вихідці з Китаю та Індії у пошуках роботи виїздили до Америки та островів Океанії. У XX ст. поширилися міждержавні міграції в межах самої Азії. Зокрема економічні причини потягли за собою переселення китайців до країн Південне-Східної Азії, а індійців на Шрі-Ланку для роботи на плантаціях тропічних культур, закладених європейцями. Тривають релігійні міграції між Індією та Пакистаном, які почалися ще після розпаду Британської Індії у 1947 р. З політичних міркувань люди виїздять з районів політичної напруги, утворюючи потоки біженців. Це характерно зокрема для Афганістану, Палестини, Камбоджі, КНДР.

На території Азії проживає понад 1100 націй та народностей, які знахо­дяться на різних ступенях етнічного розвитку, їх мови належать до багатьох (близько 15) мовних родин. Тут є дуже малі етноси, що нараховують лише кілька тисяч, а то й сотень людей, а поряд з ними проживають найчисельніші народи світу: китайці, хіндустанці, бенгальці та японці. Тому більшість азіатських країн за національною структурою населення є багатонаціональними. Однонаціональних країн небагато. Це Японія, Республіка Корея та КНДР, Тайвань, Бангладеш, Вірменія, арабські країни Південно-Західної Азії. Двонаціональним є Кіпр.

Строкатість етнічного складу зумовила багатоманітність релігій в регіоні. В Азії зародилися всі три світові релігії та поширилися звідси по всій планеті. Більшість держав Азії сповідують мусульманство (іслам). Іслам поширений переважно у Південно-Західній та Середній Азії, а також у деяких державах Південно-Східної Азії (в Індонезії, Малайзії, Брунеї). Він проголошений державною релігією арабських країн, Афганістану, Ірану, Пакистану. Буддизм нині сповідують у Східній, Південно-Східній та Центральній Азії. Прихильників християнства в Азії небагато: католицтво поширене на Філіппінах, православ'я в Росії, Грузії, частково на Кіпрі, існує особлива християнська церква у Вірменії. Азія також породила багато національних релігій: іудаїзм в Ізраїлі, індуїзм в Індії, конфуціанство та даосизм у Китаї, синтоїзм в Японії.

За середньою густотою населення Азія поступається лише Європі 89 чол./км2, а густота сільського населення тут найбільша в світі —. понад 60 чол./км2. Однак населення розміщене дуже нерівномірно. До найбільш засе­лених територій належать Південна та Східна Азія, де густота населення сягає 600—10 000 чол./км2. Разом з тим мало заселені Центральна, Середня, північна та частково Південно-Західна Азія. Для більшості країн Азії притаманний середній рівень урбанізації та дуже високі темпи приросту міського населення. У країнах, що розвиваються, темпи урбанізації випереджають темпи приросту промисловості, будівництва та сфери послуг, тому виникає явище псевдоурбанізації. Високим рівнем урбанізації вирізняються Сінгапур (100 %), Ізраїль (91 %), Японія (80 %), Республіка Корея (81 %), КНДР (61 %), Монголія (61 %), Казахстан (60 %), а також арабські країни (зокрема Кувейт — 97 %) та держави Закавказзя. Низький рівень урбанізації мають Афганістан (20 %), Бангладеш (18 %), Непал (13 %), Оман (13 %), Бутан (6 %). Специфічною ознакою урбанізації країн Азії є зосередження більшої частини городян у дуже великих містах. У регіоні 22 міста-мультимільйонера, у 13 з яких проживає понад 10 млн чол. До найбільших міст світу належать Токіо (26,9 млн чол.), Мумбай (19,5 млн чол.), Калькутта (понад 15 млн чол.), Шанхай (14,2 млн чол.), Маніла (13,8 млн чол.), Джакарта (13,4 млн чол.), Пекін (12,6 млн чол.), Делі (12,2 млн чол.) таін. Навколо міст виникли великі міські агломерації, найпотужнішими з яких є Токійська-Йокогамська (34,5 млн чол.) та Сеульська (22,3 млн чол.). В Японії сформувався найбільший у світі мегаполіс Токайдо, в якому проживає понад 70 млн чол.

6. Для більшості азіатських країн характерна багатоукладність економіки. Поряд з родоплемінними та феодальними відносинами сформувалися сучасні форми власності. Основними видами діяльності більшості держав за­лишаються екстенсивне сільське господарство, в якому зайнято 60—80 % трудових ресурсів та добувна промисловість. Обробна промисловість переважає лише у деяких державах, зокрема у Японії, Китаї, Казахстані, Ізраїлі, КНДР, НІК. В окремих державах зростає роль невиробничої сфери. Крім Японії, яка є найбільшим осередком банківської справи світу, значними фінансовими та торгівельними центрами стали Ліван, Сінгапур та Сянган. Курортне господарство дає значну частину прибутків Кіпру, Туреччині, ОАЕ, Ізраїлю, Таїланду.

7.Сільське господарство є провідною галуззю більшості країн. У його галузевій структурі переважає рослинництво, яке відзначається високою працемісткістю та екстенсивністю. В аграрних відносинах сформувалися високотоварний та дрібнотоварний сектори. Перший спеціалізується на вирощуванні експортних культур (чаю, бавовнику, джуту, цукрової тростини, гевеї, спецій, кокосової пальми, тропічних фруктів), другий постачає продукцію на внутрішній ринок (рис, пшеницю, просо, сою, батат). Основним типом господарств у високотоварному секторі є плантації, які в минулому належали іноземним власникам, а нині, як правило, є власністю державі.

Розміщення сільськогосподарських культур залежить від кліматичних умов та типів ґрунтів. У мусонних областях на червоноземах, жовтоземах та чорних тропічних ґрунтах зосереджені основні райони землеробства Азії. З зернових культур тут вирощують рис та пшеницю, переважно для власних потреб. Країни Азії дають 90 % світового збору рису, під яким зайнято понад 50 % ріллі. Під пшеницею площ вдвічі менше. Світовими лідерами за зборами рису та пшениці є Китай та Індія. З технічних культур тут вирощують та експортують чай (понад 3/4 світового виробництва, найбільші плантації в Індії, Китаї, на Шрі-Ланці), бавовник (Китай, Індія, Пакистан), джут (Бангладеш, Індія, Пакистан), цукрову тростину (Індія, Таїланд, Китай, Індонезія), тютюн (Китай), прянощі (Індія, Малайзія, Шрі-Ланка, Індонезія, Філіппіни, Таїланд). Для власного споживання вирощують сою та бульбо-плідні культури. У континентальних областях на чорноземах та сіроземах пустель на зрошенні культивують пшеницю (Казахстан, Росія, Іран) та бавовник (Узбекистан). Для власного споживання сіють просо та сорго. Саудівська Аравія відома вирощуванням кави-мокко, Афганістан, Пакистан, Іран — опійного маку. Середземноморські області з коричневими ґрунтами спеціалізуються на вирощуванні винограду, цитрусових, олив, садівництві (Туреччина, Сирія, Ізраїль). З зернових переважає пшениця. Для екваторіального типу клімату характерним є вирощування багаторічних дерев. На країни Південне-Східної Азії припадає понад.90 % виробництва натурального каучуку світу, який одержують з соку гевеї (Малайзія, Індонезія, Таїланд) та копри — сушеної м'якоті кокосового горіха (Філіппіни). Тут є також плантації кави (Індонезія, Камбоджа, В'єтнам).

Тваринництво має в основному допоміжне значення, крім тих територій, де умови для розвитку рослинництва несприятливі. Найчастіше розводять невибагливих до кормів овець. За їх поголів'ям вирізняються Китай, Індія та Туреччина. В арабських країнах вівчарство є основною галуззю тваринництва. Туреччина відома доглядом за ангорськими козами, вовна яких дуже високоякісна. За поголів'ям свиней світовим лідером є Китай, великої рогатої худоби — Індія. На Тибеті для одержання молока вирощують яків. У пустельних районах важливим є верблюдарство. Як тяглову силу розводять буйволів (країни Південно-Східної Азії) та слонів (Індія). Традиційною галуззю тваринництва залишається шовківництво.

Основною галуззю промисловості для більшості країн є добувна. Обробна промисловість багатьох країн Азії представлена кустарно-ремісничими підприємствами, які виробляють килими (Іран, Афганістан), тканини (Сирія, Ірак), ювелірні вироби (Індія, Іран), хутряний одяг (Афганістан) тощо. Одержали розвиток також великі підприємства легкої та харчової промисловості. Багатопрофільна промисловість, яка представлена електроенергетикою, металургією, машинобудуванням, хімічною промисло­вістю, має місце у небагатьох країнах, таких як Японія, Китай, Індія, Респуб­ліка Корея, КНДР, В'єтнам, Казахстан. На продукції точного машинобудування та легкій промисловості спеціалізуються нові індустріальні країни. Для промисловості Ізраїлю характерна висока частка війкової галузі, точного машинобудування (медична електроніка, електротехніка, авіабудування), хімічної та алмазообробної промисловості. В країнах Перської затоки останнім часом почали розвиватися нафтопереробка та синтез мінеральних добрив.

Танспорт регіону розвинений слабо (крім Японії, Республіки Корея, східної частини Китаю та Індії). Основним його видом у більшості країн є залізничний. Проте є держави, де залізниці зовсім відсутні: Афганістан, Оман, ОАЕ, Кіпр, Ємен, Бутан, Мальдіви, Лаос. Переважають ґрунтові дорогі, на яких часто використовується гужовий та в'ючний транспорт. У нафтодобувних країнах швидкими темпами розвивається автомобільний транспорт. За протяжністю залізниць та автодоріг у регіоні вирізняються Індія, Китай та Японія. Морський транспорт забезпечує зовнішні переве-зення приморських країн. Найбільшим морським флотом серед країн Азії відомі Японія, Китай, Філіппіни, Сінгапур та Республіка Корея, а ван­тажообігом морського транспорту Японія та Китай. Авіаційний транспорт є новим для багатьох азіатських країн. До найбільших аеропортів світу належать японські літовища у Токіо та Осаці.

Отже, країни Азії є дуже різними за рівнем економічного розвитку та значенням у світовій економіці та політиці.

Висновок. В Азії знаходиться 47 суверенних держав та окупована Ізраїлем Палестина. Переважають країни, що розвиваються, неоднакові за рівнем економічного розвитку. Високорозвиненими державами є лише Японія та Ізраїль. За формою правління більшість країн — республіки, існує 14 монархій, половина з яких абсолютні. За формою адміністративно-територіального устрою переважають унітарні держави. Країни Азії, що виходять до моря, мають вигідне ЕГП, оскільки лежать на перетині міжнародних транспортних шляхів. Континентальні держави віддалені від торгівельних партнерів та основних світових шляхів сполучення. Майже всі країни Азії були колоніями європейських держав, їх звільнення розпочалося після другої світової війни. Більшість азіатських держав мають багаті природні ресурси, які ще не повністю досліджені. Основними паливними ресурсами є нафта, природний газ та кам'яне вугілля. З рудної сировини —залізні, марганцеві, мідні, поліметалеві, олов'яні, вольфрамові та ртутні руди. Серед нерудних ресурсів важливе значен­ня мають поклади фосфоритів, калійних солей, самородної сірки, графіту, слюди, алмазів, коштовного каміння. Водними та земельними ресурсами найкраще забезпечені східні та південні частини Азії, а лісовими — північні, східні та південно-східні. Окремі держави багаті на рекреаційні ресурси. Населення держав Азії (крім Японії) має II тип відтворення, тому ряд країн проводить демографічну політику, націлену на зменшення народжуваності. Переважають багатонаціональні держави, з середнім рівнем урбанізації. У господарстві країн провідними видами діяльності є екстенсивне сільське господарство з домінуванням рослинництва та добувна промисловість. Основними зерновими культурами регіону є рис та пшениця, технічними — чай, бавовник, джут, цукрова тростина, соя, гевея, кокосова пальма. Обробна промисловість представлена кустарно-ремісничими підприємствами. Багатогалузева промисловість має місце лише в окремих країнах: Японії, Китаї, Індії, Республіці Корея, КНДР, В'єтнамі, Казахстані. Транспортна мережа більшості країн Азії розвинена недостатньо.

Японія

План

1. Економіко-географічне положення

2. Природні умови і природні ресурси

3. Населення

4. Господарство: промисловість, сільське господарство, транспорт, зовнішні економічні зв'язки

5. Висновок

 

Використання карт: фізична та економічна карти Азії.

Тип країни — високорозвинена держава, країна «великої сімки».

Державний устрій — конституційна монархія (імперія), унітарна держава.

1.Японія — це країна-архіпелаг у Східній Азії. До її складу входять чотири великих острови (Хоккайдо, Хонсю, Сікоку та Кюсю) і майже 7000 дрібних. Японія розміщена у центрі Азіатсько-Тихоокеанського регіону, роль якого в світі весь час зростає. Це дає країні широкі можливості участі у міжнародному географічному поділі праці. Японія використовує зручність свого транспортно-географічного положення і веде активне співробітництво з країнами-сусідами. Японія, як і її сусіди, є позаблоковою державою. Росія та Китай на своїй території утримують ядерну зброю. З Росією ускладнюється політичне співробітництво через територіальні претензії щодо Курильських островів.

2.Природні ресурси Японії складні для освоєння. Близько 80 % території займають молоді середньовисотні сейсмічне активні гори — Японські Альпи. На рівнини припадає лише 20 % території, проте на них живе 80 % населення країни. Найбільшою є рівнина Конто. Клімат мусонний, дуже теплий. Зима посушлива, літо вологе з частими тайфунами, які приносять збитки землеробству.

Японія бідна майже на всі види природних ресурсів. Більшість родовищ корисних копалин невеликі та не мають промислового значення. Завдяки новітнім технологіям для Японії стає рентабельним використання мінеральних ресурсів Океану. Через великі виробничі потреби країна недостатньо забезпечена водними ресурсами. Річки порожисті, непридатні для судноплавства, але мають великий гідроенергопотенціал, використовуються для лісосплаву та зрошення на півдні в сухий сезон. Для водопостачання міст часто застосовують підземні води. Вкрай обмеженими є й земельні ресурси. Понад 1/3 території зайнята малородючими підзолистими ґрунтами. Особливу цінність мають ліси, які вкривають майже 2/з площі. Але більшість з них мають ґрунтозахисне та водозахисне значення і тільки менше третини лісових масивів дає промислову деревину. Країна багата на рибні ресурси.

3.Демографічна ситуація в Японії суттєво відрізняється від інших азіатських країн. Держава єдина в регіоні, що перейшла від II до І типу відтворення населення. В країні проводиться програма планування родини. Нині природний приріст низький (2,2 чол./тис.) і продовжує неухильно знижуватися. Японія вирізняється найвищим у світі показником середньої тривалісті життя — 81,8 років. Темпи японського «старіння нації» є найвищими в світі.

Трудові ресурси країни відомі дуже високим рівнем кваліфікованості, який забезпечує досконала освіта. Рівень безробіття низький — близько 2 %.

Японія — однонаціональна держава. 99,7 % становлять японці. Вони сповідують дві релігії: світову — буддизм та національну — синтоїзм.

Японія є однією з найбільш густозаселених країн в світі. Середня густота населення становить майже 342 чол./км2. Рівень урбанізації дуже високий — 80 %. Найбільшими містами є Токіо (26,9 млн чол.), Осака (11 млн чол.) та Нагоя (5 млн чол.). Міста є осередками великих агломерації, які, зростаючись, утворили мегаполіс Токайдо, в якому живе понад 70 млн чол.

Японія є високорозвиненою постіндустріальною країною, яка нині посідає II місце після США за економічною потужністю і дає понад 10 % ВВП світу. Зруйнована війною та відчувши ядерне бомбардування, Японія здійснила «економічне диво» у 50—60-х роках XX ст. Починаючи з 80-х років XX ст. вона стала найбільшим кредитором серед високорозвинених країн. З початку 90-х років XX ст. у зв'язку зі зростанням конкуренції з боку НІК Японія веде структурну перебудову економіки, спрямовану на розширення внутрішнього ринку, зростання сфери послуг та інформатики, розвиток власного науково-технічного потенціалу.

У галузевій структурі виробничої сфери переважає обробна промисло­вість, особливо її новітні галузі, які базуються на передових технологіях: точне машинобудування, хімічна промисловість та кольорова металургія. Розвивається біотехнологія. Промисловість країни працює на імпортній сировині. Основу електроенергетики складають теплові електростанції, які виробляють 58 % електроенергії. Широкого розвитку набула атомна енергетика - в країні близько 50 атомних реакторів дають 28 % електроенергії. Частка гідроенергетики скоротилася до 12 %. Японія приділяє велику увагу розвитку альтернативних джерел енергії: геотермальних та сонячних електростанцій, які вже виробляють близько 2 % електроенергії.

Чорна металургія — одна з старих галузей промисловості країни. Протягом останніх десятиліть Японія залишалася світовим лідером за виплавкою сталі та її великим експортером. Лише останнім часом її випередив Китай. Комбінати обладнані найновітнішим обладнанням. Кольорова металургія стрімко розвивається у зв'язку з зростанням попиту на її продукцію у літакобудуванні, ракетобудуванні та електроніці. Старими галузями є мідна та свинцево-цинкова, новими — алюмінієва та титанова. Японія — великий експортер рідкісних металів (кадмію, селену, телуру, індію, германію, талію, ренію), які одержує з відходів.

Машинобудування є осередком японської економіки. Країна дає 15 % світового виробництва машин та кілька тисяч їх найменувань. Експорт машин у 9 разів перевищує їх імпорт. У складі машинобудівних фірм працюють наукові та конструкторські підрозділи. Нині в японському машинобудуванні зростає роль кваліфікованих кадрів і стрімко скорочується значення сировинного чинника. Широко застосовується роботизація підприємств. Основні галузі японського машинобудування є найбільшими в світі: електроніка та робототехніка, автомобілебудування, суднобудування, верстатобудування, тракторобудування. Головні центри машинобудування сформувалися в агломераціях Токіо, Осаки та Нагої.

Хімічна промисловість Японії розвиває фармацевтичну, парфумерну, лакофарбову галузі, хімію органічного синтезу (Нагоя, Кавасакі, Йокогама, Токіо). Суттєве значення зберігають легка та харчова промисловості. У портах розвиваються галузі, що працюють на імпортній сировині (бавовняна та вовняна). Японська шовкова промисловість використовує власну сировину та посідає II місце в світі після США. Харчова промисловість дає рибні консерви, зелений чай, цукор, тютюнові вироби на інше. Лісова промисловість заснована на раціональній безвідходній переробці імпортної деревини.

Роль сільського господарства невелика. Воно дає 2,2 % ВВП країни і забезпечує 3/4 потреб населення у продовольстві. Його основою є дрібні господарства, а головною галуззю — рослинництво, яке відзначається високою інтенсивністю. Майже 50 % ріллі зайнято рисом, ще 25 % овочами. Розвинене садівництво та виноградарство. Країна повністю забезпечує свої потреби у рисі, овочах і фруктах. З технічних культур зросли ділянки під цукровими буряками та чаєм. Тваринництво є новою для Японії галуззю, яке розвивається на імпортних кормах (особливо кукурудзі). Головними є свинарство та птахівництво. Новим напрямом є молочне скотарство. Старими традиційно важливими галузями залишаються шовківництво, рибальство та видобуток перлин.

В Японії розвинені всі види транспорту, крім річкового та трубопровідного. У внутрішніх перевезеннях вантажів домінують автомобільний та морський транспорт, а пасажирів — залізничний. Зовнішні зв'язки здійснюються за рахунок морських перевезень. Основу морського транспорту складають понад 1000 портів, з яких 8 універсальних портів-велетнів (найбільший — Кобе).

У територіальній структурі економіки спостерігаються нерівномірності у розміщенні господарських об'єктів. 80 % промислової та половину с/г продукції виробляється у Тихоокеанському промисловому поясі, який займає лише 1/3 території, але концентрує 2/з населення країни. За його межами знаходиться Периферійна зона, в якій переважає лісозаготівля, добувна промисловість та туризм.

В Японії розвиваються всі форми зовнішніх економічних зв'язків, проте основною залишається зовнішня торгівля. За обсягами експорту країна поступається лише США та Німеччині. В його структурі 98 % припадає на промислові товари, в тому числі на машини та обладнання 75 %. Провідну роль в імпорті посідають мінеральна сировина та паливо. На відміну від багатьох розвинених держав в японській зовнішній торгівлі велике значення мають країни, що розвиваються. Це стосується як експорту, так і імпорту. Особливу увагу країна приділяє зв'язкам з країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Крім цього, веде активну торгівлю з США, країнами ЄС, Китаєм. Велике значення має експорт японського капіталу.

Висновок. Японія — високорозвинена країна «великої сімки», яка знаходиться у Східній Азії. Держава дуже бідна на природні ресурси, тому розвиває своє господарство переважно на імпортній сировині. Основними галузями економіки Японії є сфера послуг та обробна промисловість. Серед галузей останньої провідну роль відіграє машинобудування. За його виробництвом та експорт країні немає рівних у світі. Величезне значення мають також чорна та кольорова металургія, електроенергетика, хімічна промисловість. Сільське господарство забезпечує потреби населення у продовольстві на 3/4. Країна веде активну торгівлю з багатьма країнами світу.

 

ІНДІЯ

План

1. Економіко-географічне положення

2. Природні умови і природні ресурси

3. Населення

4. Господарство: сільське господарство, промисловість, транспорт, зовнішні економічні зв'язки.

5. Висновок.

Використання карт: фізична та економічна карти світу, атласи

Тип країни — країна, що розвивається.

Державний устрій — федеративна республіка.

1.Індія є півострівною державою Південної Азії. Сусідні з Індією держави є її політичними партнерами за Рухом Неприєднання, крім нейтральної М'янми. Однак напруженими залишаються відносини з Пакистаном через його територіальні претензії щодо північної частини штату Джамму і Кашмір. Сама Індія всупереч міжнародним угодам володіє ядерною зброєю. Несприятливими є й кордони з Афганістаном, на території якого ведеться громадянська війна. В середині самої Індії політична ситуація дуже нестабільна. Особливо це стосується штату Пенджаб. Індія лежить на перетині важливих міжнародних морських шляхів між країнами Європи, Африки та Південно-Західної Азії, з одного боку, та державами Південне-Східної Азії та Австралією, з іншого. Найбільші морські порти розміщені у штучних бухтах (Мумбай, Ченай) та гирлах річок (Калькутта).

Природні умови країни сприятливі для розвитку господарства. Індія переважно рівнинна країна, її більшу частину становить плоскогір'я Декан, яке на півночі переходить у Індо-Гангську низовину. Лише на крайній півночі розкинулися системи молодих високих гір Гімалаїв та Каракоруму. Клімат країни субекваторіальний мусонний, з дуже високими температурами протягом року та чітким сезонним розподілом опадів. Виходячи з кліматичних особливостей, уряд країни приділяє великої уваги поливному землеробству: понад 40 % орних земель зрошуються.

Індія багата на мінеральні ресурси. До осадового чохла платформи приурочені великі родовища паливних ресурсів, насамперед —кам'яного вугілля (Східний басейн). У другій половині XX ст. в Індії почали видобувати нафту та природний газ на північному сході та на шельфі Аравійського моря. Країна лише на половину задовольняє свої потреби у цих корисних копалинах. На щитах платформи ведеться розробка рудних ресурсів. Індія відома величезними покладами залізних та марганцевих руд (східні та центральні частини країни), які мають експортне значення. Руд кольорових металів значно менше. На сході є родовища бокситів та хромових руд, на півночі — мідних. Індія відома значними покладами рідкісних металів (торію, берилу, цирконію), які залягають розсипами. Держава має багатющі поклади нерудної сировини: слюди, графіту, кухонної солі. Запаси алмазів та коштовного каміння сильно виснажені. Великі запаси водних ресурсів кон­центруються у річках (Ганг, Брахмапутра), проте їх рівень сильно коливається протягом року. Порожисті річки Гімалаїв та плоскогір'я Декан багаті на гідроенергоресурси. Індія дуже багата земельними ресурсами. Більше половини ріллі припадає на родючі ґрунти, що сформувалися на річкових наносах Індо-Гангської низовини. Дуже родючі тропічні чорні ґрунти (регури), що виникли на вулканічних породах, поширені на плоскогір'ї Декан. Лісові ресурси країни виснажені. Значні лісові ділянки збереглися тільки на сході. Цінними породами є тикове, садове, сандалове дерева. Випалювання лісів під пасовища та ріллю призвело до поширення саван та напівпустель.

3.З другої половини XX ст. Індія переживає сильний «демографічний вибух». Масова вакцинація населення, застосування антибіотиків, боротьба з комахами-переносниками збудників хвороб, — все це призвело до стрімкого зниження рівня смертності. Зросла й середня тривалість життя: з 27 до 62,5 років. Це ознаки II типу відтворення населення. Індія була першою країною, що розвивається, яка почала проводити демографічну політику. Вона була спрямована не лише на скорочення народжуваності, а й на покращення матеріального забезпечення родини. Закони переглянули також вік вступу до шлюбу. Його підняли від 12 до 17 років серед жінок та з 14 до 19 років у чоловіків. У результаті заходів демографічної політики за останні півстоліття показник народжуваності знизився майже вдвічі, але природний приріст залишається високим — майже 16 чол./тис.

У віковій структурі населення Індії дуже велика частка дітей (42 %), незначна — літніх людей (6 %) та надлишок трудових ресурсів, яким притаманний низький рівень кваліфікації. Близько 60 % економічно активного населення зайнято у сільському господарстві і менше 20 % — у промисловості (в тому числі й у кустарному виробництві). Високий рівень безробіття, починаючи з 30-х рр. XIX ст., викликав великі еміграційні потоки з Індії переважно до британських колоній у Піденно-Східній Азії, на Шрі-Ланку, Фіджі, острови Карибського басейну. Нині великих збитків господарству країни надає «відплив умів».

За національним складом населення Індія — найбільш багатонаціона-льна країна світу. На її території проживає понад 150 націй та народностей. З них дві нації належать до найбільших — хіндустанці та бенгальці. У важкодоступних районах Гімалаїв відомо близько 400 племен.

Релігійний склад населення Індії різноманітний. Тут сповідують індуїзм (83 %), мусульманство (12 %), буддизм, сікхізм, джайнізм, християнство, місцеві традиційні вірування. Релігія й досі має величезний вплив на все життя суспільства.

Індія є густозаселеною країною: сере­дній показник складає 327,3 чол./км2. Через природні причини найбільш заселена Індо-Гангська низовина (понад 500 чол./км2), найменш — гірські райони півночі (2—4 чол. км2).Рівень урбанізації середній 27 %. Темпи урбанізації зростають. В Індії існує 12 міст-мільйонерів, з них 5 мультимільйонера: Мумбай (19 млн чол.), Калькутта (понад 15 млн чол.), Делі (12,2 млн чол.), Ченай (6 млн чол.), Хай-дарабад (5,5 млн чол.), Бангалор (5 млн чол.). Навколо міст сформувалися міські агломерації. Проте урбанізація Індії, як і більшості країн, що розвиваються, має хибний характер. Майже 3/4 населення Індії живе в селах. В країні переважають великі села з кількістю людей від 500 до кількох тисяч.

Індія є аграрно-індустріальною країною. Основу її економіки складає багатоукладне сільське господарство, в якому переважає приватний сектор. Широко проводилася «зелена революція», яка дозволила відмовитися від імпорту основної частини продовольства. Індія увійшла у першу трійку країн світу за вирощуванням пшениці, рису, бавовнику, джуту, тютюну. Вона випереджує всі держави світу за збиранням чаю, цукрової тростини та арахісу. Вирощується також багато прянощів (чорний перець, гвоздика, кардамон), зернобобових культур, тропічних фруктів. Роль тваринництва незначна. В країні розвивається вівчарство, птахівництво, молочне скотарство, розведення кіз. Споживання тваринної їжі мізерне.

Швидкими темпами розвивається промисловість. За часткою у виробництві ВВП вона вже зрівнялася з сільським господарством. Провідну роль в ній має державна форма власності. Держава контролює нафтову та кам'яновугільну промисловості, атомну енергетику, чорну металургію, оборонну промисловість. Приватний сектор переважає у машинобудуванні, текстильній, харчовій та медичній промисловостях. В розміщенні промисловості Індії основу складає «велика четвірка» міст: Мумбай, Калькутта, Ченай та Делі. Головною галуззю паливної промисловості є кам'яновугільна. Підприємства нафтопереробки розміщені у морських портах: Мумбаї, Калькутті, Ченаї. Основу електроенергетики складають теплові електростанції, які дають 72 % електроенергії


Читайте також:

  1. Http://www.minjust.gov.ua Міністерство юстиції України
  2. IV. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVI-XVIII ст.
  3. IV. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XVI-XVIII ст.
  4. Q Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996 - № 30 – Ст. 141
  5. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
  6. VI. Накази Генерального прокурора України
  7. XVIII. Особливості прийому та навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих навчальних закладах України
  8. А/. Верховна Рада України.
  9. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  10. Аграрні закони України
  11. Агровиробничі групи грунтів України
  12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Федеративна Республіка Німеччини | Тема 2.3 КРАЇНИ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.026 сек.