«Ніколи, ніде і ніхто кандидатури Філарета, як мого заступника, зі мною не погоджував. Та й чи мав би я право залишатися патріархом, якби зголосився на такого заступника? І справа не тільки в його зв’язках з партійними структурами та КДБ. Тут йому Бог суддя. Справа в тім, що ще до Собору, на якому Філарет сам себе призначив моїм заступником, його, згідно з канонами церкви, позбавлено сану. До того ж Філарет тоді входив як предстоятель філії РПЦ в Україні до складу ієрархів Російської православної церкви. Ніде в світі жодна з помісних церков не вважає Філарета митрополитом, а тим більше моїм заступником»
«Я з Філаретом не служив. Борони Боже. Я не можу. Ви не забувайте, що Філарет позбавлений сану. Ніде в світі жодна з помісних церков не вважає Філарета митрополитом. Все, що з ним сталося, то є справа церкви, де він виріс. Її рішення по ланцюгу підтримали усі православні церкви. У нас ще такого документа не було. Ми, українці, маємо м’яке серце. І я його прийняв. Я всіх приймаю. Але сказав: «Владико! Сховайтеся трохи, щоб вас не бачили, бо будуть пригадувати вам ці речі. Не треба висуватися, подивіться, скільки вас вже перекреслили. Там ви були єпископом, а сюди перейшли під українською хусткою віджити». Я йому радив: «Відсуньтеся. Ви не пхайтесь вгору, бо про вас ще Марина на базарі багато говорила...»
А з ним є отець Антоній — то його приватна справа, за яку він уже дістає. То я, розумієте, вже не буду досипати йому своїх п’ятдесят, щоб вийшло півсотні. «Сама себе раба б’є, що погано жне...»