Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

МОРФ І МОРФЕМА

Загрузка...

Морф — це мінімальна частина словоформи (сегмент), що характеризується єдністю плану значення (змісту) і плану його вираження (форми). Словоформа бандуристи має три морфи: бандур-, -ист-, -и. У морфі бандур план значення "музичний інструмент", а план вираження його — корінь бандур-; у морфі -ист— план значення "особа чоловічої статі", а план вираження — суфікс -ист-; у морфі -и план значення "суб'єкт і його множинність", а план вираження (форма) — флексія -и. Значення і його форма вираження в морфі нероздільні. Якщо єдність між ними зникає, то відповідний сегмент перестає бути морфом. Морф розглядається як мінімальна значуща частина то словоформи, то слова, то тексту (текстовий представник морфеми). Визначення морфа як частини словоформи науково обгрунтоване і має право на існування, але воно вузьке, оскільки вводить у сферу морфемології лише слова, що мають систему словозміни, і залишає за межами морфемології невідмінювані слова: таксі, бюро, сьогодні, завтра, після, перед, хакі. Розуміння морфа як частини тексту дає можливість залучити до морфемології велику кількість аналітичних слів типу без угаву, в разі, до загину, з переляку, на диби, ні в кого, ні в чому, де з ким, день у день, де б, де б то, все ж бо і осмислити їхню морфемну будову. Отже, морф — це найменша значуща частина словоформи (слова) або тексту.

У тексті словоформи того самого слова протистоять одна одній, внаслідок чого виділяються межі між значущими частинами словоформ: зим-а/зим-ою — вичленовуються морфи зим-, -а, -ою; земл-ян-ий / земл-ян-ист-ий — вичленовуються морфи земл-, -ян-, -ист-, -ий; бород-ат-ий/рог-ат-ий — вичленовуються морфи бород-, рог-, -am-, -ий.

Найсуттєвішою ознакою морфа є наявність у звуковому сегменті значення. Цим морф відрізняється від асемантичних одиниць — звука і складу, хоча формально морф може збігатися і зі звуком, і зі складом: ви-бор-и, з-бір-к-а, до-тк-а-ти, ви-вар-к-а. Подальше членування морфів на частини призведе до поділу їх на незначущі структурні елементи (звуки, склади): пор. берез-ов-ий (поділ на морфеми) і бе-ре-зо-вий (поділ на склади), б-е-р-е-з-о-в-и-й (поділ на зву-ки). Однак у словоформах можуть існувати й такі сегменти, яким не притаманне значення у звичайному розумінні цього терміна. До них відносять: 1) сполучні о, є в складних словах (ліс-о-воз, земл-е-трус)\ 2) "прокладки" між морфами у словоформах типу реле-й-ний (від реле), кіно-ш-ник; 3) нарощення -ер-, -ее- у словоформах мат-ер-і (від мати), чуд-ес-а (від чудо); 4) унікальні частини слова: дітв-ор-а, рук-ав-а тощо. У лінгвістиці їх називають асемантичними елементами, або структемами.



Интернет реклама УБС

До суттєвих ознак морфа належить його мінімальний (елементарний) характер, який виявляється в тому, що: 1) до морфа не долучаються додаткові значущі компоненти, оскільки це призведе до формування морфних ланцюжків, пор.: піс-н-ик і ліс-ник, бать-к-ів-ськ-ий і батьк-івськ-ий; 2) морф не поділяється на значущі компоненти морфного рівня.

Проте ознака мінімальності, елементарності морфа не означає абсолютної нерозкладності, нерозчленованості його значення. Лексичне значення словоформи складається із сем, тобто з мінімальних, граничних компонентів плану змісту, які виражаються морфами. Значення морфа складається з однієї або кількох сем (семантичних множників), що мають єдину звукову форму вираження, наприклад, в морфі -ист- (із словоформи бандуристи) є дві семи: "особа" і "чоловіча стать". Тому в морфах можна виділити семи, але не на морфемному рівні, який передає єдність змісту і форми, а на семемному, тобто доморфемному, рівні.

Глибина словоформи може бути різною. Вона вимірюється кількістю морфів. Довжина словоформи вимірюється кількістю складів, але вона не є суттєвою рисою для морфеміки.

У словоформі нараховується від одного до дванадцяти морфів: 1) через, за, під, тут, там, кашне, бюро; 2) шістсотсімдесятитрьохмільйонноперший (шіст-сот-сім-десят-и-трь-ох-мільйон-н-о-перш-ий) Типовою глибиною словоформ української мови є два — чотири морфи: стол-и, дуб-и, дуб-ов-ий, степ-ов-ий, глух-ів-чан-и, пере-їх-а-ти, про-чит-а-ти, ви-вч-и-ти. Стверджувати, що в слові має бути як обов'язковий мінімум дві морфеми (а не одна), означає, що сегменти там, тут, сюди, туди, під, після, над, бюро, хакі і под. не становлять морфів, а тому не мають значення, і, таким чином, відмовляти їм у статусі слова або допускати, що в мові існують слова без значення. У слові може бути й одна морфема.

До суттєвих ознак морфа відносять неперервність його звукової будови. Дійсно, в українській мові є група морфів, які становлять неперервну групу звуків (пор. корінь хмар-у словоформі хмара, суфікс -унок у словоформі пакунок, префікс пра- у словоформі прадід). Проте вони не є достатніми для кваліфікації ознаки неперервності як диференціальної для морфа, оскільки в мові існують перервані структурно-семантичні одиниці. До них належать: а) перервані лексичні основи у словоформах з постфіксами (милуюся — милуй-...-ся); б) перервані корені з інфіксами, наприклад у латинській мові: vici (переміг) — неперерваний корінь vic-, але vinco {перемагаю) — перерваний корінь vi-...-с-, інфікс -п-; в) перервані інфікси і перервані корені в арабській мові: слово катаба (віннаписав) має перерваний корінь к...т...б... і перерваний інфікс ...а., а...а. Отже, морфи бувають перервними і неперервними. Тому неперервність/перервність звукової форми не може бути диференціальною ознакою морфа як універсали', але може бути специфічною рисою однієї чи кількох мов.

Термін "морф" запропонував у 1947 р. Ч. Ф. Хоккетт. У 1881 р. І. О. Бодуен де Куртене ввів термін "морфема" як узагальнене поняття кореня й афікса.

Морфема — це мінімальна узагальнююча нелінійна значеннєва одиниця, яка реалізується в морфах. Наприклад: коренева морфема у словоформах рука, руці, ручний представлена морфами рук-, руц>-, руч-; суфіксальна морфема у словоформах свисток, свистка представлена морфами -ок-, -к-, флексійна морфема родового відмінка у словоформах Чернівців, Чернівець представлена морфами -ів і -0 (нульовим морфом). Отже, в тексті морфема рук-/ц-/ч- реалізується в морфах рук-, руц'-, руч-; морфема -ок-/-к у морфах -ок-, -к-; морфема -ів/-0 —у морфах -ів, -0. Можна говорити, що морфема складається з морфів, а морфи є компонентами морфеми. Поєднання морфів формує словоформу. Вона в тексті є представником слова, так само і морф у словоформі є представником морфеми слова.

Однотипні морфи (кореневі, суфіксальні, префіксальні) різних словоформ об'єднуються в одну морфему, якщо ці морфи тотожні за значенням і близькі (подібні, споріднені) за фонемним складом. Наприклад: кореневі морфи ног-, ніг-, ніж-, но/з'/у словоформах нога, ніг, ніжка, нозі об'єднуються в кореневу морфему ног/ніг-/ж-/з'-, тобто всі ці словоформи мають ту саму кореневу морфему (корінь), яка в тексті реалізується чотирма морфами ніг-, ног-, ніж:-, но/з>/; суфіксальні морфи -ець і -ц- і у словоформах українець/українці, -чик і -ик (моторчик/кущик), -ан-и і -чан-и (кияни/чернігівчани), -ств-о і -єство (багатство/уболсество) становлять відповідні суфіксальні морфеми (суфікси); префіксальні морфи з- і зі- у словоформах з 'єднати і зіставити також становлять одну префіксальну морфему (префікс); флексійні морфи -а і -ая у словоформах чорнява/чорнявая становлять одну морфему. Морфема може бути представлена і єдиним морфом, наприклад флексійна морфема -у (в дієсловах 1-ї особи однини теперішнього часу) реалізується лише єдиним морфом -у. пиш-у, нес-у, читай-у.

В усіх цих прикладах морфи, що об'єднуються в морфеми, є тотожними за значенням: 1) кореневі морфи ног-, ніг-, ніж-, но/з'/ означають частину тіла людини чи тварини; 2) суфіксальні морфи -ець і -ц-і вказують на осіб за національністю, місцем проживання чи іншими ознаками (полтавець, полтавці); 3) суфіксальні морфи -чик та -ик мають зменшувально-пестливе значення (моторчик — кущик)', 4) флексійні морфи -а та -ая вказують на називний відмінок прикметників жіночого роду (добра — добрая). Разом з тим за формою вони не тотожні, а лише подібні, близькі й обов'язково споріднені, тобто фонемна будова морфів морфеми має споріднену основу, але з частковими відмінностями. Наприклад, морфи -ан-и і -чан-и спільні, мають споріднений елемент -ан- і часткову відмінність — фонему ІчІ. Можливі такі часткові відмінності між морфами: 1) різні фонеми в одній і тій самій позиції кількох багатофонемних подібних морфів: рук-/руч-/руц'-; -чик/-щик, пол-/піл'- (поле —Добро-пілчя); 2) відсутність внутрішньої фонеми одного морфа в іншому: день — дня, сон — сну; 3) наярність додаткової фонеми при спільній частині кількох морфів у препозиції або постпозиції: -ок/-к-и (мішок — мішки), -чукАук (Іванчук — Личук), з-/зі- (з'єднати — зібрати), від-/віді- (віддати — відіслати), -ств-о/-еств-о (людство — божество).

 


Читайте також:

  1. Морфема як мінімальна значуща частина в структурі слова. Види морфем
  2. Морфема. Частини мови

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ОБМЕЖЕННЯ В СПОЛУЧУВАНОСТІ МОРФЕМ | АЛОМОРФИ І ВАРІАНТИ МОРФЕМ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.