Основа слова. Непохідна і похідна основи

Корінь, лексико-граматичні морфеми й асемантичні сегменти об'єднуються в основу слова чи словоформи, формуючи лексичне значення. Отже, основа слова (словоформи) — це системна сукупність морфем і асемантичних сегментів, яка формує індивідуальне лексичне значення певного слова. На цих умовах до складу основи слова (словоформи) входять усі службові морфеми — суфікси, префікси, постфікси, а разом з ними й інтерфікси, які в певних позиціях є обов'язковим компонентом слова.

Частина мовознавців до складу основи не відносить суфіксів інфінітива {-ти, -ть), ступенів порівняння {-є, -іш-ий), форм минулого часу {-в, -л), дієприслівників {-учи, -ачи, -ши, -вши), прислівників {-о, -є), пестливості {-к-а, -еньк-а, -ик, -усіньк-ий, -чик, -очк-а тощо), згрубілості {-ил-о, -ищ-е), постфікса -ся {-сь), формотворчих префіксів {най-, пре-, роз-) на тій підставі, що вони не є словотвірними.

На морфемному рівні семантика слова (словоформи) розпадається на дві частини — лексичну і граматичну.

Граматичне значення виражається флексією (частково — суфіксами). Лексичне ж значення формується на базі кореня за допомогою словотвірних і формотвірних морфем і навіть за допомогою асемантичних відрізків (інтерфіксів).

Пейоративність (зневажливість), аугментативність (збільшеність), демінутивність (зменшеність), гіпокористичність (пестливість), елативність (найвищий ступінь порівняння), компаративність (вищий ступінь порівняння), неозначеність дії, додатковість дії, ознака ознаки, ступінь вияву її та інші так звані форми становлять або денотативні, або конотативні елементи слова і репрезентують його лексичне значення. Тому всі морфеми, і словотвірні і формотвірні, крім словозмінних, на морфемному рівні входять до складу лексичної основи слова (словоформи), оскільки вони формують індивідуальне лексичне значення певного слова.

Будова лексичної основи збігається з будовою невідмінюваного слова, але вона нетотожна з ним (пор. швидко- і швидко, завтра- і завтра). Лексична основа відмінюваного слова — це його частина без закінчення (предобр-ий, найдобріш- ий). Існує дві чітко протиставлені групи лексичних основ — непохідні і похідні. Між цими полярними групами існують перехідні випадки, які свідчать про різні ступені похідності.

Проблема похідності/непохідності основ тісно пов'язана з проблемою похідності/непохідності слів. Дехто з мовознавців вважає, що ці поняття тотожні. Насправді це не так.

Усі слова мови — явища похідні. Кожне слово утворилося на базі свого попередника — етимона, який може бути його внутрішньою формою. Не буває слів, утворених з нічого: слово акати утворилося на базі а, яке й є його твірною основою, внутрішньою формою, етимоном (пор. якати, окати, викати, роздумувати; грішити, хреститися тощо). Це слова похідні. Інша справа, що слово з часом може втрачати свій етимон, свої витоки. Первісно експліцитний етимон стає імпліцитним (прихованим). Людство за давністю забуло, від чого утворилися слова ліс, дуб, небо, бог, вода, хліб, рука, нога, голова. І тепер вони умовно називаються непохідними. Насправді ж вони похідні, мали свої етимони, які порівняльно-історичним методом відшуковує, реконструює наука етимологія. Що ж до основ, то вони бувають непохідними і похідними, причому похідне слово може мати непохідну основу, пор. непохідні основи у таких похідних словах: ляп (смислова помилка у тексті), морж (людина, що купається взимку), бронза і золото (медалі), бур (пристрій для буріння), кібер (робот), лавсан (тканина), лаб (лабораторія), мопед (педальний мотоцикл).

Ознаки похідності лексичної основи: 1) наявність внутрішньої форми, етимона: в основі передплужник етимоном є слово плуг (корінь плуж-); 2) здатність основи до подільності на морфеми: в основі передплужник чітко виділяються префікс перед-, корінь плуж:-, прикметниковий суфікс -н- та іменниковий суфікс -ж-; 3) наявність в основі вільного кореня, який може вживатися у складі слова без суфіксів і префіксів (пор. плуг). Якщо лексичній основі притаманні ці три ознаки, то вона, без сумніву, є похідною: визволительк-а (ви-з-вол-и-тель-к-а), реформувати (реформ-ува-ти), гостро- зубц-і (гостр-о-зуб-ц-ї).

Ознаки непохідності лексичної основи: 1) відсутність внутрішньої форми, тобто імпліцитний характер етимона: береза, земля, трава, зелений, холод, зима; 2) відсутність в основі службових морфем, тобто нерозкладний характер її: дощ-, берег-, туман-, стіл-. Якщо в основі наявні ці дві ознаки, то така основа непохідна: дорог-α, пол-е, верб-α, сосн-а, сестр-а. Основи слів ліс-и, біл-ий, пиш-у, нес-у втратили внутрішню форму, не мають службових морфем, тому вони непохідні. Непохідні основи повністю збігаються з коренем.

Проте не всі слова мови поділяються на ці дві групи. Є велика кількість слів, основи яких мають лише частину ознак похідності, тому вони вже відірвалися від непохідних, але ще не стали похідними (або вже втратили частину ознак похідності, проте повністю ще не перетворилися в непохідні).

У морфеміці української мови діє дві взаємопротилежні тенденції розвитку: 1) від похідності до непохідності і 2) від непохідності до похідності. У межах першої тенденції на осі перехідності виявляються численні проміжні явища. До них належать: зв'язані основи і субморфні основи.

Зв'язані основи — це такі подільні основи з відносно прозорою або й стертою внутрішньою формою, корінь яких утратив ознаки вільної морфеми, тобто втратив здатність вживатися самостійно без службових морфем. Основа платок є зв'язаною, бо хоч і поділяється на морфеми плат- і -ок-, але корінь її самостійно без службових морфем не вживається. Лише зовні подібні основи у словах водиця, птиця, свинина, ожина. Подібність тут у тому, що всі вони поділяються на морфеми (вод-иц-я, пт-иц-я, свин-ин-а, ож-ин-а), але є й істотна відмінність. У основах водиця, свинина корені вод-, свин- вільні, а в лексемах птиця, ожина корені пт-, ож- зв'язані, тому що вільно без суфіксів не вживаються. Тому основи в них теж зв'язані. Пор. слова із зв'язаними основами: вул-и-ц-я, боч-к-а, вій-ськ-о, на-ді-ти, кіш-к-а, за-мк-ну-ти, нім-ець, за-пряг-а-ти, скрип-к-а, до-сяг-ну-ти, ате-їст, оп-тим-іст, траг-ік, тур-ист, футур-изм. Отже, зв'язані основи відірвалися від групи похідних і розвиваються в напрямі до непохідних. Слова пир, жир, дар нині є непохідними, бо не поділяються на морфеми, їхні основи повністю збігаються з коренями. Проте первісно вони були похідними: виділяли суфікс -р- і мали відповідні вільні корені (пити, жити, дати), та з плином часу перетворилися в непохідні. Зв'язані основи є перехідним явищем від основ похідних до основ непохідних у руслі першої тенденції розвитку. Тому їх уже не можна називати похідними (не мають вільного кореня) і ще не можна називати непохідними (вони ще зберігають здатність до подільності). Зв'язані основи трапляються як у питомих, так і в запозичених словах: а) у питомих словах: корені -бав- (надбавка, прибавка), -бух- (буханець, розбухлий), -вик- (звикати, навики), -ді- (одіти, надіти), -доб- (здобний, добрий), -лед- (ледар, розледачіти), -лук- (розлука, злука), -рід- (рідкий, розріджений), -стиг- (достигати, настигати), -сяг- (досягти, присягти)', б) у запозичених: абон- (абонемент, абон-ент), -те- (а-те-їст, а-те-їзм, те-о-лог), ком- (ком-ік, ком-едія), тур- (тур-изм, тур-ист, тур-база) тощо.

Зв'язані основи відносять то до похідних, то до непохідних. Коли зв'язані основи називають похідними, то абсолютизують лише одну рису — здатність до подільності на морфи і нехтують іншою рисою — здатністю кореня до вільного функціонування. А коли зв'язані основи називають непохідними, то абсолютизують нездатність кореня до вільного функціонування і нехтують ще досить живою і регулярною рисою — подільністю на морфи.

Субморфні основи — це такі основи, у складі яких, крім морфів, є ще асемантичні сегменти, які не мають самостійної семантичної і словотвірної функцій (як морфи), але мають тотожну з морфами фонетичну будову і беруть участь у формуванні лексичної основи (як і морфи). Такі сегменти називаються субморфами (sub — лат. префікс із значенням "неосновний, неголовний, підпорядкований, подібний"), наприклад: -ець (у словах кінець, олівець, нанівець, половець, свинець, палець, чепець, перець, марганець), -к-а (скрипка, губкаг_ъ, рубкаъ юбка, мавка), -ц-е- (серце, сонце), -о (соло, кіно), -ум (максимум, пленум), -ус (глобус, радіус, тонус) і под. На думку О. А. Земської, субморфи — це одиниці нижчого рівня, ніж морфеми. Субморфи тотожні морфемам, але лише за формою. Значення в слові вони не мають, самостійної словотвірної функції не виконують. Розрізняють субморфи суфіксальні {-ець, -ка, -ц-е) і префіксальні. До префіксальних належать префіксоподібні сегменти похідних слів, які відсутні в мотивуючих словах: за- (пор. запах і пахнути, заїзд і їздити), по- {поїзд і їхати, потяг і тягнути, поплавок і плавати), на- {наковальня і кувати), с- {спокій і покій).

Всі субморфи відрізняються від повноцінних морфем відсутністю семантики і самостійної словотвірної функції: пор. субморф -ець {свинець, половець) і суфікс -ець {сліпець від сліпий, полтавець від Полтава), субморф -к-а- {скрипка) і суфікс -к-а {землянка від земляний), субморф -ц-е {сонце) і суфікс -ц-е {золотце від золото) і т. ін.

Субморфи є або реліктами первісної морфемної будови (залишками колишніх морфем), або базою новоутворюваних морфем. Наприклад, у слові чепець субморф -ць — це колишній зменшувально-пестливий суфікс -ець, який виділявся тоді, коли в мові існувало слово чеп, у слові Платок субморф -ок це колишній зменшувально-пестливий суфікс -ок, який перетворився на субморф після виходу з ужитку слова плат. Отже, в цих та подібних випадках субморфи сформувалися як морфемні релікти внаслідок втрати повноцінними морфами семантики і словотвірної функції (частини своїх суттєвих ознак). Тут субморфні основи є перехідним явищем на осі перехідності в руслі першої тенденції розвитку.

Проте субморфи можуть виникати на базі морфоподібних кінцевих кореневих сегментів поступовим набуттям суттєвих морфемних ознак — семантики і самостійної словоформо) твірної функції. Наприклад, у запозиченому слові пальто кінцеве о первісно належало до кореня і спорадично спочатку в розмовному мовленні вживалося з граматичним значенням Н. в. середнього роду і використовувалося як засіб творення початкової словоформи, тобто набуло ознак субморфа. Нині воно повністю перейшло до розряду флексійних морфів — це закінчення. Фінальні -ум, -ус у запозичених словах пленум, глобус були кореневими сегментами, але поступово набувають ознак морфів (пор. пленум і пленарний — виділяється морфеподібний сегмент -ум; глобус і глобальний — виділяється сегмент -ус). Отже, в цих та подібних словах субморфи формуються на базі асемантичних сегментів кореня як потенційні морфи через поступове набуття ними суттєвих морфемних ознак. Тут відбувається процес перетворення асемантичного кореневого сегмента в самостійну семантичну одиницю морфемного рівня. Такі субморфні основи є перехідним явищем на осі перехідності в руслі другої тенденції розвитку.

Лекція № 6

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРОДУКТИВНІ І НЕПРОДУКТИВНІ АФІКСИ	\|	Основні зміни в морфемній структурі слова

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.031 сек.