Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Особливості роботи над казкою

Розкриття особливостей казки як жанру.Казка відома дітям з дошкільних років, її привабливість —у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захоп­ленням грають у вовків і лисиць, з любов'ю готують мас­карадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових пер­сонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літера­турного жанру. Звичайно, від них не слід домагатися нау­кового, визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання. У початкових класах йдеться лише про набуття загального уявлення про казку і її відмінностей від інших творів. Як цього досягти?

У методичних посібниках засуджується намагання окре­мих класоводів зводити характеристику казки до вказівки, що, мовляв, казкові події видумані. Для цього є підстави. Практика переконує, що умовність казки діти самі відчу­вають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні грати в придуманих казкових героїв. І це треба всіляко підтриму­вати. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю; учні залучаються до діалогу.

У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконуються, що казка — це розповідь про якусь незвич­ну подію. В її основі — видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людсь­кою мовою. Проте дітей це не бентежить. Навпаки, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою. В. І. Ленін зауважував, що «якби ви дітям подали казку, де півень і кішка не роз­мовляють людською мовою, вони не стали б нею цікавити­ся»

Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не дружать, а в казці вони — нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів — фантастичні. Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. А це хіба не фантастика? І все ж не дивуються цьому. Сприймають це як можливе, до того ж захоплено. Тому досить часто вдаються до власного фантазування — створення казок про звірів, а то й про навколишні пред­мети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя — всіляко заохочувати, учнів до написання казок. У,мемо­ріальному музеї у Павлиші, де працював В. О. Сухомлинський, зберігається 80 томів казок, написаних учнями. Видатний вчитель радянського часу вважав, що створення казок — не розвага, а засіб розумового й естетичного роз­витку дітей.



Интернет реклама УБС

Говорячи про сприймання казки дітьми, варто вказати на те, що діти молодшого віку (навіть дошкільного) свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри. Цікавий випадок розповідає К. І. Чуковський у книзі «Від двох до п'яти» про свою правнучку Машу. У дошкільному віці вона любила грати у «начебто»: «стілець начебто сказав столу». Одного разу, коли вона не хотіла їсти булки, мати вирішила вплинути на неї, застосувавши знайомий Маші прийом зі словом «начебто»: «Булочка про­сить, щоб ти її з'їла». На це Маша резонно відповіла: «Булки говорити не вміють. У булки немає ротика». Фантазування у,них має ігрове значення. Таким же воно залишається в молодшому шкільному віці.

Отже, казкову ситуацію вони сприймають як гру. Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий сюжет видуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. І ще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на фантастич­ній основі казки. Це — наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на фантастику, незвичність. Наприклад, болгарська казка «Хто ж був працьовитий?» або ескімоська казка «Мудре рішення» розповідають про реальні речі, а називаються казками. До речі, в них діють люди. Значить, крім казок про звірів і явища природи, є й казки з участю людей. У казці «Кирило Кожум'яка» розказується про князя, князівну, Кирила. Але події, описані в ній, казкові. Про казковість описаного в ній свідчить хоч би те, що одним з її персонажів є чудовисько — змій.

Немає потреби ці дані одразу подавати учням початко­вих класів, тим більше першокласникам, їм достатньо того, що фантастичність цього жанру вони зрозуміють на казках про звірів, явищах природи. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей, учитель зверне увагу дітей на те, що героями казки можуть бути й люди. Але і в цьому випадку лишається фантастичність оповіді. З часом викладач назве дітям інші ознаки казки: казки бувають народні й авторські, тобто написані одним казкарем.

На третьому році навчання увагу учнів можна привер­нути до особливостей будови казки. Безперечно, кожна казка побудована по-своєму. Однак у казці як своєрідному жанрі є й певні закономірності, за якими ведеться виклад. На них треба вказати. Навіть учні 1 і 2 класів легко схоп­люють, що зачин казки відкривається переважно словами: «Жив-був» чи «Жили-були», «Жив собі» або «Давно, давно це було». Нехай і діти саме так починають вигадані ними казки.

Шкільна практика показує, що учні без труднощів усві­домлюють одну з важливих особливостей багатьох казок — повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх, автор казки досягає послідовного розгортання подій. У казці-загадці «Старик-роковик» В. Даля таким повтором є вираз «Махнув Старик-роковик», Таку дію він зробив і раз, і два, і три, і чотири. З повтором пов'язана поява нових обставин або нових дійових осіб казки.

Не всі, звичайно, казки ґрунтуються саме на таких засадах розгортання подій. Але у переважній їх більшості повтор епізодів визначає структуру казки. Його викори­стовують й письменники, створюючи казки. В. Литвиненко у казці «Про що розповів струмок» для послідовного роз­гортання подій кілька разів звертається до прийому повтору: «І побігли рядком», «Біжать вони далі».

Неодмінною частиною казки є її кінцівка. У ній — результат здійсненого казковими героями. На композицій­ну частину казки доречно особливо звернути увагу дітей. Зробити це можна по-різному. Один з прийомів — поста­вити запитання: «Чим же закінчилась казка?» Таке запи­тання правомірно поставити по завершенні читання на­званої вище казки «Про що розповів струмок?».

Таким чином, у початкових класах не дається визначен­ня казки як жанру. У процесі читання казок дітям розкри­ваються їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором од­нотипних дій, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроках читання текстів. Для цього їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові — не входить до програми початкових класів. Про цю літературознавчу класифікацію казок учні дізнаються у старших класах.

Реалізація педагогічних можливостей казки на уроках читання.УМ. Горького є таке цікаве спостереження: «У світі немає нічого, що не може бути повчальним,— немає і казок, які не утримували б у собі матеріал «дидактичний», «повчання». З ним не можна не погодитись. Справді, хто б у казці не діяв, його вчинки зрозумілі дорослим і дітям. У казці «Лисичка і Журавель», наприклад, діють звір і птах. Це незвично. Зате читачеві ясно, що приймають вони одне одного нечемно. Сюжет казки спрямований на викриття неуважності, корисливості, егоїзму. Методика рекомендує скористатися повчальністю казок.

Істотна особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики. Учням запам'ятовується, наприклад, висновок болгарської казки «Хто ж був пра­цьовитий?» — «Один нічого не робить, а другий йому допо­магає». Неробство братів досить влучно сформульоване. Його легко запам'ятають діти як дотепний вираз. Не поз­бавлена дотепності й українська казка «Лисиця та їжак», у якій їжак, не повіривши хижій, але улесливій лисиці, не дав себе обдурити запевненнями, буцімто вона (лисиця) «більше не їсть м'яса, а самі овочі».

Або ще один приклад. Ось українська казка «Нехайло». Скільки в ній такого, що здатне викликати цікавість у дітей, насамперед прізвище чоловіка — Нехайло. Це ж так у народі називають недбайливих людей, ледарів. Вони діють за правилом: «нехай потім, а не зараз». Далі: оцінку діям Нехайла дає лисиця. Знаючи його як ледаря, лисиця не тривожилась і тоді, як дізналась, що Нехайло обіцяв сапою виполоти бур'ян, і у випадку, коли він вирішив узяти косу для знищення бур'яну. І тільки тоді, як він сказав, що піде за сірниками, щоб спалити бур'ян, вона серйозно сприйняла його намір. Не утруднюючи себе, нероба, безумовно, спроможеться підпалити бур’ян. Будучи переконаною в цьому, лисиця каже лисенятам: «Це він зробить!». Тому й пропонує тікати з виноградника. Можна сподіватись, що будова казки захопить дітей, адже неробство персонажа розкривається не людиною, а лисицею.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Зокрема, вони не байдуже ставляться до загибелі вівці, кози і собаки в казці «Самому вовка не побороти», їм жаль невдачливих месників за смерть батька, брата, подруги. У цьому випадку слід не розвіювати співчуття дітей загиб­лим, а спрямувати їх на усвідомлення того, у чому помилка дій тих, хто не повернувся з лісу, де був вовк.

Не менш емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро бере верх над злом або знедолені і бідні пере­магають багатих і ситих. Педагогічна цінність казки поля­гає в тому, що в ній перемагає справедливість. Радість дітей слід всіляко підтримувати. Вияв радості — виховний мо­мент. Учителеві залишається тільки підвести своїх підо­пічних до знаходження причин радості. Так, сюжет казки «Дружні звірі» складний. Спочатку всіх домашніх тварин і птахів об'єднувало спільне горе: вони тікали від холоду. Потім їх роз'єднала особиста пихатість: кожен сподівався, що його спасе власний одяг — бараняча шуба, гусячий пух тощо. Нарешті вони знову разом. Тепер живуть у теплій хаті і спільно завдали прочухана ведмедеві, вовкові й лисиці. Перемогу друзів над зажерливими звірами діти сприймають схвильовано. Однак для вчителя цього недо­статньо: необхідно довести причини цієї перемоги.

Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів. Наприклад, до наймолодших школярів автори читанки після прочитання казки «Колосок» звертаються із запитаннями: «Як назвали мишенят? А як півника? Чому?» У відповіді дітей має прозвучати оцінка характеру казкових дійових осіб. У процесі розгляду казки «Юсіке і його семеро друзів» можна запропонувати учням запитання: «Як ви гадаєте, чи було б весело Юсіке у країні Неділі, якби він поминув інші дні? Чому?» Можна з певністю сказати, що в судженні дітей виявиться їх осудливе ставлення до нероб і прихильне — до працьовитих людей.

Помічено, що учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість, брехливість тощо. Казка Л. Толстого «Лев та миша» розповідає про доброту і взаємодопомогу.

При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень і роздумів, зокрема, такого типу: Чим приваб­лює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійо­вих особах казки? За що ми цінуємо їх? Як свідчить практика проведення уроків читання, уч­ні дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв. Як діяти в цьому випадку, підкаже ситуація. Але одне можна рекомендувати напевно: гідність дітей не можна принижувати. Не слід категорично відкидати їхні думки (якщо це не нісенітниця). Найкраще показати, що одне із суджень найбільш удале, а в окремих випадках і залишити всі оцінки, висловлені школярами.

Можливі також випадки неоднотипного реагування дітей на результати дій казкових героїв. Так, різні емоції викли­кає доля Снігуроньки з однойменної російської народної казки. Одні учні співчувають їй, другі болісно сприймають те, що вона розтанула, треті визнають неминучість такого кінця. Роль учителя полягає в тому, щоб, не применшуючи жодного з перелічених ставлень до долі Снігуроньки, під­креслити реально існуючу змінність пір року. Якою б при­вабливою не була та чи інша пора року, вона все рівно змі­ниться іншою. У кожної з них є чарівність.

Добір казок у читанках задовольняє й іншу сторону на­вчального процесу початкової школи — пізнавальну. Зо­крема, бурятська народна казка «Сніг і заєць» в образах розповідає дітям про те, що заєць змінює шерсть, пристосо­вуючись до умов зими і літа. Пізнавальний зміст має також українська народна казка «Найближчий родич», яка пояс­нює, чому хлібина є родичем зерну жита.

З освітнього погляду цінним є не тільки українські народні казки, а й казки інших народів нашої країни, на­родів світу. Із змісту української казки «Казка про липку й зажерливу бабу» діти дізнаються про те, хто такий «бат­рак». На прикладах казок можна переконатися в тому, що в народних творах висміюється неробство й заздрість і славиться розум, кмітливість, розсудливість простого люду.

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домагатися усвідомлення змісту тексту.

Будова уроків читання казок.Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови уроків опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовуються вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів — малюнкового і словесного ), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежать від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти зрозуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допома­гають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зро­зуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація — це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. Можна запропонувати учням інсценізувати, наприклад, естонську народну казку «Вовк та олень»: створити мізан­сцени для уявлюваної вистави чи кадри для можливого фільму (що буде на першому кадрі, що на другому і т. д.). У захоплюючому створенні сценарію вчитель дістане змогу працювати і над складанням плану» і над розвитком мов­лення.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказа­них у прозовому чи віршованому творі, у драматичній фор­мі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок «Дружні звірі», «Легкий хліб». У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок.


Читайте також:

  1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  2. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
  3. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
  4. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
  5. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
  6. Internet. - це мережа з комутацією пакетів, і її можна порівняти з організацією роботи звичайної пошти.
  7. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
  8. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  9. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  10. VII. Прибирання робочих місць учнями (по завершенню роботи) і приміщення майстерні черговими.
  11. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  12. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Методика опрацювання оповідань | Особливості роботи над байкою

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.