Поняття і предмет конституційного права України.

Конституційне право – одна з провідних галузей права України, предметом регулювання якої є найважливіші суспільні відносини. Ці відносини складаються у всіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. Конституційно-правові норми закріплюють насамперед принципи, які визначають устрій держави і суспільства, належність до громадянства, принципи, що характеризують становище людини в суспільстві і державі, її основні права, свободи і обов’язки. Предметом конституційного права України є форми безпосередньої демократії, наприклад, вибори, референдум, система органів державної влади, основи їх функціонування, система органів місцевого самоврядування, правовий статус органів законодавчої, виконавчої та судової влади, Конституційного Суду України, прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, порядок їх створення, компетенція, основні форми діяльності. До предмета конституційного права належать питання територіального устрою України, правового статусу Автономної Республіки Крим тощо. Основним джерелом конституційного права є конституція, норми якої мають найвищу юридичну силу в державі, а це означає, що будь-які інші нормативно-правові акти, які приймаються органами державної влади (закони, укази президента, постанови уряду тощо), повинні відповідати їй.

Конституційне право – це галузь права, що регулює принципи організації та порядок функціонування інститутів державної влади, правовий статус особи та її взаємовідносини з державою.

Пізнання галузі права неможливо без з’ясування особливостей правових норм, які її складають. Конституційно-правовим нормам притаманні загальні ознаки юридичних приписів, тобто вони регулюють суспільні відносини; встановлюють обов’язкові правила поведінки; містяться в правових актах держави; охороняються і забезпечуються в разі необхідності примусовою силою держави.

Разом з цим конституційні норми мають свою специфіку й у порівнянні з нормами інших галузей права вони відрізняються за своїм змістом і сферою суспільних відносин, які вони регулюють. Ці норми мають найвищу юридичну силу. На відміну від норм інших галузей права в нормах конституційного права значно більше норм загальнорегулюючого характеру.

Конституційно-правові норми, як правило, не є класичними, тобто не завжди мають у своєму складі всі три елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Є норми, які мають тільки диспозицію, наприклад, «Президент України є главою держави і виступає від її імені» (ст. 102 Конституції). Конституційно-правові норми відрізняються за своєю юридичною силою. Як вже зазначалось, найвищу юридичну силу має конституція, на її основі приймаються конституційні закони. За призначенням у механізмі правового регулювання вони поділяються на матеріальні і процесуальні; за терміном дій – на постійні, тимчасові та виключні; за територією дії – на норми, що діють на території: всієї України; Автономної Республіки Крим; окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Конституційно-правові інститути – це відповідна система норм конституційного права, які регулюють однорідні і взаємопов’язані суспільні відносини, що становлять відносно самостійну групу.

До конституційно-правових належать такі інститути, як основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборча система, народне представництво, конституційний контроль, інститут президентства та ін.

Система правових актів, які є джерелом конституційного права України, досить широка: Конституція України, Конституція Автономної Республіки Крим, закони, постанова Верховної Ради України, акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим тощо. Особливе місце серед джерел конституційного права посідає Конституція України, норми якої мають установчий характер та вищу юридичну силу.

Термін «конституція» (від лат. constitutio – встановлення, устрій) вживається вже багато віків – від часів Давньої Греції та Стародавнього Риму. Так називали ще акти, що видавалися римськими імператорами.

Проте в науковій літературі аж до XVIII століття термін «конституція» вживався переважно як синонім форми держави, а точніше, її устрою. Таке розуміння конституції започатковане Аристотелем, який визначав її як устрій держави (полісу). Лише в епоху буржуазно-демократичних революцій поступово утверджується трактування конституції як сукупності правових норм.

Поняття конституції. Види конституцій.Нині під конституцією розуміють систему загальнообов’язкових норм, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною і суспільством, з одного боку, і державою – з другого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством.

У науці конституційного права прийнято розрізняти поняття конституції у матеріальному значенні і поняття конституції у формальному значенні.

Конституція – це Основний Закон держави (єдиний нормативно-правовий акт або їх сукупність), що має найвищу юридичну силу і врегульовує найважливіші суспільні відносини.

Під конституцією в матеріальному значенні розуміється здебільшого сукупність юридичних норм, які закріплюють основні права та свободи людини і громадянина, визначають засади суспільного ладу, форми державного правління і державного устрою, основи організації центральних і місцевих органів державної влади, їх компетенцію та взаємовідносини, державні символи і столицю. Критерієм (підставою) для віднесення правових норм до норм конституції у матеріальному значенні є не стільки форма та юридична сила акту (актів), в якому (в яких) вони містяться, скільки характер відносин, які цими нормами регулюються. Назване вище коло відносин якраз і складає предмет конституційного регулювання.

Конституцією у формальному значенні іменується єдиний акт або ж кілька актів, що мають вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативних актів. Конституція в даному значенні – це свого роду закон законів. Вона може бути змінена тільки в особливому, встановленому, як правило, нею самою порядку, зміна конституції тягне за собою перегляд раніше прийнятих законів та інших нормативних актів на предмет їх відповідності зміненим положенням конституції.

Найважливішими ознаками конституції є:

конституція – це основний закон держави, тобто документ, який повинен виступати основою національного законодавства

конституція – це закон, який має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням конституції (наприклад, Конституційний Суд України може скасувати положення будь-якого закону, який не відповідає Консутитуції України, як от у рішенні, частина з якого приведена праворуч)

конституція – це закон, що має підвищений ступінь стабільності. Це забезпечується як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, відмінною від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів, так і створенням правової охорони конституції, за якою унеможливлюється співіснування в одному правовому колі конституції і правових актів, котрі їй суперечать.

Існує певна класифікація конституцій.

За формою вираження – писані, неписані, змішані:

писана конституція – це коли існує один або кілька документів (законів), які визначені власне як конституція держави (наприклад, Конституція Греції)

неписана конституція – група політико-правових уявлень, концепцій, доктрин стосовно організації державного життя у суспільстві. Це явище є рідкісним

змішана конституція – в ній органічно поєднуються елементи писаної і неписаної конституцій (прикладом може бути Великобританія)

За порядком прийняття – даровані, народні, договірні:

даровані конституції – підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, диктатора, хунти. Такі конституції також називають октройованими

народні конституції – приймаються загальновизнаними демократичними способами: шляхом всенародного референдуму або ж парламентським шляхом (наприклад, Конституція України від 28 червня 1996 року)

договірні конституції – приймаються через укладення відповідної угоди між різними суб’єктами конституційного процесу (наприклад, Конституція СРСР 1924р.).

За порядком внесення змін і доповнень – гнучкі і жорсткі:

гнучка конституція – до неї зміни і доповнення вносяться в порядку, встановленому для будь-якого іншого закону

жорстка конституція – тут внесення змін і доповнень передбачає наявність особливої процедури. Наприклад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального суб’єкта (парламент вносить зміни в конституцію, але вони стають чинними після референдуму).

За часом дії – тимчасові і постійні:

тимчасові конституції – приймаються на певний термін або до настання певної події

постійні конституції – приймання на невизначений термін (наприклад, Конституція України)

За характеристикою форми державного устрою – федеративні конституції, конституції суб’єктів федерації, конституції унітарних держав.

Спираючись на цю класифікацію, можна охарактеризувати Конституцію України як писану конституцію унітарної держави, з автономним утворенням; напівжорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень потребує в окремих випадках як спеціальних суб’єктів (спеціальне коло суб’єктів, які мають право вносити пропозиції щодо внесення змін і доповнень, затвердження змін на всеукраїнському референдумі), так і кваліфікованої більшості голосів) (не менше 2/3 конституційного складу Верховної Ради); народну (демократичну), конституцію, оскільки вона прийнята парламентом України від імені Українського народу.

Виходячи з предмета правового регулювання, Конституцію України можна визначити як Основний Закон України, який закріплює державний устрій, засади конституційного ладу, основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, основи організації та функціонування органів державної влади й місцевого самоврядування.

Конституція України виконує такі функції: юридичну, політичну, установчу, ідеологічну, організаційну, стабілізуючу, обмежувальну, зовнішньополітичну, консолідуючу.

Юридична функція Конституції проявляється в тому, що вона є Основним Законом держави, базою національної правової системи. Політична функція полягає в тому, що Конституція проголошує народовладдя, напрями розвитку держави і суспільства. Установча функція Конституції проявляється в тому, що вона встановлює основні політико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу громадян, систему та структуру органів державної влади. Ідеологічна функція полягає в тому, що в Конституції містяться важливі ідеї політичної еліти. Організаційна функція проявляється в тому, що Конституція стимулює розвиток суспільних відносин, містить у собі положення програмного характеру, є базою стимулювання прогресивних політико-правових процесів державотворення. Наприклад, одна з перших і досі чинних конституцій – Конституція США – проголошує, що кожна людина має право на життя, свободу та прагнення до щастя. Стабілізуюча функція Конституції полягає в тому, що Основний Закон спрямований на стабілізацію соціально-економічних процесів. Консолідуюча функція виражається в тому, що будь-яка конституція – це результат соціальної злагоди. Обмежувальна функція Основного Закону полягає в тому, що конституційні норми визначають межі діяльності органів державної влади, стримують узурпацію та монополізацію влади певними структурами. Наприклад, Конституція України у статті 3 встановлює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищими соціальними цінностями, а права та свободи людини визначають зміст та спрямованість держави. Зовнішньополітична функція Конституції проявляється насамперед у тому, що Основний Закон є своєрідним паспортом держави, її конституційного ладу.

Принципи Конституції визначають її сутність. Вони носять нормативний характер і є обов’язковими для виконання. До головних принципів Конституції України належать: народовладдя, пріоритет прав людини і громадянина, поділ влади; соціальної, демократичної, правової держави; державного суверенітету; рівноправності громадян перед судом і законом.

Прийняттю Конституції України 1996 р. передувало прийняття: Декларації про державний суверенітет (16 липня 1990 р.); Концепції нової Конституції України (19 червня 1991 р.); Акта проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.); Закону «Про правонаступництво» (12 вересня 1991 р.); офіційного проекту Конституції (2 липня 1992 р.), його нової редакція (2 жовтня 1993 р.); конституційних проектів політичних партій і окремих громадян України (1993-1996 р.); Конституційного договору між Верховною Радою і Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції» (8 червня 1995 р.); проекту Конституції (11 березня 1996 р.); проекту Конституції допрацьованого (5 травня 1996 р.). Усе це свідчить, що Конституція України 1996 р. стала результатом значних зусиль держави і суспільства.

Конституція закріпила президентсько-парламентську форму правління. За Конституцією Президент є главою держави, а вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів. Але Президент має достатньо широке коло повноважень у різних сферах управління.

За своїм рівнем Конституція України 1996 р. відповідає європейським і світовим зразкам, втілює у своїх приписах світові розробки конституціоналізму. Особливо велике значення має розділ, присвячений основним правам, свободам і обов’язкам людини і громадянина. У ньому знайшли відображення світові стандарти прав людини. У Конституції встановлюється, що єдиною державною мовою є українська, але держава забезпечує розвиток і збереження російської, інших мов національних меншин в Україні. У Конституції зафіксовано право приватної власності на землю. Що стосується земель сільськогосподарських угідь, то вони можуть бути закріплені на праві приватної власності тільки за громадянами України.

Виходячи з характеристики України як соціальної держави (ст. 1), Конституція містить у собі норми про освіту, соціальне забезпечення, охорону здоров’я, житла. У ст. 21 Конституції передбачено, що права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними. Але оскільки норми Конституції є нормами прямої дії, то людина має право звернутися в суд за захистом своїх прав і свобод, якщо вони порушені. Крім того, в разі порушення конституційних норм громадянин може звернутися до Ради Європи, якщо використані всі національні засоби захисту прав і свобод. Все це свідчить про те, що Конституція України ґрунтується на загальновизнаних принципах демократизму.

Нову Конституцію України слід розглядати як основу подальшого розвитку законодавства та правової системи в цілому. Відповідно до Конституції необхідно було переглянути й внести зміни до багатьох законів, прийняти низку нових. Загалом йдеться про те, щоб на основі норм Конституції формувалося нове поточне законодавство України.

Довідома студентів:

Перша прийнята конституція в світі – Конституція 1710 року, складена Пилипом Орликом, гетьманом українського козацтва.

«Найстарша» чинна конституція – це Конституція США, яку було прийнято в 1787 році в м. Філадельфія.

Найбільша за своїм обсягом – Конституція Індії, вона складається з 465 статей, 12 великих додатків, а також близько 70 поправок, окремі з яких за обсягом дорівнюють усій Конституції США.