Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Історичне значення та основні уроки Української національної революції 1917-1921рр.

Війська. Протеі в цих складних умовах війни за виживання, уряд ЗУНРробив усе можливе для забезпечення нормального життя місцевого населення, розбудови демократичної держави, створення боєздатної армії (УГА), державних органіві громадського самоврядування. Булоприйнято закон про мови (українська мова ст»ла державною),місцеву адміністрацію, реформування освіти та земельну реформу тощо .Усічні 1919 р. перша сесія Української Національної Ради у Станіславі проголосилаоб'єднання ЗУНР з УНР вєдину державу. Важливою подієюна цьому шляху сталоукладення 1 грудня 1918 р.у Фастові договору між Директорієюі делегацією Державного секретаріату ЗУНР про злиття УНРі ЗУНР. Акт алукибув урочисто виголошений у Києві на Софійському майдані22 січня 1919 р.У відповідності до нього ЗУНРкористувалася цілковитою автономією, збройні сили обох держав об'єднувались, усім громадянам гарантувалися демократичні права і свободи. Цей документ, однак, залишився декларацією. З урахуванням обставин, щосклалися на той час, його не вдалося реалізувати. Івсе ж Акт злукиУНР та ЗУНРбув і залишається важливою подією вісторії українських визвольних змагань.

Українська національна революція 191М920рр. «ае дуже велике історичне значення. Після тривалого історичного періоду русифікації, національного та соціального гноблення уперше „ XX ст. український народ створив свою незалежну державу і, кілька років підтримуючи її існування продемонстрував своє тверде прагнення до самостійного розвитку. Національна свідомість раніше притаманна обмеженій частині інтелігенції, поширилась на всі верстви українського суспільства. Створення та діяльність національних урядів привчала жителів міст І сіл України відчувати себе українцями. Це стосувалося як західних, так і східних регіонів. Тому за якихось 4 рони процес національного будівництва зробив величезний крок уперед. У цьому розумінні український народ йшов тим магістральним шляхом історичного прогресу, яким йшли Інші народи, що здобули державну незалежність е XX ст.Прот* на шляху українського державотворення постали могутні зовнішні сили. Несприятливі міжнародні умови, в яких розвивалася українська національна революція, мали під собою об'єктивну основу. До 1917 р України як геополітичноі реальності не існувало, і тільки загибель Російської імперії привела до появи УНР. Однак утворення національної української держави було зустрінуто вороже. У світовій війні, яка тривала, країни Атланти були союзниками білогвардійців. Позбавлені вибору в ті дні коли здійснювалося зайняття території УНР радянськими військами, п лідери змушені були шукати підтримку у ворогів Атланти - центральних держав. Цей союзник витіснив радянські війська, але сам став окупантом.Ще одним важливим наслідком цієї боротьби було те, що вона стала прикладом для наступних поколінь українців. Без героїчних подій 1917-1920 рр. було б неможливе проголошення державної незалежності у 1991 р.Рззом з тим поразка національної революції у 1917-1920 рр. змушує зробити певні висновки і винести історичні уроки цієї боротьби



Интернет реклама УБС

 

64. Встановлення влади рад на Україні. Соціально-економічне і політичне становище Укр. на початку 20-х рр. 20-го ст

Після завершення революції і громадянської війни політичне і соціальне - економічне становище України було надзвичайно важким. Майже 7 років воєн і громадянської смути довели Україну до стану руТни. Загинуло близько 1,5 млн. осіб. Через неетатки й розруху сотні тисяч людей залишали міста, йдучи до сіл у пошуках хліба. Практично припинилася виробництво товарів. У1921 р. промислове виробництво становило лише 5-Ю % довоєнного. Не працювали цілі галузі виробництва. Найбільша частина України з населенням майже 40 млн. стала об'єктом небаченого за своїми масштабами експерименту, який, на думку його ініціаторів, мав на меті побудову найпередовішої в світі економічної та політичної системи.Одним із перших кроків на цьому шляху стала запроваджена в роки громадянської війни політика „воєнного комунізму". Відповідно до неї проводилася націоналізація всієї промисловості й торгівлі, на селі запроваджувалася продрозкладиа, за якою селянам залишали мінімальні норми продовольства, решта т конфісковувалась державою. Заборонялася приватна торгівля і запроваджувався розподіл продуктів »а картковою системою, вводилася обов'язком трудова повинність. Здійснювалося насильство над економікою, над законами економічного розвитку, їхнє місце зайняли партійні директиви та політичні рішення. Внаслідок цього економічна і політична криза це більше поглибилася. Війна, „ввенно-комуністичнГ методи та розруха майже їнищили торгівлю, вбивали найменші економічні стимули до продуктивної праці й ефективного господарювання, руйнували грошову систему, призвели до зростання безробіття, викликали масове невдоволення. Свідченням останнього стали виступи робітників, повстання селян.Ситуацію ускладнили катастрофічна засуха 1921 р. і голод, який стався в Україні у 1921-1922 рр. Головною його причиною були не лише засуха, але й наслідки політики „воєнного комунізму", тих примусових методів, за допомогою яких більшовицька влада домагалася виконання нереальних планів хлІ6озаготі»ель, незважаючи на неврожай, який охопив у 1921 р. південні, степові райони України. Особливо тяжке становище склалося в Катеринославській, Запорізькій, Одеській і Миколаївській губерніях. Це були райони, які до Першої світової війни слугували головними експортерами хліба. Голодувало блиїько 7 »ллн. люду. Лютувала епідемія холери.Голоду кожна було уникнути, якби влада своєчасно подбала про перерозподіл ресурсів, які тоді були в її розпорядженні. Цього, однак, не було »роблеко: Москва вимагала хліба для промислових центрів Росії.

65. Нова економічна політика. Відбудова народного госпожарства України на засадах Непу(1921-1928рр)

Перехід від «воєнного комунізму» до нової економічної політики.

Понад шість років безперервних війн і революцій дорого коштували Україні. Внаслідок збройної боротьби, терору, епідемій і вимушеної еміграції вона втратила до 4 млн.осіб. Промисловість була зруйнована, обсяг її продукції зменшився майже в 9 разів. Валовий збір зернових становив лише 25% довоєнного. Вартість карбованця порівняно з 1913 р. знизилась в 13 тис. разів.Однак причини катастрофічного стану економіки полягали не лише у воєнній руїні. Значною мірою це був наслідок політики «воєнного комунізму», яка підірвала матеріальну заінтересованість виробників у результатах своєї праці' Україна особливо постраждала від цієї політики, її багаті ресурси нещадно експлуатувалися Червоною армією, і не тільки нею. Як зазначалося у резолюції V конференції КП(б)У (листопад 1921 р.), господарський занепад ніде не досягав такого рівня, як в Україні.Формально вся влада в УСРР належала Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Водночас реальна влада рад неухильно знижу»алася і в перспективі звелася до суто декоративних функцій. Уся повнота влади була зосереджена в руках ЦК КП(б)У і РНК, які були виконавцями волі ЦК РКП(б) і члени яких призначалися московським керівництвом. Так, першим секретарем ЦК КП(б)У на початку 1921 р. було призначено росіянина В. Молотова, а головою РНК УСРР _ болгарина X. Рзковського.Останньою легальною опозицією в Україні була Українська Комуністична партія (УКП), що виникла в 1920 р. внаслідок виходу лівого крила з УСДРП. Серед лідерів були А. Річицький, Ю. Лапчинський, Б. Антоненко-Давидович. Однак ця партія була малочисельна і не мала впливу на політичне життя.Політика «воєнного комунізму» та економічна криза спричинили масове незадоволення більшовиками, особливо в середовищі селянства, Проти більшовиків боролися селянські повстанські загони Мордалевича, Орлика, Левченка, Марусі, Каленика та ін. Найбільшим було фоРмУвання Н. Махна. Після перемоги над Врангелем у листопаді 1920 р, командування Червоної армії вирішило ліквідувати свого вчорашнього союзника і несподівано вдарило по махновцях. Однак, незважаючи на те що 60-тисячну армію очолив сам М. Фрунзе, загін Махна до серпня 1921 р. завдавав відчутних ударів червоноармійцям.Подібні процеси відбувалися і в Росії: «антоновщинав, кронштадтське повстання та Ін. Більшовицьк» влада опинилася перед перспективою нової громадянської війни — тепер уже з російським і українським селянством.Ще на початку 1921 р, більшовицьке керівництво не мало наміру відмовлятися від «воєнного комунізму». У лютому 1921 р. пленум ЦК КП(б)У визнав недоцільною і непридатною для України заміну продрозкладки продподат-ком. Однак московське керівництво, Ленін розуміли, що подальше здійснення політики «воєнного комунізму» може призвести до селянської війни. На X а'їзді РКП(б) в березні 1921 р. Леніи переконав делегатів прийняти рішення про заміну продрозкладки натуральним продподатком. було покладено початок системі заходів, які згодом назвали новою економічною політикою (неп),Розвиток промисловості України в умовах непу.На госпрозрахунок переводилися не окремі заводи і фабрики, а певна їх група, яка утворювалася за галузевою або галузево-територіальною ознакою. Таке об'єднання підприємств прибрало назву «трест» (за схожістю з капіталістичними об'єднаннями, учасники яких втрачали виробничу, комерційну, а часом і юридичну самостійність). Окремі фабрики І заводи як складові тресту не мали статусу юридичних осіб. Навіть найбільші» них працювали як цехові підрозділи, без права самостійного виходу на ринок.Уже »осени 1921 р. почали з'являтися перші трести. Так, величезний трест «Донвугілля» об'єднував переважну більшість великих шахт Донбасу, і на початку 1923 р. кількість робітників тресту сягала 94 тис. осіб. Услід за трестами почали виникати синдикати — організації для закупівлі сировими, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів. Діяльність синдикатів, організація оптових ярмарків і відкриття товарних бірж створювали ринок засобів виробництва.На перше місце за темпами відбудови вийшла спочатку дрібна і кустарно-реміснича промисловість. Велика промисловість, особливо кам'яновугільна, відставала. Тому уряд поставив за мету відродження Донбасу. Вже у 1925/26 господарському році Донбас давав 20 млн т вугілля (78% довоєнного рівня).3начним був внесок українських інженерів, винахідників, конструкторів, учених у розвиток світової ракетної, аерокосмічної, авіаційної наукида техніки. Найбільш відомими у цій галузі стали О. Засядько, Ю. Кондратюк (О, Шаргей), С. Корольов, В, Глушко, В. Челомвй, А. Люлька, І. Сікорський, К. Калінін та ін.Концепція Ю. Кондратюка через кілька десятиліть була використана американцями при посадці на Місяць.Виходячи із стратегічного значення продукції провідних галузей промислового комплексу України, царський уряд здійснив ряд заходів із забезпечення їх необхідною робочою | силою. Зокрема, для задоволення настійних вимог підприємців Донбасу і Кривбасу уряд почав надавати відстрочки від призову в армію особам, які ставали до роботи в шахтах і рудниках, направляти туди військовополонених і засуджених. У 1917 р. в кам'яновугільній промисловості 1933 роках, разом з демографічним відлунням 1934 року, становлять 4 мільйони 649 тисяч людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932—1933 років в України.Голодомор великою мірою зруйнував українське село, яке зберігало традиції української родини. Високий шлюбний потенціал українського села був зруйнований і вже ніколи не був відновлений. Це означає, що був зруйнований потенціал дітонародження, що в майбутньому призвело до зменшення кількості населення.

66. Промисловий розвиток України у 20-30х роках 20ст. Наслідки індустріалізації, особливості її здійснення в Україні.

Надзвичайно цікавим явищем в історії України було українське відродження сер. 1920-х -поч. 1930-х років. Безсумнівно, його коріння були в періоді нетривалої української державності 1917-1919 рр., який розкував творчі можливості української нації.

Успіхи в національно-культурному будівництві того часу були досягнуті передусім завдяки політиці, що увійшла в історію під назвою коренізаціі. Намагаючись розширити національну та соціальну базу режиму, Москва зробила спробу залучити до управління в республіках представників неросійських національностей. Такий жест пояснювався різкою невідповідністю між загальною кількістю представників корінної нації в тій чи іншій національній республіці до їх частки у партійно-державному апараті. Зокрема, наприкін. 1920 р. українці, становлячи бл. 80 % населення республіки, у КП(б)У становили лише 19 %, а у квітні 1922 р. — 23,3 %, частка-росіян і євреїв дорівнювала відповідно 53,6% і 13,6%. Виправити таку невідповідність взявся у квітні 1923 р. XII з'їзд РКП(б), який проголосив політику "коренізаціі" партійно-державного апарату в неросійських республіках.

Отже, деяка лібералізація політики більшовиків у національному питанні у 20-х роках була викликана не сентиментальними поривами, а намаганнями укоренитися в національних республіках — звідси й назва політичного курсу — "коренізація". Щоб зміцнити вплив у республіках, партія змушена була розмовляти з населенням його мовою і брати власних апаратників з місцевих кадрів. Безсумнівно, що "коренізація" мала побічний ефект у вигляді стрімкого розвитку пригнічених доти національних культур.

В Україні політика "коренізаціі" набрала форми "українізації". Вона зводилася до дерусифікації політичного і громадського життя, до обов'язкового вживання української мови в установах-переведення судочинства на українську мову, зміцнення позицій української школи, культури, науки. Це мала бути ліквідація русифікаторської політики та її наслідків. Для службовців, викладачів встановили термін переходу на українську мову. Діяли державні курси вивчення української мови і культури.

Практично українізацію переклали на плечі Наркомату освіти, але, як згодом з'ясувалося, його сил забракло, щоб охопити всі сторони життя. Кадровий кістяк українізації утворили т.зв. національні комуністи. До них належали М. Скрипник, В. Блакитний, П. Любченко, О. Шумський, А. Хвиля, М. Яворський та ін. До націонал-комуністів у ролі кадрів українізації без вагань приєдналася українська інтелігенція, яка прагнула компенсувати свою поразку в революції активною культурницькою діяльністю. Окрему групу становили українські реемігранти, зокрема М. Грушевський і Ю. Тютюнник, та галицькі українці, які також повірили у серйозність курсу на українізацію. Поряд із підтримкою українізація спричинила й значний опір. До її противників належали верхівка КП(б)У, російська бюрократична верхівка, російське та обрусіле міщанство і робітництво, Червона армія, представники російської інтелігенції, священики РПЦ.

За такого співвідношення сил українізація від самого початку була приречена на провал. Та все ж за порівняно короткий час наполеглива праця дала значні результати. Протягом 1923—1927 рр. кількість українців серед службовців державного апарату зросла з 35 до 54 % . Якщо у 1922 р. українською мовою велося лише 20 % усього діловодства, то в 1927 р. цей показник досяг 70 %. Значний вплив українізація справила на розвиток національної освіти. Так, якщо до революції 1917 р. у Східній Україні взагалі не було українських шкіл, то наприкін. 1920-х років діяло 80 % шкіл, понад 60 % технікумів і 30 % інститутів з українською мовою навчання.

Рішуче українізували пресу: до 1926 р. кількість газет українською мовою збільшилася до 60 %, а в 1933 р. вона становила вже 89 %. Якщо в 1925/26 рр. українською мовою видавали 46 % книжок, то у 1931 р. — 77 %. На українську мову переводили театри, радіомовлення, кіностудії. З ініціативи одного з провідних ідеологів курсу українізації М. Скрипника національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу і в деяких червоноармійських частинах. Поряд з українізацією не менш наполегливо здійснювалася політика, спрямована на задоволення потреб національних меншин. При Наркоматі освіти було засновано Раду національних меншин. У жовтні 1924 р. створено Молдавську автономну СРР. До 1931 р. завершено організацію 25 автономних районів та 1074 сільрад нацменшин. Діяли національні школи.

Українізація перейшла межі республіки, охопила Кубань, Казахстан, Далекий Схід, де видавали українські газети, існувало українське радіомовлення. На Кубані, де проживало 3 млн. українців, діяло 240 шкіл, педінститут, видавали книжки. У 1932 р. українізація безпосередньо підійшла до дерусифікації великих міст, де вона мала завершитися поверненням до українства населення, яке вживало в побуті мішану російсько-українську мову, "суржик". І тут досягли значних успіхів, незважаючи на перешкоди бюрократичної верхівки. З 1926 по 1932 р. частка українців у індустріальному пролетаріаті збільшилася з 41 до 53 %.

Процес українізації, запроваджений більшовиками згори як тактика зближення з українським народом, зустрівся з бурхливим процесом українського національного відродження, що йшло знизу догори. Відповідно, сер. — друга пол. 1920-х років стали періодом значних зрушень у менталітеті українства, Подоланні наслідків багатовікової русифікаторської політики, розширення сфери дії української мови, нового осмислення традицій, національних цінностей. Все це зумовило зростання впливу національної ідеї, що вже само по собі лякало Москву.

Ще одним головним болем для неї стало т.зв. націонал-ухильництво. Воно пов'язувалося насамперед з кількома іменами: письменника М. Хвильового, який своїм гаслом "Геть від Москви" закликав до подолання провінціалізму української культури, звільнення її від рабського наслідування російських зразків, творчого засвоєння європейського досвіду; наркома освіти О. Шумського, що різко засуджував російський шовінізм та централізм; економіста М. Волобуєва, котрий стверджував, що економічна політика СРСР ґрунтується на нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною.

До певного часу московське керівництво, зайняте внутрішньопартійною боротьбою, не могло ефективно втручатися в українські справи. Та в міру зміцнення позицій Й. Сталіна, формування адміністративно-командної системи почався наступ на українізацію. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів обмежувалася самостійність України, набирала сили тенденція до унітаризму. Поступово розмивався закладений у Конституції поділ компетенції Союзу та республіки, суверенітет якої ставав дедалі формальнішим.

Аналогічні процеси відбувалися і в національно-культурній сфері. Головною загрозою для соціалізму було оголошено місцевий націоналізм, а не російський шовінізм, як раніше. Апарат наркомату освіти, головного провідника політики українізації, був повністю заміщений на обласному рівні і на 90 % — на районному. Звільнили з роботи бл. 4000 українських учителів та 210 викладачів педагогічних інститутів. З 1938 р. в українських школах стало обов'язковим вивчення російської мови. Українська абетка, граматика і словник були максимально наближені до російських. Зменшувалася кількість українських шкіл, скорочувалися наклади україномовних видань, закривалися українські театри тощо. Деукраїнізація призводила до посилення російських впливів, зокрема у науково-дослідницьких закладах частка росіян з 1929 по 1934 р. зросла з Зі до 50 %, тоді як українців — упала з 50 до 30 %, Ллє найстрашнішим явищем став масовий терор, започаткований ще В. Леніним відразу після перемоги більшовицького перевороту. З кінця 1920-х років він набрав особливого розмаху і був спрямований насамперед проти української інтелігенції. Незабаром українізація була втоплена в крові, задушена в муках штучного Голодомору.


Читайте також:

  1. DIMCLRE (РЗМЦВЛ) - колір виносних ліній (номер кольору). Може приймати значенняBYBLOCK (ПОБЛОКУ) і BYLAYER (ПОСЛОЮ).
  2. I визначення впливу окремих факторів
  3. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
  4. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
  5. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  6. Iсторичне значення революції.
  7. N Уроки класного читання
  8. Ne і ne – поточне значення потужності і частоти обертання колінчастого вала.
  9. Ocнoвнi визначення здоров'я
  10. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  11. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
  12. Автокореляція залишків – це залежність між послідовними значеннями стохастичної складової моделі.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Революційно-визвольний рух на зах-укр землях. Утворення Західноукр Народної Республіки. Акт злуки УНР і ЗУНР. | Голодомор в Україні (1932-1933), його соціально-політичні наслідки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.