• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Основні етапи еволюції мистецтва

Розвиток мистецтва може бути представлений як історичний процес, в якому відокремлюються певні етапи: первісне, стародавнього світу, античне, мистецтво серед­ньовіччя, епохи Відродження, Нового часу, Просвітництва, індустріальної епохи, тощо.

Розвиток людства, зміни в суспільному житті призвели до змін і у галузі мистецтва. Кожна епоха народжувала своє мистецтво: з'являлися свої засоби створення художніх творів, поняття, які допомагають зрозуміти художнє пізнання світу митцями та засоби створення художніх творів (метод, стиль, напрям тощо).

Мистецтво первісної людини.Художню діяльність, що з'явилася на даній стадії суспільного розвитку, лише з великими застереженнями можна віднести до мистецтва, тому що вона гула викликана практичними, утилітарними потребами. Виникнення мистецтва тісно пов'язане з розвитком релігії (елементи мистецтва можна зустріти в тотемізмі, магії, міфології), а та­кож з процесами праці первісної людини. Слід підкреслити, що необхідність у становленні мистецтва була зумовлена потребою спілкування, обміну інформацією між людьми.

Мовлення було головною формою висловлювання думок людини. Проте існують й інші способи його вираження. У первісному суспільстві - це, рисунок, пісня, танець та ін., часто вони були пов'язані з магічними ритуалами та обрядами (наприклад обряд ініціації), хоча могли нести і досить об'єктивну інформацію. Мистецтво стало засобом спілкування первісних людей, своєрідним акумулятором естетичних цінностей. Так, на стадії родових відносин складаються так і засоби зв'язку між людьми, як сигналізація (за допомогою диму вогнища, вогню, звуку, барабана та ін.) піктографія (лат. рісtиs - писаний фарбами) - рисункове письмо, що зображувало предмети та явища дійсності.

Піктографія не була справжньою письменністю, тому що малюнки не мали постійного значення. Проте за її допомогою з'явилася можливість фіксувати події та передавати різноманітну інформацію. Піктографію доречно розглядати і як ранню форму образотворчого мистецтва. Малюнки були яскравими (поєднання чорних, червоний, білих кольорів), надто вражаючими (печери Альтами в Іспанії, Ласко - у Франції), що свідчило про розвиток естетичної свідомості первісної людини.

Поряд з печерними рисунками і малюнками в той період виготовляли різноманітні вироби з кістки і каменю, які, очевидно, були пов'язані з віруваннями первісних людей.

За епохи бронзи, після кам'яного віку, набули поширення предмети побуту з вельми гарним оздобленням орнаментом (кола, спіралі, хвилясті лінії та ін.). З'явилися в цей час і своєрідні споруди, що були наслідком, проявом первісних вірувань - менгіри (кам'яні стовпи, кам'яні баби, наприклад у Франції на півострові Бретань).

Група кам'яних стовпів висотою в декілька метрів у науковій літературі дістала назву кромлехів. Збереглися споруди й іншого виду - дольмени, які спочатку служили для поховань (стіни з каменю, перекриті кам'яним блоком, наприклад у Стоунхенджі у Північній Англії).

На стадії родових відносин виникло танцювальне та музичне мистецтво, склалася усна народна творчість (міфи).

Стародавнє мистецтво було синкретичним, тісно пов'язаним з першими віруваннями, звичаями, міфологією. Воно виступало засобом зв'язку поміж родами, поколіннями, передавало накопичений досвід і знання, було формою культури, яка вбирала всі думки і уявлення стародавніх людей, усі цінності духовного світу, а також свідчило про зародження творчої діяльності, естетичного чуття первісної людини. Мистецтво у перші сторіччя свого існування мало поліфункціональний характер і увібрало в себе всі елементи утилітарної та художньої діяльності.

Мистецтво стародавнього світу. Художні цінності, які виникли на цьому етапі, з'явилися вже на нових економічній, соціально-політичній, релігійній основах. У межах рабовласницької епохи можна знайти багато культурно-етнічних і стилістичних форм мистецтва. Цивілізація, яка існувала у Месопотамії (Межиріччі), створила унікальну художню культуру, що виявила себе в архітектурі, будівництві зіккуратів, храмів, веж, у яких вперше з'явилися такі елементи архітектури, як арка, купол, фриз, пілястр; у скульптурі малих та великих форм у рельєфі; у декоративно-прикладному мистецтві; у писемності. Саме у Ме­сопотамії вперше виникли бібліотека, архіви, твори художньої літератури. Серед перших епічних творів відома видатна «Оповідь про Гільгамеша», деякі сюжети з якої увійшли до Біблії.

У період рабовласницьких відносин склалася єгипетська культура - культура пірамід, палаців, гігантських статуй фараонів, сфінксів, фрескового рисунка та ін. Протягом багатьох сторіч мистецтво Єгипту було умовним, підпорядковане канону, воно регламентувало засоби зображення людей, явищ, речей навколишнього світу. Єгипетський стиль був невід'ємним від релігії, влади фараона, наївно-матеріалістичного мислення єгиптян. У його межах складалися елементи реалістичного, скульптурного портрета (наприклад Нефертіті, зображення якої знайдено у гробниці фараона Тутанхамона, та ін.).

Античне мистецтво також склалося у період рабовласницьких відносин. Але це вже зовсім інші культура та мистецтво, які були зв'язані з умовами існування грецької цивілізації. В основі античного мистецтва лежить міфологія. Але в той же час це було реалістичне мистецтво з елементами ілюзорно-фантастичного сприйняття дійсності.

Для античного реалізму характерна героїчна концепція людини, утвердження єдності людини й суспільства, гармонія внутрішнього світу. Мистецтво базувалося на розвитку античної філософії, релігії, моралі, художній герой - активний громадянин з властивим йому чуттям міри, з єдністю фізичних та духовних засад. Він вірить у долю, але не пасивно, а бореться з труднощами буття.

Античне мистецтво при всій своїй внутрішній єдності стилістично різноманітне. Кріто-мікенський, архаїчний, класичний, елліністичний - це періоди розвитку грецького мистецтва, протягом яких були створені унікальні пам'ятники архітектури (храм Парфенон, храм Ерехтейон та ін.), скульптури («Дискобол» Мирона, «Мойри» Фідія, «Дорифор» Поліклета), літератури (твори Гомера, Есхіла, Сапфо, Евріпіда, Софокла, Арістофана та ін.), театру. Традиції грецького реалізму продовжив Рим, який створив не менш значні художні цінності (наприклад, Колізей, амфітеатри, Пантеон, форуми, арки, мости, портретну скульптуру, мо­нументальний живопис, поезію та ін.).

Мистецтво середньовіччя. На зміну античному мистецтву прийшло середньовічне, яке з'явилося на нових економічній феодальній, релігійно-християнській засадах: склалося нове світосприйняття, поганство поступилося релігійній картині світу. Середньовічний митець сприймав світ двомірним, тривіальними темами його творчості стали сцени із Біблії, Євангелія, Житія святих. У художній культурі з'явився канон, який надавав авторам межі змісту, художні форми і мету творчості. Середньовічне мистецтво перетворилося у символічне, у ньому знайдено безліч алегорій. У середньовічному символізмі склалися дві ху­дожні течії - релігійне та світське мистецтво. Художня культура середньовіччя пройшла такі етапи розвитку: дороманський, романський, готичний, у '"межах" яких існували звірячий (вар­варський), романський, готичний стилі. Головними формами мистецтва були у літературі Житія святих, у архітектурі - цер­кви, у живописі – ікони у скульптурі - зображення Христа, Богоматері, святих. Поряд з ними справжнє багатство явило світське мистецтво, яке створило неоціненні пам'ятки художньої літератури (легенди, саги, хроніки, романи, ліричну поезію, фабліо тощо), живопису (мозаїка, вітраж, декоративний малюнок та ін.), архітектури (замки, міські ратуші, маєтки та ін.), скульптури (портрети, рельєфи).

Мистецтво епохи Відродження. Розвиток товарного виробництва, торгівлі, міської культури, а також науки у XIV- XVI ст. в Італії, а пізніше в усіх країнах Європи створив передумови для виникнення нового мистецтва, що продовжило античні традиції, в основі якого була гуманістична концепція особистості. У цей час надзвичайного розвитку зазнала і художня культура. Мистецтво остаточно відокремилося від ремесла й зробилося професійним. Художники Відродження намагалися показати дійсність такою, якою вона була насправді, розкрити її. Реалізм епохи Відродження відкрив внутрішній світ людини й затвердив його велич і красу. Художнім героєм стала титанічна особа, вільна та гармонійна.

У мистецтві з'явилися нові теми, жанри, зображувально-виражальні засоби. Були відкриті станковий живопис, гравюра, розроблені закони перспективи, композиції, світлотіні і колориту, склалися нові жанри: портрет, пейзаж, натюрморт. Особливого розвитку за епохи Відродження зазнали такі види мистецтва, як живопис, скульптура, архітектура, література; виявили себе театр (наприклад, англійський театр «Глобус», італійський театр масок тощо) і музика (італійські композитори Монтеверді, Палестріна та ін.). У 1585 р. митні брати Карраччі організували першу Академію мистецтв у Болоньї. В епоху Відродження змінилися відносини художників та публіки. Художників почали запрошувати до двору, їх послугами користувалися герцоги, папи, королі, але це не виключало їх соціальної залежності.

Таким чином, епоха Відродження змінила стан мистецтва і художника у суспільстві. Художня творчість стала чільним фактором суспільного життя, тому що була тісно зв'язана з політикою, філософією, наукою, впливала на формування духовної культури суспільства.

Мистецтво Нового часу.Криза гуманізму епохи Відродження, пов'язана з виникненням нових буржуазних економічних, соціально-політичних відносин, з формуванням нового індивідуалістичного мислення породила багато течій і стилів у мистецтві даного періоду.

1) Бароко ("регоlа Ьаггоса" з португальської - перлина неправильної форми.) - художній напрям, який сформувався в Італії у 80-90-ті роки XVI ст., а пізніше поширився в інших європейських країнах. В основі цього художнього напряму лежать контрасти земного та небесного, реального та нереального, дійсного та вигаданого, багатства та злидарства, влади та безвладдя тощо.

Бароко як художній стиль сформувався наприкінці XVI – у середині XVII століть в Італії. Був характерним для романських країн (Італії, Іспанії, Португалії, крім Франції).

Слово "бароко" існувало в багатьох мовах. Латиною ("Ьагосо") це поняття вживалося в логіці й означало один з видів умовиводів, який відрізняється особливою складністю. У французькій мові ("Ьагоqueг") це було жаргонне словечко художніх майстерень, яке означало "розчиняти, пом'якшувати контури".

У XVIII ст. цей термін вживався для негативної характеристики літературних творів, які вирізнялися складністю форм і важкістю сприйняття.

Стиль бароко поширився в музиці, образотворчому мистецтві, літературі, декоративному мистецтві. Висловлював він певну тривогу світовідчуття, особливий драматизм. І кожен вид мистецтва обирав власні художні засоби для передання цих настроїв.

Музицістилю бароко притаманна складна поліфонія (одночасне звучання декількох голосів), гнучка (часта зміна мажорних і мінорних тонів), "стривожена" мелодія. Така музична концепція сприяла народженню нових музичних жанрів: опери, ораторії, кантати, сюїти, сольної та ансамблевої сонати, концерту. Найбільш яскраво стиль бароко проявився в опері.

Стиль бароко вплинув на формування нових конструкцій музичних інструментів. Відтак остаточно утворилась зовнішня та внутрішня побудова органу.

Видатними музикантами стилю бароко були Монтеверді, А. Вівальді,Г. Гендель, І. Бах.Образотворчим мистецтвамстилю бароко притаманні помпезність, патетична піднесеність, особлива напруга, поєднання реальності та фантазії. Тут переважали декоративні композиції релігійного, міфологічного чи алегоричного характеру, парадні портрети.

Засновниками стилю бароко в живописубули Тиціан і Караваджо. їхніми послідовниками - брати Караччі, Рубенс.

Архітектурастилю бароко вирізнялася великим просторовим розмахом, складністю неспокійних форм, криволінійністю планів. Представником стилю бароко в архітектурі був Дж. Берніні.

Літературастилю бароко відмовилася від принципу наслідування природи, дійсності. Вдалася до поєднання реальності з фантазією. Реальний світ зображувався як ілюзія, звідси такі багатозначущі метафори "світ - це театр". У літературі виявився інтерес до ускладненої художньої форми. Широко використовувалися символи й алегорії.

Увага художників, які працювали в стилі бароко, концентрувалася на формі літературного твору, адже ніщо не повинно бути позбавлене сенсу, зокрема й форма. Так, з'явилися книги-емблеми, графічні форми віршів ("фігурні" вірші).

Представниками стилю бароко в літературі був драматург П. Кальдерон (драма "Життя є сон"), поет Л. де Гонгора.

2) Класицизм (з лат. classicus - зразковий) - це художній напрям, який виник і набув поширення у Франції у XVII ст. та панував там до початку XIX ст. тому що він найбільш повно відповідав завданням формування національних буржуазних держав і сприяв вихованню громадянських якостей особистості.

Класицизм означає пошук зразка, ідеалу, що й стало основою естетичної концепції художнього стилю класицизм.

Класицизм відображав інтерес буржуазно-аристократичної верхівки. Його виникнення було підготовлене буржуазними відносинами, які складалися за таких державних форм правління, як абсолютизм, формування філософської концепції раціоналізму (Р.Декарт). Теоретичне обґрунтування цього напряму дав Н.Буало у творі «Поетичне мистецтво». Мистецтву класицизму притаманні громадянський пафос, віра у силу розуму, чіткість, якість, велич, певний поетичний стиль мови, віршовий розмір (П.Корнель, Ж.Расін, Ж.Б.Мольєр та ін.).

Щоб розкрити сучасність, класицизм узяв античні, насамперед римські, теми. Найбільш популярним жанром мистецтва була трагедія, але почав створюватися і новий жанр - жанр високої комедії, в якій відбилися певні сюжети тогочасного життя.

Принципи класицизму:

- віра в розум (у пошуках ідеалу розуму художники зверталися до античного мистецтва);

- нормативність творчого процесу (митець повинен керуватися об'єктивними законами творчості, зокрема в трагедії дотримуватися "законів трьох єдностей", відкритих ще Аристотелем);

- проголошення культу прекрасної (впорядкованої) природи;

- утвердження високих етичних цінностей, вищість держав них інтересів над особистими.

Спершу класицизм утвердивсь у літературі.Теоретиком французького класицизму в літературі став Нікола Буало. У своєму трактаті "Поетичне мистецтво" (1674) він виклав принципи класициської поетики в літературі.

Розвинули естетичну концепцію класицизму у власній творчості поети-драматурги П.Корнель, Расін, Ф.Мольєр. Найбільше дієве значення вона мала в театрі (театр в XVII XVIII століттях був надзвичайно популярним).

Особливого значення набув класицизм в образотворчому мистецтві.Представниками класицизму в живопису були Н. Пуссен, К.Лоррен, Ж.-Л.Давід. Художники стилю класицизму в по­шуках ідеалу зверталися до античного мистецтва, літератури, міфо­логії. Тож сюжети їхніх творів розвивалися навколо літературних, міфологічних героїв античності. Зокрема, відомі полотна Н. Пуссена на сюжети античних міфів - "Танкред і Ермінія", "Аркадські пастухи", "Царство Флори"; Ж.-Л.Цавіда - "Клятва Гораціїв".

Класициський стиль зародив особливий інтерес до парад­ного портрету.

Проголошення культу прекрасної природи (впорядкованої) сприяло розвиткові паркового мистецтва.

У XVIII ст. в деяких європейських країнах сформувався просвітницький класицизм. Його представники: Ф.Вольтер (Франція), Лессінг, Гете (Німеччина), Фонвізін (Росія).

Художній напрям «класицизм» відтворився у художньому стилі «академізм».

4) Романтизм - художній напрям, який з'явився наприкінці XVIII ст. і був зумовлений великими соціально-економічними і політичними подіями того часу, наприклад передреволюційними і пореволюційними подіями у Франції останньої чверті XVIII ст. В основі романтизму лежить концепція безсмертя зла і вічної боротьби з ним. Романтики створили образ ідеального героя, який бореться з несправедливістю, злом. Вони звернулися до спадщини середньовічного мистецтва, до християнських ідей, акцентуючи увагу на внутрішньому світі людини. Особистість для романтиків - це увесь Всесвіт зі своїми світлими та темними сторонами. Вони породили культ індивідуальності, протиставляючи її високі поривання існуючій дійсності. Мистецтво романтизму метафоричне, асоціативне, багатобарвне, воно тісно пов'язане з філософією, релігією. Тому романтизм і використовував такі форми комічного, як іронія, гротеск для зображення реальних процесів життя. Центром романтичного руху стала Німеччина (Г.Гете, І.Шіллер, Г.Лессінг, І.Гердер, І.Вінкельман, Е.Гофман та ін.). В Англії романтизм пов'язаний з іменами У.Вордсворта, Н.Байрона, С.Колридж, у Франції - Ф.Шатобріана, В.Гюго, у Росії - В.Жуковського, М.Лєрмонтова.

Але романтизм з'явився і в живописі: у Німеччині - Ф.Рунге, К.Фридрих, у Франції - Г.Жеріко, Е.Делакруа; у музиці - німецькі композитори К. Вебер, Р.Шуман, Р.Вагнер; французькі - П.Берліоз, польський - Ф.Шопен, угорський - Ф.Ліст та ін.

Романтизм - як художній напрям сформувався в європейській і американській культурах наприкінці XVIII ст. - в першій половині XIX ст. як відгук на події Великої французької революції 1789-1799 рр.

У середовищі інтелігенції наростали настрої невдоволення її результатами. Просвітницькі ідеали свободи, рівності та братерства, що були гаслом революції, не знайшли місця в реальності. Сталася світоглядна криза. Романтики - свідки револю­ційних подій - більше за всіх відчули розрив між очікуваннями від революції та її наслідками, уявленнями й життям. Тож людина в мистецтві романтизму - літературі, музиці, живопису, театрі - завжди трагічна. Це бунтар і жертва.

Естетична програма театрального романтизму - заперечення систем і канонів, які на цей момент вже віджили. Вона наближена до реалістичних вимог. Однак, на відміну від стилістичних особливостей реалізму, у творіннях романтиків, в їхніх художніх образах переважала правда відчуттів. Романтики не намагалися зрозуміти реальні події, вони тікали у внутрішній світ переживань, шукаючи ідеал або в собі, або в минулому. Зразком для них були п'єси В.Шекспіра та Ф.Шіллера. Потреба в зображенні правди почуттів диктувалася протестом проти дійсності.

Особливий дух романтизму ввібрав театр (в 1830р. після Липневої революції романтизм став основним напрямком у театральному мистецтві та продовжив своє існування в XX ст.). Адже сцена - це той могутній засіб, який здатний найбільше висловити водночас і ліричні переживання, і бунтар­ські настрої. Тож зі сцени звучали заклики до свободи та захисту людської гідності.

Романтизм у театрі пов'язаний з іменами: поетів Цж. Байрона та П.Шеллі; актора Е.Кіна (Англія); драматургів В.Гюго і А. де Мюссе, акторів Ф.Леметра, П.Бокажа й М.Дорваль (Франція); поетів і драматургів Г.Гейне, К.Гуцкова, Г. фон Клейста, актора Л.Деврієнта (Німеччина); драматурга Ф.Грільпарцера (Австрія); письменників А.Міцкевича, Ю.Словацького, Ц.Норвіда, 3.Красинського (Польща); акторів Е.Россі, Т.Сальвіні (Італія); поета М.Лєрмонтова; акторів П.Мочалова, М.Цальського (Росія).

Романтична музика просякнута душевними переживаннями, прагненнями до недосяжної цілі. Висловити це музиканти-романтики могли через знову відкриті для себе скарби народної творчості - пісні, сказання, легенди. Шукаючи зв'язок з образами народної творчості, вони прагнули відобразити конкретність музичних ідей.

Для музиканта-романтика важливий процес, а не результат. Для передання контрастних настроїв вони вдавалися до частих переходів, позначення постійних змін настрою.

Принципи романтизму в музиці утвердили: М.Вебер, Ф.Шуберт, Г.Берліоз, Ф.Мендельсон, Р.Шуман, Ф.Шопен, Ф.Ліст, Р.Вагнер, Дж.Верді. У другій половині XIX - на початку XX століть їх розвивали І. Брамс, А.Брукнер, Г.Малер, Р.Штраус, Е.Гріг, Б.Сметана, А. Дворжак. У Росії романтизму дань віддали майже всі майстри класич­ної музики - М.Глінка, Н.Римський-Корсаков, П.Чайковський, А.Скрябін, С.Рахманінов, композитори "Могучої кучки".

Композитори-романтики сприйняли симфонічний метод розвитку музики (розробили жанр симфонічної поеми); тяжіли до створення програмних творів; розвинули музичні жанри опери та балету.

У пластичних мистецтвах найбільше романтизм проявився в живопису та графіці.

Засновниками романтичної школи в живописустав французький живописець Т.Жеріко, а лідером - Е. Делакруа. З російських живописців цього стилю найвідоміший - Айвазовський.

Французькі живописці-романтики зверталися до драматичних гострих ситуацій, до історичного минулого та героїчних легенд, до екзотики Сходу. Так, Е.Делакруа принципи романтизму відобразив у картинах на революційну тематику, пафос яких проявлявся в підтримці боротьби французького народу проти монархізму (картина "Свобода, що веде народ").

5) Сентименталізм - (франц. sentimentalisme, від англ. sentimental, франц. sentiment – почуття) – напрям в західноєвропейській та російській культурі і літературі. В Європі існував з 20-х по 80-і рр. XVIII ст., в Росії - з кінця XVIII до поч. XIXст.

Домінантою «людської природи» сентименталізм оголосив почуття, а не розум, що відрізняло його від класицизму.

художній напрям, який виник на противагу вигадливому аристократичному мистецтву. Він апелює до почуттів людей, ідеалізує добропорядність героїв і протиставляє злу добро. Сентименталізм звертається до дійсності, але, на відміну від реалізму, він є наївним, ідеалістичним в її сприйнятті (Ж.-Ж.Руссо, Ж.-Б.Грьоз, М.Карамзін та ін.). Сентименталізм ідеалізує теми природи сільського життя, патріархаль­ності, високої любові та ін. Він започаткував такі жанри, як елегія, кладовищенська лірика слізливих комедій, міщанська драма, чуттєва повість, пригодницький жанр тощо. Сентименталізм існував у багатьох європейських художніх культурах (німецькій, французькій, російській та ін.).

6) Реалізм - художній напрям, що сформувався він у 20-30-х рр. XIX ст.в Англії та Франції.

7) Імпресіонізм (від франц. "impression" - враження) – художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань, який зародився у Франції в 1860-х роках і досяг свого розвитку за досить короткий період (близько 25 років). Роз­почалося все з виставки Молодих художників (Е.Мане, К.Моне, К.Піссарро, А.Сіслея, О.Ренуара), що була про­ведена весною 1874 р. у Парижі. Митці запропонували нову концепцію мистецтва, котра не відповідала канонам офіційного Салонного мистецтва.