Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Приватизація земель

1. Основними юридичними актами, що визначають напрями реформування земельних відносин, є:

1)Постанова Верховної Ради Української РСР "Про земельну реформу" від 8 грудня 1990 року [6.1], якою започатковувалася земельна реформа в країні;

2)Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, затверджена Постановою Верховної Ради України від 31 жовтня 1991 року № 1767-ХІІ, - визначаються основні принципи та механізми приватизації загальнодержавної власності [6.2].

2. За часів радянської влади земля перебувала у так званій "загальнонародній власності". Ця назва фактично означала, що прості люди мали працювати на землі, а як їм працювати, вирішували чиновники, і саме вони розпоряджалися землею. Такі суспільні відносини не прийнятні для ринкових умов, і саме тому стала необхідна земельна реформа.

Призначення земельної реформи полягає у формуванні земельних відносин, адекватних умовам ринкової економіки, за яких:

• земля є товаром;

• власники використовують належні їм землі на свій розсуд;

• добробут господарюючих на землі суб'єктів залежить передусім від їх економічних рішень.

В основу земельної реформи, що була розпочата в Україні в 1991 р., покладалася денаціоналізація землі, здійснювана шляхом роздержавлення та приватизації, а її головним завданням став перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну, колективну власність та у користування господарюючим суб'єктам з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм багатоукладної економічної системи, раціонального використання та охорони земель.

На своєму початковому етапі реформування не стосувалося створення інституту приватної власності на землю, а полягало лише у наданні земельних ділянок:

> громадянам - на правах довічного успадкованого користування;

> колективним і державним господарствам - на правах постійного користування.

Право довічного успадкованого користування являє собою право володіння і користування земельною ділянкою без встановлення строку та можливість передання земельної ділянки у спадщину, а під правом постійного користування слід розуміти право володіння і користування земельною ділянкою підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної та комунальної власності, та громадськими організаціями інвалідів України, їх підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями, без встановлення строку.

Проте вже у 1992 р. було законодавчо встановлено право приватної власності і, таким чином, почалося наближення національної юридичної бази до умов функціонування ринкового господарства.

На сьогодні в Україні вже завершено два етапи земельної реформи та реалізується третій етап. Охарактеризувати перший етап (1991-1995 рр.) можна як ліквідацію державної монополії на землю і встановлення колективної та приватної власності. Основною рисою цього етапу була передача сільськогосподарської землі з державної у колективну власність.

Ключовим моментом другого етапу (1995—2000 рр.) стало скасування нащадків колишніх соціалістичних господарств — колективних сільськогосподарських підприємств, розпаювання земель та наділення ними селян.

Третій етад земельної реформи, який триває сьогодні, спрямований на розвиток механізмів та можливостей втілення прав землевласників у цивільно-правовому обігу.

Найважливішим елементом земельної реформи є приватизація земель.

3. Приватизація земель означає їхню передачу з державної власності громадянам і юридичним особам у приватну власність.

Об'єктами приватизації є земельні ділянки, розташовані на території відповідної ради. їх площа становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств (організацій), і площею земель, які залишаються у державній (комунальній) власності. У розмірі до 15 % загальної площі утворюється резервний фонд земель, який перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням. Його місце розташування погоджується з приватними власниками.

Суб'єктами (учасниками) приватизації землі є:

• органи виконавчої влади (місцевого самоврядування);

• працівники сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

• працівники державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я сільської місцевості або селищ міського типу;

• пенсіонери, що раніше працювали у названих організаціях.
Приватизація реалізується за такими принципами:

> забезпечення інформаційної відкритості процесу приватизації;

> надання пріоритетного права приватизації земельної ділянки особам, що здійснювали господарську та інші види діяльності на конкретній земельній ділянці;

> державного регулювання та контролю процесу передачі земельної ділянки з державної та комунальної власності у приватну.

Приватизація земельних ділянок здійснюється у формах безоплатної та платної приватизації. Безоплатна приватизація земель:

> стосується лише громадян України;

> обмежується певною площею земельної ділянки;

> здійснюється відносно громадянина лише один раз.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

■ для ведення фермерського господарства — у розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де розміщується фермерське господарство. Якщо на цій території розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмірземельної частки (паю) визначається як середній по району;

■ для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

■ для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

■ для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, у селищах — не більше 0,15 гектара, у містах – не більше 0,10 гектара;

■ для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 гектара;

■ для будівництва індивідуальних гаражів ~ не більше 0,01 гектара.

Право на платну приватизацію земель мають: • громадяни України, які:

> реалізували своє право на безоплатну приватизацію, але мають у користуванні ще одну земельну ділянку такого самого цільового призначення чи бажають володіти іншими землями;

> користуються земельною ділянкою більшого розміру, ніж той, якому дозволено приватизувати земельну ділянку безоплатно;

у цьому випадку та частина ділянки, яка перевищує розмір безоплатної приватизації, приватизується за плату;

• юридичні особи, які:

> є власниками поліпшення земельної ділянки;

> або просто мають бажання купити державну землю;

• іноземці, крім земель сільськогосподарського призначення.
Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні

земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради, або державного органу приватизації. У заяві зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір. До заяви додаються:

■ державний акт на право постійного користування землею або договір оренди землі;

■ план земельної ділянки та документ про її надання у разі відсутності державного акта;

■ свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

У місячний термін заява розглядається і приймається рішення про продаж земельної ділянки або відмову в продажу із зазначенням причин відмови. Особам, які подали заяви про придбання земель, що не перебувають у їх користуванні, продаж здійснюється не пізніше ЗО днів після розроблення землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Незважаючи на те, що в процесі приватизації більшість земель передається приватним особам, частина їх залишається у державній власності. До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі:

> атомної енергетики та космічної системи;

> під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту;

> оборони;

> під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність тощо;

> лісогосподарського призначення та землі водного фонду;

> що використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної і державних галузевих академій наук;

> зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

> закріплені за державними професійно-технічними та вищими навчальними закладами.

Запитання для самоконтролю

1.У чому полягає зміст земельної реформи?

2.За якими принципами проводиться приватизація землі?

3.Що являє собою безоплатна приватизація земельних ділянок?

4.Які землі не підлягають приватизації та залишаються у державній власності?

Література

Основна

6.1.Про земельну реформу: Постанова Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 р. № 563-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 10. - Ст. 100.

6.2.Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, затверджена Постановою Верховної Ради України від 31.10.1991 р. № 1767-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1991.-№ 53. - Ст. 795

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лекція № 6	\|	Лекція № 7

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.