Діалектика та її альтернативи

Філософські категорії — це найзагальніші (гранично широкі) поняття, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, вякііх і через які здійснюється філософське мислення, і які служать вихідними принципами пізнання і духовно-практичного перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер. Природа категорій та ж, що й законів. У формально-логічному відношенні закон є судження (відношення категорій). Самі ж категорії є окремими поняттями, які виражають внутрішнє, суттєве відношення між явищами й тому певною мірою теж є законами. У свою чергу кожен закон може бути зведений до певного поняття (категорії).

Кожна наука через свої категорії здійснює пізнання. Разом, в сукупності, вони утворюють науковий апарат (систему знань) певної науки, в якій відображаються істотні сторони предметів, процесів і явищ.
Категорії філософії відрізняються від будь-яких понять своєю всезагальністю. Це пояснюється тим, що об'єкт філософського дослідження не обмежується ніякими рамками, як це має місце в будь-якій іншій науці. Тому й філософські категорії не мають меж у своєму обсязі (як це має місце в інших науках). Система категорій діалектики становить ідеальний каркас, основу філософського знання. Саме вони і є мовою філософії, засобом філософствування.
Ще, в античності Арістотель виділив і систематизував десять категорій ("сутність", "кількість", "якість", "відношення", "місце", "час", "положення", "стан", "дія" "страждання"). Категорії "матерія", "форма", "причина" і "ціль", які ним були теж сформульовані, чомусь не увійшли до цієї системи. Це була недосконала система, яка визначалась логікою Арістотеля. В новий час сформував свою систему категорій І.Кант. До неї ввійшли категорії: "кількість", "якість", "відношення", "модальність" (на його думку, додосвідні форми мислення). Це була досконаліша система, проте ще не наукова.

Філософські категорії мають історичний характер. Вони не вічні. їх формування здійснювалось поступово, у тісному зв'язку з історичним розвитком і розвитком пізнання. Історичний характер категорій проявляється удвох відношеннях. З одного боку, старі категорії, змінюючись разом з розвитком науки й пізнання, наповнювались новим змістом. З другого ж, з розвитком науки й практики виникали нові філософські категорії.

До філософських категорій, що розроблені в античності і у Новий час додалися у сучасний період наступні: "одиничне", "загальне" і "всезагальне"

Діалектика – це розуміння світу і спосіб мислення, за якого різні явища, предмети розглядаються в їх взаємозв'язку, у взаємодії протилежних сил, тенденцій у процесі зміни, розвитку. Розвиток розуміється як закономірна якісна зміна, в процесі якої виникає нове, необхідне, здатне до саморуху. Джерелом саморуху є внутрішні суперечності, властиві явищам та предметам об'єктивної реальності.

Історія філософії знає три основні форми діалектики:

1. Антична діалектика (Геракліт, Зенон).

2. Німецька ідеалістична діалектика (Кант, Фіхте, Шеллінг, особливо Гегель).

3. Матеріалістична діалектика (класики марксизму).

Матеріалістична діалектика є цілісною системою принципів, законів, категорій.

Важливішим принципом є історизм, тобто розгляд предмета в його розвитку, саморухові, змінюваності. В об'єктивному світі відбуваються постійний розвиток, виникнення і знищення, взаємопереходи явищ. Щоб правильно відображати реальну дійсність, поняття, категорії як форми мислення мають також бути гнучкими, рухливими, взаємопов'язаними.

Одним із основних принципів діалектики є всебічність розгляду. Розуміння будь-якої речі чи явища можливе лише тоді, коли досліджена сукупність їх внутрішніх і зовнішніх сторін, зв'язків, відносин тощо. При цьому важливо виділити головну, вирішальну сторону.

Діалектичному методу властиві й інші принципи: об'єктивність, конкретність, детермінізм, суперечливість тощо.

Принципи діалектики формуються на основі відповідних законів та категорій.

Закон єдності і боротьби протилежностей. Цей закон є ядром, суттю діалектики. Він характеризує найосновніше в розвиткові – його джерело, яким є протиріччя, тобто взаємозв'язок протилежностей. Протилежності – такі сторони, моменти, предмети, які одночасно: 1) нерозривно пов'язані, одна передбачає існування іншої (добро – зло, низ – верх); 2) взаємовиключають одна одну; 3) взаємопроникають і, за певних умов, переходять одна в одну (позитивне і негативне, прогрес і регрес, матеріальне та ідеальне).

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін. Цей закон характеризує механізм розвитку, тобто як, яким чином відбувається розвиток. Його сутність полягає в тому, що поступове накопичення кількісних змін у певний момент неминуче призводить до корінних якісних перетворень (стрибків), до набуття нової якості, яка, в свою чергу, здійснює зворотний вплив на характер і темпи кількісних змін. Наприклад, перетворення одних хімічних елементів у інші залежить від змін величини заряду ядра атома, перетворення води в лід чи пару –- від зміни температури.

Закон заперечення заперечення. Цей закон характеризує напрямок розвитку, його поступальність, циклічність та спадкоємність. Розвиток сприймається як процес, що нібито повторює пройдені етапи, але повторює їх по-іншому, на більш високому рівні. Кожний цикл сприймається як виток в розвиткові, а спіраль – як ланцюг циклів. Наприклад: зерно – рослина – нові зерна; теорія – практика – нова теорія.

Діалектикане обмежується цими найбільш важливими принципами та законами. Існує ряд категорій, властивих діалектиці.

Категорії – це найбільш загальні, гранично широкі поняття, які відображають найбільш загальні властивості, сторони, зв'язки та відношення реально дійсності та пізнання. Основні категорії діалектики розвиток, протиріччя, причина і наслідок, кількість і якість, зміст і форма та інше.

Діалектичний метод протистоїть метафізичному методу як своєму антиподу. Суттєвою рисою метафізики є однобічність, абсолютизація однієї, будь-якої сторони живого процесу пізнання або будь-якого моменту, елемента пізнання чи діяльності.

Розвиток метафізика може розуміти так: а) як просте, лише кількісне, збільшення або зменшення; б) як повторення, вічний рух по колу без виникнення нового; в) ігнорується протиріччя як джерело руху; г) заперечується взаємозв'язок речей, явищ чи процесів.

Метафізичним, антидіалектичним може бути як метод пізнання, так і спосіб практичної діяльності, наприклад, бюрократизм, консерватизм, волюнтаризм та інше, тобто будь-які однобічні дії.

Різновидами антидіалектичного методу є софістика,еклектика та негативна діалектика. Вони перекручують основні положення діалектики – гнучкість, рухливість, суперечливість, плинність і відносність понять. Зокрема, софістика й еклектика перебільшують, абсолютизують в діалектиці момент відносного. Діалектика ототожнюється ними з одним із її моментів – запереченням.

Софістика – це однобічний, суб'єктивно довільний метод аргументації, який, використовуючи гнучкість та відносність понять, висмикує із загального зв'язку дійсності випадкову, несуттєву ознаку і шляхом різних засобів прагне обґрунтувати і виправдати її як суттєву і вирішальну. Так, відомий античний софізм: "Що ти не загубив, те маєш; ти не загубив роги, отже, у тебе є роги".

Еклектика – це поверхове, безпринципне, механічне поєднання в одній концепції різних позицій без виділення головного, визначального.

"Негативна діалектика" – це абсолютизація критичного негативного аспекту діалектики.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Категорії діалектики	\|	Поопераційні витрати часу при підготуванні до бенкету, хв.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.