Основні джерела і риси права.

Буржуазне право виникає разом із становленням буржуазної держави і розвивається як логічне і пряме продовження існуючих раніше систем рабовласницького і феодального права.

На момент свого зародження буржуазне право мало прогресивне значення, означало великий прогрес в історії людства. Воно юридично закріплювало зміну феодальних відносин більш передовими на той час — буржуазними. Утвердження права буржуазного типу супроводжувалося ліквідацією середньовічних обмежень, скасуванням станових привілеїв, феодальної залежності селянства, цехової організації і т. ін. Відкидаючи феодальний партикуляризм, буржуазне право народжувалося в усіх країнах у вигляді національних правових систем.

Центральне місце в буржуазних правових системах було відведено особі, а тому права людини проголошувалися як невідчужувані і священні. А серед принципів буржуазного права дуже важливу роль відігравала рівність, бо юридична рівність ставала однією з основних умов функціонування самої капіталістичної системи господарства.

Не менш важливим принципом буржуазного права є свобода як складова частина і похідна свободи підприємництва, свободи торгівлі, свободи конкуренції і т.д., а також свободи політичної. Буржуазія прагнула створити суспільство, яке базується на правопорядку. Вона потребувала стабільності. Тому ще одним основним принципом буржуазного права, пов'язаним не тільки із сферою здійснення політичних і особистих прав громадян, але і сферою економічного обороту, був принцип законності.

Процес виникнення буржуазного права, форми його утворення також визначалися характером і особливостями буржуазних революцій. Звідси і певна своєрідність виникнення й розвитку буржуазного права в окремих країнах, а також різна ступінь правонаступництва. Темпи оновлення і перебудови правової системи багато в чому залежали і від конкретних історичних умов різних країн, і від характеру буржуазних революцій. Там, де конфлікт між інтересами буржуазії і феодальним правом набирав найбільш гострих форм, де в боротьбу з відживаючим феодальним правопорядком активно включалися народні маси, зміна середньовічної правової системи буржуазним правом відбувалася шляхом докорінного зламу старого феодального права і натомість утвердженням нового буржуазного права.

Там, де революція не привела безпосередньо до політичного панування буржуазії, де буржуазія йшла до влади довгим шляхом — через компроміси з земельними власниками, — народження буржуазного права відбувалося через пристосування старих феодальних інститутів до нових суспільних відносин і буржуазне право тривалий час зберігало елементи дореволюційної правової системи.

Найбільш послідовно ці відмінності можна простежити за двома різними за характером революціями загальноєвропейського масштабу— англійській і французькій, що й визначило становлення двох різних правових систем: континентальної і англосаксонської. Завдяки тому значенню, яке мали Англія і Франція, ці системи буржуазного права набули міжнародного характеру.

Той факт, що англійська буржуазна революція ґрунтувалась і розвивалася в умовах компромісу буржуазії і нового дворянства, а тому і не була такою радикальною, як у Франції, позначився на процесі виникнення буржуазного права в Англії.

Головною особливістю англійського буржуазного права було те, що компроміс між великими землевласниками і капіталістами дістав свій прояв у наступності судових прецедентів, у збереженні феодальних правових форм. А це привело до того, що тут старе феодальне право не було одразу знищене. Розвиток відбувався інакше — у напрямі пристосування старого феодального права до нових буржуазних умов. Отже, проявилася та сама закономірність, що і в розвитку буржуазного державного ладу.

Це пристосування старого феодального права до нових буржуазних виробничих відносин виявилося в тому, що стара феодальна правова форма зберігалась, але наповнювалася новим буржуазним змістом. Тому в Англії стало можливим залишити значну частину форм старого феодального права, вкладаючи в них буржуазний зміст, і навіть прямо вводити буржуазне значення під феодальне найменування.

Звідси архаїчність ряду інститутів англійського буржуазного права, своєрідна термінологія, наявність таких інститутів, яких немає в правових системах інших держав.

Своєрідність англійського буржуазного права полягає і в тому, що значна частина його інститутів сформульована не законами, а судовими рішеннями — прецедентами. Збереження судових прецедентів, феодальних юридичних форм, величезна роль судової практики, що користується звичаєм як джерелом права, а також нормативними актами різних епох, — усе це надавало англійському буржуазному праву консервативного характеру, що проявлявся у формалізмі і рутинності.

Як наслідок англійське право і досі залишається некодифікованим, тобто тут не існує зводу діючих норм. Не знає англійське буржуазне право розподілу на публічне право і приватне. Його джерела дуже складні (загальне право, право справедливості і статутне право), що створює серйозні труднощі в їх застосуванні.

В основі загального права, як і у феодальний період, лежав судовий прецедент. До того ж звернення до прецеденту не залежало від часу його виникнення. Звідси значний формалізм загального права і особлива роль судді з широкими повноваженнями судового тлумачення та застосування правових норм.

Консерватизм загального права не завжди задовольняв буржуазію. Часто в судовій практиці конкретні справи вирішувалися всупереч нормам загального права, з точки зору доцільності. Це завдання почала розв'язувати особлива система «судів справедливості». Саме суди справедливості і створили ті інститути права, що найдужче сприяли розвиткові буржуазних відносин.

На кінець XIX століття остаточно завершується процес формування правової системи на буржуазній основі. Важливу роль у цьому відіграла судова реформа 1873-1875 років, яка привела до об'єднання загальної системи королівських судів з судом лорда-канцлера — судом справедливості в єдиний Високий суд, який міг рівною мірою застосовувати норми як загального права, так і права справедливості. Тепер суддя дістав можливість користуватися будь-якими прецедентами. У разі розбіжності перевага віддавалася нормам права справедливості. Так у буржуазній Англії склалося єдине прецедентне право.

Парламентський акт 1854 року остаточно сформував англійську доктрину судового прецеденту і офіційно визнав обов'язковість прецедентів. Для їх застосування були встановлені спеціальні правила:

1) рішення вищих судів Англії (палати лордів, Високого суду, апеляційного) обов'язкові як для нижчих судів, так і для них самих;

2) вищі суди не зв'язані рішеннями нижчих судів;

3) суддям однієї інстанції рекомендується не приймати істотно розбіжних рішень;

4) обов'язкова лише та частина судового рішення, яка містить його обгрунтування.

Статутне право базувалося на законі, на парламентських актах. Його роль згодом зростала, приймалася все більша кількість парламентських актів, які встановлювали норми права. Характерно, що вважалися діючими статути, видані ще у феодальний період. Через це статутне право Англії становить величезну кількість парламентських актів, які збиралися протягом майже п'яти століть.

Було проведено після виборчих реформ часткову реформу кримінального права, в ході якої було об'єднано (консолідовано) триста старих статутів в чотири закони. На кінець XIX століття консолідовані акти почали з'являтися досить часто.

Розвиток буржуазного суспільства обумовив проведення спеціальних кодифікаційних робіт у межах окремих інститутів цивільного права. Так з'явилися Акт про товариства 1890 року, Акт про продаж товарів тощо. Але в цілому англійське право залишалося некодифікованим. Офіційні публікації збірок статутів в Англії, які з'явилися на початку XIX століття, — «Статути королівства» у дев'яти томах, «Переглянуті статути», не привели до суттєвої систематизації англійського буржуазного права.

Цивільне право. Щодо рухомого майна капіталістична приватна власність з широкою свободою розпорядження закріплюється досить рано. Парламентські акти періоду революції про промисловість відкривали широкий шлях для розвитку буржуазних виробничих відносин, ліквідували феодальні обмеження підприємницької діяльності і торгівлі.

Що ж до земельної власності, то тут вплив старої феодальної форми був значно сильнішим. Установлення буржуазних основ у праві поземельної власності проходило значно повільніше і не так послідовно. Закони, прийняті в період революції, забезпечували передусім перетворення феодального права земельної власності на буржуазне. Так, ордонанс від 24 лютого 1646 року передбачав скасування всієї системи феодальної опіки в землеволодінні, скасував усі зобов'язання, що обмежували лицарські володіння, оголошував їх вільною приватною власністю. Крім того, Довгий парламент прийняв акти про секуляризацію і продаж церковного нерухомого майна (1646р.), конфіскацію і продаж маєтків прихильників короля (1642р.), продаж нерухомого майна, що належало короні (1649р.). Умови продажу були такими, що ці землі дісталися буржуазії і новому дворянству.

Єдиного інституту власності на землю в цей час створено не було. У цивільному праві Англії, як і раніше, визнавалися такі форми обмеженої земельної власності, як фрігольд — вільне володіння, копігольд — володіння з тривалим збереженням деяких повинностей. Існувала так звана урізана власність, за якою землю можна було передати в спадок, але не можна було продати. Було і довічне користування, коли після смерті володаря нерухоме майно поверталося первісному власнику. Більшість великих маєтків належала їх власникам на праві майорату.

Навіть у XIX столітті, коли цивільне право Англії в цілому мало вже цілком буржуазний характер, зберігався середньовічний поділ власності на «реальну» і «особисту», що було обумовлено різними формами позовів з метою їх захисту. Так, реальними позовами захищалася земля, родова нерухомість і титули. Розпорядження реальною власністю було обмежене певними формальностями. Особистою власністю можна було розпоряджатися вільно.

У ХУШ-ХІХ століттях великого поширення в Англії набула довірча власність (траст), відома ще феодальному праву. Траст став гнучкою формою захисту різноманітних власницьких та інших підприємницьких інтересів. За трастом відбувається немов би розподіл власності між первинним власником майна, який засновує траст, і довірчим власником, або управляючим, який розпоряджається майном як своїм, так і особи, на користь якої довірча власність була заснована.

У 1893 році законом траст був визнаний універсальним інститутом: його можна було засновувати з будь-якою метою. Інститут трасту наприкінці XIX століття широко використовувався для організації інвестиційних банків, для об'єднання капіталістичних компаній з метою встановлення монополій.

У праві зобов'язань в Англії роль закону була більш важливою. Законодавчі акти про угоди з нерухомим майном, про векселі, про купівлю-продаж, про товариства регулювали цю дуже важливу для розвитку буржуазних відносин сферу.

У формі судового прецеденту закріпився в англійському праві і принцип обов'язкового виконання договору, або «непорушності виконання зобов'язань». У XIX столітті була скасована особиста відповідальність боржника за невиконання зобов'язання шляхом ув'язнення його в боргову тюрму. Розвиваються нові види договірних зв'язків: договір публічного перевезення вантажу і пасажирів, договір страхування та інші.

Своєрідність англійського права власності на землю обумовила поширення земельної оренди: довгострокової і короткострокової. Перший вид оренди практикувався при здачі землі під будівлі. Термін такого роду оренди не перевищував дев'яноста дев'яти років. Після цього будинки та споруди, збудовані на орендованій землі, ставали власністю її господаря. При короткостроковій оренді землю звичайно здавали фермерам строком на один рік. «Рівність сторін» тут була чисто формальною. Лендлорд по закінченню строку мав можливість укласти договір знов або розірвати його. А це значило, що умови договору оренди землі диктував землевласник.

Показово, ще англійське законодавство про акціонерні товариства йшло попереду французького. Після буржуазної революції в Англії поряд із торговими компаніями почали виникати численні акціонерні товариства. Випуск акцій давав можливість збирати величезні суми грошей, відкривав для англійської буржуазії нове джерело збагачення. Правова основа існування акціонерних компаній була створена шляхом пристосування напівфеодального інституту довірчої власності. Однак надалі стало потрібним і законодавче регулювання їхньої діяльності.

Біржові махінації, спекуляція й обман, якими супроводилася діяльність акціонерних компаній, змусили англійський парламент у 1720 році прийняти закон, що заборонив їх утворення без попереднього дозволу уряду. Але незабаром акціонерні компанії дістають повне визнання. Закон 1844 року розглядав компанію як юридичну особу і вимагав її обов'язкової реєстрації та опублікування найважливіших даних про її діяльність. Надалі був установлений принцип обмеженої відповідальності акціонерів у межах суми акцій, що їм належать; були також визначені правила ліквідації акціонерних компаній. Нарешті, парламентський акт 1862 року об'єднав усе законодавство про акціонерні компанії.

Дуже сильною була стара феодальна форма в сімейному і спадковому праві буржуазної Англії. Громадянський шлюб, наприклад, було введено тільки у 1836 році. Але і після того дозволявся церковний шлюб. В обох випадках чоловік мав верховенство в сім'ї, управляв і розпоряджався сімейним майном (заміжня жінка дістала право розпорядження своїм майном лише в 1882 р.). У 1857 році в Англії нарешті було узаконено розірвання шлюбу шляхом розлучення.

У спадковому праві з часів революції установився на відміну від Франції принцип абсолютної свободи заповіту. Це правило поширювалося на всі види спадкового майна. При спадкоємстві за законом земельна власність переходила за принципом майорату до найближчого родича (звичайно старшого сина). Все інше майно переходило в спадок так само, як і за континентальним правом.

Кримінальне право. В основі кримінального права буржуазної Англії лежало загальне право і статутне. Спроби кодифікації виявилися безрезультатними. В період революції змінювався лише зміст окремих видів злочинів. Так, у 1648 році державною зрадою став визнаватися будь-який замах на «форму правління у вигляді республіки» або на палату общин як на верховну владу народу, за часів протекторату Кромвеля — діяння, спрямоване проти особи і прав лорда-протектора.

Земельна аристократія і велика торгова буржуазія, які панували до виборчої реформи 1832 року, цілком задовольнялися кримінально-правовими нормами, які брали свій початок ще у феодалізмі. Зберігалася тричленна структура кваліфікації злочинів, що склалася ще в епоху середньовіччя: тризн (зрада), фелонія (тяжкий кримінальний злочин), місдімінор (інші, головним чином, дрібні злочини). Ця традиційна схема лише поповнилася в XVIII столітті новими видами злочинів. Особливо зросла кількість вчинків, які кваліфікувалися як фелонія і каралися стратою. На кінець революції (1660 р.) в Англії було близько п'ятдесяти видів злочинів, що каралися смертною карою, а до початку XIX століття до них додалося ще близько ста п'ятдесяти.

Чинність норм феодального права зумовлювала особливу жорстокість покарання навіть за незначні злочини. Англійське кримінальне право було найсуворішим в Європі. В XVIII столітті смертна кара установлюється за навмисне поранення худоби, за порубку садових дерев, за підпал посівів. До смертної кари присуджувалися за посилання листа з фіктивним підписом з метою вимагання грошей, за дрібну крадіжку грошей (більше одного шилінга) тощо. В цей час в Англії не тільки зберігалися жорстокі, чисто середньовічні міри покарання, але вводилися нові засоби залякування.

Широко застосовувалися і такі покарання, як виставляння біля ганебного стовпа, шмагання батогом, конфіскація майна, штрафи і т.д.
Тільки з 1816 року починається скасування варварських видів покарання. У 1823-1827 роках уряд провів серію актів, які скорочували застосування смертної кари. З 1826 по 1861 рік в Англії кількість злочинів, що каралися стратою, зменшилася з двохсот до чотирьох. За актом 1848 року навіть у разі «ведення війни проти короля в його королівстві» призначалася не кара на смерть, а довічне ув'язнення. У 1870 році була скасована конфіскація майна злочинця, засудженого за фелонію. Через це різниця в покараннях за фелонію і місдімінор фактично зникла.

Відсутність кодифікації, чинність багатьох феодальних законів надавали нормам англійського кримінального права консервативного характеру. Однак прецедентна система загального права була допустимою і легко пристосовувалася до нових буржуазних умов. Невизначеність правових норм, свобода тлумачення стала зручним знаряддям у руках суддів для захисту буржуазних інтересів.

Наявність великої кількості статутів, які були видані в різний час і часто суперечили один одному, викликала серйозні труднощі при їх застосуванні. У зв'язку з цим парламент пішов шляхом видання «консолідованих» актів відносно окремих видів злочинів (про крадіжки, підробку документів, злочини проти особи тощо).

Таким був розвиток буржуазного права в Англії, де тривалий процес пристосування судових прецедентів, наповнення буржуазним змістом феодальної правової форми стали основним напрямом утворення буржуазної правової системи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зміни в державному устрої в кінці ХІХ – на початку ХХ століття.	\|	Лекція 9.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.