Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ВСТУП. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ПОНЯТТЯ ПРО КУЛЬТУРУ

КОМПЛЕКС МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЗМІСТОВОГО МОДУЛЯ №1

З ДИСЦИПЛІНИ «ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА» (КУЛЬТУРОЛОГІЯ)

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ІІ КУРСУ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ «ВЕТЕРИНАРНА МЕДИЦИНА», «БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК»

Розглянуто на засіданні циклової комісії гуманітарних та соціально-економічних дисциплін

Протокол № 6 від 28 січня 2014 року

Голова циклової комісії _______

ПЛАН ЗАНЯТТЯ №1

Вид заняття ЛЕКЦІЯ ( вступна лекція)

Тема : ВСТУП. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ПОНЯТТЯ ПРО КУЛЬТУРУ

Мета заняття:окреслити коло питань, які вивчає культурологія як наука; розкрити зміст поняття культура, розкрити значення культури в житті суспільства; формувати стійкий інтерес до вивчення дисципліни; розвивати почуття прекрасного, навики роботи із додатковою літературою.

Методи : бесіда, розповідь, пояснення, робота з опорними конспектами

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ДИДАКТИЧНІ ЗАСОБИ, ТЗН

1. Опорний конспект

2. Навчальні посібники

3. Відеофільм «Сім чудес світу»

ЛІТЕРАТУРА :

Основна : Греченко В.А., Чорний І.В. Світова та українська культура: довідник для школярів та студентів. – К.: Літера ЛТД, 2009. – Теми 1 (с. 10-20 ), 2 ( с.32-39 ).

Додаткова : Історія української та зарубіжної культури: Навч. Посібн./ За ред.. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. – К.: Знання-Прес, 2004. Культурологія. Навчально-методичний посібник для студентів ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, 2008.

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Організаційна частина.

Перевірка готовності студентів та аудиторії до початку заняття.

Актуалізація опорних знань. Контроль знань.

1) Що таке культура?

2) Чим поняття «матеріальна культура» відрізняється від поняття «духовна культура»?

3) Хто є творцем культури?

4) Яку роль відіграє культура в житті людини?

Повідомлення теми, мети, основних завдань.

Знати : суть понять «культура» і «цивілізація», типологію культур, функції культури.

Вміти : розкривати функції культури, використовувати нові поняття відповідно до їх призначення, розуміти відмінності між культурою і цивілізацією.

4. Мотивація навчальної діяльності (питання, задачі, проблемні ситуації).

В умовах розбудови незалежної України одним із головних напрямів державної політики є національне відродження українського народу, яке передбачає повернення до витоків матеріальної і духовної культури, формування національної самосвідомості.

Розкриття теми. План заняття.

1. Культурологія як наука про культуру.

2. Визначення поняття «культура».

3. Типи і форми культури. Матеріальна і духовна культура.

4. Функції культури.

5. Розуміння культури як соціального процесу.

6. Підведення підсумків :

- Узагальнення матеріалу :

1. Коли з’являється наукова культурологія?

2. Хто вперше вжив поняття «культура»?

3. Дайте визначення поняття «культура».

4. Проведіть класифікацію культур за типами.

5. Назвіть основні функції культури.

- Домашнє завдання: опрацювати матеріал теми №1, пояснити суть твердження «культура як соціальний процес».

Викладач : МЕНЗУЛ В.О.

ВСТУП. КУЛЬТУРОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ПОНЯТТЯ ПРО КУЛЬТУРУ

План.

1. Культурологія як наука про культуру.

2. Визначення поняття «культура».

3. Типи і форми культури. Матеріальна і духовна культура.

4. Функції культури.

5. Розуміння культури як соціального процесу.

1. Культурологія – наука про зміст і суть культури як соціально-історичного явища, про закономірності розвитку культури, яка розвивається протягом всієї історії. Наукова культурологія відокремилася від філософії як окремий предмет у другій половині 19 століття. Культурологія є інтегративною сферою знань, народженою в широкому діалозі з такими науками: філософія, історія, психологія, мовознавство, етнографія, релігієзнавство, соціологія, мистецтвознавство. Серед зарубіжних культурологів, філософів, можна назвати таких Дж. Віко (1668-1744рр.), Ш.Л. Монтеск’є (1689-1755рр.), А.Р.Тюрго (1727-1781рр.), Ж.А.Кондорсе (1743-1794рр.), І.Канта (1724-1804рр.), Г.Спенсер (1820-1903рр.), Л.Г.Морган (1818-1881рр.), Е.Б.Тейлор (1832-1917рр.), О.Шпенглер (1880-1936рр.), А.Тойнбі (1889-1975рр.) та інших. Українська культурологічна думка представлена такими діячами як М.Костомаров (1817-1885рр.), діячами Кирило-Мефодіївського товариства, «Руської трійці», І.Франко (1856-1916рр.), О.Огієнко (1882-1973рр.), І.Крип’якевич (1886-1967рр.). Широко проводились дослідження української культури в діаспорі.

2. Термін «культура» вперше зустрічається в «Тустуланських бесідах» (45р. до н.е.) римського оратора Цицерона. Первісно він означав обробку ґрунту, тобто зміни в природі під впливом людини. Як самостійна наукова категорія «культура» фіксується вперше в працях німецького юриста XVII століття С.Пуфендорфа. Він застосував цей термін для визначення різноманітних результатів діяльності людини. Нині існує більше 500 визначень терміна «культура». Найзагальніше розуміння: «культура – це сукупний результат продуктивної діяльності людей». Вузьке розуміння: «культура – це певні цінності та норми поведінки людей в соціальному і природному оточенні». Розвиток культури тісно пов’язаний з прогресом людства. Засвоєння культури – важлива запорука розвитку людської цивілізації, збереження загальнолюдських цінностей. Загальний рівень культури особистості багато в чому визначає її подальшу долю, кар’єру, життя. Людина – це концентрований вираз культури. Але вона водночас є і душею культури. Це передбачає її всебічний розвиток, гармонізацію розуму і почуттів, душі та тіла. Для досягнення цієї мети необхідно розвивати культуру виховання.

3. Існують різні типи культур: 1) Світова культура (вікова сукупність культур цілісного світу, найвищі досягнення національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням). Залежно від умов розвитку відбувається її конкретизація, наприклад, за культурною епохою (епохи Середньовіччя, епохи Відродження тощо); 2) Національні культури (українська, польська); 3) Регіональні культури (антична, слов’янська); 4) Класові культури (селянська, робітнича, буржуазна).

Форми культури – це форми, у яких існує, зберігається, розвивається інформаційно-знаковий зміст суспільного життя. У різних народів, у різні історичні часи склалися різні культурні форми: релігійні уявлення, обряди, мистецтво, спортивні ігри, святкові ритуали; філософія, наука, мистецтво стали формами загальнолюдської культури. Мистецтво – специфічна форма суспільної свідомості і діяльності, яка відображає дійсність в художніх образах. Основні види мистецтва: архітектура, образотворче мистецтво – скульптура, малярство, графіка, література, музика, театр, кіно та телебачення.

Культуру заведено поділяти на матеріальну і духовну. До матеріальної культури відносять сукупність матеріальних благ, а також різноманітних засобів їх виробництва. Духовна культура поступово складається з цілісного переосмислення всієї сукупності отриманих людиною знань, загальноприйнятих уподобань , пріоритетів і використовує для цього всі форми суспільної свідомості: філософію, науку, мораль, право, мистецтво, релігію. Матеріальний і духовний елементи нерозривно пов’язані між собою. Матеріальна культура відіграє основну роль, а духовна – головну, тобто таку, що підносить саму людину та її роль у світі до найвищих цілей і завдань.

3.Призначення культури та роль, яку вона відіграє в людському житті, виявляється в її функціях. Функції культури: 1) Людинотворча (культура-це дзеркало, в якому людина бачить саму себе); 2) Інформативна (передача досвіду, життєвої мудрості з покоління в покоління); 3) Регулятивна (культура створює і відтворює сукупність норм і правил поведінки). Показником культурності чи ступеня засвоєння окремою людиною, колективом, суспільством певних видів діяльності чи поведінки, культурних цінностей попередніх поколінь є культурний рівень.

4. Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики. ( Подольська Є.А.,Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія. Навчальний посібник: Вид. 2-ге, перероблене та доповнене. – К., Центр навчальної літератури, 2005. – 392 с.).Вже у давніх міфах є спроба відповісти на питання про початок культурної історії людства. В легендах і міфах кожного народу є легендарні герої, які вчать людей оволодінню культурними досягненнями. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем. Гермес — виготовляти знаряддя, опрацьовувати метали. Характерно, що доля культурного міфологічного героя майже завжди складалась трагічно. Прометей порушив волю богів та видав їхні секрети людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на страшні муки.Еволюція природи та людини, як особливого виду в природі, є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший досягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново «окультурення» кожної народженої людини, в результаті чого врешті решт відбувається окультурення людської природи.Елементи людської природи представляють собою єдність природного і соціального, або природного і окультуреного. Наприклад, фізичне тіло людини представляє собою не тільки природне утворення, а ще і наслідок багатовікової трудової, тобто культурної діяльності. Навіть не зважаючи на те, що фізичне тіло людини з часом практично не змінилося, рука сучасної людини істотно відрізняється своїми вміннями від руки первісної людини.Потрібні були століття розвитку культури, щоб рука сучасної людини змогла навчитися виготовляти складну техніку, створювати високодосконалі твори скульптури, твори живопису чи музики, найвищі досягнення які відтворюються, за словами Енгельса «в картинах Рафаеля, статуях Торвальдсена, музиці Паганіні». Ще більше це стосується духовного світу людини, який формується під впливом культурної діяльності і в процесі здійснення культурних зв'язків та відношень між людьми. Проблема полягає в тому, що кожна народжена людина повинна стати повноцінною, бо вона повинна не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а і самостійно засвоїти все багатство культурних цінностей. Одним із істотних моментів культурної історії людства є потреби, які на відміну від потреб тварин здатні зростати. Зростання потреб і було першим історичним актом, що визначив суперечливу культурну історію людства. Одвічно людина і людство не мали інших потреб, окрім тих, які започаткувала в нас природа. Це, перш за все, потреба до самозбереження роду «людина» та окремого індивіда. Але щоб зберегти себе як вид в природі, людина свої вітальні потреби може задовольнити лише способами принципово відмінними від тих, за допомогою яких зберігають себе тварини. Для людини в природі потрібна особлива їжа, житло, одяг. Тому перший культурно-історичний акт був спрямований на виробництво засобів, необхідних для задоволення цих потреб, на виробництво власне матеріального життя, або другої природи. Отже, акти людської діяльності відповідно слугували задоволенню природних потреб людського суспільства, хоча в цілому здійснювались у формі культурної творчості окремих індивідів, що реалізувалась в постійно здійснюваних актах спілкування людей один з одним. Культурна творчість людей, таким чином, проявляється відразу в якості подвійного відношення — природного і суспільного. Природне відношення підказано людській діяльності самою природою. Воно полягає у тому, що людині потрібно вирішити питання, що їй робити, щоб вижити в природі. Суспільне життя народжувалось у процесі спілкування індивідуумів і завжди зводилося до того, щоб загальними зусиллями визначити, як здійснити ту чи іншу діяльність. Відповісти на це питання індивід мав сам, бо природа з приводу цього нічого не підказала. Таким чином, суспільна потреба в праці та індивідуальна потреба в спілкуванні зумовили початок культурної історії людства й органічно поєднують людських індивідуумів в суспільне ціле Саме в цьому полягає філософський сенс культури. Потреба в праці та спілкуванні — це потреба культурної історії людства, пов'язаної з появою повсякденного завдання, викликаного необхідністю й можливістю самому обирати свій образ життя, створювати самого себе і власний світ культури — державу, мораль, право, науку, мистецтво; створювати уявлення про добро й справедливість, сумління і честь, які народжувались лише у процесі спілкування.

САМОСТІЙНА РОБОТА №1. (2 години)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПЕРЕЛІК ЕКЗАМЕНАЦІЙНИХ ПИТАНЬ	\|	ПЕРВІСНА КУЛЬТУРА. ПЕРВІСНІ ВІРУВАННЯ.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.