VI. Готичний та ренесансний стиль у храмовій архітектурі та живописі (20хв.)

Духовний розвиток України другої половини XVII —XVIII ст., культурні зв'язки східнослов'янських народів, вплив європейського мистецтва зумовили багатство і розмаїття архітектури України. Стиль європейського бароко з характерними для нього пафосом боротьби і перемоги, пластичною експресією та багатством варіацій мальовничих композицій якнайкраще відповідав піднесенню національної самосвідомості українського народу. Українське бароко об'єднало багате європейське мистецтво, з власними естетичними засадами. Внутрішнє напруження і рух, динаміку, контрастність воно органічно сполучило з народним замилуванням у взористості, зберігши при цьому логіку, відбиту в чіткій тектонічній структурі споруди. Прикметою раннього етапу українського бароко була складна композиція об'ємів архітектурних споруд.

Головні сколи храми-портали прикрашали профіліровкою, виконаною з цегли, а в районах, багатих на камінь, їх витесували з вапняку. В дерев'яній архітектурі високо цінували вишукані форми кронштейнів, опасань, аркади, різьблення. Складна композиція об'єктів притаманна церкві Різдва Богородиці (1696 р.) у Києво-Печерській лаврі, де до тридільного триверхового храму прибудовані невеликі каплиці, завершені бароковими верхами. Це напрочуд мальовнича семиверхова споруда з сильно розчленованими масами, грою вертикальних і горизонтальних членувань, контрастом великих об'ємів і мальовничим легким вінчанням бань. Великим меценатом українського мистецтва, зокрема архітектури, був гетьман Іван Мазепа (1644—1709 pp.). За часів його гетьманства оформилось остаточно українське бароко в архітектурі, обновлювались старі церкви, будувались нові, розвивалось світське будівництво тощо. Д.Антонович називав добу І.Мазепи "другою золотою добою українського мистецтва після доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого". Саме в період його гетьманування в архітектурному будівництві виокреслилися два напрями: один українізував західноєвропейську барокову, інший — барокізував, надаючи барокового вигляду українській архітектурній традиції. Отже, взаємодоповнення і взаємозбагачення світової та національної мистецьких традицій витворили феномен національного бароко. Внаслідок заходів І.Мазепи було закінчено будівництво Спась-кої церкви Мгарського монастиря біля Лубен, у Києві збудовано Богоявленську церкву, церкву Всіх Святих Печерської лаври, Миколаївський собор. У бароковому стилі перебудовано 1691 — 1705 pp. Софійський собор, Успенську церкву лаври.
Інтенсивно розбудовувався Батурин, який у 1669— 1708 pp. став гетьманською резиденцією. Сучасників вражала архітектурною довершеністю палата Мазепи в Батурині, збудована в західноєвропейському стилі. Руїни цієї палати, спаленої О.Меншиковим після Полтавської битви, зрисував Т.Шевченко.

Риси українського бароко своєрідно виявилися також у цивільному будівництві. Декор фасадів житлового будинку чернігівського козацького полковника Якова Лизогуба (90-ті роки) виконаний з цегли, оцинкований і побілений. Він справляє враження скульптурної обробки: сильно і рельєфно на тлі білих стін вимальовуються архітектурні деталі — півколонки, кронштейни, фігурні, лучкові, трикутні суцільні чи розірвані фронтончики.

Елементи архітектурних деталей засвідчують, що автор знав європейську архітектуру.Другий етап розвитку архітектури в стилі українського бароко характерний посиленням експресії, мальовничості, сократівсь-кої взористості. В той період широко застосовувалися розписи, ліпка, колір, великі настінні розписи. Багато руських іконостасів з'явилося в інтер'єрах архітектурах споруд. Орнаментальний декор, розписи і колір будівель змінили вигляд сіл і міст, окремих ансамблів, надали їм стилістичної єдності. Одним з найхарактерніших творів цього періоду стала брама Заборовського (1746 р.) в огорожі Софійського собору в Києві. Архітектор Йоганн Готфрід Шедель вдало поєднав багатство декору і тріумфальну пишність з ліризмом і задушевністю. Іншими засобами архітектурної пластики тему тріумфальності Й.Г.Шедель вирішив у відновленій після пожежі дзвіниці Софійського собору (1748 p.), а також Лаврській дзвіниці (1744 p.). Урочистістю і патетичністю приваблює церква Преображення (1732 р.) у с.Великі Сорочинці.

З другої половини XVIII ст. почався третій, завершальний період розвитку стилю українського бароко, де великий вплив мала творчість видатних майстрів європейської школи: в Західній Україні — німця за походженням Б.Меретина, в Східній — італійця за походженням В.Растреллі й українця І.Григоровича-Барського. Б.Меретину і В.Растреллі властиві рафінована архітектурна композиція, щедре використання декору.

У цей період барокова традиція дещо доповнилася галантним стилем рококо. Він додав мистецьким витворам цієї доби виняткової, своєрідної елегійності. Стиль рококо використовувався у внутрішньому оформленні храмів, палаців, житлових приміщень. Примхливість, витонченість, симетричність цього стилю надавали мистецьким витворам неповторного колориту. Рококова скульптура стала невід'ємною частиною архітектурного бароко. Орнаментальна прикраса фасадів споруд, скульптурні рельєфи, оздоба іконостасів, витончена різьба — ці елементи рококо витворювали величні архітектурно-скульптурні ансамблі. Неперевершені роко-кові скульптори працювали, зокрема, у Львові — Пінзель (його скульптурами оздоблений храм св.Юра ), Фесінгер, Осінський, а також С.Сташевський.

Мистецькі твори В.Растреллі вирізняються елегантністю архітектурних форм, стриманістю декору. Віртуозне володіння всіма засобами архітектурної виразності характерне для Андріївської церкви в Києві (1753 p.), Михайлівської церкви в с.Вороніж на Сумщині (1776 р.) і Троїцькому соборі в с.Новомосковському на Дніпропетровщині (1778 p.).
Творцем архітектурного Києва у другій половині XVIII ст. був вихованець Київської академії. І.Григорович-Барський (1713— 1785 pp.). Його вважали учнем В.Растреллі, оскільки він гармонійно поєднував у творчості національні та західноєвропейські традиції, вибудував чимало барокових споруд на київському Поділлі, ворота і церкву Кирилівського монастиря, церкви св.Покрови, Миколи Набережного й інші споруди. У творчості Григоровича-Барського простежуються перші паростки класичного стилю в архітектурі. На Київщині жив і творив видатний будівничий Степан Ковнір (1695—1786 pp.). За його участю споруджені барокові дзвіниці на Дальніх (1761 р.) і Ближніх (1763 р.) печерах Києво-Печерської лаври, церква Антонія Феодосія у Василькові (1759 p.). Чудовою пам'яткою барокової архітектури на західноукраїнських землях став славетний собор св.Юра у Львові (1745—1770 pp.) — велична споруда масивних динамічних форм та ажурних тендітних прикрас. Розташований на горі, трохи осторонь міського центру, чудовий ансамбль будинків нагадує піраміду, яка звужується вгорі. Будівничим собору був львівський архітектор Бернард Меретин (Мердерер, р.н. невідомий — 1759 р.). В архітектурі катедри гармонійно поєднані модний тоді на Заході рококовий стиль із рисами українського бароко. Меретин — автор проекту барокової ратуші в Бучачі на Тернопіллі. Окрім храму св.Юра в бароковому стилі у Львові споруджені Бернардинський єзуїтський та Домініканський костели, церква св.Петра і Павла.
Давні будівельно-архітектурні традиції позначилися на плануванні та забудові тогочасних міст України.

Поселення вирізнялися різноманітністю планувальних композицій (лінійних, прямокутних, кільцевих, гніздових, змішаних), які узгоджувалися з ландшафтом. У період національно-визвольної боротьби в Україні першочергового значення набув захист поселень від нападу ворогів. Будувалися різноманітні штучні споруди, серед яких виділялись оборонні вежі, укріплення бастіонного зразка. їх зводили селянсько-козацькі війська під Збаражем, Берестечком, Кам'янець-Подільськом, Хотином, Львовом, Мукачевим, Ужгородом.

У багатьох містах, насамперед полкових центрах, були створені військово-адміністративні, громадські й торгово-ремісницькі осередки. На їх території споруджували магістрати, ратуші, храми, навчальні заклади тощо.
Західноукраїнські міста характерні значною кількістю забудов, що розміщалися навколо ринкових майданів з магістратами чи ратушами посередині, мурованими або дерев'яними будинками довкола. Неподалік підносилися стрімкі вежі, бані церков і шпилі костьолів, а стратегічно важливі місця займали фортеці й замки. Такі забудови були характерними для багатьох міст (Львів, Кам'я-нець-Подільський, Дрогобич, Бережани, Самбір).

З другої половини XVI ст. в Україні поширилося монументальне будівництво, яке виявилося в архітектурі культових споруд. Важлива роль тут належала творчому переосмисленні багатої будівельної спадщини давньоруських часів. У Києві, Чернігові й інших містах поновлювалися старовинні храми, що загалом зберігали первісну просторову структуру, однак зовні їм надали барокового вигляду — з вибагливими декоративними фронтонами, обрамленнями вікон і дверей, мальовничими багатоярусними грушоподібними банями, ступінчастими дахами. До таких архітектурних споруд належать Софія Київська, Успенський собор Києво-Печерської лаври, у Чернігові - Спаський та Борисоглібський. Нове муроване будівництво охоплювало різні зразки монументальних споруд. З-поміж них вирізнялися хрещаті п'ятидільні, три-нефні стовпи; храми, які завжди закінчувалися однією, трьома, п'ятьма або сімома банями.

Досягненням українського монументального будівництва стали муровані п'ятидільні храми, споруджені в Ніжині, Новгороді Сіверському, Прилуках, Переяславлі, Чернігові, Києві. Характерні особливості цих споруд — хрещатий план, пірамідальна, спрямована вгору композиція, гранчастість об'ємів, що ступінчасто зростають до центру, просторі, сповнені світла інтер'єри, вишукана пластика архітектурних форм і оздоблення.
Муроване монументальне будівництво зазнавало впливу народної архітектури, що здавна вирізнялася вмілим використанням» дерева, доцільністю конструкцій, розмаїттям зразків і декоративного спорядження. Мистецька довершеність і монументальність притаманні таким спорудам стилю бароко, як Андріївська церква у Києві, собор св.Юра і Домініканський костьол у Львові, собор Почаївської лаври, церква у Великих Сорочинцях. Значні досягнення монументальної архітектури пов'язані з творчістю народних майстрів. На Лівобережжі, Слобожанщині та Запоріжжі поширювалися дерев'яні хрещаті п'ятизрубні, багатоверхі храми, які споруджував майстер Панас Шелудько. Внутрішнє оздоблення храмів виконували народні майстри на чолі з відомим російським різьбярем Сисом Шалматовим. Дев'ятиверхий Троїцький собор у с.Новомосковському (1773— 1778 pp.), Потяг до естетичної виразності, мальовничості, декоративності поширився і на цивільне будівництво. Більшість тогочасних житлових і господарських будівель споруджувалися з дерева. До кращих архітектурних ансамблів, створених наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі, належали палаци графа К.Розумовеького в Бату-рині та П.Завадського у Ляличах, а на Правобережжі — паркові ансамблі польських магнатів в Умані.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
V. Діяльність братств та культурно-освітніх осередків (20хв.)	\|	І. Козацтво та Гетьманщина як явище історії (5 хв.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.