Історичний розвиток уявлень про природу.

ПЛАН

1. Поняття „природи”.

1.Етимологічно, тобто відповідно до первісного значення слова, поняття природа є похідним від слів "при роді" (тобто родовій общині, формі спільноти людей, пов'язаних між собою кровною спорідненістю), "при родах", "при породіллі" (тобто при народженні, адже природа породжує людину). Але це поняття і в літературі, і в буденній мові вживається неоднозначно.

У найширшому розумінні природа — це, перш за все, ми самі, а також все існуюче, весь світ в об'єктивній різноманітності його проявів. У цьому значенні поняття "природа" охоплює все суще, весь Всесвіт, воно близьке до поняття "матерія". Це весь світ навколо нас у всій безкінечності своїх проявів, об'єктивна реальність, що існує поза людиною і незалежно від неї. Природа не має ні початку, ні кінця, вона безкінечна у просторі й часі, перебуває у безперервному русі, змінах. У цьому сенсі природа включає в себе і людське суспільство.

В іншому розумінні природа — це об'єкт науки, точніше — сукупний об'єкт "наук про природу", природознавства.

Але найбільш поширеним є розуміння природи як сукупності об'єктивних умов існування людства, його навколишнього середовища, як частини матеріального світу, що певною мірою протистоїть суспільству. Саме в цьому розумінні поняття "природа" вживається для характеристики її місця та ролі в системі відносин людини і суспільства та об'єктивної дійсності.

Таким чином, поняття "природа", "природне середовище" мають важливе практичне та психологічне значення, оскільки в них робиться наголос на тій частині світу, центром якої є людина і яка є сферою її проживання.

Протилежне поняттю природа — поняття культура. Не розглядаючи останнє докладно (про це йтиметься в одному з наступних розділів), лише констатуємо, що культура — це освоєне, перетворене людиною, природа ж — те, що протистоїть людині, існує за своїми власними, не залежними від людини законами. Культура, таким чином, є перетвореною людиною природою. Тому діяльність людини можна розглядати як перетворення природного, натурального в культурне, штучне. Саме в цьому перетворенні природи знаходить прояв сутність людського способу існування у світі.

Найзагальніше уявлення про взаємодію людини і природи дає нам поняття навколишнє середовище, або довкілля - це середовище поділяють на природне і штучне навколишнє середовище, або на так звану першу, неолюднену природу, що існує незалежно від людини та її діяльності і другу, тобто природу, яка вже охоплена практичною діяльністю людини, є її результатом, тобто середовищем культури.

Штучне середовище охоплює матеріальні та соціальні умови життєдіяльності людини, об'єкти естетичного і морального ставлення людини до природи. Це матеріальні речі, створені людиною, яких не існує у природі: рослини та тварини, виведені або створені людиною завдяки природному добору чи генній інженерії; суспільні відносини, пов'язані з соціальною формою руху матерії і здійснювані через свідому діяльність людей, а також духовні, моральні, естетичні цінності тощо. Штучне середовище неминуче постійно наступає на природне, поглинаючи його.

Таким чином, можна зробити чотири принципових висновки, в яких відображається "людське обличчя" природи:

• природа така, що має здатність породжувати людину;

• людина як у прямому, так і в переносному розумінні народжується "з природи";

• природна основа людини є тими підвалинами, на яких тільки й можливе виникнення неприродного, тобто людського буття, психіки, свідомості тощо;

• у природному матеріалі людина втілює те, що є для неї непритаманним, неприродним. У підсумку природа стає засадами суспільного життя.

2. Розуміння природи історично мінливе, воно відображає певні етапи розвитку людства, його взаємодії з природою.

У міфології природа уподібнюється людині. Речі та явища природи, небесні тіла, тварини, навіть надприродні істоти (духи, боги) наділяються зовнішністю й фізичними рисами людини. Природний та соціальний світи у цьому типі світогляду ще не розрізняються. Людина залежала від природних сил, її світогляд породжував анімістичні й тотемістичні вірування.

У релігії (йтиметься передусім про середньовічну християнську традицію) природа створена Богом. Так, у Біблії говориться про акт творіння: "На початку Бог створив небо та землю, відділив Небо від суші і повелів з'явитись рослинам. На четвертий день створив Сонце, Місяць і Зірки, на п'ятий — риб, звірів, птахів та іншу живність. На шостий день створив людину".

Але природа протиставляється людині як зашкарубла, статична, нездатна до розвитку й удосконалення, як така, що не має позитивних вимірів. Людина ж створена за образом і подобою Божою, її природна частина потребує постійного духовного приборкання, адже життя — це боріння божественного начала (душі) з гріховним природним началом (тілом). Щоправда, наявним був і інший підхід: оскільки природа є божественним творінням, то в ній потрібно шукати раціональне начало, закладений у ній божественний план. Тому природа розуміється як книга, виходячи з того, що Бог дав людям дві книги — Святе Письмо, або Біблію, та Книгу Природи.

Уже в античному мисленні відбувається обґрунтування ідеї гармонії людини і природи. З одного боку, людина є частиною природи ("мікрокосм"). З іншого — сам космос розглядався як якийсь живий і досконалий, упорядкований організм, підпорядкований певному ритму, логосу, закону. Життя природи наділялося антропоморфними властивостями.

В епоху Відродження відбувається відкриття краси і величі природи, яка розглядається як джерело радощів, насолод. Можна говорити про культ природного, тілесного в самій людині, про антропоцентричний характер філософії Відродження і становлення наукового вивчення природи і людини.

Надалі у філософії та естетиці романтизму природа розглядається як притулок, протиставлений розбещеній і ганебній цивілізації. Французький просвітитель і філософ Жан-Жак Руссо категорично заявляв, що перехід людини від природного стану до соціального є джерелом усіх її нещасть, закликав до повернення до природи. Подібні заклики можна почути й у наш час (наприклад, "назад до печер", "назад до природи" тощо).

Висновок: в процесі розвитку уявлень про природу можна виділити два принципово протилежні її розуміння:

• природа є царством сліпих, стихійних сил, непідвладних людському розуму, хаосом;

• природа — царство, де панують розумні закони, торжествує природна необхідність, немає місця для свавілля й примх, які відбуваються у взаємовідносинах між людьми.

З позицій сучасної науки, природа не створена і незнищенна, невичерпна, безкінечна й безмежна. У своєму розвитку неорганічна природа породжує органічну (біосферу), остання ж готує всі необхідні біологічні умови для появи людини. Виникнення людини, суспільства суттєво змінює саму природу.

ТЕМА: Суспільство як високоорганізована система.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Логістичні посередники у каналах розподілу	\|	Анкерна опора СМ 10АО

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.