Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

СИСТЕМ АВТОМАТИЧНОГО ПОЖЕЖОГАСІННЯ

Пожежне устаткування використовують для запобігання, обмеження поширення і гасіння пожежі, а також захисту від пожежі людей і матеріальних цінностей. Одними із надійних засобів для вирішення цих завдань є системи автоматичного пожежогасіння, які на відміну від систем ручного пожежогасіння та систем, керованих оператором, задіюються пожежною автоматикою за об'єктивними показниками й забезпечують оперативне гасіння осередку загоряння без участі людини.

Порядок і необхідність установлення систем автоматичного пожежогасіння на підприємствах АПК регламентують НАПБ В.01.057-2006/200 «Правила пожежної безпеки в агропромисловому комплексі України». Виробничі приміщення підприємств АПК, в яких улаштовують системи автоматичного пожежогасіння, зазначено у додатку 3.

Конструкційно системи автоматичного пожежогасіння складаються з резервуарів, наповнених необхідною кількістю вогнегасильної речовини, пристроїв керування й контролю, мережі трубопроводів і насадок-розпилювачів. Для визначення кількості розпилювачів, довжини трубопроводів й об’єму вмістищ для вогнегасильної речовини використовують спеціальні розрахункові методики.

Системи автоматичного пожежогасіння підрозділяють щодо виду задіяної вогнегасильної речовини:

- водяне пожежогасіння (вода);

- тонкодисперсне водяне пожежогасіння (дрібнорозпилена вода);

пінне пожежогасіння та водо-пінне пожежогасіння (вода з піноутворювачем);

- порошкове пожежогасіння (порошки спеціального хімічного складу);

- газове пожежогасіння (CO₂, аргон, азот, фреони);

- аерозольні системи пожежогасіння (подібні до порошків, але частинки на порядок менше за розмірами);

Системи водяного пожежогасіння (рис. 7) поділяють на спринклерні (від анг. sprinkler – розбризкувач, розпорошувач), які призначені для локального гасіння пожеж, і дренчерні (від анг. drencher – зрошувач) – для гасіння пожежі водночас у всьому приміщенні або на значній його частині.

Рис. 7. Елементи системи водяного пожежогасіння

Спринклерні установки водяного пожежогасіння призначені для своєчасного виявлення займання, оповіщення про пожежу, локалізації пожежі та локально-поверхневого пожежогасіння. Основними елементами спринклерної системи пожежогасіння є спринклери (рис. 8), які вмонтовано у мережу трубопроводів, розміщених на рівні стелі приміщення. Кожен спринклер герметичний, важливим компонентом ущільнення якого є скляна колба, заповнена рідиною, що розширюється у разі нагрівання.

Термочутлива колба зруйнується тоді, коли приріст температури внаслідок пожежі перевищить на 30 ^ОC максимальну нормальну температуру в приміщення. Після цього вода під тиском через звільнений отвір з мережі трубопроводів потрапляє на розетку спринклера і розпорошується на осередок пожежі.

Рис. 8. Спринклер водяний

Спринклерні установки пожежогасіння залежно від температури повітря у приміщеннях проектують:

- водозаповненими – для приміщень з мінімальною температурою повітря +5 ^ОС та вище;

- повітряними – для неопалюваних приміщень з мінімальною температурою повітря нижче +5 ^ОС.

Опалювані приміщення обладнують водяними спринклерними системами пожежогасіння, трубо-проводи яких завжди заповнені водою. Після розкриття декількох спринклерів (рис. 9), вода у вигляді розпорошених струменів потрапляє на осередки займання. Протягом перших хвилин пожежі вода надходить від автоматичного водоживильника, а потім контрольно-сигнальний клапан вмикає пожежні насоси, які забезпечують подавання необхідної для ліквідації пожежі кількості води.

Неопалювані приміщення, що потребують протипожежного захисту, обладнують повітряними спринклерними системами пожежогасіння. У цих системах мережа труб від спринклерів до контрольно-сигнального клапана перебуває під тиском стиснутого повітря.

Дренчерні установки водяного пожежогасіння (рис. 10) призначені для:

- одночасного гасіння пожежі на всій площі пожежонебезпечного приміщення, де можлива велика початкова швидкість поширення пожежі;

- гасіння пожежі з підвищеними витратами води (наприклад, у разі займання горючих природних і синтетичних волокон, пластмас, синтетичного каучуку, лаків, фарб тощо);

- створення водяних заслонів (наприклад, у прорізах, де проходять конвеєри, транспортери з вибухо- і пожежонебезпечними речовинами);

- зрошення будівельник конструкцій, резервуарів з нафтопродуктами, технологічного обладнання тощо.

Дренчерні системи «працюють» за командою від сповіщувача, що дозволяє ліквідувати пожежу на більше ранній стадії поширення пожежі.

Загальним недоліком таких систем є те, що на місце пожежі потрапляє велика кількість води, що завдає у приміщенні збитків, які можна іноді порівняти зі збиткати внаслідок дії вогню.

Порівняно недавно з'явилися системи пожежо-гасіння тонкорозпиленою водою, де як вогнегасильну речовину використовують воду, яку подають під великим тиском для отриманням крапель величиною не більше 100 мкм. Дрібнодисперсний туман характеризується високим значенням теплоємності і значною сумарною активною площею поверхонь крапель, що дозволяє різко знизити температуру в зоні пожежі, зменшити концентрацію кисню, внаслідок чого припиниться хімічна реакція горіння. Тобто ефективність пожежогасіння істотно зростає, до того ж використовується мінімальна кількість води.

Така система забезпечує наступні переваги: зниження витрат на купівлю резервуарів і вмістищ для зберігання води; не має потреби виконувати секціонування частин приміщення; шкода, заподіяна тонкорозпиленою водою, набагато менша ніж збитки, які завдає вода у разі спрацьовування спринклерної або дренчерної установок, де діаметром крапель розпилення становить 0,4 - 2 мм.

Системи пожежогасіння тонкорозпиленою водою використовують для гасіння пожеж класів А (твердих горючих матеріалів), В (горючих рідин), С (горючих газів) і Е (електроустановок під напругою до 1000 В) у будівлях, спорудах і приміщеннях різного призначення. Але заборонено їх застосовувати для гасіння лужних металів, карбідів і розжареного вугілля − ці речовини після контакту з водою внаслідок хімічної реакції виділяють велику кількість тепла.

Установки пінного пожежогасіння відрізняються від водяних наявністю пристроїв для отримання піни (зрошувачі, піно-генератори), а також наявністю в установці піноутворювача і системи його дозування. Решта елементів і вузлів конструкційно відпові-дають установкам водяного пожежо-гасіння.

Вибирають дозу-вальний пристрій в установках пінного пожежогасіння залежно від особливостей об'єкту, системи водопостачання і типу установки (спринклерна або дренчерна). Нині системи дозування піноутворювача проектують згідно з двома основними схемами: з наперед приготованим розчином піноутворювача і з дозуванням піноутворювача у потік води за допомогою насоса-дозатора з дозувальною шайбою або за допомогою змішувача.

Як приклад застосування установок пінного пожежогасіння можна розглянути гасіння нафтопродуктів. Спочатку шар піни потрапляє на поверхню рідини, яка горить. Під впливом нагрітого до температури кипіння нафтопродукту, частина піни руйнується. Вода, яка виділилася внаслідок цього у вигляді крапельок, проходячи через рідину, охолоджує її поверхневий шар, що призводить до зниження швидкості випаровування нафтопродукту. Частина піни, що залишилась, накопичуючись шаром певної товщини на поверхні нафтопродукту, перешкоджає його випаровуванню. Через це кількість пари нафтопродукту, що надходить до зони горіння, різко скорочується й стає недостатньою для підтримання горіння, а отже воно припиняється.

Системи порошкового пожежогасіння використовують для усунення й локалізації осередку загоряння твердих горючих матеріалів, горючих рідин і електроустаткування у приміщеннях різного призначення. Як вогнегасильну речовину у них застосовують спеціальний порошок.

Установки порошкового пожежогасіння можуть працювати згідно з командою пожежної сигналізації, так і в автономному режимі. У першому випадку вогнегасильна речовина потрапить на захищувану територію приміщення не пізніше ніж за 30-35 с після виявлення пожежі. Автономні установки найчастіше викидають разовий заряд порошку і гасять пожежу на початковій стадії у локальній зоні. Спрацьовують вони від підвищення температури у повітряному довкіллі.

Установки порошкового пожежогасіння можна розділити на кілька видів. За способом зберігання вогнегасильної речовини розрізняють установки модульного типу (рис. 13) та установки із централізованим зберіганням. Перші відрізняються тим, що у разі спрацювання системи порошок викидається з окремих модулів, розташова-них безпосередньо у приміщеннях, де може виникнути пожежа. До складу установок другого типу входить спеціальний резервуар для зберігання вогнегасильної речовини, а також система труб, якими порошок потрапляє до осередку пожежі.

Системи порошкового пожежогасіння мають як переваги (універсальність, висока вогнегасильна здатність, відносно невисока вартість порошку), так і недоліки (злежування порошку і через це обмежений термін його зберігання). Крім того, після потрапляння порошку в зону пожежі відбувається повна втрата видимості, що обмежує залучення до гасіння пожежі пожежників та інших людей. Сучасні порошки можна зберігати при низьких температурах, вони не токсичні та малоагресивні.

Системи газового пожежогасіння (рис. 14) застосовують на тих об'єктах, де під час боротьби з пожежею необхідно заповнити весь об'єм приміщення вогнегасильною речовиною. Такі модулі улаштовують, зокрема, у приміщеннях з великою кількістю електроустановок і електронного обладнання.

Рис. 14. Елементи установки газового пожежогасіння

Принцип роботи таких систем полягає у тому, що внаслідок надходження у приміщення негорючого газу знижується концентрація кисню і полум'я гасне. Технологія гасіння пожежі газом вимагає, щоб приміщення було герметично закрите. Під час зберігання газу необхідно дотримуватися певного температурного режиму і контролювати герметичність резервуарів.

Установки газового пожежогасіння працюють в інтервалі температур від -40 ^ОС до +50 ^ОС незалежно від перепадів температур довкілля. Іншою перевагою таких систем є те, що газ не спричиняє корозії обладнання, яке перебуває у приміщенні, не завдає йому шкоди і видаляється з приміщення після провітрювання. Застосовувані гази не містять токсичних компонентів, не утворюють отруйних продуктів під час контакту з вогнем і є безпечними для озонового шару атмосфери. Оскільки пожежу цим способом, як правило, вдається погасити протягом 10-30 с, то одна батарея газових балонів здатна забезпечити пожежний захист декількох приміщень.

Однак існують матеріали, які здатні горіти й без доступу повітря, а також здатні до самозаймання і тління всередині об'єму речовини. У таких випадках рекомендують використовувати інші способи гасіння вогню.

Установки аерозольного пожежогасіння (рис. 15) належать до об'ємних засобів боротьби з вогнем. Вони мають переваги традиційних вогнегасильних речовин: газів (висока проникна здатність) і порошків (висока ефективність гасіння й простота зберігання). До того ж існує ряд інших переваг аерозолів, як засобу для гасіння пожежі. Так, під час їх застосування відсутні токсичні і екологічно небезпечні продуктів виділення, які, наприклад, утворюються у разі застосування хімічно активних галоїдовуглеводнів. Порівняно зі звичайним порошком аерозоль характеризується високою проникною здатністю і відсутністю швидкого осідання суспензії.

Рис. 15. Установки аерозольного пожежогасіння

Нині вітчизняні підприємства випускають кілька серій установок аерозольного пожежогасіння, де використано однаковий принцип формування аерозолю, оснований на процесі спалювання деяких твердих хімічних складників. Внаслідок цього утворюється струмінь гарячої суміші газів і твердих мікрочастинок, які, заповнюючи об'єм, гасять полум'я (рис. 16). Але установки аерозольного пожежогасіння не можна застосовувати у приміщеннях вибухонебезпечних категорій. Через підвищення температури, тиску газового середовища та різкого зменшення видимості люди повинні завчасно, ще до увімкнення генератора аерозолю, покинути приміщення.

Рис. 16. Система аерозольного пожежогасіння у роботі

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПОЖЕЖНА СИГНАЛІЗАЦІЯ	\|	Порядок виконання роботи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.