• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Об'єкти права природокористування

Право природокористування виникає з приводу використання різних екологічних об'єктів. Ними можуть бути конкретні природні об'єкти або їх складові частини, які підлягають або не підлягають індивідуалізації, а також окремі властивості і якості цих об'єктів природи. Кожен об'єкт природокористування (земельна ділянка, во­доймище, лісова ділянка тощо) визначає і його вид (землекористу­вання, водокористування тощо). При цьому слід розрізняти і безпо­середній об'єкт користування. Наприклад, загальним об'єктом во­докористування є водоймище, надане в користування. Однак безпосередній об'єкт, який визначає основний зміст цього водоко­ристування, може бути різний: якщо він наданий для питних цілей або вирощування рибних ресурсів, то це чистота води, сама мож­ливість відповідного її використання; якщо мається на увазі вико­ристання водоймища для плавзасобів, водного транспорту, то це — водна площа, територія. Дії, що виключають можливість викорис­тання води для питних цілей або вирощування рибних ресурсів, можуть не перешкоджати судноплавству. Тому захищати необхідно не взагалі право на водоймище (або його частини), яке може зали­шатися і недоторканним, а право на його цільове використання.

Залежно від ступеня правового регулювання фактичного викори­стання природних ресурсів і засобів його регламентації розрізняють: 1) природні умови існування людини (споживання кисню, опромінен­ня сонцем тощо); 2) загальнодоступне користування природними ре­сурсами; 3) всебічно урегульоване право природокористування, яке передбачає експлуатацію об'єктів природи, що перебувають у влас­ності, і таких, що не піддаються індивідуалізації. Спільним між природними умовами існування людини і загальнодоступним ко­ристуванням природними ресурсами є те, що в будь-якому з них сам процес фактичного використання природних об'єктів не рег­ламентується правом, однак суб'єктивні інтереси даного роду підлягають правовому захисту. Різниця лише в тому, що природні умови охороняються як на вимогу громадян, так і з ініціативи дер­жави безвідносно до окремих осіб, а захист прав при загальнодо­ступному користуванні є неможливим без відповідної вимоги кон­кретного суб'єкта цих прав.

Загальна частина

Об'єктами загальнодоступного користування є не тільки при­родні сили і явища, індивідуалізація яких практично неможлива або недоцільна, але іноді і природні ресурси, які перебувають у власності тих чи інших суб'єктів. Це стосується використання деяких власти­востей і якостей рослинного і тваринного світу, лісів, водоймищ тощо, коли це не торкається права власності або права користування ними. Але з цього не виникає тотожність об'єктів, а також різних за своїм характером правомочностей з користування природним ресурсом. Кожна з двох правомочностей користування має свій об'єкт — певні якості і властивості природного ресурсу.

Основна особливість третього виду користування природними об'єктами полягає в тому, що воно пов'язане з певним впливом на їх стан.

З цього випливає необхідність у детальній правовій регламен­тації самого процесу користування, а також підстав і порядку його виникнення і припинення. У зв'язку з цим такий вид природоко­ристування називають регламентованим, на відміну від загально­доступного природокористування.

Розгляд цієї регламентації і становить основний зміст права природокористування в об'єктивному розумінні. Однак, передусім, слід уточнити поняття об'єкта права природокористування. Об'єк­том права природокористування є конкретні, індивідуально визна­чені і юридично відокремлені природні об'єкти або їх складові ча­стини, закріплені на праві власності або на праві користування за конкретними суб'єктами. Будучи об'єктами права природокорис­тування, вони продовжують залишатися і об'єктами відповідних форм власності. Однак не всі об'єкти державної власності переда­ються державою в користування окремих суб'єктів. У певній час­тині природні ресурси залишаються нерозподіленими між окреми­ми природокористувачами і становлять резервний запас або вико­ристовуються для задоволення різноманітних суспільних потреб без закріплення за окремими суб'єктами. Такі природні ресурси є об'єктами загального користування.

Природним об'єктам загального користування притаманні такі основні риси: а) вони не передаються і не закріплюються за конкрет­ними суб'єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами; б) санкціонований законом порядок використання природ­них об'єктів загального користування не має розвинутої детальної правової регламентації і полягає передусім у визначенні певних забо­ронних дій, а також певною мірою і дозволених дій; в) їх використан­ня ніякою мірою не фіксується і не підлягає державній реєстрації.

Розділ VI. Право природокористування (загальні положення)

Об'єктом права природокористування, як уже зазначалося, може бути юридично визначений природний об'єкт (його частина): конкретна земельна ділянка, ділянка надр або лісу, водоймище тощо. Однак у деяких випадках право користування певним видом природних ресурсів пов'язано з необхідністю надання суб'єкту двох або більше різних природних об'єктів. Так, для розробки родовищ корисних копалин гірничодобувному підприємству надається в ко­ристування ділянка надр у межах гірничого відводу, а також ділян­ка землі, необхідна для експлуатації цих надр, внаслідок чого в ко­ристуванні одного суб'єкта (організації) перебувають два різних об'єкти права природокористування, тісно пов'язаних між собою.

Нерідко деякі юридично відокремлені природні ресурси висту­пають як об'єкти права спільного природокористування. Такими можуть бути не всі, а лише деякі види природних ресурсів (ліси, води тощо), окремі ділянки яких можна використовувати за різним основним цільовим призначенням. Об'єктом такого спільного при­родокористування може бути окремий вид природних ресурсів, закріплений не за одним, а за певним колом суб'єктів. При цьому спільне використання кількома особами одного юридично відок­ремленого природного об'єкта пов'язане з певними обмеженнями прав одних суб'єктів на користь інших.

Як об'єкт права природокористування досить часто виступає якийсь один, відокремлений, вид природних ресурсів, хоча фактич­но цей об'єкт являє собою цілий комплекс різних природних ре­сурсів. Ця ситуація чітко простежується у праві землекористуван­ня, суб'єкт якого відповідно до п. 6 ст. 95 Земельного кодексу має право використовувати не тільки надану землю, але і загальнопо-ширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, які є на ній, а також експлуатувати інші корисні властивості землі згідно з законодавством.

Юридично об'єктом права природокористування тут визнаєть­ся земельна ділянка, але у фактичному користуванні землекорис­тувача крім землі перебувають й інші природні об'єкти, пов'язані із землею. У розглянутому випадку можна говорити про наявність об'єкта права комплексного природокористування, серед якого землі належить провідна роль.

Порядок визначення на місцевості (в натурі) відповідних видів природних ресурсів, які надаються в користування, і їх юридичне оформлення як об'єктів права природокористування розглядається в Особливій частині підручника.

Загальна частина

§ 3. Суб'єкти права природокористування

Суб'єктами права природокористування є юридичні та фізичні особи, які у визначеному законом порядку набули право користування конкретними природними об'єктами для відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні права та обов'язки. Залежно від природного об'єкта, наданого в користування, їх називають водокористувача­ми, землекористувачами, лісокористувачами тощо. Такими суб'єк­тами можуть бути державні, кооперативні підприємства, організації і установи, громадські об'єднання, релігійні організації, акціонерні товариства, спільні підприємства, міжнародні об'єднання і орга­нізації з участю українських, іноземних і фізичних осіб, підпри­ємства, що повністю належать іноземним інвесторам, а також гро­мадяни України. У випадках, передбачених законодавством, при­родні ресурси можуть надаватися в користування й іншим суб'єктам. Суб'єктами права природокористування є власники окремих при­родних ресурсів. Наприклад, територіальні громади, громадяни та недержавні і некомунальні юридичні особи виступають користува­чами земельних ділянок, що належать їм на праві відповідно кому­нальної чи приватної власності.

Класифікація суб'єктів права природокористування може бути здійснена за найрізноманітнішими ознаками, наприклад, за родом діяльності або цільовим призначенням наданих у користування об'єктів природи (сільськогосподарські, несільськогосподарські), що ведуть лісове, водне, мисливське, рибне господарство тощо; на юридичні та фізичні особи тощо.

Серед громадян розрізняють як окремих індивідів, так і групо­вих суб'єктів права природокористування. Питання про громадян — суб'єктів права природокористування ще не набуло достатньо чіткого вирішення в законодавстві.

Виникнення суб'єктивного права користування об'єктами приро­ди пов 'язано з наявністю відповідної правоздатності, тобто передба­ченої екологічним законодавством здатності суб'єкта бути носієм прав і обов 'язків по використанню земель, вод, лісів, надр і т. ін. Не може виникнути суб'єктивне право землекористування, водокори­стування тощо в суб'єктів, які не володіють земельною, водною, лісовою, фауністичною або іншою екологічною правоздатністю. Земельна, водна, лісова та інша екологічна правоздатність є скла­довими елементами загальної правоздатності організації, підпри­ємства, установи або громадянина, в яку входить також і цивільна, трудова або інша правоздатність.

Розділ VI. Право природокористування (загальні положення)

Екологічну правоздатність організацій не можна плутати з пов­новаженнями державних органів по розпорядженню і управлінню природними об'єктами, які виникають не з правоздатності, а із компетенції цих органів, визначеної державою як сувереном-носієм політичної влади і власником більшості природних ресурсів. Однак це не виключає, що іноді в одній особі зосереджено і орган, який управляє (розпоряджається) природним об'єктом і корис­тується цим об'єктом, тобто є користувачем.

Поняття екологічної дієздатності, тобто здатності своїми діями набувати і здійснювати права і обов'язки з природокористування, самостійного значення для юридичних осіб не має. Вказані суб'єкти, які володіють екологічною правоздатністю, завжди дієздатні. Тому щодо них вживається термін «праводієздатність». Екологічна пра-водієздатність властива лише самостійно оформленим як єдине ціле організаціям, але не їх структурним підрозділам. Виробничі дільниці, цехи, бригади, ферми тощо такої самостійністі не мають, а значить, екологічною правоздатністю не наділені. Тому вони не можуть вис­тупати суб'єктами права природокористування.

Різного роду організації (державні, колективні, громадські, акціонерні, спільні та ін.), які володіють праводієздатністю, стають суб'єктами права природокористування з моменту надання їм при­родного об'єкта в користування або у власність, а коли це не вима­гається, то з моменту фактичного користування (наприклад, доро­гами загального користування).

Екологічна правоздатність громадянина виникає з моменту на­родження і припиняється з його смертю, при цьому вона, як і цивільна, визнається за всіма громадянами. На екологічну право­здатність громадян не впливає ні соціальний стан або походження, ні стать, ні раса, ні сімейний стан.

Екологічну правоздатність, як умову мати відповідні права, не слід плутати з правом на одержання природного об'єкта в корис­тування, тобто з суб'єктивним правом, передумовою якого є пра­воздатність.

Для громадян самостійне значення має поняття екологічної дієздатності, що передбачає свідому (розумову) поведінку особи з юридичними наслідками. Вона вимагає певного життєвого досвіду, правильної оцінки юридичного значення своїх дій. Тому екологічна дієздатність, як і цивільна, може визнаватися за різними громадя­нами і не в однаковому обсязі. Але екологічне законодавство, за не­великим винятком, не містить норм, які безпосередньо визначають екологічну дієздатність громадян в усіх її проявах. Тільки безпосе-

Загальна частина

редньо можна зробити висновок, що в повному обсязі, наприклад земельна дієздатність (як один із видів екологічної дієздатності), властива тільки повнолітнім, а також 16-річним громадянам, які входять до складу фермерського господарства.

Стосовно інших категорій громадян земельне законодавство не має досить чітких вказівок щодо їх земельної дієздатності.

Для інших галузей екологічного законодавства характерне поєднання в одній особі користувача і органу, який управляє при­родним об'єктом. Так, підприємства державних органів лісового господарства, які є органами управління лісами державного значен­ня, разом з тим, мають право здійснювати і лісові користування у визначеному законом порядку (статті 9, 18 Лісового кодексу).

Докладніше питання про суб'єкти права користування надра­ми, тваринним і рослинним світом, мисливськими угіддями тощо розглядається в Особливій частині підручника.

= § 4. Правова класифікація видів природокористування

Правова класифікація видів природокористування ґрунтується на суттєво важливих ознаках, які виявляють головний їх зміст. Для кожного природокористування основною такою ознакою є вид природного об'єкта, який перебуває в користуванні власника або орендаря. Вид природного об'єкта як складової частини фонду при­родних ресурсів визначає найбільш важливі особливості і відпо­відного природокористування. При цьому різновид природних об'єктів має подвійне значення: по-перше, розмежовує природоко­ристування за їх природними властивостями, ступенем правового регулювання (на загальнодоступне і регламентоване) і, по-друге, визначає специфічний порядок виникнення, зміни і припинення кожного виду природокористування, прав та обов'язків його суб'єктів. Тому виникає необхідність диференціації природокори­стування насамперед на такі види: землекористування, водокори­стування, лісокористування, користування рослинним і тваринним світом (крім лісів) тощо. У свою чергу ці види природокористуван­ня диференціюються за об'єктом права користування: користуван­ня землями сільськогосподарського призначення, користування землями житлової та громадської забудови, користування водами (поверхневими і підземними) тощо.

Особливості конкретного виду природокористування залежать також від суб'єкта, який наділений певними правомочностями і

Розділ VI. Право природокористування (загальні положення)

обов'язками. Таким чином, класифікація видів природокористу­вання здійснюється одночасно за їх об'єктами і суб'єктами. Єдність цих двох факторів відображає основні правові характеристики кож­ного виду природокористування. Конкретизація основної мети природокористування стосовно різних його суб'єктів приводить до подальшої класифікації видів природокористування на підвиди. Відповідно до об'єкта і суб'єкта природокористування можна роз­межувати на право організацій, підприємств, установ і право кори­стування природними об'єктами громадян.

Диференціація природокористування можлива і залежно від інших критеріїв: первинності і вторинності, загального, спільного і відособленого користування природними об'єктами.

Загальне природокористування характеризується тим, що воно може здійснюватися без спеціального дозволу в кожному окремому випадку з боку компетентних державних органів і підприємств, ус­танов, організацій, за якими природні об'єкти закріплені в користу­вання. Це право виникає із законів або інших нормативних актів, що регулюють природокористування. При цьому законодавством Укра­їни гарантується право загального використання природних об'єктів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоров­чих, рекреаційних тощо) безкоштовно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством.

Спеціальне природокористування здійснюється з дозволу компетентних державних органів або комунальних чи приватних власників природних об'єктів, коли вони надаються у відособле­не користування¹.

Суб'єктом первинного або вторинного природокористування є особа, правомочність якої по використанню природного об'єкта похідна безпосередньо від права власності.

У вторинного природокористувача є ряд прав, і він має відповідні обов'язки щодо первинного. Вторинне природокористування вини­кає шляхом укладення договору первинного з вторинним природо-користувачем, а також згідно з рішенням відповідних державних ор­ганів, але за згодою первинного природокористувача.

Природокористування може бути тимчасовим, відособленим, спільним і загальним. Але закон неоднозначно визначає поняття різних видів природокористування.

¹ Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року "Про поря­док видачі дозволу на спеціальне використання природних ресурсів і визначен­ня лімітів використання ресурсів республіканського значення"//ЗП України.— 1992.-№ 9.-Ст. 217.

Загальна частина

Загальним природокористуванням є таке, коли користування природним об'єктом є доступним певною метою усім особам, коло яких не обмежене і вони не пов'язані взаємними правами і обов'яз­ками. Для виникнення права користування тут не вимагається спеціального дозволу. Але саме це право досить визначене, бо межі і дозволені засоби можливого здійснення такого права відомі. Об'єкти цього природокористування не закріплюються за конкрет­ними природокористувачами за винятком випадків тимчасового користування, а перебувають в управлінні відповідних органів, підприємств і організацій, які нарівні з іншими суб'єктами корис­туються ними.

Спільне природокористування характерне тим, що коло спіль­них користувачів чітко визначене законом, а самі вони стосовно один до одного мають певні права і обов'язки. Так, відповідно до ст. 89 Земельного кодексу, земельну ділянку, яка належить на праві спільної сумісної власності лише громадянам, вони використову­ють спільно згідно з договором або законом. При цьому суб'єкти спільного природокористування досить автономні в тому ро­зумінні, що права і обов'язки одного не є джерелом прав і обов'язків другого. Користування природним об'єктом здійснюється цими суб'єктами без визначення (надання) кожному відповідної части­ни цього об'єкта. Цим і відрізняється спільне природокористування від вторинного.

Важливою умовою користування об'єктами природи є строки користування ними. Вони поділяються на постійні і тимчасові. Постійним визнається природокористування без заздалегідь уста­новленого строку. Тимчасове користування може бути коротко­строковим (до трьох років) і довгостроковим — від трьох до двад­цяти п'яти років, а при орендному землекористуванні — до 50 років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно коротко­строкового або довгострокового тимчасового природокористуван­ня. Конкретні строки тимчасового користування водами, надрами, лісами, тваринним світом тощо визначаються відповідними кодек­сами і законами про природні ресурси.

Наведена класифікація видів права природокористування не є вичерпною. Можна говорити про поступове формування і такого виду, як право духовного природокористування (для задоволення естетичних потреб у спілкуванні людини з природою).

Відомі також громадські та індивідуальні види природокорис­тування, промислове і сільськогосподарське природокористуван-

Розділ VI. Право природокористування (загальні положення)

ня. В умовах ринкових відносин виникає і комерційний вид при­родокористування'. Однак в основу цього покладена не дифе­ренціація відповідних видів (підвидів) природокористування за умовами, які визначають його головний правовий зміст, а групуван­ня видів природокористування за загальними ознаками позитив­ного або негативного характеру, виокремленими з науковою або практичною метою.

= § 5. Підстави і порядоквиникнення права природокористування

Право природокористування певного суб'єкта виникає і здійс­нюється на підставі юридичних актів, які пов'язують норму права, суб'єктивні права і обов'язки конкретного суб'єкта. З ними відпо­відно пов'язана вся суть правовідносин. Юридичні факти поділя­ються залежно від їх зв'язку з індивідуальною волею на юридичні події і юридичні дії.

Головними підставами виникнення права природокористуван­ня (його видами) є юридичні дії. Вони залежать від об'єкта приро­ди, суб'єкта, виду природокористування тощо. В усіх випадках дії повинні відповідати вимогам і нормам екологічного права.

Юридичний факт є підставою здійснення права загальнодоступ­ного природокористування. Так, закон пов'язує виникнення цьо­го права із самим актом вольової дії громадянина по вільному пе­ребуванню в лісі, збиранню дикорослих плодів, ягід, грибів тощо, по загальному водокористуванню, загальному використанню дико­го тваринного світу (ст. 11 Закону України «Про тваринний світ») тощо. Суттєвим тут є сам факт перебування в лісі, користування водою із водних об'єктів загального користування і т. ін.

Юридичні д» як підстава виникнення права природокористуван­ня становлять складну юридичну сукупність, що включає: волеви­явлення (клопотання, заяву) особи про надання їй у користування або у власність природного об'єкта, його частини, компонента для вилучення з нього корисних властивостей або якостей; прийняття рішення (постанови) компетентних державних органів або ор­ганізацій, підприємств, установ, незалежно від форм власності; відведення в натурі (на місцевості) природного об'єкта (або його ча­стини, компонента); видачу відповідного документа, який посвід­чує право користування даним природним об'єктом.

¹ Стаття 13 Закону України від 3 березня 1993 року "Про тваринний світ".

Загальна частина

Волевиявлення (клопотання, заява) про надання права корис­тування природним об'єктом повинно бути викладене в письмовій формі на адресу компетентного державного органу або власника природного ресурса, який здійснює функції по розпорядженню відповідним природним об'єктом. У разі, коли необхідне клопотан­ня (заява) про надання природного об'єкта в користування, у ньо­му вказується різного роду обґрунтування (бажаний розмір і місце-розташування об'єкта, мета його використання, строк використан­ня, склад сім'ї тощо), а в окремих випадках і письмова згода уповноваженого на те органу та інші документи.

Заяву (клопотання) розглядає і виносить рішення відповідний державний орган влади або спеціально уповноважений на те орган по регулюванню природокористування і охороні природних ресурсів.

Видача дозволу на спеціальне використання природних ресурсів регулюється спеціальним Положенням і здійснюється на підставі клопотання (заяви) природокористувача з обґрунтуванням потре­би в природних ресурсах, погодженого з місцевою радою, власни­ком або постійним користувачем цих природних ресурсів, а також з відповідними державними органами¹. Дозвіл на спеціальне вико­ристання природних ресурсів — це офіційний документ, який посвідчує право юридичної або фізичної особи на здійснення кон­кретного виду природокористування.

Дозволи (ліцензії тощо) на спеціальне використання природних ресурсів видаються на основі затверджених належним чином лімітів (квот), що визначають обсяги природних ресурсів для використан­ня. Ліміти (квоти) — це система встановлених природокористувачам на певний час обсягів граничного використання (вилучення) природ­них ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів виробництва.

Спеціальне Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 10 серпня 1992 року, визначає порядок установ­лення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавно­го значення².

Після задоволення заяви (клопотання) про надання в користу­вання природного об'єкта і одержання дозволу відповідними орга-

¹ Докладніше про це див.: Положення про порядок видачі дозволів на спе­
ціальне використання природних ресурсів, затверджене постановою Кабінету
Міністрів України 10 серпня 1992 року // ЗП України.-№9.- Ст. 217.

² Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року "Про по­
рядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і
встановлення лімітів використання ресурсів республіканського значення"//ЗП
України. - 1992. - № 9. - Ст. 217.

Розділ VI. Право природокористування (загальні положення)

нами проводиться відведення його в натурі, тобто на місцевості з визначенням межових знаків (меж). Приступати до використання природного об'єкта, у тому числі і на умовах оренди, до визначен­ня меж на місцевості і одержання дозволу (документа), що засвідчує право користування ним (або право власності на нього), заборо­няється. Незаконним є природокористування без дозволу (доку­мента), який посвідчує право на нього. Наявність відповідного доз­волу (документа) розглядається як обов'язковий елемент юридич­ної підстави виникнення права природокористування.

Право постійного користування природними об'єктами посвід­чу ється спеціальними державними актами, форми яких затверджу­ються Верховною Радою або Кабінетом Міністрів України. Право тимчасового користування природним об'єктом, у тому числі на умовах оренди, оформляється договором, форма якого і порядок реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Право користування природними об'єктами може виникнути також у зв'язку з користуванням основним об'єктом природи, пе­реданим у користування або у власність.

Суб'єкт права користування мисливською фауною або рибни­ми запасами має певні права і по користуванню земельною або вод­ною територією (лісом, водоймищем). Таке природокористування (його умови, межі допустимості та ін.) регламентується безпосеред­ньо законом і не потребує, як правило, спеціального дозволу.

Склад перелічених юридичних дій або фактів, які є підставою виникнення права користування відповідними видами природних об'єктів, залежить від ступеня правової врегульованості порядку ко­ристування природними об'єктами, їх видів і суб'єктів права при­родокористування. Це стосується, наприклад, ліцензування діяль­ності в природокористуванні.

Екологічним законодавством у ряді випадків передбачається продовження права тимчасового користування природними об'єк­тами. Підстави і порядок виникнення і продовження права корис­тування кожним видом природних об'єктів мають особливості, які розглядаються в Особливій частині підручника.

= § 6. Підстави та порядок припинення, зупинення, зміни права природокористування

Право природокористування може бути припинено (повністю або частково), зупинено на деякий час або змінено тільки на підста­вах та в порядку, передбачених законом. Для конкретних видів пра-

Загальна частина

ва природокористування, а також залежно від об'єктів цього пра­ва визначені різні підстави їх припинення, зупинення на деякий час, зміни. Деякі з підстав є загальними для всіх або багатьох видів природокористування. Інші ж мають спеціальний характер і поши­рюються лише на окремі види права природокористування.

Повне припинення права природокристування настає, коли природокористувач позбавляється права користування на весь на­даний йому природний об'єкт. Частковим припиненням вва­жається вилучення у природокористувача тільки частини природ­ного об'єкта із збереженням за ним права користування залишеною частиною.

Підстави припинення (повністю або частково) права користу­вання природними об'єктами передбачені у спеціальних статтях відповідних кодексів і законів про природні ресурси. Однак наве­дені в них підстави (перелік) припинення права користування при­родними об'єктами не є вичерпними. Так, наприклад, у вказаних кодексах і законах відсутня така підстава припинення будь-якого права природокористування, як смерть громадянина-природоко-ристувача.

Існують також підстави, при наявності яких припинення пра­ва природокористування завжди обов'язкове і підстави, які залежно від розсуду компетентних органів, можуть спричинити, а можуть і не спричинити припинення даного права. У зв'язку з цим такі підстави можна розмежувати на обов'язкові (безумовні) і умовні.

Для всіх видів права природокористування спільною підставою його припинення є добровільна відмова від права користування природним об'єктом або його частиною, коли відпала потреба в ньому. Термін «відпала потреба» законодавець вживає стосовно ор­ганізацій, підприємств і установ, а термін «відмова від нього» — сто­совно громадян. Однак принципової різниці між цими підставами припинення права природокористування немає, тим більше, що вони названі в статтях, які визначають підстави припинення права природокористування одночасно і для організацій, і для громадян.

В обох випадках передбачається вільне волевиявлення суб'єкта природокористування. Якщо такого волевиявлення немає, підстава припинення права користування повинна бути іншою. Факт відсут­ності потреби в користуванні об'єктом природи може визначати лише сам користувач.

Повна відмова від природного об'єкта є обов'язковою безумов­ною підставою припинення права природокористування. Частко­ва ж відмова залежно від конкретних обставин може бути не задо-

Розділ VI. Право природокористування (загальні положення)

волена компетентним органом, який розпоряджається природни­ми ресурсами. Це можливо, наприклад, з мотивів недоцільності його подрібнення або з інших важливих міркувань.

Право користування природним об'єктом завжди припиняється із закінченням строку, на який він надавався. І тут не вимагається будь-яких додаткових підстав або рішень компетентних органів для його припинення. Однак не виключається необхідність визначен­ня такого порядку припинення права користування, при якому за­безпечувався б контроль за своєчасним поверненням природного об'єкта за його цільовим призначенням і в належному стані.

Підставою припинення права природокористування згідно із законодавством є необхідність вилучення природного об'єкта у природокористувача для державних, громадських та інших потреб. У всіх названих випадках це обов'язкова безумовна підстава при­пинення права користування.

Загальнообов'язковою безумовною підставою припинення пра­ва природокористування є припинення діяльності підприємства, організації, установи, фермерського господарства, а також смерть громадянина.

Обов'язково припиняється повністю або частково природокори­стування громадян, яке здійсняється всупереч цілям і вимогам, пе­редбаченим відповідними документами на той або інший вид при­родокористування. Нецільове ж природокористування, яке здійс­нюється підприємствами, організаціями і установами, є умовною підставою припинення права природокористування. Підстави при­пинення права, наприклад користування диким тваринним світом, не передбачають його нецільового використання (ст. 28 Закону Укра­їни «Про тваринний світ»). Але його не слід ставити в один ряд з по­рушенням порядку спеціального використання об'єктів тварин­ного світу, а також різними правилами, нормами і вимогами по його охороні і використанню, більше того — їх поглинати.

Підставою припинення права природокористування є розірван­ня договору про тимчасове користування природним об'єктом, у тому числі і на умовах оренди. Воно є умовною підставою припи­нення того чи іншого права природокористування, бо для його до­строкового розірвання необхідна наявність порушень умов догово­ру з боку орендаря або орендодавця.

Закінчення ж строків дії таких договорів є безумовною підста­вою для припинення тимчасового, в тому числі і орендного корис­тування природним об'єктом.

Загальна частина

Розділ VI. Право природокористування (загальні положення)

Деякі підстави припинення права природокористування прита­манні лише користуванню окремими природними об'єктами. Тому, на відміну від вищенаведених загальних, вони є специфічними для окремих природних об'єктів.

Екологічне законодавство передбачає також випадки зупинен­ня (тимчасової заборони), обмеження і зміни права природокори­стування.

Зупинення означає тимчасову заборону природокористування до виконання необхідних природоохоронних заходів, тобто зупи­няється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (діль­ниць) і одиниць обладнання.

Обмеженням права природокористування є випадки, коли на певний період (до виконання необхідних природоохоронних за­ходів) встановлюються зменшені обсяги викидів і скидів забрудню­ючих речовин та розміщення відходів у цілому по підприємству чи по окремих його цехах (дільницях) і одиницях обладнання.

При тимчасовій забороні (зупиненні) чи припиненні діяльності підприємств забороняються всі викиди і скиди забруднюючих ре­човин та розміщення відходів по підприємствах в цілому чи окре­мих їх цехах (дільницях) і одиницях обладнання.

Діяльність підприємств обмежується або тимчасово заборо­няється (зупиняється) в разі перевищення ними лімітів викорис­тання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки у спе­ціально передбачених випадках уповноваженими державними ор­ганами в межах своєї компетенції⁷⁶.

Зміна права природокористування не означає припинення (повністю або частково) даного права, воно стосується лише самого змісту права користування, тобто змінює його мету, характер, а зна­чить і правомочності природокористувача.

Кожний вид права природокористування має свій, визначений законом порядок припинення, зупинення або змін, який залежить від самої підстави припинення, зупинення або зміни і значною мірою від різновиду природних об'єктів. Специфічний порядок і умови припи­нення, зупинення або зміни права користування конкретними при­родними об'єктами розглядається в Особливій частині підручника.

¹ Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій у разі порушення ними законодавства про охорону природного середовища: Постанова Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 року//Відомості Верховної Ради України. -1992. - № 46. - Ст. 637.

- = §7. Права і обов'язки природокористувачів

Правомочності природокористувачів по використанню і во­лодінню природними об'єктами втілюються в конкретних правах і обов'язках, визначених Конституцією України, Законом «Про охо­рону навколишнього природного середовища», кодексами і зако­нами України про природні ресурси, іншими нормативними акта­ми, а також документами на право користування (власності) відпо­відними природними об'єктами.

Права і обов'язки природокористувачів можна поділити на за­гальні і спеціальні. Загальними є такі, що притаманні всім без винятку суб'єктам природокористування. Спеціальні ж визначаються залеж­но від природного об'єкта, який використовується, його природ­них якостей, специфіки, виду природокористування і властиві лише певним суб'єктам природокористування.

До загальних прав, зокрема, належать такі, як право на са­мостійне господарювання при використанні природного об'єкта, на видобування з нього корисних властивостей і якостей, на одер­жання плодів і прибутків від нього, на здійснення різних дій у ме­жах закону з метою одержання корисного ефекту від природного об'єкта, право вимагати усунення перешкод у користуванні при­родним об'єктом, право на одержання повної і достовірної інфор­мації про стан навколишнього природного середовища, право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи, на подан­ня до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здо­ров'ю та майну внаслідок негативного впливу на природний об'єкт, що використовується, право вимагати відшкодування збитків, на­несених правомірними або неправомірними діями інших осіб, пра­во на захист порушеного права користування природним об'єктом шляхом подання позову до судових органів.

Права природокористувачів можуть бути обмежені в інтересах держави або інших природокористувачів. Обмеження прав приро­докористувачів не передбачене законом і є недопустимим. Еко­логічні права природокористувачів забезпечуються шляхом уста­новлення в законодавстві певних гарантій¹.

Головним обов'язком усіх природокористувачів є раціональне і ефективне використання природних об'єктів, бережливе до них ставлення відповідно до вимог законодавства про охорону навко-

' Див., напр., ст. 10 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Екологічне право України

Загальна частина

лишнього природного середовища. Для цього на природокористу-вачів покладено обов'язок виконувати передбачені законом певні екологічні вимоги: застосовувати новітні технології; здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних об'єктів, негативному впливу їх діяльності на стан нав­колишнього природного середовища; здійснювати заходи щодо відтворення природних об'єктів; застосовувати біологічні, хімічні та інші методи поліпшення якості природних об'єктів, які забезпе­чують охорону природного середовища і безпеку здоров'я населен­ня; зберігати території та об'єкти природно-заповідного фонду, що підлягають особливій охороні; здійснювати господарську та іншу діяльність без порушення прав інших осіб. Загальним обов'язком усіх природокористувачів є також дотримання ними вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів і лімітів, внесення зборів за спе­ціальне використання природних об'єктів та штрафів за екологічне правопорушення; компенсування шкоди, заподіяної забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє середовище. Грома­дяни зобов'язані виконувати й інші обов'язки при використанні при­родних об'єктів відповідно до законодавства України.

Спеціальні права і обов'язки властиві кожному виду природо­користування стосовно його об'єктів. Вирішальну роль тут відіграє мета природокористування. Права і обов'язки, реалізація і вико­нання яких обумовлюють безпосереднє досягнення мети цього виду природокористування, є для нього спеціальними. Вони, як прави­ло, встановлюються відповідними галузями екологічного законо­давства як для підприємств, організацій і установ, так і для грома­дян, тобто без диференціації на юридичні та фізичні особи¹.

Більш детально права та обов'язки конкретних природокорис­тувачів розглядаються в Особливій частині підручника.

============ § 8. Використання природних ресурсів

Переглядів: 1718