Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Питання про обсяг дієслівної лексеми. Граматична спеціалізація дієслова.Первинні і вторинні дієслова.

Традиційно поняття дієслівної лексеми охоплює слова, що позначають дії та стани. До них зараховують переважно п’ять дієслівних утворень: 1) дієвідмінюване дієслово; 2) дієприкметник; 3) дієприслівник; 4) інфінітив; 5) предикативні (присудкові) форми на –но, -то.

У деяких працях предикативні форми на –но, -то віднесено до дієприкметника, що спричинило чотирикомпонентну дієслівну парадигму (Русанівський В. М. Дієслово// Сучасна українська літературна мова. Морфологія/ За заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук.думка, 1969. – 37с.).Характерно, що в цій парадигмі одиниці розташовують неоднаково. Особливо це стосується інфінітива й особових форм, а також дієприкметника та дієприслівника. Одні дослідники вважають інфінітив початковою, вихідною дієслівною формою, ставлять його на перше місце і розглядають як центр дієслівної системи. Друге місце вони відводять особовим формам, останні місця – дієприкметникові та дієприслівнику (Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. – Вид. 4-те.- К.: Вища школа, 1972, - Ч. 1.- 402 с.).

Інший підхід до визначення обсягу дієслівної лексеми передбачає, щоб лексичні одиниці в комплексі виявляли семантичні, морфологічні та синтаксичні ознаки дієслова, причому синтаксичному вживанню відведено роль вирішального чинника у встановленні їхньої дієслівної природи. Семантико-граматичну природу дієслова як частини мови відбиває його функціонування тільки в позиції присудка та головного члена односкладних речень, співвідносного з присудком. Із п’яти традиційних дієслівних утворень у цій позиції найпослідовніше вживаються дієвідмінювані, або особово-часові та особово-способові, форми. Вони є основними і типовими формами дієслова, бо найповніше представляють його в граматичній системі мови, нап.: Він житиме більше за нас з вами! Держіть!.. Так… Повірте мені, він зробив для свого життя уже в багато разів більше, ніж ми оце тут робимо (О. Довженко); Яких тільки бід не випадало на наш край! Його палили, плюндрували, грабували, нищили,століттями різні заброди висмоктували животворні сили, забороняли українську мову й культуру, викорчовували саму назву «Україна» (М. Слабошпицький).



Интернет реклама УБС

Решта компонентів із традиційної дієслівної парадигми виявляє якусь одну чи дві ознаки з необхідного комплексу ознак, нерідко частково або специфічно.

І н ф і н і т и вхоч і має дієслівну лексичну семантику,проте функціонує в позиціях двох протиставлених одна одній частинах мови – дієслова й іменника.

Вживання інфінітива в позиціях дієслова має свої особливості. Суть їх полягає в тому, що формально-граматичні функції присудка і головного, співвідносного з присудком, члена односкладних речень він може виконувати лише за допомогою аналітичних синтаксичних морфем та допоміжних дієслів, з якими пов’язується як лексична частина дієслівного складеного присудка. Так, зокрема, з формами майбутнього часу аналітичної синтаксичної морфеми-зв'язки бути інфінітив передає відповідне часове значення, з допоміжними модальними дієсловами та модальними предикативами – значення теперішнього, минулого та майбутнього часу й суб'єктивні модальні відношення, а з допоміжними фазовими дієсловами – значення цих трьох часових форм і фазові вияви дій та станів, напр.: Так, я буду крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні! (Леся Українка); Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе (Г. Сковорода); Бідна волошко, Чому ти у житі, А не на клумбі волієш рости? Чом не схвильовано слухаєш ти, Як хлібороби кленуть працьовиті Квіти, що вміють так гарно цвісти (М. Рильський); Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє! (Леся Українка); Ой, палка ти була, моя пісне, Як тебе почала я співати (Леся Українка).

П р е д и к а т и в н і ф о р м и на –но, -то мають спільні й відмінні ознаки з аналітичними дієприкметниковими формами. Подібно до них вони виражають результативний стан, але тільки в дієслівній позиції головного члена односкладного речення, тобто безвідносно до суб’єкта, що спричинив свєю дією цей стан, пор.: Висновок написаний експертом і Висновок написано. На відміну від цих дієпорикметників вони поєднуються лише з чотирма зв'язковими формами – нульовою формою теперішнього часу морфеми-зв’язки бути, її формами минулого та майбутнього часу, а такожформою середнього роду умовного способу, які надають аналітичним предикативним формам на –но, -то відповідних часових та способових характеристик, пор.: Нещодавно в ближніх печерах Київської лаври знайдено прах майже дев'ятсот літ тому похованого тут Нестора (М. Слабошпицький); Ой у полі жито Копитами збито, Під білою березою Козаченька вбито. Ой убито, вбито, Затягнуто в жито, Червоною китайкою Личенько накрито (Укр. Нар. пісня); Проект буде винесено на обговорення; Було б відшукано кошти! Було б сказано слово.

Д і є п р и к м е т н и к характеризується функціональною двоплановістю. Синтетичні дієприкметникові форми вживаються в типовій для прикметника присубстантивній позиції, набувши його морфологічних ознак. Отже, вони вийшли за межі синтаксичного функціонування дієслова, напр.: Світяться очі в чорноземних скибах – Там, де порубані предки лежать (М. Руденко).

Аналітичні дієприкметникові форми за допомогою морфем-зв'язок бути, стати і под., хоч і вживаються в присудковій позиції дієслова, але вже як виразники результативного стану, тобто такого, який настав після завершення дії. Це означає, що такі дієприкметникові форми передають якісно іншу, порівняно з базовим дієсловом, семантичну ознаку.Перевівши дієприкметник у дієслівну позицію двоскладного речення і нейтралізувавши прикметникові граматичні категорії роду, числа та відмінка, згадані морфеми-зв'язки стали виразниками власне дієслівних категорій часу і способу, напр.: Вимогливі вчителі задоволені першими успіхами Максима Березовського (М. Коструба); Наш город був переповнений всякими рослинами (О. Довженко); І скільки б не писали, не говорили про Івана Миколайчука, легендарного українського актора, його загадка завжди буде нерозкрита (О. Чередниченко).

Дієприслівник, подібно до синтетичних дієприкметникових форм, перебуває за межами синтаксичного функціонування дієслова, бо трансформує його значення дії та стану в позицію прислівника, який виконує функцію другорядного детермінантного члена речення, напр.: Я на гору круту крем'яную буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать (Леся Українка); Підвівши очі з-понад книжки, побачиш світ барвистим сном, І думка, вирвавшися нишком, мов нетля, б'ється у вікно (Б.- І. Антонич).

Отже, за функціонального підходу дієслівна лексична парадигма і є р а х і ч н о постає такою:

* у повному наборі семантичні, морфологічні та синтаксичні ознаки дієслова виявляють тільки дієвідмінювані форми, що дає підстави вважати їх типовими, основними дієслівними лексемами;

*інфінітив та предикативні форми на –но, -то за своєю семантикою та за часитотою вживання у формально-синтаксичній позиції присудка посідають друге місце;

*аналітична дієприкметникова форма, що потрапляє в присудкову позицію за допомогою морфем-зв'язок, посідає третє місце;

* дієприслівник не виявляє синтаксичних ознак дієслова (як і синтетичні дієприкметникові форми), тому перебуває за межами синтаксичного функціонування дієслова, бо трансформує його значення дії та стану в позицію прислівника, який виконує функцію другорядного детермінантного (який лексично стосується усього речення) члена речення.

За походженням і функціями дієслова поділяють на непохідні і похідні, або первинніівторинні. П е р в и н н и м иназивають дієслова, які не походять від основ інших частин мови, не мають співвідносного, первинного для них слоова. Їхня коренева частина виражає здебільшого значення дії, рідше – стану, пор.: писати, читати, сіяти, молоти, пекти, возити, ходити, стояти, лежати. Деякі первинні дієслова, хоч і мають у сучасній українській мові спільнокореневі іменники (пор. ходити і хід, бігти і біг, славити і слава, хвалити і хвала), але словотвірно від них не походять.

До в т о р и н н и хналежать дієслова, які походять від слів інших частин мови, передусім від іменників, прикметників та прислівників, а також від займенників, числівників, вигуків та звуконаслідувальних слів, пор.: вівчарювати, боронувати, крохмалити, вощити, синіти, синити, синішати, рудіти, руднути, рудішати, рачкувати, задкувати, тикати, викати, восьмерити, ойкати, гейкати, курликати, кукурікати, мукати. Про вторинність цих дієслів свідчать насамперед наявні в їхній структурі іменні та інші корені, а також іменникові та прикметникові суфікси, зокрема такі, як –тель (вчи-тел-ювати), -ник (пасіч-ник-увати), -ар (пек-ар-ювати), -аль (ков-ал-ювати), -н- (дріб-н-іти), -ан- (дерев-ян-іти), -ов- (буряк-ов-іти), -ав- (туж-ав-іти) та ін.

Основною умовою перетворення слів різних частин мови й інших одиниць на дієслово є їхня здатність вживатися в типовій для нього формально-синтаксичній позиції присудка або співвідносного з присудком головного члена односкладних речень. У цю позицію їх переводять форми аналітичної синтаксичної морфеми-зв'язки бути та аналітичних синтаксичних морфем-напівзв'язок ставати/стати, робитися/зробитися, зоставатися/зостатися, лишатися/лишитися, залишатися/залишитися, здаватися/здатися, вважатися тощо, які нейтралізують граматичні категорії вихідних частин мови і надають їм у синтаксичній позиції дієслова визначальних для нього граматичних категорій способу й часу, а також інших граматичних категорій – виду, особи, тощо, пор.: Батько – вчитель; Дідусьбув теслею; Син буде маклером; Листя стає жовтим; Жінка стає добрішою; Молоко зробилося гірким; Брат лишився живим; Одяг залишився сухим; Очі здавалися синіми; Яка людина, така й мова; Він був один.

На наступному етепі вербалізації іменники та прикметники, що поєднуються з формами дієслів-зв'язок та дієслів-напівзв'язок ставати , робитися, зазнають дієслівної морфологізації, тобто оформлюються за допомогою відповідних суфіксів як морфологічні дієслова, пор.: Батько вчителює; Дідусь теслював; Син маклеруватиме; Листя жовтіє; Жінка добрішає; Молоко гіркне. Проте більшість із них не може зазнати морфологічної вербалізації, тому їх кваліфікують як відіменні синтаксичні дієслова. Вони мають аналітичну структуру. Їх домінанту становлять відіменникові та відприкметникові дієслова, до складу яких входять насамперед форми напівзв'язкових компонентів, дещо рідше – форми власне-зв’язок, пор.: Дівчина залишилася сиротою; Тіло здавалося важким; Небо зробилося темним; Діти були розумними; Вона буде програмістом. Такі синтаксичні дієслова передають стани, яких набувають або в яких перебувають істоти, здебільшого особи, та предмети.

Завжди аналітичну структуру мають вторинні дієслова, утворені від предикативних прислівників, або слів категорії стану, у семантико-синтаксичній позиції головного члена односкладного речення. Виразниками граматичних значень способу, часу, особи та числа в них є форми аналітичної синтаксичної морфеми-зв'язки бути та напівзв'язки стати. Відприслівникові аналітичні дієслова на противагу відіменниковим та відприкметниковим передають тільки значення внутрішнього стану людини, пор.: Людям тривожно < Люди дивляться тривожно; Глядачам стало сумно <Глядачі сумно реагують на виставу.

Первинні і вторинні дієслова розрізняються також за іншими ознаками: у первинних значно ширша і складніша, ніж у вторинних, семантична структура. Це дає їм змогу брати активнішу участь у процесах, що відбуваються в системі дієслова, зокрема в семантичних змінах, дериваційних перетвореннях, видових протиставленнях тощо.

3. Граматичні категорії дієслова. Власне-дієслівні та невласне-дієслівні граматичні категорії.

Граматичні категорії дієслова по-різному характеризують перебіг дій, процесів та перебування в станах. Вони мають складніший вияв, ніж в іменника. Про це свідчить передусім їхній кількісний склад: порівняно з іменником дієслово має значно більше граматичних категорій.

Залежно від зв’язку із семантикою дієслова та за ознакою непохідності/похідності його граматичні категорії поділяють на власне- та невласне-дієслівні.

Власне-дієслівні категорії – це семантично мотивовані граматичні категорії, що мають підґрунтя в плані лінгвістичної онтології, формуються в дієслові й найповніше відображають його семантико-граматичну природу. До них належать категорії часу, способу (центральні) та виду (щодо центральних більш периферійна).

Невласне-дієслівні категорії – це граматичні категорії, не пов’язані із семантикою дієслова, які є наслідком його функціонального зв’язку з іменником. Вони є похідними для дієслова, бо зумовлені відповідними категоріями іменника, вжитого в позиції підмета, з яким дієслово в позиції присудка формує предикативне ядро речення. До них належать категорії особи, числа (основні, або центральні) та роду (периферійна невласне-дієслівна, що зумовлено периферійністю вихідної для неї категорії роду іменника).

а) Категорія виду як центрально-периферійна дієслівна категорія мішаного типу.

У традиційній граматиці вид визначали переважно як основну морфологічну чи як загально дієслівну граматичну категорію, тому що він притаманний усім дієслівним утворенням і формам: у певному контексті кожна форма виражає значення або доконаного, або недоконаного виду (Русанівський В. М. Дієслово// Сучасна українська літературна мова. Морфологія/ За заг. ред. І. К. Білодіда. – К.: Наук.думка, 1969. – 331, 337).

У граматичних дослідженнях, що ґрунтуються на функціонально-синтаксичних засадах, категорію виду витлумачено як центрально-периферійну власне-дієслівну категорію (Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 91; Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк: ДонДУ, 1996. –С. 212). Належність до центральних, поряд із категоріями часу та способу, зумовлена її семантичною мотивованістю, непохідністю, а периферійність – можливістю транспортуватися в такі частини мови, як прикметник, прислівник та іменник. Крім того, вид є найбільш «внутрішньою», «захованою» в лексичному значенні дієслова категорією, через що він відіграє менш помітну роль у конструюванні семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структури речення (Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 91, 102).

Категорія виду відображає можливість мовця представити позначені дієсловами в позамовній дійсності дії та стани у двох виявах: або як цілісні, або як нецілісні. Тому семантичну структуру категорії виду визначають дві протилежні ознаки – цілісність і нецілісність дії чи стану.

Ознаку неподільної цлісності дії виражає доконаний вид, ознаку процесної, нецілісної дії – недоконаний вид. Вони утворюють привативну опозицію грамем доконаного і недоконаного виду. Доконаний вид є маркованим членом цієї опозиції, недоконаний вид – відповідно немаркованим.

Категорія виду об’єднує мінімальну кількість грамем – дві. Вона властива всім дієсловам. Одні з них виражають граматичне значення недоконаного виду. До них належать ті, що передають процес розгортання динамічної ознаки: читати, писати, орати, сіяти, літати, плавати. Інші мають значення доконаного виду. Вони вказують на цілісну, повністю завершену дію: прочитати, написати, виорати, посіяти, відлетіти. У третіх та сама основа може одночасно виражати значення доконаного і недоконаного виду, через що їх називають двовидовими дієсловами (тобто вид встановлюється залежно від характеру контексту): афішувати (недок. і док.), вітамінізувати (недок. і док.), кодифікувати (недок. і док.).

Від дієслів недоконаного виду утворюються дієслова доконаного виду. Цей процес називають пефективацією.Основними засобами перфективації є префікси. Дієслова недоконаного виду утворюються від дієслів доконаного виду. Такий процес називають імперфективацією. Засобами імперфективації є передусім суфікси.

Характерно, що виражаючи значення доконаного або недоконаного виду, не всі дієслова мають відповідні видові кореляти, з якими вони об’єднуються у видову пару. Співвідносними за видовою ознакою є тільки члени видових пар. Основною умовою утворення видової пари є тотожність лексичних значень дієслів і їхні відмінні видові значення.

Слід зауважити, що дієслова доконаного виду, утворені від дієслів недоконаного виду за допомогою префіксів, здебільшого відрізняються не лише видовим, а й лексичним значенням, пор.: писати і виписати, писати і обписати, писати і переписати, писати і підписати, писати і розписати. Такі лексичні значення є супровідними щодо видових протиставлень дієслів і слугують основою для виокремлення родів дієслівної дії.

Щодо здатності дієслів недоконаного виду формувати видові кореляції, то вона залежить від граматичної категорії граничності/неграничності, яка встановлює спрямованість виражених дієсловами дій, процесів та станів до своєї внутрішньої межі, яка є крайньою, критичною в їхньому розгортанні. Ті дієслова недоконаного виду, що означають дії, процеси та стани, спрямовані на досягнення своєї внутрішньої межі, називають граничними, напр.: будувати, шити (сукно), в’язати (рукавички), пекти (пиріг), смажити (картоплю), варити (борщ) та ін. Саме вони можуть формувати видові кореляції з дієсловами доконаного виду, які виражають цілісну дію або процес чи стан, пор.: будувати - збудувати, побудувати; шити - пошити (сукно); в’язати – зв’язати (рукавички); пекти - спекти (пиріг); смажити - посмажити (картоплю); варити - зварити (борщ).

В українському мовознавстві категорії виду надавався статус то словозмінної категорії, то класифікаційної. Об’єктивнішою є та функціональна характеристика виду, що спирається на його словозмінну й класифікаційну сутність. Вона уможливила виділення видів, що ґрунтуються на формах того самого слова (словозмінний характер категорії виду, найпослідовніше виявляється у видових парах, утворених за допомогою суфіксів імперфективації), на різних словах (наявний серед перфективів, яким властива поняттєво-акціональна похідність) та на частково різних – частково тотожних, коли в межах однієї лексеми можлива видова корелятивність унаслідок варіативності лексико-семантичних компонентів (поширений серед перфективів з акціональною зміною твірної семантики в похідній основі [Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк: ДонДУ, 1996. –С. 215-216]). Як вважає А. П. Загнітко, у структурі виду словозмінна площина істотно переважає над словотвірною, бо становить 70% від загальної кількості перфекти вів та імперфективів (Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. – Донецьк: ДонДУ, 1996. –С. 216).

Отже, категорію виду пропонується кваліфікувати як дієслівну морфологічну категорію мішаного, словозмінно-словотвірнрго, типу. Залежно від реалізації виду дієслова української мови поділяють на три групи: 1) парновидові (парні, співвідносні за видовою ознакою в межах видової пари) дієслова; 2) непарновидові,абоодновидові (непарні, не співвідносні за видовою ознакою в межах видової пари) дієслова; 3) двовидові дієслова (вид встановлюється за контекстом).

б) Творення видових пар.

Парновидовихдієслів в українській мові порівняно небагато. Тільки близько третини дієслівних лексем мають видові пари.

Активніше й послідовніше утворюються кореляти недоконаного виду до дієслів доконаного виду, які постали префіксальним, префіксально-суфіксальним та префіксально-суфіксальним-постфіксальним способами. Основними засобами їхнього творення є суфікси, які називають суфіксами імперфективації, або суфіксами вторинної імперфективації. Утворене від дієслів доконаного виду за допомогою суфіксів імперфективації дієслово недоконаного виду зберігає повну тотожність лексичних значень і відрізняється від нього тільки видовим значенням.

Кореляти н е д о к о н а н о г о виду у т в о р ю ю т ь с я за допомогою різних суфіксів, а часто поєднуються з іншими засобами, зокрема зі зміною наголосу або чергуванням голосних чи приголосниз звуків, які мають супровідний характер.

Основним суфіксом імперфективації є -ува-, а також -овува-, -ва-, -а-, -и-, пор.: зменшити – зменшувати, знебарвити – знебарвлювати, видужати – видужувати; оподаткувати – оподатковувати, обнародувати – обнародовувати, підмалювати – підмальовувати; випити – випивати, підбити – підбивати, розрити – розривати; виповзти – виповзати, перепливти – перепливати, підбігти – підбігати; винести – виносити, привезти – привозити, завести – заводити.

Префіксальні к о р е л я т и д о к о н а н о г о виду можуть мати тільки ті граничні дієслова недоконаного виду, до яких належать насамперед ті, що означають конкретні фізичні дії, різні види інтелектуальної діяльності людини, становлення ознаки у звичайному або більшому ступені її вияву тощо. Основними засобами їхнього творення є префікси по- та з-/с-, які в деяких видових парах вживаються паралельно, як видові дублети, пор.: будувати – побудувати, збудувати, м’якнути – пом’якнути, зм’якнути, доїти – здоїти, подоїти.

Рідше відповідники доконаного виду до дієслів недоконаного виду утворюються за допомогою префіксів на- та за-, пор.: писати – написати, малювати – намалювати, бронювати – забронювати, твердіти – затвердіти.

Лише д е я к і дієслова доконаного виду утворюються від дієслів недоконаного виду за допомогою префіксів в-/у-, о-, при-, про-, пор.: красти – украсти, топити – втопити, німіти – оніміти, ревнувати – приревнувати, нумерувати – пронумерувати.

П е р и ф е р і й н и м засобом формування перфективних форм є використання суплетивних основ дієслів, пор.: брати – взяти, ловити – піймати, говорити – сказати (слово).

Межі префіксальних видових кореляцій чітко окреслити дуже важко, бо в дієслівній системі сучасної української мови немає спеціальних префіксів, які б уживалися тільки для утворення відповідників доконаного виду до дієслів недоконаного виду, тобто жодний префікс не є виразником лише доконаного виду взагалі. Цю функцію виконують тільки ті з них, які в поєднанні з відповідними типами граничних дієслів нейтралізували свої словотвірні значення. Процес втрати дієслівними префіксами словотвірних значень відбувається вибірково й повільно. Крім того, немає надійних критеріїі визначення їхньої остаточної десемантизації. Саме через відсутність префіксів із суто видовою функцією багато граничних дієслів недоконаного виду не може сформувати префіксальні видові пари.

Одновидовими є дієслова, які не протиставляються за видовою ознакою в межах видової пари. Їх називають іще непарновидовими.

Основною причиною видової неспіввіднесеності дієслів недоконаного виду є неграничний характер вираження ними дій та станів, що не спрямовані на досягнення своєї внутрішньої межі, тобто такі дієслова взагалі неспроможні мати відповідники доконаного виду. До них належать дієслова таких лексико-семантичних груп: 1) дієслова зі значенням звучання, звукового вияву кого-небудь: (грюкати, грюкотіти, грюкотати, свистіти, гриміти, сичати, вити, курликати мукати, шипіти); 2) дієслова зі значенням мовлення, мислення (говорити, мимрити , базікати, бурмотіти, джеркотати, мислити, гадати, міркувати); 3) дієслова різноспрямованого руху (бігати, возити, літати, плавати); 4) дієслова на позначення професійної і непрофесійної діяльності людини (лікарювати, спонсорувати, президентствувати, меценатствувати) [б е з п р е ф і к с н і].

Переважну більшість одновидових дієслів доконаного виду становлять п р е ф і к с а л ь н і, п р е ф і к с а л ь н о-с у ф і к с а л ь н і та п р е ф і к с а л ь н о-п о с т ф і к с а л ь н і деривати, які виражають цілісні дії або стани, де основним засобом утворення є суфікси імперфективації (закричати, зашипіти, покричати, поспати, відспівати, перегриміти, перелютувати, попоходити,попомучити, уціліти, збуденіти, зміщаніти, надівуватися, добігатися, розбазікатися).

Крім одновидових дієслів, виділяються одновидові, або непарновидові, лексичні значення (лексико-семантичні варіанти) багатозначних слів. Співвідношення між парновидовими й одновидовими лексико-семантичними варіантами в кожного багатозначного дієслова різне. Наприклад, у дієслова прати з чотирьох лексичних значень одновидовими є три, а з шести значень дієслова мазати тільки два – одновидові.

Не співвідносяться за видовою ознакою багатозначні дієслова недоконаного виду і в межах своїх рідковживаних та стилістично маркованих лексичних значень.

Отже, видова непарність є характерною ознакою видової структури дієслів у сучасній українській мові.

Двовидовими називаються дієслова, у яких та сама основа виражає одночасно значення недоконаного й доконаного виду. До них належать двовидові лише історично (укр.пох.: дарувати, женити, мовити, клинцювати, колесувати, ночувати, розслідувати та ін.), численна група дієслівних основ іншомовного походження, запозичених переважно із західноєвропейських мов і оформлених переважно суфіксально (абсорбувати, амортизувати, плісирувати, кінофікувати, кодифікувати, діагностувати і под.).

Значення недоконаного та доконаного виду у двовидових дієслів встановлюється з контексту, зокрема на основі вживання часово-способових форм з відповідними лексико-граматичними засобами (Сьогодні Україна акредитує дипломатичних представників у різні держави; Україна згодом акредитуватиме (буде акредитувати) дипломатичних представників у різні держави; Україна ніколи не акредитуватиме (не буде акредитувати) своїх дипломатичних представників у ті держави, які не визнають її як незалежної держави; Україна (почала, завершує) акредитувати своїх дипломатичних представників у різні держави).

Значення доконаного виду двовидових дієслів властиве синтетичним формам майбутнього часу, які, збігаючись із формами теперішнього часу, поєднуються з темпоральними прислівниками згодом, потім, завтра та ін., пор.: Україна згодом (потім, завтра) акредитує своїх представників у різні держави. Зі значенням доконаного виду такі дієслова вживаються й у формі минулого часу, якщо їм передують темпоральні прислівники вже, заздалегідь і под., пор.: Україна вже акредитувала дипломатичних представників у різні держави. Значення доконаного виду двовидові дієслова передають, вживаючись у формах умовного способу з такими залежними прислівниками, як давно, вже та ін., пор.: Україна давно акредитувала б своїх дипломатичних представників у різні держави, якби мала кошти.

В) Дієслівні роди як морфолого-словотвірні категорії.

З категорією виду тісно пов’язані морфолого-словотвірні категорії дієслівних родів. Їх об’єднує те, що вони ґрунтуються на семантичній опозиції цілісність/нецілісність дій, станів, процесів, пор.: будувати – збудувати, побудувати (видова пара), будувати – забудувати (спосіб дієслівної дії), білити – побілити (видова пара), білити – вибілити (спосіб дієслівної дії).

На відміну від видових пар, що становлять єдину лексичну одиницю, дієслова протиставлені за способом дієслівної дії, є різними лексемами, одна з яких має додаткову сему, що характеризує дію за певною ознакою. На основі такої додаткової лексичної семи дієслова об’єднуються в семантичні групи, що являють собою способи дієслівної дії. Крім того, ці дієслова є виразниками певного видового значення. Залежно від того, як це видове значення співвідноситься з видовим значенням вихідного лдієслова, виокремлено модифікаційно-видові та мутаційно-видові підвиди аспектуальних пар категорії способів дієслівної дії (Украинская грамматика. – К.: Наукова думка, 1886. – 360 с. – С. 117).

Видові пари і лексико-семантичні роди розрізняються за характером лексико-семантичних співвідношень між дієсловами доконаного й недоконаного виду, які можуть мати тотожну лексичну семантику, на підставі чого об’єдуються у видову пару (пор.: сивіти – посивіти, пекти – спекти, кодувати – закодувати), або ж не збігатися за своїм лексичним значенням, бо в семантиці дієслова доконаного виду, утвореного за допомогою того або того словотворчого засобу (префікса, суфікса, афікса –ся чи їхніх різних комбінацій), відбулися певні зрушення, пор.: співати – поспівати (певний час, недовго), співати – попоспівати (тривалий час, довго), пороти – підпороти (трохи), пороти – перепороти (багато речей), бігати – забігати (почати бігати), кричати – крикнути (одноактна дія), працювати – напрацюватися (достатність дії) тощо. Такі похідні дієслова доконаного виду не співвідносяться за видовою ознакою з безпрефіксними дієсловами недоконаного виду. Їх кваліфікують як одновидові дієслова доконаного виду. Саме на їх основі переважно формуються дієслівні роди.

Кожен словотворчий афікс утворює свій ряд морфологічно однотипних дієслів, що виражають спільне словотвірне значення, пор.: загриміти, защебетати, зашуміти, зашипіти і под.; прожити, пробігти, проїздити, проговорити, пролежати і под.; брязкотіти, лускотіти, плямкотіти, стукотіти та ін.; наїстися, нагулятися, наспіватися, натанцюватися тощо. Ряди дієслів, що характеризуються морфологічною однотипністю та семантичною спільністю, називаються дієслівними родами, зрідка способами (дієслівної) дії (Украинская грамматика. – К.: Наукова думка, 1886. – 360 с. – С. 117; Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Грищенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища школа, 1997. – 493 с. – С. 414). Другий термін визнано недоречним, бо він омонімічний способам дієслова, що формують однойменну граматичну категорію.

Словотворчі засоби видозмінюють значення безпрефіксних дієслів у трьох основних аспектах: 1) щодо характеру перебігу дій, процесів та станів у часі; 2) щодо їхнього кількісного вияву; 3) результативності виконання дій та завершених процесів і станів.

На основі цих диференційних ознак виокремлюють різну кількість типів дієслівних родів та їхніх різновидів. На означення їх вживають різні терміни, що ускладнює ідентифікацію родів дії. В українській мові налічують близько 20 родів дієслівної дії (Русанівський В. М. Дієслово// Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови: Морфологія. – К.: Либідь, 1993. – 336 с. - С. 202). Їх розподіляють на чотири (результативні, фазові, кількісні та ступеня інтенсивності [Там само, С. 202 - 210]); або три (часові, кількісні (кратні) та оцінні) типи (Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Грищенка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища школа, 1997. – 493 с. – С. 414 - 415).

Відповідно до згаданих диференційних ознак дієслівні роди, що об’єднують одновидові дієслова доконаного виду, поділяємо на три групи: 1) часові, або фазові; 2) кількісні; 3) результативні.


Читайте також:

  1. IV. Питання самоконтролю.
  2. Q – фізичний (реальний) обсяг ВНП.
  3. V. Питання для самоконтолю
  4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
  5. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  6. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
  7. Агрегатний індекс фізичного обсягу
  8. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
  9. Аналіз і оптимізація обсягів замовлень
  10. Аналіз і оптимізація обсягів замовлень
  11. Аналіз обсягу виробництва продукції в натуральному й вартісному вираженні.
  12. Аналіз обсягу пропозиції і реалізації послуг туристського підприємства

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Семантико-синтаксична характеристика прикметника. Морфологічні і словотвірні категорії прикметника. Проблема кількості відмінкових грамем прикметника. | Кількісні дієслівні роди

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.