Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 8. Розпізнавання операцій, пов’язаних з відмиванням брудних грошей

Етапи розпізнавання операцій, пов’язаних з відмиванням брудних грошей: збір інформації, обробка накопиченої інформації, моніторинг, завершення розпізнавання.

Тема 9. Основні шляхи і методи протидії відмиванню "брудних"грошей

Протидія відмиванню „брудних" грошей: міжнародне співробітництво, внутрішньодержавні заходи; ФАТФ;міжнародні практичні заходи: Рада Європи, протидії в офшорних центрах, протидії в країнах ЦСЄ.

Плани семінарських занять і методичні рекомендації до них

Тема 1. Теорії оподаткування у світовій економічній науці

Класичне уявлення про роль податків в економіці склалося до кінця XVIII століття в працях класиків буржуазної політичної економії. Воно було першим науковим уявленням про природу, мету і систему оподаткування і панувало тривалий час. У книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (І776 ) Адам Сміт приходить до відкриття чотирьох законів, якими зобов'язана керуватися держава в інтересах власного добробуту і в інтересах своїх підданих.

Перший — це стягнення податків у суворій пропорції з доходами платників податків, тобто за принципом рівномірності.

Другий закон вимагає чіткого, максимально точного встановлення розміру податку, часу сплати і способу стягнення.

Третій — наполягає на забезпеченні максимальних зручностей для платника у визначенні часу, способів і форм сплати податків.

Четвертий — вимагає створення такої системи збору податків, яка виключала б (чи зводила до мінімуму) додаткові побори і хабарі з боку чиновників, була дешевою для держави і необтяжливою для її громадян.

Завдання податкової системи, за Смітом, — у збільшенні багатства народів, і тільки тоді надходження від податків поповнять доходи держави [61, с. 620]. Ці думки набули подальшого розвитку у працях учня і послідовника А. Сміта — видатного англійського дослідника Давида Рікардо (1772—1823). У книзі "Початки політичної економії та оподаткування" він серед інших важливих проблем займається з'ясуванням, як варто розподілити податки між різними прошарками суспільства, щоб забезпечити економічний прогрес і добробут усього населення. Це питання знову-таки досліджується під кутом зору впливу податків на інтенсивність і швидкість господарського зростання і примноження багатства країни. Слідом за Смітом головним чинником, який впливає на цей процес, Рікардо називає накопичення капіталу. Варто звернути увагу на те, що Рікардо дуже чітко відокремлював поняття "прибуток на капітал" від поняття "доход". Якщо перше означає частину прибутку, яка інвестується, тобто направляється на розширення виробництва, то друге це та частина, яка витрачається на особисте споживання власника: на купівлю предметів харчування, одягу, придбання предметів розкоші, яхт, творів мистецтва і т.п. Рікардо пропонував, щоб об'єктом оподаткування переважно виступав доход, а не прибуток, і насамперед високий доход. Такий підхід він мотивував тим, що накопичений прибуток перетворюється в капітал, а зростання капіталу тотожне зростанню виробництва в масштабах країни. "Завдання урядової політики, — наполягав він, — і повинно полягати в тому, щоб заохочувати це прагнення до накопичення".

Сміт, а за ним і Рікардо доводили у своїх працях, що тягар податків на заробітну плату через об'єктивні причини перекладається на прибуток з капіталу, тому що в умовах зростання виробництва попит на працю — величина постійна чи зростаюча. За таких умов капіталістам нічого іншого не залишається, як при найманні робітників (чи продовженні трудової угоди) збільшувати їм зарплату на величину, дещо більшу, ніж сума податку.

Справедливим виявився й інший висновок класиків — економічне зростання відбувалося і відбувається в тих країнах, де податкові ставки не створюють нездоланних перешкод для нагромадження капіталу.

Але, як це часто бувало в історії, сучасники Сміта і Рікардо не завжди були справедливі в оцінці змісту праць великих вчених. Адже висновки їх безжалісно розкривали справжній зміст функціонування інститутів раннього капіталізму, коли чимала частина виробів виготовлялася вручну або за допомогою примітивних і малопродуктивних машин і механізмів. Життєвий рівень найманих робітників у масштабі всієї країни визначався, відповідно до вчення класиків, величиною "робочого фонду", який складався в основному з вартості продуктів харчування, одягу і житла, необхідних для забезпечення життєдіяльності робітників та їхніх родин. Величина "робочого фонду" формується під впливом об'єктивних економічних законів і не може бути довільно змінена. Такий фаталістичний підхід Сміта і Рікардо давав їхнім супротивникам привід називати англійську класичну політекономію "похмурою наукою".

Праці талановитого і плідного послідовника Сміта і Рікардо англійського економіста і соціолога Джона Стюарта Мілля (1806—1873) багато в чому розширили обрії класичної школи і додали їй гуманістичної спрямованості. Вважаючи, як і його вчителі, що закони, які управляють сферою виробництва, подібні до законів природи (наприклад, фізичних чи біологічних), Мілль одночасно доводив, що в сфері розподілу панують принципово інші закони, які випливають із суспільної "природи" людини. Тут багато що визначається етичними, релігійними мотивами, умовами історичного розвитку тієї чи іншої країни. Тому "робочий фонд", який визначає життєвий рівень абсолютної більшості населення, формується під впливом свідомого початку, вирішальна роль в якому належить уряду.

Пориваючи з класичною традицією, Мілль вважає, що роль держави не може зводитисядо охорони власності Навпаки, він переконаний, що в сферу державної діяльності повинна входити турбота про народну освіту, розвиток науки, соціальну допомогу непрацездатним. На думку Мілля, "уряд повинен брати на себе все те, виконання чого бажане для загальних інтересів членів суспільства, які потребують допомоги збоку, якщо все це за своєю природою не може винагородити приватних осіб чи суспільство, які доклали своїх зусиль.

Залишаючись незмінно поборником (як у теорії, так і в практичному житті) ідей соціальної справедливості, Дж. С. Мілль завжди виступав за те, щоб праця і талант були гідно винагороджені, а марнотратство і паразитизм — покарані. Він пропонував обкласти високими податками майно, передане в спадщину. Спадкоємці по непрямій лінії, вважав він, повинні успадковувати не все залишене їм майно, а тільки певну його частину, інше потрібно вилучати на користь держави, щоб вона направляла вилучені засоби на соціальні потреби. Мілль був переконаний, що на початку життєвого шляху всі громадяни повинні мати приблизно рівні стартові умови — це стосується освіти, бізнесу, політики і всіх інших сфер соціального буття.

Він невтомно пропагував ідею про те, що податками потрібно в першу чергу обкладати багатство, яке, на його думку, виростає "природним шляхом", тобто в умовах, коли власник до такого зростання не додає ні найменших зусиль — це насамперед землевласники, які здають наділи в оренду фермерам, власники акцій, облігацій та інших цінних паперів. Разом з тим Мілль виступав проти прогресивного оподаткування, стверджуючи, що такий вид податків підриває основи заощадження капіталу.

Податки в кейнсіанській теорії визначені самою суттю економічного вчення видатного англійця XX століття, яке назвали кейнсіанською революцією.

Дж. М. Кейнса, як і його попередників, турбували ті самі проблеми: сталий господарський розвиток, подолання криз і спадів, зростання національного багатства. Але в XX столітті під впливом технічного прогресу, у зв'язку з масовим витісненням ручної праці і заміною її машинним виробництвом, виникла і стала надзвичайно гострою проблема зайнятості населення. З особливим драматизмом вона виявила себе під час найглибшої загальносвітової кризи надвиробництва 1929—1933 рр. Саме в ці роки Дж. М. Кейнс працював над своєю відомою книгою, яка вийшла у світ у 1936 р. під назвою "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей". Слово "зайнятість" не випадково поставлене в заголовку на перше місце. Саме це поняття у нього стало ключовим у визначенні величини, темпів і мети зростання національного багатства. На відміну від своїх попередників, Кейнс дійшов висновку, що вирішення найбільш життєво важливих проблем сучасного ринкового господарства потрібно шукати не на боці пропозиції ресурсів (їхньої рідкості, корисності, найбільш вдалої комбінації в процесі застосування, тобто в тому, чим займалися переважно теоретики класичної і неокласичної шкіл), а на боці попиту, який визначає продаж (реалізацію) ресурсів.

Кейнс стверджує, що прямі податки дозволяють державі настільки наповнити бюджет, що це дає їй можливість за допомогою інвестицій створювати чи зберігати велику кількість робочих місць. Такі податки, перетворені на державні витрати, стабілізують усю господарську систему. їхні розміри настільки великі, що вони здатні впливати на економічну кон'юнктуру. Володіючи величезними фінансовими ресурсами, держава в період спаду в економіці повинна знижувати податкові ставки, запрошуючи тим самим підприємців до розширення виробництва, і навпаки, у роки бурхливого господарського піднесення уряд повинен збільшувати податкові ставки — з метою недопущення "перегріву" економіки і запобігання надвиробництва.

У неокласичній теорії податки розглядаються у зв'язку зі зміною підходів до методів державного регулювання. На відміну від засновників традиційної класичної школи, сучасні неокласики — Д. Мід, А. Берне та інші не виступають в принципі проти податкового регулювання економічних процесів. Але вони вважають, що таке регулювання повинно проводитися не пряме, а опосередковане. Це значить, що неокласики знаходять корисним тільки кредитно-фінансове стимулювання капіталовкладень. Масові державні витрати, які вимагають для їхнього покриття високих прямих податків на прибуток, призводять, на їх переконання, до економічного застою. Тому А. Берне розцінював кейнсіанську систему оподаткування як "теорію стагнації". На думку неокласиків, не сама собою величина державних капіталовкладень, а їхня прибутковість, ефективність є основною рушійною силою економіки. Тому держава повинна піклуватися про підтримку рівноваги між динамікою прибутку і зарплати. Якщо зростання зарплати обганяє збільшення прибутку, то економічний спад неминучий. Неокласики багато в чому більш чуйно, ніж кейнсіанці, відреагували на змінені умови господарювання минулих десятиліть — загострення екологічних проблем, потреба в енергозберігаючих технологіях, особливості науково-технічної революції. І справді, великі державні інвестиції, які оживляли економіку ряд}' країн у 50—60-х роках, перестали в силу своєї малої ефективності позитивно впливати на необхідність податкового стимулювання науково-технічного прогресу, здатного, на думку Бернса, підвищити ефективність капіталовкладень у довгостроковій перспективі. Надмірні, на їхню думку, витрати держави на соціальні потреби, великі допомоги через безробіття призвели до зниження трудової моралі і послабили стимули до пошуків роботи. У колективній праці американських економістів, яка вийшла у світ за редакцією голови Національного бюро економічних досліджень М. Фелдстайна в 1980 р., відзначалося: "Однією з головних, якщо не самою головною причиною невдач в економіці є посилення ролі держави. Помилки уряду в кредитно-грошовій політиці зіграли свою роль у поглибленні нестабільності виробництва і прискоренні інфляції. Заходи державного регулювання призвели до зниження темпів зростання продуктивності праці й послаблення уваги до науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Податкова політика і накопичення соціальних програм зробили негативним вплив на норму особистих заощаджень і виробничого нагромадження".

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає уявлення А. Сміта щодо ролі податків в економіці?

2. Які відмітні риси притаманні поглядам Д. Рікардо щодо значення податків в економічній системі?

3. Яка роль податків у теорії Дж. С. Мілля?

4. У чому полягають сутність, специфічні риси та характер еволюції поглядів на податки в кейнсіанській теорії?

5. Якими є особливості неокласичної методології щодо ролі та значення податків в економіці?

6. У яких основних формах розвиваються неоконсервативні концепції оподаткування, у чому полягає їх сутність?

Тема 2. Особливості оподаткування у світовій економіці

Глобалізація світогосподарських зв'язків об'єктивно породжує необхідність гармонізації національних податкових систем. Однак податкова гармонізація на глобальному рівні реально стає потрібною лише в тій мірі, в якій утворюється світове господарство як особлива органічна цілісна система. Остання почала формуватися на базі світового ринку наприкінці XIX — на початку XX ст.

Міжнародний поділ праці був тим об'єднуючим елементом, який створив систему світового господарства як сукупність взаємопов'язаних міжнародним обміном національних господарств, що виступають його підсистемами. На цьому рівні цілісності світового господарства актуальною стає гармонізація національних податкових систем, яка допускає:

• координацію податкової політики окремих держав;

• зближення рівнів оподаткування;

• уніфікацію методів визначення податкової бази;

• приведення у відповідність критеріїв надання податкових пільг.

Концепція Р. Л. Дернберга про безстороннє міжнародне оподаткування містить три основні правила:

Перше правило — неупередженість у відношенні до експорту капіталу. Податкова система відповідає цьому правилу, якщо на вибір платника податків між інвестуванням у себе чи в країні за рубежем не впливає питання про оподаткування. У цьому випадку корпорація буде приймати рішення про інвестування на підставі ділових, а не податкових чинників. При ідеальній конкуренції неупередженість у відношенні до експорту капіталу приведе до ефективного розподілу і використання капіталу.

Друге правило — неупередженість у відношенні до імпорту капіталу. Таке правило вважається виконаним, якщо всі діючі на ринку фірми обкладаються податком за однією ставкою.

Третє правило — національна неупередженість. Відповідно до цього правила загальний прибуток з капіталу, який розподіляється між платником податків і бюджетом, повинен бути однаковим, незалежно від того, де інвестовано капітал — у своїй країні чи за кордоном.

Оподаткування в промислово розвинутих країнах слугує своєрідним орієнтиром в аналізі процесу становлення податкових систем у ринкових економіках, які формуються. Світова практика показала, що податки органічно властиві ринковій економіці і складають її невід'ємний елемент. З їхньою допомогою можна стимулювати ефективну діяльність суб'єктів, які господарюють, формувати сучасну структуру економіки як у рамках відособлених країн, регіонів, так і в глобальному масштабі. Але та ж світова практика свідчить, що відхід від ринкових форм господарювання і відповідних їм принципів оподаткування виштовхує ту чи іншу країну на узбіччя історичного прогресу. У тоталітарних країнах податкова система еволюціонувала, як правило, в напрямі, протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Від податків вони часом переходили до адміністративних методів вилучення прибутку підприємств і перерозподілу фінансових засобів через бюджет. Повна централізація коштів і відсутність якої-небудь самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань позбавляли господарських керівників всілякої ініціативи і поступово підводили ці країни до краху.

Світові торговельні зв'язки - це досить розгалужена система, яка регулюється різними спеціалізованими міжнародними економічними інститутами.

Світова організація торгівлі — COT (World Trade Organizations — WTO) — головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СОТ:

• нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій "з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

• забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;

• розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

• нагляд за торговельною політикою країн;

обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі

Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі й розвитку - ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development - UNCTAD) - орган Генеральної Асамблеї OOH, заснований у 1964 р.

Головна мета ЮНКТАД — сприяти міжнародній торгівлі для прискорення міжнародного розвитку, особливо країн, що розвиваються.

Цілі:

• активізація міжурядового співробітництва розвинутих країн і країн, що розвиваються;

• зміцнення співробітництва країн, що розвиваються, між собою;

• координація дій багатосторонніх інститутів в галузі міжнародної торгівлі й розвитку;

• мобілізація людських і матеріальних ресурсів через спільні дії урядів і суспільства;

• активізація співробітництва між державами і приватним секторами.

Цілі ЮНКТАД визначили її функції:

1. Регулювання торговельних та економічних відносин між державами.

2. Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі сировиною.

3. Розробка принципів торговельної політики.

4. Аналіз тенденції світового розвитку й міжнародної торгівлі.

5. Обговорення актуальних проблем міжнародних економічних відносин.

6.Координація діяльності органів і закладів ООН з питань міжнародної торгівлі й розвитку.

7. Співробітництво з міжнародними організаціями в сфері міжнародної торгівлі

До складу ЮНКТАД входять 186 держав, серед них і Україна.

Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД/СОТ — МТЦ (International Trade Center UNCTAD/WTO-ГГС) є спільним допоміжним органом COT та ООН. Був утворений у 1964 р.

Головна мета МТЦ — усунути дублювання й паралелізм у діяльності COT і ЮНКТАД по сприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються.

Основні функції МТЦ:

• надання країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвитку торгівлі, насамперед в стимулюванні експорту;

• забезпечення країн-членів інформацією про ринкові можливості для традиційних і нетрадиційних товарів;

• удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціонального використання валютних ресурсів;

• навчання урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій;

• здійснення наукових дослідів з питань зовнішньої торгівлі.

Цілі й функції МТЦ відповідають змісту основних сфер діяльності Центру:

1. Розвиток ринку продуктів.

2. Розвиток ринку послуг.

3. Торговельна інформація.

4. Підготовка кадрів.

5. Міжнародне управління попитом і пропозицією.

Планування заходів, спрямованих на стимулювання торгівлі

Комісія Організації Об'єднаних націй з прав міжнародної торгівлі — ЮНСГТРАЛ (United Nations Commission on International Trade Low) заснована в 1966 році. Вона є головним правовим органом ООН у галузі прав міжнародної торгівлі.

Функції ЮНСГТРАЛ:

• уніфікація права міжнародної торгівлі;

• координація роботи міжнародних організацій у сфері права міжнародної торгівлі;

• сприяння широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнародних конвенцій з права міжнародної торгівлі:

• підготовка кадрів у галузі права міжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.

Діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розробці й прийнятті конвенцій — документів, у яких містяться узгоджені норми, принципи й стандарти в галузі міжнародного торговельного права.

Сучасній історії світової економіки властиве стрімке зростання ринку капіталу, у т.ч. прямих і портфельних інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції - це одержання права контролю резидентом однієї країни над підприємством - резидентом іншої країни з метою одержання прибутку. На відміну від прямих портфельні інвестиції, це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.

Посилення припливу прямих іноземних інвестицій в економіку було зумовлене корінною зміною відносин до них з боку політиків і громадськості багатьох країн. Якщо в перші повоєнні десятиліття відношення до них було насторожене, а іноді й вороже, то нині замість заходів контролю й обмеження з'явилися численні стимули залучення іноземного капіталу.

Промислово розвинуті країни як найбільші імпортери іноземного капіталу самі залишаються основними експортерами інвестицій. Перевага, яка робиться інвесторами промислово розвинутим країнам, визначається:

• ємністю внутрішнього ринку цих країн;

• ліберальною зовнішньоторговельною політикою;

• наявністю висококваліфікованої робочої сили;

• наявністю бази для високотехнологічного виробництва;

• наявністю системи міжнародних договорів, які передбачають податкові пільги і схоронність інвестицій.

Логічно, що зарубіжні капіталовкладення спрямовуються в країни з високою економічною кон'юнктурою. Одним з важливих елементів її поліпшення вважається полегшення для інвесторів податкового тягаря — тривале економічне піднесення в ряді промислово розвинутих країн фахівці пов'язують з лібералізацією податкової політики в ці роки. Варто відзначити, що в силу особливостей історичного розвитку, різні країни мають зовсім різні можливості маневру в податковій політиці, коли мова йде про оподаткування прибутку корпорацій.

Міжнародне подвійне оподаткування виникає в основному в наслідок стягування податків одночасно в даній країні і за кордоном. Воно найчастіше пов'язане з прибутковими і майновими податками, якими обкладаються доходи від праці чи від капіталу.

Податковою підставою для подвійного обкладання є рух через національні кордони робочої сили чи капіталу. У цьому випадку податкові домагання можуть бути пред'явлені податковими службами країн, які є місцем проживання фізичних осіб або місцем перебування юридичних осіб, які одержують згадані доходи.

Однією з основних рис світового господарства є постійно зростаюча "інтернаціоналізація" господарської діяльності. Тому з її розвитком виникла проблема оподаткування, яке б відповідало міжнародному податковому праву.

У випадку господарської діяльності транснаціонального і міжнародного масштабу суб'єкти оподаткування — юридичні особи в державі свого розташування (резиденції, штаб-квартири) не звільняються тут автоматично від сплати податку на доходи чи майно, які належать цим особам в іншій державі.

Однак найчастіше трапляється зворотне: держава, діючи в рамках своєї податкової юрисдикції, обкладає доходи чи майно, які знаходяться на її території. При визначенні сфери своїх податкових домагань, деякі держави виходять або з принципу резидентства, тобто оподатковують усі доходи суб'єктів, які мешкають або мають резиденцію на їхній території, незалежно від того, у якій країні в дійсності цей доход отриманий; або держава додержується принципу джерела, тобто оподатковує будь-які доходи, отримані на її території, незалежно від того, чи має одержувач доходу місце проживання чи резиденцію в даній країні чи ні.

Запитання для самоконтролю

1.У чому полягають об'єктивна необхідність та сучасний стан гармонізації національних податкових систем?

2.Якими є загальні риси й особливості оподаткування у промислово-розвинутих країнах?

3.Які риси притаманні податкам в тоталітарних системах?

4.Якими є загальні риси й особливості становлення податкових систем у країнах з транзитивною економікою?

5.Яка роль податків у здійсненні державного та міждержавного регулювання міжнародної торгівлі?

6.Які є особливості податкової політики у зовнішній торгівлі країн з транзитивною економікою?

7.Які риси притаманні оподаткуванню іноземних інвестицій у промислово розвинутих країнах?

8.У чому полягають проблеми та перспективи залучення іноземних інвестицій в країнах з транзитивною економікою?

9.У чому причини виникнення міжнародного подвійного оподаткування?

Тема 3. Офшорні центри в системі міжнародного оподаткування

Слід застерегти від змішування понять "офшорний центр" і "вільна економічна зона". Хоча у формально-логічному значенні можна розглядати офшорні центри як різновид чи як окремий випадок більш широкого поняття "вільна економічна зона" (тому що в них загальна "родова" ознака — низькі податки чи їхня повна відсутність), але в той же час між цими дефініціями існує істотна відмінність. Вона полягає в тому, що вільні економічні зони зорієнтовані на залучення продуктивного капіталу (як іноземного, так і вітчизняного), який утворить доходи усередині зони, тоді як мета офшорних центрів — залучити іноземний фінансового капіталу, який приносить доходи як власникам цього капітал, так і організаторам офшорних центрів. Джерела ж цих доходів перебувають за межами офшорних центрів.

Основна риса офшорних центрів, яка полягає в низькому оподаткуванні або у відсутності податків, також не розкриває всієї складності цієї проблеми. Існують країни і території, які не стягують ніяких податків з капіталу (наприклад, Науру, Вануату, Теркс і Кайкос). У той же час там стягуються невеликі податки на доходи, які надходять з-за кордону. Буває і така ситуація, коли ви-сокорозвинуті країни з прогресивним оподатковуванням обкладають низьким податком доходи, які надходять з-за кордону, чи вводять низькі податкові ставки для певних суб'єктів, (якими є, наприклад, холдинги в Нідерландах). До місць перебування офшорних центрів відноситься і Швейцарія. Хоча ця країна обкладає господарюючі суб'єкти високими фіскальними зобов'язаннями, але репутацію офшорного центру вона придбала легкістю і доступністю проведення фінансових операцій, а також високим ступенем збереження банківської таємниці.

Характерною рисою офшорного центру є те, що депонований у ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інвестування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням за кордоном.

Офшорні зони зобов'язані себе узаконити — і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, одержавши їхню згоду на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса. До основних варто віднести:

• політичну й економічну стабільність у країні;

• гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці;

• відсутність валютних обмежень;

• сучасні засоби зв'язку і добре обладнану мережу комунікацій;

• зручну правову систему;

• виконання індивідуальних потреб інвесторів.

Існує безліч критеріїв класифікації офшорних центрів. В основу головних критеріїв, які використовують представники ділового світу при виборі таких центрів з метою мінімізації податкових зобов'язань, ставиться підсумований обсяг і характер привілеїв, пропонованих клієнтам.

При такому підході офшорні центри зазвичай поділяють на два основні типи.

Перший — це власне офшорні території, офіційно визнані у світі, і юрисдикції, які відносяться до "податкових гаваней". Це переважно країни з невеликою кількістю населення і малою земельною площею. За термінологією, прийнятою в ООН, вони називаються міні-державами. Для них характерна відсутність податку на прибуток для іноземних "пільгових" компаній. Але ця перевага значною мірою знецінюється в очах клієнтів таким серйозним недоліком, як відсутність податкових угод з іншими державами і особливо договорів про уникнення подвійного оподаткування. До цього типу юрисдикцій відноситься велика кількість офшорних центрів світу, наприклад, острів Мен, Ґібралтар, Панама, Багамські Острови, Теркс, Кайкос та ін.

До другого типу відносять юрисдикції з "помірним" рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшорними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках внесеш до "чорних списків" податкових гаваней. Тут найчастіше стягується "помірний" (а часом і досить значний) податок на прибуток. Але такий "недолік" (з погляду бажаючих мінімізувати свої податкові зобов'язання) цілком компенсується тим, що такі юрисдикції пов'язані численними податковими угодами з іншими державами. Крім того, тут надаються значні пільги для компаній певного виду діяльності, насамперед холдингових, фінансових, ліцензійних. Як буде показано в розділі 3, такі компанії використовуються як проміжні пункти для міждержавного переказу доходів і катталш. При цьому як кінцевий пункт такого переведення виступають офшорні компанії, зареєстровані в загальновідомих податкових гаванях.

Зонами "помірного" оподаткування звичайно вважають цілком "респектабельні" держави Західної Європи — Швейцарію, Нідерланди, Австрію, Ірлавдіїо, Бельгію.

Існує і ряд "комбінованих" юрисдикцій, у яких поєднуються ознаки двох згаданих типів. До них можна віднести такі "оптимальні" юрисдикції, як Кіпр та Ірландію.

Проте не всі офшорні центри першого типу "відлучені" цілком від можливості укладення податкових угод. Деякі з них мають договори про запобігання подвійного оподаткування з окремими країнами (до таких офшорних юрисдикцій відносяться Мадейра, ті з Антільських островів, що належать Нідерландам, Маврикій, британські Віргінські острови). Усе це створює ще одну зручну "лазівку" для приховування від податків доходів і капіталу.

Якщо ж розглядати офшорні центри тільки з погляду ситуації фіскальної, тобто з боку специфіки різноманітних вигод і переваг для різних категорій платників податків, то такі центри поділяються на кілька груп.

Це країни і території :

• які не обкладають своїх резидентів ніякими податками (Андорра чи Багамські Острови);

• які обкладають податками тільки прибуток, одержаний у даній країні, але звільняють від податків доходи, які надходять з-за кордону (Коста-Ріка, Гонконг);

• у яких одержуваний там прибуток не обкладається податком, зате обкладається прибуток, одержаний з-за кордону (Монако);

• де обкладається податком прибуток, одержаний за кордоном, однак податкові ставки дуже низькі — нижче ніж 1% (острови Ґернсі чи Джерсі, Шарк);

• які оподатковують накопичені багатства (матеріальні цінності), а не поточний прибуток (Уругвай);

• у яких дозволяється застосовувати різні комбінації з пільгових податкових правил, що створюють особливо вигідні умови для фізичних осіб. їхні доходи цілком звільнені від податків або окремі види доходів користуються податковими привілеями. У Європі такими центрами є Андорра, Ірландія, Монако, Італія, за межами Європи — Багамські, Бермудські, острови Кайман, Французька Полінезія чи острови Святого Варфоломія.

Крім того, офшорні центри групуються за географічною ознакою. При характеристиці окремих центрів ми будемо дотримуватись розподілу їх на два основних типи, уже розглянуті вище — на безподаткові території і юрисдикції з "помірними" умовами оподаткування.

Запитання для самоконтролю

1. Що являють собою офшорні центри?

2. Якими є характерні риси офшорних центрів?

3. Відповідно з якими критеріями здійснюється класифікація офшорних центрів та в чому вона полягає?

4. Назвіть та дайте характеристику типовим офшорним центрам у межах Європи.

5. Якими є офшорні центри за межами Європи?

Тема 4. Офшорні центри: до мінімізації податкових витрат

Втеча від податків та ухилення від них — явище настільки стародавнє, як і самі податки. Втеча від податків полягає в штучному зниженні податкових зобов'язань до такого рівня, при якому оподаткування досягає найменшої величини. Тут має місце пристосування конкретної ситуації до такого становища, яке найбільш вигідне для платника податків. Можна також штучно створити ситуацію зі сплатою податку, провівши фіктивний розподіл орної землі між членами родини власника Можна цілком легально зменшити обсяг виробничої діяльності чи змінити місце розміщення виробництва. Деякі держави намагаються свідомо піти від розмежування цих понять, щоб мати можливість без утруднень застосовувати проти "втікачів від податків" суворі юридичні санкції. В принципі поки що не вдається поєднати чи розмежувати такі поняття, як "втеча від податків" і "втеча в офшорні центри". Тому на практиці нелегко провести межу між легальною і нелегальною втечею від податків. Для цього існують критерії, які можуть бути корисні для такого розмежування, а саме:

• мотиви діяльності платника податків (навмисні дії);

• фіктивний характер діяльності;

• розміри вигоди, одержуваної завдяки ухиленню від податків;

• оцінка компетентних органів.

Втеча від податків має власні відмінності в різних країнах залежно від розпоряджень податкового законодавства, яке діє в цих країнах. Загальною рисою такої процедури залишається використання можливостей у рамках існуючих податкових правил шляхом пошуку і відшукування способів зниження як податкового зобов'язання, так і самого податку:

• прибуток може бути перетворений на капітал шляхом використання механізму виплати дивідендів;

• оплата товарів чи послуг може бути зроблена з вигодою для виробника у формі позик, нерідко безпроцентних;

• використання юридично оформленої спільної власності на паритетних засадах у відношенні доходів чи активів, які можуть бути передані в руки особи, .яка користується звільненням від податків чи оподатковується за нижчими ставками;

• капітал компанії може бути представлений у формі позик, завдяки чом}7 оподаткування стає менш обтяжливим.

Інша характерна риса запобігання сплаті податків — часте використання послуг професійних радників. Це спостерігається особливо тоді, коли мова заходить про великі грошові суми чи інші майнові цінності, які можна сховати від оподаткування. У зв'язку з цим у ряді країн не вщухає боротьба між особами, які тікають від податків, і відомствами, які відповідають за їхнє стягування. Наприклад, як метод ухилення від податку, який обтяжує прибуток, може бути використаний лізинг устаткування замість взяття його напрокат.

Ухилення від податків завжди було діяльністю нелегальною, несумісною з податковим законодавством. Воно може полягати, наприклад, у пред'явленні фальсифікованих декларацій. Ухилення від податків з правової точки зору — злочин, який карається законом. Цей злочин відбувається в різних формах і з застосуванням різноманітних методів.

Фізичні особи ухиляються від оподаткування, фальсифікуючи податкові декларації, подаючи неправдиві відомості або приховуючи інформацію з оподаткування чи адресу свого місця проживання. У багатьох західних країнах ухилення від сплати податків здійснюється шляхом зловживань правилами, які регулюють обмін валютами.

Ухилення від сплати податків набуває схожих між собою форм в різних країнах. Найбільш популярні серед них:

• неповідомлення контролюючим органам про свою присутність або діяльність у країні, в якій платник податків знаходиться чи займається підприємницькою діяльністю;

• неповідомлення про джерело доходу, яке підлягає оподаткуванню, а також прибутку, незважаючи на обов'язковість такого повідомлення;

• неоголошення повної суми доходу, яка підлягає оподаткуванню, повідомлення про витрати, які не були понесені, або повідомлення про їхні розміри, вищі, ніж вони були зроблені в дійсності;

• використання в декларації про доходи посилань на пільги, які поширюються на дітей, яких у платника податків немає, чи відрахування з доходу на амортизацію машин і устаткування, яких не існує;

невиплату податковим відомствам податків, якими обкладається зарплата найманих платником податків працівників.

Запитання для самоконтролю

1. Як визначається термін „втеча від податків"?

2. Які існують критерії розмежування легальної та нелегальної втечі від податків?

3. Які характерні риси ухилення від податків?

4. Які існують форми та методи ухилення від податків?

Тема 5. Способи використання офшорних центрів

В економічній науці, правознавстві й повсякденній практиці звичайно виділяють чотири способи використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зору податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.

По-перше, офшорні центри можуть використовуватись без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не впливають на виплату національних податків. Прикладом може бути функціонування в офшорному центрі американського банку (чи його відділення), який цілком залишається платником податків у скарбницю СІЛА. Зрозуміло, таке використання офшорного центру цілком вкладається в рамки закону.

По-друге, можливе використання офшорних центрів з вигодою для платника податків і одночасно в повній відповідності до закону. Прикладом може стати звільнення від податків, надане в офшорних центрах компаніям на визначений період з метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового планування (international tax planning), застосовуваного з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп чи фізичних осіб. Такі дії спираються на використання дір у податковому чи адміністративному законодавстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передачі владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність і тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, як особливий спосіб використання офшорних центрів визнається податкове шахрайство, яке є злочинним діянням. Цей акт, за допомогою якого платник незаконним шляхом прагне ухилитися від покладеного на нього обов'язку сплати податків, наприклад, шляхом недекларування своїх доходів. Такі дії переслідуються законом.

Вищевикладене відноситься до класифікації використання офшорних центрів з юридичної і моральної (аксіологічної) точки зору.

З організаційно-правового і фінансово-економічного боку, а також з практико-юридичної точки зору звичайно виділяють чотири основних способи використання офшорних центрів:

трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персоналу;

1) використання ротаційних компаній;

2) маніпулювання міжнародними угодами;

3) зміна місця проживання шляхом переселення (часто фіктивного) в офшорний центр з метою несплати індивідуального прибуткового податку.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте класифікацію офшорних центрів з юридичної та аксіологічної точки зору.

2. Який вигляд має класифікація використання офшорних центрів щодо організаційно-правової та фінансово-економічної точки зору?

3. Визначте поняття „трансферт прибутку" за допомогою зниження чи завищення цін.

4. У чому полягає сутність ротаційної компанії як специфічного виді використання офшорних центрів?

5. Визначте сутність та значення „зміни місця проживання" в існуючій системі використання офшорних центрів.

Тема 6. Офшорні центри і проблема подвійного оподаткування

Міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування є елементами міжнародного права і тому (що дуже важливо!) мають пріоритет над національним законодавством. А це означає, що якщо у відношенні доходу від зовнішньоекономічної діяльності існують відповідні пункти чи положення міжнародного податкового договору, у яких передбачені вищі чи нижчі податкові ставки, ніж прийняті в даній країні, то перевагу варто віддавати ставкам міжнародної податкової угоди.

У цих договорах передбачені системи податкових кредитів і податкових заліків. Система податкових заліків (tax deductions) допускає, що сума податків, сплачена за кордоном за принципом територіальності утворення доходу іноземної фізичної чи юридичної особи, віднімається з податкової бази при підрахунку оподатковуваного прибутку компанії в юрисдикції її резидентства.

Розробка і вживання заходів з протидії ухиленню від сплати податків з використанням при цьому офшорних центрів стали однією з головних цілей фшансових органів багатьох країн. Загальновизнано, що такі дії повинні мати як внутрішньодержавний, так і міжнародний характер. У другому з названих варіантів потрібна координація зусиль у рамках існуючих міжнародних організацій, а також укладення спеціальних угод між двома або великою кількістю держав.

До найбільш впливових міжнародних організацій, які приступили до протидії зловживанням, що відбуваються в офшорних центрах, відносяться Європейський Союз та Організація Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР). До держав, які уклали двосторонні і багатосторонні угоди з даної проблеми, відносяться США, Японія, Канада, Франція, Німеччина й Велика Британія.

Запитання для самоконтролю:

1. Визначте основні моделі договорів щодо уникнення подвійного оподаткування, з’ясуйте їх значення як інструмента мінімізації податків.

2. Що являє собою «шопінг» податкових угод ?

3. Які існують методи обмеження операцій через офшорні центри в міжнародному масштабі?

4. Як має здійснюватися внутрішньодержавне анти офшорне регулювання?

Тема 7 Поняття «брудні гроши». Відмивання «брудних» грошей як процес

Крім репутації "податкового раю", офшорні центри набули сумнівної слави місць, де відмиваються і легалізуються "брудні" гроші. Таким терміном називають гроші, набуті злочинним шляхом. А сукупність дій, які переслідують мету приховання справжніх джерел походження таких грошей і надають їм ознак легального походження, одержала назву "відмивання грошей".

Поняття "відмивання", або "чищення", грошей з'явилося відносно недавно.

Відмивання "брудних" грошей визнане злочинним діянням у карному законодавстві багатьох країн світу й особливо у кримінальних кодексах США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Швейцарії, Польщі. У карному законодавстві Польщі, наприклад, міститься не тільки докладне формулювання складу злочину "відмивання грошей", а й позначене коло осіб, які можуть бути залученими до співучасників такого злочину з використанням свого службового становища. Відповідні зміни внесені і в Кримінальний кодекс України . Однак найповніше визначення "відмивання грошей" містить кримінальний кодекс США з доповненням від 27 жовтня 1986 p., що має поправку "Про прогадаю відмиванню грошей".

У сучасній ринковій економіці більшість розрахунків здійснюється без використання готівки в той час, коли нелегальні прибутки надходять до рук злочинних об'єднань у вигляді готівки. Тому для того щоб ватажки злочинного світу і їхні співучасники змогли вільно розпоряджатися грошима, добутими злочинним шляхом, вони повинні їх ввести в легальний обіг через фінансові установи, господарюючі суб'єкти, використовуючи при цьому довгий ланцюг фінансово-економічних операцій (так звані канали легалізації).

Відмивання грошей відбувається переважно у банківській системі, у системі страхування, на ринку капіталів, а також у так званій індустрії розваг (наприклад, з використанням казино й інших закладів, які займаються ігровим бізнесом). Крім того, в якості головних каналів відмивання грошей використовуються ті галузі ринкової економіки, де можна без труднощів і в широкому масштабі застосовувати підроблені рахунки, накладні, де зазначені занижені або завищені ціни, де визнаються фіктивні рекламації й інші атрибути злочинного бізнесу.

Як особливі канали відмивання грошей варто також виділити такі господарські процеси, як приватизація державних підприємств, участь у створенні венчурних підприємств, банкрутство й ліквідація господарських суб'єктів. Злочинні групи часто купують такі підприємства чи здобувають пакети акцій, які дають право на участь в управлінні ними. Це стає корисним для створення інфраструктури майбутньої, більш професійної злочинної діяльності.

Діяльність, пов'язана з відмиванням грошей, - це завжди перетворення (видозміна) або рух. Перетворення має місце тоді, коли гроші змінюють свою форму. Так відбувається, коли, наприклад, виконавець за нелегальний "прибуток" одержує грошовий переказ чи автомобіль. Нелегальні доходи скидають свою форму готівки і перетворюються в документ, який легалізує одержання грошей, рухомого або нерухомого майна. З рухом маємо справу тоді, коли ті ж самі гроші змінюють не форму, а місце. Це, наприклад, поштовий чи телеграфний переказ їх в інше місце.

Запитання для самоконтролю

1.Які існують визначення поняття „відмивання „брудних" грошей"?

2.Визначте сучасні обсяги відмивання „брудних" грошей.

3.Як здійснюється процедура відмивання „брудних" грошей?

4.Які існують стадії процесу відмивання „брудних" грошей?

5.Що являють собою способи відмивання „брудних" грошей?

6.Які існують особливості відмивання „брудних" грошей на стадії розміщення?

7.Що являють собою засоби відмивання „брудних" грошей на стадії маскування?

8.Як використовуються ітераційні технології відмивання „брудних" грошей?

Тема 8. Розпізнавання операцій, пов'язаних з відмиванням «брудних» грошей

Діяльність з розпізнавання підозрілих операцій - одна з найбільш клопітких, відповідальних і складних у банківській справі. її роль у запобіганні всієї процедури відмивання грошей не менш важлива, ніж ідентифікація клієнта і реєстрація даних про нього. Труднощі працівників банку, пов'язані з безпосереднім проведенням такої діяльності, виявляються відразу ж з початком її проведення

Розпізнавання має важливе значення в інформуванні правоохоронних органів про здійснення злочину відмивання грошей. Ефективність процедури розпізнавання під цим кутом зору розглядається як значний внесок в успішну роботу органів правосуддя у справі боротьби з організованою злочинністю.

Розпізнавання спроб відмивання "брудних" грошей у процесі банківської діяльності розцінюється як сукупність заходів, спрямованих на організацію постійного чи періодичного надходження інформації про клієнтів і підозрілі угоди.

Основне джерело інформації для розпізнавання спроб відмивання "брудних" грошей у банках - реєстр наявних угод, які перевищують установлений ліміт

Інформація, зібрана і накопичена в реєстрах наявних внесків і отримана з інших банківських джерел, підлягає обробленню в рамках програми розпізнавання, прийнятої і реалізованої в ряді країн. Цей етап включає дії, пов'язані з кореляцією, доповненням, аналізом, переробкою у формі тексту, а також з передачею даних, необхідних для виявлення спроб відмивання грошей. Відповідальність за виконання цієї роботи в цілому покладається на одного з працівників банку.

Оброблення інформації повинне відбуватися систематично. Реєстри, які включають операції з готівкою, бажано аналізувати й обробляти частіше, наприклад, відразу ж після закінчення зміни роботи оператора.

Прийняття на озброєння окремих груп специфічних симптомів може мати вирішальне значення для ефективності розпізнавання способів відмивання грошей. Можна запропонувати такі зразкові тлумачення окремих категорій таких симптомів як Симптоми, пов'язані з поведінкою працівників банків

Симптоми, пов'язані з нетиповим характером угод з готівкою, а також зі збереженням банківського рахунка

Специфічні симптоми, пов'язані з нетиповим характером безготівкових угод.

Симптоми, пов'язані зі специфікою діяльності клієнта банку.

Симптоми, пов'язані з місцем походження банківського клієнта, поручителя чи бенефіціара.

Специфічні симптоми, пов'язані або з рівнем показників, які визначають фінансову діяльність банків, або з якісними змінами, які виникають внаслідок дотримання ними фінансово-правових зобов'язань і спеціальних інструкцій

Деякі важливі обставини, не пов'язані безпосередньо з діяльністю комерційних банків, але які впливають на розпізнавання спроб відмивання грошей у банках. Це, насамперед, роль центрального (національного) банку в розробленні рекомендацій щодо конкретних заходів для розпізнавання ознак і симптомів цього злочину, якості законодавчих норм, які відносяться до протидії відмиванню грошей у банках, участь державної адміністрації в боротьбі з цим злом і т. ін. Ці обставини можуть безпосередньо впливати на кількість інформації, переданої банками і використовуваної з метою протидії відмиванню грошей.

Запитання для самоконтролю:

1.Як збирають збір інформацію щодо розпізнавання „брудних" грошей?

2.Що являє собою оброблення інформації щодо розпізнавання „брудних" грошей?

3.Дайте визначення моніторингу як етапу розпізнавання процедури відмивання „брудних" грошей.

4.Як готуються висновки на підставі оброблення інформації, що стала результатом розпізнавання

Тема 9 Основні шляхи і методи протидії відмиванню "брудних" грошей

Величезні суми нелегальних доходів, які постійно накопичуються в сфері організованої злочинності та в тіньовій сфері економіки, настільки ж постійно потребують легалізації. Без такої легалізації вся злочинно-корислива діяльність кримінальників і тіньовиків просто втратила б сенс. Тому що без легалізації злочинні елементи не можуть повною мірою скористатися своїм здобутком.

Легалізація чи відмивання грошей — це сукупність дій, які мають на меті приховання справжнього джерела походження нелегальних доходів, отриманих від злочинної діяльності і надання їм ознак законного походження. Методи, застосовувані при такій процедурі, найрізноманітніші — від простих до дуже витончених. Власники порівняно невеликих сум "брудних" грошей, які систематично надходять до рук злочинців, як правило, при здійсненні різних угод розплачуються готівкою і намагаються уникати фінансових установ. їхні партнери з брудного бізнесу вимагають сплати тільки готівкою, тому сама процедура відмивання грошей стосується їх досить рідко. У ряді країн, де діяльність правоохоронних органів з розкриття економічних і корисливих злочинів малоефективна, злочинці часто такою процедурою взагалі нехтують.

Методи відмивання грошей стають дедалі більш рафінованими і важко піддаються викриттю. Рівень і масштаби процедури відмивання грошей досягли в усьому світі настільки величезних розмірів, що стали загрозою стабільності окремих країн і зовнішньої безпеки цілих регіонів.

До найбільших небезпек, пов'язаних з процедурою відмивання «брудних» грошей, відносяться:

· по-перше, дестабілізація економік окремих держав. Діяльність могутніх злочинних угруповань, які крутять мільярдами доларш, може (як це неодноразово траплялося) спричинювати розлад валютної і митно-податкової системи держави, падіння обмінного курсу національної валюти. Масове відмивання нелегальних доходів часто призводить до порушення принципів господарської конкуренції, а також до деформації і перекосів у функціонуванні всієї ма-кроекономічної системи держави. Усе це неминуче супроводжується підкупом і корупцією державної адміністрації яка бере участь у регламентації окремих галузей госпо- [1] дарської діяльності. У кінцевому підсумку цілі сектори економиш виявляються в руках злочинних угруповань;

· по-друге, відмивання грошей, яке відбувається переважно в кредитно-фінансових установах, головним чином у банках, неминуче призводить до підриву банківської системи, зумовлюючи в деяких випадках банкрутство ряду банків чи нанесення їм фінансових збитків. Воно спричинює явища корупції банківських службовців, які здійснюють підозрілі операції, а це саме собою підштовхує їх до прийняття економічно необгрунтованих рішень, які наносять фінансовий збиток, чи до інших службових зловживань. Як наслідок втрачається довіра вкладників до кредитної системи в цій країні, що в результаті підриває довіру до самої держави і її фінансової системи з боку світового співтовариства;

· по-третє, відмивання «брудних» грошей, як уже було відзначено вище, додає прискорення зростанню і розвитку організованої злочинності.

Широкомасштабне відмивання нелегальних доходів давно вже стало загальносвітовою проблемою, яка потребує вирішення з боку всіх держав світу. Але насамперед треба, щоб самі держави визнали це діяння злочинним і внесли відповідні зміни і доповнення у своє внутрішнє законодавство. Саме від цього став залежати успіх боротьби з цим серйозним і небезпечним видом злочинів в усьому світі.

Найважливішим правовим актом, який регулює проблеми, пов'язані з боротьбою проти наркобізнесу, є Конвенція ООН про психотропні засоби 1971 р., яка значно розширює сферу міжнародного контролю на великий перелік синтетичних наркотиків. Цей документ ратифікували понад 140 держав.

Віденська конвенція 1988 р. відіграла важливу роль у розвитку міжнародного права і стала серйозним внеском в організацію інтернаціонального співробітництва в боротьбі з наркофізнесом і відмиванням грошей Інший важливий документ, який основою міжнародного співробітництва в боротьбі з наднаціональною організованою злочинністю, — "Конвенція в справах про відмивання доходів, отриманих від здійснення злочину, їх виявлення, вилучення і конфіскацію", підписана в Страсбурзі 18 листопада 1990 р.

Запитання для самоконтролю:

1. Як здійснюється міжнародне співробітництво в боротьбі з відмиванням «брудних» грошей?

2. Як віддзеркалюється проблема кримінальноі відповідальності за відмивання «брудних» грошей у законодавствах іноземних краінах?

3. В чому полягають функціі та практична діяльність ФАТФ?

4. Яка роль Ради Європи в боротьбі з відмиванням «брудних» грошей?

5. Які існують проблеми «боротьби» з відмиванням брудних грошей в офшорних центрах?

6. Якою є специфіка відмивання «брудних» грошей у краінах ЦСЄ?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Програма лекційного курсу	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.035 сек.