Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Тема 8. Розпізнавання операцій, пов’язаних з відмиванням брудних грошей

Загрузка...

Етапи розпізнавання операцій, пов’язаних з відмиванням брудних грошей: збір інформації, обробка накопиченої інформації, моніторинг, завершення розпізнавання.

 

 

Тема 9. Основні шляхи і методи протидії відмиванню "брудних"грошей

 

Протидія відмиванню „брудних" грошей: міжнародне співробітництво, внутрішньодержавні заходи; ФАТФ;міжнародні практичні заходи: Рада Європи, протидії в офшорних центрах, протидії в країнах ЦСЄ.

 

 

Плани семінарських занять і методичні рекомендації до них

 

 

Тема 1. Теорії оподаткування у світовій економічній науці

 

Класичне уявлення про роль податків в економіці склалося до кінця XVIII століття в працях класиків буржуазної політичної економії. Воно було першим науковим уявленням про природу, мету і систему оподаткування і панувало тривалий час. У книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів" (І776 ) Адам Сміт приходить до відкриття чотирьох законів, якими зо­бов'язана керуватися держава в інтересах власного добробуту і в інтересах своїх підданих.

Перший — це стягнення податків у суворій пропорції з дохо­дами платників податків, тобто за принципом рівномірності.

Другий закон вимагає чіткого, максимально точного вста­новлення розміру податку, часу сплати і способу стягнення.

Третій — наполягає на забезпеченні максимальних зручнос­тей для платника у визначенні часу, способів і форм сплати по­датків.

Четвертий — вимагає створення такої системи збору по­датків, яка виключала б (чи зводила до мінімуму) додаткові побо­ри і хабарі з боку чиновників, була дешевою для держави і необ­тяжливою для її громадян.

Завдання податкової системи, за Смітом, — у збільшенні ба­гатства народів, і тільки тоді надходження від податків поповнять доходи держави [61, с. 620]. Ці думки набули подальшого розвит­ку у працях учня і послідовника А. Сміта — видатного англійсько­го дослідника Давида Рікардо (1772—1823). У книзі "Початки політичної економії та оподаткування" він серед інших важливих проблем займається з'ясуванням, як варто розподілити податки між різними прошарками суспільства, щоб забезпечити еко­номічний прогрес і добробут усього населення. Це питання знову-таки досліджується під кутом зору впливу податків на інтен­сивність і швидкість господарського зростання і примноження ба­гатства країни. Слідом за Смітом головним чинником, який впли­ває на цей процес, Рікардо називає накопичення капіталу. Варто звернути увагу на те, що Рікардо дуже чітко відокремлював по­няття "прибуток на капітал" від поняття "доход". Якщо перше оз­начає частину прибутку, яка інвестується, тобто направляється на розширення виробництва, то друге це та частина, яка витра­чається на особисте споживання власника: на купівлю предметів харчування, одягу, придбання предметів розкоші, яхт, творів мис­тецтва і т.п. Рікардо пропонував, щоб об'єктом оподаткування пе­реважно виступав доход, а не прибуток, і насамперед високий доход. Такий підхід він мотивував тим, що накопичений прибуток перетворюється в капітал, а зростання капіталу тотожне зростан­ню виробництва в масштабах країни. "Завдання урядової політи­ки, — наполягав він, — і повинно полягати в тому, щоб заохочува­ти це прагнення до накопичення".



Интернет реклама УБС

Сміт, а за ним і Рікардо доводили у своїх працях, що тягар податків на заробітну плату через об'єктивні причини перекладається на прибуток з капіталу, тому що в умо­вах зростання виробництва попит на працю — величина постійна чи зростаюча. За таких умов капіталістам нічого іншого не зали­шається, як при найманні робітників (чи продовженні трудової угоди) збільшувати їм зарплату на величину, дещо більшу, ніж су­ма податку.

Справедливим виявився й інший висновок класиків — еко­номічне зростання відбувалося і відбувається в тих країнах, де по­даткові ставки не створюють нездоланних перешкод для нагрома­дження капіталу.

Але, як це часто бувало в історії, сучасники Сміта і Рікардо не завжди були справедливі в оцінці змісту праць великих вчених. Адже висновки їх безжалісно розкривали справжній зміст функціонування інститутів раннього капіталізму, коли чимала ча­стина виробів виготовлялася вручну або за допомогою примітив­них і малопродуктивних машин і механізмів. Життєвий рівень найманих робітників у масштабі всієї країни визначався, відповідно до вчення класиків, величиною "робочого фонду", який складався в основному з вартості продуктів харчування, одягу і житла, необхідних для забезпечення життєдіяльності робітників та їхніх родин. Величина "робочого фонду" фор­мується під впливом об'єктивних економічних законів і не може бути довільно змінена. Такий фаталістичний підхід Сміта і Рікар­до давав їхнім супротивникам привід називати англійську кла­сичну політекономію "похмурою наукою".

Праці талановитого і плідного послідовника Сміта і Рікардо англійського економіста і соціолога Джона Стюарта Мілля (1806—1873) багато в чому розширили обрії класичної школи і додали їй гуманістичної спрямованості. Вважаючи, як і його вчи­телі, що закони, які управляють сферою виробництва, подібні до законів природи (наприклад, фізичних чи біологічних), Мілль од­ночасно доводив, що в сфері розподілу панують принципово інші закони, які випливають із суспільної "природи" людини. Тут бага­то що визначається етичними, релігійними мотивами, умовами історичного розвитку тієї чи іншої країни. Тому "робочий фонд", який визначає життєвий рівень абсолютної більшості населення, формується під впливом свідомого початку, вирішальна роль в якому належить уряду.

Пориваючи з класичною традицією, Мілль вважає, що роль держави не може зводитисядо охорони власності Навпаки, він переконаний, що в сферу державної діяльності повинна входити турбота про народну освіту, розвиток науки, соціальну допомогу непрацездатним. На думку Мілля, "уряд повинен брати на себе все те, виконання чого бажане для загальних інтересів членів суспільства, які потребують допомоги збоку, якщо все це за своєю природою не може винагородити приватних осіб чи суспільство, які доклали своїх зусиль.

Залишаючись незмінно поборником (як у теорії, так і в практичному житті) ідей соціальної справедливості, Дж. С. Мілль завжди виступав за те, щоб праця і талант були гідно винагород­жені, а марнотратство і паразитизм — покарані. Він пропонував обкласти високими податками майно, передане в спадщину. Спадкоємці по непрямій лінії, вважав він, повинні успадковувати не все залишене їм майно, а тільки певну його частину, інше потрібно вилучати на користь держави, щоб вона направляла ви­лучені засоби на соціальні потреби. Мілль був переконаний, що на початку життєвого шляху всі громадяни повинні мати приблизно рівні стартові умови — це стосується освіти, бізнесу, політики і всіх інших сфер соціального буття.

Він невтомно пропагував ідею про те, що податками потрібно в першу чергу обкладати багатство, яке, на його думку, виростає "природним шляхом", тобто в умовах, коли власник до такого зростання не додає ні найменших зусиль — це насамперед землевласники, які здають наділи в оренду фермерам, власники акцій, облігацій та інших цінних паперів. Разом з тим Мілль вис­тупав проти прогресивного оподаткування, стверджуючи, що та­кий вид податків підриває основи заощадження капіталу.

 

Податки в кейнсіанській теорії визначені самою суттю еко­номічного вчення видатного англійця XX століття, яке назвали кейнсіанською революцією.

Дж. М. Кейнса, як і його попередників, турбували ті самі проблеми: сталий господарський розвиток, подолання криз і спадів, зростання національного багатства. Але в XX столітті під впливом технічного прогресу, у зв'язку з масовим витісненням ручної праці і заміною її машинним виробництвом, виникла і ста­ла надзвичайно гострою проблема зайнятості населення. З особ­ливим драматизмом вона виявила себе під час найглибшої загаль­носвітової кризи надвиробництва 1929—1933 рр. Саме в ці роки Дж. М. Кейнс працював над своєю відомою книгою, яка вийшла у світ у 1936 р. під назвою "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей". Слово "зайнятість" не випадково поставлене в заголовку на перше місце. Саме це поняття у нього стало ключовим у визна­ченні величини, темпів і мети зростання національного багатства. На відміну від своїх попередників, Кейнс дійшов висновку, що вирішення найбільш життєво важливих проблем сучасного рин­кового господарства потрібно шукати не на боці пропозиції ре­сурсів (їхньої рідкості, корисності, найбільш вдалої комбінації в процесі застосування, тобто в тому, чим займалися переважно те­оретики класичної і неокласичної шкіл), а на боці попиту, який визначає продаж (реалізацію) ресурсів.

Кейнс стверджує, що прямі податки дозволяють державі настільки наповнити бюджет, що це дає їй можливість за допомо­гою інвестицій створювати чи зберігати велику кількість робочих місць. Такі податки, перетворені на державні витрати, стабілізу­ють усю господарську систему. їхні розміри настільки великі, що вони здатні впливати на економічну кон'юнктуру. Володіючи ве­личезними фінансовими ресурсами, держава в період спаду в еко­номіці повинна знижувати податкові ставки, запрошуючи тим са­мим підприємців до розширення виробництва, і навпаки, у роки бурхливого господарського піднесення уряд повинен збільшува­ти податкові ставки — з метою недопущення "перегріву" еко­номіки і запобігання надвиробництва.

 

У неокласичній теорії податки розглядаються у зв'язку зі зміною підходів до методів державного регулювання. На відміну від засновників традиційної класичної школи, сучасні неокласики — Д. Мід, А. Берне та інші не виступають в принципі проти податкового регулювання економічних процесів. Але вони вважають, що таке регулювання повинно проводитися не пряме, а опосередковане. Це значить, що неокласики знаходять корисним тільки кредитно-фінансове стимулювання капіталов­кладень. Масові державні витрати, які вимагають для їхнього по­криття високих прямих податків на прибуток, призводять, на їх переконання, до економічного застою. Тому А. Берне розцінював кейнсіанську систему оподаткування як "теорію стагнації". На думку неокласиків, не сама собою величина державних капітало­вкладень, а їхня прибутковість, ефективність є основною рушійною силою економіки. Тому держава повинна піклуватися про підтримку рівноваги між динамікою прибутку і зарплати. Як­що зростання зарплати обганяє збільшення прибутку, то еко­номічний спад неминучий. Неокласики багато в чому більш чуй­но, ніж кейнсіанці, відреагували на змінені умови господарюван­ня минулих десятиліть — загострення екологічних проблем, по­треба в енергозберігаючих технологіях, особливості науково-технічної революції. І справді, великі державні інвестиції, які оживляли економіку ряд}' країн у 50—60-х роках, перестали в си­лу своєї малої ефективності позитивно впливати на необхідність податкового стимулювання науково-технічного прогресу, здатно­го, на думку Бернса, підвищити ефективність капіталовкладень у довгостроковій перспективі. Надмірні, на їхню думку, витрати держави на соціальні потреби, великі допомоги через безробіття призвели до зниження трудової моралі і послабили стимули до пошуків роботи. У колективній праці американських економістів, яка вийшла у світ за редакцією голови Національного бюро еко­номічних досліджень М. Фелдстайна в 1980 р., відзначалося: "Однією з головних, якщо не самою головною причиною невдач в економіці є посилення ролі держави. Помилки уряду в кредитно-грошовій політиці зіграли свою роль у поглибленні не­стабільності виробництва і прискоренні інфляції. Заходи держав­ного регулювання призвели до зниження темпів зростання про­дуктивності праці й послаблення уваги до науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Податкова політика і накопи­чення соціальних програм зробили негативним вплив на норму особистих заощаджень і виробничого нагромадження".

 

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає уявлення А. Сміта щодо ролі податків в економіці?

2. Які відмітні риси притаманні поглядам Д. Рікардо щодо значення податків в економічній системі?

3. Яка роль податків у теорії Дж. С. Мілля?

4. У чому полягають сутність, специфічні риси та характер еволюції поглядів на податки в кейнсіанській теорії?

5. Якими є особливості неокласичної методології щодо ролі та значення податків в економіці?

6. У яких основних формах розвиваються неоконсервативні концепції оподаткування, у чому полягає їх сутність?

 

 

Тема 2. Особливості оподаткування у світовій економіці

 

Глобалізація світогосподарських зв'язків об'єктивно пород­жує необхідність гармонізації національних податкових систем. Однак податкова гармонізація на глобальному рівні реально стає потрібною лише в тій мірі, в якій утворюється світове господарст­во як особлива органічна цілісна система. Остання почала форму­ватися на базі світового ринку наприкінці XIX — на початку XX ст.

 

Міжнародний поділ праці був тим об'єднуючим елементом, який створив систему світового господарства як сукупність взаємопов'язаних міжнародним обміном національних госпо­дарств, що виступають його підсистемами. На цьому рівні цілісності світового господарства актуальною стає гармонізація національних податкових систем, яка допускає:

• координацію податкової політики окремих держав;

• зближення рівнів оподаткування;

• уніфікацію методів визначення податкової бази;

• приведення у відповідність критеріїв надання податко­вих пільг.

Концепція Р. Л. Дернберга про безстороннє міжнародне оподаткування містить три основні правила:

Перше правило — неупередженість у відношенні до екс­порту капіталу. Податкова система відповідає цьому правилу, якщо на вибір платника податків між інвестуванням у себе чи в країні за рубежем не впливає питання про оподаткування. У цьому випадку корпорація буде приймати рішення про інвесту­вання на підставі ділових, а не податкових чинників. При іде­альній конкуренції неупередженість у відношенні до експорту капіталу приведе до ефективного розподілу і використання капіталу.

Друге правило — неупередженість у відношенні до імпорту капіталу. Таке правило вважається виконаним, якщо всі діючі на ринку фірми обкладаються податком за однією ставкою.

Третє правило — національна неупередженість. Відповідно до цього правила загальний прибуток з капіталу, який роз­поділяється між платником податків і бюджетом, повинен бути однаковим, незалежно від того, де інвестовано капітал — у своїй країні чи за кордоном.

Оподаткування в промислово розвинутих країнах слугує своєрідним орієнтиром в аналізі процесу становлення податкових систем у ринкових економіках, які формуються. Світова практика показала, що податки органічно властиві ринковій економіці і скла­дають її невід'ємний елемент. З їхньою допомогою можна стимулю­вати ефективну діяльність суб'єктів, які господарюють, формувати сучасну структуру економіки як у рамках відособлених країн, регіонів, так і в глобальному масштабі. Але та ж світова практика свідчить, що відхід від ринкових форм господарювання і відповідних їм принципів оподаткування виштовхує ту чи іншу країну на узбіччя історичного прогресу. У тоталітарних країнах податкова система еволюціонувала, як правило, в напрямі, протилежному до процесу загальносвітового розвитку. Від податків вони часом переходили до адміністративних методів вилучення прибутку підприємств і пере­розподілу фінансових засобів через бюджет. Повна централізація коштів і відсутність якої-небудь самостійності підприємств у вирішенні фінансових питань позбавляли господарських керівників всілякої ініціативи і поступово підводили ці країни до краху.

 

Світові торговельні зв'язки - це досить розгалужена систе­ма, яка регулюється різними спеціалізованими міжнародними економічними інститутами.

Світова організація торгівлі — COT (World Trade Organizations — WTO) — головний міжнародний регулятор світової торгівлі. Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сиро­вини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової еко­номіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СОТ:

• нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій "з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

• забезпечення механізмів улаштування міжнародних тор­говельних спорів;

• розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

• нагляд за торговельною політикою країн;

обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі

Конференція Організації Об'єднаних Націй з торгівлі й розвитку - ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development - UNCTAD) - орган Генеральної Асамблеї OOH, заснований у 1964 р.

Головна мета ЮНКТАД — сприяти міжнародній торгівлі для прискорення міжнародного розвитку, особливо країн, що роз­виваються.

Цілі:

• активізація міжурядового співробітництва розвинутих країн і країн, що розвиваються;

• зміцнення співробітництва країн, що розвиваються, між собою;

• координація дій багатосторонніх інститутів в галузі міжнародної торгівлі й розвитку;

• мобілізація людських і матеріальних ресурсів через спільні дії урядів і суспільства;

• активізація співробітництва між державами і приватним секторами.

Цілі ЮНКТАД визначили її функції:

1. Регулювання торговельних та економічних відносин між державами.

2. Розробка заходів з регулювання міжнародної торгівлі си­ровиною.

3. Розробка принципів торговельної політики.

4. Аналіз тенденції світового розвитку й міжнародної торгівлі.

5. Обговорення актуальних проблем міжнародних еко­номічних відносин.

6.Координація діяльності органів і закладів ООН з питань міжнародної торгівлі й розвитку.

7. Співробітництво з міжнародними організаціями в сфері міжнародної торгівлі

До складу ЮНКТАД входять 186 держав, серед них і Ук­раїна.

 

Міжнародний торговельний центр ЮНКТАД/СОТ — МТЦ (International Trade Center UNCTAD/WTO-ГГС) є спільним допоміжним органом COT та ООН. Був утворений у 1964 р.

Головна мета МТЦ — усунути дублювання й паралелізм у діяльності COT і ЮНКТАД по сприянню розвиткові торгівлі в країнах, що розвиваються.

Основні функції МТЦ:

• надання країнам, що розвиваються, технічної допомоги в розвитку торгівлі, насамперед в стимулюванні експорту;

• забезпечення країн-членів інформацією про ринкові мож­ливості для традиційних і нетрадиційних товарів;

• удосконалення техніки імпортних операцій з метою раціонального використання валютних ресурсів;

• навчання урядових службовців, підприємців і викладачів технології експортно-імпортних операцій;

• здійснення наукових дослідів з питань зовнішньої торгівлі.

Цілі й функції МТЦ відповідають змісту основних сфер діяльності Центру:

1. Розвиток ринку продуктів.

2. Розвиток ринку послуг.

3. Торговельна інформація.

4. Підготовка кадрів.

5. Міжнародне управління попитом і пропозицією.

Планування заходів, спрямованих на стимулювання торгівлі

Комісія Організації Об'єднаних націй з прав міжнародної торгівлі — ЮНСГТРАЛ (United Nations Commission on International Trade Low) заснована в 1966 році. Вона є головним правовим органом ООН у галузі прав міжнародної торгівлі.

Функції ЮНСГТРАЛ:

• уніфікація права міжнародної торгівлі;

• координація роботи міжнародних організацій у сфері пра­ва міжнародної торгівлі;

• сприяння широкої участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробці нових міжнародних конвенцій з права міжнародної торгівлі:

• підготовка кадрів у галузі права міжнародної торгівлі, особливо для країн, що розвиваються.

Діяльність ЮНСІТРАЛ знаходить головне вираження в розробці й прийнятті конвенцій — документів, у яких містяться узгоджені норми, принципи й стандарти в галузі міжнародного торговельного права.

 

Сучасній історії світової економіки властиве стрімке зрос­тання ринку капіталу, у т.ч. прямих і портфельних інвестицій.

Прямі іноземні інвестиції - це одержання права контролю резидентом однієї країни над підприємством - резидентом іншої країни з метою одержання прибутку. На відміну від прямих портфельні інвестиції, це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування.

Посилення припливу прямих іноземних інвестицій в еко­номіку було зумовлене корінною зміною відносин до них з боку політиків і громадськості багатьох країн. Якщо в перші повоєнні десятиліття відношення до них було насторожене, а іноді й воро­же, то нині замість заходів контролю й обмеження з'явилися чис­ленні стимули залучення іноземного капіталу.

Промислово розвинуті країни як найбільші імпортери іно­земного капіталу самі залишаються основними експортерами інвестицій. Перевага, яка робиться інвесторами промислово роз­винутим країнам, визначається:

• ємністю внутрішнього ринку цих країн;

• ліберальною зовнішньоторговельною політикою;

• наявністю висококваліфікованої робочої сили;

• наявністю бази для високотехнологічного виробництва;

• наявністю системи міжнародних договорів, які передбача­ють податкові пільги і схоронність інвестицій.

Логічно, що зарубіжні капіталовкладення спря­мовуються в країни з високою економічною кон'юнктурою. Од­ним з важливих елементів її поліпшення вважається полегшення для інвесторів податкового тягаря — тривале економічне підне­сення в ряді промислово розвинутих країн фахівці пов'язують з лібералізацією податкової політики в ці роки. Варто відзначити, що в силу особливостей історичного розвитку, різні країни мають зовсім різні можливості маневру в податковій політиці, коли мова йде про оподаткування прибутку корпорацій.

 

Міжнародне подвійне оподаткування виникає в основному в наслідок стягування податків одночасно в даній країні і за кор­доном. Воно найчастіше пов'язане з прибутковими і майновими податками, якими обкладаються доходи від праці чи від капіталу.

Податковою підставою для подвійного обкладання є рух че­рез національні кордони робочої сили чи капіталу. У цьому випад­ку податкові домагання можуть бути пред'явлені податковими службами країн, які є місцем проживання фізичних осіб або місцем перебування юридичних осіб, які одержують згадані доходи.

Однією з основних рис світового господарства є постійно зростаюча "інтернаціоналізація" господарської діяльності. Тому з її розвитком виникла проблема оподаткування, яке б відповідало міжнародному податковому праву.

У випадку господарської діяльності транснаціонального і міжнародного масштабу суб'єкти оподаткування — юридичні осо­би в державі свого розташування (резиденції, штаб-квартири) не звільняються тут автоматично від сплати податку на доходи чи майно, які належать цим особам в іншій державі.

Однак найчастіше трапляється зворотне: держава, діючи в рамках своєї податкової юрисдикції, обкладає доходи чи майно, які знаходяться на її території. При визначенні сфери своїх подат­кових домагань, деякі держави виходять або з принципу резидентства, тобто оподатковують усі доходи суб'єктів, які мешкають або мають резиденцію на їхній території, незалежно від того, у якій країні в дійсності цей доход отриманий; або держава додер­жується принципу джерела, тобто оподатковує будь-які доходи, отримані на її території, незалежно від того, чи має одержувач до­ходу місце проживання чи резиденцію в даній країні чи ні.

 

Запитання для самоконтролю

 

1.У чому полягають об'єктивна необхідність та сучасний стан гармонізації національних податкових систем?

2.Якими є загальні риси й особливості оподаткування у промислово-розвинутих країнах?

3.Які риси притаманні податкам в тоталітарних системах?

4.Якими є загальні риси й особливості становлення подат­кових систем у країнах з транзитивною економікою?

5.Яка роль податків у здійсненні державного та міждер­жавного регулювання міжнародної торгівлі?

6.Які є особливості податкової політики у зовнішній торгівлі країн з транзитивною економікою?

7.Які риси притаманні оподаткуванню іноземних інвес­тицій у промислово розвинутих країнах?

8.У чому полягають проблеми та перспективи залучення іноземних інвестицій в країнах з транзитивною еко­номікою?

9.У чому причини виникнення міжнародного подвійного оподаткування?

 

 

Тема 3. Офшорні центри в системі міжнародного оподаткування

 

Слід застерегти від змішування понять "офшорний центр" і "вільна економічна зона". Хоча у формально-логічному значенні можна розглядати офшорні центри як різновид чи як окремий ви­падок більш широкого поняття "вільна економічна зона" (тому що в них загальна "родова" ознака — низькі податки чи їхня повна відсутність), але в той же час між цими дефініціями існує істотна відмінність. Вона полягає в тому, що вільні економічні зони зорієнтовані на залучення продуктивного капіталу (як іноземного, так і вітчизняного), який утворить доходи усередині зони, тоді як мета офшорних центрів — залучити іноземний фінансового капіта­лу, який приносить доходи як власникам цього капітал, так і ор­ганізаторам офшорних центрів. Джерела ж цих доходів перебува­ють за межами офшорних центрів.

Основна риса офшорних центрів, яка полягає в низькому оподаткуванні або у відсутності податків, також не розкриває всієї складності цієї проблеми. Існують країни і території, які не стягують ніяких податків з капіталу (наприклад, Науру, Вануату, Теркс і Кайкос). У той же час там стягуються невеликі податки на доходи, які надходять з-за кордону. Буває і така ситуація, коли ви-сокорозвинуті країни з прогресивним оподатковуванням обкла­дають низьким податком доходи, які надходять з-за кордону, чи вводять низькі податкові ставки для певних суб'єктів, (якими є, наприклад, холдинги в Нідерландах). До місць перебування оф­шорних центрів відноситься і Швейцарія. Хоча ця країна обкла­дає господарюючі суб'єкти високими фіскальними зобов'язання­ми, але репутацію офшорного центру вона придбала легкістю і до­ступністю проведення фінансових операцій, а також високим сту­пенем збереження банківської таємниці.

Характерною рисою офшорного центру є те, що депонова­ний у ньому капітал не лежить без руху, а призначається для інве­стування у високоприбуткові галузі з низьким оподаткуванням за кордоном.

Офшорні зони зобов'язані себе узаконити — і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, одержавши їхню згоду на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса. До основних варто віднести:

• політичну й економічну стабільність у країні;

• гарантію дотримання фінансової і банківської таємниці;

• відсутність валютних обмежень;

• сучасні засоби зв'язку і добре обладнану мережу ко­мунікацій;

• зручну правову систему;

• виконання індивідуальних потреб інвесторів.

Існує безліч критеріїв класифікації офшорних центрів. В ос­нову головних критеріїв, які використовують представники діло­вого світу при виборі таких центрів з метою мінімізації податко­вих зобов'язань, ставиться підсумований обсяг і характер привілеїв, пропонованих клієнтам.

При такому підході офшорні центри зазвичай поділяють на два основні типи.

Перший — це власне офшорні території, офіційно визнані у світі, і юрисдикції, які відносяться до "податкових гаваней". Це переважно країни з невеликою кількістю населення і малою зе­мельною площею. За термінологією, прийнятою в ООН, вони на­зиваються міні-державами. Для них характерна відсутність по­датку на прибуток для іноземних "пільгових" компаній. Але ця перевага значною мірою знецінюється в очах клієнтів таким серй­озним недоліком, як відсутність податкових угод з іншими держа­вами і особливо договорів про уникнення подвійного оподатку­вання. До цього типу юрисдикцій відноситься велика кількість офшорних центрів світу, наприклад, острів Мен, Ґібралтар, Пана­ма, Багамські Острови, Теркс, Кайкос та ін.

До другого типу відносять юрисдикції з "помірним" рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшорними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках внесеш до "чорних списків" податкових гаваней. Тут найчастіше стягується "помірний" (а часом і досить значний) податок на прибуток. Але такий "недолік" (з погляду бажаючих мінімізувати свої податкові зобов'язання) цілком компенсується тим, що такі юрисдикції пов'язані численни­ми податковими угодами з іншими державами. Крім того, тут нада­ються значні пільги для компаній певного виду діяльності, насампе­ред холдингових, фінансових, ліцензійних. Як буде показано в розділі 3, такі компанії використовуються як проміжні пункти для міждержавного переказу доходів і катталш. При цьому як кінцевий пункт такого переведення виступають офшорні компанії, зареєстро­вані в загальновідомих податкових гаванях.

Зонами "помірного" оподаткування звичайно вважають цілком "респектабельні" держави Західної Європи — Швейцарію, Нідерланди, Австрію, Ірлавдіїо, Бельгію.

Існує і ряд "комбінованих" юрисдикцій, у яких поєднуються ознаки двох згаданих типів. До них можна віднести такі "опти­мальні" юрисдикції, як Кіпр та Ірландію.

Проте не всі офшорні центри першого типу "відлучені" цілком від можливості укладення податкових угод. Деякі з них мають договори про запобігання подвійного оподаткування з ок­ремими країнами (до таких офшорних юрисдикцій відносяться Мадейра, ті з Антільських островів, що належать Нідерландам, Маврикій, британські Віргінські острови). Усе це створює ще од­ну зручну "лазівку" для приховування від податків доходів і капіталу.

Якщо ж розглядати офшорні центри тільки з погляду ситу­ації фіскальної, тобто з боку специфіки різноманітних вигод і пе­реваг для різних категорій платників податків, то такі центри поділяються на кілька груп.

Це країни і території :

• які не обкладають своїх резидентів ніякими податками (Андорра чи Багамські Острови);

• які обкладають податками тільки прибуток, одержаний у даній країні, але звільняють від податків доходи, які надходять з-за кордону (Коста-Ріка, Гонконг);

• у яких одержуваний там прибуток не обкладається подат­ком, зате обкладається прибуток, одержаний з-за кордону (Монако);

• де обкладається податком прибуток, одержаний за кордо­ном, однак податкові ставки дуже низькі — нижче ніж 1% (острови Ґернсі чи Джерсі, Шарк);

• які оподатковують накопичені багатства (матеріальні цінності), а не поточний прибуток (Уругвай);

• у яких дозволяється застосовувати різні комбінації з пільгових податкових правил, що створюють особливо вигідні умови для фізичних осіб. їхні доходи цілком звільнені від податків або окремі види доходів користу­ються податковими привілеями. У Європі такими цент­рами є Андорра, Ірландія, Монако, Італія, за межами Європи — Багамські, Бермудські, острови Кайман, Французька Полінезія чи острови Святого Вар­фоломія.

Крім того, офшорні центри групуються за географічною оз­накою. При характеристиці окремих центрів ми будемо дотриму­ватись розподілу їх на два основних типи, уже розглянуті вище — на безподаткові території і юрисдикції з "помірними" умовами оподаткування.

Запитання для самоконтролю

1. Що являють собою офшорні центри?

2. Якими є характерні риси офшорних центрів?

3. Відповідно з якими критеріями здійснюється кла­сифікація офшорних центрів та в чому вона полягає?

4. Назвіть та дайте характеристику типовим офшорним центрам у межах Європи.

5. Якими є офшорні центри за межами Європи?

 

 

Тема 4. Офшорні центри: до мінімізації податкових витрат

 

Втеча від податків та ухилення від них — явище настільки стародавнє, як і самі податки. Втеча від податків полягає в штучному зниженні податко­вих зобов'язань до такого рівня, при якому оподаткування дося­гає найменшої величини. Тут має місце пристосування конкрет­ної ситуації до такого становища, яке найбільш вигідне для плат­ника податків. Можна також штучно створити ситуацію зі спла­тою податку, провівши фіктивний розподіл орної землі між чле­нами родини власника Можна цілком легально зменшити обсяг виробничої діяльності чи змінити місце розміщення виробництва. Деякі держави намагаються свідомо піти від розмежування цих понять, щоб мати можливість без утруднень застосовувати проти "втікачів від податків" суворі юридичні санкції. В принципі поки що не вдається поєднати чи розмежувати такі поняття, як "втеча від податків" і "втеча в оф­шорні центри". Тому на практиці нелегко провести межу між легальною і нелегальною втечею від податків. Для цього існують критерії, які можуть бути корисні для такого розмежування, а саме:

• мотиви діяльності платника податків (навмисні дії);

• фіктивний характер діяльності;

• розміри вигоди, одержуваної завдяки ухиленню від по­датків;

• оцінка компетентних органів.

Втеча від податків має власні відмінності в різних країнах залежно від розпоряджень податкового законодавства, яке діє в цих країнах. Загальною рисою такої процедури залишається ви­користання можливостей у рамках існуючих податкових правил шляхом пошуку і відшукування способів зниження як податково­го зобов'язання, так і самого податку:

• прибуток може бути перетворений на капітал шляхом ви­користання механізму виплати дивідендів;

• оплата товарів чи послуг може бути зроблена з вигодою для виробника у формі позик, нерідко безпроцентних;

• використання юридично оформленої спільної власності на паритетних засадах у відношенні доходів чи активів, які можуть бути передані в руки особи, .яка користується звільненням від податків чи оподатковується за нижчими ставками;

• капітал компанії може бути представлений у формі позик, завдяки чом}7 оподаткування стає менш обтяжливим.

Інша характерна риса запобігання сплаті податків — часте ви­користання послуг професійних радників. Це спостерігається особ­ливо тоді, коли мова заходить про великі грошові суми чи інші май­нові цінності, які можна сховати від оподаткування. У зв'язку з цим у ряді країн не вщухає боротьба між особами, які тікають від по­датків, і відомствами, які відповідають за їхнє стягування. Напри­клад, як метод ухилення від податку, який обтяжує прибуток, може бути використаний лізинг устаткування замість взяття його напро­кат.

Ухилення від податків завжди було діяльністю нелегаль­ною, несумісною з податковим законодавством. Воно може поля­гати, наприклад, у пред'явленні фальсифікованих декларацій. Ухилення від податків з правової точки зору — злочин, який ка­рається законом. Цей злочин відбувається в різних формах і з за­стосуванням різноманітних методів.

Фізичні особи ухиляються від оподаткування, фальсифікуючи податкові декларації, подаючи неправдиві відомості або при­ховуючи інформацію з оподаткування чи адресу свого місця про­живання. У багатьох західних країнах ухилення від сплати по­датків здійснюється шляхом зловживань правилами, які регулю­ють обмін валютами.

Ухилення від сплати податків набуває схожих між собою форм в різних країнах. Найбільш популярні серед них:

• неповідомлення контролюючим органам про свою при­сутність або діяльність у країні, в якій платник податків знаходиться чи займається підприємницькою діяльністю;

• неповідомлення про джерело доходу, яке підлягає оподат­куванню, а також прибутку, незважаючи на обов'язковість такого повідомлення;

• неоголошення повної суми доходу, яка підлягає оподатку­ванню, повідомлення про витрати, які не були понесені, або повідомлення про їхні розміри, вищі, ніж вони були зроблені в дійсності;

• використання в декларації про доходи посилань на пільги, які поширюються на дітей, яких у платника податків не­має, чи відрахування з доходу на амортизацію машин і ус­таткування, яких не існує;

невиплату податковим відомствам податків, якими обкла­дається зарплата найманих платником податків працівників.

 

Запитання для самоконтролю

1. Як визначається термін „втеча від податків"?

2. Які існують критерії розмежування легальної та неле­гальної втечі від податків?

3. Які характерні риси ухилення від податків?

4. Які існують форми та методи ухилення від податків?

 

 

Тема 5. Способи використання офшорних центрів

В економічній науці, правознавстві й повсякденній практиці звичайно виділяють чотири способи використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зо­ру податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.

По-перше, офшорні центри можуть використовуватись без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не впливають на виплату національних податків. При­кладом може бути функціонування в офшорному центрі амери­канського банку (чи його відділення), який цілком залишається платником податків у скарбницю СІЛА. Зрозуміло, таке викорис­тання офшорного центру цілком вкладається в рамки закону.

По-друге, можливе використання офшорних центрів з виго­дою для платника податків і одночасно в повній відповідності до закону. Прикладом може стати звільнення від податків, надане в офшорних центрах компаніям на визначений період з метою інве­стування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового плануван­ня (international tax planning), застосовуваного з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп чи фізичних осіб. Такі дії спираються на викори­стання дір у податковому чи адміністративному законодавстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передачі владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність і тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, як особливий спосіб використання офшорних центрів визнається податкове шахрайство, яке є злочинним діян­ням. Цей акт, за допомогою якого платник незаконним шляхом прагне ухилитися від покладеного на нього обов'язку сплати по­датків, наприклад, шляхом недекларування своїх доходів. Такі дії переслідуються законом.

 

Вищевикладене відноситься до класифікації використання оф­шорних центрів з юридичної і моральної (аксіологічної) точки зору.

З організаційно-правового і фінансово-економічного боку, а також з практико-юридичної точки зору звичайно виділяють чо­тири основних способи використання офшорних центрів:

трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персоналу;

1) використання ротаційних компаній;

2) маніпулювання міжнародними угодами;

3) зміна місця проживання шляхом переселення (часто фіктивного) в офшорний центр з метою несплати індивідуального прибуткового податку.

Запитання для самоконтролю

1. Визначте класифікацію офшорних центрів з юридичної та аксіологічної точки зору.

2. Який вигляд має класифікація використання офшорних центрів щодо організаційно-правової та фінансово-еко­номічної точки зору?

3. Визначте поняття „трансферт прибутку" за допомогою зниження чи завищення цін.

4. У чому полягає сутність ротаційної компанії як спе­цифічного виді використання офшорних центрів?

5. Визначте сутність та значення „зміни місця проживання" в існуючій системі використання офшорних центрів.

 

Тема 6. Офшорні центри і проблема подвійного оподаткування

 

Міжнародні договори про уникнення подвійного оподатку­вання є елементами міжнародного права і тому (що дуже важли­во!) мають пріоритет над національним законодавством. А це оз­начає, що якщо у відношенні доходу від зовнішньоекономічної діяльності існують відповідні пункти чи положення міжнародно­го податкового договору, у яких передбачені вищі чи нижчі подат­кові ставки, ніж прийняті в даній країні, то перевагу варто відда­вати ставкам міжнародної податкової угоди.

У цих договорах передбачені системи податкових кредитів і податкових заліків. Система податкових заліків (tax deductions) допускає, що сума податків, сплачена за кордоном за принципом територіальності утворення доходу іноземної фізичної чи юри­дичної особи, віднімається з податкової бази при підрахунку опо­датковуваного прибутку компанії в юрисдикції її резидентства.

Розробка і вживання заходів з протидії ухиленню від сплати податків з використанням при цьому офшорних центрів стали однією з головних цілей фшансових органів багатьох країн. Загаль­новизнано, що такі дії повинні мати як внутрішньодержавний, так і міжнародний характер. У другому з названих варіантів потрібна ко­ординація зусиль у рамках існуючих міжнародних організацій, а та­кож укладення спеціальних угод між двома або великою кількістю держав.

До найбільш впливових міжнародних організацій, які при­ступили до протидії зловживанням, що відбуваються в офшорних центрах, відносяться Європейський Союз та Організація Еко­номічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР). До держав, які уклали двосторонні і багатосторонні угоди з даної проблеми, відносяться США, Японія, Канада, Франція, Німеччина й Велика Британія.

 

Запитання для самоконтролю:

 

1. Визначте основні моделі договорів щодо уникнення подвійного оподаткування, з’ясуйте їх значення як інструмента мінімізації податків.

2. Що являє собою «шопінг» податкових угод ?

3. Які існують методи обмеження операцій через офшорні центри в міжнародному масштабі?

4. Як має здійснюватися внутрішньодержавне анти офшорне регулювання?

 

Тема 7 Поняття «брудні гроши». Відмивання «брудних» грошей як процес

 

Крім репутації "податкового раю", офшорні центри набули сумнівної слави місць, де відмиваються і легалізуються "брудні" гроші. Таким терміном називають гроші, набуті злочинним шля­хом. А сукупність дій, які переслідують мету приховання справжніх джерел походження таких грошей і надають їм ознак легального походження, одержала назву "відмивання грошей".

Поняття "відмивання", або "чищення", грошей з'явилося відносно недавно.

Відмивання "брудних" грошей визнане злочинним діянням у карному законодавстві багатьох країн світу й особливо у кримінальних кодексах США, Великої Британії, Франції, Німеч­чини, Швейцарії, Польщі. У карному законодавстві Польщі, на­приклад, міститься не тільки докладне формулювання складу злочину "відмивання грошей", а й позначене коло осіб, які можуть бути залученими до співучасників такого злочину з використан­ням свого службового становища. Відповідні зміни внесені і в Кримінальний кодекс України . Однак найповніше визначення "відмивання грошей" містить кримінальний кодекс США з допов­ненням від 27 жовтня 1986 p., що має поправку "Про прогадаю відмиванню грошей".

.

У сучасній ринковій економіці більшість розрахунків здійснюється без використання готівки в той час, коли нелегальні прибутки надходять до рук злочинних об'єднань у вигляді готівки. Тому для того щоб ватажки злочинного світу і їхні співу­часники змогли вільно розпоряджатися грошима, добутими зло­чинним шляхом, вони повинні їх ввести в легальний обіг через фінансові установи, господарюючі суб'єкти, використовуючи при цьому довгий ланцюг фінансово-економічних операцій (так звані канали легалізації).

Відмивання грошей відбувається переважно у банківській системі, у системі страхування, на ринку капіталів, а також у так званій індустрії розваг (наприклад, з використанням казино й інших закладів, які займаються ігровим бізнесом). Крім того, в якості головних каналів відмивання грошей використову­ються ті галузі ринкової економіки, де можна без труднощів і в широкому масштабі застосовувати підроблені рахунки, накладні, де зазначені занижені або завищені ціни, де визнаються фіктивні рекламації й інші атрибути злочинного бізнесу.

Як особливі канали відмивання грошей варто також виділити такі господарські процеси, як приватизація державних підприємств, участь у створенні венчурних підприємств, банкрутство й ліквідація господарських суб'єктів. Злочинні групи часто купують такі підприємства чи здобувають пакети акцій, які дають право на участь в управлінні ними. Це стає корисним для створення інфраструкту­ри майбутньої, більш професійної злочинної діяльності.

Діяльність, пов'язана з відмиванням грошей, - це завжди перетворення (видозміна) або рух. Перетворення має місце тоді, коли гроші змінюють свою форму. Так відбувається, коли, напри­клад, виконавець за нелегальний "прибуток" одержує грошовий переказ чи автомобіль. Нелегальні доходи скидають свою форму готівки і перетворюються в документ, який легалізує одержання грошей, рухомого або нерухомого майна. З рухом маємо справу тоді, коли ті ж самі гроші змінюють не форму, а місце. Це, напри­клад, поштовий чи телеграфний переказ їх в інше місце.

 

Запитання для самоконтролю

1.Які існують визначення поняття „відмивання „брудних" грошей"?

2.Визначте сучасні обсяги відмивання „брудних" грошей.

3.Як здійснюється процедура відмивання „брудних" грошей?

4.Які існують стадії процесу відмивання „брудних" грошей?

5.Що являють собою способи відмивання „брудних" грошей?

6.Які існують особливості відмивання „брудних" грошей на стадії розміщення?

7.Що являють собою засоби відмивання „брудних" грошей на стадії маскування?

8.Як використовуються ітераційні технології відмивання „брудних" грошей?

 

Тема 8. Розпізнавання операцій, пов'язаних з відмиванням «брудних» грошей

 

Діяльність з розпізнавання підозрілих операцій - одна з найбільш клопітких, відповідальних і складних у банківській справі. її роль у запобіганні всієї процедури відмивання грошей не менш важлива, ніж ідентифікація клієнта і реєстрація даних про нього. Труднощі працівників банку, пов'язані з безпосереднім проведенням такої діяльності, виявляються відразу ж з початком її проведення

Розпізнавання має важливе значення в інформуванні право­охоронних органів про здійснення злочину відмивання грошей. Ефективність процедури розпізнавання під цим кутом зору роз­глядається як значний внесок в успішну роботу органів правосуд­дя у справі боротьби з організованою злочинністю.

Розпізнавання спроб відмивання "брудних" грошей у про­цесі банківської діяльності розцінюється як сукупність заходів, спрямованих на організацію постійного чи періодичного надход­ження інформації про клієнтів і підозрілі угоди.

Основне джерело інформації для розпізнавання спроб відмивання "брудних" грошей у банках - реєстр наявних угод, які перевищують установлений ліміт

 

Інформація, зібрана і накопичена в реєстрах наявних внесків і отримана з інших банківських джерел, підлягає об­робленню в рамках програми розпізнавання, прийнятої і реалізо­ваної в ряді країн. Цей етап включає дії, пов'язані з кореляцією, доповненням, аналізом, переробкою у формі тексту, а також з пе­редачею даних, необхідних для виявлення спроб відмивання гро­шей. Відповідальність за виконання цієї роботи в цілому покла­дається на одного з працівників банку.

Оброблення інформації повинне відбуватися систематично. Реєстри, які включають операції з готівкою, бажано аналізувати й обробляти частіше, наприклад, відразу ж після закінчення зміни роботи оператора.

Прийняття на озброєння окремих груп специфічних симп­томів може мати вирішальне значення для ефективності розпізна­вання способів відмивання грошей. Можна запропонувати такі зразкові тлумачення окремих категорій таких симптомів як Симптоми, пов'язані з поведінкою працівників банків

Симптоми, пов'язані з нетиповим характером угод з готівкою, а також зі збереженням банківського рахунка

Специфічні симптоми, пов'язані з нетиповим характером безготівкових угод.

Симптоми, пов'язані зі специфікою діяльності клієнта банку.

Симптоми, пов'язані з місцем походження банківського клієнта, поручителя чи бенефіціара.

Специфічні симптоми, пов'язані або з рівнем показ­ників, які визначають фінансову діяльність банків, або з якісними змінами, які виникають внаслідок дотримання ними фінансово-правових зобов'язань і спеціальних інструкцій

 

Деякі важливі обстави­ни, не пов'язані безпосередньо з діяльністю комерційних банків, але які впливають на розпізнавання спроб відмивання грошей у банках. Це, насамперед, роль центрального (національного) банку в розробленні рекомендацій щодо кон­кретних заходів для розпізнавання ознак і симптомів цього злочину, якості законодавчих норм, які відносяться до протидії відмиванню грошей у банках, участь державної адміністрації в боротьбі з цим злом і т. ін. Ці обставини можуть безпосередньо впливати на кількість інформації, переданої банками і викори­стовуваної з метою протидії відмиванню грошей.

 

Запитання для самоконтролю:

1.Як збирають збір інформацію щодо розпізнавання „бруд­них" грошей?

2.Що являє собою оброблення інформації щодо розпізна­вання „брудних" грошей?

3.Дайте визначення моніторингу як етапу розпізнавання процедури відмивання „брудних" грошей.

4.Як готуються висновки на підставі оброблення інфор­мації, що стала результатом розпізнавання

 

Тема 9 Основні шляхи і методи протидії відмиванню "брудних" грошей

 

Величезні суми нелегальних доходів, які постійно накопичу­ються в сфері організованої злочинності та в тіньовій сфері еко­номіки, настільки ж постійно потребують легалізації. Без такої ле­галізації вся злочинно-корислива діяльність кримінальників і тіньовиків просто втратила б сенс. Тому що без легалізації злочинні елементи не можуть повною мірою скористатися своїм здобутком.

Легалізація чи відмивання грошей — це сукупність дій, які ма­ють на меті приховання справжнього джерела походження неле­гальних доходів, отриманих від злочинної діяльності і надання їм ознак законного походження. Методи, застосовувані при такій про­цедурі, найрізноманітніші — від простих до дуже витончених. Власники порівняно невеликих сум "бруд­них" грошей, які систематично надходять до рук злочинців, як пра­вило, при здійсненні різних угод розплачуються готівкою і намага­ються уникати фінансових установ. їхні партнери з брудного бізне­су вимагають сплати тільки готівкою, тому сама процедура відми­вання грошей стосується їх досить рідко. У ряді країн, де діяльність правоохоронних органів з розкриття економічних і корисливих зло­чинів малоефективна, злочинці часто такою процедурою взагалі не­хтують.

 

Методи відмивання грошей стають дедалі більш рафінова­ними і важко піддаються викриттю. Рівень і масштаби процедури відмивання грошей досягли в усьому світі настільки величезних розмірів, що стали загрозою стабільності окремих країн і зовнішньої безпеки цілих регіонів.

До найбільших небезпек, пов'язаних з процедурою відми­вання «брудних» грошей, відносяться:

· по-перше, дестабілізація економік окремих держав. Діяльність могутніх злочинних угруповань, які крутять мільярдами доларш, може (як це неодноразово трапляло­ся) спричинювати розлад валютної і митно-податкової сис­теми держави, падіння обмінного курсу національної валю­ти. Масове відмивання нелегальних доходів часто призво­дить до порушення принципів господарської конкуренції, а також до деформації і перекосів у функціонуванні всієї ма-кроекономічної системи держави. Усе це неминуче супро­воджується підкупом і корупцією державної адміністрації яка бере участь у регламентації окремих галузей госпо- [1] дарської діяльності. У кінцевому підсумку цілі сектори еко­номиш виявляються в руках злочинних угруповань;

· по-друге, відмивання грошей, яке відбувається переваж­но в кредитно-фінансових установах, головним чином у банках, неминуче призводить до підриву банківської сис­теми, зумовлюючи в деяких випадках банкрутство ряду банків чи нанесення їм фінансових збитків. Воно спричинює явища корупції банківських службовців, які здійснюють підозрілі операції, а це саме собою підштов­хує їх до прийняття економічно необгрунтованих рішень, які наносять фінансовий збиток, чи до інших службових зловживань. Як наслідок втрачається довіра вкладників до кредитної системи в цій країні, що в результаті підриває довіру до самої держави і її фінансової системи з боку світового співтовариства;

· по-третє, відмивання «брудних» грошей, як уже було відзначено вище, додає прискорення зростанню і розвитку організованої злочинності.

Широкомасштабне відмивання нелегальних доходів давно вже стало загальносвітовою проблемою, яка потребує вирішення з боку всіх держав світу. Але насамперед треба, щоб самі держави визнали це діяння злочинним і внесли відповідні зміни і допов­нення у своє внутрішнє законодавство. Саме від цього став зале­жати успіх боротьби з цим серйозним і небезпечним видом зло­чинів в усьому світі.

 

Найважливішим правовим актом, який регулює про­блеми, пов'язані з боротьбою проти наркобізнесу, є Конвенція ООН про психотропні засоби 1971 р., яка значно розширює сферу міжнародного контролю на великий перелік синтетичних нарко­тиків. Цей документ ратифікували понад 140 держав.

Віденська конвенція 1988 р. відіграла важливу роль у розвитку міжнародного права і стала серйозним внеском в організацію інтернаціонального співробітництва в боротьбі з наркофізнесом і відмиванням грошей Інший важливий документ, який основою міжнародного співробітництва в боротьбі з наднаціональною організованою зло­чинністю, — "Конвенція в справах про відмивання доходів, отрима­них від здійснення злочину, їх виявлення, вилучення і конфіскацію", підписана в Страсбурзі 18 листопада 1990 р.

 

Запитання для самоконтролю:

 

1. Як здійснюється міжнародне співробітництво в боротьбі з відмиванням «брудних» грошей?

2. Як віддзеркалюється проблема кримінальноі відповідальності за відмивання «брудних» грошей у законодавствах іноземних краінах?

3. В чому полягають функціі та практична діяльність ФАТФ?

4. Яка роль Ради Європи в боротьбі з відмиванням «брудних» грошей?

5. Які існують проблеми «боротьби» з відмиванням брудних грошей в офшорних центрах?

6. Якою є специфіка відмивання «брудних» грошей у краінах ЦСЄ?

 

 


Читайте також:

  1. IV. ТИМЧАСОВА ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ
  2. Алгоритм розрахунку майбутньої вартості грошей за простими і складними відсотками
  3. Алгоритм розрахунку теперішньої вартості грошей за простими і складними відсотками
  4. Аналіз міжринкової взаємодії товарів і грошей
  5. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
  6. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ
  7. Аристотель розглядав дві форми грошей — гроші як простий засіб обігу товарів і як засіб обігу грошового капіталу.
  8. Б) еволюція грошей.
  9. Безготівковий оборот грошей та роль банків у його організації. Платіжні системи
  10. Вартість грошей
  11. Вартість грошей
  12. ВАРТІСТЬ ГРОШЕЙ В ЧАСІ І ЇЇ ВИКОРИСТАННЯ

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Програма лекційного курсу | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.021 сек.