Які міжнародні документи про права дитини існують

На початку ХХ століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв’язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.

Після Другої світової війни ООН прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об’єктом особливого нагляду і допомоги.

Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі.

Декларацію прав дитини мала для держав світу рекомендаційний характер. Тому в 1979 році Комісія ООН з прав людини розпочала розробку проекту Конвенції про права дитини. Робота над цим документом тривала десять років. 20 листопада 1989 року Конвенція про права дитини була одноголосно прийнята Генеральною Асамблеєю ООН. Це документ, у якому права дитини набувають сили норм міжнародного права. «Велика хартія вольностей для дітей», «світова конституція прав дитини» - такі назви одержала Конвенція в засобах масової інформації. Конвенція про права дитини є міжнародним стандартом відповідального, гуманного ставлення до дітей.

Права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18-ти років для існування і досягнення зрілості.

Конвенція ООН про права дитини містить вимоги, що гарантують свободу і гідність дітей, а також визначає умови, за яких вони можуть формуватись як особистості і громадяни. Вона проголошує дитину самостійним суб'єктом права.

Загальними принципами, що пронизують усю Конвенцію, є: визнання необхідності спеціальної охорони й турботи про дитину в силу її фізичної й моральної незрілості; найкраще забезпечення державами інтересів дитини; визнання права дитини на життя, виживання й розвиток; повага індивідуальності дитини та її поглядів; визнання права батьків виховувати дитину та відповідальність батьків за дітей; можливість в інтересах дитини альтернативного догляду за нею.

Поряд з визначенням прав усіх дітей і вимогою забезпечення та захисту їх, у Конвенції приділяється значна увага питанням спеціального захисту прав дітей, які опинилися в особливо скрутних обставинах: це діти-інваліди, діти-сироти, діти-біженці; діти в умовах збройних конфліктів; діти, які порушили закон; діти, позбавлені своїх батьків; експлуатовані діти; діти, які зловживають наркотиками.

Наприклад, щодо дітей-біженців держава зобов'язана надати їм захист і гуманітарну допомогу, а також допомогти у розшуку батьків, щоб возз'єднати дитину з її родиною. Що стосується, наприклад, економічної експлуатації дітей, то держави - учасниці Конвенції зобов'язані захистити дитину від виконання роботи, що може становити небезпеку для її здоров'я чи перешкоджати отриманню освіти. З цією метою держава встановлює мінімальний вік для вступу на роботу, тривалість робочого дня, умови праці неповнолітніх осіб тощо.

Держави-учасниці Конвенції беруть на себе також зобов'язання прийняти всі міри, щоб запобігти викраденню дітей, торгівлі дітьми, захистити їх від усіх форм сексуальної експлуатації.

Для Конвенції, незалежно від того, про чиїх дітей йде мова й в якій країні вони живуть, істотними є три принципи: 1) знання про існування Конвенції 2) розуміння проголошених у ній прав 3) підтримка зусиль щодо втілення їх у життя. У Конвенції закладений також важливий принцип: дитина має право знати свої права.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Чому діти потребують спеціального правового захисту	\|	Які права і свободи дитини їй гарантовані

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.