Якими є правові основи захисту прав жінок

Чому права жінок є окремою категорією прав? Це питання викликано самою історією людства. Адже у різних народів протягом століть жінки зазнавали жорстокої дискримінації й усіляких утисків. Ще сотню років тому поширеним явищем була експлуатація жіночої праці в домашньому господарстві та на виробництві.

Людство ніколи не жило у світі, який був би байдужим до статі, і боротьба за соціальну рівність полягала у тому, щоб можливості людини якомога менше визначалися статтю. Був період, коли здавалось, що цього можна досягнути на законодавчому рівні, закріпивши за жінками та чоловіками рівні права на освіту, участь у політичному житті, на рівну оплату за рівну працю і таке інше. Коли ж у середині XX століття цей егалітарний шаблон (егалітаризм – концепція, що пропонує створення суспільства з рівними можливостями з управління і доступу до матеріальних благ всім його членам) був досягнутий, виявилось, що він залишає місце для фактичної нерівності в усіх сферах життя.

Принцип рівності статей саме в XX ст. отримав визнання і закріплення як на рівні міжнародного, так і внутрішнього законодавства, створено юридичний механізм забезпечення реалізації принципу ґендерної рівності.

У найзагальнішій формі принцип рівності чоловіків і жінок закріплений у Статуті ООН як зобов’язання поважати права всіх незалежно від статі. У Загальній Декларації прав людини 1948 р. було проголошено, що люди рівні незалежно від раси, кольору шкіри, національності, віросповідання, а також статі. На основі Декларації пізніше були прийняті інші документи про соціальні, культурні та економічні права, низка конвенцій та рекомендацій ООН.

Чинне законодавство України де-юре гарантує жінкам та чоловікам рівні права. Згідно з частиною 3 статті 24 Конституції України рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок; встановленням пенсійних пільг і таке інше. Ці положення відповідають міжнародній Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., до якої нарівні з більш ніж ста країнами приєдналась і Україна. Принцип рівних прав чоловіків та жінок закріплено не лише в Конституції України, а й в інших законодавчих актах: Кодексі законів про працю, Сімейному, Кримінальному, Кримінально-процесуальному, Цивільному кодексах, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Законі України «Про зайнятість населення» тощо.

6) Що таке гендерна рівність

Гендерна справедливість передбачає справедливе ставлення до жінок та чоловіків у суспільстві та державі. Справедливість веде до рівності.

Коли мова йде про рівність статей як ідеал суспільно-політичного розвитку, це поняття може означати: а) формальну рівність (рівність юридична, закріплена законодавчо); б) рівність можливостей (надання певної законодавчо закріпленої переваги окремим соціально-демографічним групам для створення однакових умов на старті з іншими групами); в) рівність результату (цілеспрямоване забезпечення ліквідування перешкод для конкуруючих сторін, які можуть бути викликані попередньою дискримінацією).

Гендерна рівність передбачає однаковий статус для чоловіків та жінок. Найбільш загальне визначення гендерної рівності можна сформулювати так: гендерна рівність – це рівні права і рівні можливості для жінок і чоловіків у суспільстві, рівні умови для реалізації прав людини, участі в національному, політичному, економічному, соціальному та культурному розвитку, отримання рівних винагород за результатами такої участі.

Таким чином, гендерна рівність означає рівну оцінку суспільства схожого та відмінного між чоловіками та жінками, а також змінність ролей, які вони відіграють.

Вважається дискримінацією: ознака статі при прийнятті на державну службу та службу в органи місцевого самоврядування; ознака статі щодо висунення кандидатів у народні депутати України; пропозиція роботодавцями в оголошеннях вакансій лише для чоловіків чи лише для жінок. Не вважаються дискримінацією: спеціальний захист жінок під час вагітності, пологів і грудного вигодовування дитини; обов’язкова строкова військова служба для чоловіків; різниця в пенсійному віці для жінок і чоловіків.

Принцип гендерної рівності закріплений перш за все в Конституції України. Стаття 3 Конституції проголошує рівність чоловiкiв та жінок в усіх сферах життя. Окрім даної норми, гендерної рівності торкаються статті 21, 24, 51 Основного Закону. А згадувана частина 3 статті 24 Конституції України, безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні, наголошує на тому, що рівність прав жінок i чоловіків забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професiйнiй пiдготовцi, у праці та винагороді за неї i т. д. Утім відповідно до законодавства лише жінкам надається можливість поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловіки практично позбавлені такої можливості. Такий пiдхiд є характерною iлюстрацiєю формального розуміння принципу гендерної рівності.

Окрім цього Україна ратифікувала ряд міжнародних документів з цього питання: Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо до жінок 1979 року, Конвенція №156 про працюючих з сімейними обов'язками, підсумкові документи Всесвітньої конференції з прав людини (Вiдень, 1993 р.), Конвенцію про ліквідацію насильства щодо жінок, Міжнародні пакти про громадянські та політичні права та про соціальні, економічні та культурні права (1966 р.).

Утім ці документи носять виключно декларативний характер - вони не забезпечені механізмами реалізації, тобто фінансовими та органiзацiйними ресурсами для виконання даних зобов'язань. Крім того, громадянське суспільство в Україні сьогодні не є силою, здатною вплинути на гендерну ситуацію в країні. Отож, законодавче закріплення гендерної рівності не допомогло жінкам відчути себе більш рівноправними. Реальне життя українських жінок ще далеке від ідеалів рівноправ’я.

Гендерний аналіз українського суспільства дає змогу виявити так звані проблемні зони, які потребують активного втручання з боку держави та суспільства, і є відправними пунктами процесу формування гендерної політики. Серед них для України найгострішими вчені та політики називають сферу зайнятості, політичну сферу, охорону здоров’я, проблеми освіти, гендерне насильство, проблеми торгівлі людьми, становище жінок з особливими потребами та жінок, що виховують дітей-інвалідів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Як закріплюються права дитини в українському законодавстві	\|	Які основні проблеми існують в реалізації прав жінок і дітей

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.