Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Галицько-Волинська держава – правонаступниця Київської Русі

Перехід до феодального роздроблення. Природним результатом соціально-економічного і політичного розвитку Русі, зростання економічної і політичної могутності окремих місцевих центрів стало феодальне роздроблення. Формально початком цього періоду вважають 1132 р., коли київський великокняжий стіл, по смерті Мстислава, посів другий син Володимира Мономаха – Ярополк, і розпочалася жорстока боротьба між молодшими братами та дітьми Мстислава за право на цей престол.

До причин усобиць і феодального роздроблення необхідно віднести нерозвиненість політичної влади та адміністративного управління Київської держави, неврегульованість процедури успадкування державної влади в столиці і в князівствах, коли принцип наслідування по прямій лінії – від батька до сина – зіткнувся з принципом родового старшинства: від брата до брата, а від нього до старших племінників.

Формально вважалося, що Київська Русь як держава Рюриковичів продовжувала існувати й у XII, й у першій половині XIII ст. У ній лише змінилася форма державного устрою. Спочатку вона була ранньофеодальною централізованою монархією (як держава Хлодвіга Меровінга). А з початку XII ст. перетворилася у федерацію кількох монархій на чолі з найсильнішим (чи найпочеснішим) київським князем, тобто в сеньйориальну форму монархії. Єдиною залишалася територія, спільною була культура, діяли одні закони, одна церква. Загальнодержавні питання вирішували з’їзди князів-федератів – снеми.

На Русі склалася характерна для всіх тогочасних народів «феодальна драбина». Очолював її великий князь, якому формально підпорядковувалися князі окремих земель. Вони ділили землі на уділи меншим (удільним) князям. Ті призначали для управління маєтками й областями адміністрацію – посадників (намісників), тисяцьких (воєначальників), вірників (митників), тіунів тощо. Рада бояр у більшості князівств занепадає. Поступово перетворюється в общинні сходи й віче. Князь стає суддею, головнокомандувачем, адміністратором і навіть впливає на призначення єпископів і священиків.



Интернет реклама УБС

Фактично ж у середині ХІІ ст. Київська держава розпалася на 14 самостійних князівств: Муромське, Рязанське, Смоленське, Турова-Пінське, Полоцько-Мінське, Тмутороканське. На північному сході зміцніло Ростово-Суздальське князівство з центром у Володимирі-на-Клязьмі, що був заснований Володимиром Мономахом. На північному заході розкинулись володіння Новгородської республіки, на заході – Полоцька земля. Південно-західна частина Руської Землі (власне Русь) також роздробилася на окремі князівства – Київське, Переяславське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, Галицьке й Волинське.

Правонаступницею Київської Русі стала Галицько-Волинська держава, що існувала в 1199-1340 рр. Саме до неї відійшла київська спадщина: русько-полянське населення, територія, внутрішні проблеми й основні напрямки зовнішньої політики. До того ж, саме ця територія в кінці XII ст. дістає назву „Україна”, саме тут формується ядро української народності.

Галицька Земля відділилась від Києва після смерті Ярослава Мудрого. Тут утвердилася династія Ростиславичів, які правили близько 150 років. Особливістю Галичини було економічно сильне і політично впливове боярство. Причин цьому було кілька: 1) галицькі бояри походили з місцевої земельної аристократії, а не з князівських дружинників, яким давали землю за службу; 2) вони багатіли на торгівлі сіллю, запаси якої були у Прикарпатті; 3) як урядники князів, бояри збирали значне мито з купців, які проїздили Галичину – тут знаходилося перехрестя торгових шляхів; 4) найбагатші бояри могли наймати власні дружини; 5) віддаленість від Києва спонукала бояр у боротьбі з князями звертатися за допомогою до Польщі та Угорщини: вони вели власну зовнішню політику.

Галицька Земля складалася з трьох удільних князівств: Перемишльського, Теребовлянського і Звенигородського. У 1144 р. звенигородський князь Володимирко об’єднав їх в одне, столицею якого зробив місто Галич на Дністрі. Як окреме князівство, Галицька Земля досягла розквіту за сина Володимира, князя Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.).

Волинська земля стала самостійною державою у середині XII ст. за правнука Володимира Мономаха Мстислава Ізяславовича. Його син Роман Мстиславович остаточно встановив кордони князівства на заході Русі. Бояри Волинської землі залежали від свого князя, бо отримували маєтності за службу йому. Тому вони були більш віддані сеньйору, завжди його підтримували, корилися. Саме волинський князь об’єднав Галичину і Волинь в одну державу: скориставшись смертю в Галичині останнього Ростиславича, Роман Мстиславович у 1199 р. захопив Галич і утворив єдину Галицько-Волинську державу з центром у Галичі.

Державний устрій.Державний лад Галицько-Волинського князівства (королівства) зовні був схожий на устрій Київської Русі. Але в реальному житті, функціонуванні, повноваженнях та компетенції державні ролі князя, ради бояр, віча були дещо іншими.

Князеві(королеві) належала верховна законодавча, виконавча, судова, адміністративна та виконавча влада. Він очолював державу як суверен, керував збройними силами, зовнішньою політикою, фінансами (податки, карбування грошей). Проте абсолютної влади в державі князь не мав, вона обмежувалася впливовим боярством, особливо в Галичині, де боярський клан, як ми зазначали, сформувався з місцевої земельної аристократії ще родоплемінних часів. Політично сильні князі (Данило Романович) вели з ними криваву боротьбу, а слабі потрапляли під повний контроль. Другою особливістю державного ладу Галицько-Волинського князівства є дуумвірат – одночасне правління двох князів – одного на Волині (у Володимирі) другого в Галичині (Галичі, Львові, Холмі). Йдеться про співправління Данила та Василька Романовичів, Льва І Даниловича і Володимира Васильковича, Андрія та Лева ІІ Юрійовичів.

Боярська рада формально існувала як дорадчий орган центральної влади при князеві. Та фактично рада скликалася найбільш впливовими боярами, котрі прагнули обмежувати або регулювати владу князя. До її складу входили найбільші землевласники (бояри-аристократи), галицький єпископ, воєводи, намісники та суддя княжого двору (теж усі походженням з боярського стану). У часи занепаду влади князя бояри очолювали державу. Наприклад, Володислав Кормильчич (в роки малолітства Данила Романовича), або Дмитро Детько (після смерті Юрія ІІ).

Віче, як пряме воле- і правовиявлення населення, скликалося спорадично, або стихійно, чи князем, чи боярами в часи як зовнішньої загрози, так і внутрішньої міжусобної боротьби. Воно не мало чіткого регламенту, визначених повноважень та компетенції. Поступово його роль занепала і до ХІV ст. звелася нанівець.

Система управління була двірсько-вотчинною. Центральну виконавчу владу очолював двірський (дворецький) – керував князівським двором і вотчинами, чинив суд від імені князя, супроводжував його в поїздках. Печатник (канцлер) відав канцелярією, вів діловодство держави, охороняв печатку, керував писарями, перекладачами, архіваріусами. Стольник очолював фінансову систему, збройник забезпечував необхідним військо, отроки та дітські виконували різні доручення князя.

Місцеве управління належало призначеним князем у воєводства воєводам, у волості – волостелям, у містах – тисяцьким або посадникам. Найменшою адмінодиницею була сільська община, управляв якою виборний староста, але підпорядкований князівським урядовцям. Кожен на своєму місці був адміністратором, воєначальником та суддею. Судова влада не була відділена від адміністративної і складалася з державних, церковних та домініальних судів.

Отже, за формою правління Галицько-Волинська держава була феодальною монархією з сильною олігархічною верхівкою в особі боярства.

Суспільний лад.Як і в Київській Русі, у Галицько-Волинській державі існувала певна структура суспільства, де кожній групі визначалося чітко окреслене місце. Населення поділялося на вільних, напіввільних та невільних людей. До категорії вільних належали бояри, духовенство, частина сільського та міського населення. Провідну роль у державному житті князівства відігравала аристократія (Рюриковичі) та знать – боярство, котре поділялося на велике, середнє та дрібне. Великі (знатні) бояри являли собою крупних землевласників, володіли спадковими маєтностями, вотчинами, посідали найвищі посади в державі. Дрібні та середні служили князю або великому боярину, тримали землю до кінця служби, до кінця життя, довічно (з правом передачі у спадщину). Духовенство поділялося на біле та чорне, воно володіло спадковими землями (якщо син священика переймав посаду батька) та залежними селянами (монастирі), не платило податків, звільнялось від обов’язків перед князем.

Селяни традиційно іменувалися смердами, які жили общинами. Особисто вони були вільні, але економічно (поземельно) залежали від власника землі – князя (держави), боярина, монастиря і платили їм “татарщину” (гроші державі), “серебщину” (грошовий оброк), дякло (натуральний оброк) та відбували повинності (громадські роботи).

Жителі міст – міщани, граждани – поділялися на заможну купецько-лихварську верхівку (мужі градські, містичі), котра захопила міське управління і підтримувала владу князя. Середній прошарок складали ремісники, майстри, дрібні торговці, які об’єднувалися в корпорації – цехи, вулиці, братчини, сотні, ряди зі своєю казною та на чолі з старостою. До міських низів належали “робітні люди”, “люди менші” тощо, тобто вся біднота та робоча сила, яка цілком залежала від перших двох груп.

Категорію напіввільних складали закупи – селяни-боржники, котрі збіднівши, втрачали економічну самостійність і потрапляли в кабалу до бояр, беручи в борг зерно, худобу, інвентар, землю, гроші.

На останній нижній сходинці суспільної драбини знаходилися невільники, яких як і в часи Київської Русі називали холопами (хлопами). Проте їхня експлуатація в умовах Галичини та Волині не була вигідною і їх поступово перетворювали в кріпаків, надаючи землю і можливість вести власне господарство. Холопи в правовому відношенні цілком залежали від власника, були частиною його майна і приватною власністю.

 


Читайте також:

  1. Автономні утворення у зарубіжних державах
  2. Архітектура та образотворче мистецтво Київської Русі
  3. Архітектурні пам’ятки Київської Русі
  4. Берестейський мирний договір УНР з державами німецько-австрійського блоку. Падіння радянської влади в Україні
  5. Боротьба Київської Русі з монголо-татарською навалою
  6. В «Листах про віротерпимість» він твердить, що держава не повинна втручатися в релігійні переконання своїх громадян, вимагаючи від них лише виконання громадянських обов'язків.
  7. Великі князі Київської Русі та їхня державотворча політика
  8. Виберіть серед держав ту, що утворилася у 1449р. і зазначте, яку політику щодо укр. земель проводили її правителі у ХУ ст., коли ця держава припинила своє існування.
  9. Видовий ряд зброї у Київської Русі. Особливості «місцевого» типу меча.
  10. Визначте соціально-економічні та політичні фактори утворення Київської Русі.
  11. Виникнення грошей у державах Стародавнього світу
  12. Виникнення і становлення Київської Русі (кінець IX-X ст.). Перші князі, їх роль в розбудові держави.

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Протодержави епохи Великого переселення народів. | Цивільне право.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.