Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

Абзац (нім. Аbsatz - уступ) – відступ у початковому рядку тексту документа.

Абревіатура (італ. abbreviatura, від лат. abbrevio - скорочую) складноскорочене слово, утворене з усічених слів вихідного словосполучення чи з усічених компонентів вихідного складного слова.

Автобіографія(грец. аutos – сам, bios – життя і grapho - пишу) – офіційний документ, у якому особа власноручно подає опис свого життя та діяльності в хронологічній послідовності.

Адрес – письмове вітання особи чи організації, переважно з нагоди ювілею, визначної події тощо.

Адреса– місце проживання чи перебування особи; місце розташування підприємства, організації чи установи.

Адресант (нім. Adressant) – суб’єкт мовлення, мовець; особа чи установа, яка відправляє документ.

Адресат (нім. Adressat) – слухач чи читач; особа чи установа, якій надіслано документ.

Акт(від лат. actus, ago – приводжу в рух) – офіційний документ, складений кількома особами на підтвердження встановлених фактів або подій.

Активний словник– це запас слів, якімовець активно використовуєв усній та писемній мові.

Анкета – документ, що є трафаретним текстом, що містить перелік питань щодо певної теми і місце для відповідей для них.

Анонс(від фр. annonce – повідомлення, оголошення) –повідомлення прозаплановані події з культурного життя суспільства.

Анотація (від лат. annotatio – письмова помітка, зауваження) – письмовий похідний текст, що містить коротку, стислу інформаційну характеристику книги, статті, рукопису тощо.

Арго(фр. argot - жаргон) – мова вузької соціальної чи професійної групи, створювана з метою мовного відокремлення, характеризується наявністю слів, незрозумілих для сторонніх.

Архаїзми(від грец. аrchaios - стародавній) – застарілі для певної епохи назви предметів та явищ, звороти, форми слів, афікси, що вийшли з активного пласта лексики, але використовуються в мовленні як стилістичні синоніми сучасних слів для створення піднесеної тональності або як засіб створення сатиричного і комічного.

Атестат (від лат. attesto - підтверджую) – офіційний документ, що засвідчує закінчення навчання.

Афоризм(гр. aphorismos – cтислий вираз) – влучні та яскраві образні вислови, що походять із літературних, історичних, філософських джерел, фольклору, які широко вживаються і мають експресивне забарвлення.

Багатозначність – здатність слова мати одночасно кілька значень.

Бланк –стандартний аркуш паперу з відтвореними на ньому незмінними реквізитами документа і місцем, відведеним для фіксації інформації.

Витяг – копія документа, що відтворює тільки його частину і засвідчена в установленому порядку.

Витяг з протоколу– це відтворення частини протоколу, яка стосується розгляду окремого питання.

Відпуск – повна копія відправленого з установи документа, яка залишається у відправника.

Висновок – документ, що містить висновкові положення установи, фахівця щодо певного питання чи документа.

Вказівка – розпорядчий документ, що укладається керівною особою органів управління і має організаційно-методичний характер.

Віза – підпис посадової особи на документі, що засвідчує її згоду зі змістом документа чи ознайомлення з ним; цей реквізит складається з особистого підпису особи, що візує і дати.

Власне українська лексика – слова, що утворилися в українській мові в період її формування й історичного розвитку.

Волюнтативна функція мови (від лат. voluntas - воля) – функція вираження волі мовця.

Вульгаризми – (від лат. vulgaris – брутальний, звичайний) – неприйняті в літературній мові грубі чи лайливі слова або звороти.

Герб (від нім. Erbe - спадщина) – розпізнавальний знак держави, міста, роду, зображення на прапорі, монеті, документі.

Говірка – найдрібніша діалектна одиниця, поширена на невеликій території.

Граматика (від гр.grammatike, gramma – літера, написання) – розділ мовознавства, що вивчає закономірності побудови, змін та утворення форм слів певної мови.

Гриф– позначка про ступінь таємності, затвердження, терміновості виконання документа.

Дата – число, місяць і рік укладання чи затвердження документа.

Диплом – документ, що засвідчує закінчення навчального закладу, здобуття вчених звань, присвоєння наукових ступенів; нагорода переможцям та учасникам конкурсів, змагань.

Діловодство– діяльність, що охоплює питання документування та організацію роботи з документами в процесі здійснення управлінських дій.

Довідка – довідково-інформаційний документ, що містить опис і підтвердження певних фактів чи подій.

Договір – кадрово-контрактовий документ, що фіксує угоду двох чи більше сторін (осіб) про встановлення, зміни або припинення громадянських прав і обов’язків.

Документ (від лат. documentum – повчальний приклад, взірець) – основний вид писемного ділового мовлення, що є засобом фіксації на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності та результати розумової діяльності людини.

Ділова лексика – слова й усталені звороти, що виконують функцію офіційного спілкування, вживаються в документах, усній діловій практиці.

Ділова мова – офіційно-діловий стиль, що використовується мовцями у сфері діяльності державних та громадських установ.

Доповідна записка – довідково-інформаційний документ, адресований керівникові установи з інформацією про факти, явища, про виконану роботу з висновками та пропозиціями автора.

Доповідь –документ, в якомурозглядають певні питання, роблять висновки та пропозиції.

Доручення –офіційний документ, що фіксує двосторонню угоду згідно з якою одна сторона зобов’язується виконувати від імені іншої певні юридичні дії.

Дублікат(від лат. dublicatus - подвоєний) – ідентичний примірник документа, що створюється на заміну оригіналу в разі його втрати.

Евфемізми (гр. euphemismos, від eu – добре і phemi – говорю, що означає „пом’якшений вираз”) – слова і вирази, що вживаються з метою уникнення слів із грубим, непристойним змістом.

Експресивна функція мови – функція мови, яка полягає в тому, що мовець через конкретне висловлювання передає співрозмовникові інформацію про свій фізіологічний і психічний стан.

Емотивна функція мови (лат. emotum – збуджувати, хвилювати) – функція вираження почуттів, емоцій, переживань тощо.

Епістолярний стиль (лат. epistola – лист, послання) – стиль листів, письмового спілкування людей у сфері побуту, приватного життя, виробництва та ділових стосунків.

Естетична функція – функція, що пов’язана з емотивною функцією мови і полягає у використанні образних можливостей мови для впливу на читача (слухача).

Етикет (фр. etiquette) – установлені норми поведінки і правила ввічливості в якому-небудь товаристві.

Етимологія (гр. etymologia, від etymon – істина і logos – слово, вчення) – розділ мовознавства, який вивчає походження та історію окремих морфем та слів.

Етнолінгвістика (від гр. ethnos – народ і лінгвістика) – розділ лінгвістики, що вивчає зв'язок мови з життям народу, відображення в мові фольклору та міфів культури нації.

Єдина державна система діловодства (ЄДСД) – комплекс основних положень, норм і правил, які регламентують процеси діловодства.

Жанр (фр. genre, від лат. genus (generis) - рід, вид) – різновид функціонального стилю, форма мовного спілкування, продиктована певними умовами побудови цілісного висловлювання.

Жаргон (фр. jargon - базікання) – соціальний діалект, яким користуються мовці, об’єднані спільними інтересами, захопленнями, віком, соціальним статусом.

Загальновживана лексика – лексика, яку використовують усі мовці незалежно від професії, освіти, соціального статусу тощо.

Заголовок до тексту – реквізит, що містить в собі головну ідею (тему тексту).

Заповіт – особистий документ, в якому викладено волевиявлення заповідача щодо розпорядження належним йому майном іншим особам.

Запозичення –слова, засвоєні українською мовою з інших мов.

Запрошення – інформаційний документ, що адресується конкретній особі і містить пропозиції щодо участі в певному заході з проханням взяти в ньому участь.

Застарілі слова – слова, які вийшли із активного вжитку в літературній мові.

Заява – документ, який містить прохання або пропозицію однієї чи кількох осіб, адресовану установі або посадовій особі.

Звертання – слово або сполучення слів, яке називає особу чи предмет, до яких звертається мовець.

Звіт – документ, що містить відомості про виконання плану, завдання, доручень тощо.

Інструкція – правовий документ, який укладається чи затверджується органом управління з метою встановлення певних правил, що регулюють спеціальні сторони діяльності організацій, установ, посадових та приватних осіб.

Індекс (від лат. index – показник, список) – реквізит, що присвоюється документам у процесі обліку та їх виконання.

Історизми – застарілі слова, що вийшли з ужитку в зв’язку зі зникненням тих реалій, які вони називали.

Канцеляризми – слова, словосполучення, конструкції, властиві переважно офіційно-діловому стилю.

Класифікація документів – поділ документів на групи за узагальнюючими ознаками.

Кліше (фр. cliché - відбиток) – стандартні, усталені мовні звороти, повторюваність яких зумовлена позамовними чинниками чи жанром спілкування.

Когнітивна (пізнавальна) функція мови – відображає зв'язок мови з мисленням.

Комерційна таємниця – відомості, пов’язані з виробництвом, управлінням, фінансами, що не є державною таємницею, розголошення чи витік яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта діяльності.

Комунікативна функція мови – функція спілкування, обміну інформацією.

Комунікація (лат. communication, від communicio – пов’язую, спілкуюсь) – спілкування, передавання інформації, думок, волевиявлень людини мовними засобами.

Контекст (лат. contextus – тісний зв'язок, поєднання) – мовне оточення певної одиниці, особливості вживання її поряд з іншими одиницями.

Контракт – правовий документ, що засвідчує домовленість між партнерами (установою та працівником) про засади спільної діяльності.

Конфесійний функціональний стиль – стиль, що забезпечує спілкування людей у релігійній сфері.

Конфіденційний документ – таємний, той, що не підлягає розголошенню.

Копія документа (від лат. copia – велика кількість) – точне відтворення оригіналу.

Кореспондент – особа чи установа, з якою ведеться листування.

Культура мова (мовлення) – володіння нормами усної та писемної літературної мови в різних сферах суспільної комунікації.

Лексика (гр. lexikos – cловесний, словниковий) – словниковий склад мови.

Лексикографія – (від гр. lexikon – словник і grapho – пишу) – розділ мовознавства, що займається теорією і практикою укладання словників.

Лексикологія (від гр. lexikon – словник і logos - слово) – розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови.

Лексикон (від гр. lexikon – словник) – запас слів і виразів, властивих певній особі чи галузі людської діяльності.

Лексичне значення слова – закладений у слові зміст, який визначається співвіднесеністю слова з відповідним поняттям.

Лекція(від лат. lectio – читання вголос) – усний інформаційний жанр, головним чином наукового спілкування.

Лист –це поширений вид документації, один із способів обміну інформацією.

Літературна мова – унормована, стандартна, правильна з погляду усталених норм форма національної мови, що є взірцевою для її носіїв.

Літературна норма – вироблені в писемно-літературній практиці правила використання мовних одиниць.

Ментальність – відображений у мові своєрідний спосіб мислення, світовідчуття і світосприйняття, характерний для індивідуальної та колективної свідомості.

Метафора (гр. metaphora – переміщення, віддалення) – один з основних тропів, який полягає в перенесенні ознак з одного предмета на інший за схожістю чи контрастністю.

Метонімія (гр. metonymia - перейменування) – різновид тропа, близького до метафори, в якому переноситься значення слів з певних явищ та предметів на інші за суміжністю.

Мова – складне суспільне явище, якому властиві такі ознаки: найважливіший засіб людського спілкування; засіб самоідентифікації й вираження ментальності нації; засіб формування думки.

Мовлення – мова в її конкретному виявленні як засіб спілкування; процес здійснення мовної діяльності.

Мовець –той, хто говорить, здійснює мовну діяльність.

Мовний етикет – система загальноприйнятих у суспільстві формул спілкування, зокрема стійких висловів для встановлення, підтримання та завершення комунікації.

Монографія(гр. monos – один і grapho - пишу) – наукове видання, присвячене дослідженню однієї теми чи проблеми, виконане одним чи кількома авторами.

Морфологія(від гр. morphe – форма і logos – слово, вчення) – розділ граматики, що охоплює вчення про структуру слова, форми словозміни, учення про частини мови і властиві їм способи словотворення.

Наказ – основний розпорядчий документ, який видає керівник підприємства, організації чи установи на правах єдиноначальності і в межаж своєї компетенції.

Нарада – спільне обговорення важливих питань і ухвалення рішень у всіх сферах громадського й політичного життя.

Науковий функціональний стиль – стиль наукових праць, мета яких нагромаджувати знання, досвід у галузі науки, техніки, встановлювати закономірності розвитку явищ, процесів.

Нова українська літературна мова – мова, що умовно веде свій початок з часу виходу в світ „Енеїди” І.П.Котляревського (1798 р.).

Номінативна функція мови – функція називання (номінації) об’єктів дійсності, їхніх властивостей та відношень між ними.

Нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного державного органу, в якому закріплено формально-обов’язкове правило поведінки загального типу.

Оголошення – інформаційний документ, в якому подається інформація, адресована певному колу зацікавлених осіб.

Однозначність – наявність у слова тільки одного значення.

Оксиморон (гр. oxymoron – різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект.

Омоніми (гр. homonimos - однойменний) – слова та їх форми, що вимовляються чи пишуться однаково, а значення мають різне.

Ономастика (гр. onomastike – майстерність давати імена) – розділ мовознавства, що вивчає історію виникнення, розвитку власних імен.

Оратор – людина, яка вправно володіє красномовством і вміє змістовно спілкуватися на будь-яку запропоновану тему.

Ораторський стиль (лат. orator від oro - говорю) – стиль усного публічного виступу, розрахованого на різноспрямований вплив на слухачів.

Організація роботи з документами – створення умов, що забезпечують документообіг, пошук, передачу документів на зберігання в архіві.

Оригінал (від лат. originalis – первинний, справжній) – перший, основний примірник документа.

Орфограма(від гр. orthos – прямий, правильний і gramma – буква, запис) – написання, що відповідає правилам орфографії.

Орфографічна норма – усталена система правил письма у відповідній мові.

Орфографія – система правил написання слів та їх значущих частин (морфем); уживання великої та малої літер; переносу слів із рядка в рядок.

Орфоепічна норма – правила вимови голосних і приголосних звуків, сполучень звуків у словах, словосполученнях і реченнях, правила вимови окремих граматичних форм, особливості вимови іншомовних слів, норми наголошування та інтонації.

Орфоепія (від гр. orthos – прямий, правильний і epos – слово, мова) – система загальноприйнятих правил, що визначають норми літературної вимови.

Особова справа – сукупність документів, які містять найповніші матеріали, що характеризують особистість і службову діяльність працівника.

Офіційний документ – документ, створений установою чи посадовою особою й оформлений в установленому порядку.

Офіційно-діловий стиль –стиль, що обслуговує адміністративно-господарську діяльність, законодавство та інші ділянки пов’язані з діловодством, звітністю та документацією; є необхідним для зв’язку державних і громадських установ як між собою, так і з населенням, для оформлення різного роду документів.

Пароніми(від гр. para – біля, коло і onyma – ім’я ) –схожі за формою споріднені та неспоріднені слова, що розрізняються своїм значенням.

Паспорт –особистий офіційний документ, що посвідчує особу власнику, його громадянство.

Переносне значення слова – одне із значень багатозначного слова, що пов’язане з прямим значенням і виникло внаслідок перенесення назви на інший предмет чи явище за подібністю, суміжністю чи функцією.

Перепустка – засвідчувальний документ, що дає право працювати в тій чи іншій установі, організації.

Підстава – причина, достатній привід, який арґументує дію чи вчинок.

План – довідково-інформаційний документ, що встановлює перелік робіт чи заходів, що заплановано до виконання, їх послідовність, обсяг.

Повідомлення – довідково-інформаційний документ, який інформує про певний захід з пропозицією взяти у ньому участь.

Положення –організаційно-розпорядчий документ, що встановлює основні правила діяльності органів управління, їх структурних підрозділів, а також підпорядкованих установ, організацій, визначає порядок утворення, права, обов’язки та організацію роботи.

Посвідчення –особистий офіційний документ, який засвідчує особу й посаду того, хто виконує службове доручення, окреслює його повноваження, місце й термін виконання.

Постанова –правовий акт, що приймається вищими та деякими центральними органами управління з метою розв’язання найбільш важливих і принципових завдань, що стоять перед цими органами, та встановлення норм і правил поведінки.

Пояснювальна записка –службовий документ, яким інформують керівника установи про події, що сталися, про виконання певних завдань, доручень.

Правила –службові документи організаційного характеру, в яких формулюються настанови або вимоги, що регламентують визначений порядок дій, поведінку.

Прес-реліз –документ, в якому установа подає інформацію про певну подію або захід до засобів масової інформації.

Приказка – влучний, афористичний, іноді римований вислів, що не має властивого прислів’ю повчального змісту.

Прислів’я – стійкий народний вислів, який у стислій, влучній формі передає життєвий досвід, суспільну думку, емоційно-експресивну оцінку явищ.

Просторіччя – форма національної мови, яка разом із народними говорами становить народно-розмовний стиль.

Протокол – документ, що фіксує хід обговорення питань і прийняття рішень на зборах, нарадах, конференціях, засіданнях.

Професіоналізми – слова або вислови, властиві мові людей певного ремесла, фаху.

Пряма мова (лат. oratio recta) – дослівне відтворення чужого висловлення, супроводжуване реплікою-коментарем мовця (словами автора).

Публіцистичний стиль – стиль засобів масової інформації, виконує функцію формування масової свідомості, впливу на неї через добір інформації.

Рапорт (від фр. rapporter - приносити) – повідомлення про важливу подію керівництву або вищій установі, звіт про виконання зобов’язань.

Регламент (від лат. regula – правило) – порядок ведення засідань, зборів, конференцій, нарад.

Резолюція – (від лат. resolution - дозвіл) – письмова вказівка керівника установи виконавцю про характер і терміни виконання документа; рішення, постанова з’їзду, комітету; завершальна частина судового рішення.

Резюме (від фр. resume - висновок) – короткий виклад суті документа.

Реквізити– обов’язкові елементи службового документа.

Рекомендаційний лист – документ, який подають у ситуації клопотання про посаду, влаштування на нову відповідальну роботу, подання на здобуття стипендії, гранту тощо.

Реферат (від лат. refero - доповідаю) – письмовий (або усний) виклад змісту наукової праці, результатів наукової діяльності.

Рецензія (від лат. recensio - розгляд) – невеличка стаття, яка містить критичне осмислення первинної продукції (наукової праці, вистави, фільму).

Риторика (грец. rhētorikē – ораторське мистецтво) – це наука про красномовство.

Розділ – це графічно виділена частина великого за обсягом документа.

Розмовна мова – різновид літературної мови, вживаний у повсякденному спілкуванні.

Розмовний стиль – стиль, яким мовці послуговуються в побутових ситуаціях спілкування; він характеризується вживанням розмовно-побутової лексики з активним використанням емоційної інтонації, жестів, міміки.

Розписка – офіційний документ, який укладають на підтвердження певної дії.

Розпорядження – це організаційно-розпорядчий документ, що укладається одноособово керівником з метою вирішення оперативних питань.

Рубрикація – членування тексту на складові частини, графічне відділення однієї частини від іншої, використовуючи заголовки заголовки, нумерації.

Свідоцтво – факультативна назва повідкових документів (свідоцтво про народження, одруження, закінчення курсу навчання).

Синекдоха (грец. synekdochē - співвіднесення) – вид тропа, переносне вживання назви частини предмета замість цілого, однини замість множини або навпаки.

Синоніми (грец. synōnymos - однойменний) – слова, відмінні за звучанням, але однакові чи близькі за змістом.

Синонімічний ряд – група слів або фразеологізмів, об’єднаних спільним значенням.

Синтаксис (грец. syntaxis – побудова, устрій) – розділ граматики, який вивчає способи поєднання слів у словосполучення і речення, а також поєднання простих речень у складні.

Система документації – сукупність документів, що пов’язані за ознаками призначення, походження, виду, сфери діяльності та єдиних вимог до їх оформлення.

Скарга– офіційний документ, в якому адресант веде мову про порушення його прав, інтересів і висловлює прохання вжити необхідних заходів.

Складне слово – слово, утворене поєднанням двох або більше основ (коренів).

Складнопідрядне речення – складне речення, частини якого нерівноправні за змістом та граматично, поєднані підрядним сполучником чи сполучним словом.

Складносурядне речення – складне речення, частини якого рівноправні за змістом та граматично, поєднані сурядними сполучниками.

Сленг (англ. slang - жаргон) – різновид професійного мовлення, слова та вирази, якими послуговуються спілкувальники різних вікових груп, професій, соціальних прошарків.

Слова автора – слова, що супроводжують пряму мову, вводять у текст чуже мовлення і засвідчують його належність.

Словник – упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку опис слів.

Слово – це мінімальна структурно-семантична одиниця мови, що вільно відтворюється в мові і слугує назвою предметів, їх властивостей, процесів, явищ дійсності.

Словосполучення – синтаксична одиниця, що є смислово-граматичним об’єднанням двох або більше повнозначних слів на основі підрядного синтаксичного зв’язку.

Словотвір – розділ мовознавства, що вивчає будову слів та способи їхнього творення.

Службова записка – довідково-інформаційний документ, в якому йде мова про виконання певного обсягу роботи, що надсилається однією посадовою особою іншій.

Службовий лист – офіційний документ, що слугує засобом обміну інформацією і оперативного управління процесами діловодства.

Службові слова – неповнозначні слова, що служать для синтаксичних зв’язків між повнозначними словами.

Сполучні слова – повнозначні слова, що приєднують підрядну частину до головної і виконують роль члена речення.

Сполучник – службова частина мови, яка поєднує однорідні члени речення, частини складного речення і окремих речень.

Стандарт (від англ. standart - зразок) – документ, що встановлює єдині норми та вимоги до укладання документів.

Статут (від лат. statutum, statuo – встановлюю, вирішую) – організаційно-розпорядчий документ, що є юридичним актом, який визначає структуру, функції, взаємовідносини організації з іншими установами, підприємствами; зведення правил, положень, які регулюють організацію діяльності установи, підприємства тощо.

Стаття – науковий чи публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі чи газеті.

Стиль (лат. stilus (stylus) – загострена паличка для письма) – функціональний різновид літературної мови, зумовлений сферою, змістом, завданнями спілкування, світоглядом мовців, що впливає на вибір мовних одиниць.

Ступені порівняння – словозмінна категорія якісних прикметників і прислівників, що репрезентує різницю у вияві якості предметів або дій через їх порівняння.

Табу – заборона вживання лайливих, вульгарних, нецензурних слів, зумовлена культурними та моральними чинниками.

Тавтологія (грец. tautologia, від tauto – те саме i logos - слово) – повторення змісту частини вислову або цілого вислову.

Текст(лат. textum – тканина, побудова) – зв’язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується змістовою і структурною завершеністю.

Телеграма – довідково-інформаційний документ, який містить інформацію, що передається за допомогою засобів телеграфного зв’язку.

Телефонограма – службовий документ, що містить оперативне повідомлення, передане телефоном з особливим способом передачі тексту.

Термін (лат. terminus – межа, кордон) – слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з різних галузей знань.

Термінологія – 1) система термінів певної галузі науки, мистецтва, політики тощо; 2) розділ лексикології, який вивчає терміни.

Терміносистема – система термінів певної галузі науки, мистецтва, техніки та ін., яка враховує лексико-семантичні й словотвірні зв’язки між словами-термінами.

Типові документи – нормативні й розпорядчі документи, в яких зазначають організацію роботи установ і є зразками для укладання установами однойменних документів з урахуванням специфіки їх діяльності.

Трафаретний документ –документ, що має надрукований стандартний текст і конкретний зміст, що його доповнює.

Троп(грец. tropos - зворот)– слово, вживане у переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень.

Трудова книжка – офіційний документ установленого зразка, в якому фіксують відомості про трудову діяльність особи, нагороди, заохочення і служить основою для встановлення трудового стажу.

Трудова угода – документ, який регламентує стосунки між установою і позаштатним працівником.

Україністика – галузь філології, що вивчає українську мову, літературу, словесний фольклор.

Українознавство – наукова галузь про природу, населення, історію, фольклор, літературу, мову, матеріальну і духовну культуру українців, державний устрій України.

Українська мова – мова української нації, державна мова України.

Факсограма (факс, телефакс) – одержана на папері копія документа, що передається каналами телекомунікативного зв’язку.

Фатична функція мови– контактовстановлювальна, яка привертає увагу слухача, готує його до сприймання інформації.

Філологія(від грец. phileō – люблю і logos - слово) –сукупність гуманітарних наук (мовознавство, літературознавство, текстологія, джерелознавство, палеографія), що вивчають мову, літературу, культуру через мовно-стилістичний аналіз текстів.

Фонетика (грец. phōnētikos – звуковий, голосовий) – розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови.

Формуляр – зразок побудови форми документів, встановлений згідно з єдиним державним стандартом.

Фразеологізм – лексично неподільне, стійке у своїй будові, цілісне за значенням словосполучення слів, що відтворюється в мові.

Фразеологія (від грец. phrasіs – вираз і logos - слово) – розділ мовознавства, що вивчає фразеологізми.

Функції мови – роль мови, її призначення, використання в суспільстві.

Функціональні стилі – різновиди літературної мови, які виокремлюються відповідно до колективно усвідомлюваних типів спілкування і функцій мови у різних сферах суспільної комунікації.

Характеристика – офіційний особистий документ, в якому подається оцінка ділових та моральних якостей особи.

Художній функціональний стиль – один із функціональних різновидів літературної мови, що передбачає використання таких мовних засобів, вибір яких обумовлений ідейно-образним змістом і реалізацією естетичної функції.

Цензура(лат. – censura, від censo – роблю опис) – контроль офіційної влади за змістом, випуском у світ і поширенням друкованої продукції, творів образотворчого та кіномистецтва, радіо- і телепередач, щоб не допустити поширення ідей, інформації, що визначаються владою небажаними або шкідливими.

Циркуляр (від лат. circulus – коло, cirkularis – круговий) – інструктивний лист вищого органу з додатками і роз’ясненнями до раніше укладеного документа.

Цитата (нім. Zitat, від лат. cito – наводжу, проголошую) – дослівно відтворений у тексті уривок з іншого твору, чиєсь висловлювання з вказівкою на автора.

Шифр (франц. chiffre - цифра) – у бібліотечній справі – умовне позначення місця книги на бібліотечних полицях, документальних матеріалів – в архівосховищах.

Штамп(від нім. Stampe - печатка) – відбиток штемпеля на документі; шаблон, трафарет.

Штемпель – прилад для одержання відбитку, печатки.

Юридична сила – властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і взаємозалежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в державному апараті.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Синтаксис писемного мовлення	\|	СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.025 сек.