Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Лекція 2 Принципи і методи педагогічної корекції

1. Основні положення корекційної діяльності.

2. Принципи корекційно-педагогічної діяльності.

3. Методи педагогічної корекції.

 

Зміст корекційної роботи, процес визначення її основоположних компонентів і провідних напрямків діяльності, особливості проведення діагностики і технології колекційного процесу є предметом вивчення спеціальної психології і педагогіки, об’єктом уваги дефектологічної науки. У психолого-педагогічній літературі на сьогодні відсутні системні дослідження корекційно-педагогічної діяльності, не ведеться цілісне вивчення взаємозв’язку між корекційною діяльністю і єдиним педагогічним процесом.

В перекладі з латинської мови слово "корекція" позначає часткове виправлення або зміну.

У Педагогічній енциклопедії поняття корекція визначається як виправлення (часткове або повне) недоліків психічного і фізичного розвитку за допомогою спеціальної системи педагогічних прийомів і заходів. Корекція розглядається як педагогічна дія, яка не зводиться до тренувальних вправ, спрямованих на виправлення окремо взятого дефекту, а має на увазі дію на особистість дитини в цілому.

Корекція розвитку – сукупність педагогічних і психологічних впливів, спрямованих на виправлення, компенсацію недоліків, відхилень в психічному та фізичному розвитку дитини. Включає як корекцію окремих дефектів, так і цілісний вплив на особистість.

Корекційні технології – це сукупність знань про способи та засоби проведення корекційно-педагогічного процесу.

Метою корекційно-педагогічної діяльності є усунення або зменшення неузгодженості між встановленою (нормальною) і реальною (має відхилення) діяльністю. Важливим в корекції є правильне врахування величини і характеру неузгодженості і оперативне виправлення цієї невідповідності між нормою і відхиленням. Корекція розглядається як шлях або спосіб подолання і ослаблення психофізіологічних недоліків через формування відповідних життєво необхідних якостей в ході навчально-виховного процесу або різних видів діяльності дітей (учбова, трудова, ігрова тощо).

Представники корекційної педагогіки приходять до висновку, що не існує окремої програми корекційної роботи, вона проводиться на тому навчальному матеріалі, який є змістом того чи іншого предмету, тобто говорять про корекційну спрямованість освітнього процесу.

Отже, корекційно-педагогічна діяльність – це складне психофізіологічне і соціально-педагогічне явище, що охоплює весь освітній процес (навчання, виховання, розвиток), виступаючи як єдина педагогічна система, куди входять об’єкт і суб’єкт педагогічної діяльності, її цільовий, змістовний, операційно-діяльнісний і оцінно-результативний компоненти. Тому разом із діагностико-корекційною, корекційно-розвивальною, корекційно-профілактичною існує і виховно-корекційна, і корекційно-навчальна, і психокорекцій на діяльність. Корекційно педагогічний процес розглядається як єдиний освітній процес, в який входять навчання, виховання і розвиток. Корекційний розвиток як спеціально організований і спрямований процес не може існувати поза корекційним навчанням і вихованням. Оскільки розвиток дитини здійснюється в ході навчання і виховання, то природно і корекційна дія буде присутня в цій діяльності.

Найбільш глибоко психолого-педагогічну суть корекційної діяльності і її профілактичну спрямованість розкрили психологи і психотерапевти (С.А.Бадмаєв, Г.В.Бурменська, О.А. Карабанова, А.Г.Лідері, А.С.Співаковська та ін.)

Ск робоче визначення з педагогічної точки зору можна дати такий варіант

 

Корекційно-педагогічний процес – це складна система, що включає як стратегічні, так і тактичні завдання. Стратегічні – розробка корекційних програм і комплексів. Тактичні – розробка методів і корекційних технік, вибір форми проведення корекційної роботи, підбір груп, режим занять.

 

Корекція розвитку і поведінки базується на таких фундаментальних положеннях педагогіки:

1. Особистість – це цілісна психологічна структура, яка формується в процесі життя людини на основі засвоєння нею суспільних форм свідомості та поведінки.

2. Психічний розвиток і формування особистості дитини можливі тільки в процесі спілкування з дорослим.

3. Важливу роль у психічному розвитку дитини відіграє формування провідного виду діяльності (у дошкільників – гра, у молодших школярів – навчальна діяльність).

4. Розвиток дитини з особливими потребами відбувається за тими ж законами, що й звичайної. При наявності певних, продуманих умов всі діти мають здатність розвиватися.

Система допомоги дітям з особливими потребами включає:

1. Медичну допомогу (лікування основного захворювання, підтримуюча терапія, лікувальна фізкультура, масаж та ін.).

2. Педагогічну допомогу (навчання та виховання за певними програмами в спеціальних дошкільних закладах, школах).

3. Психологічну допомогу (психологічна корекція, оптимізація сімейного клімату).

4. Соціальну допомогу (надання можливості працювати, допомога непрацездатним та ін.).

Види корекції розвитку:

1. За характером спрямованості

Симптоматична – як правило, передбачає короткочасний вплив з метою зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, що заважають перейти до корекції каузального типу. Каузальна (причинна) – спрямована на джерела та причини відхилень. Більш тривала, потребує значних зусиль, але більш ефективна.

2. За змістом: корекція пізнавальної сфери, особистості, афективно-вольової сфери, поведінкових аспектів, міжособистісних відносин (внутрішньогрупових, батьківсько-дитячих).

3. За формою роботи: індивідуальна, групова (в закритій природній групі – група дошкільного закладу, клас, родина, або у відкритій групі осіб з подібними проблемами), змішана (індивідуально-групова).

4. За наявністю програм: програмована, імпровізована.

5. За характером керування коригуючими впливами: директивна, недирективна.

6. За тривалістю:

Надкоротка (надшвидка) – хвилини-години – вирішення актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Ефект може бути нестійким.

Коротка – години-дні – вирішення актуальної проблеми, "запуск" процесу змін, який триватиме й після завершення корекції.

Довготривала – місяці – проробляються різні сторони і деталі, особистісний зміст проблем; ефект розвивається повільно, стійкий.

7. За масштабами завдань:

Загальна – загальні заходи з нормалізації середовища.

Часткова – ведучі форми діяльності, спілкування.

Спеціальна – конкретні завдання формування особистості, її якостей.

Провідні напрямки корекційно-педагогічного процесу:

· дія на дитину середовищними чинниками (природними, соціальними), тобто „терапія середовищем”;

· організація навчального процесу (його корекційна спрямованість);

· спеціальний підбір культурно-масових і оздоровчих заходів;

· психогігієна виховання.

Ці напрями можуть бути представлені у вигляді тактичних кроків:

· вдосконалення досягнень сенсомоторного розвитку;

· корекція окремих сторін психічної діяльності;

· розвиток основних розумових процесів;

· розвиток різних видів мислення;

· корекція порушень у розвитку емоційно-особистісної сфери;

· розвиток мови, оволодіння технікою мови;

· розширення уявлень про навколишній світ і збагачення словника;

· корекція індивідуальних пропусків у знаннях.

Основні напрями корекційної діяльності наступні:

· нормалізація і збагачення відносин з навколишнім світом, перш за все з педагогами і дитячим колективом;

· компенсація пропусків і недоліків у духовному світі, посилення діяльності в тій сфері, яку дитина любить, в якій може досягнути гарних результатів (компенсація в сфері цікавої справи, захоплення спортом, технікою, музикою і ін.);

· відновлення позитивних якостей, які отримали незначну деформацію (девіацію);

· постійна стимуляція позитивних якостей, що не втратили соціальної значущості;

· інтенсифікація позитивного розвитку особистості, формування провідних позитивних якостей;

· засвоєння і накопичення соціально цінного життєвого досвіду, збагачення практичної діяльності в різних сферах життя; накопичення навичок етичної поведінки, здорових звичок і потреб на основі організації діяльності дітей по задоволенню їх інтересів:

· викорінення негативних якостей і шкідливих звичок.

Стратегічною метою виховання та навчання дітей з особливими потребами є підготовка їх відповідно до можливостей до самостійного активного суспільно корисного життя.

Слід зазначити, що стратегічна мета відображає суспільно-економічні та морально-етичні відносини на даному історичному етапі розвитку суспільства, має загальний і певною мірою абстрактний характер.

Конкретні цілі (методичні або операційні) визначають тактику вирішення більш вузьких задач (дидактичних, корекційно-розвивальних).

Мета визначає зміст навчання, в межах якого конкретизуються і формулюються завдання, що повинні бути реалізовані в навчальному процесі. При цьому реалізація досягається на рівні цілеспрямованого застосування відповідних методів.

1 рівень цілей – „всебічно розвинена особистість”.

2 рівень – здатність до різних видів діяльності.

3 рівень – розвиток окремих психічних процесів.

4 рівень (завдання) – визначення того, що необхідно досягти в конкретних ситуаціях, так званий операційний рівень цілей. Завдання – це відповідь на питання, до чого діти повинні бути здатні після вивчення певного курсу або теми.

Цілі визначаються в категоріях: знання, вміння, навички, особистісні та соціально важливі якості.

Визначення конкретних цілей навчання повинно враховувати рівень наявних або створюваних технологій, доступність методів навчання.

Програми повинні встановлювати реалістичні цілі, яких дійсно можна досягти. Якщо цілі далекі від реальності, то програми є більшим злом, ніж їх відсутність (створюється враження, що робиться щось корисне, це замінює більш реальні зусилля).

При постановці загальних цілей корекції треба враховувати дальню та ближню перспективи розвитку дитини, планувати як конкретні показники, так і їх можливе відображення в діяльності на наступних етапах.

Треба пам’ятати, що ефективність корекції може бути виявлена в процесі роботи, по її закінченню або пізніше. Вважають, що остаточно говорити про закріплення або втрату позитивного ефекту можна приблизно через півроку після завершення корекційної програми.

При плануванні і реалізації корекційної програми треба розуміти, що невдача в досягненні її цілей може не просто зберегти вихідну ситуацію неблагополуччя дитини, але й зробити її тяжчою. Тому треба контролювати динаміку роботи, відповідально ставитись до планування і проведення корекції.

Визначення конкретних корекційних задач витікає з розуміння поняття про адаптивні якості особистості. Сьогодні в дефектологічній науці та практиці відбувається перехід до визнання важливості поняття "якість життя", що має суб’єктивний та об’єктивний зміст.

Якість життя – це суб’єктивне задоволення індивіду у фізичних, ментальних і соціальних ситуаціях, навіть за наявності певних обмежень, а також суб’єктивне сприйняття індивіду оточуючими. До поняття „якість життя” також входять об’єктивні досягнення і вміння, які високо цінуються в суспільстві: інтелектуальні здібності, фізичні можливості, емоційна стабільність, артистичні або технічні вміння, здатність формувати соціальну взаємодію.

Поняття „якість життя” поєднує наступні аспекти:

1. Фізичний: мобільність (здатність пересуватися), здоров’я, соматичний комфорт, функціональні параметри, стан аналізаторів, мовлення та ін.

2. Психічний: відчуття задоволення, спокою, радості.

3. Соціальний: сімейні, товариські, культурні, професійні, економічні відносини.

4. Духовний: сенс життя, цінності, життєві цілі.

Визначення якості життя дітей і підлітків з особливими потребами проводиться за різними сферами, в яких виділяються окремі показники, що оцінюються за шкалами. При цьому використовуються як об’єктивні методи дослідження (сомато-, фізіометрія та ін.), так і встановлення суб’єктивних відчуттів обстежуваного або його батьків.

Відповідно до вікового періоду увага спрямовується на:

Дошкільний вік – сенсомоторний розвиток, навички комунікації (мова і мовлення), самообслуговування, соціалізація (здатність взаємодіяти з оточуючими).

Молодший шкільний, ранній підлітковий вік – здатність застосовувати навчальні навички у повсякденному житті, вміння розмірковувати й робити умовиводи; соціальні навички – здатність брати участь у групових заходах і встановлювати міжособистісні стосунки.

Пізній підлітковий і юнацький вік – професійна відповідальність, можливість виконувати суспільно важливу роботу.

 

Цілеспрямований корекційний вплив на дитину здійснюється через психокорекційний комплекс – системне утворення, що складається з наступних блоків:

1. Діагностичний

Передбачає діагностику психічного розвитку дитини та її соціального середовища:

всебічне клініко-психологічне вивчення особистості дитини та її батьків, системи їх стосунків;

аналіз сфери мотивацій і потреб дитини та членів її родини;

визначення рівня розвитку сенсорно-перцептивних та інтелектуальних процесів;

діагностика соціального середовища (аналіз несприятливих факторів).

2. Корекційний

Включає вирішення наступних задач:

корекція неадекватних методів виховання дитини з метою подолання її мікросоціальної занедбаності;

допомога дитині або підлітку у розв’язанні психотравмуючих ситуацій;

формування продуктивних видів стосунків дитини з оточуючими (в сім’ї, дитячому садку, класі);

розвиток компетентності в питаннях нормативної поведінки;

формування та стимуляція сенсорно-перцептивних, мнемічних та інтелектуальних процесів;

розвиток і вдосконалення комунікативних функцій, емоційно-вольової регуляції поведінки;

формування адекватних батьківських установок на захворювання

соціально-психологічні проблеми дитини шляхом активного залучення батьків до психокорекційного процесу;

створення в дитячому колективі атмосфери доброзичливості, відкритості, взаєморозуміння.

3. Оцінний (спрямований на аналіз змін пізнавальних процесів, психічних станів, особистісних реакцій у дитини в результаті психокорекційних впливів).

Формування критеріїв оцінки ефективності корекції потребує врахування структури дефекту, механізмів його проявів, аналізу мети корекцій та її методів.

При симптоматичній корекції результат впливу може проявитись вже після перших занять з дитиною, але необхідно проконтролювати його стійкість. Дія каузальної корекції може проявлятись навіть не відразу після завершення серії занять, а пізніше.

Методи оцінки ефективності корекційних програм залежать від поставлених задач. Так, результативність корекції емоційних порушень можна визначати за звітами батьків про поведінку дитини. При оцінці поведінкових і емоційних реакцій дитини доцільно сполучати метод спостереження з проективними методиками (незакінчені речення, малюнкові тести та ін.). Ефективність корекції пізнавальних процесів проводиться за допомогою відповідних функціональних проб, тестів, а також педагогічного спостереження.

Оцінка ефективності корекції може проводитись незалежною експертною комісією, до якої можуть входити психологи, педагоги, лікарі, соціальні працівники.

4. Прогностичний (спрямований на проектування психофізіологічних, психічних і соціально-психологічних функцій дитини або підлітка. Необхідно визначити можливі зміни в розвитку пізнавальних процесів і особистості, а також динаміку цих змін. Це дозволяє об’єктивно оцінити потенційні можливості дитини, обґрунтовано спланувати подальшу корекційну допомогу).

При побудові прогностичних оцінок особливу увагу приділяють активності дитини. Психопрогностична оцінка повинна включати не один, а декілька варіантів розвитку дитини із зазначенням відповідних умов.

Формування вміння самостійно складати корекційно-розвивальні програми та модифікувати їх є важливим компонентом підготовки педагогів, оскільки універсальних корекційних програм не існує. Окрім структури дефекту та ступеню його тяжкості, треба враховувати час його виникнення, рівень розвитку міжфункціональних зв’язків, типологічні та індивідуально-психологічні особливості дитини, а також попередню соціальну ситуацію розвитку.

Корекційна робота повинна будуватися не як просте тренування вмінь і навичок, не як окремі вправи з удосконалення психічної діяльності, а як цілісна свідома діяльність (по можливості – усвідомлена дитиною). При цьому зміни окремих психічних утворень дитини повинні сполучатися з оптимізацією умов життя, виховання та навчання, в яких знаходиться дитина.

Корекція повинна мати випереджаючий характер, не тільки вправляти та вдосконалювати те, що досягнуто дитиною, а й активно формувати те, що повинно розвинутись у найближчій перспективі.

Необхідно узгоджувати програми всіх спеціалістів, що працюють з дитиною (логопед, дефектолог, вихователь, психолог, лікар-психіатр).

При складанні корекційної програми необхідно дотримуватись наступних методичних вимог:

- чітко сформулювати основні цілі корекційної роботи;

- виділити коло задач, які повинні конкретизувати основну ціль;

- визначити зміст корекційних занять з врахуванням структури дефекту та індивідуально-психічних особливостей дитини, розвитку провідного виду діяльності;

- визначити форму роботи з дитиною (групова, сімейна, індивідуальна);

- відібрати відповідні методи і техніки з врахуванням вікових, інтелектуальних і фізичних можливостей дитини;

- запланувати форму участі батьків та інших осіб в корекційному процесі;

- розробити методи аналізу оцінки динаміки психокорекційного процесу;

- підготувати приміщення, необхідне обладнання та матеріали.

Ефективність корекційної роботи залежить значною мірою від оптимального вирішення організаційних питань:

- вибору форми проведення занять;

- підбору і комплектації корекційних груп;

- визначення тривалості і режиму занять.

Індивідуальна психологічна корекція обирається в таких випадках:

- якщо проблеми дитини мають індивідуальний, а не міжособистісний характер;

- якщо дитина відмовляється працювати в групі внаслідок недостатнього соціального досвіду, тяжкого фізичного дефекту, негативного ставлення батьків до групової взаємодії;

- якщо у дитини наявні виражені афективні проблеми: висока тривожність, необґрунтовані страхи, невпевненість у собі.

Індивідуальні спеціальні заняття з дітьми з особливими потребами організовуються в тих випадках, коли вирішення корекційних завдань потребує концентрації уваги дефектолога (логопеда, сурдопедагога і т.д.) на одній дитині, а також в ході реалізації індивідуальних корекційних програм для дітей з тяжкими вадами розвитку.

Групові заняття дозволяють проводити корекцію з декількома дітьми, а також використовувати можливості взаємодії дітей між собою під час заняття. Принципи комплектування груп залежать від цілей корекції. При проведенні занять з розвитку окремих психічних процесів (мовлення, слухового сприйняття і т.д.) доцільно формувати однорідні групи, з тим, щоб найближчі завдання розвитку у дітей біли подібними.

При проведенні психологічної корекції особистісної сфери, міжособистісних стосунків можна об’єднувати дітей з різною тяжкістю одного дефекту. Різниця у віці може досягати 2-5 років. В той же час дітей з емоційними проблемами бажано комплектувати в однорідні за віком групи.

Розглянемо приклад ведення документації в ході реалізації корекційної програми:

ПРОГРАМА З РОЗВИТКУ УВАГИ (автор - А.Осипова)

1. Загальна характеристика програми (наведено відомості про спрямованість програми, логіку її побудови) .

2. Мета програми - розвиток властивостей уваги: стійкості, переключення, розподілу.

3. Предмет психокорекції – властивості уваги.

4. Об’єкт психокорекції – діти 5-6 років з порушеннями уваги.

5. Обсяг програми – розрахована на 8 год. Всього 20 занять по 20-30 хвилин, 5 разів на тиждень.

6. Завдання програми – розвиток сенсорної уваги, розвиток слухової уваги, розвиток моторно-рухової уваги, підвищення пізнавального інтересу.

7. Форма роботи – індивідуально-групова.

8. Загальні рекомендації щодо проведення корекційної роботи (наведені вимоги до приміщення, обладнання, обговорюються організаційні аспекти, наводяться практичні поради).

9. Зміст програми (фрагмент):

№ заняття№ гри, вправи

Структура заняття

Мета

Обладнання

Тривалість (хв.)

Примітка

1.Гра “Струмочок”

2. Психогімнастика

3 Гра „Що чути?”

4. Розвиток слухової уваги

5. Предмети, що видають знайомі дітям звуки

Разом 20 хв.

 

Програмою передбачається зміст психодіагностичного обстеження дітей. Під час обстеження ведеться протокол, в якому фіксується:

· перелік запропонованих завдань і рівень їх виконання;

· яка допомога була надана, ступінь научуваності;

· можливості самостійного виправлення помилок;

· характер контакту з дорослим;

· ставлення до виконання завдань;

· рівень активності при виконанні завдань.

Для кожної дитини заповнюються висновки за результатами обстежень.

При первинному обстеженні – ПІБ дитини, вік, дата обстеження, час, місце проведення обстеження, перелік використаних методик, рівень сформованості функції за результатами кожного завдання, загальний рівень її сформованості, особливості виконання завдань, рекомендації щодо корекції.

При заключному обстеженні – ПІБ дитини, вік, дата обстеження, час, місце проведення обстеження, результат первинного обстеження (коротко), скільки занять відвідав, поведінка під час занять, результати підсумкової діагностики (як змінились характеристики функції), висновок щодо необхідності подальшої корекції.

Крім того ведеться щоденник спостережень з наступною структурою:

Прізвище, ім’я дитини:

Вік:

Дата

Етап заняття

Час виконання, хв.

Самостійність виконання: як зрозумів завдання, з якого разу виконав, сам або повторював відповіді за іншими, скільки помилок зробив і т.д.

Примітка: зацікавленість, ініціатива, настрій та ін.


Читайте також:

  1. B. Тип, структура, зміст уроку і методика його проведення.
  2. Demo 11: Access Methods (методи доступу)
  3. I. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  4. II. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  5. II. УЧЕБНЫЕ И МЕТОДИЧЕСКИЕ ПОСОБИЯ, ПРАКТИКУМЫ
  6. IV. КЕРІВНИЦТВО, КОНТРОЛЬ І НАДАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРАКТИКАНТАМ.
  7. IV. Учебно-методические рекомендации
  8. IV. Электронное учебно-методическое обеспечение дисциплины.
  9. V. ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ТА МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ЇХ ВИКОНАННЯ
  10. V. Обов'язки методиста кафедри педагогіки
  11. VII.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття по темі корекції часткового знімного протезу
  12. VII.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття по темі корекції часткового знімного протезу




Переглядів: 6569

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Принципи корекційно-педагогічної діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.019 сек.