Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Спеціальні методи педагогічної корекції

До спеціальних методів корекційної роботи відносяться суб'єктивно-прагматичний, метод природних наслідків, метод відшкодування, метод корекції через працю («трудовий метод») і т.д.

Вживані педагогом в звичайному класі методи допомоги нормальним дітям істотно відрізняються від методів психічної, медичної, психотерапевтичної корекції, які використовуються в лікувально-оздоровчих установах і школах для дефективних дітей. В.П. Кащенко класифікує ці методи за ознакою відхилень:

1. Корекція активно-вольових дефектів.

2. Корекція страхів.

3. Метод ігнорування.

4. Метод культури здорового сміху.

5. Дії при сильному збудженні дитини.

6. Корекція неуважності.

7. Корекція сором’язливості.

8. Корекція нав'язливих думок і дій.

9. Метод професора П.Г. Бельського

10. Корекція бродяжництва.

11. Самокорекція.

12. Корекція тиків.

13. Корекція дитячої скороспілості.

14. Корекція істеричного характеру.

15. Корекція недоліків поведінки єдиних дітей у сім’ї.

16. Корекція нервового характеру.

17. Прийом боротьби з ненормальним читанням.

З цими методами вчителю бажано ознайомитися, але застосовувати їх в класі без спеціальної підготовки не можна. Не можна рекомендувати для застосування такі, наприклад, методи, як «застання зненацька», «приголомшення», «ігнорування», «переслідування», «підглядання», «замикання під замок» «ізоляція», «афектна гімнастика (коли дитині, яка, наприклад, боїться вогонь, прив'язують до руки сірника)», «придушення», гіпноз і багато інших, що використовуються в медичній і психотерапевтичній практиці. Незначні відхилення поведінки нормальних дітей вчитель коректуватиме традиційно педагогічними методами.

Специфічні методи психокорекції відхилень в поведінці і розвитку дітей і підлітків: суггестії і гетеросуггестивні методики психокорекції, побудовані на самонавіюванні і педагогічному навіюванні; дидактичні методики психокорекції, що включають роз'яснення, переконання, метод «сократичного діалогу», методики навчання саногенному мисленню, направлені на управління собою, на зміцнення свого нервово-психічного здоров'я, саморефлексію; методики групової психокорекції, розігрування рольових ситуацій: методи конгруентної комунікації, метод руйнування конфліктів; методи арттерапії; метод соціальної терапії: метод поведінкового тренінгу і т.д.

Розглянемо деякі специфічні методи, а саме методи арттерапії, які може використати вихователь у роботі з дітьми.

Арттерапія. Сутність арттерапії полягає в терапевтичному і корекційному впливі мистецтва на дитину і проявляється в реконструюванні психотравмуючої ситуації за допомогою художньо-творчої діяльності, виведенні переживань, пов’язаних з нею, у зовнішню форму через продукт художньої діяльності, а також створенні нових позитивних переживань, формуванні креативних потреб і способів їх задоволення.

В навчанні та вихованні дітей артпедагогіка та арттерапія є дуже близькими, при збереженні їх специфічних завдань.

Виходячи із засобів впливу, розрізняють види арттерапії: музикотерапія, ізотерапія, казкотерапія, лялькотерапія, драмтерапія та ін.

Музикотерапія. Людина від народження має здатність сприймати музику і реагувати на неї, ця здатність нерідко зберігається при різних вадах розвитку. Вплив музики може бути використаний при наданні психолого-педагогічної допомоги дітям з інтелектуальними, мовленнєвими, руховими, сенсорними, емоційними порушеннями. Перш за все, музика необхідна, як засіб емоційного впливу на дитину, а також як засіб невербальної комунікації та один з можливих способів пізнання світу.

Музична терапія може використовуватись з різною метою.

1. Для стимуляції психічного розвитку (підвищення соціальної активності, набуття нових форм емоційної експресії, полегшення засвоєння позитивних установок).

2. Як засіб регулювання психовегетативних процесів, корекції темпу діяльності.

Для загальмованих дітей – танці, марширування із прискореннями, зміна темпів; для гіперактивних музика є елементом регуляції, діти вчаться зупинятися за сигналом; для гіперсензитивних дітей і дітей з гіперкінезами використовують релаксаційні музичні вправи.

3. Для корекції темпу і ритму мовлення.

4. Для розвитку слухового сприйняття у дітей з вадами слуху.

Музикотерапія організується в індивідуальній і груповій формах і включає три види: рецептивну (пасивну), активну, інтегративну.

Активна музикотерапія: вокалотерапія, кінезітерапія (танці, рухи під музику), інструментальна музикотерапія.

Для того, щоб обрати спосіб роботи, необхідно вивчити індивідуальні реакції дитини на музику.

Особливе значення мають групові заняття музикою, в яких розвивається здатність відчувати спільність з іншими людьми, вміння взаємодіяти з ними.

Танці в корекційній педагогіці. Дітям з проблемами розвитку дуже складно буває адаптуватися до нових, незвичних обставин. В той же час для навчання і розвитку їм необхідне організоване навчаюче середовище. Вирішити це завдання допомагають заняття танцями. Структура танця, його чіткий рисунок формують зовнішні опори для особистісної поведінки дитини. Танці створюють емоційну рівновагу в групі: заспокоюють, збирають дітей, полегшують перехід від одного заняття до іншого. Навіть дуже розгальмовані діти, потрапляючи в атмосферу танцю, починають будувати власну поведінку у відповідності з його правилами, виконують загальні для всієї групи рухи. Заняття танцями корисні для дітей з емоційно-вольовими порушеннями, з пізнавальними проблемами, з сенсорними та моторними вадами. Для вирішення емоційно-вольових проблем важливо, що по ходу танцю дитина природно опиняється в ситуації взаємодії з іншими людьми. Танцюючи, всі дивляться один на одного і виконують певні рухи. У дітей с інтелектуальними вадами на фоні позитивного емоційного підкріплення формується моторна та зорово-моторна координація, розвиваються просторові уявлення, рухова пам’ять, організація рухових дій. Для всіх дітей важливо, що на заняттях танцями вони вчаться краще відчувати власне тіло і керувати ним.

Для дітей різного віку використовують різні танці. Так, молодшим дошкільникам дають можливість імпровізувати під музику і накопичити певний руховий досвід через рухливі музичні ігри.

Безпосередньо танці краще вводити в старшому дошкільному віці.

Слід зазначити, що особливо обережно треба використовувати танці для дітей з епілепсією: тут присутні такі фактори ризику, як ритмізація, повтори, кружіння, біг хороводом, сильні емоційні переживання.

Ізотерапія – корекція засобами образотворчої діяльності. Може бути індивідуальної чи груповою, активною чи пасивною.

Типи завдань:

1. Предметно-тематичні – малювання на задану тему, зображення людини та її відносин з предметним світом і оточуючими людьми. Приклади завдань: «Моя сім’я», «Я в садочку», «Я вдома», «Мій найкращий вчинок», «Що я люблю».

2. Образно-символічні – зображення абстрактних понять (добро, зло, щастя), емоційних станів і почуттів (радість, гнів, здивування).

3. На розвиток образного сприйняття, уяви, символічної функції – дітям пропонують, спираючись на неоформлені стимули (крапки, лінії, плями), відтворити цілісне зображення.

4. Ігри і вправи із зображувальним матеріалом – експериментування з фарбами, папером, пластиліном, крейдою. Стимулюють потребу в образотворчій діяльності, інтерес до неї, зменшують емоційну напруженість, підвищують впевненість у собі.

5. Завдання на спільну діяльність – можуть включати всі перераховані вище завдання, які пропонуються для колективного виконання.

Постановка завдань і розробка програми занять образотворчою діяльністю залежить від індивідуальних труднощів дитини.

Дітям, які не вміють концентрувати увагу, ставляться такі завдання: продовжити малюнок, перерахувати наприкінці все намальоване, зосередитись на малюванні одноманітних об’єктів, завершити розпочате. В деяких випадках важливим є підкорення дитини вимогам педагога хоча б частково виконати завдання.

Якщо дитина «застрягає» на одному сюжеті, їй пропонується поступово щось змінювати, додавати нові елементи.

При наявності у дитини страхів буває корисно малювати об’єкт страху або його символічне позначення з наступним звільненням від малюнку.

При роботі з агресивними дітьми можливе малювання пов’язаних з агресією сюжетів з поступовим переключенням на нейтральні теми.

Дитина, яка швидко виснажується, не повинна малювати довго. Тому задум малюнку повинен відповідати можливостям такої дитини, вона повинна отримати задоволення від завершеної роботи.

Інертним, млявим, обережним, хворобливо акуратним дітям корисні завдання на розвиток фантазії, змішування фарб, малювання на великих аркушах.

Розгальмованим, збудженим, активним дітям, навпаки, ставлять задачі, які потребують обмеження і підкорення темі і сюжету, акуратного виконання.

Для дітей з порушеннями міжособистісного спілкування корисним є спільне малювання на великому аркуші. При цьому тема повинна бути широкою, щоб кожна дитина могла зобразити щось улюблене (наприклад, «Місто», «Казкова країна»). В ході спільного малювання виникає загальний сюжет, розвивається взаємодія між дітьми.

Якщо у дитини спостерігається млявість кистей рук і недостатній розвиток моторики, краще малювати на невеликому аркуші тонким і м’яким пензликом, давати завдання на ретельне замальовування елементів, зображення дрібних деталей.

Дітям з вираженими моторними вадами або з порушеннями просторових уявлень легше малювати на аркуші, що знаходиться на вертикальній поверхні, або на підлозі лежачи. Їм корисно замальовувати фарбою великі аркуші (рукою або губкою), треба прагнути до того, щоб аркуш був замальований рівномірно. Також можна малювати плями і лінії губкою або широким пензлем. Таким зображенням необхідно надавати певне змістове тлумачення («море», «трава», «дощ», «зоряне небо» та ін.), педагог може домальовувати сюжетні деталі.

Лялькотерапія. Використовується при різних порушеннях поведінки, страхах, труднощах у розвитку комунікативної сфери та ін.

Зміст лялькотерапії: з улюбленим персонажем розігрується історія, пов’язана з психотравмуючою ситуацією. Необхідно досягти того, щоб дитина захопилась інсценуванням, ідентифікувалась з його героєм. Сюжет будують з розгортанням конфлікту та його вирішенням наприкінці. Після завершення дитина повинна відчути полегшення.

Можуть використовуватись різні варіанти ляльок: маріонетки (розвиток моторики, відповідальності), пальчикові, об’ємні, площинні, тіньові (переважно для роботи над страхами), ляльки-рукавички.

Образно-рольова драмтерапія передбачає розігрування сюжетів, ролі для учасників обираються відповідно до індивідуальних особливостей і проблем.

Драмтерапія дозволяє:

- збагатити і зміцнити емоційні ресурси і комунікативні можливості дитини;

- виховати здатність адекватно реагувати на виникнення несприятливих ситуацій, виконувати роль відповідно до оточення;

- виховувати вольові якості, саморегуляцію, здатність до мобілізації життєвого досвіду в потрібний момент;

- створювати певний творчий інтерес.

Програвання ролей спрямовується на руйнування старих патологічних комунікативно-поведінкових стереотипів. Наприклад, при корекції зниженої навчальної мотивації може використовуватись гра в «школу звірів», де діти виконують ролі учнів і вчителя. Для оптимізації відносин підлітка з батьками можна використовувати розігрування сімейних сцен зі зміною ролей.

Психодрама – це метод групової роботи, що полягає в проведенні рольової гри, ході якої використовується драматична імпровізація як спосіб вивчення внутрішнього світу учасників групи і створюються умови для спонтанного вираження почуттів, пов’язаних з найбільш важливими проблемами.

В психодрамі людині пропонується роль героя у грі, зміст якої зосереджений на його проблемах, а інші «актори» виконують ролі головних персонажів його реального життя. Можлива й інша форма, коли один з учасників групи в театралізованій формі розповідає про події власного життя.

Для дітей і підлітків цей метод використовується з метою усунення неадекватних емоційних реакцій і відпрацювання навичок соціальної взаємодії.

Доцільно його реалізовувати через біодраму (персонажі – звірі) або лялькову драматизацію (лялькова вистава на сюжети з життя дитини).

Казкотерапія використовує казкову форму для інтеграції особистості, розвитку творчих здібностей, розширення свідомості, вдосконалення взаємодії з оточуючим світом.

Казки викликають інтенсивну емоційну реакцію. Казкові образ звертаються одночасно до свідомості та до підсвідомості. Казка дозволяє вийти за рамки звичайного життя, в доступній формі вивчати світ почуттів і переживань, ідентифікувати себе з певним персонажем і таким чином подивитись на свої проблеми зі сторони.

Привабливість казки як засобу педагогічного впливу для дитини обумовлена її властивостями:

- відсутність прямих повчань, напучувань; події казкової історії логічні, природно витікають одна з одної, що дозволяє дитині засвоювати причинно-наслідкові зв’язки і спиратись на них;

- через образи казки дитина знайомиться з досвідом багатьох поколінь. В казкових сюжетах зустрічаються ситуації і проблеми, які переживає кожна людина (відділення від батьків, життєвий вибір, взаємодопомога, кохання, боротьба добра і зла). Перемога добра забезпечує дитині відчуття психологічної захищеності.

Дитина засвоює, що випробування сприяють внутрішньому росту людини;

- відсутність фіксації імені головного героя та місця подій; головний герой – це збірний образ, з яким дитина може ідентифікувати себе;

- цікавий сюжет, наповнений загадками, чарами, неочікуваними перетвореннями героїв забезпечує активне сприйняття і засвоєння інформації.

Корекційні функції казки:

- психологічна підготовка до напружених емоційних ситуацій;

- символічне відреагування фізіологічних та емоційних стресів;

- усвідомлення і прийняття змісту власної активності.

Види роботи з казкою:

1. Використання казки як метафори.

Казкові образи і сюжети асоціюються з життєвим досвідом дитини. Ці асоціації можна обговорити.

2. Малювання за мотивами казки.

Вільні асоціації проявляються в малюнках, які аналізують та обговорюють.

3. Обговорення поведінки і мотивів вчинків персонажів.

Є приводом для розмови про моральні цінності, систему оцінювання себе та оточуючих.

4. Програвання епізодів казки.

5. Використання казки як притчі-повчання.

Підказка варіанту вирішення ситуації на прикладі казкового сюжету.

6. Творча робота за мотивами казки (дописування, переписування, робота з казкою).

В сучасному світі комп’ютер став необхідним атрибутом культурного середовища. Використання можливостей новітніх інформаційних технологій дозволяє успішно вирішувати деякі важливі завдання навчання та виховання дітей з особливими потребами.

Використання комп’ютерної техніки дозволяє вирішувати наступні завдання:

- проведення психодіагностичних досліджень;

- розвиток пізнавальних процесів (уваги, пам’яті, сприйняття, розумових операцій);

- вирішення специфічних корекційних і розвивальних задач для дітей з вадами слуху, зору, мовлення;

- розвиток мотиваційної сфери та пізнавальних інтересів;

- формування позитивних рис особистості (активності, самостійності, наполегливості);

- розвиток системи знань, вмінь і навичок з різних предметів;

- професійна підготовка.

При цьому комп’ютерні навчальні програми мають цілу низку переваг порівняно з традиційними технологіями, зокрема, вони дозволяють:

максимально індивідуалізувати обсяг, ступінь складності, темп подання матеріалу, динамічність і повторюваність;

регулювати фізичні та емоційні характеристики матеріалу;

здійснювати ретельно вивірену поетапність пред’явлення з постійним оперативним контролем і самоконтролем;

передбачати неможливість переходу до нового матеріалу без засвоєння попереднього;

посилювати цікавість процесу навчання, створювати внутрішню мотивованість пізнавального процесу;

вносити елементи випадковості до подачі матеріалу, створювати велику кількість комбінацій і варіацій з метою урізноманітнення вправ.

В корекційній роботі можуть використовуватись як спеціальні, так і загальнорозвиваючі комп’ютерні програми, а також різноманітні енциклопедії.

Оскільки відхилення в розвитку і поведінці частіше за все існує як складна інтегрована проблема, то і його корекція здійснюється комплексно, тобто на основі глибокої діагностико-корекційної діяльності, виявлення і вивчення, природи і етіології відхилення в розвитку і поведінці; в програмі корекційно-педагогічної діяльності повинна бути передбачена як робота по подоланню дефекту, так і кроки по його профілактиці, а також дії по формуванню особистості підлітка з опорою на позитивні якості. Корекційно-педагогічна діяльність повинна бути спрямована не тільки на ліквідацію пропусків в пізнавальній діяльності, але і на формування світогляду, соціально значущих знань, умінь і навичок; вся корекційно-педагогічна діяльність повинна бути практично орієнтована.

До кожної дитини повинен бути застосований свій метод. Тому шляхи корекційного виховання нерідко відхиляються від магістралі загальної педагогічної теорії. Нехай їх іноді визнають антипедагогічними, неправильними і шкідливими, але якщо є шанс врятувати дитину — ними не можна нехтувати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи педагогічної корекції	\|	Практические работы

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.