Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Традиціоналізм, фундаменталізм і модернізм у християнстві та Ісламі

Загрузка...

Хоч будь-яка релігія прагне до підтримки внутрішньої організацій­ної єдності, догматичності, непорушності змісту віровчення і каноніч­ності культу, збереження освячених традицією правил його здійснення, всередині кожної з них існують різні підходи до уявлення про її роль і місце у світі, взаємовідносини з іншими релігіями і шляхи подальшого розвитку. Зазвичай виділяють три типи таких підходів — традиціо­налізм, фундаменталізм і модернізм.

У XX ст. відмінності між цими підходами поглибилися у зв'язку з процесами лібералізації і демократизації, однак вони не означають наближення релігійного розколу.

Традиціоналістська орієнтація жадає залишити релігію такою, якою вона є у теперішній момент.

Модерністська орієнтація виступає за більш активне пристосу­вання релігії до реалій сучасного світу:

а) звільнення від надмірного релігійного регулювання. Наприклад мусульманське духовенство звільняє віруючих від принесен­ня обов'язкової жертви на свято Курбан-байрам або допускає двократне здійснення молитви замість п'ятикратного з «вироб­ничої потреби»;

б) прагнення до зближення з наукою, акцент на загальнолюдських цінностях;

в) дотримання віротерпимості, прагнення до діалогу з іншими конфесіями.

Фундаменталістська орієнтація пропагує повернення до «справж­ніх цінностей» часів основоположника релігії.

У світі Ісламу в останні десятиріччя есе більш впливовим стає фундаменталізм

Ідейні джерела ісламського фундаменталізму — учення Мухаммада ібн Ваххаба (XVIIIст.):

а) повернення до істинної віри і визнання авторитету виключно Корану і Суни;

б) очищення ісламу від невластивих Корану нашарувань, найстрашніше з яких — відступ від принципу єдинобожжя;

в) непримиренне ставлення до будь-яких виявів «язичницького культу».

Ваххабіти непримиренно ставилися до паломництва до гробниць святих, самої згадки імені Пророка і ангелів під час молитви, заборонили волати про допомогу, просити заступництва у будь-кого, крім Аллаха, вважали гріховним поклонятися Пророку і будувати мечеті у місцях, пов'язаних з Його життям, навіть намагалися розтрощити священний Чорний Камінь, вправлений у східний кут Кааби.



Интернет реклама УБС

Представники фундаменталізму з середини XX а. виступають також з ідеями «панісламізму» — різкого посилення ролі ісламу в економіч­ному, політичному, духовному житті народів, що традиційно входили в орбіту поширення ісламу, і розширення сфери впливу цієї релігії на інші народи і держави. Ідеї «панісламізму» одержали практичне втілення у діяльності численних мусульманських міжнародних організацій, у тому числі екстремістських.

Попри це, згідно з даними соцопитування «Мусульмани в Українському суспільстві», дві третини опитаних мусульман виступають за діалог з християнами, наголошують на своєму миролюбному ставленні до цієї релігії та П віруючих.

Переважаючою тенденцією у християнстві, навпаки, є модерніза­ція. У той же час цей процес протікає дуже суперечливо і відрізняється у різних конфесіях. Наприклад, суттєво відрізняється ставлення трьох гілок християнства до глобалізації — найактуальнішої проблеми по­чатку XXI ст. світового масштабу.

Католицизм у дусі «осучаснення» послідовно виступає за роз­ширення ЄС на схід, аби зрештою його кордони повністю збіглися з ареалом традиційного поширення християнства.

Протестантизм робить акцент на додержанні у процесі глобалі­зації максимальної терпимості усіх вір одна до одної у дусі повної свободи совісті та релігії, організації суспільного контролю за діями державних органів влади.

Православ'я (Руська Православна Церква в «Основах соціальної концепції», прийнятої у 2000 р.) констатує свою прихильність до ідеї слов'янсько-православної цивілізації, буцімто завжди просякнутої духовністю та вищими релігійними ідеалами. Поновлення абрисів цієї цивілізації на теренах колишнього СРСР вона вважає альтернативою глобалізації та морального занапащення українського суспільства, а своє завдання вбачає у поглибленні свого впливу на всі сфери його життя.

 

58. Поняття і характерні риси нових релігійних рухів

Нові релігійні рухи (НРР) називаються так не тільки тому, що їхнє піднесення припадає на другу половину XX ст. (адже деякі з них мають тривалу історію), але тому, що за своїм віровченням, культовою і практикою та формами релігійної організації суттєво відрізняються і від «традиційних» релігій.

До прихильників НРР зараховують себе 160 млн. людей. Достатня кількість інформації є тільки про ЗО НРР, постійно оновлюються відомості про понад 200 НРР. Загалом у світі кількість нетрадиційних релігійних організацій вимірюється п'ятизначними цифрами, позаяк абсолютна, більшість з них — одиничні нечисленні групи сектантського типу.

Причини виникнення і поширення НРР. Феномен «нових релігійних рухів» є не стільки наслідком глибокої всеохоплюючої і кризи сучасної цивілізації, скільки наслідком її перетворень. Релігія, представлена «традиційними» конфесіями, яка через догматичність віровчення та канонічність культу є дуже консервативною соціальною установою, відразу не змогла пристосуватися до цього стану й досі із тривалим запізненням реагує на швидкоплинні соціально-економічні і та політичні зміни у світі. Поширенню НРР в Україні сприяє руйнація колишньої комуністично-атеїстичної ідеології і втрата у зв'язку з цим тих цінностей, що були створені на її основі. Натомість з'явилась духовна порожнеча, яку одразу не встигли заповнити традиційні релігійні організації.

Усі ці нові релігійні утворення мають деякі загальні елементи.

По-перше. НРР об'єднує уявлення про засновника організації як про людину, яка відкрила або якій відкрилась нова абсолютна істина. Володіння таким новим знанням робить їх «святими», невизнаною, але «істинною елітою» світу.

По-друге, багато НРР вважає, що епоха, яка передувала заснуванню організації, була часом блукань, помилок і страждань. Сучасна епоха обов'язково розцінюється як «перехідна», коли істина вже відкрилася, але ще не перемогла, як час боротьби сил зла і добра, що має земний відповідник у боротьбі послідовників мової релігії з їхніми суперниками у навколишньому світі.

По треті, кожний з НРР переконаний у неминучості перемоги «істини», що йому відкрилася. Тому в ньому обов'язково присутнє уявлен­ня про те. що світ незабаром буде радикально змінено у результаті ос­таточної перемоги сил добра. Невіруючі або ті, хто не належать до НРР. будуть знищені (або не воскреснуть) або будуть підкорені віруючими, котрі залишаться єдиними жителями нового перетвореного світу.

Однак у різних НРР цей елемент віровчення практично застосо­вується по-різному. Одні НРР налаштовані по-екстремістському. Відомі навіть багатора­зові випадки масового самогубства членів деяких нетрадиційних сект заради «остаточного звільнення». Однак більша частина НРР, щоправда, орієнтовані на пристосування до сформованого у цей момент суспіль­ного ладу й укладу життя.

По-четверте, культ у нових організаціях носить переважно ко­лективний характер, може використовуватися техніка психологічного маніпулювання, психотерапія, особлива увага приділяється новачкам, їхній адаптації у групі.

По-п'яте, нові релігії і їхні керівники завжди відрізнялися й відріз­няються у наші дні схильністю до фанатизму й ненавистю до іновірців. Всі вони перебувають в опозиції до офіційних Церков.

По шосте, практично всі неорелігії зацікавлені у наверненні нових прибічників, провадять активну місіонерську діяльність. Часто задіяна відома методика групового впливу «бомбардування любов'ю». її мета — створити таку штучну атмосферу доброзичливості за контрас том «з сірою повсякденністю, аби у новонаверненого з'явися психоло­гічний потяг до спілкування тільки у межах самого культу.

Широке розповсюдження нових релігійних рухів у США та Західній Європі швидко викликало активну протидію. Наслідком справжнісінь­ких «війн» 1980—1990-х років було те, що діяльність багатьох нових релігійних організацій хоча і не заборонена повністю, однак законодавчо суттєво обмежена.

 

 

59. Класифікація нових релігійних рухів

НРР надвичайно багато, всі вони різні за походженням і віровчен­ням. Звичайно, їх поділяють на шість груп:

1. Неохристиянські об'єднання«Діти Бога», «Церква Тіла Христова», «Церква Ісуса Христа святих останніх днів» (мормони), «Свідки Єгови». Ці організації визнають Біблію як головне джерело свого вчення Ісуса Христа — центральною постаттю доктрини, але при цьому їхнє розуміння Христа докорінно відрізняється від тради­ційно християнського. Акцентують увагу на есхатологічному вченні про близький кінець світу і месіанізм, керівник може наділятися статусом посланника Божого, пророка, який повідомляє нове одкровення, вищі божественні розпорядження. Найчастіше неохристиянські об'єднання генетично пов'язанні з якоюсь із протестантських течій.

2.Неоорієнтальні (нові східні) об'єднання«Товариство сві­домості Крішни», інтегральна йога Шрі Ауробіндо, культ Шрі Чин моя, культ Ошо Роджніша, «Трансцендентальна медитація» (ТМ). В основі таких культів лежать модернізовані варіанти буддизму або індуїзму, пропонується містичний шлях звільнення — пробудження у людині божественного начала. Для них характерним є уявлення про світ як сансару (нескінченний ланцюг перевтілення душ), закон Карми. На перший план у таких організаціях виходить авторитет наставника, проходження «істинним шляхом», власний досвід.

3.Сайєнтологічнінапрями утворюють «Церква сайєнтологіі»,«Учення розуму», «Християнська наука». Такі організації можуть проповідувати зв'язок Землі і землян з вищими космічними силами, космічним розумом. Різні фізичні прилади можуть набувати містичного значення, стверджується можливість реєстрації або виміру впливу на фізичну, біологічну природу якихось невідомих і таємних вищих реаль­ностей і факторів. Містично трактуються недосліджені явища психіки і навколишньої природи. Орієнтація на наукові і технічні досягнення поєднується з практикою психоаналізу.(.Церква Саентології)-Рон Хаббард.

 

4. Синтетичні релігії«Церква Уніфікації», «Всесвітня віра Багаї», «Велике Біле Братство Юсмалос» тощо. Вони поєднують у собі кілька релігійних систем (наприклад, християнство і буддизм), оголошують себе єдиною універсальною релігією для всіх людей, створюють власне вчення, обрядову систему, релігійну організацію. їм властивий культ лідера організації, авторитет власних віронавчальних джерел

5. Неоязичницькі організації характеризуються насамперед на­ціоналістичною спрямованістю, вважаючи, що людина стає особистістю саме і тільки через націю У пошуках своєї ідентичності людина, якщо вона послідовна, неминуче мас розірвати зі світовими релігіями на користь релігії національної. В Україні неоязичницькі організації ре­презентовані «РУНвірою» (Рідна Українська Національна Віра), «Рідною Вірою», ладовірством, орантійцями ін. Деякі з таких релігій зали­шаються політеїстичними, інші, модернізуючи язичництво, сповідують монотеїзм. Неоязичництво найчастіше охоплює своїм впливом окремих представників національно орієнтованої інтелігенції.

6. Сатанинські групи. Сатанинські культи звеличують зло і насильство, проповідують спілкування з містичними джерелами зла — де­монами, сатаною тощо. Мораль сатанинських груп перейнята крайнім егоїзмом, індивідуалізмом, прагматизмом, культом сили.

Деякі дослідники вичленовують ще окультні рухи агні-йога, теософія, антропософія, астрологія, магія, усілякі різновиди екстрасен­сорики, біоенергетики, хіромантії, астрології, магії тощо. Загальним для цих рухів є те, що усі вони претендують на володіння певними «таємними знаннями», які забезпечують владу над силами Всесвіту, практикують систему «посвячень», які гарантують отримання надпри­родних властивостей, нових можливостей у розумінні світу, розвивають філософію людинобожжя.

 

 


60.Неохристиянські релігійні об'єднання

 

Неохристиянська релігійна організація «Свідки Єгови» виникла у 1870 р. у Пітсбурзі (штат Пенсільванія) із групи з вивчення Біблії, очолюваної Чарльзом Тейзом Расселом (1852—1916).

Назва організації походить з одного рядка книги пророка Ісаї, де сказане: «Ви свідки Мої, говорить Господь, та раб Мій. якого Я вибрав...» (Іс. 43:10). Вона остаточно затвердилась 1931 р.

Тєма Другого Пришестя Христа і тисячолітнього Царства на землі є головною у вченні Свідків Єгови. «Свідки Єгови» проголосили, що і цей прихід відкладений доти, поки вони не закінчать свою всесвітню проповідь, у якій попередять всі народи землі про небезпеку, що насувається.

«Свідки Єгови» не мають церковної організації й офіційної церковної ієрархії. Служба здійснюється на добровільних засадах, а керівниками і релігійними авторитетами виступає так зване «мале стадо вірних і розсудливих рабів Єгови», що керує іншими членами громади.

Поняття священства у них також відсутнє, кожен активний учасник культу іменується «служителем». Ті ж, хто цілком віддає себе роботі на організацію, звуться «провідними видавцями».

Слова Ісуса про те, що учні його повинні бути «не від світу цього», єговісти сприймають буквально. Членам організації «Свідків Єгови» категорично заборонено служити в армії, брати участь у спортивних іграх, голосувати на виборах, шанувати державний прапор і гімн, відзначати дні народження.

В Україні зареєстровано приблизно 900 осередків «Свідків», за даними центрального проводу організації, ця кількість наближається до 1300. Нині свідками Єгови вважають себе 130 тис. українців, а ще 144 тис. є їхніми прихильниками або співчуваючими.

«Церква Ісуса Христа святих останніх днів», або Церква мормонів виникла у першій половині XIX століття у США.

Засновник «Церкви Ісуса Христа святих останніх днів» — Джозеф Сміт молодший (1805—1844). У 1823 р. (за словами Сміта) йому було явлення якогось ангела, який назвав себе Моронієм. сином Мормона — нібито пророка і літописця. Так, у 1830 р. вийшов у світ текст, що отримав назву «Книга Мормона». Для при­хильників «Церкви Ісуса Христа святих останніх днів» він вважається богонатхненним і має авторитет нарівні з Біблією.

Згідно зі вченням мормонів, мета життя людини — стати Богом, подібним до Отця, але досягти цієї мети можуть тільки мормони, що суворо виконують усі вимоги своєї Церкви.

Зібрання і служби мормонів проходять у молитовних будинках або будь-яких тимчасових приміщеннях і носять достатньо відкритий характер. До числа «таїнств» мормони відносять хрещення, причастя, шлюб Богослужіння у цілому нагадує протестантське і зводиться до проповіді, читання священних текстів і співання псалмів. Таїнство хрещення проводиться у вигляді однократного занурення у воду. Але процес здійснення таїнств у мормонських храмах (ці храми доволі не­численні — 50 на весь світ, але вражають розкішним оздобленням) залишаються покритими завісою таємниці.

Серед мормонських ритуалів особливий інтерес викликає хре­щення померлих, які тим самим також стають мормонами і можуть розраховувати на задовільне існування наприкінці часів.

Мормонська громада організована за теократичним принципом з елементами західної демократії. Всесвітній центр Церкви знаходиться у м. Солт-Лейк-Сіті, адміністративному центрі штату Юта (США).

Обов'язком кожного члена громади є проведення місіонерської роботи і залучення в організацію нових парафіян. Один з основних місіонерських прийомів — «від дверей до дверей»: мормони парами обходять квартири, зав'язують розмови на релігійні теми і роздають свою літературу.

Зараз «Церква Ісуса Христа святих останніх днів» налічує 12 млн. адептів і має щорічний прибуток у кілька мільярдів доларів (част­ково — за рахунок збору «десятини» зі своїх членів). 65 000 їхніх місіонерів працюють в усьому світі. В Україні перші мормони з'явились 1990 р.

 

 

61. Неоорієнтальні, синтетичні неорелігії

 

Найвідомішим із сучасних неоорієнтальних організацій є «Міжна­родне Товариство Свідомості Крішни». Засновником цієї організації є Бхактіведанто Свамі Прабхупада (1896—1977).

Крішнаїти вважають своє віровчення і культ органічним про­довженням, сучасною інтерпретацією давнього ведичного вчення. Найшанованіший їхній священний текст називається «Ьгаґавод-Ґіта, як вона є».

Відповідно до цього віровчення існує єдиний абсолютний Бог, що виступає у різних проявах. У Бога безліч імен, але головне з них — Крішна. Людина являє собою істоту, яка складається з двох начал: духовного і матеріального. Крішиаїти стверджують, що душа здатна перевтілюватися у 8 400 000 форм життя. Звільнитися від матеріально­го світу, розвинути у собі свідомість Крішни здатна кожна людина. Для цього вона має присвятити себе відданому служінню Богові.

Бхахті-йога становить основу культової діяльності крішиаітів. Крішнаїт має звести до мінімуму потреби матеріального тіла, щоб під­няти свою свідомість на вищий рівень і зберегти час для духовної діяльності.

Особливого значення крішиаїти надають медитації. Виняткова роль під час медитації надається маха-мантрі (великій мантрі): «Харе Крішна». Протягом дня крішнаїти повинні промовляти цю мантру 1728 разів!

Основними осередками релігійного життя крішиаїтів є храми. Світовий центр «Міжнародного Товариства Свідомості Крішни» знахо­диться в Індії — у місті Маяпур у Західній Бенгалії.

Трансцендентальна медитація (ТМ) розроблена індійським йогом (за фахом — фізиком) Махаріши Махеш Йогі. Спочатку вона розпо­всюджувалась ним у рідній Індії, але комерційний Метод Махаріши є досить легким у порівнянні з методами медитації інших індуїстських учителів. Той, хто приступає до його вивчення, має присвятити цьому у день лише два відрізки часу по двадцять хвилин кожний. Махаріши обіцяє, що його метод допоможе людині розширити обрії її свідомості, вийти за межі наявного звичного стану усвідомлення влас­ного «Я», піднятися над конкретними, мінливими відчуттями та переживаннями Тільки у США у понад 400 центрах базовий курс ТМ практикують більше 1 млн. осіб. Офіційно в Україні його прихильників чи центрів нема.

«Церква Уніфікації», інші назви: «Асоціація Святого Духа за Об'єднання Світового Християнства» (АСД— ОСХ), муніти, «Рух Уніфі­кації», її засновником і керівником є Сан Мен Мун (1920 р ).

Джерелом віровчення «Церкви Уніфікації» є одкровення, отримане преподобним Муном і викладене у «Божественному Принципі». Зараз видано понад 200 томів творів Сан Мен Муна.

Муніти — суворі монотеїсти, вони вірять у єдиного Бога. Історія людства поділяється на три періоди: епоха Авраама — формування роду людського; епоха Ісуса — розвиток людства; зрештою епоха Муна, що з'явився на землю, щоб завершити священну місію і звіль­нити людей від сатани.

Центральне місце у релігійній практиці мунізму посідає церемонія «благословення». Вона містить у собі «церемонію святого вина» і «священне одруження», розуміється як народження у нове життя через очищення від першородного гріха й одночасно як вступ у «благосло­венний» шлюб. Учасники першої церемонії, випивши спеціально приготовлений напій, стають кровно зв'язаними з Муном і його родиною.

Багаїзм є синкретичною релігією, націленою на об'єднання усіх віросповідань у всесвітнє братство. її засновником був іранський торговець-мусульманин Мірза Хусейн Алі Нурі (1819—1850), відомий під іменем Бага-Улла («Слава Господа»).

Основна думка вчення багаїзму полягає у тому, що людство єдине і прийшов час об'єднання всіх людей планети у всесвітнє товариство.

Усі багаїстські громади, що існують у світі, об'єднані в єдину органі­зацію, що називається Міжнародним Співтовариством Багаї» (МСБ). У 1948 р. Організація Багаї була визнана 00Н як неурядова організація, оскільки багаїсти здійснюють багато міжнародних проектів у галузі охорони здоров'я, освіти, екології тощо.

 

62. Окультизм

 

Окультизм — містико-філософське вчення про існування поза матеріальними процесами і явищами вищої реальності. Ставить за­вданням проникнення у таємниці світобудови, виявлення прихованих у людині вищих сил і здібностей через використання спеціально розроблених методів.

Теоретики і історики окультизму вважають, що ядро окультної філо­софії було створене ще жерцями легендарного континенту Атлантида. Після загибелі цивілізації атлантів їх знання успадкували жерці Ста­родавнього Єгипту, Тибету. Елементи філософії окультизму знаходять також у індійській, китайській передфілософії, зороастризмі, деяких філософських школах античності (орфіків, піфагорійців), течії серед­ньовічної єврейської Каббали.

Окультизм пронизує комплекс так званих герменетичних наук (від імені легендарного фундатора Гермеса Трісмегиста), до складу яких входять астрологічні прогнози на основі розташування небесних світил, алхімія — учення про надприродні перетворення хімічних елементів тощо.

Подальший розвиток пов'язаний з іменами відомого мислителя і лікаря XVI ст. Парацельса. містичними ученнями Нового часу — Я. Беме і Е. Сведеборга.

Відгалуженням окультизму XIX—XX ст. є практика спіритизму — спілкування з душами померлих, теософія й антропософія

Вважається, що окультне знання у чистому вигляді передавалося з незапам'ятних часів від вчителя до учня і ретельно охоронялося від зловживань — у передачі відмовлялося, якщо претендент справою не довів його розуміння, так само як і здатність шляхетно ним роз­порядитися.

Основні теоретичні ідеї окультизму:

1) Уся природа — єдине ціле, а будь-яка різноманітність спри­чинена тим, що ця єдність складається з виявів різних рівнів або планів, сприйняття яких залежить від розвитку того, хто що сприймає.

2) Єдиний закон, що пронизує всі речі, — це еволюційний розвиток, рух до першоджерела еволюції — божественного Логоса, тому людина в її нинішньому фізичному і духовному стані здатна на майже нескінченний розвиток,

3) Всі форми матерії взаємозамінні, подібно до того, як лід може бути перетворений на воду і навпаки.

4) Розвинена людина може досягнути додаткових здібностей сприйняття і дії. у тому числі здатності керувати матеріальними елементами.

5) Для цього їй потрібно вчитися відповідності природі. Вона при­веде людину до того, що П дії стануть незмінно благотворними і будуть неухильно переслідувати вище благо.

6) Совість — ось зародок вищої здатності сприйняття, світло, яке поведе людину по шляху до Логосу. Совість мас обмежувати волю як силу, яка штовхає людину на шлях до необмеженого зростання і розширення.

За твердженням окультистів. помітна суттєва різниця між окульт­ною і сучасною науками полягає у тому, що перша працює з силами і матеріалами природи в їх природному стані, у той час як остання використовує їх відокремлено і обмежено.

Наприклад, окультна використовує невидимі сили природи самі по собі, коли хоче виробити полк тепла, електрики і тому подібне, тобто маніпулює елементами в їх вищих І більш духовних формах безпосередньо. Учений змушений звертатися до такого матеріалу, як світло, вода тощо, тобто до простих речовин на нижчому рівні матеріального буття.

Нинішні звіти про експерименти з читання думок, яснобачення. спіритизму і тому подібного демонструють, що є всі підстави вірити у більші сили і здібності людини.

 

 


63. Антропософія та теософія

 

Антропософія — окультно-містичне вчення про людину як носія таємних духовних сил, яка спрямоване на розвиток органів надчутливо­го сприйняття, а також мислення, почуття і волі з метою пізнання потой­бічних світів і перетворення духовної і фізичної природи людини.

Фундатор антропософії — німецький мислитель Рудольф Штайнер (1861— 1925). Його основні праці: «Теософія». «Нарис таємницезнавства», «Шлях до самопізнання людини».

У 1913 р. Штейнер заснував Антропософське товариство з центром у місті Дорнах (Швейцарія). У 1920-х роках антропософія набула поширення у ряді країн Європи і вплинула на мистецькі кола того часу. Після приходу до влади у Німеччині Гітлера у 1933 р антропософія зазнала переслідування і гоніння.

У 1960-х роках мало місце відродження антропософії в Європі і США, переважно в областях педагогіки (наприклад, Вальдорфська школа) і медицини.

Руське антропософське товариство було організоване 1913 р. з метою «братського єднання людей на ґрунті визнання загальних духовних основ життя». Антропософські групи існували у Москві, Петербурзі, Києві, об'єднуючи представників освічених класів. Були закриті радянським урядом у 1922 р. і відновили свою діяльність тільки у 1990-ті роки.

Основні антропософські ідеї такі:

1) Людина розглядається як громадянин трьох світів: фізичного, душевного і духовного.

2) Задача «життєвого паломництва» людини полягає у тому, щоб бути вісником духовного світу.

3) Дух гордощів Люцифер і запозичений із зороастрійської міфо­логії злий дух Ангро-Майнью (Аріман) знаджують людей пре­тензіями на недоступні їм духовні висоти, протегуючи розвитку науки і духовному прогресу у фізичному світі.

4) Ті властивості, які людина зможе розвинути у собі тільки у віддаленому майбутньому, відобразив Ісус Христос — духовна істота вищого рангу, що назавжди зв'язала свою долю з тілесним світом. Людина може свідомо обрати шлях само­вдосконалення за принципом: «Не я, але Христос у мені».

Антропософія розробила педагогічні методи навчання пізнаваль­ним прийомам і способи їх адекватної передачі у вигляді духовної практики. Найбільш ефективними є медитації, які можуть допомог­ти досягнути вищих рівнів пізнання, дізнатися про духовні світи. їх істоти і сили.

Теософія — у широкому значенні: сукупність вчень про джерела і значення життя.

Вияви теософії у формі окремих ідей можна знайти у творах античних і середньовічних філософів, навіть у священній літературі Стародавнього Сходу, виникнення теософії як особливої філософсько-релігійної системи пов'язане з діяльністю 0. П. Блаватської та зафік­соване в її творі «Таємна доктрина»

Теософія спирається на такі принципи:

1) Існує Таємна універсальна доктрина. Ця доктрина засновується на передумові, що базові істини і цінності універсальні у всьому Все­світі і всі релігії є різновидами цього універсального знання.

2) У число «таємних учителів» теософи включають як реальних релігійних, культурних діячів і філософів, так і вигаданих (Владика світу, який живе у прихованій від сторонніх очей країні Шамбалі у пустелі Гобі).

3) Звичайна наука має справу лише з уривками цілого — з фізич­ними явищами, з тим. що може бути проведено через мозок людини та її почуття.

4) Насправді Всесвіт має набагато більше просторових і ієрархіч­них рівнів. Кінцева мета людини — досягнення окультного знання, що зберігається деякими «таємними вчителями», і отримання надпри­родних здібностей.

5)Це можливо шляхом синтезу методів звичайної науки і спе­ціально розроблених теософією методів психічного самовдосконалення людини.

 

 

64. Проблема міжконфесійного діалогу

 

Сучасний етап розвитку світової цивілізації відзначений зростан­ням кількості і якісної різноманітності релігійних виявів. У зв'язку з цим гостро постає проблема міжконфесійного діалогу. Вона є не внутрішньою проблемою тієї або іншої релігії, а торкається інтересів суспільної стабільності загалом.

Розв'язання проблеми міжконфесійного діалогу стикається зі спадщиною минулого — властивим практично кожній етнічній або світовій релігії баченням себе як носія Вищої і Останньої Істини, яку необхідно розповсюдити на всіх без винятку віруючих. У боротьбі за досягнення цієї мети часто застосовувалися і насильні заходи (се­редньовічна інквізиція).

Існує декілька рівнів, на яких необхідно налагоджувати міжконфесійний діалог:

— законодавчий: у формі міжнародного і національного законо­давства про свободу совісті і релігійні об'єднання;

— конфесійний, у формі прийняття різними конфесіями особ­ливих віронавчальних документів щодо ставлення до інших релігій.

— практичний — як практики спільного проведення науково-тео­ретичних (конференції) і конкретних благодійницьких акцій;

— побутовий.

Прикладом спроби налагодження міжконфесійного діалогу є Декларація Римсько-Католицької Церкви про її ставлення до ісламу, прийнята на II Ватиканському соборі у 1960-х роках:

1) Церква з повагою ставиться і до мусульман, які поклоняються єдиному Богу, милосердному і всемогутньому, творцеві неба і землі, який «говорив до людей».

2) Існує близькість по суті трьох «стовпів» ісламу до важливих християнських обрядів — щодо Бога (молитва), щодо ближнього (милосердя), щодо єства людини (піст).

3) Норми шаріату заслуговують на позитивну оцінку, тому що нала­штовують людину на ведення морального способу життя.

4) Необхідно забути минуле і щиро прагнути до взаєморо­зуміння, а також до того, щоб спільно захищати і зміцнювати заради всіх людей на Землі соціальну справедливість, моральні цін­ності, мир і свободу

5) Відмінність між християнами і мусульманами у Декларації убачалася лише у тому, що мусульмани визнають Ісуса не Богом, а пророком.

Гарантом проведення міжконфесійного діалогу у сучасних умовах частіше за все виступає держава, що відіграє роль арбітра у взаємовід­носинах між конфесіями.

Основні принципи міжконфесійного діалогу:

— принцип свободи віросповідання: права кожної людини спові­дати будь-яку релігію, вільно виражати свої погляди і публічно відправляти культ.

— принцип вільної зміни релігії за бажанням людини.

— принцип рівності всіх релігій як різних шляхів збагнення Єдиного Начала і рівності цивільних прав їх послідовників;

— принцип пріоритету загальнолюдських цінностей, визнання того факту, що релігійна мораль всіх релігій, за винятком сатанізму, засновується на декількох базових принципах людського спів­життя, починаючи з принципу «не вбивай!».

Альтернативою міжконфесійного діалогу є «конфлікт цивілізацій». На думку західного політолога С. Хантінгтона, у сучасному світі війни будуть вестися не за економічні вигоди або територію, а за релігійне панування між декількома провідними конфесіями. Вони у різній формі охоплюватимуть практично всіх жителів Землі і мають бути доведені до переможного кінця.

 

ЗМІСТ

лекційного матеріалу по МОДУЛЯМ

МОДУЛЬ 1

 

1. Предмет релігієзнавства

2. Структура релігієзнавства

3. Дослідницькі методи у релігієзнавстві

4. Філософія релігії

5. Соціологія релігії

6. Психологія релігії

7. Феноменологія релігії

8. Географія релігії

9. Історія релігії

10. Класифікація релігій

11. Релігійність та її вияви у сучасному світі

12. Типи релігійних і нерелігійних людей

13. Процеси секуляризації і сакралізаціі

14. Основні підходи до вивчення релігії

15. Теологічний підхід до пояснення релігії

16. Основні напрями сучасної теології

17. Філософський підхід до пояснення релігії

18. Структура сучасних релігій

19. Релігійна свідомість

20. Релігійна діяльність

21. Релігійні організації

22. Функції релігії

23. Первісні форми релігії

24. Поширені первісні релігійні культи

25. Особливості етнічних та регіональних (національно-державних) релігій

26. Олімпійська релігія давніх греків і римлян

27. Релігія Стародавнього Єгипту

28. Релігій Стародавньої Месопотамії

29. Релігії сучасної Індії: індуїзм, джайнізм

30. Релігії Китаю: конфуціанство, даосизм

31. Традиційна релігія Японії: синтоїзм

32. Релігія єврейського народу: іудаїзм

33. Зороастризм

МОДУЛЬ 2

 

34. Становлення буддизму: основні моменти

35. Віровчення і культ буддизму

36. Основні напрями у буддизм

37. Передумови виникнення християнства

38. Еволюція християнства

39. Православне віровчення і культ

40. Католицизм

41. Особливості віровчення і культової практики протестантизму

42. Старі протестантські організації (лютеранство, кальвінізм, англіканство)

43. Нові протестантські організації (баптизм, п'ятидесятництво, методизм і адвентизм)

44. Еволюція ісламу

45. Віровчення ісламу

46. Культ ісламу

47. Течії в ісламі

48. Язичництво давніх слов'ян

49. Введення християнства у Київській Русі

50. Історія Православної Церкви в Україні

51. Історія протестантизму в Україні

52. Українська Греко-Католицька Церква

53. Особливості сучасної релігійної ситуації в Україні

54. Свобода совісті І релігії. Толерантність

55. Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні. Держава і Церква в Україні

56. Вільнодумство і його форми

57. Традиціоналізм, фундаменталізм і модернізм у християнстві та ісламі

58. Поняття І характерні риси нових релігійних рухів

59. Класифікація нових релігійних рухів

60. Неохристиянські релігійні об'єднання

61. Неоорієнтальні, синтетичні неорелігії

62. Окультизм

63. Антропософія та теософія

64. Проблема міжконфесійного діалогу

 

 

Теми семінарських занять:

 

1. Релігія як духовний феномен людства . Сутність і складова частина релігії

2. Релігієзнавство як галузь наукового знання. Предмет і структура релігієзнавства. Релігієзнавство та богослов’я (теологія)

3. Первісні форми релігії. Особливості первісних форм релігії.

4. Етнічні і регіональні релігії. Особливості етнічних і регіональних релігій.

5. Поняття світової релігії

6. Виникнення християнства. Релігійні витоки християнства.

7. Іслам як світова релігія. Загальні характеристики ісламу.

8. Історія і сучасний стан релігії в Україні.

9. Нетрадиційні релігії. Нові релігійні рухи: характерні риси і класіцікація.

10.Типи взаємовідносин держави та церкви в різних країнах світу та в Україні.

 

 

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Методизм і адвентизм) | ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.041 сек.