Розкладка лекал

Розкладка лекал має велике значення для економічного витрачання тканини, тому при її виконанні необхідно знайти найбільш раціональне розміщення лекал з дотриманням:

- допустимої кількості доточок до деталей;

- правильного напрямку малюнка;

- правильного напрямку ворсу;

- правильного напрямку ниток основи тканини в деталях.

За способом настилання розкладки можуть бути:

1) у згин лицем до лиця;

2) у розгортку лицем до лиця;

3) у розгортку лицем униз.

Настилання у згин по ширині застосовується обмежено внаслідок збільшеної витрати матеріалу, труднощів настилання. Отже, в такий спосіб можна розкроювати лише залишки матеріалів з великим рапортом клітки.

Найбільше в промисловості застосовується спосіб настилання в розгортку лицем до лиця. Такий спосіб застосовують для виробів, які мають симетричні деталі, дрібні несиметричні деталі або великі деталі (наприклад, гульфик по косині) з наступним підрізуванням. При цьому способі настили мають певну кількість полотен, кожна пара полотен обернена лицьовим боком матеріалу один до одного, парні деталі виробу комплектуються із суміжних полотен настилу і є ділянками одного й того самого куска. У зв'язку з цим у розкладках лицем до лиця не вимагається дотримання парності деталей.

При настиланні лицем униз всі полотна в настилі обернені лицьовим боком униз, деталі виробу комплектуються з одного полотна, у розкладці лекал повинна дотримуватись парність деталей. Остання умова спричинює збільшення міжлекальних випадів на 0,3—1,7 % порівняно з розкладками лицем до лиця. Тому розкладка лицем униз застосовується тільки при наявності в конструкції непарних або несиметричних за формою деталей для розкрою однокомплектних розкладок при малій довжині кусків, великій кількості текстильних дефектів, відтінковості, а також у тих випадках, коли властивості матеріалів не дають можливості настилати його лицем до лиця. Для того щоб уникнути розкладки лицем униз, іноді непарні деталі виносять в окрему секцію цієї самої розкладки або в окремий настил.

За кількістю комплектів лекал розкладки можуть бути одиночні (одиночки) або комбіновані. Одиночні розкладки включають комплект лекал одного виробу або два напівкомплекти різних (комбінована одиночна). Комбіновані розкладки включають комплекти лекал кількох виробів (2,0, 2,5, 3,0, 3,5 і т. д.). Міжлекальні випади в одиночних розкладках на 0,5—5 % вищі, ніж у комбінованих, тому вони обмежено застосовуються в промисловості. Кількість виробів, які розкроюються за одиночними розкладками, обмежена чинною інструкцією з нормування витрачання матеріалів. Наприклад, для чоловічих костюмів вона становить не більш як 30 %.

Зі збільшенням кількості комплектів лекал у розкладці зростає кількість варіантів їх розміщення, відповідно зменшуються міжле- кальні випади. Подальше збільшення кількості комплектів лекал у розкладці не дає помітного зниження міжлекальних випадів, але значно збільшує витрати часу на її виготовлення. В кожному конкретному випадку повинні бути визначені раціональні довжини розкладок з урахуванням, крім вищеперелічених чинників, можливості розрахунку довжини настильних столів, умов настилів без залишку.

На основі практики роботи промисловості визначена оптимальна кількість комплектів лекал у розкладці. Так, у верхньому одязі для дорослих (пальтах, плащах, костюмах) — два комплекти, у верхньому одязі для дітей — до чотирьох, шести, у білизняних виробах — до двадцяти комплектів.

Максимальна кількість комплектів лекал у розкладці визначається в основному оптимальною довжиною настилів при існуючому низькому рівні механізації настилання, якістю матеріалів; для матеріалів пальтових, костюмних завширшки 148—150 см 5—7, для білизняних, сукняних завширшки 80—110 см — 10 комплектів.

Для виробів, що мають симетричні деталі, можна застосовувати розкладки лицем до лиця з дробовою кількістю комплектів лекал (1+0,5; 3+0,5; 2,5; 3,5).

Другим чинником, що значною мірою впливає на величину міжлекальних втрат, є правильне комбінування в одній розкладці роз- міро-зростів моделей, виробів. На основі практики визначені оптимальні поєднання розміро-зростів у розкладках. Для більшості швейних виробів загальною рекомендацією є поєднання в одній розкладці однакових або суміжних розміро-зростів. Для окремих моделей, які мають складну конфігурацію деталей (наприклад, пальта і сукні жіночі, для дівчаток), ця загальна рекомендація може бути змінена. У розкладках сорочок, штанів поєднання визначається шириною матеріалу.

При збільшеному відсотку міжлекальних втрат з будь-якої моделі їх скороченню сприяє раціональне поєднання в одній розкладці лекал різних моделей або навіть видів виробів, які виготовляють з однакових матеріалів, однак у сучасних умовах роботи виробництва за прямими зв'язками з торгівлею, коли кількість виробів кожної моделі чітко обумовлена замовленням, застосування кооперованих розкладок значно ускладнюється.

За цих умов доцільно розширити участь кожної моделі в кооперуванні, об'єднуючи її в розкладці не з однією, а з кількома моделями.

На величину міжлекальних втрат впливає також ширина тканини, вірніше, ширина виробу досягається не на всіх ширинах, окремі групи ширин є явно нераціональні для деяких видів виробів. Для верхнього одягу діапазон раціональних ширин становить 136— 150 см, для чоловічих штанів — 136—150 см, для чоловічих сорочок — 90—100 см. Як правило, на великих ширинах міжлекальні втрати менші, однак і тут можуть бути винятки.

За рекомендацією підприємств промисловості з виробництва вилучені деякі нераціональні ширини матеріалів.

У разі розкладки лекал на ворсових матеріалах лекала розміщують в одному напрямку відповідно до властивостей ворсу. Наприклад, на драпах, сукнах, замші, вільветоні тощо у виробі ворс повинен бути направлений зверху вниз, на бобрику, плюші, вельветі — знизу вверх. Аналогічно розміщують лекала на матеріалах з напрямленим малюнком. Міжлекальні випади на ворсових матеріалах на 0,5—4,0 % більші, ніж на гладеньких. Для економії матеріалу у всіх можливих випадках (малопомітний ворс, несиметричні смуги і клітки тощо) в комбінованих розкладках лекала одного виробу розміщують в одному напрямку, другого — в протилежному.

Ще більші міжлекальні втрати виникають при розкладці лекал на матеріалах у смужку і клітку, особливо з великим рапортом малюнка, оскільки до лекал даються припуски на підгін малюнка по тих зрізах і деталях, де він повинен збігатися або розміщуватися симетрично згідно з держстандартами та технічними вимогами. Розкладку на матеріалах у клітку і смужку здійснюють за допомогою різних засобів, що сприяють скороченню припусків на підгін малюнка: розміщення лекал біля пружка або одноіменними зрізами один до одного, комплектування парних деталей з одного полотна навіть при розкладці лицем до лиця. На рис. 1 так укладені спинки, пілочки, бочки пілочок, підборти.

Рисунок 1 – Розкладка лекал:

а – на гладкофарбованій тканині лицем до лиця;

б – на тканині з ворсом

Клітчасті тканини в наш час становлять значну частку загального обсягу матеріалів, що переробляються в швейній промисловості.

Додатковим обмеженням при розкладці лекал є дотримання напрямку нитки основи і допустимих відхилень від нього відповідно до стандартів на розкрій. Величини допустимих відхилень вказують у відсотках відносно номінального напрямку нитки основи.

Номінальним називається напрямок ниток основи в деталях крою, що забезпечує найбільший опір деформаціям, які виникають у процесі носіння виробу і, відповідно, найкраще збереження форми виробу.

Величини допустимих відхилень визначені на основі довголітнього досвіду експлуатації одягу і роботи промисловості і залежать від умов носіння виробу в цілому та окремих його деталей, виду лицьової поверхні матеріалу (гладенька, ворсова, в клітку або смужку).

Наприклад, у чоловічих шерстяних костюмах у верхніх половинках рукавів з основної тканини номінальним є напрямок нитки основи, яка проходить від вищої точки оката паралельно лінії, що з'єднує кінці переднього зрізу (дивись рис.2).

Рисунок 2 – Схема розкладки лекал:

_Lp – довжина рамки розкладки; ш_р– ширина рамки розкладки.

Величини допустимих відхилень визначені на основі довголітнього досвіду експлуатації одягу і роботи промисловості і залежать від умов носіння виробу в цілому та окремих його деталей, від виду лицьової поверхні матеріалу (гладенька, ворсова, в клітку або смужку).

Економії матеріалів сприяє дозвіл держстандартів на доточках в деталях. Місця розміщення доточок визначаються так, щоб вони не погіршували якості виробу (незначна їх кількість на невидимих частинах), не утруднювали його розкрій на пошиття.

За інших однакових умов на економічність розкладок значно впливає кваліфікація розкладника.

Під час виконання експериментальних розкладок лекал слід дотримуватись таких технічних вимог:

1) економічності норм витрати матеріалу;

2) комплектності деталей виробів відповідно до заданих способів настилання, кількості комплектів лекал, поєднань розміро-зростів або моделей;

3) дотримання напрямку нитки основи, кількості і розміщення доточок згідно з держстандартами;

4) дотримання напрямку ворсу , начосу, малюнка на матеріалі, припусків на підгін малюнка;

5) забезпечення вільного розсікання настилу на частини і вирізання великих деталей, для чого між найвідповідальнішими зрізами лекал потрібно залишати зазор 0,1-0,15 см;

6) виділення по можливості секцій у розкладці для полегшення розрахунку кусків матеріалу без залишку;

7) товщина ліній обведення повинна становити не більш як 0,1 см; внутрішній край лінії обведення повинен збігатися з контуром лекал.

Розкладку виконують на спеціальних столах, які мають поздовжню розмітку по всіх використовуваних на фабриці ширинах, поперечну розмітку через кожний метр або частіше, вздовж сторін – металеві лінійкиз сантиметровими поділками.

Для зручності розкладки можна виконувати безпосередньо на матеріалах у смужку, клітку тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Динамічне балансування	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.