МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
ВИНИКНЕННЯ ЗВУКІВЛітература План Предмет і завдання фонетики. Основні фонетичні одиниці. Звуки мовлення, їх творення Звукові зміни у потоці мовлення Лекція № 2 Самостійна робота 1. Фонетика. Предмет і завдання фонетики. 2. Звуки мовлення, їх творення. 3. Класифікація голосних звуків. 4. Класифікація приголосних звуків. 5. Фонема, її функції і ознаки. 6. Фонетичні чергування . 7. Асиміляція, дисиміляція. 1. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. - К.: Вища школа, 2004.-С. 17-24. http://www.book-ye.com/index.php?categoryID=29&offset=375&sort=Price&direction=DESC 2. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Завдання і вправи. - К.: Вища школа, 1995. - С.7-16. 3. Тоцька Н.І. Фонетика української мови та її вивчення у початковій школі. - К.,1976. 4. Блик О.П. Українська мова: Ч. І. - К.: Четверта хвиля, 1997. - С. 6-18. 5. Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура мовлення. - К.: Вища школа, 1995.-С. 5-8. 6. Олександр Пономарів Культура слова: Мовностилістичні поради. - К.: Либідь, 2002.-С. 26-33. 7. Сайти Інтернет: http://uk.wikipedia.org/wiki/Фонетика
Основні поняття:фонетика, фонологія, графіка, звуки мовлення, фонема, мовний апарат
ФОНЕТИКА. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ФОНЕТИКИ Звукові одиниці, які служать засобом передачі думки, досліджує спеціальна наука — фонетика. Фонетика (від гр. phonetikos — звуковий) — галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови у зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою. У лінгвістиці сформувалося два погляди на фонетику як науку: 1.Фонетика вивчає артикуляційні та акустичні особливості звуків мовлення, а суспільну функцію мовних звуків вивчає інша дисципліна - фонологія. 2.Фонетика вивчає не тільки природу звуків, а й функцію їх. Звуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі. Джерелом мовних звуків служать коливання голосових зв'язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата. У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тону завжди більшою чи меншою мірою прилучається шум, а до шуму — незначний елемент тону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі — тон чи шум,— і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні — це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні— це звуки, в основі яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних або дзвінких приголосних). НАПРЯМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВУКІВ Фізіолого-акустичний (власне фонетичний) напрям вивчає творення звуків органами артикуляції та акустичну природу звуків. Фонологічний (функціональний) напрям вивчає смислорозрізнювальні властивості звуків, систему фонем та їхніх різновидів. Слова не тільки вимовляємо, а й пишемо чи друкуємо. Користуємося буквами - умовними знаками для передачі звуків мови на письмі. Наука, що вивчає систему умовних знаків для передачі звуків на письмі, називається графікою. Фонетика і графіка перебувають у тісному зв'язку. ЗВУКИ МОВЛЕННЯ Основним об'єктом вивчення фонетики є звуки - найменші одиниці мовного потоку, що утворюються внаслідок дії мовних органів. Окремо взяті звуки (на відміну від слова та речення) не мають ніякого значення ([о], [у], [п], [с], [д], [і], [к],[м]), але з них творяться слова та їхні значущі частини. Наприклад, з наведених звуків легко складається слово підсумок, у якому виділяються три значущих частини під + сум + ок. Звуки утворюють зовнішню, звукову оболонку слів і тим самим допомагають відрізнити одне слово від іншого. Звукова система української мови нараховує 38 звуків: 6 голосних і 32 приголосних. Звуки мови виникають за допомогою мовного апарату. Він складається з таких елементів: 1. Гортань з голосовими зв’язками. 2. Дихальний апарат, який складається з діафрагми, легенів, бронхів, трахеї. 3. Надставна труба, яка складається з зіву, ротової порожнини, носової порожнини. 4. Органи вимовляння (артикуляції): язик, зуби, губи, піднебіння, язичок. Активні органи:язик, губи, язичок, м'яке піднебіння, голосові зв'язки. Пасивні органи:зуби, тверде піднебіння, ясна. За способом творення звуки поділяються наголосні таприголосні. Найвизначнішою функціональною ознакою, яка може бути покладена в основу розрізнення голосних і приголосних, є їх складотворча функція. З цього погляду голосні визначаються як складотворчі звуки, а приголосні входять до складу разом з голосними, тобто перебувають при них. Така роль приголосних відображена в їх назві — приголосний, тобто звук, що вживається при голосних. Голосні відрізняються від приголосних також рядом артикуляційних особливостей. При артикуляції голосних голосовий канал максимально відкритий, у ньому відсутні значні контакти (фокуси утворення), здатні бути джерелом шуму. Натомість приголосні артикулюються за умов повного або часткового звуження ротової порожнини, через яку проходить видихуваний струмінь повітря і утворює характерні для приголосних шуми. Однією з основних акустичних ознак поділу звуків на голосні й приголосні є характеристика джерела звука. Якщо в основі голосних лежить голосове джерело (тобто музикальний тон), то в основі приголосних—одночасно голосове й шумове або тільки шумове. Голосні звуки акустично найбільш виразні й диференційовані під наголосом, у зв'язку з чим склад голосних фонем визначається насамперед у наголошеній позиції, яка є для них сильною. Найбільш незалежним є вживання голосних у ролі окремих слів і на абсолютному початку слова. На початку слів голосні виступають порівняно рідко, проте ряд квазіомонімів переконливо доводить наявність в українській мові п'яти голосних фонем: /а/, /о/, /у/, /е/, /і/. Пор.: Аля — Оля — Уля; ера — Іра — ара (від ар); ос — ус — ес; ар — ер (літера), Елла — Алла. Фонематичність голосного\и\ не доводиться початковою позицією у словах. У середині слова голосні можуть виступати в однакових або подібних позиціях після твердих і м'яких приголосних. Після твердих приголосних виступають голосні [а], [о], [у], [е], [и] : раб, робот, зруб, треба, рибка. При заміні одного голосного іншим утворюється нове слово (пор.: там – том – тем – тим). Після м'яких приголосних також виступають п'ять голосних, але в дещо іншому складі- [а], [о], [у], [е], [і] : [мужн¢а], [мужн ¢ о], [мужн'у], [муж ¢ е], [мужн'і]. Як видно з наведених прикладів, після твердих і м'яких приголосних можуть виступати й виконувати смислорозрізнювальну функцію чотири голосні:[а], [о], [у], [е]. Отже, безсумнівними є голосні фонеми української мови /а/, /о/, /у/, /е/, що виступають у різних позиціях, а також фонема /і/, яка в літературній мові виступає, як правило, після м'яких приголосних, на початку слова і може бути засобом вираження окремого слова. Певні труднощі становить розв'язання питання про фонемний статус звука [и], характеризованого окремими дослідниками як алофон фонеми /і/. Звуки[и] та[і]протиставляють чотирьом іншим фонемам і виступають по відношенню до них як фонеми. Однак, на відміну від них,[и] та[і] протиставляються між собою не самостійно, а лише з одночасним протиставленням попереднього твердого (при[и]) і м'якого (при[і]) приголосного. Отже, природно виникає думка, що[и] та[і] є алофонами однієї фонеми, що залежать від комбінаторних умов: [и] з'являється після твердого приголосного, а[і]— після м'якого. Крім того,|и| дещо обмежений у своєму функціонуванні порівняно з[і]. Так,[и] в українській літературній мові не вживається на початку слів (крім деяких діалектів, наприклад инший), а також як самостійне слово. Для кваліфікації[и] та[і] як окремих фонем існують необхідні підстави. У живому мовленні на початку слова на місці орфографічного і може звучати не тільки[і],а й[и]. Пор.: інший — инший, індик — индик, ірій — ирій, іноді — иноді, іржа — иржа й под. Можна навести також унікальний випадок вияву смислорозрізнювальної функції[и] та[і]на початку слова, наприклад: икати, икання — ікати, ікання. Якщо визнати, що слова типу кинь — кінь, вил — віл, дим — дім, білити — біліти, носить- носіть розрізняються приголосними фонемами, а не голосними[и], [і], то ці приголосні повинні виявляти свою фонематичність не тільки перед [і], [и], а й перед іншими голосними, наприклад перед[а], [у] та в кінці слова. Однак не можна цього твердити щодо /ґ/, /к/, /х/, /ж/, /г/, /ч/, /ш/, /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, які виступають як напівпом'якшені лише перед /і/. Ці напівпом'якшені приголосні є алофонами відповідних твердих фонем, а не самостійними фонемами. Отже, слова типу кинь — кінь, вил — віл, гир — гір розрізняються не приголосними фонемами, а голосними /и/ — /і/. Цього досить, щоб визнати фонематичність /и/ — /і/ і в усіх інших випадках (типу дим —дім), але з одночасним протиставленням і попередніх приголосних фонем. Про фонематичну самостійність /и/ та /і/ свідчать і так звані морфологізовані чергування їх у дієслівних видових формах типу сидіти — сісти та утворення перехідних-неперехідних дієслів, що відрізняються суфіксами-і, -й: біліти— білити, синіти—синити незалежно від твердості-м'якості кінцевого приголосного кореня. Пор.: білий — синій. У вимові українських слів[и] та[і] ніколи не змішуються, особливо тоді, коли попередні приголосні за твердістю-м'якістю не протиставляються (губні, шиплячі, задньоязикові) . Голосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить голос. При вимові голосних звуків струмінь повітря, вийшовши з легень і проходячи по гортані, спричинює вібрацію зімкнених напружених голосових зв'язок. Пояснити це явище можна порівнянням з грою на будь-якому музичному струнному інструменті (скажімо, гітарі). Спробуйте заграти на струнах - і вам у нагороду буде чудова музика. Саме такими "струнами" і є наші голосові зв'язки – головний речовий орган людини. Після того, як струмінь повітря вже у вигляді звукової хвилі з періодичними коливаннями проходить крізь ротову порожнину, він вільно виходить назовні. Приголосні звуки - це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою частиною голосу або тільки шум. При вимові приголосних звуків голосові зв'язки можуть бути напруженими і вібрувати під тиском повітряного струменя, утворюючи музикальний тон (голос), а можуть бути розслабленими, не замкненими і вільно пропускати видихуване повітря. Характерні для приголосних шуми виникають переважно у ротовій порожнині при подоланні струменем повітря різноманітних перешкод, утворюваних на його шляху активними і пасивними мовними органами. Рух і положення мовних органів при вимові певних звуків називається артикуляцією (від лат. - розчленяю).
Читайте також:
|
||||||||
|