Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Авто | Автоматизація | Архітектура | Астрономія | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економетрика | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция

Поняття і види основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина.

Загрузка...

Права, свободи та обов’язки людини і громадянина є центральним елементом, основою конституційно-правового статусу особи. Саме у правах, свободах та обов’язках юридично оформляються стандарти поведінки особи, що визнаються і гарантуються державою. Через них розкриваються основні принципи взаємовідносин між державою та особою, які на конкретному етапі держава вважає можливими, суспільно корисними та доцільними чи обов’язковими.

Конституція України виділяє основні права, свободи людини та права і свободи громадянина.

Права людини – це її можливості, що необхідні для нормального існування і розвитку як особистості, це певні невід’ємні можливості її особистої свободи, вільної життєдіяльності в суспільстві.

Права людини – явище насамперед загальносуспільне, бо породжуються вони самим суспільством, зумовлюються біосоціальною сутністю людини.

Свобода людини – це також спосіб можливої та дозволеної поведінки людини в суспільстві. Тобто і поняття прав людини, і поняття її свобод відображають можливості людини. Як і права людини, свободи – це соціальне благо суспільства, визначальний показник ступеня демократизму суспільства і держави, зокрема правової держави і громадянського суспільства. У цьому полягає принципова спільність цих понять, а тому їх часто ототожнюють між собою, «свободи» здебільшого використовуються як синонім поняття прав людини.

Водночас права і свободи людини не є цілком тотожними явищами. Розрізняються вони, як наголошується в спеціальній літературі, головним чином шляхами, засобами їх здійснення та забезпечення. Права людини можуть бути здійснені, як правило, за наявності певних юридичних засобів, «механізмів». Наприклад, право на звернення, право на працю, право на соціальне забезпечення та деякі інші конституційні права не можуть бути реалізовані без відповідної встановленої державою юридичної процедури.

Свободи людини як можливості, що ґрунтуються на максимально вільному самовизначенні особи (наприклад, свобода пересування, свобода думки і слова, вільного вираження своїх поглядів і переконань; свобода світогляду і віросповідання), зазвичай можуть здійснюватися і без такої допомоги держави: вона зобов’язана гарантувати відповідні правоможливості, охороняти та їх захищати від будь-яких посягань.



Интернет реклама УБС

Отже, конституційні права і свободи людини – це закріплені в Конституції України права і свободи, які належать кожній людині, незалежно від наявності чи відсутності правового зв’язку між нею і Українською державою (громадянства). У Основному Законі суб’єкти прав людини визначаються як «кожна людина...», «кожен...», «ніхто...», «усі...» та ін.

У Конституції України права і свободи людини і громадянина закріплені у спеціальному розділі II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», структурно розміщеному після розділу І «Загальні засади», де закріплені основні засади конституційного ладу нашої держави, що підкреслює значущість інституту прав і свобод людини і громадянина.

Майже третина статей Конституції, за підрахунками спеціалістів, присвячена саме правам і свободам людини і громадянина, серед яких і ті, що жодного разу не закріплювалися в українських конституційних актах, а також ті, формулювання яких, як правило, змістовно відповідають положенням фундаментальних міжнародно-правових актів з прав людини. Власне, конституційними права і свободи людини і громадянина стають після закріплення їх в Основному Законі, який підніс їх на якісно вищий рівень.

Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина в юридичній науковій і в навчальній літературі здійснюється за різними критеріями.

Закріплюючи права і свободи людини і громадянина, Конституція України не визначає їх поділу на конкретні групи, але передбачає певну послідовність їх викладу.

Зокрема, за суб’єктом права і свободи поділяють на права і свободи людини, права і свободи громадянина, права і свободи іноземців та осіб без громадянства, права і свободи окремих категорій людей.

За формою здійснення – на індивідуальні й колективні (наприклад, право на страйк є тільки колективним правом).

За часом, з якого права і свободи належать людині, – на природні та інші.

За значенням їх для особи – на основні (життєво необхідні) і неосновні (доповнюючі, конкретизуючі) тощо.

Найбільшого поширення серед конституціоналістів набула класифікація прав і свобод із урахуванням сфер життєдіяльності суспільства (політичної; економічної, соціальної, культурної та інших), життя і діяльності людини або громадянина; змісту суб’єктивних потреб та інтересів, що зумовлюють характерні конституційно-правові відносини. Залежно від того, у якій сфері переважно використовується конкретне суб’єктивне конституційне право особи, конституційні права і свободи людини і громадянина прийнято поділяти на:

 

— громадянські або особисті права та свободи;

— політичні права та свободи;

— економічні права та свободи;

— соціальні права та свободи;

— культурні права та свободи.

Громадянські або особисті права та свободи надають людині можливість вільно розпоряджатися собою, користуватися невідчужуваними благами особистої свободи, забезпечують життєво необхідні умови існування, є гарантією від будь-якого незаконного втручання у сферу її індивідуальної життєдіяльності (право на життя, на свободу і особисту недоторканність, право на недоторканність житла та ін.).

Політичні права та свободи відображають можливості громадян брати участь у суспільно-політичних відносинах, у здійсненні влади, у формуванні представницьких органів державної влади та місцевого самоврядування (право на участь в управлінні державними справами, на участь у виборах та референдумах, на об’єднання у політичні партії та громадські організації, на проведення зборів, мітингів, демонстрацій, виборчі права та деякі ін.).

Соціальні й економічні права та свободи покликані забезпечити особі належний життєвий рівень, право на власність і працю, проявляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ (конституційне право кожного на працю, на приватну власність, на житло, на соціальне забезпечення та ін.).

Культурні права та свободи – це можливості збереження та розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень свого народу, всього людства, їх засвоєння і використання, участь у подальшому їх розвитку, можливості участі у науковому житті (право на освіту, на навчання рідною мовою; на свободу наукової, технічної і художньої творчості та ін.)1.

Не заперечуючи обґрунтованості різних підходів до класифікації основних прав та свобод, ми дотримуємося найбільш усталеної, а тому подальший виклад конкретних конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні нами здійснюється відповідно до неї.

 

Таким чином, держава від свого імені, від імені всього суспільства формулює свої вимоги до особи через встановлення обов’язків людини і громадянина, юридичної відповідальності за їх невиконання. Отже, необхідність певної поведінки – головна і вирішальна ознака будь-якого юридичного обов’язку. Виконання обов’язків є передумовою реалізації конституційних прав і свобод, засобом їх забезпечення.

Конституційні обов’язки є обов’язковим елементом конституційно-правового статусу особи. Можна сказати, що за формою конституційні обов’язки людини і громадянина є видом юридичних обов’язків, які являють собою встановлену Конституцією і законами України необхідність поведінки людини і громадянина, гарантовану і забезпечену державою відповідним механізмом їх здійснення.

Отже, конституційні права, свободи та обов’язки є основоположними, фундаментальними правами, свободами та обов’язками людини і громадянина, що юридично виражають невід’ємну людську природу, наділені юридичним верховенством, є виразником не тільки фактичного і юридичного статусу особи в державі, суспільстві, способом взаємовідносин людей між собою, з суспільством взагалі, а й ознакою його зрілості, ступеня демократичності держави.

Гарантії прав та свобод людини і громадянина взаємозумовлені й взаємопов’язані, а також складають відповідну систему й у сукупності забезпечують їх фактичну реалізацію, всебічну охорону та надійний захист.

Гарантії забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина прийнято поділяти на загальні (загальносоціальні) та спеціальні (власне правові, юридичні).

Під загальними гарантіями розуміють усю сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, захист прав від можливих порушень.

Спеціальні (власне правові, юридичні) гарантії визначають як надання державою формальної (юридичної) загальнообов’язковості умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами. Юридичні (спеціальні) гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства, їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян. Тобто спеціальні (юридичні) гарантії – це правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права.

До загальних гарантій в конституційно-правовій літературі традиційно відносять: економічні, політичні, організаційні. М. Хавронюк додає ще ідеологічні та власне соціальні гарантії.

Економічні гарантії – це сукупність економічних факторів життя суспільства. Вони знайшли закріплення у статтях 13, 41, 42, 95 та інших Конституції України. Для економічної системи України характерна ринкова економіка, яка ґрунтується на принципах вільного підприємництва, різноманітних форм власності на засоби виробництва, договірних відносин між господарюючими суб’єктами, обмеженого втручання держави в господарську діяльність.

Політичні гарантії – це сукупність політичних чинників суспільного і державного життя. Вони знайшли закріплення у статтях 1, 2, 5, 6, 7, 15, 37 та інших Конституції України. До них відносять: суверенітет держави; суворе дотримання її демократичних засад; реальне визнання народу носієм суверенітету та єдиним джерелом влади; здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; політичний плюралізм і свобода не забороненої законами політичної діяльності; обмеження діяльності ультрарадикальних політичних партій та громадських організацій; суворе забезпечення законності і неможливості зловживань політичною владою; інші ознаки правової держави в їх сукупності.

Організаційні гарантії визначають як систематичну організаторську діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, об’єднань громадян по створенню сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами й свободами.

Ідеологічні гарантії переважно розуміють як ідеологічну багатоманітність суспільного життя, неприпустимість визнання державою жодної ідеології обов’язковою, заборону цензури; забезпечення вільного розвитку мов; сприяння держави консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України; заборона релігійної, расової ворожнечі; демократична громадська думка; належний освітній рівень; загальна культура суспільства та його членів; система духовних цінностей та ін. До ідеологічних гарантій, на думку М. Хавронюка, належить також ліберальна концепція прав людини, на якій ґрунтується правова система держави, що визнає права людини як природні і передбачає їх пріоритет щодо права колективу, держави, суспільства.

Соціальні гарантії – це комплекс взаємовідносин громадянського суспільства, що демонструє принципово нову форму співвідношення суспільства й особи, її ставлення до інших осіб та до самої себе. Це зумовлено конституційним принципом, згідно з яким Україна є соціальною державою, політика якої спрямована на створення системи соціального забезпечення та охорони здоров’я, працевлаштування населення, підтримку малоімущих громадян, недопущення соціальних конфліктів і потрясінь у суспільстві тощо.

До соціальних гарантій відносять відсутність будь-якого суспільно-політичного протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України, максимальну зайнятість населення, відсутність тенденцій моральної та духовної деградації в суспільстві, за яких здійснення прав і свобод одними людьми чи групами людей стає можливим лише за рахунок нехтування правами і свободами інших.

 

Загрузка...



<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Правовий статус людини і громадянина як інститут конституційного права | Поняття громадянства і належність до громадянства України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.