Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Класифікація відчуттів, їх види та роль у житті людини

Відчуття –це відображення окремих властивостей, рис, якостей, предметів та явищ матеріального світу внаслідок безпосереднього впливу їх на органи чуттів. Відображення запаху і смаку, тепла і холоду, кольору і ваги – зовнішні відчуття; голоду і спраги, рухів тіла і положення його у просторі – внутрішні відчуття.

Існують різні класифікації органів відчуттів і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму. Залежно від міри контакту органів чуття з подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикову, смако­ву, больову) та дистантну (зорову, слухову, нюхову). За розміщенням рецепторів в організмі — на поверхні, всередині організму, в м'язах і сухожиллях — розрізняють відчуття екстероцептивні, що відобра­жують властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слу­хові, нюхові, смакові), інтероцептивні, що несуть інформацію про стан внутрішніх органів (відчуття голоду, спраги, втоми), та пропріоцептивні, що відображують рухи органів тіла і його стан (кінестетичні та статичні).

За розміщенням рецепторів на поверхні тіла або всередині організму розрізняють такі види відчуттів:

1) екстероцептивні;

2) інтероцептивні;

3) пропріоцептивні.

Екстероцептивні відчуття — це найбільша група відчуттів. Вони забезпечують одержання сигналів із зовнішнього світу і створюють підґрунтя для нашої свідомості. До екстероцептивних відчуттів належать зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові (тактильні), термічні (температурні) і больові відчуття.

Інтероцептивні відчуття — це органічні відчуття, вони сигналізують про стан внутрішніх процесів організму, доводять до мозку подразнення від стінок шлунка і кишечника, серця і кровоносної системи та інших внутрішніх органів. Це найбільш древня і найбільш елементарна група відчуттів. Вони належать до числа найменш усвідомлюваних і найбільш дифузних форм відчуттів і завжди тісно пов'язані з емоційними станами.

Пропріоцептивні відчуття забезпечують сигнали про положення тіла в просторі і складають підґрунтя рухів людини, відіграючи важливу роль в їх регуляції. Периферійні рецептори пропріоцептивної чутливості знаходяться в м'язах і суглобах (сухожиллях, зв'язках) і мають форму особливих нервових тілець (тільця Паччіні). Збудження, що виникають у цих тільцях, відображають відчуття, які відбуваються при розтягуванні м'язів і зміні положення суглобів. Ця група відчуттів включає специфічний вид чутливості, який називається відчуттям рівноваги, або статичним відчуттям, їхні периферійні рецептори розміщені в каналах внутрішнього вуха. До пропріоцептивних належать кінестетичні та статичні відчуття.



Интернет реклама УБС

Екстероцептивні відчуття прийнято поділяти залежно від наявності чи відсутності безпосереднього контакту рецептора з подразником, що викликає відчуття, на:

1) контактні;

2) достатні.

Контактні відчуття викликаються впливом безпосередньо прикладеного до поверхні тіла відповідного органа сприймання. Прикладами контактних відчуттів є смак, дотик.

Дистантні відчуття викликаються подразниками, що діють на органи чуття на деякій відстані. До них належать нюхові відчуття, слух і зір.

Генетична класифікація дає змогу виокремити два види чутливості:

1) протопатичну (більш примітивну, афективну, менш диференційовану й локалізовану), до якої належать органічні відчуття (голоду, спраги тощо);

2) епікритичну (більш тонко диференційовану, об'єктивовану й раціональну), до якої належать основні органи чуття людини. Епікритична чутливість молодша в генетичному плані, і вона здійснює контроль за протопатичною чутливістю.

Зупинимося детальніше на характеристиці окремих видів відчуттів.

Зорові відчуття відіграють велику роль у взаємодії людини з довкіллям. Апаратом зору є око - орган чуття зі складною анатомічною будовою. Фізичною причиною зорових відчуттів електромагнітні коливання. Людське око сприймає лише невелику частину електромагнітних коливань. Світлові хвилі, які відображаються предметом, переломлюються, проходячи через кришталик, і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Сітківка з'єднується за допомогою зорового нерва з великими півкулями головного мозку. Сітківка має складну будову. Один із шарів, що входить до її складу, є шар паличок і колбочок, що являють собою кінцеві утворення зорового нерва. Палички і колбочки виконують різні функції. Палички є органом бачення у темряві, і оскільки за таких умов людина не відчуває спектральних кольорів, то їх називають органом некольорового зору. Колбочки є органом „денного'' зору, їм властива менша чутливість до світла. Оскільки вдень людина відчуває різного роду кольори, то колбочки називають органом кольорового зору.

До зорових відчуттів належать відчуття світла і кольору.

Слухові відчуття, відображаючи велику різноманітність властивостей звучних предметів і явищ, допомагають людині орієнтуватися в навколишньому середовищі та регулювати свої дії. Вони викликаються звуками, які діють на слуховий аналізатор на відстані через коливання повітря або звукові хвилі. Тому слухові відчуття належать до дистантних відчуттів.

Чутливі закінчення слухового нерва розмішені у внутрішньому вусі. Зовнішнє вухо (вушна раковина) збирає звукові коливання і передає їх у внутрішнє вухо на завитку. Збудження нервових закінчень завитки відбувається за принципом резонансу: різні за довжиною і товщиною закінчення слухового нерва починають рухатися за певного числа коливань у секунду.

До слухових відчуттів належать відчуття мови, музики та шуму. За допомогою слухових відчуттів виокремлюють такі якості звука: силу (голосний - тихий), висоту (високий - низький), тембр (своєрідність голосу або музичного інструмента), тривалість (час звучання), а також темноритмічний візерунок звуків, що послідовно сприймаються.

Слухові відчуття мають велике значення і в сприйманні усної мови Фонематичний слух, або чутливість до звуків мови, формується в процесі оволодіння мовою і користування нею. Його розвиток впливає на безпомилковість письмової мови, особливо в початкових класах.

Зі слуховою чутливістю тісно пов'язана вібраційна чутливість. Вважається, що в організмі людини не існує спеціальних рецепторів, призначених для відчуття вібрації, а відображати вібрації здатні всі органи та тканини людського організму.

Нюхові відчуття не мають у житті людини такого значення, як зорові та слухові, оскільки не пов'язані з орієнтуванням у довкіллі, їхня роль полягає в тому, що вони сигналізують людині про свіжість їжі, чистоту повітря тощо. Утих випадках, коли їх розвиток стимулюється умовами професійної діяльності, вони досягають значної досконалості (парфумери, пожежники та ін.).

Подразниками, що викликають нюхові відчуття, є мікроскопічні частинки пахучих речовин, які потрапляють у носову порожнину з повітрям розчиняються в носовій рідині і впливають на рецептор. Нюхові відчуття дуже часто поєднуються з іншими відчуттями — смаковими, тактильними, температурними тощо і набувають складного характеру. Зв'язок нюхового відчуття з іншими може носити умовно-рефлекторний характер (вигляд троянди може посилювати в нас відчуття її запаху).

Смакові відчуття тісно пов'язані з нюховими, їх поєднує спільна роль у процесах харчування. Органом смаку є язик. До смакових відчуттів належать відчуття кислого, солодкого, гіркого і солоного. Інші смаки є результатом змішування основних смаків. Смакові відчуття підвищують апетит людини, а також виконують захисну функцію, сигналізуючи про недоброякісну їжу. Динаміка смакових відчуттів тісно пов'язана з потребою організму в їжі. У стані голоду чутливість підвищується, при насиченні — знижується.

Шкіряні відчуття включають тактильні, температурні та больові відчуття.

Тактильні відчуття виникають внаслідок дії механічних подразників на поверхню шкіри. Умовою їх виникнення є контакт із подразником, який викликає деформацію шкіри. Тактильна чутливість нерівномірно розподілена по всьому тілу. Найбільше скупчення тактильних рецепторів на долонях, кінчиках пальців та на губах.

Тактильні відчуття — це відчуття дотику і тиску. Вони сигналізують про присутність того чи іншого подразника, який стикається з поверхнею тіла. Тактильні відчуття відображають важливі властивості предметів об'єктивного світу: рівність, шершавість, твердість, м'якість, сухість, вологість тощо.

Температурні відчуття поділяються на відчуття холоду і тепла. Вони сигналізують про зміни температурного середовища, про небезпеку охолодження організму чи його перегрівання, допомагають регулювати тепловий обмін між організмом і середовищем. Крім того, температурні відчуття дають людині відомості про термічні властивості предметів та явищ навколишнього середовища.

Характер температурних відчуттів залежить від природи діючого подразника. Якщо температура предмета нижча температури тіла, то виникає відчуття холоду, якщо вища — відчуття тепла. Температурні відчуття мають локальний характер, оскільки ми відносимо їх до певної ділянки шкіри, на яку діє подразник.

Больові відчуття виникають при дії різного роду подразників (механічних, термічних, хімічних, електричних тощо), які є причиною пошкодження або руйнування тканин організму. Вони виконують важливу роль як складові захисних рефлексів, сигналізують про шкоду подразника для організму та необхідність перервати контакт з ним і носять яскраво виражене негативне емоційне забарвлення. Больові відчуття несуть певну інформацію про подразник, у них відображається його інтенсивність, якість (колючий, ріжучий, пекучий біль), місце локалізації. Просторова локалізація больового відчуття має не завжди точний характер, що пояснюється іррадіацією процесу збудження.

Статичні відчуття відображають положення тіла у просторі, його рівноваги. Рецептори статичних відчуттів розміщені у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Цей вид відчуттів має велике значення для життєдіяльності організму, оскільки забезпечує збереження рівноваги організму. Регуляція рівноваги організму має рефлекторний характер. Нормальна робота статичного аналізатора необхідна для відображення простору за допомогою інших видів відчуттів, зокрема зорового та рухового.

Кінестезичні відчуття (від грецького „кінезіс" — рух і „айстезіс" — відчуття) - це відчуття рухів і положення частин власного тіла. Рецептори кінестезичних відчуттів знаходяться в м'язах та сухожиллях. Подразнення в цих рецепторах виникають при скороченні та розтягненні м'язів та зв'язок, тертям суглобів. Результатом цих відчуттів є знання про силу, швидкість, траєкторію руху частин тіла.

У поєднанні з іншими відчуттями кінестезичні відчуття стають визначеними і диференційованими. Зокрема, поєднуючись із зоровим відчуттям, набувають важливого значення у пізнанні людиною просторових властивостей речей. Поєднання кінестезичного відчуття з тактильним виступає у формі дотику.

У ході навчання необхідно приділяти увагу розвитку кінестезичних відчуттів, на що спрямовані уроки праці, малювання, фізкультури, а також заняття танцями, художньою гімнастикою та іншими видами спорту. При цьому важливо враховувати особливості розвитку даного виду відчуттів у певні вікові періоди.

Органічні відчуття — це відчуття, пов'язані з діяльністю внутрішніх органів. Ці відчуття, зливаючись, утворюють органічне почуття (самопочуття) людини. Це так звана сенестезія (загальне відчуття), яке відображає загальний стан організму на основі сигналів, що надходять з різних органів організму. Прикладом може слугувати почуття загального нездужання, яке виникає у хворої людини. До органічних відчуттів належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, шлунка, больові відчуття.

Органічні відчуття викликаються імпульсами із внутрішніх станів, а також зміною хімічної формули крові. Вони характеризуються недостатньою ясністю, нечіткістю та непевністю локалізації. Характерною рисою органічних відчуттів є їх емоційне забарвлення (позитивне або негативне).

Аналізуючи різні види чуттів, – зорові, слухові, органічні та інші –слід звернути увагу на дві надзвичайно важливі функції, які вони виконують.

Перша функція полягає у тому, що відчуття несуть інформацію про навколишній світ і внутрішній стан організму. Вони є першоджерелами наших знань, першим ступенем пізнання людиною світу. Отже, перша функція відчуттів – інформаційна. Її важко переоцінити. Досліди з сенсорною ізоляцією, тобто позбавленням людини здатності відчувати, проведені останнім часом, показують, що в умовах «чуттєвого голоду» у піддослідних через короткий час починаються розклади психіки і доводиться дослід припиняти.

Численні відомості, що містять у собі відчуття, необхідні для регуляції життєдіяльності організму, для встановлення його взаємозв`язків з навколишнім середовищем і пристосування до нього. Центральна нервова система не тільки дає сигнал відповідним органам при виконанні тієї чи іншої дії, але й одержує повідомлення про характер її виконання і, у разі потреби, вносить необхідні корективи, тобто здійснює зворотний зв`язок (аферентацію).Отже, друга функція відчуттів-регуляторна. Щоб правильно оцінити роль відчуттів, важливо з’ясувати і засвоїти, як вони виникають.

28. Взаємодія відчуттів/ адаптація, синестезія, сенсибілізація/

Відчуття –це відображення окремих властивостей, рис, якостей, предметів та явищ матеріального світу внаслідок безпосереднього впливу їх на органи чуттів. Відображення запаху і смаку, тепла і холоду, кольору і ваги – зовнішні відчуття; голоду і спраги, рухів тіла і положення його у просторі – внутрішні відчуття.

Адапція – це зміна чутливості аналізатора відповідно до сили подразника. Наприклад, ми перестаємо відчувати дотик ручного годинника – таким малим стало відчуття; перебуваючи деякий час у темряві, починаємо розрізняти навколишні предмети – зір значно посилився, загострився.

Підвищення чутливості аналізатора при його взаємодії з іншими аналізаторами або при систематичному тренуванні називається сенсибілізацією. Так, слабкий звуковий подразник підвищує чутливість зорового аналізатора до кольору. Але можливе й послаблення чутливості аналізатора під впливом неадекватного подразнення ( сильні й тривалі подразники). Наприклад, засліплююче світло знижує слухову чутливість.

Взаємодія аналізаторів виявляється і в явищікомпенсації– підвищенні чутливості одних аналізаторів при втраті чутливості іншими. Відомо, якого надзвичайного розвитку набувають слухові і тактильні відчуття у сліпих, як сильно розвивається відчуття вібрації у глухих: дехто з людей, що втратили слух, можуть слухати музику поклавши руку на інструмент, спираючись на нього ліктем тощо.

Синестезія– поява відчуттів, не характерних для тих аналізаторів, які подразнюються. Найчастіше це будуть зорові образи при подразненні слухового аналізатора, але можливі синтезії у різних видах відчуттів: недарма ми вживаємо вислови типу «гострий смак», «солодкі звуки» і т.п.

Післядія в аналізаторі: збуджений аналізатор не припиняє своєї роботи одразу після зникнення подразнення, і відчуття ще деякий час триває, хоч подразник вже не діє на аналізатор. Післядію у зоровому аналізаторі називають послідовним образом.

Чутливість аналізаторів, властива даній людині, не є постійною і незмінною. Для відчуттів людини, як і для будь-якого іншого психічного процесу, властива загальна закономірність: вони розвиваються у процесі діяльності.

Сенсорне виховання дітей, тобто розвиток у них різноманітних відчуттів, вимагає спеціального вправлення, що приведе до чіткої диференціації відчуттів, збільшення їх точності, різноманітності, усвідомленості.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Загальна характеристика уваги. Фізіологічні основи уваги/ концепція А.А.Ухтомського та П.Т.Павлова | Поняття про відчуття. Їх роль у регуляції діяльності людини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.