Епістолярний жанр у літературній спадщині XVII – XVIII ст.

Свого розквіту епістолярний жанр сягнув у добу Просвітництва: з’явилися відкриті листи-памфлети, листи-новели, листи-визнання. У цьому жанрі написані також «Юлія, або Нова Елоїза» Руссо, «Мандри Хамфрі Клінкера» Смоллета, «Страждання молодого Вертера» Гете, «Бідні люди» Достоєвського. Жанр листа використовувався в малій прозі, психологічному та соціальному романі.

В українській літературі письменники також зверталися до епістолярної форми, що спостерігається й у повістях Шевченка «Музикант» і «Художник», і в романі у листах Загребельного «Намилена трава» тощо. Подеколи епістола вживається і як ліричний жанр. Таким, зокрема, сприймається триптих Тичини «Листи до поета», де імітуються міркування трьох адресанток з приводу поезії та її призначення. Зверталися до цього жанру й інші поети (Рильський, Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна та ін.), подеколи витворюючи цілі цикли (Р. Бабовал «Листи до коханок»). Епістола як окремий жанр відмінна від епістолографії, власне, «літератури листів», в основі якої зберігається форма листування незалежно від функціонального призначення твору («Листи до Луцилія» Сенеки, послання Івана Вишенського, «Вибрані місця з листування з друзями» Гоголя і т. п.).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Західноєвропейська література 17 ст.	\|	Проблема визначення жанру «Мандрів Гулівера»

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.