Французький класицизм та його місце у світовій літературі.

З трьох стильових напрямків, що панували в західноєвропейській літературі XVII століття, у Франції, як у жодний іншій країні, запанував класицизм. Франція дала класичні зразки літератури цього напрямку. Класицизм тут досяг своєї вищої досконалості. Тут викристалізувалась і теорія класицизму. Французькі класицисти зуміли сполучити досвід античної літератури з національними традиціями свого народу, що не вдалося зробити класицистам інших країн.

Класицизм породив таких гігантів драматургії, якими були Корнель, Расін і Мольєр; класицизм у Франції яскраво проявився й у художній прозі.

Головна відмінність класицистичної системи від реалістичних методів Шекспіра виявляється в методі побудови характеру. Сценічний характер класицистів переважно однобічний, статичний, без протиріч і розвитку. Це характер-ідея, він настільки широкий, наскільки цього потребує вкладена в нього ідея. Авторська тенденційність виявляється в даному випадку цілком прямолінійно й відкрито.

Наріжним каменем теорії класицизму є вчення про вічність, абсолютність ідеалу прекрасного. Це вчення підтверджувало необхідність імітації, оскільки в одні часи створюються ідеальні зразки прекрасного, то в інші завдання художників полягає в тому, щоб максимально наблизитися до цих зразків. Виходячи з цього вчення про абсолютність прекрасного, класицисти встановили суворі правила, необхідні для художника, правила, що нібито повинні допомогти новим майстрам максимально наблизитися до створених колись ідеальних зразків прекрасного.

В ім'я цього ж вчення розроблялася суворо регламентована ієрархія літературних жанрів (епопеї, трагедії, комедії й ін.), встановлювалися точні межі кожного жанру; його особливості, затверджувалися належні кожному жанру мова і герої (для трагедії- висока, патетична мова, високі почуття, героїчні особистості; для комедії-знижено побутові персонажі, просторіччя 1 т.д.), тому що зразкові твори кожного жанру, на думку класицистів, створені були в далекому минулому і для нових часів залишалося лише суворо наслідувати знайдені (раз і назавжди) ідеальні зразки.

Важливим елементом в естетиці класицизму є вчення про розум як головний критерій художньої правди і, отже, прекрасного в мистецтві. За законами розуму творили античні майстри, думали класицисти, за законами розуму варто творити й у нові часи. Звідси математична точність правил і законів мистецтва, встановлюваних класицистами. Це наклало печатку холодної безпристрасності на твори класицистів. перебороти яку вдавалося лише дуже великим майстрам і в кращу пору розквіту їхнього таланту.

Із вченням про абсолютність прекрасного і з раціоналізмом класицистів тісно пов'язане їхнє поняття про загальні, універсальні типи людських характерів. Звідси виникала певна абстрактність художніх образів класицистичної літератури. Вони створювалися за холодними намірами розуму, у них підкреслювалися загальні універсальні "вічні" риси (Мізантроп, Скупий та ін.). Класицисти прагнули запам'ятовувати і "вічні", універсальні, абсолютні риси життєвих явищ, відділяючи їх від усього тимчасового, випадкового, одиничного. Класицистам невідомий був закон про те, що художній образ - необхідний елемент одиничності, випадку, для того щоб людина в мистецтві була не абстрактною схемою, а істотою живою і реальною.

Нарешті, одним із важливих елементів теорії класицизму є вчення про виховну роль мистецтва. Класицисти завжди задавали собі питання, створюючи художній твір, чи достатньо вони викривають у ньому і карають порок, чи достатньо винагороджують чесноту. Кращі майстри класицизму вміли з достатнім художнім тактом здійснювати у своїх творах повчальний, дидактичний принцип мистецтва, менш талановиті згорталися до голої повчальності, зображуючи контрастно злочинців і героїв. Холодна безпристрасність найбільше позначалася в примітивному розподілі чорних і світлих фарб.

Повчальна тенденційність класицизму дозволила йому і в роки штурму феодалізму залишатися головним художнім методом у Франції. Просвітителі XVIII ст. не відмовилися від нього. Він тоді служив вже іншим історичним завданням мистецтва. Класицистичні трагедії Вольтера ("Едіп", "Брут". '"Маго-мет") проголошували визвольні ідеї і були насичені високим громадянським пафосом.

В драматургії - правила трьох єдностей.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблема визначення жанру «Мандрів Гулівера»	\|	Фр. Літ 18 ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.