Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Поняття та ознаки конституції.

Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), що визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію. Поява конституцій зв’язана з епохою буржуазних революцій. Перші конституції були прийняті в другій половині 18 століття.

Конституція – це основний закон держави. Як правило, це єдиний правовий акт чи система таких актів, за допомогою яких безпосередньо народ чи органи держави, що виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, закріплюють права і свободи людини і громадянина.

У правознавстві існують два значення терміна «конституція» -юридична конституція та фактична конституція.

Юридична конституція – це основний закон держави, що має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Фактична конституція – реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою та особою.

Найважливішіознаки конституції:

– це основний закон держави, який виступає основою всього національного законодавства;

– це закон, який має найвищу юридичну силу, а всі інші нормативно-правові акти мусять відповідати положенням конституції, що забезпечується створенням системи правової охорони конституції (у формі конституційного контролю чи конституційного нагляду);

– має підвищений ступінь стабільності, яка забезпечується спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до конституції, складнішою від процедури внесення змін і доповнень до решти законів.

Існують різніспособи класифікації конституцій:

– за формою вираження – писані (у формі одного чи кількох нормативних актів), неписані (у формі правових уявлень, концепцій тощо), змішані (поєднання двох попередніх);

– за порядком прийняття – даровані (як правило, вводяться в дію одноособово монархом), народні (приймаються референдумом або парламентом), договірні (є результатом угоди між різними суб’єктами конституційного процесу);

– за порядком внесення змін і поправок – гнучкі (зміни до них вносяться в порядку, передбаченому для будь-якого закону) та жорсткі (для яких передбачена особлива процедура внесення змін і доповнень);

– за часом дії- тимчасові (приймаються на певний термін або до настання певної події) та постійні (приймаються на невизначе-ний термін);

– у залежності від форми державного устрою – унітарні, федеративні та конституції суб’єктів федерації.

Ознаки Конституції України - це основні кваліфікуючі характеристики, які визначають її сутність і зміст, мету та призначення у суспільстві і державі.

1. Конституція України має найвищу юридичну силу. Вона є юридичним вираженням суверенної волі українського народу, який є єдиним джерелом влади в державі. Закони та інші нормативно-правові акти, що приймаються у державі, не можуть суперечити Конституції України, тому повинні відповідати їй.

2. Конституція України є кодифікованим нормативно-правовим актом найвищої юридичної сили.

3. Конституція України є юридичною основою законодавства України, оскільки закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і покликані конкретизувати конституційно-правові норми і принципи.

4. Конституція України є основним законом держави, оскільки регламентує найважливіші і найзагальніші відносини у державі та суспільстві. Якщо, наприклад, Кримінальний кодекс України регламентує правовідносини, які виникають між державою і фізичною особою, що скоїла правопорушення, то Конституція України регламентує відносини в політичній, економічній, культурній, соціальній, екологічній та інших сферах суспільного життя.

5. Конституція України є головним джерелом конституційного права, тому й визначає назву галузі права. Проте не менш значущими є й інші джерела конституційного права, зокрема Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року тощо.

6. Конституція України має постійний характер. Це означає, що строк її дії не визначений, тобто не обмежений у часі. Проте строк дії конституційно-правових норм Перехідних положень Конституції України розрахований загалом на 3 - 5 років після набуття нею чинності.

7. Конституції України властива пряма дія норм. Це означає, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

8. Конституція України є парламентською, оскільки прийнята спеціально уповноваженим суб'єктом - парламентом, тобто Верховною Радою України.

9. Конституція України має підвищену стабільність, яка забезпечується відповідною системою державно-правових гарантій. Конституція України має чіткий законодавчо визначений порядок прийняття і внесення до неї змін, регламентований розділом XIII. Гарантом Конституції України є глава Української держави. Функціональна діяльність Конституційного Суду України спрямована на забезпечення гарантій Основного Закону України.

Предмет Конституції України - це ті суспільні відносини, які нею регулюються та охороняються. Предмет Конституції України загалом збігається з предметом конституційного права. Предмет конституційного права України є навіть дещо ширшим, ніж предмет конституційного права взагалі, оскільки Конституція України регулює та охороняє:

а) порядок внесення до неї змін (розділ 13);

б) порядок набуття нею чинності (розділ 14);

в) порядок набуття чинності окремими конституційними положеннями (розділ 15).

Структура Конституції України - це внутрішні її складові, до яких належать: преамбула, основна частина, прикінцеві та перехідні положення. Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, які містять 161 статтю.

16. Способи прийняття конституцій.Розрізняють такі способи прийняття конституцій: 1) октроювання - це дарування конституції одностороннім актом глави держави (монарха). Це найменш демократичний спосіб прийняття конституції. На початку XIX ст. такі конституції іменувалися хартіями. Після Другої світової війни октройованими стали називати також конституції, даровані метрополіями своїм колоніям при зміні форми колоніального панування або при звільненні від нього;

2) конституції, прийняті як результат договору. Вони не були поширені в минулому і рідко зустрічаються нині. Зазвичай це були договори між монархом та виборним органом. Вони свідчили про таке співвідношення політичних сил, за якого монарх уже був неспроможний дарувати свою конституцію. Іноді договірні конституції були результатом договору держав;

3) більшість нині чинних конституцій є народними. Вони приймаються парламентом або установчими зборами чи безпосередньо затверджуються референдумом.

Найчастіше конституції приймаються установчими зборами (конституантою) - виборним органом, головною або єдиною метою якого є створення конституції і який іноді виконує функцію парламенту.

Установчі збори прийнято поділяти на: суверенні, які остаточно приймають конституцію, та несуверенні, які лише виробляють, конституцію, а затверджується вона іншим способом (найчастіше референдумом), а також початкові, що обираються громадянами як такі, та інституціоналізовані, в разі прийняття яких роль представницьких установ виконують представницькі органи (парламенти), якщо вони мають право повного перегляду конституції.

Значення використання референдуму для затвердження конституції може бути різним. Так, якщо референдум проводиться для затвердження конституції, яка є гласно розробленою і прийнятою парламентом або установчими зборами, то такий порядок може вважатися демократичним. Якщо ж референдум проводиться в умовах тиску на громадян, проект готується та обговорюється вузьким колом осіб, такий спосіб затвердження конституції на референдумі не може розглядатися як демократичний.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2008 р. № б-рп/20081 народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні може реалізувати на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою своє виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні шляхом прийняття Конституції

України у порядку, який має бути визначений Конституцією і законами України.

На референдумі було прийнято або переглянуто основні закони в більшості пострадянських країн (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Естонія, Казахстан, Киргизстан, Литва, Росія, Таджикистан і Узбекистан). Шляхом референдуму було прийнято конституції в таких європейських країнах, як Албанія, Андорра, Ірландія, Туреччина, Франція і Швейцарія. В Іспанії, Польщі і Сербії на референдумі затверджену конституцію попередньо схвалює парламент, а в Румунії - установчі збори.

17. Структура та види конституцій. Конституція в матеріальному сенсі — сукупність правових норм, що визначають вищі органи держави, порядок їх формування та функціонування, їх взаємні відносини та компетенцію, а також принципове положення індивіда по відношенню до державної влади. Конституції в матеріальному сенсі прийнято класифікувати, зокрема, на писані й неписані.

· За формою (структурою):

1. писані (єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений.)

2. неписані (складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.

· За терміном дії конституції:

1. постійні (приймаються на необмежений строк дії, наприклад, до сьогодні зберігає свою чинність Конституція Норвегії 1814 р., Конституція Люксембурга 1868 р.;)

2. тимчасові (приймаються на певний час, наприклад, до прийняття нової конституції.)

· За порядком зміни, внесення поправок і доповнень:

1. жорсткі (зміни до них вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай, такий порядок закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність основного закону. До розряду жорстких належать кодифіковані конституції, наприклад, Конституція США 1787 р., Конституція Японії.

2. гнучкі (зміни та доповнення до конституцій вносяться у звичайному порядку, без дотримання будь-яких процедур. У такий спосіб змінюються і доповнюються всі некодифіковані конституції (Великобританія, Швеція) 1947 р.;)

· За способом прийняття:

1. открайовані (даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу. Откроювання — це односторонній акт, внаслідок якого суверен односторонньо встановлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади, наприклад, Конституція Непалу 1990 р., Конституція Нігерії 1960 р.

2. народні (прийняті представницьким органом або шляхом референдуму).

· За формою правління, яка закріплюється в конституції:

1. монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.)

2. республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.).

· Залежно від державно-політичного режиму:

1. демократичні (прийняті у державах з демократичною формою державного режиму (Основний закон Фінляндії 1999 р.)

2. авторитарні (прийняті у державах, в яких влада перебуває в руках незначної кількості осіб або певної особи, використовуються авторитарні методи державного управління, влада повністю здійснює контроль у політичній сфері, проте залишається відповідний простір свободи дій в економічній, соціальній, культурній сферах. Зазвичай, авторитарні конституції пишуться і приймаються під конкретних публічних осіб. Наприклад, Конституція Франції 1800 року увійшла в історію як авторитарна наполеонівська конституція, Конституція Франції 1958 року — авторитарна деголлівська конституція.)

3. тоталітарні (прийняті у тих державах, де існує антидемократична форма державного режиму, держава повністю контролює всі сфери суспільного життя, дозволена цензура, не забезпечуються права і свободи людини та громадянина (конституції країн Африканського континенту)

· За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:

1. федеративні (Конституція ФРН 1949 р.)

2. унітарні (конституції України, 1996 p.; Греції, 1975 p.).

3. Форма і структура конституцій

4. Під формою конституції розуміється спосіб організації та відбиття конституційних норм. Конституція може складатися з одного нормативного акта. Якщо основний закон являє собою єдиний писаний акт, який регулює всі головні питання конституційного характеру, він є кодифікованою конституцією. Такими є конституції США, Німеччини, Іспанії, Японії, Болгарії, Китаю, Куби та ін. Якщо питання конституційного характеру регулюються кількома актами, така конституція належить до розряду неко-дифікованих. За приклад може правити Конституція Фінляндії, яка складається з чотирьох нормативних актів: “Форми правління Фінляндії” 1919 p., “Акта про Едускунт” (парламент) 1928 p., “Акта про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради (уряд) і канцлера юстиції” 1922 р., “Акта про державний суд” 1922 р. Усі перераховані акти мають вищу юридичну силу. Аналогічні (некодифіковані) конституції діють у Великобританії, Швеції, Ізраїлі та інших державах.
Говорити про структуру конституції можна лише тоді, коли це стосується кодифікованих конституцій. Умовно в них виділяють преамбулу, основну та заключну частини, перехідні й додаткові положення.
Преамбула (лат. praeambulus - той, що передує) - це вступна частина конституції. У ній, зазвичай, викладені завдання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституції, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преамбула може бути надзвичайно короткою (Конституція Республіки Вірменія 1995 p.), великою (Конституція Японії 1947 р.) або ж відсутньою зовсім (Конституція Греції 1975 p.). Усі преамбули мають ідеологічну спрямованість, містять ідеологічні настанови. Загальновизнано, що положення преамбули не є правовими нормами, за винятком тих, які проголошують права і свободи.
Основна частина конституції закріплює права і свободи громадян, основи суспільного ладу, організацію влади, управління і суду згідно з принципом поділу влади, а також організацію території держави.
У заключних, перехідних і додаткових положеннях встановлюється порядок набрання конституцією чинності, визначаються терміни видання законів, до яких відсилає конституція (органічні закони), містяться норми тлумачення, зазначаються винятки із загальних правил тощо.

18. Сутність та юридичні властивості Конституції України.Термін "конституція" латинського походження і означає "устрій", "установлення". Це слово вживали ще античні мислителі (один із декретів римських імператорів мав назву "конституція"), але сучасне розуміння конституції як основного закону держави з'явилося в XVIII сторіччі. Одним із перших цей термін застосував ПІ. Монтеск'є в своїй праці "Про дух законів" (1748 р.). При цьому в нього йшлося про так звану фактичну конституцію. Таке ж трактування конституції запропонував і Ж.-Ж. Руссо в своєму творі "Про суспільний договір" (1762 р.)

Конституція як основний закон держави не утворює самої держави, а лише відповідно до різного за формою волевиявлення носія установчої влади встановлює засади її організації. У зв'язку з цим вона відіграє креативну роль стосовно державного механізму насамперед його ключових ланок.

Конституція - це система правових норм певної держави, яка приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини в сфері організації та функціонування органів державної влади, державно-територіального устрою та правового статусу людини і громадянина.

Конституція в будь-якій державі є політико-правовим документом і головним джерелом національної системи права, в ній знаходять свій концентрований офіційний вияв і закріплення найважливіші принципи та функції діяльності органів державної влади, встановлюються межі і характер державного регулювання у всіх основних сферах суспільного розвитку, взаємовідносини держави та особи. У зв'язку з цим термін "конституція" вживається паралельно з терміном "основний закон", а в деяких країнах (Ватікан, Німеччина, Саудовська Аравія, Фінляндія) цим терміном офіційно називають свої конституції.

У конституційних актах застосовуються і інші словосполучення, які відображають сутність конституції як акта вищої юридичної сили. Так, для конституцій, прийнятих в англомовних країнах, зазвичай застосовують їх визначення як верховного закону, в інших - вищого закону тощо. Наприклад, у преамбулі Конституції Республіки Молдова 1994 р. зазначено, що депутати Парламенту "приймаємо Конституцію Республіки Молдова, проголошуючи її вищим законом суспільства й держави", у Преамбулі Конституції КНР 1982 р. встановлено, що "Конституція - Основний Закон країни...".

Наука конституційного права застосовує термін "конституція" у матеріальному і формальному значеннях.

Під конституцією у матеріальному значенні розуміють писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які закріплюють права і свободи людини і громадянина, визначають засади суспільного ладу, форму правління та територіального устрою, основи організації органів державної влади, державну символіку і столицю.

У матеріальному значенні термін "конституція" вживається рідко. Прикладом цього може слугувати конституція Великобританії, яка не є єдиним кодифікованим документом, а складається з декількох конституційних актів, прийнятих у різний час (починаючи з Великої хартії вільностей 1215 р. і закінчуючи Актом про народне представництво 1983 р.), судових рішень прецедентного значення, які конкретизують конституційні акти, та неписаних конституційних звичаїв, які складалися століттями (наприклад, призначення на посаду прем'єр-міністра лідера політичної партії, яка перемогла на парламентських виборах). При цьому необхідно зазначити, що закони, які є джерелом конституційного права Великобританії, не мають вищої юридичної сили порівняно з іншими законами.

Під конституцією у формальному значенні розуміють закон чи групу законів, які наділені найвищою юридичною силою стосовно всіх інших законів даної країни. Вона не може бути змінена в загальному порядку, шляхом видання звичайного закону, і навпаки, для зміни чи доповнення конституції встановлено особливий ускладнений порядок, який, як правило, закріплено в її тексті. Наприклад, у ст. 64 Конституції КНР 1982 р. проголошено, що "зміни до Конституції... приймаються більшістю не менш як дві третини голосів усіх депутатів Всекитайських зборів народних представників".

Необхідно зазначити, що всі держави світу мають конституцію у матеріальному розумінні, але не у всіх них є конституція у формальному значенні.

Кожну конституцію можна характеризувати шляхом розкриття її основних рис та юридичних властивостей, які розкривають її взаємодію з суспільством і державою.

Основні риси конституції:

1) основоположний характер;

2) народність;

3) реальність;

4) стабільність.

Основоположний характер конституціїполягає в тому, що вона регулює не всі суспільні відносини, а лише найбільш важливі і має загальний характер, є стрижнем правової системи будь-якої держави. Усі інші суспільні відносини повинні регламентуватися законами та підзаконними актами, які приймаються на основі конституції і не можуть їй суперечити.

Народність конституціїполягає в тому, що вона є засобом вираження волі та інтересів усього населення країни чи його більшості, закріплює суспільні відносини, які притаманні саме цьому народу, приймається народом безпосередньо або через його представників.

Реальність конституціїполягає в тому, що вона повинна відображати фактичний стан суспільства, інакше цей документ не буде сприйматися і виконуватися народом.

Стабільність конституціїполягає в тому, що вона як документ тривалої дії у часі не повинна постійно підлягати змінам. Проте, у деяких країнах конституції змінювалися неодноразово. Так, у Венесуелі було прийнято 22 конституції, Болівії - 20, Франції - 16, Греції, Іспанії, Колумбії - 11, Бразилії, Польщі - 8, Туреччині - 6, Нідерландах - 5.

Але конституція не повинна бути і "вічним" документом, тобто таким, який не підлягає змінам і доповненням. Наприклад, Конституція США дії з 1787 р., у Норвезькому Королівстві - з 1814 р., у Великому Герцогстві Люксембург - з 1868 р., Австралії - з 1900 р.. Тобто якщо конституція не буде реагувати на потреби суспільства, то вона втратить свою актуальність. Наприклад, у Королівстві Бельгія до 1994 р. існувала одна із "найстаріших" конституцій Європи. Але у зв'язку зі зміною державного устрою (Бельгія із унітарної держави перетворилася у федеративну) та з метою пристосування її до сучасних умов була прийнята фактично нова конституція. Проте, виходячи з історичних традицій та виконуючи волю засновників держави, які прийняли Конституцію 1831 р. "навічно", вона у теперішній час має назву Конституція Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р.

Конституція має низку юридичних властивостей, що характеризують її місце в системі права, а саме:

1) конституція - основний закон держави. Визначення конституції основним законом свідчить про її особливе місце в системі законів, які схвалюються в державі, а також є основою національного права. Саме такий підхід відповідає уявленню про конституцію як про основний закон, що склався історично. Конституція є загальнообов'язковим нормативно-правовим актом, який приймається вищим законодавчим органом держави або народом на референдумі чи в інший спосіб. Цей акт регламентує найважливіші суспільні відносини, закріплює принципи державного устрою та врегульовує докорінні засади, які покладено в основу всієї системи національного права. Конституція розрахована на тривале, постійне, багаторазове застосування та спирається на авторитет і примусову силу держави.

За своїм призначенням і роллю у суспільстві вона не має рівних серед правових актів держави. Тому конституція й виступає як основний закон держави;

2) юридичне верховенство конституції.Конституція виконує по відношенню до всієї системи права роль активного "установчого центру", вона має найвищу юридичну силу, тобто її норми завжди мають перевагу над положеннями інших джерел права. Наприклад, у ст . 98 Конституції Японії 1946 р. вказується, що вона є "верховним законом країни, і ніякі закони, укази, рескрипти або інші державні акти, які суперечать в цілому або частково її положенням, не мають законної сили". У деяких конституціях, прийнятих у постсоціалістичних і пострадянських країнах (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Киргизстан, Китай, Польща, Узбекистан, Україна), прямо вказано на їх найвищу юридичну силу або на верховенство. Наприклад, у Преамбулі Конституції КНР 1982 р. зазначено, що "конституція... має вищу юридичну силу", у ч. 2 ст. 8 Конституції України 1996 р. - "Конституція України має найвищу юридичну силу...", а в п. 1 ст. 5 Конституції Республіки Болгарія 1991 р. встановлено, що "Конституція є верховним законом...".

Усі закони та підзаконні акти повинні прийматися тільки передбаченими в конституції органами і за встановленою в ній процедурою. Наприклад, у ст. 146 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. встановлено, що "Конституція наділена вищою юридичною силою. Закони та інші акти державних органів видаються на основі та відповідно до Конституції Республіки Білорусь. У разі розходження закону з Конституцією діє Конституція, а в разі розходження іншого нормативного акта із законом діє закон...".

Майже у всіх конституціях, прийнятих в англомовних країнах, констатується, що нормативно-правові акти, які не відповідають конституції, вважаються незаконними, тобто є недійсними.

Необхідно зазначити, що незважаючи на прийняття практично у всіх мусульманських країнах конституційних актів, теорія мусульманського права не визнає їх верховенства. Згідно з ісламською традицією основу мусульманського права складають приписи "священної книги" Коран, а також Сунни (коментарі до Корану). У таких країнах як Бахрейн, Єгипет, Йемен, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Сирія, Судан шаріат (об'єднує ісламські норми права, релігії, моралі) на конституційному рівні визнається "головним джерелом законодавства". Проте, в Лівії зовсім відсутня конституція як юридичний документ. її замінює духовна конституція - "Зелена книга", яка написана беззмінним керівником цієї країни з 1969 р. Муамарром аль Каддафі;

3) юридична база поточного законодавства. Конституція є фундаментом усього законодавства. Прийняття конституції об'єктивно сприяє подальшому вдосконаленню чинного законодавства і розвитку нормотворчої роботи. Тобто своєчасна реалізація її положень потребує виконання широкої програми законодавчих робіт, у тому числі внесення необхідних змін і доповнень у поточне законодавство, а також прогнозування і підготовку нових законодавчих актів з урахуванням перспектив соціально-економічного, політичного розвитку країни.

Ще однією юридичною властивістю конституції є те, що в конституціях деяких країн (Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Литва, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна) зазначено, що її норми є нормами прямої дії. Наприклад, у ч. 3 ст. 8 Конституції України 1996 р. зазначено, що "норми Конституції України є нормами прямої дії".

Тобто, будь-яка конституційна норма незалежно від функцій, які вона виконує та переслідуваної мети, є обов'язковою для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Тим самим конституція прямо регулююче впливає на суспільні відносини. Застосування "прямої дії" конституційно-правових норм зумовлене бажанням цих країн подолати досвід, згідно якому положення конституції фактично не сприймаються як правові.

19. Охорона конституції.Правова охорона конституції є неодмінною умовою забезпечення її верховенства і стабільності. Вона здійснюється у двох основних формах - конституційний контроль та конституційний нагляд. Існують два погляди на співвідношення цих понять:

1) контроль - це така система відносин між органами публічної влади, за якої контролюючий орган має право скасовувати акти підконтрольного органу, а нагляд - така система відносин, за якої наглядовий орган має право лише звернути увагу піднаглядного органу на його помилку та найбільше - зупинити дію його акта, але скасовувати або змінювати акт повинен сам піднаглядний орган;

2) контроль - це перевірка діяльності підконтрольного органу, що проводиться контролюючим органом або вибірково, за власною ініціативою, або за якимось сигналом, а нагляд - постійне спостереження за діяльністю піднаглядного органу.

Такі відмінності розуміння зазначених понять зумовлені неоднаковим їх застосуванням у законодавстві зарубіжних країнах або ж однієї країни.

Надалі під конституційним контролем ми будемо розуміти будь-яку форму перевірки на відповідність конституції актів та дій органів публічної влади, а також об'єднань громадян, що здійснюють публічні функції або створені для участі у здійсненні публічних функцій.

Необхідність конституційного контролю обумовлена тим, що конституція в державі має вищу юридичну силу, а отже, всі правові акти повинні їй відповідати або не суперечити (відмінність між цими поняттями було з'ясовано вище).

Вважається, що ідея конституційного контролю з'явилася у XVII ст. у Великій Британії і була пов'язана з діяльністю Таємної ради, яка визнавала закони легіслатур колоній недійсними, якщо вони суперечили законам англійського Парламенту, виданим для цих колоній, або загальному праву. Однак конституційний судовий контроль у сучасному розумінні вперше з'явився у США у 1803 р., коли Верховний Суд США у справі У. Мербері проти Дж. Медісона оголосив, що будь-який закон Конгресу, що суперечить Конституції США, може бути визнаний судом неконституційним.

Після Першої світової війни в Європі було вироблено власну модель конституційного контролю, яку, зокрема, запозичили багато постсоціалістичних країн, у тому числі й Україна. Автором цієї моделі є австрійський юрист Хане Кельзен.

Найчастіше конституційний контроль здійснюється судовими або квазісудовими органами (також главою держави, парламентом, урядом, судами загальної юрисдикції у процесі здійснення ними інших своїх функцій).

Судовий конституційний контроль має дві моделі:

1) американська (децентралізована) модель, за якою конституційність законів та інших актів перевіряють суди загальної юрисдикції при розгляді конкретних справ (конкретний наступний контроль). За цієї моделі в деяких країнах конституційність законів мають право перевіряти всі загальні суди, але рішення про неконституційність закону ухвалює верховний суд (Аргентина, США, Японія). В інших країнах (Австралія, Індія, Мальта) конституційність закону вправі перевіряти тільки верховний сул після того, як справа доходить до нього після розгляду нижчими судами, які не мають права перевіряти конституційність законів;

2) європейська (централізована) модель передбачає утворення спеціальних судових або квазісудових органів конституційного контролю. Головна відмінність судових та квазісудових органів тут полягає у тому, що у квазісудових органах зазвичай використовується закрита, заснована на письмовому провадженні, процедура, тому вони не розглядають індивідуальних конституційних скарг1.

Відповідно до ст. 147 Конституції України єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України.

Статтею 148 Конституції України встановлено, що Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Основним об'єктом конституційного контролю є конституційність законів (слід мати на увазі, що світова практика йде тим шляхом, що закони, прийняті на референдумі, не підлягають конституційному контролю. Хоча у законодавстві України це положення не закріплено). Але до повноважень Конституційного Суду України також належать і інші контрольні повноваження (більш детально про це йдеться у § 4 глави XI).

Конституційний контроль (як судовий, так і позасудовий) поділяється на види за такими критеріями:

1) за часом здійснення:

o попередній контроль, за якого акт перевіряється до набрання ним чинності. Можливість здійснення попереднього конституційного контролю передбачена ст. 159 Конституції України;

o наступний контроль, який поширюється на чинні, принаймні офіційно опубліковані, акти. Можливість здійснення наступного конституційного контролю передбачена ст. 150 Конституції України;

2) за місцем здійснення:

o внутрішній контроль - проводиться самим органом, який видає акт;

o зовнішній контроль - проводиться іншим органом (наприклад, главою держави, якому на підпис або для промульгації надійшов закон);

3) за правовими наслідками:

o консультативний контроль, що не має обов'язкової юридичної сили;

o постановляючий контроль, за якого, якщо акт визнаний неконституційним, він втрачає юридичну силу або повертається на розгляд органу, який його видав. Конституційний судовий контроль в Україні є постановляючим, оскільки відповідно до ст. 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання;

4) за обов'язковістю проведення:

o обов'язковий контроль, коли акт обов'язково підлягає конституційному контролю, зазвичай попередньому. Таким є контроль, передбачений ч. 2 ст. 151, ст. 159 Конституції України;

o факультативний контроль, коли конституційний контроль проводиться за ініціативою уповноваженого суб'єкта. Найчастіше конституційний контроль є саме факультативним;

5) за формою:

o абстрактний контроль, що означає перевірку конституційності акта або норми без зв'язку із конкретною справою. Попередній контроль може бути тільки абстрактним. Причому в окремих державах питання про конституційність може бути порушене з ініціативи органу конституційного контролю (Австрія, Франція);

o конкретний (інцидентний) контроль, що здійснюється у зв'язку із конкретною, найчастіше судовою, справою, при вирішенні якої підлягає застосуванню певна норма або акт, що оспорюється з точки зору конституційності. Він - завжди наступний;

o індивідуальний контроль, за якого індивід, об'єднання громадян, юридичні особи наділені правом подавати до конституційного суду скарги про порушення своїх конституційних прав і свобод законами, іншими нормативно-правовими актами, судовими рішеннями (сьогодні не застосовується в Україні);

6) за обсягом:

o повний контроль, що охоплює всю систему суспільних відносин, врегульованих конституцією;

o частковий контроль, який поширюється лише на певні сфери таких відносин (права людини і громадянина, відносини з приводу територіального устрою тощо);

7) за змістом:

o формальний контроль, за якого перевіряється дотримання конституційних вимог та умов щодо видання акта;

o матеріальний контроль, що передбачає перевірку відповідності змісту акта положенням конституції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (матеріальний контроль), або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (формальний контроль). Згідно зі ст. 15 Закону України "Про Конституційний Суд України" підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правового акта повністю чи в окремій частині є також перевищення конституційних повноважень при його прийнятті (підстава для формального контролю); 8) з точки зору зворотної сили:

o контроль ex tunc, за якого рішення про визнання неконституційності має зворотну силу, і норма або акт, визнані неконституційними, вважаються недійсними з самого початку: з моменту їх видання або набрання чинності конституційно-правовою нормою, якій вони суперечать;

o контроль ex nunc, коли рішення про неконституційність дійсне тільки на майбутнє, а всі колишні наслідки дії неконституційної норми або неконституційного акта залишаються в силі1. Так, відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (тобто закріплюється правило ex nunc).

У деяких країнах (наприклад, у США) існують особливості дії рішень органів спеціального конституційного контролю з точки зору їх зворотної сили: судові рішення, в яких визнаються неконституційними певні правові акти або їх окремі положення, мають зворотний характер, але лише стосовно сторін у справі. Винятком є законодавчі акти, які регулюють питання притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності та відбування покарання за скоєні злочини.

Ідею про необхідність існування спеціальних органів конституційного контролю сприймають не в усіх демократичних державах. Так, за конституційною теорією Люксембурга, Нідерландів, Фінляндії, Швеції, оскільки парламент посідає вище місце у системі державних органів, то над ним не може стояти жоден інший орган, що здійснював би конституційний контроль. Тому тільки парламент має право вирішувати питання про долю закону, що суперечить конституції. При цьому у Швеції, Фінляндії, Канаді парламент та уряд мають право попередньо проконсультуватися у спеціальному органі або у Верховному Суді, аби отримати їх висновок з питання конституційності законопроекту, що підлягає розгляду. Але остаточну долю законопроекту вирішує все-таки парламент3.

Аргументи на користь необхідності розгляду питань про конституційність законів та інших нормативних актів саме судовим органом зводяться до того, що:

1) суперечність про конституційність закону чи іншого нормативно-правового акта є виключно юридичною, а тому повинна вирішуватися органом, який має для цього відповідну компетенцію;

2) це випливає з принципу поділу влади;

3) незалежність і неупередженість як принципи діяльності судової влади є гарантією того, що рішення у справі базуватиметься на правовій основі;

4) правила судочинства, що ґрунтуються на засадах змагальності та гласності, забезпечують найбільш повний та всебічний розгляд відповідної справи1.

Незважаючи на значну кількість позитивних моментів в інституті конституційного контролю, слід звернути увагу па те, що іноді конституційний контроль використовується для обмеження прав парламенту, відіграючи негативну роль у конкретній державі. У цілому ж функція конституційного контролю залежить від складу органу, що його здійснює, та від соціально-політичної ситуації в країні.




Переглядів: 24161

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Відповідальність в конституційному праві. | Охорона Конституції України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.022 сек.