Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

Сутність факторів розміщення продуктивних сил і їх класифікація.У теорії розміщення продуктивних сил фактор розміщення є одним із центральних понять. Навіть можна сказати, що будь-який аналіз розміщення виробництва або населення це насамперед, факторний аналіз. Однак в літературі однозначного трактування цього терміну немає. “Фактор” – слово латинського походження і означає той, хто робить, виробник. Термін “фактор” означає причину, рушій якогось процесу або явища. Але стосовно розміщення продуктивних сил це неповністю розкриває зміст поняття.

У цьому випадку можна вважати факторами деякі умови, що впливають на розміщення продуктивних сил. Проте передумови розміщення також є певними умовами, однак передумови і фактори – не одне і те саме. Якщо передумови – це загальні умови, що визначають можливість або неможливість розміщення виробництва і населення, то фактори – це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщення [93,c.96].

Передумови і фактори не завжди розмежовуються. Наприклад, для галузей сільського господарства провідну роль відіграють природні передумови, які репрезентують комплекс природних умов. Водночас окремі елементи цього комплексу – якість грунтів, режим зволоження, кількість сонячної радіації – є факторами розміщення окремих галузей сільського господарства.

Якщо змінюється склад факторів, повинно змінюватися і місце, придатне для розміщення об’єкту. Кожна територія характеризується набором факторів, що визначають її придатність для розміщення конкретного виробництва. У дійсності немає такого об’єкта, розміщення якого залежало б лише від одного фактора. Тільки сукупність кількох (або всіх) факторів визначає ефективність розміщення.

Фактори розглядаються як рушійні сили, першопричини будь-яких процесів. На цьому акцентують увагу різні дослідники, що займаються проблемами розміщення продуктивних сил. Досить вдало про роль факторів писав Е.Алаєв: ”кожному процесу відповідає певна сила, сукупність сил, необхідних для його здійснення, звичайно ці сили називають факторами. Фактори, ланцюжок причинно-наслідкових зв’язків, умови, що регулюють кількісні і якісні характеристики процесу, складають у сукупності механізм процесу. Але фактори завжди виступають як рушійна сила процесу” [2, с. 210].

Одним із засновників факторного аналізу є А.Вебер. Він визначив три найважливіші фактори: праця, сировина, транспорт. Згодом кількість факторів збільшилась.

Але як уже зазначалось, до сьогоднішнього дня в науковій літературі немає чіткості у визначенні поняття “фактор розміщення”. Наголошуючи на цьому, Е. Алаєв підкреслює, що інколи в це поняття включають тільки локаційні (“місцезнаходжувальні”) характеристики об’єкта розміщення, відносячи водночас характеристики територій до “умов розміщення”, інколи факторами вважають тільки ті умови розміщення, які змінюються, а іноді – всі, що будь-яким чином впливають на прийняття рішення щодо локалізації. На думку Е. Алаєва, ця нестійкість поняття є результатом історичного розвитку концепції і поглиблення дослідження. Він міркує так: на початку розвитку економіко-географічної науки було виявлено, що між конкретними об’єктом і його місцем розташування існує певний зв’язок, взаємозалежність, і що на вибір локалізації впливають, з одного боку, особливості самого об’єкта, з другого – особливості території, де він розміщений. Але з розвитком теорії і поглиблення аналізу була відкрита третя група причин, яка впливає на локалізацію, проте безпосередньо не відноситься ні до об’єкта, який розміщується, ні до території. У результаті всю сукупність аргументів, відносно яких роль функції відіграє вибір місця розміщення об’єкта, стали називати факторами розміщення [2, с. 211] .

Оскільки, аргументів, щодо яких роль функції відіграє вибір місця розміщення об’єкта є надзвичайно багато, то дуже важливого значення набула класифікація факторів. Можна виділити дві групи класифікації:

- традиційна класифікація факторів;

- класифікація факторів за пріоритетністю значення їхньої дії [27, с. 12].

Суть традиційної класифікації факторів полягає у тому, що всі фактори розглядаються в конкретному, установленому багатьма дослідниками, порядку: природно-, політико-, економіко- і соціально-географічне положення, природно-ресурсний потенціал, історичні фактори, демографічні фактори, економічні фактори, соціальні фактори, інфраструктурні фактори, екологічні фактори. Ця класифікація панувала тривалий час у багатьох країнах “соціалістичного табору”, практично до 90-х років. Як бачимо, було проігноровано фактор людських потреб, недооцінювався фактор науково-технічного прогресу.

Суть класифікації факторів за пріоритетністю значення їхньої дії полягає у тому, що насамперед розглядаються ті фактори, вплив яких у конкретній просторово-часовій системі координат є найбільшим. Але для того, щоб вияснити, вплив якого фактора є найбільшим, необхідно проаналізувати всі фактори. Спробуємо більш детально розглянути фактори розвитку і розміщення продуктивних сил.

Сировинний фактор.Сировинний фактор називають ще фактором матеріаломісткості, хоча сировина і матеріали не одне і теж. Але у практичному аналізі витрати на сировину і матеріали об’єднують. В такому випадку говорять про матеріаломісткість виробництва. Це великі витрати і у більшості галузей промисловості складають понад половину всіх вкладень.

Ступінь матеріаломісткості визначається відношенням витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Ці величини можна виражати як у грошових, так і в натуральних показниках. Наочнішим є метод зіставлення натуральних величин, наприклад, ваги вихідної сировини і готової продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує 1, то виробництво не матеріаломістке, якщо ж кратність становить 2 і більше, то матеріаломісткість вважається високою [93,c.97].

Виробництво із великими витратами сировини на одиницю готової продукції, звичайно, треба розташовувати поблизу сировинної бази, щоб не робити завеликих відрахувань на транспорт. Найчастіше перевезення готової продукції до споживача коштує менше, ніж перевезення сировини. Чим вища матеріаломісткість виробництва, тим більша його орієнтація на сировину. Деякі види виробництва через специфічні технології можуть розташовуватись лише там, де видобувається сировина: гірничодобувна, лісопильна промисловості, виробництво калійних добрив. У деяких випадках розміщення виробництва поблизу джерел сировини цілком очевидне, хоча теоретично припустиме і в інших місцях, як-от виробництво соди. Для одержання 1 т соди потрібно 1,7 т кухонної солі, яка в цьому випадку видобувається у вигляді розсолу, тобто її об’єм значно збільшується і сировина стає практично нетранспортабельна. Виробництво лляних тканин зосереджено в районах виробництва льону, бо сировина теж нетранспортабельна. Для виплавлення 1 т міді необхідно переробити 300 т руди. Звичайно, що таке виробництво потрібно розміщувати в районах добування сировини.

Деякі стадії комплексних галузей вирізняються високою матеріаломісткістю, інші – середньою або низькою. Наприклад, у кольоровій металургії збагачення сировини – дуже матеріаломісткий вид виробництва. Навіть мідні руди містять металу не більше 5-10%, а руди рідких металів – десяті і соті процента. Тому вигідніше збагачувати руду на місці видобутку і отримати концентрат, який переправляють на подальшу переробку. В текстильній промисловості бавовноочисні і вовномийні заводи також розташовуються поблизу місць виробництва бавовни і вовни, бо після очищення вага сировини набагато знижується.

У чорній металургії матеріаломісткою вважається стадія виробництва чавуну, коли на 1 т готової продукції потрібно приблизно 2 т залізної руди, 1,3 т коксівного вугілля, а також флюсові вапняки, вогнетривкі глини та інша сировина. Ось чому заводи повного циклу розташовуються поблизу джерел сировини. При цьому зміна технології процесу впливає на зсуви у розміщенні виробництва. Так, на початку ХХ ст.. для виробництва 1 т чавуну використовувалось більше вугілля, ніж залізної руди. Тому металургійні центри тяжіли до вугільних басейнів: Донбас, Рурський басейн (ФРН). А сьогодні навпаки. Найбільший металургійний комбінат України – у Кривому Розі, у Німеччині великим металургійним центром стало портове місто Гамбург, де використовують імпортну руду.

У бурякоцукровому виробництві одержання цукру – сирцю прив’язане до місць буряківництва, а рафінадне виробництво – до споживача.

Сировинний фактор є провідним для таких видів виробництва, як гірничодобувна, лісопильна і целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, міді, нікелю, свинцю.

Оскільки мінеральні ресурси жорстко локалізовані (родовища руд металів), то розміщенню матеріаломісткого виробництва здебільшого притаманна висока концентрація. Донбас і Придніпров’я мають потужну металургійну промисловість яка використовує криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду і донецьке коксівне вугілля. Тут розташовані металомісткі види машинобудування: виробництво металургійного та гірничошахтного обладнання, енергетичне машинобудування. В цьому районі виробляється чорних металів і продукції машинобудування більше, ніж може бути спожито, а тому значна частина виробів експортується.

Поряд із матеріаломісткими видами виробництва є і такі, для яких сировинний фактор не має істотного значення, або відіграє менш значне. Наприклад, електростанції зовсім не споживають сировини (паливо не вважається сировиною) і потребують мало матеріалів. В електронному машинобудуванні, приладобудуванні вартість сировини в багато разів менша за вартість готової продукції. Такі галузі не обов’язково розташовувати поблизу сировини: вони зазнають впливу іншого фактора – робочої сили.

В світі триває процес зниження матеріаломісткості виробництва, тому вплив сировинного фактора все більше зменшується.

Паливно – енергетичний фактор. Паливно – енергетичний фактор, за характером впливу на розміщення виробництва, близький до сировинного. Адже паливо, як і багато інших видів сировини, теж мінеральний ресурс. Виробництва, що зазнають сильного впливу паливно – енергетичного фактора, називають енергомісткими. Вони поділяються на електромісткі і паливомісткі. За ступенем енергомісткості можна виділити[93,c.101]:

- високоенергомісткі види виробництва (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на вироблення продукції);

- середньоенергомісткі (15-30%);

- неенергомісткі (менше 15%).

До енергомістких видів виробництва відносять виплавлення легких металів (алюміній, титан, магній), електролітичне виплавлення міді, нікелю та сталі. Такі виробництва повинні розміщуватися поблизу великих джерел енергії – бажано біля гідроелектростанцій, що дають дешеву електроенергію. Так, найбільший алюмінієвий завод України розташований у Запоріжжі біля Дніпрогес, оскільки для виробництва 1 т алюмінію потрібно 17 тис. кВт/год. енергії.

У Росії одні із найпотужніших у світі ГЕС Красноярська та Братська дають струм для алюмінієвих заводів. Норвегія, що практично не має власної алюмінієвої сировини, є великим експортером алюмінію, бо 80% електроенергії виробляється на ГЕС. У державах Перської затоки, на базі дешевої нафти споруджуються теплові електростанції, поблизу яких виростають алюмінієві заводи.

Зараз практично немає такої галузі, яка б не споживала електроенергії. Проте більшість із них споживає її небагато, а тому вважаються не енергомісткими. Це машинобудування, легка і харчова промисловість.

До паливомістких відносяться виробництва, що поглинають багато тепла. До них належать виробництво глинозему, на 1 т якого витрачається 3 т умовного палива, віскозного шовку (15 т), випічка хліба (2 т), виплавлення нікелю (50 т).

Особливе місце серед паливомістких галузей займають ТЕС. Для ДРЕС потужністю 3 млн.кВт/год. необхідно приблизно 6,5 млн.т умовного палива за рік. Зрозуміло, що ДРЕС, які обслуговують широкі кола споживачів електроенергії, повинні розташовуватися біля джерел палива. Оскільки, передавати електроенергію на великі відстані не вигідно, ДРЕС “притягують” до себе енергомісткі виробництва. Це можна сказати про великі ТЕС Донецько-Придніпровського району (Придніпровська, Слов’янська, Вуглегірська).

Водночас невеликі ТЕС і ТЕЦ, які постачають електроенергію і тепло населенню, розташовуються ближче до споживача.

Водний фактор.Вплив водного фактору як і попередніх двох, базується на використанні природних ресурсів. Мова йде про прісну воду, що використовується у процесі виробництва. Вода річок та озер, які використовуються для водного транспорту, хоча і є ресурсом, звичайно не вважається складовою частиною водного фактора.

У світі споживається багато прісної води, причому водоспоживання з кожним роком зростає. Основна маса води використовується у промисловості і сільському господарстві, але пропорції споживання у різних країнах не однакові. Водоспоживання великою мірою залежить від розвитку зрошування у регіоні. Адже саме воно потребує найбільшу кількість прісної води. Споживання прісної води в Україні стримується її обмеженими запасами. На господарчо-питні потреби в країні витрачається 84 м3 води у розрахунку на одну людину.

Найбільш водомістким видом виробництва є вирощування сільськогосподарських культур на зрошувальних землях. Так, на виробництво 1 т рису треба 8 тис.м3 води, бавовни – 5 тис.м3. У промисловості найбільш водомістким є виробництво продукції хімії органічного синтезу, а також очищення первинної текстильної сировини.

Брак води може перешкоджати розміщенню виробництва навіть за інших сприятливих умов. У Донбасі дефіцит води стримує розвиток чорної металургії, а також деяких галузей хімії органічного синтезу. Така ж ситуація у Карагандинському районі (Казахстан), де наявність вугілля, руд чорних і кольорових металів не цілком компенсує брак води. Водночас для виробництва целюлози, віскозного шовку існують винятково сприятливі умови у Східному Сибіру, де запаси сировини (деревина) поєднуються з дешевою електроенергією та достатньою кількістю води.

Фактор робочої сили.Дія фактору робочої сили пов’язана з демографічним потенціалом країни і залежить від чисельності трудових ресурсів, їх кваліфікації, статево-вікової структури. Слід зауважити, що з розвитком НТП, який супроводжується зростанням наукомісткості та ускладненням виробництва, роль трудового фактора збільшується.

Вплив цього фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції. Це робиться шляхом обчислення питомих витрат на зарплату в собівартості продукції. Проте такий метод розрахунку працемісткості не завжди точний. Багато залежить від вартості вихідної сировини. Якщо ця сировина дорога, то в кінцевій собівартості готової продукції її питома вага буде велика і понизить через це питому вагу заробітної плати. Сам розмір зарплати залежить від багатьох факторів, які не завжди відбивають справжні витрати праці (цінова політика уряду, регіональні доплати до зарплати). На питому вагу зарплати у собівартості впливає також рівень механізації праці.

Точнішим, хоча і не завжди зручним для розрахунків, є метод натуральних показників, наприклад витрати людино-годин на одиницю продукції. Цей метод використовується у сільському господарстві і дає чітке уявлення про працемісткість окремих видів виробництва.

Працемісткість можна також визначити через розрахунок маси продукції, яка припадає на 1 виробника. Наприклад, на 1 людину з промислово-виробничого персоналу у вугільній шахті припадає 750 т видобутого вугілля на рік, у виробництві соди це – 130 т, синтетичного каучуку – 90 т, сталі – 61 т, але у виробництві холодильного обладнання 6 т, віскозного шовку – 3 т, трикотажу – 2 т, обчислювальної техніки – 0,6 т. Чим менше продукції за вагою припадає на 1 людину, тим вища працемісткість. В основному для визначення працемісткості виробництва використовується комбінований метод, що враховує натуральні і вартісні показники [93,c.105].

Найбільш працемісткими є такі галузі: електроніка, приладобудування, оптико-механічне виробництво, автомобілебудування, верстатобудування, швейна, бавовняна, шовкова, взуттєва промисловості.

Працемісткі види виробництва у промисловості розміщуються у містах, які мають вільні трудові ресурси. Це не обов’язково найбільші міста: дуже часто у малих і середніх містах є певний контингент не зайнятого населення. Нерідко місто, що виросло біля шахти, змушене міняти свій профіль через вичерпання мінеральних ресурсів. У такому випадку формується незайняте населення. Такі міста є і в Донбасі.

З іншого боку, міста, що виросли на “чисто чоловічих” виробництвах (шахти, металургія), мають не зайняте жіноче населення. Тут доцільно розміщувати текстильні, взуттєві підприємства, або електронне виробництво. В Донецьку, поряд з видобутком вугілля, металургією, хімією і важким машинобудуванням, працює великий бавовняний комбінат, який дав можливість забезпечити роботою жінок. В Луганську побудована взуттєва фабрика.

Працемісткі види сільськогосподарського виробництва доцільно розміщувати у регіонах з високою щільністю сільського населення.

У сучасному світі існує тенденція випереджуючого розвитку працемістких галузей у країнах, що розвиваються. В цих державах є значна кількість дешевої робочої сили. Тому науковомісткі види виробництва, які потребують великих витрат праці (більшість галузей легкої промисловості, побутова електроніка), дедалі більше переміщуються з розвинутих країн до таких, що розвиваються.

До фактора “працемісткості” наближений фактор науковомісткості виробництва. До науковомістких відносяться усі виробництва які потребують:

- висококваліфікованих працівників;

- великих вкладень в науково-дослідну базу.

Це, перш за все, виробництво електроніки, комп’ютерної техніки, ракетобудування, літако- і автомобілебудування. Такі виробництва треба розміщувати у великих містах, де є науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, що готують спеціалістів відповідної кваліфікації.

Інколи науковомістке виробництво разом із науковою базою виносяться за межі міста, утворюючи міста-супутники (в Росії Новосибірське академмістечко Зеленоград, у США – Сан-Дієго, Санта-Анна біля Лос-Анжелеса). Сьогодні кожна фірма має науково-дослідний заклад, а транснаціональні корпорації – цілі науково-дослідні центри.

Споживчий фактор.Дія споживчого фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. Подібне тяжіння виникає у таких випадках[93,c.107]:

- коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через характерні для нього споживчі властивості (борошно, молочні продукти);

- коли продукт порівняно дешевий і перевезення на великі відстані може істотно збільшити його вартість (залізобетон, цегла);

- коли масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина транспортується легко (меблі, цукор-рафінад). До цієї групи зараховується виробництво фосфорних та азотних добрив, яке розміщується у районах інтенсивного сільського господарства, виробництво технологічного обладнання для галузей важкої промисловості, сільськогосподарські машини, бо їх перевезення коштує дорожче за сировину для їх виробництва.

Відповідно до споживчого фактора згадані види виробництва розміщуються у місцях масового споживання. Так, зокрема, кожен хлібозавод обслуговує територію з порівняно обмеженим радіусом дії – до 10 км. Радіус транспортування свіжого молока – 25-30 км, тому молочні господарства розміщуються у приміській зоні. Якщо молочні ферми віддалені від місць масового споживання, то із молока виробляють сир і масло – більш транспортабельну продукцію.

Для транспортування сірчаної кислоти потрібна особлива ємкість (стійка до дії кислоти), що збільшує вартість перевезення. Тому виробництво кислоти доцільно розміщувати у місцях її масового споживання, незалежно від того де розташована сировина.

Радіус подавання тепла від ТЕЦ не перевищує 30 км, оскільки тепло розсіюється у мережі, тому ТЕЦ споруджуються лише у великих містах і не обслуговують периферію.

До споживача тяжіє виробництво бавовняних, шовкових і вовняних тканин, бо сировину для їх одержання транспортувати набагато легше, ніж готову продукцію. Масовим споживачем виробів з пластмас є машинобудування, тому їх виробництво зосереджено у великих машинобудівних центрах.

Транспортний фактор.Транспортний фактор є одним із найважливіших, бо він посилює дію усіх інших факторів. Залежно від форми транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини або до споживача. Частка транспортних витрат на одиницю вантажу залежить від його вартості і способу транспортування. Дешеві вантажі (пісок, щебінь, вугілля) перевозити на великі відстані невигідно, бо транспортні витрати можуть перевершити вартість продукції. Здебільшого частка транспортних витрат у цих випадках становить 25% і більше. Тим часом у вартості дорогих вантажів (цукор, машини, бавовна) частка транспортних витрат становить 0,1-1,5%.

Дешеві вантажі доцільно відправляти тими видами транспорту, які забезпечують нижчу собівартість перевезення одиниці вантажу. Це водний і трубопровідний транспорт. У річковому транспорті України 83% обсягу перевезень припадає на мінеральні, будівельні матеріали. На цю ж продукцію в каботажних перевезеннях у середині країни морським транспортом припадає 56%. Але морські і річкові шляхи не завжди прокладені там, де це зручно з погляду народного господарства, крім того ж річки замерзають, тому масові перевезення вантажів здійснюються переважно залізничним та автомобільним транспортом. При цьому мінеральні вантажі, ліс, деякі види сільськогосподарської продукції перевозять здебільшого по залізниці, а компактні, малогабаритні – автомобільним транспортом. Виняток становить сільськогосподарська сировина, яка перевозиться на невеликі відстані автомобільним транспортом.

В Україні у структурі вантажів, що перевозяться залізницею, припадає: на кам’яне вугілля і кокс – 25%, на руду – 12%, чорні метали – 7%, нафтовантажні – 5%.

Вплив транспортного фактора дається взнаки не лише через вартість перевезення, але і через забезпеченість території транспортним сполученням. Це виявляється у конфігурації транспортної мережі, щільності доріг, скерованості основних вантажів. Чим вищий економічний розвиток регіону, тим розвиненішою у ньому повинна бути мережа транспортних шляхів.

Фактор науково-технічного прогресу.Зміни у технології та організації виробництва, якщо вони мають кардинальний характер можуть істотно вплинути на розміщення продуктивних сил. На території деяких регіонів може виникнути виробництво, яке раніше тут було не ефективним. Наприклад, до середини ХVIII ст. бавовняна промисловість Великобританії не могла конкурувати з індійською, яка спиралась на власну сировину і дешеву робочу силу. Але після винаходу прядильних і ткацьких машин виробництво тканин у Великобританії настільки подешевіло, що англійська бавовняна промисловість виявилась поза конкуренцією майже на півтора сторіччя. Уся Англія вкрилася мережею текстильних підприємств. Імпорт машин з Англії дав змогу і в центральній Росії створити потужну бавовняну промисловість за відсутності сировинної бази.

Застосування у чорній металургії процесу пудлінгування (переробка чавуну на маловуглецеве залізо) дало можливість замість деревного вугілля використовувати кам’яне і розташовувати металургійні заводи не лише в лісовій зоні, але й у районах добування вугілля. Це дозволило Англії, яка мала поклади вугілля, але не мала достатньо лісу, стати на певний час лідером у виробництві металів. Завдяки зміні технології, Донбас наприкінці ХІХ ст. випередив Урал, де для виробництва металу використовували деревне вугілля.

До ХХ ст. підприємства чорної металургії орієнтувались на вугілля, бо його треба було більше, ніж руди на одиницю металу. Так з’явились великі металургійні райони Донбас, Рурський басейн, Пенсільванія. Але потім технологія змінилась. Руди почали витрачати більше, ніж вугілля і чорна металургія почала пересуватися до залізорудних басейнів (Криворіжжя, Великі озера у США), а також до портових міст Німеччини (Гамбург), США (Лос-Анджелес), куди зручно доставити імпортну сировину.

Зміна технології у хімічній промисловості також сприяла зсувам у розміщенні виробництва. Так, перші підприємства з виробництва синтетичного каучуку у Росії розміщувались у районах вирощування картоплі (Ярославль, Єфремов, Вороніж). На той час каучук одержували із відносно дешевого картопляного спирту. Але згодом його почали виробляти зі ще дешевшої сировини – нафти. Тому нові підприємства почали розміщуватися або в районах нафтовидобутку (Тольятті) або вздовж траси нафтопроводів (Омськ).

Сучасному етапу НТР притаманна тенденція до зниження матеріаломісткості виробництва. Наслідком цього є не лише послаблення дії фактора матеріаломісткості, але й зміни у розміщенні виробництва. Особливо помітна ця тенденція у машинобудуванні. Машини, зокрема, верстати і обладнання стають легші, а конструкція їх ускладнюється. Внаслідок цього послаблюється залежність машинобудування від розміщення металургійних баз, але натомість зростає залежність від районів зосередження кваліфікованих трудових ресурсів.

Розвиток України до світового рівня НТП вплине на розміщення машинобудування. По-перше, істотно зміниться структура машинобудування Донецько-Придніпровського району (збільшиться частка складного машинобудування, що має меншу металомісткість).

По-друге, триватиме зміщення галузі до Західного району, який має резерв трудових ресурсів. Це позначиться на металургійній базі України. В результаті цього знизиться виробництво чорних металів, а зросте частка легованих сталей, електросталей, прокату із захисним покриттям.

НТП змінить співвідношення значимості різних видів металів для народного господарства. Якщо використання чорних металів зменшуватиметься, то більшість кольорових користуватиметься підвищеним попитом. З одного боку, це традиційні метали: алюміній, мідь, свинець, цинк, які широко використовуються в електротехніці, хімічній, авіабудівній, автомобілебудівній промисловостях. З іншого боку, це рідкісні метали – цирконій, індій, талій, що використовуються в електроніці, а також легуючі метали – вольфрам, молібден, ванадій. Виробництво рідкісних та легуючих металів тяжіє до споживача і до енергетичної бази. На підставі цього можна передбачити зростання виробництва цих металів в Україні, зокрема, за рахунок витіснення чорної металургії.

Завдяки НТП у хімічній промисловості значне зрушення сталося і у розміщенні продуктивних сил. Масове виробництво пластмас скоротило споживання чорних, кольорових металів, деревини, що змінило орієнтацію на сировинні бази. Створення синтетичних волокон послабило залежність текстильної промисловості від районів вирощування волокнистих культур.

НТП на транспорті також змінив розміщення деяких галузей народного господарства. Зокрема, електронний транспорт істотно послабив залежність виробництва від енергетичних баз, що особливо важливо для машинобудування, легкої промисловості, сільського господарства. Трубопровідний транспорт здешевив перевезення нафти і газу, що уможливило їх масове споживання у місцях хімічної та нафтохімічної промисловості. Завдяки цьому велике виробництво азотних добрив вдалося розмістити в Черкасах. Аміакопровід завдовжки понад 1000 км подає сировину для великого хімічного комбінату в місті Південному біля Одеси. Місцезнаходження комбінату зумовлене необхідністю імпортувати напівфабрикати й транспортувати частину готової продукції морським транспортом. Аналогічні зміни сталися і за кордоном. Так, у Росії виробництво синтетичного каучуку розмістилось в Омську, нафтопереробні заводи розташувались вздовж трас трубопроводів у Полоцьку (Білорусь), Плоцьку (Польща).

Включення атомних електростанцій до енергосистеми також істотно спрощує проблему транспортування енергоносіїв. Сировина для АЕС настільки компактна й висококалорійна, що можна знехтувати будь-якою відстанню від джерела сировини і будувати їх поблизу споживача.

НТП у кожній своїй історичній фазі виводить наперед ті або інші галузі економіки. Якщо до середини ХІХ ст. це були сільське господарство і текстильна промисловість, то згодом прийшла черга на чорну металургію і транспортне машинобудування. Тепер репрезентують НТП енергетика, науковомістке машинобудування, хімічна промисловість, електроніка.

Фактор ринкової кон’юнктури.Конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили становлять поняття ринкової кон’юнктури. Фактори ринкової кон’юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Кон’юнктура ринку – це конкретні умови реалізації суспільного продукту. Вона здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами і потребою в них. Якщо попит перевищує пропозицію, створюються стимули для розвитку виробництва. У протилежному випадку з’являється необхідність скорочення виробництва. Кон’юнктура залежить від місткості ринку, яка в свою чергу визначається обсягом виробництва та його спеціалізацією, рівнем купівельної спроможності населення.

Співвідношення попиту і пропозиції, яка лежить в основі кон’юнктури, впливає на структуру і розміщення народного господарства. Якщо коливання кон’юнктури короткотермінові вплив незначний, але якщо підвищення або пониження попиту на певні товари має довготермінову тенденцію, істотних зрушень у розміщенні продуктивних сил не уникнути.

За приклад може правити кон’юнктура, що складалася на світовому ринку енергоносіїв у ХХ ст. У першій третині сторіччя головним паливним ресурсом було вугілля – його питома вага у паливному балансі економічно розвинутих країн сягала 75-80%. Вугільна промисловість була тоді потужним районотвірним фактором (така ситуація складалася ще в ХIХ ст.). на базі вугілля виникли всесвітньо відомі багатогалузеві територіально-виробничі комплекси: Донбас, Рур, Йоркшир, Пенсільванія.

Проте поступово економічніші види палива – нафта і газ – почали витісняти вугілля у паливно-енергетичному балансі. Нові нафтохімічні комплекси почали визначати обличчя економіки багатьох країн світу (Західно-Сибірський район, Техас, Каліфорнія), приваблюючи до себе капітали, матеріальні і трудові ресурси.

Тим часом у деяких країнах економіка традиційних вугільних районів почала занепадати. Вугілля виявилось неконкурентноспроможним, бо у перерахунку на умовне паливо його вартість у 5 разів перевищує собівартість нафти і у 10 разів газу. Багато шахт у Європі та США почали закриватися. Частка вугілля у світовому енергобалансі понизилась на 26%.

У середині 70-х років, у зв’язку зі стрибком цін на нафту (результат узгодженої політики країн ОПЕК), кон’юнктура на ринку дещо змінилася. Конкурентоспроможність вугілля автоматично зросла, почали розконсервовувати деякі вугільні шахти. Згодом ситуація на ринку енергоносіїв вирівнялась, ціни стабілізувалися, попит на вугілля знову зменшився.

Стійкий попит на світовому ринку на деякі сільськогосподарські товари може протягом багатьох років визначати спеціалізацію сільського господарства деяких країн і регіонів. Так, на початку ХIХ ст. Єгипет перетворився на бавовняну країну через підвищений попит на довговолокнистий бавовник. Куба стала світовим виробником цукру-сирцю, переважна частина якого експортувалася. Країни Центральної Америки перетворилися на “бананові республіки”, постачаючи за кордон продукцію тропічного землеробства. Чай визначає добробут жителів Шрі-Ланки, арахіс – Сенегалу. Сприятлива кон’юнктура на ринку чаю уже в другій половині ХХ ст. визначила спеціалізацію на цій культурі країн Східної Африки – Кенії, Уганди і Танзанії, хоча для мешканців цього регіону чай – незвичний напій. Однак, слід зазначити, що спеціалізація на монокультурі – економічно ризикована справа, бо через погіршення кон’юнктури країна може опинитися у скрутному становищі.

Водночас урахування фактора ринкової кон’юнктури і гнучка зміна структури господарства дозволяють досягати певного економічного ефекту. За приклад, може правити південь України. Зі звільненням краю від панування Османської імперії та з посиленням російських впливів степ використовувався переважно для випасу овець. Південь України почав постачати бараняче сало на ринки Росії та світу. Проте, з середини ХIХ ст. дешеве австралійське сало почало витісняти з Європи українську продукцію, тоді рільники півдня розорали пасовища і почали вирощувати пшеницю, конкурентоспроможність якої на європейському ринку залишалася високою до кінця ХIХ ст.

Ринкова кон’юнктура тісно пов’язана з НТП, чутлива до його розвитку. Товари вищої якості, вищого ступеня складності, що задовольняють нові потреби, мають підвищений попит, ціни на них зростають.

Фактор економіко-географічного положення (ЕГП).Розташування кожного об’єкта народного господарства у просторі зумовлене впливом низки причин і закономірностей. ЕГП об’єкта називається сукупність його відношень до інших економіко-географічних об’єктів, що лежать поза ним. Таким чином, об’єкт характеризується не лише розташуванням на певній території, але й системою зв’язків з іншими об’єктами. Залежно від економічної природи об’єкта найважливішими вважаються його відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, а також можливість виробничої кооперації з іншими об’єктами, транспортне забезпечення, екологічна ситуація. ЕГП – категорія історична. Це означає, що якщо з часом зміниться економічний простір довкола об’єкта, то це відіб’ється на економічному потенціалі самого об’єкта.

Так, зокрема, переміщення європейських торгівельних шляхів у ХV-ХVI ст. з Середземного моря до Атлантичного океану призвело до занепаду квітучих до того часу Венеції, Генуї та Португалії, а потім – Нідерландів, Франції, Англії. Відомо, що стародавній Київ став економічним і політичним центром Київської Русі. Це почалося по-перше, тому, що він розташований на перехресті водних шляхів, що утворюються Дніпровською річковою системою. По-друге, він лежав майже у центрі політично пов’язаних між собою князівств.

В цьому плані можна навести і інші приклади. Так, освоєння території США почалося з регіону Нова Англія, який розташований на крайньому північному сході на найменшій відстані від Європи. Протягом деякого часу це був найбільш процвітаючий регіон США, бо саме через нього проходили перші поселенці та товари. Але із освоєнням глибинних територій США, Нова Англія опинилася на окраїні і значно відстала у розвитку. Середньоатлантичне узбережжя, яке, хоч і розташовувалося трохи далі від Європи, мало зручніше положення стосовно районів, котрі знову колонізувалися.

Географічне розташування об’єкта або території може розглядатися на трьох рівнях: макро-, мезо-, мікро. Макроположення відбиває економічні відносини об’єкта з великими регіонами або державами. Україна має вигідне ЕГП бо межує з економічно розвинутими країнами, які можуть бути ринком збуту нашої продукції і постачальниками сировини, обладнання. Крім того, наша країна має вихід до моря, що не замерзає. Тим часом є країни, які не мають виходу до моря і оточені економічно слаборозвинутими країнами. До таких відносяться країни внутрішніх регіонів Африки. Їх і без того нелегкий економічний розвиток утруднюється невигідністю ЕГП.

Мезоположення характеризує об’єкт за відношенням до компактної та відносно невеликої за розміром території його оточення. Це може бути положення обласного центру або міста у середині якогось регіону. Територія, що тяжіє до певного центру на мезорівні, називається гінтерланд (країна, що перебуває поза об’єктом). Найчастіше назва “гінтерланд” вживається щодо території, яка прилягає до торгових міст. Коли у 60-х роках ХIХ ст. була побудована залізниця Одеса – Балта, яка дала вихід подільському хлібу на зовнішній ринок, то гінтерландом Одеси став не лише південно-західний “кут” України плюс Молдавія, але й протягом певного часу вся Подільська губернія.

На мікрорівні можна розрахувати зони впливу міст, тобто визначити радіус території навколо міста, вплив котрої відчутний тією чи іншою мірою. Є досить проста формула, відома, як закон взаємодії центрів тяжіння (закон Рейлі):

Аam= , (4.1)

Аam – сила тяжіння міста А до точки М.

Рa – потенціал міста А, що виражається здебільшого чисельністю населення (або обсяг торгівлі).

Ram – відстань від А до М.

Проте у точці М може виявитися вплив не одного, а кількох центрів. Тоді формула Рейлі набуде трохи іншого вигляду:

Vm = , (4.2)

Цю формулу часто використовують при визначенні оптимальних місць розташування підприємств, що виробляють споживчі товари. Тоді Vm позначає розміри контингенту потенційної клієнтури.

Мікроположення характеризує об’єкт відносно невеликого оточення. Це може бути розташування підприємства у місті, положення сільськогосподарської ферми стосовно консервного заводу або найближчого ринку збуту продукції. Мікроположення важливо враховувати, бо від його правильного вибору може істотно залежати прибуток підприємства. Якщо, наприклад, кав’ярня розташована у малолюдній частині міста, то кількість її клієнтів буде невелика. Але якщо вона розташована у центрі міста, то ситуація може змінитися у кращу сторону. Щоб оптимально розташувати об’єкт у місті треба здійснити відповідні розрахунки і визначити: відстань до центра міста, залюдненість прилеглої території, щільність транспортної мережі, потенціал робочої сили, ступінь впливу конкурентів робочої сили у зоні розміщення об’єкта [93,c.115].

Вплив ЕГП виявляється у тому, що об’єкт або регіон одержують певні економічні переваги при оптимальній взаємодії економічних зв’язків з іншими об’єктами чи регіонами. До того ж чим інтенсивніші зв’язки, тим вищий економічний потенціал об’єкта. Наприклад, вигідно розташовані міста перетворюються на великі транспортні вузли. Перш за все це стосується портових міст. Саме фактор ЕГП спричинив зростання і процвітання таких міст, як Нью-Йорк, Гамбург, Амстердам. Здебільшого частину вантажів, які проходять через вузлові транспортні центри, вигідно переробляти на місці. Так, суто транспортний вузол перетворюється на багатофункціональне місто. Прикладом може бути Одеса, яка з перших років існування була значним торговим центром. Проте потреби флоту сприяли побудові в місті канатного заводу. Потім виявилось вигідним експортувати не зерно, а борошно, тому в Одесі з’явилася мережа великих млинів. Цукор-сирець, який надходив до Одеси для експорту з Поділля, рафінувався на одному з найбільших на Україні заводів. Водночас на імпортній сировині в Одесі працювала чайна, тютюнова, джутова фабрика, суперфосфатний завод (до революції працював на північно-африканських фосфатах), корковий завод, маслоробні заводи.

Екологічний фактор.До середини ХХ ст. влив розташування виробництва на стан навколишнього середовища враховувався мало або й зовсім ігнорувався. Переважно екстенсивні методи ведення господарства протягом багатьох сторіч вимагали дедалі більшого залучення до господарського обігу нових земель, лісів, мінеральних і водних ресурсів. Спочатку цей процес посувався повільно, тому в більшості випадків порушення природного середовища не призводило до незворотних наслідків і динамічна рівновага відновлювалася.

Однак, в процесі розвитку світової економіки, збільшення кількості підприємств та їх потужності, залучення чимраз більших обсягів природних ресурсів до виробництва значення екологічного фактора в розміщенні продуктивних сил посилюється. В останні роки у суспільстві домінує думка, що будь-які економічні вигоди не можуть бути виправдані, якщо їх здобуття супроводжується загрозою для довкілля. Тобто питання екологічної безпеки є надзвичайно актуальним. Проте, необхідно зазначити, що принциповою особливістю екологічної безпеки є те, що результати діяльності по її забезпеченню здебільшого віддалені в часі і носять переважно соціальний ефект, що важко піддається вартісному виміру. Крім того, що стосується цієї проблеми в Україні, слід рахуватись і з тією обставиною, що екологічні цінності традиційно знаходились на задньому плані. Отже, всі дії по стабілізації екологічної ситуації будуть швидше результатом усвідомлення гостроти цих проблем суспільством, ніж виконанням реальних бажань і прагнень більшості населення країни.

Додамо, що складна екологічна ситуація співпала в часі з економічною кризою, яка в певній мірі зменшила антропогенний вплив на довкілля. А це означає, що з пожвавленням виробництва можна очікувати росту забруднень, оскільки на значні інвестиції в екологізацію технологічних процесів в найближчий час сподіватись не приходиться. Тобто, ймовірним залишається той факт, що протягом певного періоду економічного піднесення загострюватиметься екологічна ситуація.

Оскільки середовищем життєдіяльності людини стала фактично вся географічна оболонка, тому наслідки діяльності відчутні у всіх сферах: атмосфері, літосфері, гідросфері, біосфері. Серед головних чинників, що обумовлюють забруднення навколишнього середовища, можна назвати наступні:

- безпосереднє використання зростаючих обсягів природних ресурсів у виробництво (тільки за останні 30 років з земних надр було видобуто стільки сировини, скільки за всю історію людства);

- збільшення обсягів шкідливих викидів в атмосферу, води суші і Світового океану (у світі щороку викидають в атмосферу 200 млн. т окису вуглецю, 150 млн. т двоокису сірки, викиди деяких речовин, зокрема, фреонів, призвели до утворення озонових дірок);

- збільшення радіоактивного забруднення в результаті роботи АЕС, аварій на них;

- зростання кількості транспортних засобів, які забруднюють повітря особливо у великих містах;

- забруднення Світового океану, перш за все, нафтою і нафтопродуктами;

- ерозія та засолення ґрунтів (щороку 6 млн. га родючих земель перетворюються на пустелі);

- вирубування лісів на Землі, особливо тропічних та екваторіальних (щороку вирубується 11 млн. га лісу);

- спорудження штучних водосховищ, водойм, осушення боліт тощо.

До основних заходів, що сприятимуть вирішенню екологічних проблем відносять [93,c.118]:

- зниження матеріаломісткості і енергомісткості виробництва;

- здійснення структурної перебудови виробництва (зменшення частки галузей чорної металургії, важкого машинобудування, основної хімії і збільшення науковомісткого виробництва);

- впровадження технологій з повним циклом виробництва (утилізація відходів, використання оборотної води).

Питання для самоконтролю

1. Що таке “фактор”?

2. Хто є основоположником вчення про фактори?

3. Назвіть основні фактори розміщення продуктивних сил, поясніть їх значення в господарській практиці.

4. У чому полягає суть дії фактора матеріаломісткості?

5. Розкрийте роль паливно-енергетичного фактора.

6. Охарактеризуйте вплив водного фактора на розміщення виробництва.

7. Як фактор робочої сили впливає на розміщення виробництва в регіоні?

8. Визначте значення транспортного фактора на розміщення виробництва.

9. Розкрийте суть та дію споживчого фактора.

10. Як фактор НТП впливає на розміщення виробництва і розвиток регіону?

11. У чому полягає суть фактора економіко-географічного положення?

12. Розкрийте вплив екологічного фактора на регіональний розвиток.

13. Назвіть основні чинники, що обумовлюють забруднення навколишнього середовища?

14. Охарактеризуйте значення фактора ринкової кон’юнктури для регіонального розвитку.

 




Переглядів: 4097

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Закономірності та принципи розміщення виробництва та формування економіки регіонів | Ринкова економіка як економічна система.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.027 сек.