Японія.

У1977 р. комісія з іноземних справ Нижньої палати японського парламенту ухвалила резолюцію щодо проблеми ухилення від податків, втечі від них і використання для цих цілей податкових гаваней. Після цього "Законом від 1 квітня 1978 року" було введене правове регулювання, яке обмежує можливості податкових зловживань з використанням таких держав і територій.

Міністерство фінансів визнало податковими гаванями 41 територію. Одночасно визнано, що низьким оподаткуванням варто вважати податкові ставки 25% і менше. 1 квітня 1992 р. згадані постанови Міністерства фінансів були скасовані, кожен окремий випадок податковим службам запропоновано розглядати окремо. Проте при цьому зберігаються два основні критерії:

* утримання органу управління компанії в країнах, які не обкладають податком доходи компанії;

* з'ясування, чи не спускається рівень оподаткування компанії в даній країні нижче 25%.

Міжнародне оподаткування

В обох випадках мова йде про компанії, зареєстровані у податкових гаванях, при цьому в цих компаніях 50% акцій чи капіталу повинні знаходитись у володінні японських резидентів.

Італія.

Міністерство фінансів Італії видало в 1992 р. постанову, у якій міститься перелік країн з пільговим оподаткуванням, що створюють на своїй території можливості ухилення від сплати податків. Ті самі проблеми порушує Кодекс прибуткового податку, ухвалений у 1991 р. Проте італійське податкове законодавство не дає визначення (дефініції) ухилення від податків. Це ускладнює розмежування між такими термінами, як "податкове планування", "ухилення від сплати податків", "відхід від податків".

Італійське законодавство запозичило також 3 типи міжнародних принципів, уже введених рядом країн з метою запобігання зловживанням при використанні офшорних центрів, а саме:

1) ухвалені в США в 1962 р. розпорядження, за якими обкладають податком фірми, що мають резиденції в офшорних центрах;

2) принцип, визнаний країнами Європейського Союзу, відповідно до якого компаніям, які мають резиденцію в одній із країн ЄС, не дозволено віднімати з податкової бази витрати, пов'язані з угодами, укладеними з компаніями, зареєстрованими в податкових гаванях;

3) розпорядження і правила, які мають силу в Бельгії, Люксембурзі і Нідерландах, поширюються на дивіденди, виплачувані компаніями з резиденцією в податкових гаванях.

Відповідно до податкового законодавства Італії міністр фінансів має право визначати, які держави чи території варто відносити до таких, що мають пільгову систему оподаткування. Італійські підприємства, які беруть участь в угодах з компаніями, перерахованими в списках країн, віднесених до офшорних центрів, користуються в Італії набагато меншими привілеями, ніж ті, котрі не мають подібних партнерів.

Розділ 2. Міжнародне оподаткування і офшорні центри

Однак парадокс італійського "антирайського" регулювання полягає в тому, що зі списку країн, визнаних податковими гаванями, виключені держави — члени Європейського Союзу. Тим часом загальновідомо, що Люксембург, Ірландія чи Бельгія у певних рамках пропонують інвесторам такі самі пільги, як і офшорні центри. Аналогічна проблема існує і в Пбралтара, який на міжнародній арені представлений Великою Британією, а тому може вважатися частиною Європейського Союзу. Таку саму аналогію можна провести і щодо Мадейри, яка є частиною Португалії, а також островів у Ла-Манші, адміністративно пов'язаних з Великою Британією.

Обмеження, які містяться в Італійському податковому кодексі щодо податкових гаваней, не застосовуються у відношенні держав, з якими підписані договори про уникнення подвійного оподаткування. Буває й так, що в цих договорах допускаються винятки. Як приклад, можна навести заключний протокол договору, укладеного між Італією і Люксембургом У ньому містяться положення про те, що умови договору не поширюються на холдингові компанії, які мають резиденцію в Люксембурзі.

У цілому італійські "антирайські" розпорядження не настільки суворі і ригористичні, як відповідні їм правила, ухвалені у Франції, Німеччині, Великій Британії, США чи Японії. їм також бракує чіткості, точних формулювань, що відкриває можливість для двозначних тлумачень. Усе це утворює правові діри і щілини, які дозволяють несумлінним платникам податків і їхнім радникам відшукувати лазіїжи в законодавстві й успішно ухилятись від сплати податків.

Запитання для самоконтролю

і. Визначте основні моделі договорів щодо уникнення подвійного оподаткування, з'ясуйте їх значення як інструмента мінімізації податків.

2. Що являє собою „шопінг" податкових угод?

3. Які існують методи обмеження операцій через офшорні центри в міжнародному масштабі?

4. Як має здійснюватися внутрішньодержавне антиофшор-не регулювання?

Міжнародне оподаткування

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

Розділ 3. Офшорні центри і відмивання «брудних» грошей

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Франція.	\|	Глава 7 Поняття «брудні гроши». Відмивання «брудних» грошей як процес

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.