Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Юридична особа

Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, господарському суді, або третейському суді (ст. 80 ЦК України). Істотними ознаками юридичної особи є:

1) організаційна єдність;

2) наявність відокремленого майна;

3) участь у цивільному обігу від власного імені;

4) здатність нести самостійну майнову відповідальність;

5) здатність бути позивачем та відповідачем у судах.

Основними способами утворення юридичних осібє розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Розпорядчим способом створюються державні і дочірні підприємства. За нормативно-явочним способом юридичні особи виникають внаслідок державної реєстрації в місцевих органах виконавчої влади. Дозвільний спосіб - утворення політичних партій, громадських та благодійних організацій. Реєструються в Міністерстві юстиції або в органах юстиції на місцях (управління юстиції) залежно від статусу організації, значення її для громадськості. Договірний спосіб - укладення договору про спільну діяльність між різними суб'єктами (фізичними чи юридичними особами). Засновницький договір є різновидом договору про спільну діяльність. Нормативно-явочним та договірним способами утворюються господарські товариства.

Порядок створення юридичних осіб регулюється Законом України "Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2003 року.

Як і будь-який учасник цивільного обороту, юридична особа має бути наділена правоздатністю та дієздатністю.

Цивільна правоздатність юридичної особи має загальний (універсальний) характер, тобто вона здатна маги такий самий обсяг цивільної правоздатності, що й фізична особа, крім тих прав, які за своєю природою можуть, належати лише людині. При цьому окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Іноді за рішенням суду обсяг цивільної правоздатності юридичної особи може бути обмежений. Цивільна право дієздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного юридичного реєстру запису про її припинення (ст. 91 ЦК).

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає одночасно з виникненням у неї цивільної правоздатності. Цивільна дієздатність юридичної особи здійснюється або через систему органів юридичної особи, або у випадках, встановлених законом, через своїх учасників.

Що ж до цивільної деліктоздатності юридичної особи,то юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним їй майном, тобто учасник (засновник) юридичної особи не виповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасників, крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Переважно юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, які діють відповідно до закону та установчого документа, формують та виражають зовні волю юридичної особи як самостійного суб'єкта права. Органи юридичної особи можуть бути одноособовими та колегіальними. Органи створюються з метою формування волі юридичної особи та її вираження зовні щодо всіх третіх осіб. Склад та компетенція органів визначаються в законодавстві або в установчих документах.

Важливу роль для участі юридичної особи в цивільних правовідносинах відіграє її місцезнаходження, яке визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місце знаходження юридичної особи зазначається в її установчих документах (ст. 93 ЦК).

Іноді юридичні особи здійснюють певну діяльність і за межами свого місцезнаходження. З цією метою вони створюють відособлені підрозділи - представництво і філію.

Представництво - це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філія - це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Способами припинення діяльності юридичної особи є: 1) досягнення поставлених цілей; 2) закінчення строку, на який була розрахована діяльність юридичної особи; 3) рішення власника юридичної особи; 4) банкрутство юридичної особи; 5) припинення діяльності підприємства за рішенням суду на основі подання компетентних державних органів в разі неодноразового порушення законодавства (зайняття недозволеними видами діяльності, порушення санітарних норм, правил торгівлі тощо).

Діяльність юридичної особи може бути припинена в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) чи ліквідації юридичної особи. Для припинення юридичної особи передбачено чітку процедуру. Першим етапом є прийняття рішення про припинення. Це рішення можуть приймати учасники юридичної особи, суд або відповідний орган. Названі особи зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, з метою внесення до єдиного державного реєстру відомостей про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення діяльності. Другим етапом є призначення зазначеними органами за погодженням з органом, який здійснює державну реєстрацію, комісії з припинення юридичної особи та встановлення порядку і строків припинення юридичної особи. З моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, що припиняється, поміщає в друкованих засобах масової інформації повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї, який не може становити менше 2 місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи. Третім етапом є внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи. І саме з цього моменту юридична особа є такою, діяльність якої припинено.

Реорганізація юридичної особи - це спосіб її припинення, за якою припиняє існування одна юридична особа, проте її права та обов'язки не припиняються, а переходять до інших юридичних осіб у порядку правонаступництва. Реорганізація здійснюється у формі злиття, приєднання, поділу, виділення або перетворення.

Злиття має місце, коли 2 або більше юридичних особи об’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування.

Приєднання має місце, коли одна юридична особа і»ходить до складу іншої, що продовжує існувати далі. За поділу на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше і при цьому перша припиняє своє існування. При перетворенні на базі однієї юридичної особи створюється піша, яка має інший профіль діяльності, структуру, цілі, проте переймає всі пасиви та активи свого попередника. Виділення - це відокремлення зі складу однієї юридичної особи іншої.

Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт або розподільний баланс, які затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який приймає рішення про її припинення, та мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється.

Ліквідація - це спосіб припинення юридичної особи за відсутності правонаступників. Ліквідація може проводитися добровільно та примусово.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, проводиться відповідно до ст. 112 ЦК в такому порядку:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,
іншими ушкодженнями здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи
іншими способами;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами,
вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів;

4) у четверту задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредиторові цієї черги.

Певні особливості має порядок ліквідації юридичної особи у разі визнання її банкрутом. Процедура ліквідації юридичної особи внаслідок банкрутства регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Усі передбачені вище загальні засади створення, діяльності та припинення юридичних осіб мають певні особливості залежно від видів юридичних осіб. Чинне цивільне законодавство передбачає загальний поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядним актом Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (міністерство, відомство).

Юридичні особи приватного права створюються з ініціативи приватних осіб на підставі установчих документів з метою участі в цивільних правовідносинах. Юридичні особи приватного права створюються в організаційно-правових формах товариств, установ.

3. Право власності та інші речові права

Власність - це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності - це правова категорія і сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Слід розрізняти право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. В об'єктивному розумінні це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб'єктивному розумінні це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що перед власником зобов'язаними виступають всі, хто його оточує. Суб'єктами права власності можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава (ст. 528 ЦК). Об'єктом права власності може бути будь-яке майно, що має певну цінність. Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (ст. 317 ЦК).

Володіння - це фактична наявність речі у особи, яка вважає дану річ своєю.

1. Право володіння - суб'єктивний елемент - особа вважає річ своєю, об'єктивний - наявність речі у власника.

2. Право користування - це право вилучати із речі корисні властивості.

3. Право розпорядження - це право визначати юридичну і фактичну долю майна.

Вивчення юридичної долі майна - це право на відчуження майна будь-яким законним способом: продаж, міна, дарування, заповіт. Власник може передавати іншим способом всі три елементи права власності.

Способи виникнення права власності поділяються на первісні і похідні. Первісні способи - це способи, коли право, власності на річ виникає вперше або не залежить від її попереднього власника.

Вперше право власності виникає при виробництві речей (ст. 331 ЦК), при виникненні права власності на безхазяйне майно (ст. 335 ЦК). Проти волі попереднього власника право власності на річ виникає (у нового власника) конфіскації, націоналізації, реквізиції майна. Конфіскація - примусове безоплатне вилучення майна, яке застосовується судом як санкція проти правопорушника. Націоналізація - примусове безоплатне вилучення майна на користь держави як виняток у ряді випадків, може бути оплатною або частково оплатною. Як правило, це результат зміни уряду, урядової політики. Реквізиція - це примусове оплатне вилучення державою майна в разі військових дій, стихійного лиха, великих аварій тощо.

Крім вищезазначених способів, право власності набувається внаслідок:

- переробки (специфікації) (ст.332 ЦК України) - це використання однієї речі (матеріалу), в результаті
чого створюється нова річ;

- привласнення загальнодоступних дарів природи - особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини,
зловлена риба або здобута річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно
до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки
(ст. 333 ЦК);

- набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК);

- приватизація (ст. 345 ЦК);

- знахідка (ст. 337 ЦК);

- бездоглядна домашня тварина (ст, 340 ЦК);

- скарб (ст. 343 ЦК);

- набувальна давність (ст. 344 ЦК).

Похідні способи - це способи виникнення права власності, коли воно виникає на підставі угоди між попереднім і новим власником, за волею попереднього власника. Припиняється право власності на тих же підставах, що і виникає (крім вироблення речі), а також у разі загибелі речі, у разі смерті (ліквідації) власника. Право власності набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею майна власнику вважається передача майна транспортній організації або поштовій службі. Ризик випадкової загибелі речі завжди несе власник З моменту передачі набувач стає власником речі. Видами майнових прав державних підприємств, установ та організацій є право повного господарського відання і право оперативного управління. Право повного господарського відання належить державним підприємствам, організаціям, статутною метою яких є отримання прибутку. Право оперативного управління належить державним установам та організаціям, які функціонують виключно на бюджетні кошти, воно дещо вужче ніж право повного відання (ЗУ "Про власність").

Підставами припинення права власності, як і підставами його набуття, є певні юридичні факти, визначені законом. Підстави припинення права власності визначаються у ст. 346 ЦК України. Їх можна поділити на дві групи: 1) підстави, що залежать від волі власника (відчуження власником свого майна, відмова власника від права власності, знищення майна); 2) підстави, що не залежать від волі власника (припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі, викуп пам'яток історії та культури, викуп земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю, викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій його розміщено, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, реквізиція, конфіскація, припинення юридичної особи чи смерті власника.

Відчуження власником свого майна - це вид розпорядження власника своїм майном шляхом усунення відповідного правочину.

Відмова власника від права власності - здійснюється у разі, якщо особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши чинні дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Знищення майна - вид розпорядження, внаслідок якого особа вчиняє дії, спрямовані на припинення існування відповідного майна.

До підстав примусового вилучення майна на в іди латній основі належать:

1) припинення права власності особи на майно, яке не може їй належати;

2) викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності;

3) припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені;

4) викуп пам'ятки історії та культури, що утримуються безхазяйно;

5) реквізиція.

До підстав примусового вилучення майна на безвідплатній основі належить конфіскація, тобто позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, встановлених законом. Конфіскація майна переходить у власність держави.

Види і форми власності

У ЗУ "Про власність" зазначається, що надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, континентальний шельф та виключна морська екологічна зона є об'єктом права виключної властивості народу України. Право виключної власності від імен народу України здійснює ВР України і місцеві ради депутатів. Державна власність поділяється на 2 види: 1) загальнодержавна (республіканська) власність; 2) власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі ВР України. Суб’єктом права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі місцевих рад народних депутатів. Об'єктом права комунальної власності є майно, і ночує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів.

У класичному вигляді існує 3 види власності: державна, колективна, приватна. В нашому законодавстві є ще й 4-та – виключна власність народу.

Суб’єктами права приватної власності можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Підставами виникнення приватної власності є особиста праця громадян (будь-які законні заробітки), а також отримання цінностей в порядку дарування, купання, знахідки. Об'єктом права приватної власності може бути майно, не вилучене із цивільного обігу. Об’єктами державної власності можуть бути будь-які речі без винятку.

Колективна власність. Суб'єктом права колективної власності є трудовий колектив підприємства, установи, організації або колектив засновників. Об'єктами є речі, не вилучені із цивільного обігу. Колективна власність для колективів колгоспів, колективних підприємств, кооперативів, господарських товариств, орендованих підприємств.

Як окремий вид виокремлюється спільна власність. Спільною власністю є власність декількох суб'єктів на один об'єкт власності. Спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну власність. Спільначасткова власність має місце при подільному об'єктіспільному власності. Спільна сумісна власність виникає при неподільному об'єкті спільної власності. Вище викладене пояснюється тим, що у суб'єктів спільної власності виділяються ідеальні і реальні частки у спільній власності. Ідеальна частка - це частина права на спільний об'єкт власності, реальна частка - це частина майна а натурі, яка належить конкретному співвласнику. Якщо ідеальні і реальні частки суб'єктів спільної власності збігаються, то має місце спільна часткова власність. Якщо вони не збігаються, то має місце спільна сумісна власність. У випадках спільної часткової власності має місце часткова відповідальність, у випадках спільної сумісної власності має місце солідарна відповідальність.

До особливостей окремих різновидів права власності належать: право власності на земельні ділянки та право власності на житло.

Право власності на землю полягає в юридично закріпленій можливості особи володіти, користуватися ірозпоряджатися земельною ділянкою на підставах і умовах, передбачених чинним законодавством. Право власності на земельну ділянку набувається і здійснюється відповідно до закону. Підстави набуття права власності на землю визначено у ст. 81-91 Земельного кодексу України.

Право особи на житло полягає в її можливості мати у власності чи отримувати за договором найму з державного фонду житла, а також право користуватися житлом та вимагати від уповноважених органів реалізації цього права в повному обсязі.

Захист права власності

До загальних способів захисту права власності та інших речових прав відносять:
1) витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов);

2) вимога власника чи іншого законного володільця про усунення перешкод у здійсненні його права, не поєднаних з позбавленням володіння (негаторний позов);

3) позови про визнання права власності.

Спеціальні способи захисту права власності та інших речових прав: 1) вимоги до органів державної влади та управління про захист інтересів власника від правомірного чи не правомірного втручання (напр. Обмеження кількості перевірок державними структурами); 2) способи захисту прав власника у випадках несприятливого збігу об’єктивних обставин (напр. Державні витрати на відбудову Закарпаття після стихійного лиха); 3) зобов’язально-правові позови; 4) захист права спадкового володіння земельною ділянкою.

Вищезазначені способи захисту права власності та речових прав регламентуються ЦК України. Майнові права включають в себе право власності та право користування чужим майном (у формі оренди, лізингу, побутового прокату тощо). Під "іншими майновими правами" розуміють саме право користування чужим майном.

Отже, захист права власності - це сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, що застосовують у зв'язку із вчиненим щодо права власності правопорушенням та спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів володіння цих прав.

Визначено такі цивільно-правові способи захисту прав:

- речово-правові - ті, що спрямовані на захист речових прав та не пов'язані із якимись конкретними зобов’язаннями, а спрямовані на відновлення належних особі речових прав або ж усунення перешкод чи сумнівів у використанні цих прав (віндикаційний позов, негаторі позов, позов про визнання права власності, вимога виключення майна з-під арешту, визнання недійсним правового акта, що порушує право власності);

- зобов'язально-правові - ті, що є певними видами зобов'язань та спрямовані переважно не на безпосереднє, на побічне відновлення речового права внаслідок певного зобов'язання.

Під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу володіючого власника чи особи, яка володіла цим майном на законних підставах, до фактичного володільця про повернення утримуваного ним майна в натурі.

Негаторний позов - це вимога власника чи титульного володільця, до третіх осіб, про усунення перешкод здійсненні повноважень з користування та розпорядження.

Позов про визнання права власності — це позадоговірне вимога власника майна чи титульного володільця про визнання перед третіми особами факту належності позивачу власності чи іншого речового права на оспорювання майна, що не поєднано з конкретною вимогою про повернення майна чи усунення інших перешкод, які не пов'язані з залишенням права володіння.

Інтелектуальна власність

Конституція України (ст. 54) гарантує кожної громадянинові свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних та матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Держава визнає за кожним громадянином право на результати своєї інтелектуальної діяльності, встановлює Пряму заборону використання чи поширення зазначених результатів без згоди автора.

Усі ці положення дістають свій розвиток, зокрема, у Книзі четвертій ЦК, Законі України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", Закону України "Про охорону прав на промислові зразки", Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", Закону України "Про авторське право та суміжні права" тощо.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений чинним законодавством.

У ЦК України (ст. 420) визначено такі об'єкти права інтелектуальної власності: літературні та художні твори, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення, наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазначення, комерційні таємниці.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є фізичні особи, творчою працею яких створено об'єкт права інтелектуальної власності. ЦК вперше визначає їх як творців до кола яких входять автори, виконавці, винахідники, раціоналізатори тощо. Суб'єктами права інтелектуальної власності є також інші фізичні та юридичні особи, яким згідно з ЦК, іншим законом, договором належать особисті та майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК, іншого закону чи договору (ст. 421ЦК).

Зміст права інтелектуальної власності становлять особисті немайнові (ст. 423 ЦК) та майнові права ( ст. 424 ЦК).

Для різних об'єктів права інтелектуальної власності встановлено різні особливості виникнення цього права. Право інтелектуальної власності виникає (набувається) від моменту створення об'єкта права інтелектуальної власності, державної реєстрації майнових прав або внаслідок використання.

Так, авторське право виникає від моменту створенні твору (ст. 437 ЦК). Право інтелектуальної власності на виконання виникає від моменту першого його здійснення на фонограму чи відеограму - від моменту її вироблення на передачу організації мовлення - від моменту її першого здійснення ( ст. 451 ЦК). Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є чинними внаслідок їх державної реєстрації (ст. 465 ЦК). Право на комерційне найменування є чинним від моменту першого використання цього найменування (ст. 489 ЦК).

У своїй сукупності право інтелектуальної власності умовно можна поділити на:

- авторське право та суміжні права;

- право промислової власності;

- засоби індивідуалізації товарів, робіт і послуг та їх виробників.

Авторське право - інститут цивільного права, норми якого регулюють суспільні відносини, що пов'язані зі здійсненням та охороною прав інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір.

Право промислової власності - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що складаються в процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості.

Винахід - технологія рішення у будь-якій галузі, яке відповідає умова патентоспроможності. ЦК України (ст. 459) визначає перелік умов, наявність яких є обов'язковою для визначення винаходу патентоспроможності:

- новизна;

- винахідницький рівень;

- придатність для промислового використання.

Об’єктом винаходу можуть бути : продукт (пристрій, речовина), процес у будь-якій сфері технологій, штампи мікроорганізмів, культури рослин і тварин.

Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, а саме: є новими, промислово придатними.

Корисна модель дуже подібна до винаходу, проте їх слід відрізняти:

- з умов патентоспроможності корисної моделі виключено винахідницький рівень;

- об’єктом корисної моделі є конструктивне виконання пристрою, тобто його оригінальне компонування.

ЦК відносить до об'єктів корисної моделі продукт або процес у будь-якій сфері технології.

Промисловий зразок - результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання (ст. 1 ЗУ "Про охорону прав на промислові зразки".

Промисловий зразок є таким, що відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим та промислово придатним. Об'єктом промислового зразка є форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу (ст. 461 ЦК).

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом (ст. 462 ЦК).

Патент - охоронний документ, що засвідчує пріоритет авторство та набуття права інтелектуальної власності винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Відповідно до ст. 463 ЦК суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є:

- винахідник, автор промислового зразка;

- особи, які набули прав на винахід, корисну модель промисловий зразок за договором чи законом.

Лекція 6

Тема лекції:Загальні положення про зобов’язання. Правочин. Договір.

Мета лекції:Вивчити поняття, зміст, підстави виникнення зобов’язань, порядок забезпечення їх
виконання, види відповідальності у разі порушення зобов’язань, їх припинення.
Вивчити класифікацію право чинів, розкрити суть правової категорії договору,
підстав розірвання та зміни укладеного та дійсного договору. Дати характеристику
окремим видам цивільно-правових договорів: купівлі-продажу, дарування, майнового
найму, позики. Формувати вміння давати юридичну оцінку зобов’язанням,
правочинам, договорам.

Кількість годин:2 год.

Література: 1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30

2. Цивільний кодекс України // Голос України. – 2003. – 14 березня

3. Стефанчук Р.О. Цивільне право України: Навчальний посібник. – К.: Прецедент,
2005. – с.10-102

4. Основи правознавства, навчальний посібник у двох частинах / За заг. ред.
В.І. Горевого, Ю.В. Бордюка – Суми, Видавництво СумДУ, 2006. / ч.2. – с. 40-49

5. Основи правознавства: Навч. посібник / За ред. В.В.Комарова. - X.: Нац. Юридична
акад. України. 2006. -с.204-207

6. Юридичні терміни. Тлумачний словник / за ред. В.Г. Гончаренка. – К.: Либідь,
2003

План лекції:

1. Загальні положення про зобов’язання.

2. Правочин.

3. Категорія договору у цивільному праві. Окремі види цивільно-правових договорів: купівлі-продажу, дарування, майнового найму, позики.

1. Загальні положення про зобов’язання

Поняття зобов’язання і підстави його виникнення

В силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зміст зобов'язань, що виникають з актів планування

Зміст зобов'язання, що виникло безпосередньо з акту планування народного господарства, визначається цим актом. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура норми права.	\|	Форма договору

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.