ДОКУМЕНТНІ РЕСУРСИ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Національний університет «Львівська політехніка» Інститут гуманітарних та соціальних наук Кафедра соціальних комунікацій та інформаційної діяльності

ДОКУМЕНТНІ РЕСУРСИ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів спеціальності 7.020105 «Документознавство та інформаційна діяльність»

Укладач: Лісіна С.О.

Львів - 2013

Тема 1. ДОКУМЕНТНІ ПОТОКИ ТА МАСИВИ ЯК СКЛАДОВІ ДОКУМЕНТНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Зміст

1.1. Суть і значення понять«документний ресурс» (ДР), «документний потік» (ДП), «документний масив» (ДМ), «документний фонд» (ДФ). 1.2.Документні потоки та масиви як системні об’єкти 1.3.Ознаки, властивості, параметри та функції документних потоків та масивів 1.4.Основи структурування документних потоків, масивів та фондів

1.1.Суть і значення понять«документний ресурс» (ДР), «документний потік» (ДП), «документний масив» (ДМ), «документний фонд» (ДФ). Впровадження новітніх інформаційних технологій, удосконалення засобів документування та розповсюдження інформації постійно розширюють документне середовище та збагачують документні ресурси суспільства. У науковому та практичному ужитку оперують поняттями «інформаційні ресурси», «документні ресурси», «інформаційно-документаційні ресурси». На перший погляд здається, ніби у кожного з цих понять є власне наповнення: інформаційні ресурси мають справу з інформацією, документні - з документами, а інформаційно-документаційне - почасти з інформацією, частково з документацією.Тим часом стандарт ISO (Міжнародної організації по стандартизації) визначає «документ» значно ширше - як записану інформацію, яку можна розглядати в якості одиниці в документаційному процесі незалежно від її фізичної форми та характеристик. «Ресурсом» в електронному середовищі наші західні колеги називають найрізноманітніші об'єкти, яким можна привласнити адресу. За статею Н. Н. Литвинової, «терміни «ресурс» і «документ» в узагальнюючих значеннях, зафіксованих у відповідних визначеннях, з точки зору логіки, однаковою мірою застосовні до позначення різноманітних об'єктів, що розміщуються в Інтернеті» . Вектор розвитку термінології направляється в сторону зміцнення терміна «ресурс». Оскільки слово «ресурс» має на увазі запаси, можливості, джерела чогось і спочатку припускає множинність і незліченність, потрібно в кожному конкретному випадку номінувати об'єкт ресурсу. Звідси випливає правомірність збірного виразу «документний ресурс» в значенні «безліч документів». Вираз «документні ресурси» означає безліч конкретних ресурсів, виділених за якою-небудь ознакою: документні ресурси бібліотек, документні ресурси архівів, електронні документні ресурси. Вказівка на «безліч» виводить на поняття «масив документів», оскільки «масив» теж припускає якусь сукупність однорідних об'єктів. Отже, «масиву» притаманна відносна статичність. На перший погляд поняття «ресурс» можна прирівняти до поняття «масив (документів)». Між тим масив документів утворюється з його потоку, який є, таким чином, теж складовою частиною документного ресурсу. Насправді документний ресурс являє собою одночасно і масив, і потік документів. Документний ресурс, іншими словами, є набір документів і в їх статиці, і в їх динаміці. Поняття «масив» і «потік» завжди сполучаються в науковій літературі зі словом «документи». Використовуються тільки словосполучення типу «документний потік», «масив документів». Визначення «інформаційних ресурсів», що даються в науковій літературі, теж підводять до думки про синонімічності цього поняття з поняттям «документні ресурси». Наприклад: «Інформаційні ресурси - це «систематизоване зібрання науков-технічної літератури і документації, зафіксовані на паперових чи інших носіях» . Поняття «документний ресурс» застосовно до окремої інформаційної системи - бібліотеки, фірми, музею, друкарні, і тоді це конкретне, приватне поняття. Від нього може бути утворено множину: «документні ресурси». Про документні ресурси правомірно говорити як про якусь обмежену сукупність окремо взятих зібрань документів. Але поняття «документний ресурс» може розглядатися і як загальне, збірне, коли мається на увазі будь-яке, яке завгодно зібрання документів або їх сукупностей, або вся сукупність документних ресурсів того чи іншого масштабу: документний ресурс України, ресурс документів по бізнесу. Так і в даному випадку: можна вживати вирази «документний ресурс» і «документні ресурси», важливо лише, щоб кожен раз це вживання було доречним. ДР забезпечують збір, обробку, зберігання, пошук та використання документованої інформації, тому є найважливішим видом ресурсів поряд із матеріальними та енергетичними. ДР поповнюються зовнішнім документним потоком, що виникає завдяки створенню та розповсюдженню документів. Крім зовнішнього існують внутрішні ДП, що циркулюють у документних масивах та фондах внаслідок їх організації та користування ними. Функціонування ДК передбачає постійний рух документів по комунікаційним каналам від комуніканта (створювача документної інформації) до реципієнта (споживача документної інформації). Рух документів у процесі їх виробництва, розповсюдження та використання у суспільстві створює документний потік (ДП). ДП – це сукупність розподілених у часі і просторі документів, які рухаються по комунікаційним каналам від створювачів та виробників до користувачів. Найфундаментальніша дефініція ДП належить Гордукаловій, яка визначає документальний потік як вибіркове розповсюдження у формі документів результатів соціальної діяльності членів суспільства. Під соціальною діяльністю розуміється науково-пізнавальна, управлінська, виробнича, фінансова, літературно-художня та ін. види діяльності. Термін „документний потік” має декілька етапів становлення. На початку ХХ століття, коли основним видом опублікованого документа була книга, М.Рубакін увів до наукового обігу поняття „книжковий потік”. Зворот із терміном „документний” вперше був застосований в архівознавстві і використовувався в межах цієї сфери у вузькому значенні, щодо функціонування лише ділових неопублікованих документів. У 1960-ті роки, через бурхливий потік інформації виникли та почали вживатися як синоніми терміни „інформаційний потік”, „документальний потік”, „документально-інформаційний потік”. У 1990-ті роки розвиток документознавства як міждисциплінарної узагальнюючої науки та розширення поняття „документ” привели до введення у науковий обіг терміна „документний потік” у широкому його значенні. Терміни „документний” та „документальний” мають різне змістове навантаження. За Ю.Столяровим, „документний” – тобто „складається з документів”, або має безпосереднє відношення до документа як до фізичного об”єкта, а „документальний” означає „підтверджений документом, достовірний.” Функціонування документних комунікацій у суспільстві потребує створення спеціалізованих документних систем (ДС), що забезпечують цикл життєдіяльності документів, тобто їх виробництво, транспортування, збирання, зберігання та використання. Проходячи через документні системи, ДП створює там постійні або тимчасові сукупності документів. Тимчасові слабо структуровані сукупності документів, що підлягають подальшому трансформуванню (відбиранню, перерозподілу та транспортуванню) – це документні масиви (ДМ). Стаціонарні систематизовані, споряджені довідково-пошуковим апаратом сукупності документів, що комплектуються відповідно до завдань документної системи по обслуговуванню користувачів документованою інформацією – це документні фонди (ДФ). Донедавна поняття „масив” та „фонд” документів використовувались як синоніми. Документознавчий підхід потребує детальнішого визначення цих понять, їх змістовного розмежування, встановлення співвідношення між ними. Фонд – це фундаментальніше утворення, ніж масив. Термінологічно поняття „фонд” походить від латинського “fond”, що означає «основа», «фундамент». Массив – це більш мобільний комплекс документів , призначений для подальшого перетворення. Фонд – це освоєний масив документів. Його освоєння відбувається за допомогою систематизації, предметизації, анотування, реферування, упорядкування за змістовими або формальними видами розстановок. Важливою ознакою фонду є його відбиття у довідково-пошуковому апараті. Документні потоки, масиви та фонди утворюють документні ресурси (ДР) – сукупність документів, підготовлених для ефективного їх використання членами суспільства. На функціонування документних ресурсів країни впливає багато факторів, головним з яких є інформативна політика держави. Вона відображається у законах та підзаконних актах, що регламентують розвиток та використання документно-комунікаційних систем країни, і спрямована на створення умов для ефективного і якісного забезпечення інформаційних потреб членів суспільства, перш за все – на документне забезпечення вирішення стратегічних завдань соціального та економічного розвитку держави. За роки незалежності України прийнято понад 20 законодавчих актів щодо вдосконалення процесів формування національних документних ресурсів. Найважливішими з них є закони України „Про інформацію” (1992р.), „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” (1992 р.), „Про науково-технічну інформацію” (1993 р.), „Про державну таємницю” (1994 р.), „Про захист інформації в автоматизованих системах” (1994 р.), „Про національний архівний фонд і архівні установи” !1994 р.), „Про бібліотеки і бібліотечну справу” (1995 р.), „Про видавничу справу” (1997 р.), „Про завдання Національної програми інформатизації до 2000 р.”(1998 р.), „Про обов’язковий примірник документів” (1999 р.) , «Про електронні документи та електронний документообіг» (2003 р.), «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» (2007 р.), «Про культуру» (2010 р.), «Про захист персональних даних» (2010 р.), Про електронні державні послуги» (2010 р.), «Про доступ до публічної інформації» (2011 р.), «Про основи регулювання Інтернету» (2011 р.) та ін. Крім загальнодержавних актів прямої дії на функціонування документно-комунікапційних систем впливають багато законодавчих опосередкованої дії, а також не лише внутрішні, але й зовнішні економічні та соціально-політичні зміни, перш за все – світові тенденції створення глобальних комп’ютерних мереж і технологічні досягнення в галузі новітніх інформаційних технологій. У ХХІ ст. визначним фактором розвитку ноосфери стає інформація, тому в наш час найважливішим завданням створення інформаційної інфраструктури суспільства. Організаційна інфраструктура документної комунікації має виробничі та невиробничі компоненти. До виробничих компонентів належить видавнича, поліграфічна, документоторгівельна справа, засоби зв’язку. Невиробничі компоненти інфраструктури – це система підготовки кадрів для організації створення, розповсюдження та користування документ ними ресурсами, система адміністративного керівництва документ ними комунікаціями, система наукового та технологічного забезпечення документних комунікацій, сукупність систем збору, зберігання, обробки, пошуку та надання користувачам документної інформації. Відсутність або недостатній розвиток будь-якої складової інфраструктури документ них комунікацій знижує ефективність функціонування ДП та М та темпи доведення інформації до користувачів, сповільнює розвиток науки, економіки, виробництва, управлінської сфери. Створення в країні оптимальної інфраструктури документної комунікації передбачає врахування перспектив розвитку можливостей технічних засобів передачі, обробки, пошуку, збереження та тиражування документованої інформації.

1.2.Документні потоки та масиви як системні об’єкти

ДП та М – це складні явища і визначити їх сутність безпосередньо, тобто шляхом практичного обстеження, дуже важко. Найраціональніший шлях вивчення складних явищ – послідовний розподіл їх на елементи, встановлення зв’язків між ними та функцій кожного елемента. На загальнотеоретичному рівні ДП та М - це складні впорядковані системи, основні компоненти яких посідають означене положення та відіграють певну роль. Поняття «система» – відносне, як і поняття «елемент». Наприклад, документ як система – це єдність матеріального носія та інформації, але на іншому рівні системного розгляду документ сам стає елементом більш загальної системи – документного потоку або масиву. Система утворюється тоді, коли між елементами виникають зв’язки. Вони створюють структуру системи. Забезпечують її цілісність. У ДП та М як системних об’єктах зв’язки характеризуються багатоаспектністю. За напрямом розрізняють прямі і зворотні зв’язки. Дп та М виникають в процесі встановлення прямих та зворотних зв’язків між створювачами та споживачами. Зовнішнє середовище, що впливає на ДП та М як систему безпосередньо або опосередковано, виявляє себе через такі основні фактори: - економічний – рівень та структура доходів населення країни, темпи інфляції, обсяг бюджетних асигнувань на функціонування документно-комунікаційної сфери безробіття та ін.; - політико-правовий - вплив пануючого політичного режиму, офіційної ідеології, прийнятих законів та ступінь їх виконання, стан щодо дотримання прав людини; - науково-технічний – етап у розвитку науково-технічного прогресу, технології, що використовуються, рівень комп’ютеризації та ін.; - соціокультурний – звички, традиції, пануюча форма релігії, національна психологія, менталітет, грамотність населення; - демографічний – густота населення, динаміка народження та смертності, тривалість життя, міграційні процеси та ін.; - природничо-екологічний – розміри території країни, клімат, запаси корисних копалин, особливості екологічної ситуації та ін. Зовнішнє середовище прямого впливу – це державні органи, виробники, розповсюджувачі та користувачі документів, джерела фінансування процесів створення, розповсюдження, акумулювання документів у суспільстві. Зовнішнє середовище непрямого впливу – це рівень розвитку технологій, стан економіки, політичні та соціокультурні фактори, чинники міжнародного середовища. Наприклад, аналіз даних науково-статистичного довідника «Преса УРСР: 1918-1973 рр.» свідчить про вплив на розвиток Дп та М соціально-політичних факторів. У роки Другої світової війни ДП книг і брошур УРСР зменшилися за обсягом у 5 разів, а окремі роки складав лише 3-4% від довоєнних років. У періоди стабільності ДП неухильно зростав – у 1970-ті роки середньорічний обсяг ДП книг і брошур удвічі перевищував аналогічні показники 1950-х років. Нині в Україні у зв’язку з економічною нестабільністю кількісні показники річного обсягу ДП книг та брошур за назвами та тиражем знаходяться на рівні 1928-1929 рр. Ці дані свідчать про системний характер ДП та М, що дійсно мають прямі та зворотні зв’язки з зовнішнім середовищем, які безпосередньо впливають на їх розвиток.

1.3.Ознаки, властивості, параметри та функції документних потоків та масивів

Документні потоком і масиви відокремлюються в самостійні явища системи документних комунікацій завдяки наявності власних ознак та властивостей. Ознаки відображають зовнішні сторони явища, а властивості відбивають внутрішні його особливості та відмінні якості. Оскільки документі потоки та масиви – це складові однієї системи, родоутворюючим елементом якої є документ, вони крім відмінних мають спільні ознаки та властивості, що відтворюють характерні особливості функціонування документів у суспільстві. Спільні ознаки документних потоків та масивів: множинність документів, з яких складається ДП та М; доцільність функціонування, ДП та М, спрямованість їх формування на досягнення кінцевої мети, на забезпечення функціонування ДК, управління, обмін документованою інформацією, створення оптимальної системи ДР; постійне відтворення ДП та М у процесі соціально-комунікативної діяльності. Відмінними ознаками потоку, що відрізняють його від масиву, є: динамічність як спосіб існування потоку, який постійно переміщує документи від створювачів документованої інформації до її споживачів; невпорядкованість документів у потоці, який лише переміщує їх по комунікаційних каналах і за станом своєї організації, як звичайно, не пристосований для безпосереднього використання в ньому інформаційної складової документів споживачами. Так, зовнішній потік, який потенційно надходить на вхід ДС, містить документи , що потенційно призначені для використання, але поки вони не оброблені та не відображені в інформаційно-пошукових системах, вони фактично не доступні споживачам. ДМ, навпаки, відносно статичні, більш упорядковані, створюються через відбір, оскільки формуються відповідно до конкретного призначення, мають профіль та сукупність специфічних ознак документів, що обмежують формування масиву. Наприклад, ДМ книготорговельної організації, ДМ місцевого відділення Укрдруку, масив документів відділу комплектування наукової бібліотеки, який без попереднього його освоєння методами аналітико-синтетичної обробки не може стати частиною фонду та ін. Розрізняють атрибутивні та прагматичні властивості ДП та М. Атрибутивні – це необхідні, суттєві властивості, без яких явище не існує. Прагматичні – це властивості, які виявляються в процесі використання ДП та М. До атрибутивних властивостей, загальних для ДП та М, належать: цілісність, цілеспрямованість, дискретність, континуальність, інформативність. Цілісність забезпечується наявністю внутрішніх зв’язків між документами потоку або масиву. Всі документи взаємопов’язані між собою за будь-якою однією або кількома ознаками: тематикою, мовою видання, місцем походження, цільовим призначенням, формою носія або засобом документування інформації та ін. Внутрішня єдність елементів системи ДК, коли один документ доповнює інший, забезпечує тривалість функціонування та постійне зростання значущості ДП та М у суспільстві. Цілеспрямованість системи забезпечується наявністю мети – поки у суспільства буде потреба у комунікації на основі документної інформації, будуть функціонувати ДП та М. Дискретність (від лат.discretus – розділений, переривчастий) виявляється в тому, що ДП та М складаються з окремих самостійних документів, які можуть бути відмежовані один від одного у просторі та часі. Це зомовлено тим, що кожен документ потоку або масиву залишається незмінним за змістом і зберігає та розповсюджує лише певну кількість відомостей про об’єкт. Для доведення до користувачів нової інформації створюються інші документи, що постійно поповнюють документні потоки, а через них – масиви. Невід’ємною складовою будь-якого документа є інформація, яка має цінність і призначена для зберігання та розповсюджування, тому важливішою властивістю документних потоків та масивів є інформативність. Вона виявляється в тому, що ДП та М містять відомості з усіх сфер людської діяльності на всій території планети за всі часи. Прагматичні властивості ДП та М – це стохастичність, керованість, відкритість, організованість, синергічність. Стохастичність (імовірність) формування ДП та М виявляється в тому, що неможливо з абсолютною точністю розрахувати їх поповнення, передбачити ступінь цінності та використання окремих документів. Це зумовлює необхідність широкого впровадження різноманітних методів вивчення ДП та М, прогнозування їх розвитку в суспільстві. Керованість як властивість ДП та М розкривається у двох аспектах: у здатності потоків і масивів бути керованими, у спроможності управляти суспільною діяльністю. Обсяг, склад, структура ДП та М змінюються під впливом зовнішнього та внутрішнього середовища і, в свою чергу, впливають на них через задоволення та формування інформаційних потреб користувачів. Відкритість Дп та М проявляється в їх поступовому розвитку та універсальності відносно інформаційної та матеріальної складової документів, їх форм, носіїв та засобів документування. Нині в суспільстві використовують найрізноманітніші види документів: рукописні і електронні, опубліковані та ті, що не публікуються, паперові, плівкові та ін., які охоплюють за змістом увесь універсам знань людства. Системним об’єктам притаманна організованість , наявність ієрархічної структури, співвідношення окремих елементів, розташованість їх один до одного згідно з заданими параметрами або схемою упорядкування. Наприклад, за рівнем функціонування розрізняють міжнародні, міжгалузеві, між особисті ДП, за напрямом – вхідні, вихідні, внутрішні та ін. Синергетичність ДП та М виявляється в тому, що збільшення загальної ефективності системи досягається злагодженим функціонуванням окремих її елементів. Так, сформувати якісний ДМ книжкової крамниці неможливо без систематичного поповнення його новими документами, що постійно виникають у ДП. Якщо характеристики ДП та М піддаються вимірюванню, вони набувають статусу параметрів. Основні параметри ДП та М: - зміст та функціональна належність - відповідають цільовому призначенню документів, що складають потік або масив; - структура , що має ознаки, відповідно з якими може змінюватись класифікація документів та їх індексація, створюватися система довідково-пошукового апарату; - режим функціонування – визначається змінами, що відбуваються з плином часу в інформаційному навантаженні ДП та М. До факторів, що характеризують режим руху документів у потоці і масиві, належать: обсяг ДП та М у фізичних величинах (кількість документів або інформації, що в них міститься); пропускна спроможність каналів зв’язку, засобів створення та тиражування документів, допустиме навантаження співробітників, що обробляють документи та попит користувачів на документну інформацію. При цьому семантична насиченість ДП та М визначається кількістю назв документів, а фізична насиченість – кількістю їх примірників. Так, річний обсяг потоку книг та брошур, виданих в Україні у 1991 році, склав 5855 друк. од., у 1994 – 4752 друк. од., а у 1996 – 6074 друк. од. Тираж книг і брошур , виданих у 1991 році склав 136415 тис. прим., 1994 р. – 52161 тис. прим., 1996 р. – 51777 тис. прим. Ці показники свідчать про постійні зміни режиму функціонування ДП, нестабільність його семантичної та фізичної насиченості. Функції ДП та М - це реалізація їх властивостей у процесі функціонування ДК суспільства. Базисною функцією є інформативна – забезпечення розповсюджування соціальної інформації у суспільстві. Виконуючи основну функцію – інформативну – ДП та М як система постійно пристосовується –до будь-яких змін зовнішнього середовища, витримуючи його вплив. Змінюються умови функціонування системи: вдосконалюються засоби фіксування інформації та її матеріальні носії, впроваджуються новітні технології передачі документованої інформації, ускладнюються інформаційні потреби користувачів, посилюються їх вимоги щодо форм та оперативності надання необхідних документів, впроваджуються нові закони та джерела фінансування, але система не руйнується, а лише адаптується до нових умов. Основна функція Дп – комунікативна – забезпечення руху та обміну інформацією в соціальному середовищі, налагодження стійкого міжсуб’єктного зв’язку між створювачам та користувачами документованої інформації, реалізація глобальної мережі контактів у суспільстві. Основна функція ДМ – кумулятивна – забезпечення зосередження документів, їх упорядкування з метою організації розповсюдження та використання членами суспільства. Перелічені функції зумовлюють суспільну необхідність існування ДП та М, викликані потребами суспільства, тому належать до зовнішніх функцій. Внутрішні функції відображають завдання ДП та М відносно тих підсистем ДК, з якими безпосередньо пов’язані тобто виробників, розповсюджувачів та користувачів документів. До цих функцій належать: соціально-орієнтувальна (або соціалізуюча) – забезпечення спадкоємності розвитку суспільства завдяки функціонуванню ДП та М; управлінська – забезпечення керівництва соціальними процесами через розповсюдження серед членів суспільства документованої документації; утилітарна – ( від лат.utilus – користь) – використання ДП та М у процесі соціально-комунікативної діяльності. Стосовно конкретного користувача ця функція може проявлятись як система конкретних функцій – культурно-освітньої, прагматичної, гедонічної, статистичної, правової, функції історичного джерела та ін. Наприклад, 12-14% всіх створюваних у суспільстві ділових документів надходять на постійне зберігання до державних архівів – цей ДП містить історичні відомості про розвиток суспільства, тому виконує функцію історичного джерела. Таким чином, ДП та М відокремлюються у відносно самостійні системи завдяки наявності власних ознак, властивостей та функцій. Їх знання дозволяє відрізняти ДП та М від інших підсистем ДК, зважати на об’єктивні закони їх розвитку та використання, оптимізувати роботу з ними.

1.4.Основи структурування документних потоків, масивів та фондів

Структура (від лат. “structura” будова, розташування) – сукупність стійких зв’язків об’єкта, що забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей . Структурування – це визначення внутрішньої будови об’єкта вивчення, встановлення зв’язків та співвідношень між його складовими. Основи структурування ДП та М – це базисні положення раціонального впорядкування документів у потоках та масивах, що сприяє створенню оптимальних моделей їх функціонування. Активне збільшення нових видів документів та розширення їх репертуару потребують різних підходів до побудови систем упорядкування ДП та М, оскільки у єдиній сукупності ними складно керувати. Структурувати ДП та М можна за різними ознаками: змістовними і формальними. До змістовних належать ті ознаки структурування, що відбивають семантичні та тематико-типологічні особливості ДП та М. Семантична структура ДП та М відбиває смислові зв’язки між документами, кількісну розповсюдженість документів однієї тематики. Семантична структура ДП та М виявляє себе через посилання на попередні роботи в текстах документів, пристатейні та прикнижкові списки літератури та ін. Вивчення семантичної структури ДП та М сприяє визначенню міждисциплінарних зв’язків, тенденцій розвитку комунікативних процесів у науці, фактів зародження нових дослідних напрямів. Тематична структура – це відносна поширеність документів певної тематики у ДП та М. Моделлю тематичної структури ДП та М можуть служити класифікаційні схеми: Універсальна десяткова класифікація, міжнародна класифікація винаходів та ін. Семантичну та тематичну структури ДП та М не можна ототожнювати: перша означає зв’язок не лише за тематикою, але й за іншими змістовними зв’язками – за методами дослідження, термінологією, фактичним матеріалом. Семантична структура ДП та М постійно змінюється, оскільки кожен новий документ змінює змістовні зв’язки між попередніми документами та їх значимість для користувача, а тематична структура ДП та М є відносно стабільною. Типологічна структура ДП та М – це розповсюдженість та к5ількісне співвідношення документів певних типів або жанрів. При динамічному моніторингу за розвитком типологічної структури ДП та М є можливість визначити актуальні проблеми або тенденції функціонування конкретних сфер і галузей. Наприклад, різке зменшення у потоці кількості наукових свідчить про нестабільність та кризовий стан розвитку науки. Сучасну типологічну структуру видавничого ДП відбивають покажчики державної статистики друку: у 1998 р. в Україні було видано 286 од. Офіційних видань, що становить 5,1% загального ДП; 919 друк. од. Наукових видань (16,6%); 493 науково-популярних видань (8,9%); 1507 друк. од. навчальних видань(27,1%); 393 друк. од. довідкових видань (7,1%); 764 друк. од. літературно-художніх видань (13,8%) та ін. Інші ознаки структурування ДП та М належить до формальних і відбивають видові, мовні, географічні, видавничі характеристики документів, технологічні особливості носіїв інформації та її документування. Видова структура – це співвідношення у ДП та М документів різних видів. Наприклад, у 1998 р. видова структура ДП видань України мала такі особливості: авторефератів дисертацій – 2601 назва, що становить 25,8% ДП некнижкових видань; образотворчих видань – 222 назви (2,2%); нотних видань – 26 назв (0,2%); 844 журналів та продовжуваних видань (8,4%); 2509 газет (24,9%). Мовна структура ДП та М – це співвідношення кількості документів, опублікованих певними мовами. Так, у вітчизняному ДП книг політичної тематики у 1998 р. видання українською мовою склали 85,2%, російською мовою – 13,9%, англійською мовою – 0,3%, двома мовами – російсько-українською -0,6%. Географічна структура ДП та М – це розподіл документів за місцем видання. Наприклад, географічна структура вітчизняного ДП політичної тематики за 1998 р. представлена 20 містами України. Майже 905 складають документи, що видані у Києві (70,9%), Львові (11%) та Харкові (4,8%). Аналіз показників географічної структури ДП книг і брошур України за 1998 р. дозволяє зробити висновок, що книговидавнича діяльність найрозвиненіша у Київській (там видано 50,3% загального ДП), Харківській (9,7;) та Донецькій (8,6%) областях. Одночасно в кризовому становищі перебувають книговидавці Херсонської (видано 0,02% річного обсягу загального ДП книг і брошур) та Миколаївської (0,03%) областей. Видавнича структура ДП та М – це кількісне співвідношення документів за ознакою належності до видавничих установ, до яких входять державні й приватні видавництва, органи державної влади та управління, вищі навчальні заклади, науково-дослідні установи та ін. уміння орієнтуватися в сукупності видавничих установ та їх продукції дозволяє правильно, оперативно, повно комплектувати документні фонди, розшукувати потрібні користувачам рові видання. Так, аналізуючи видавничу структуру ДП друкованої продукції України 1998 року, можна констатувати, що найактивнішими були видавництва та видавничі організації недержавних форм власності (ними видано 3266 назв, тобто59% ДП книг і брошур загальним тиражем 23958,4 тис. прим.; міністерства та відомства, що видають книги поза видавництвами, видали 1634 назви (29,5%) книг і брошур загальним тиражем 5732,5 тис. прим.; державні видавництва видали 636 назв(11,4%) книг і брошур загальним тиражем 10881,4 тис. прим. Серед державних видавництв на першому місці за обсягом друкованої продукції видавництво „Освіта” – 159 друк. од. (25% ДП, що аналізується), на другому – „Основа” – 52 друк. од. (8,1%), на третьому – „Наукова думка” – 41 друк. од. (6,4%). Авторська структура ДП та М – це співвідношення документів за ознакою наукових колективів чи індивідуальних авторів. В залежності від основного профілю розробок первинні наукові колективи (кафедри, лабораторії, відділи, інститути та ін.) поділяються на дві групи: перша – профільні колективи, тобто ті, чия діяльність повністю укладається в межі комплексної наукової проблеми; друга – непрофільні які крім даної проблеми проводять свої основні дослідження і розробки по інших напрямах. Вивчення організаційно-фірменої та авторської структури результативне, тому що дозволяє визначити коло наукових шкіл та їх лідерів, перелік авторів, яких найчастіше цитують та ін. Хронологічна структура ДП та М – це співвідношення документів за роком видання. Її вивчення результативне при встановлені рівня та швидкості оновлення або старіння документів у документних системах. ДП та М можна структурувати за будь-якими формальними ознаками документних класифікацій, визначаючи співвідношення документів, що відрізняються знаковою природою інформації, способом документування, матеріальною конструкцією документів, призначеністю для сприйняття інформації користувачем та ін. Так, останнім часом у ДП та М зростає питома вага електронних документів, що свідчить про активне впровадження новітніх інформаційних технологій у сферу документних комунікацій. У документалістиці поширені інші ознаки структурування ДП: за рівнями та спрямованістю функціонування вістю напрямів. ДП поділяють на два види: симплексний (спрямований від одного створювача до одного користувача) та мультиплексний (від кількох створювачів до одного або кількох користувачів). Таким чином, ДП та М як системні об’єкти мають структуру, що відображає концентрацію та розсіювання документів, їх кількісне зростання і старіння залежно від конкретних ознак: належності документів конкретним авторам, темам, місцю та року видання тощо. З появою нових наукових напрямів, носіїв, засобів документування інформації та ін. інновацій, що відбуваються в інфосфері, структура ДП та М змінюється. Наприклад, у розвинутих країнах світу в 1990-х рр. електронні форми інформування про нові публікації та доставки їх копій користувачам змінили співвідношення основних видів наукових документів у потоці: швидко зростає кількість наукових журналів на оптичних носіях, збільшується питома вага публікацій з проблем нових інформаційних технологій та ін. Стеження за змінами структури ДП та М дозволяє прогнозувати закономірності розвитку документних комунікацій суспільства, здійснювати науково обґрунтоване управління документ ними системами.

Завдання для самоперевірки:

1. Розкрити сутність закону документаційного супроводу соціальних комунікацій. 2. Встановити співвідношення понять "документний потік", "документний масив”, "документний фонд”, "документні ресурси". 3. Обгрунтувати несинонімічність понять "документний" та "документальний". 4. Охарактеризувати види документних систем суспільства за класифікацією Ю.М. Столярова. 5. Перелічити фактори зовнішнього середовища, що впливають на функціонування ДП та М як системи. 6. Встановити спільні та відмінні ознаки документних потоків та масивів. 7. Розкрити сутність атрибутивних та прагматичних властивостей ДП та М. 8. Навести функції ДП та М, обгрунтувати їх розподіл на зовнішні та внутрішні. 9. Навести змістовні та формальні ознаки структурування ДП, що використовують в процесі його моніторингу?

Тема 2. Динаміка розвитку документних потоків, масивів та фондів у суспільстві

Зміст

2.1.Особливості функціонування документних потоків та масивів на етапі документорозповсюдження

2.2. Основні процеси документовикористання

2.3. Основні ЕТАПИ ЕВОЛЮЦІЇ ДОКУМЕНТНИХ ПОТОКІВ ТА МАСИВІВ

2.3.1. Етап зародження документних потоків та масивів у суспільстві 2.3.2. Етап формування документних потоків та масивів

2.3.3. Етап інтенсивного розвитку документних потоків та масивів 2.3.4. Етап кардинальних структурних змін документних потоків та масивів

2.1.Особливості функціонування документних потоків та масивів на етапі документорозповсюдження

Значення документорозповсюдження важко переоцінити – завдяки функціонуванню систем транспортування та постачання документів вони мають змогу рухатися в інформаційному середовищі, знаходячи адресатів. Мета розповсюдження видавничої продукції - доведення її до споживачів через торговельну мережу або іншими способами. Безоплатне розповсюдження видавничої продукції може здійснюватися з науковою, культурно-просвітницькою, благодійною, рекламною метою тощо через дарунки, обов'язковий примірник, документообмін. Крім безплатних способів розповсюдження видавничої продукції може здійснюватися через її реалізацію (продаж) у роздрібній та оптовій торгівлі. При цьому способі розповсюдження ДП утворюються між видавництвом, що випускає книги та цілою низкою установ: оптові бази, рекламні агентства, книжкові магазини, які об'єднує спільна мета - допомогти читачам придбати необхідні документи, а собі забезпечити максимум прибутку. Ці установи є власниками значних за обсягом ДМ - основи їх виробничої діяльності. Реалізація видавничої продукції в умовах ринку залежить від ефективності маркетингової діяльності - комплексу видів діяльності видавництва щодо виявлення потреб потенційних користувачів та їх задоволення. Рекламування видавничої продукції — це найважливіший процес, від якого залежить майбутній шлях документів. З метою створення оптимальних умов для книгообігу в Україні видавці та книгорозповсюджувачі, зацікавлені в реалізації своєї книжкової продукції, повинні використовувати національний каталог "Книги в продажу" як засіб просунення товару на книжковий ринок та його рекламу. Важливо, щоб книга мала ІSВМ, наявність якого максимально спрощує пошук замовлення потрібного видання. Рекламування видань здійснюється також через телебачення та радіомовлення, виставки та ярмарки друкованої продукції, прайс-аркуші та каталоги видавництв, спеціальні видання. Здавання тиражів видань до книготорговельної мережі або замовникові оформлюється приймально-здавальними документами або розпискою в одержанні друкованої продукції книготорговельною організацією чи замовником. Рух готової книжкової продукції до споживача розпочинається, як звичайно, з оптової книжкової торгівлі. На цьому напрямі слідування книжкового потоку документні масиви утворюються в оптових структурах видавництв, центральних оптових фірмах, регіональних оптових підприємствах, а потім у різноманітних підсистемах роздрібної торгівлі. Ці структури належать до транзитних (от лат. transitus - перехід, проходження) документних систем, які є посередниками між виробниками та користувачами видань. Діяльність транзитних документних систем активно впливає на виробництво документів, прискорюючи або стримуючи його розвиток. Оптові підприємства вивчають попит і кон'юнктуру книжкового ринку, збирають замовлення роздрібних підприємств згідно з ними закуповують книжкову продукцію у постачальників, здійснюють рекламно-інформаційні заходи, транспортно-експедиційні роботи. Відповідно до своїх функцій вони мають оптові бази і склади, власні транспортні засоби. Без налагодженої оптової торгівлі книжковий ринок не може працювати ефективно. На сучасному книготорговельному ринку активно розвиваються такі основні форми оптової книжкової торгівлі: торгово-експедиційні та оптові книготорговельні фірми. Ці суб'єкти книжкового ринку оперують в процесі своєї діяльності ДМ значних обсягів та мобільності. Нове явище в оптовій торгівлі - мережа дилерів і дистриб'юторів оптових підприємств. Важливою формою оптової торгівлі є ярмаркова діяльність. Нове явище на українському книжковому ринку - це постійно діючі дрібнооптові книжкові ярмарки, що функціонують в багатьох великих містах. Ці ярмарки дають можливість за готівку реалізовувати нові видання, аналізувати попит на книжкову продукцію та її асортимент. Заключною стадією руху документа як товару є роздрібна торгівля. Основні види роздрібних книготоргових підприємств: стаціонарні книжкові магазини і кіоски, бібліотечні колектори, поштово-посилочні бази, пересувна мережа торгівлі книгами. Їх завданням є задоволення попиту покупців регіону, забезпечення мінімальних витрат оборотності товару і зворотний зв'язок з видавцями з метою коректування асортименту їх продукції. Динамічного розвитку останнім часом набула книжкова торгівля "Книга – поштою”, яка складає 10% загального товарообігу, а по окремих видавництвах - до 40% - 50% тиражу книг. Цей канал книгорозповсюдження дозволяє використовувати переваги поштового експедитування одиничних екземплярів або невеликого комплекту видань, забезпечує оперативність їх доставки в регіони, можливість вручення замовлення безпосередньо індивідуальному покупцеві. Останнім часом поширюються власні книжкові магазини при видавництвах, які ведуть за готівку роздрібну та дрібнооптову торгівлю книжковою продукцією. Їх ДМ майже повністю відбивають асортимент видавництва, формуючись його ДП. Спеціальним каналом розповсюдження книг є мережа бібліотечних колекторів. Бібліотечний колектор - це спеціалізоване книготорговельне підприємство, призначене для планомірного постачання бібліотек з урахуванням їхнього типу культурно-економічного профілю регіону, національного складу населення. Крім універсальних установ документоторговельна мережа має в своїй структурі профільні підприємства, що спеціалізуються на розповсюдженні картографічних, ізографічних, аудіовізуальних документів. Наприклад, науково-виробниче підприємство "Картографія" реалізує свою продукцію через власні спеціалізовані магазини. Періодичні видання розповсюджуються через державне підприємство "Преса" та Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта". Ще один канал розповсюдження періодики - роздрібна торгівля з лотків, розносна та розвізна торгівля. Електронні документи мають суттєві особливості, що впливають на структуру їх життєвого циклу, технології створення, розповсюдження та використання. Комп'ютерні технології обробки даних у сукупності з технологіями електронних комунікацій впроваджують нові механізми роботи з документом, які не лише розширюють можливості швидкого доступу, економічності, інформаційної ємності, скільки перетворюють саму сукупність інформаційних процесів у цій галузі. Так, з фізичної точки зору компоненти електронного документа можна територіально розділити. Розбиття на компоненти визначається базисними форматами, які використовують при електронному зберіганні об'єктів різних видів (текстових, графічних, аудіо, відео та ін.). Гнучкість електронного надання інформації забезпечується тим, що з тією або іншою структурою даних можуть бути співвіднесені відповідні програми обробки. Між різними компонентами електронного документа формуються зв'язки, що індукують семантичні мережі типу динамічних гіпертекстів. Такі специфічні особливості електронних документів, інтегрованість, гнучкість та інтерактивність (наявність діалогового режиму користування документами) дозволяють користувачам працювати з ними в режимі маніпулювання даними, здійснювати колективне створення документів на основі автоматизованих робочих місць, поєднаних засобами комунікації. Специфіка електронного документа відбивається на всіх етапах його життєвого циклу, впливаючи на функціонування ДП та М. Так, на етапі створення електронного документа здійснюється розробка родової логічної структури документа, його макетної структури, стилів показу. В процесі макетування документа створюється специфічна макетна структура, яка може використовуватися процесом зображення для показу документа в прийнятній для людини формі на носії показу. Сам процес макетування складається з автоматичного створення конкретної макетної структури для документа і розміщення вмісту базових логічних об'єктів у блоках. Можливості безпаперової обробки та користування електронним документом часто дозволяють уникнути процесу його друку та традиційного транспортування по каналах розповсюджування. Для введення документа в обіг достатньо розташувати його на сервері, зареєструвати у пошукових системах і забезпечити можливість віддаленого доступу документа через телекомунікаційні мережі. Використання технологій електронної доставки породжує потоки електронних документів, що функціонують між власниками та користувачами електронних документних ресурсів. Організація масивів електронних документів як основи цифрових бібліотек дає змогу знизити витрати часу на опублікування, пошук і доставку документа, розширити аудиторію потенційних користувачів. Таким чином, до транзитних документно - комунікаційних систем, що забезпечують розповсюдження видавничої продукції, належать не лише традиційні системи транспортування документів (експедиційні підприємства), оптові та роздрібні торговельні установи, пошта, але й центри електронної доставки документів, електронна пошта, глобальні комп'ютерні мережі та інші засоби забезпечення дистанційного доступу до віддалених БД. Характерні ознаки транзитних документних систем: інтенсивне, динамічне, безперервне змінювання складу документних масивів; призначеність для короткочасного зберігання документів з моменту їх надходження до моменту їх збуту. Транзитні документні системи – стабільне джерело поповнення термінальних (від лат. terminalis - кінець) документних систем, до яких належать власні та суспільні бібліотеки, органи науково-технічної інформації, архіви, музеї. Вони призначені для кумуляції (від лат. сumulatio - збільшення, накопичення), тривалого або постійного зберігання документів з метою надання їх у користування споживачам інформації, забезпечення наступного етапу життєвого циклу документа - документовикористання.

2.2. Основні процеси документовикористання

Необхідною умовою документовикористання є правильна організація документних фондів, тобто створення умов, які б забезпечували рух, пошук і зберігання документів у термінальних документних системах. Наданню документа користувачам передують такі важливі процеси: відбір, замовлення, приймання, облік, наукова та технічна обробка, розміщення і зберігання. Зміст цих процесів детально вивчається в межах документного фондознавства. Форми надання документів у користування різноманітні. Основні з них: видача для вивчення у читальному залі; видача для тимчасового користування за межами документної установи; дистанційний доступ; копіювання документів; експонування цінних документів у музеях, відділах рідких книг наукових бібліотек, проведення екскурсій. Інтенсивність функціонування внутрішніх ДП у документних фондах термінальних документних систем, рівень відповідності їх складу потребам користувачів вимірюються кількісними показниками: документовидача, читаність, оборотність. Ці показники є основними критеріями оцінки якості документних фондів, орієнтованих на задоволення поточних інформаційних потреб користувачів (більшість публічних та спеціальних низових бібліотек, органів НТІ, служб документаційного забезпечення управління). Термінальні документні системи, що призначені для довічного зберігання окремих категорій документів (музеї, центральні державні та відомчі архіви, національні та центральні бібліотеки-депозитарії), оцінюють якість своїх документних фондів не за інтенсивністю їх використання у певний період, а за рівнем повноти кумулювання в них профільних документів. Технологія організації та правила користування документами залежать від типу документної установи та видів документів. Найсуворіші вимоги існують при організації доступу користувачів до музейних предметів, архівних документів, документів з грифом обмеження доступу ("для службового користування", "секретно", "комерційна таємниця" та ін.). У наукових бібліотеках розроблені спеціальні правила користування рідкісними та цінними виданнями, дисертаціями, періодичними виданнями, що придбано за валюту. Видання, що існують у єдиному примірнику, видають в користування лише у читальному залі. Серед термінальних документних систем найдемократичніші правила користування документами та форми їх контролю існують у бібліотеках. Вони є найдоступнішими документними установами суспільства. Використання документа - це сенс та результат його життєвого циклу. Після замовлення документ розшукують у фондосховищах, доставляють та видають користувачеві. Наступні процеси - це сприймання інформаційної складової документа, її розуміння, засвоєння, фіксація, аналіз та синтез, перетворення набутої інформації у новий замисел і новий документ. Нові документи, що поповнюють документні потоки й масиви, збагачують суспільні знання, але об'єктивно знижують інформаційну цінність документів попередніх років. Тому більшість документів, що користуються попитом протягом певного часу (від 3 до 15 років), вважаються застарілими та вилучаються з фондів, призначених для задоволення поточних інформаційних потреб. Кілька примірників найцінніших видань передаються на депозитарне зберігання, інші можуть реалізовуватися населенню через канали книжкової торгівлі. Нереалізовані населенню видання, застарілі неопубліковані документи, а також управлінські документи, що не пройшли експертизу цінності і не прийняті на постійне зберігання у державні архіви, підлягають утилізації - переробленню з метою використання як сировини. Таким чином, життєвий цикл документа забезпечується функціонуванням ДП та М, що формуються у спеціалізованих документно-комунікаційних системах, зорієнтованих на виробництво документів (генезисні документні системи), їх транспортування та розповсюдження (транзитні документні системи), організацію зберігання з метою використання споживачами інформації (термінальні документні системи).

2.3. Основні ЕТАПИ ЕВОЛЮЦІЇ ДОКУМЕНТНИХ ПОТОКІВ ТА МАСИВІВ

2.3.1. Етап зародження документних потоків та масивів у суспільстві

Існування людської цивілізації можливо лише за умов спадкоємності соціокультурних традицій поколінь, що здійснюється через успадкування суспільно значущої інформації. Передавання інформації може здійснюватися двома основними способами: через безпосередню діяльність; через знакове опосередкування. При всіх перевагах першого способу він не забезпечує виконання найважливішої соціальної функції - меморіальної або функції пам'яті. Прагнення зафіксувати, зберегти та передати цінні відомості, накопичені суспільною практикою, сприяло винаходу знакових систем, а також засобів та способів закріплення знаків на матеріальному носії, тобто до появи основних складових будь-якого документа. Складний процес формування документної комунікації відбувався поступово, протягом кількох сотень тисячоліть, виникненню власно документа передував прадокумент, період функціонування якого характеризується як етап зародження ДП та М в суспільстві. Найдавніші зразки прадокументів належать до епохи палеоліту (2 мільйони років - 15 тис. років до н.е.). Тоді людина фіксувала своє початкове знання про світ у виді прикрас та насічок на кістках тварин, знаряддях праці (списах, палицях, дрючках та ін.). Для закріплення числової інформації ви-користовувалися кістки плодів, горіхи, зуби та фалангові кістки тварин. Прикладом може бути кістковий браслет із Мезину (пізньопалеолітичне поселення на Чернігівщині), який одночасно виконував функції лічильної бирки, календаря, при краси та музичного інструменту типу кастаньєт. Перехід до нової стадії фіксування та передачі інформації здійснюється завдяки виникненню художнього відображення дійсності - живопису. Найдавніші зразки наскального печерного мистецтва знайдено в печері Ла-Феррасі (Франція де на кам'яних блоках продряпані зображення тварин та жіночі фігурки, які мають орнамент, покритий бурою вохрою (вік знахідки - приблизно 27 тис. років до н.е.). Про здатність первісних людей свідомо фіксувати на матеріальному носії результати духовної діяльності свідчать також частково оброблені фігурні камені, кістки, ікла, чере-пашки, які використовували як талісмани, амулети, прикраси. Всюди, від Піренейського півострова до Сибіру, зустрічаються чуринги - кам'яні та кісткові пластини з зображеннями у вигляді радіальних та поперечних ліній, прямокутників, кон-центричних кіл, спіралей. Значний символічний зміст мали також жіночі статуетки - "палеолітичні Венери", що використовувалися як підвіски. Всі ці предмети виконували знакову функцію, їх поява знаменує важливий період розвитку прадокумента. За думкою В. А. Соколова, розквіт палеолітичного мистецтва означав значне збагачення документного комунікаційного каналу та ретроспективної соціальної пам'яті, що було передумовою нових досягнень матеріальної та духовної культури. Так, орнамент та схематизовані зображення первісного мистецтва - це попередники писемності у вигляді піктограм та ієрогліфів. Дійсно, в епоху мезоліту (14 - 10 тис. років тому) зображення людей та тварин у печерах Європи, Африки, Америки, Австралії мають вже стилізований характер, поряд із ними зустрічається багато символів - стрілки, хрести, кола, овали, прямокутники, змійки, ялинки тощо. Як фарби використовуються вохра, двоокис магнезію та кольорова глина. Фарби наносилися на малюнки пальцем або пензликом, зробленим із шерсті тварин. Таким чином, у процесі розвитку первісного мистецтва поступово формувалися основні компоненти документа: знакова система, засоби та способи фіксування інформації, матеріальний носій та його конструкція. Власне писемність виникла тоді, коли малюнки та зображення набули свідомого інформативного характеру, коли за допомогою окремих малюнків - піктограм людина почала цілеспрямовано закріплювати й передавати соціально значиму інформацію. Так виникла піктографія (від лат.- "намальований")- малюнкове письмо, що складалося з окремих зображень, які читалися завдяки певній послідовності розміщення всіх компонентів малюнка. У часи широкого розповсюдження піктограм існували правила написання різних видів зображень, що передавали образи богів, воїнів, міфічних персонажів, сцен релігійного характеру та ін. Велике інформативне навантаження мали кольори: чорний означав ніч, смерть; червоний, жовтий, оранжевий - вогонь, сонце, тепло; блакитний - небо, світ, день, воду; зелений - рослинність, родючість та ін. Але піктографія не є письмо у власному смислі слова, тому що вона не фіксує певної мови. Можливості піктографії обмежені, оскільки вона непридатна для передавання абстрактних образів та понять. Наступна стадія розвитку прадокументів як первісних складових ДП та М пов'язана з появою у письмі окремих умовних позначень - символів, які стали основою ідеографії (іdea - ідея, образ та grapho - пишу). Ідеографічне письмо складалося з ідеограм, що передавали окремі поняття, слово-сполучення поза їх звукового значення, але ідеограми вже відповідали слову або поняттю певної мови. Більшість дослідників датують виникнення писемності IV - III тисячоліттям до н. є. Однак, в Ірані знайдено цифрові значки та бирки, датовані 8500 роком до н. є. Поблизу міста Мелітополя на деяких печерах, гротах та плитах Кам'яної Могили знайдено письмена, що належать до 6200 р. до н. є. Фахівці припускають, що їх залишили жреці Шумеру, які відвідували ці місцевості у пошуках місць розселення навколо Чорного моря. На стінах печер красною та чорною фарбами намальовано різноманітні ритуальні сцени: полювання на Не-бесного Оленя, жіночі божества, шумерський бог Місяця ім'я якого написано на плитах. Можливо, цей своєрідний ар-хів низовин Дніпра став предтечею наступних архівів Месопотамії. На гончарних виробах культури Яншао (Китай) знайшли ідеограми, що використовувалися для позначення цифр 5, 7, 8, - їх датовано V - IV тис. до н. є. Найдавніші піктограми, датовані 3400 р. до н. є., знайдені на глиняних табличках із Ніппура (Південний Ірак). Ідеографія стала основою писемності всіх широко в ідомих найдавніших цивілізацій - єгипетської, китайської, шумерської, в яких було поширене ієрогліфічне (словесне) письмо. Так, у IV тис. до н. є. виник шумерський клинопис. Знаки видавлювали на м'яких глиняних табличках дерев'яною паличкою — стилем, після обпалювання або висушування таблички ставали міцними як камінь. Прямокутний стиль тримали нахилено, видавлюючи одним його кутом, у результаті верхня частина лінії клиновидно стовщувалася (звідси - "клинопис"). Поширення у IV - III тис. до н. є. словесного письма, виникнення засобів та способів фіксування інформації, а також спеціально сконструйованого для цього матеріальної») носія сприяли зростанню кількості документів, їх змістовному розмаїттю, що зумовило початок нового етапу еволюції ДП та М.

2.3.2. Етап формування документних потоків та масивів

Фахівці стверджують, що перші шумерські таблички фіксували дані господарської звітності. Це було викликано потребами економіки, яка вимагала обліку товарів, що надхо дили до міста та вивозились з нього. Значну частину ДП та М складали таблички, що містили дані про господарські операції, кількість рабів, ємність та обсяг товару, числа днів, місяці, роки. Еволюція табличок із господарськими записами сприяла виникненню математичних документів, а також текстів, що виходили за межі господарських цілей та стали прообразом гуманітарної та природничо-наукової літератури та ін. Розповсюдження грамотності серед значної частини населення країни й відокремлення професії писаря сприяли росту обсягів та збагаченню тематичної, видової, географічної, авторської структури ДП, його кумуляції у архівних та бібліотечних документних масивах. Нині розшифровано та прочитано шумерські таблички з записами міфів, легенд, гімни, прислів'їв, поем, елегій, що свідчить про зародження літера-тури та розвиток інших видів мистецтва. Винайдений шумерами клинопис широко розповсюдим ся по країнах Близького Сходу та Малої Азії. У давній бібліотеці Вавилону (стародавнє місто на території сучасного Іраку) знайдено понад 1000 клинописних табличок, датованії ГУ - III тис. до н.е. Цей ДМ можна класифікувати за змістом на підручники з граматики та математики, історичні літописи, законодавчі та юридичні документи, політичні трактати, ділові документи тощо. У стародавньому Єгипті також спостерігається тематичне розмаїття ДП та М. Каталоги книг храмових бібліотек цієї наймогутнішої держави Давнього Світу, що зафіксовані на стінах культових споруд, містять переліки пергаментних до-кументів релігійного, медичного, географічного, кулінарного змісту, а також документацію храмів, пов'язану з його інвен-тарем та персоналом. Поширення потреби в документуванні інформації зумовило подальший розвиток та вдосконалення систем письма, матеріалу та конструкції носіїв інформації. Поширені в III - 11 тис. до н. є. глиняні плитки вишиною до 40 см., що містили по 400 рядків у 4 колонках із двох сторін, були дуже громіздкі при малій інформаційній ємності. Окремий твір займав до 10 плиток. Ріст ДП та швидке накопичення ДМ потребувало побудови величезних документосховищ. Починаючи з III тис. до н. є. в Єгипті почали використовувати новий матеріальний носій документованої інформації - папірус, що виробляли зі стебел однойменної рослини сімейства осокових. Конструкція матеріального носія з папірусу мала форму свитка, розміри якого були різноманітними: Потреба у фіксуванні інформації була такою великою, що спричинила умови для структурування ДП та М. Існує думка, що Шумер - це перша в історії цивілізація, яка відобразила різноманітні аспекти свого розвитку в документах міфологічного, епічного, юридичного, політичного, медичного, географічного, сільськогосподарського, бібліографічного та побутового змісту. Так, найдавніша географічна карта виконана на шумерській глиняній табличці і датована 2250 р. до н .є. На ній зображено річку Євфрат, що тече по Північній Месопотамії (сучасний Ірак). Найдавнішим зразком медичної літератури є невелика глиняна табличка з шумерським текстом, датована 2100 р. до н.е. Текст містить рецепти різних мазей, пластирів та ін. Найстаріший нотний запис, зафіксований на шумерській глиняній табличці у 1800 р. до н. є. На цьому документі зображено гептатонічну шкалу, що фіксує у нотних записах ассирійську любовну пісню. У релігійному центрі Шумера - Ніппурі знайдено декілька тисяч табличок, розташованих у 62 кімнатах. У культурному центрі країни - місті Урі було відкрито "Будинок табличок" та кілька великих бібліотек. У іншому великому місті Шумера - Лагашу знайдено бібліотеку, у фонді якої система-тизовано за змістом 20 тисяч табличок, серед них - законодавчі документи, праці з математики, історії, медицини та астрономії, найдавніші географічні карти, сільськогосподарські посібники (календар землероба та класифікація рослин) тощо. У ході археологічних розкопок шумерських міст знайдено не лише великі бібліотеки та архіви царсько-храмових господарств, але й бібліотеки шкіл, особисті бібліотеки та архіви звичайних мешканців - торговців, ковалів, ювелірів та найбільш поширені папіруси мали 445 см. довжиною та 16 см. шириною, але довжина деяких перевищувала 40 м. Використання свитку значно підвищило інформаційну ємність документів завдяки великим розмірам матеріального носія та можливості застосовувати фарби як новий засіб фіксування інформації. На свитках писали паличками або пензликами, користуючись чорними чорнилами, які виготовляли з вугілля, змішаного зі смолою. Перші слова літературного тексту, назву місяців та днів писали червоними чорнилами. Документи на папірусах, що збереглися у бібліотечних та архівних ДМ палаців і храмів, містять як ділові документи (листи фараонів, бухгалтерські розрахунки) так і високохудожні літературні твори, навчальні посібники, наукові праці з математики, астрономії, медицини, релігійну літературу то-що. При бібліотеках та архівах, які здебільшого розміщувалися в одному приміщені, існували не лише школи писців, але й скрипторії (від лат. "зсгіртогіш" - писчий) - майстерні по виробництву документів, що стали прообразами генезисних документних систем. Подальша еволюція матеріальних носіїв інформації тісно пов'язана з еволюцією знакових систем і способів їх закріплення і передачі в часі та просторі. Наступна стадія розвитку ідеографічного письма - використання знаків для відтворення не слів або понять, а морфем - мінімально значимих частин слова. Так виникло фонетичне (звукове) письмо, основане на передаванні не смислу, а звучання слів. Створення алфавіту, який передає окремі звуки за допомогою знаків (літер) для приголосних та голосних - це останній важливий крок в історії розвитку письма. Усі види буквеного (алфавітного) письма походять від письма Фінікії, що виникло наприкінці II тис. до н.е. Замість сотень і тисяч ієрогліфів воно за допомогою 22 букв, що мали просту та зручну для написання форму, фіксували всі приголосні звуки. Фінікійській алфавіт удосконалили греки, які в IX ст. до н. є. окрім приголосних почали фіксувати голосні букви. Приблизно до 400 р. до н. є. склався класичний грецький алфавіт, що мав 24 букви, з яких 7 голосних. Цей алфавіт став національним письмом для всієї Греції, а пізніше - Візантії. Культурні досягнення Стародавньої Греції суттєво вплинули на загальний розвиток системи ДК. У VI -IV ст. до н.е. значно збагатились типологічна та авторська структури ДП та М Стародавньої Греції. Розвиток наукової думки та активне її документування привели до відокремлення у ДП та М різних жанрів наукових документів: діалогів, трактатів, географічних та астрономічних таблиць, каталогів зірок, карт, коментарів, енциклопедій та словників різних понять, літописів та хронік. Ріст обсягів ДП відбивають фонди особистих та публічних бібліотек: найбільшу для свого часу особисту бібліотеку мав Аристотель - 40 тис. світків; в Олександрії організовано Храм Муз, у бібліотеці якого у II ст. до н.е. нараховувалося 400 світків, а через двісті років - уже 700 тис. Склад ДФ бібліотеки був універсальний за змістом, відображував все, що створила грецька цивілізація - твори поетів, істориків, ораторів, лікарів, математиків, філософів, а також іноземну літературу - перекладені та не перекладені римські, єгипетські, сирійські, індійські, єврейські рукописи. У Стародавньому Римі крім публічних функціонувало багато бібліотек, що відкривалися при академіях та інших навчальних закладах. Кожна велика антична бібліотека мала скрипторій - майстерню для переписування манускриптів. Поширюється бібліофільство, створюються приватні бібліотеки, розповсюджуються практичні керівництва на допомогу комплектування бібліотечних фондів, відкриваються книжкові крамниці, які одночасно були й читальнями, де з метою обговорення нових творів збиралися поети, письменники, науковці. Таким чином, внаслідок активізації функціонування ДП та М поряд із генезисними почали розвиватися транзитні й термінальні ДС, зароджуються наукові знання про розмноження, відбір, розповсюдження, придбання, зберігання та використання документів. Фонетична система письма, що проникла з Греції та Риму, впливала на розвиток писемності наддніпрянських праслов'ян періоду Черняхівської культури (II - V ст. н.е.). На деяких уламках посуду тих часів, на виробах із кістки виявлено грецькі й латинські літери та окремі слова, що переконливо свідчить про поширення серед багатоплемінного населення - носія черняхівської культури - писемності на основі грецького і латинського алфавітів. Тобто версія, яка поширювалася протягом багатьох віків, ніби до введення Володимиром християнства Давня Русь не знала письма - це легенда. Наявність писемності у східних слов'ян - "не богом даної*", а виробленої історично, зумовленої потребами суспільного розвитку ще до введення християнства на Русі - підтверджують і свідчення "самовидців" -іноземців, які побували у слов'янських краях, а також літописні записи й археологічні знахідки. Завдяки торгівлі зі стародавніми греками, праслов'яни могли вже в ті далекі часи ознайомитися з грецьким письмом. Існують різноманітні версії розвитку давньо-слов'янської писемності. їх узагальнення дозволяє дослідникам запропонувати три групи різних алфавітів: 1) — руни або руниця; 2) - глаголиця; 3) - кирилиця або латиниця. Записи на слов'янських рунах збереглися лише на могильних каменях та прикордонних стовпах, на зброї, прикрасах, монетах та культових статуетках. Є припущення, що це була попередня стадія розвитку писемності. Основою для писемності була у слов'ян глаголиця, яка, за думкою багатьох дослідників, виникла на століття раніше кирилиці. Пізніше кирилиця витіснила глаголицю. Археологічні знахідки свідчать, що руси не лише писали або малювали букви, але й видавлювали їх на дереві або березовій корі, втираючи фарби у вдавлені місця, щоб надовго зберегти написане. Є дані, що вже в IV ст. європейські вчені листувалися зі слов'янськими вченими, які використо-вували різноманітні шрифти. Все більше істориків висловлюють думку, що культура писемності у слов'ян існувала на 500 років раніше часів Кирила та Мефодія, які лише сприяни впорядкуванню та поширенню письма. Ще одним свідченням про високий рівень писемно) культури

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
V. Условия и порядок вступления и утраты членства в ДЮП	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.