Який сенс має робити сьогодні Anamnesis – спогад (з євр. Zikkaron).

Zikkaron – це технічний термін, який вживається, щоб показати як єврейський народ зміг нести в теперішньому (робити реальною) присутність першої події. Те що цікавило було теперішнє.

Ephapax – один раз для всіх, не означає що все закінчено, але те, що триває назавжди. Подія Спасіння (Різдво) – початок, причина нового, якіснішого життя, що вже не залежить від нас. Творячи пам'ять, ми не є тими, хто кличе реальність до існування, ми є тими, хто є присутній у спасінні (Божий план спасіння). А місцем, що є привілейоване, яке робить нас присутніми у спасінні є Св. Літургія, оскільки вона є гарантована самим Христом, через ним же вибрані знаки. Бог є завжди та всюди присутній, оскільки присутність сакраментальна - це один зі способів присутності. Літургія є спосіб в який здійснюється для нас спасіння. Спосіб привілейований, що приходить з традиції Церкви. Можливість цієї присутності знаходиться у факті, що Бог та Христос знаходяться поза історією. Для них все є теперішнє. Тому Церква може співати: «Сьогодні народився Христос». В V ст. Лев Великий говорив: «Quod Redemporis nostri conspicuum fuit, in sacramenta transivit»( те, що було видиме в нашому Спасителеві є присутнє в Таїнствах). Це все є присутнє в Н. З. та ним є наповнена вся Патристика. Св.. Отці говорили про значення:

- значення літературне, що нас навчає;

- духовне, що пізнається вірою в діяння Божі;

- етичне, наслідки для конкретного життя;

- есхатологічне, надія куди ми йдемо, прямуємо.

Ці чотири значення стоять в основі всієї християнської літургії. Христос сказав: «чиніть це на мій спомин: не те що Він зробив, але все ким є Його особа». Це зосередження всього в особі Христа – є центром Св. Літургії. Тому виходячи з цієї централізації Христа перші християни робили розрізнення перед Св. Літургією в обрядах С. З. Вони ставили перед собою запитання: що є для нас новий культ – достойний Отця? Все стало однією Особою. Христос – новий Храм, жертва, Пасхальний Агнець, новий союз, нове обрізання. Та коли все є уособлене у Христі, що ж робимо ми? Ми – Він; члени Церкви, члени Тіла Христового. Під цим баченням культ Н. З. має три центри:

- Ісус Христос;

- Літургічне служіння (важливе тільки при участі в дійсності Христа);

- Конкретне життя (як життя Христа, життя як дар).

Для св. Павла культ – це християнське життя пережите в служінні. Сама по собі Літургія не має жодної важливості, а тільки у відношенні до Ісуса Христа та конкретного життя. Тому не ми є тими, хто творить Св. Літургію, але Літургія – творить. Не можемо зменшувати Літургію в нас, але задля Божого дару, ми повинні піднятися до дійсності Літургії. Оскільки Літургія не є служінням того, ким ми є, але ким ми повинні бути. Св. Літургія – дзеркало всього християнського життя. Тому вимагає солідарності. Апостольські Конституції говорять: «нехай не буде вас бракувати на зібранні, бо ті кого бракує, зменшують спільноту». Ми не йдемо до церкви тільки для особистої вигоди, ні. Ми йдемо також з солідарності з усіма охрещеними в ім’я Ісуса Христа.

Ключові тексти: Гал. 4 (написане біля 57 р. перед листом до Римлян), Рим. 14, Кол. 2, 3.; Євр. 8 та 10. тому св. Павло не вживає культової мови.

Те що ми служимо сьогодні – це нове творіння, новий Адам, нове життя, новий сад. Це спасіння об’являється через персональний контакт з Христом. Все те, що робив Христос – перейшло в Літургію: і є тим самим таїнством спасіння, що звершується в Літургії (є Христос, що прощає, що дає Своє Тіло та Свою Кров). Змінюється тільки спосіб – від історичного до таїнственного.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Теологія свята в юдейсько-християнській традиції як спогад історії спасіння.	\|	Єдність християнського служіння.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.