Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Література

1. Бондар В. І. Проблеми корекційного навчання у спеціальній педагогіці / В. І. Бондар . - К., 2005. – 174 с.

2. Вавiна Л. Врахування порушення зору у дiтей пiд час навчання в школi / Л. Вавiна // Початкова школа - 2006. - № 11.- С. 58 - 60.

3. Земцова М. И. Учителю о детях с нарушениями зрения / М. И. Земцова. - М.: Просвещение, 1973. - 159 с.

4. Ремажевська В. Практичні поради педагогу загальноосвітньої масової школи за наявності в класі дитини з проблемами зору / В. Ремажевська // Дефектологія. – 2002. - № 4. – С. 33-38.

5. Синьов В. М. Основи дефектології: Навч. посібник / Синьов В. М., Коберник Г. М. – К.: Вища школа, 1994. – 143 с.

6. Синьова Є. П. Тифлопсихологія. Психологічні особливості людей з глибокими порушеннями зору. Підручник / Є. П. Синьова - К., 2008. – 365 с.

 

Здатність бачити, тобто відчувати і сприймати навколишній світ за допомогою зорового аналізатора, називають зором. Роль зору у життєдіяльності людини є дуже великою. Через зоровий аналізатор людина отримує 90 % усієї інформації, за допомогою зору вона одержує найбільше вражень про основні ознаки, що характеризують предметний світ: колір, форму, величину. Зір допомагає отримати яскраві враження про всесвіт, побачити людей, природні явища, витвори мистецтва, він має велике значення для розвитку рухів людини.

Рисами зорового сприймання є дистантність, миттєвість, одночасність і цілісність отримання вражень про довкілля.

Зоровий аналізатор є структурно й функціонально найбільш складним і досконалим, а його роль - значною й унікальною у житті людини.

Особливостями зорового аналізатора є:

- тісна взаємодія із руховим, тактильним, нюховим, слуховим аналізаторами, із якими у нього існують складні динамічні системи зв’язків;

- зорова функція впливає на діяльність інших функцій; комплексно вони формують складні, синтетичні образи, оточуючі предмети і явища реального світу;

- порушення його діяльності викликає у дитини значні труднощі у пізнанні оточуючого світу, звужує суспільні контакти, обмежує орієнтування, можливість виконувати багато видів діяльності.

Зоровий аналізатор складається з трьох відділів:

- периферійного (око),

- провідникового (зоровий нерв, зорові та підкіркові нервові утворення),

- центрального (зорові зони кори головного мозку, розташовані у потиличній зоні).

Особливості виховання і навчання людей із порушенням зору досліджує тифлопедагогіка. Закономірності й особливості психічного розвитку осіб із порушеною функцією зору вивчає тифлопсихологія (від грецьк. typhlos – сліпий, психологія - давньогрецьке ψυχή — душа; λόγος — знання, вчення).

Значний внесок у тифлопедагогіку і навчання незрячих належить В. Гаюі (1745-1822), французькому педагогу, однодумцеві і послідовнику Д. Дідро, засновнику перших освітніх установ для сліпих у Франції і Росії. Завдяки В. Гаюі почалося систематичне навчання незрячих, сформувалося гуманне ставлення до них як до повноцінних членів суспільства, що потребують освіти і соціально-трудової реабілітації.

Л. Брайль (1809-1852), що утратив зір у трирічному віці, вихованець, а потім і тифлопедагог Паризького національного інституту сліпих, є автором винаходу, що змінив систему навчання сліпих. Його система рельєфного письма, заснована на комбінаціях шести крапок, охоплює буквені, математичні та інші символи, дозволяючи сліпій людині вільно читати й писати.

У 1928 році з’явилися перші радянські шкільні програми для сліпих. На початку 30-х років XX століття було відкрито перші класи охорони зору для слабозорих дітей у структурі масових загальноосвітніх шкіл (у декількох школах Ленінграда і Москви), а наприкінці 30-х років було створеноперші школи для слабозорих.

У наш час в Україні мешкає близько 65 000 громадян, які не бачать, а ще значно більше тих людей, що мають ті чи інші порушення зору. Питання реабілітації цієї категорії населення викликають усе більший науковий, практичний і державний інтерес.

Завданнямитифлопедагогіки і тифлопсихології є:

- психолого-педагогічне і клінічне вивчення порушень зору, аномалій психічного і фізичного розвитку під час цих порушень;

- дослідження шляхів і умов компенсації, корекції та відновлення порушених і недорозвинених функцій при сліпоті і слабозорості;

- вивчення умов формування і всебічного розвитку особистості при різних формах порушення функцій зору.

Також вчені та практики прагнуть:

1) вивчати загальні і специфічні закономірності психічного розвитку дітей із порушеннями зору, механізмів, що забезпечують компенсацію сліпоти і слабозорості;

2) досліджувати залежності психічного розвитку від ступеня, характеру і часу виникнення дефекту зорової функції;

3) розуміти потенційні можливості осіб із порушенням зору, їх здатності до подолання відхилень у формуванні психічних процесів і особистісних відхилень;

4) розробляти психологічні основи ефективної корекційно-педагогічної допомоги дітям із недоліками зорової функції;

5) формувати соціально-психологічні умови ефективної інтеграції осіб із порушеннями зору у суспільство.

Важливими є: формування змісту, методів, організація навчання основам наук, політехнічної, трудової і професійної підготовки сліпих і слабозорих; визначення типів і структури спеціальних установ для їх навчання і виховання; дослідження наукових основ побудови навчальних планів, програм, підручників, приватних методик.

 

Залежно від ступеня захворювання осіб із порушеннями зору класифікують на сліпих і слабозорих.

Сліпимивважають дітей із повною відсутністю зорових відчуттів. Вони мають залишковий зір (максимальна гострота зору - 0,04 Д на оці, що краще бачить, із застосуванням звичайних засобів корекції - окулярів) або зберегли здатність до світловідчуття (абсолютно, або тотально сліпі - діти з повною відсутністю зорових відчуттів; частково, або парціально сліпі - діти, що мають світловідчуття, формений зір (здатність до виділення фігури з фону), з гостротою зору від 0,005 до 0,04 Д).

Слабозоримиєдіти з гостротою зору від 0,05 до 0,2 Д. Головна відмінність цієї групи дітей від сліпих полягає у тому, що при вираженому зниженні гостроти сприйняття зоровий аналізатор залишається основним джерелом сприймання інформації про навколишній світ і може використовуватися у якості провідного у навчальному процесі, включаючи читання і письмо.

Також предметом вивчення тифлопедагогіки і тифлопсихології є діти із косоокістю та амбліопією.

Сліпота і слабозорість є однією з категорій психофізичних порушень. Вони проявляються в обмеженні зорового сприймання або його відсутності, що впливає на весь процес формування і розвитку особистості. У осіб із порушеннями зору виникають специфічні особливості діяльності, спілкування і психофізичного розвитку. Порушення зору носить, як правило, прогресуючий характер.

Порушення зору можуть бути вродженими і набутими.

Вроджені порушення зору зумовлено ушкодженнями або захворюваннями плоду в період внутрішньоутробного розвитку або є наслідком спадкової передачі деяких дефектів зору. У 92 % випадків слабозорість і у 88 % випадків сліпота мають вроджений характер. Вроджені захворювання й аномалії розвитку органів зору можуть бути наслідком зовнішніх і внутрішніх негативних факторів. Приблизно 30 % із них мають спадкову природу (вроджена глаукома, атрофія зорового нерву, міопія).

Серед генетичних чинників порушення зорової функції виокремлюють такі: порушення обміну речовин, що проявляється у вигляді альбінізму; спадкові захворювання, що ведуть до порушення розвитку очного яблука (вроджений анофтальм – відсутність ока), мікрофтальм (груба структурна зміна ока, що характеризується зменшенням розмірів одного або обох очей і значним зниженням зору), спадкова патологія судинної оболонки, захворювання рогової оболонки очей, уроджені катаракти, відділові форми патології сітківки, пігментна дистрофія (дегенерація) сітківки, що характеризується звуженням поля зору до повної його втрати, астигматизм – аномалія рефракції.

Аномалії зору також можуть виникнути у результаті зовнішніх і внутрішніх негативних факторів у період вагітності. На розвиток плоду негативно впливають: патологічний перебіг вагітності, перенесені матір’ю вірусні захворювання, токсоплазмоз, краснуха.

Набуті порушення зору є наслідком захворювання органів зору - сітківки, рогівки й захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, менінгоенцефаліт), ускладнень після загальних захворювань організму (кір, грип, скарлатина), травматичних ушкоджень мозку або очей. Появу набутих аномалій спонукають внутрішньочерепні та внутрішньоочні крововиливи, травми голови внаслідок ускладнених пологів, різні травматичні ушкодження мозку і очей у період після пологів, набута катаракта, глаукома, атрофія зорового нерва, захворювання центральної нервової системи (менінгіт, менінгоенцефаліт), ускладнення після загальних захворювань організму (наприклад, грипу).

При порушенні санітарно-гігієнічних умов діяльності дитини, неправильному або слабкому освітленні, непомірному навантаженні на зір може розвинутися зорова недостатність, пов’язана з аномаліями рефракції (заломлювальної функції ока), - короткозорість або далекозорість. Тому дуже важливими є систематичні перевірки зору у дітей та обов’язкове дотримання порад лікаря у разі виявлення відхилень (зокрема, при потребі дитина повинна носити коригуючі окуляри, дотримуватись режиму зорових навантажень тощо).

Залежно відчасу настання дефектукласифікують дві категорії дітей із порушенням зорового аналізатора:

- сліпонароджені - це діти із вродженою тотальною сліпотою або такі, що втратили зір у віці до трьох років. Вони не мають зорових уявлень, і весь процес психічного розвитку здійснюється в умовах повної відсутності зорової системи;

- осліплі це діти, що втратили зір у дошкільному віці і пізніше.

Час настання зорового дефекту має істотне значення для психічного і фізичного розвитку дитини. Чим раніше настала сліпота, тим більш помітними є вторинні відхилення, психофізичні особливості і своєрідність психофізичного розвитку. Діти, що осліпли, відрізняються від сліпонароджених дітей: чим пізніше дитина втратила зір, тим більшим у неї є обсяг зорових уявлень, який можна відтворити за рахунок словесних описів. Якщо не розвивати зорову пам’ять, що частково збереглася після втрати зору, то відбувається поступове стирання зорових образів.

Психічний розвиток сліпонароджених має такі ж самі закономірності, що спостерігаються й у зрячих дітей, але відсутність візуального орієнтування позначається найбільш помітно на руховій сфері, на отриманні соціального досвіду.

У сучасній психолого-педагогічній практиці в багатьох країнах залежно від ступеня порушення зорової функції використовують розподіл на сліпих («blind») і осіб із ослабленим зором, слабозорих («low vision»).

 

На психічний розвиток сліпих і слабозорих впливає сукупність біологічних, аномальних і соціальних чинників.

Сліпота і глибокі порушення зору викликають відхилення в усіх видах пізнавальної діяльності. Знижується кількість отримуваної дитиною інформації і змінюється її якість. У незрячих виникають труднощі під час гри, учбової діяльності, оволодіння професійною діяльністю. У осіб із порушеним зором виникають побутові проблеми, що викликає складні переживання й негативні реакції.

Серед якісних особливостей розвитку дітей із порушеннями зору - специфічність формування психологічних систем, їх структур і зв’язків усередині системи. Значні зміни відбуваються у фізичному розвиткові: порушується точність рухів, знижується їх інтенсивність. Навіть незначні залишки зору є важливими для орієнтування і пізнавальної діяльності людей із глибокими зоровими порушеннями.

Слабозорі мають певну можливість під час знайомства з явищами, предметами, а також під час просторового орієнтування й руху використовувати наявний зір, який залишається у них провідним аналізатором. Проте зорове сприймання цих дітей збережене лише частково і є не цілком повноцінним. Враження про навколишню дійсність у них звужене, уповільнене, неточне, а уявлення мають якісну своєрідність.

Залишковий зір слабозорого учня має істотне значення для його розвитку, учбової і соціальної адаптації, тому його необхідно ретельно зберігати: потрібні регулярна діагностика, періодичне консультування у офтальмолога, тифлопедагога, психолога.

Характерним для слабозорих є порушення функцій розрізнення кольору і контрастної чутливості зору. Спостерігаються вроджені форми патології відчуття кольору, тому корекційну роботу має бути спрямовано на використання спеціальних прийомів і способів спостереження за явищами і предметами з опорою на слух, дотик, нюх. Це дозволить сформувати у дітей складні синтетичні образи реальної дійсності.

Приблизно 90 % усієї інформації людина отримує через зір. Проте це не означає, що людина із порушеннями зору втрачає таку ж кількість вражень: інші аналізатори можуть відображати різні сторони якості предмету.Велике значення у сприйманні і пізнанні навколишньої дійсності сліпими і слабозорими має дотик. Тактильне сприймання забезпечує отримання комплексу різноманітних відчуттів (дотик, тиск, рух, тепло, холод, біль, фактура матеріалу та ін.) і допомагає визначати форму, розміри фігури, встановлювати пропорційні стосунки.

Поряд із дотиком важливу роль в різних видах діяльності у сліпих і слабозорих відіграє слухове сприймання і мовлення. За допомогою звуків сліпі і слабозорі можуть вільно визначати предметні і просторові властивості навколишнього світу. Тому під час навчання й виховання дітей із порушеннями зору проводять вправи на диференціацію (розрізнення) і оцінку за допомогою звуку характеру предмета, аналіз і оцінку складного звукового поля, адже звукові сигнали властиві певним предметам, приладам, механізмам і є проявом процесів, що відбуваються в них.

Успішність оволодіння людьми із порушеннями зору різними видами діяльності: предметної, ігрової, трудової, учбової - залежить від рівня розвитку наочно-образних уявлень, просторового мислення, просторового орієнтування.

Практично всі якості уваги, її активність, спрямованість, широта (обсяг, розподіл), можливість переключення, інтенсивність або зосередженість, стійкість знаходяться під впливом порушення зору, але здатні до високого рівня розвитку, досягаючи, а іноді й перевищуючи, рівень розвитку цих якостей у зрячих. Під час учбової діяльності важливою умовою ефективності є: довільність організації уваги, розвиток зосередженості і стійкості уваги.

Порушення діяльності зорового аналізатора веде до створення притаманної тільки сліпим або слабозорим специфічної психологічної системи. Створення образів предметів зовнішнього світу на основі остаточного зору здійснюється сліпими швидше, легше, точніше, довше зберігається ними у пам’яті. Уведення у систему навчання коду Брайля, коли образ кожного знаку створюється за допомогою зорового аналізатора і дотику, дозволяє здійснювати процес навчання сліпих дітей із залишковим зором більш ефективно. Зорові образи у дітей із порушенням зору збіднені, часто деформовані, нестійкі.

Слух посідає значне місце у структурі образу об’єкта зовнішнього світу у сліпих і слабозорих. Він дозволяє дистантно сприймати об’єкт, використовувати звуки як сигнали взаємодії об’єктів зовнішнього світу. Із часом звуки набувають значення сигналу і пов’язуються в уяві сліпого із предметами і діями, а орієнтування у соціальному житті стає більш точним і визначеним.

У процесі учбової і трудової діяльності сліпі активно використовують тактильну чутливість, що створює ефект сенсибілізації. Особливе місце належить дотику під час читання брайлівського шрифту. Одиницею перцепції шрифту Брайля є один знак (буква) або один осередок (шість крапок зі знаком). Це відрізняє його від звичайного друкарського шрифту, де одиницею є слово або навіть фраза. Метод читання за Брайлем вимагає не лише аналізу структури кожного знаку, але й об’єднання знаків в єдиний цілісний образ, тобто включення у сенсорний акт пізнання аналітико-синтетичної діяльності. При цьому важливим є розвиток рухових і дотикових навичок: координованих рухів обох рук, вказівних та інших пальців для знаходження точок; навичок легкого і рівномірного натискання на точки шрифту Брайля, безперервного руху руки за шрифтом зліва направо. Тому для оволодіння кодом Брайля необхідним є досить високий рівень розумового розвитку.

Сліпі та слабозорі недостатньо осмислюють наочний матеріал. Образи пам’яті сліпих і слабозорих за відсутності підкріплення мають тенденцію до згасання.

Важливою у збереженні інформації для сліпих і слабозорих є її значущість. Значна кількість об’єктів і понять не мають для сліпих того значення, яке вони мають для зрячих, тому збереження їх втрачає свій сенс. Тому удосконалення мнемічних процесів у сліпих і слабозорих полягає у численних повтореннях, тренуваннях, в логічній обробці матеріалу, уточненні образів, у розумінні значущості засвоюваної інформації для життя й діяльності.

Одним із найважливіших чинників психологічної компенсації зорового дефекту і процесу формування способів пізнанняє мислення. Генетичне дослідження процесів формування мислення сліпих дітей дошкільного віку (Л. Солнцева і С. Хорош) показало залежність його розвитку від компетентного виховання у ранньому і дошкільному віці, що враховує як типові особливості дітей цієї категорії, так і індивідуальні, властиві тій або іншій дитині.

Мовлення людини з порушенням зору виконує компенсаторну функцію. Воно включене у чуттєве й опосередковане пізнання оточуючого світу, у процеси становлення особистості. Мовлення сліпих і слабозорих розвивається під час специфічної людської діяльності спілкування, але має свої особливості формування: змінюється темп його розвитку, порушується словниково-семантична сторона мовлення, з’являється «формалізм» - накопичення значної кількості слів, які не пов’язані з конкретним змістом.

Логопедичний аналіз розвитку мовлення дітей із порушенням зору (Л. Волкова) виявив своєрідність у становленні мовлення у цих дітей. Найбільш типовими є системні недорозвинення мовлення - нерозуміння смислової сторони слова, яке не співвідноситься з чуттєвим образом предмета, використовування слів, засвоєних на суто вербальній основі, ехолалії, відсутність розгорнутих висловлювань через нестачу зорових вражень. Значну роль у проявах недорозвинення мовлення відіграє порушення спілкування дитини із мікросоціальним середовищем і незадовільні умови розвитку мовлення.

Специфіка розвитку мовлення проявляється також у слабкому використанні немовних засобів спілкування - міміки, пантоміміки. Це негативно позначається на розумінні мовлення оточуючих і на виразності мовлення сліпих і слабозорих.

Недоліки зору значно впливають на розвиток особистості дитини.

У нашій культурі дитина з аномаліями функціонування візуальної сенсорної сфери відчуває на собі трохи інше ставлення з боку оточуючих людей ніж її однолітки (Ф. Сілкін, Л. Солнцева). Згодом таке ставлення стає її власним ставленням до себе і визначає критерії вибору мотивів при постановці цілей, пошуку засобів розв’язання зовнішніх і внутрішніх конфліктів. У цьому випадку, якщо сформоване оточенням ставлення до себе є викривленним, подібні вади на фоні порушення зв’язків із середовищем, що виникають внаслідок сенсорної депривації, можуть послужити причиною формування негативного індивідуального досвіду.

У виникненні важких емоційних станів особливе місце займає розуміння своєї відмінності від тих однолітків, що нормально бачать. Це явище виникає у віці 4-5 років, розуміння і переживання свого дефекту - у підлітковому віці, усвідомлення обмежень у виборі професії, партнера для сімейного життя - в юнацькому віці. Для тих осіб, які нещодавно втратили зір, характерними є занижена самооцінка, низький рівень домагань, виражені депресивні компоненти поведінки. Глибокий стресовий стан виникає після настання сліпоти у дорослих.

Зорові порушення негативно впливають на стан емоційно-вольової сфери людини, спричиняючи психологічний дискомфорт.

У тих випадках, коли дефект зору обтяжений різноманітними супутніми нейроаномаліями та неадекватними соціально-педагогічними вимогами до дитини, може виникнути комунікативна напруженість, яка деформує міжособистісні стосунки, викликаючи високу тривожність, аутичність та своєрідні поведінкові розлади.

Афективні реакції слабозорих дошкільників ускладнюють соціальну адаптацію і розцінюються з позицій медичної теорії як патохарактерологічні реакції особистості. Характер афективних реакцій визначається соціально-педагогічним середовищем, конституціональними особливостями психіки та супутніми зоровому дефекту вродженими нейроаномаліями центральної нервової системи дитини. Емоційно-вольова розгальмованість, підвищена нервова збудливість, астенізація, інертність нервових процесів, недостатня емоційно-вольова саморегуляція, підвищена емоційна лабільність, психологічний дискомфорт, який виникає внаслідок порушень функцій зорового сприймання, є найбільш характерними для афективних слабозорих дошкільників нервово-психічними особливостями. Зазначені якісні характеристики нервової системи таких дітей негативно позначаються на результативності полісенсорного сприйняття як перцептивної основи пізнавальної діяльності, зокрема, активності уваги та пам’яті.

Афективним слабозорим найбільш притаманні такі негативні соціально-комунікативні риси, як: конфліктна самооцінка, негативне ставлення до інших дітей, недостатня критичність власної поведінки та її висока соціально-емоційна неадекватність, імпульсивність, конфліктність, недостатній рівень емпатії, продуктивності спілкування та навчальної діяльності, низька ретельність, недостатня пізнавальна активність, висока ригідність ігрових навичок, їх стереотипність, недостатні творчі здібності до моделювання ігрового сюжету, висока вербальна агресія, тривожно-фобічні пристосувальні реакції, егоцентризм, знижений самоконтроль та прагнення до лідерства при недостатніх особистісних умовах його реалізації. Перераховані риси, в залежності від особливостей родинного впливу, спричиняють виникнення захисних демонстративних, агресивних або тривожних афективних стереотипів поведінки слабозорих дошкільників.

Агресивні, агресивно-тривожні та тривожні слабозорі дошкільники краще адаптуються до умов спілкування в середовищі слабозорих однолітків, у той же час слабозорі діти із демонстративною поведінкою більш привабливі як комунікативні партнери для дошкільників з більш високою гостротою зору.

На розвиток емоцій і почуттів дітей із порушенням зору значно впливає соціальне оточення й умови виховання. Сліпа дитина є більш залежною від суспільства й організації корекційно-педагогічних умов її життя. Е. Келер писала, що найтяжчою є не сліпота, а ставлення зрячих до сліпої людини. Сліпим властивий страх (в основному під час невмілого керівництва з боку батьків) перед невідомим, незвіданим простором.

Сліпу дитину травмують як ситуації емоційного відчуження, так і явне відкрите презирство до неї унаслідок її сліпоти. Це створює і загострює у дитини почуття неповноцінності, непотрібності, породжує стан глибокої тривожності, у результаті чого вона не може розвинути в собі адекватне почуття власної гідності. Її самооцінка може бути неадекватно заниженою. Особливо гостро переживають психологічну кризу підлітки.

Діти з порушеннями зору мають тенденцію порівнювати себе зі зрячими, прагнуть довести те, що вони є кращими. При цьому мають місце глибокі внутрішні конфлікти, неадекватна поведінка. Тому існує необхідність проведення зі сліпими і слабозорими дітьми ретельної корекційної роботи.

Естетичні почуття у дітей із порушенням зорової функції сформувати непросто, проте сприймання світу на основі збережених аналізаторів дозволяє їм переживати естетичне задоволення, насолоджуватися природою, поезією, музикою.

Формування різноманітних форм діяльності у дітей із глибокими порушеннями зору відбувається уповільнено. Ці діти потребують спеціально спрямованого навчання елементам діяльності, активна і розвивальна роль провідної діяльності триває довше.

До трьох років унаслідок вторинних порушень спостерігається значне відставання у розвитку дітей із вадами зору. Воно проявляється у неточних уявленнях про навколишній світ, у недорозвиненні предметної діяльності, в уповільненому розвитку практичного спілкування, у дефектах орієнтування і мобільності у просторі, у загальному розвитку моторики. Існує значна розбіжність між розумінням функціонального призначення предмета і можливістю виконувати конкретну дію з ним.

Самонавчання предметним діям у ранньому й дошкільному віці, як правило, пов’язане із використанням іграшки, в якій уже закладено зразок рухової активності, гра з нею вимагає оволодіння її функціями.

Для сліпих і слабозорих дітей дошкільного і молодшого шкільного віку, як і для зрячих, найбільш активною самостійною діяльністю є гра. Гра підвищує їх абілітаційні можливості, сприяє корекції і компенсації дефектів. Проте глибоке порушення або обмеження функції зорового аналізатора створює труднощі під час оволодіння усіма структурними компонентами ігрової діяльності: у дітей відзначається бідність ігрового сюжету, змісту гри, схематизм ігрових і практичних дій.

Спілкування і соціальні стосунки для сліпих, особливо для дітей дошкільного віку, є проблемою, яку вирішувати досить важко, незважаючи на те, що процес побудови соціальних зв’язків і спілкування з навколишнім світом і людьми починається досить рано. До третього року життя спілкування відбувається в основному не з групою, а з однією людиною. Якщо діти граються з однолітками, то їх взаємодію можна позначити як гру або діяльність «поруч». Спроби виконувати спільні дії найчастіше викликають конфлікти. Труднощі організації спільної діяльності, предметного спілкування дітей із порушеннями зору залишаються і в молодшому шкільному віці.

Формування учбової діяльності у сліпих і слабозорих молодших школярів є тривалим і складним процесом. Основа цього процесу - формування готовності свідомо і цілеспрямовано опановувати знання. Готовність до здійснення учбової діяльності проявляється в емоційно-вольовому зусиллі, в умінні підкорити свої дії, пов’язані із виконанням завдання, вимогам учителя. Відмінності між сліпими і зрячими виникають у здійсненні самого процесу учбової діяльності. У перших вона протікає більш уповільнено, особливо під час її становлення, оскільки тільки на основі дотику або на основі дотику і залишкового зору виробляється автоматизм рухів руки, контроль за перебігом і результатами діяльності.

Діти з порушенням зору поступаються дітям з нормальним зором у відтворенні часових і просторових ознак руху у всіх вікових групах. Одночасно з перебудовою нервових процесів часткова втрата зору призводить і до певної перебудови у діяльності збережених аналізаторів, що обумовлює специфічні особливості оцінки простору і часу. На цій основі у слабозорих дітей у корі великих півкуль розвивається й удосконалюється взаємозв’язок складних рухово-часових зв’язків. Низький рівень розвитку рухових здібностей у дітей з порушенням зору пов’язаний з обмеженням обсягу їх моторної активності порівняно з учнями масових шкіл.

За рівнем фізичного розвитку рухових якостей (сила, швидкість, гнучкість, спритність), здібності до виконання різноманітних рухових дій (біг, стрибки, метання) слабозорі діти значно відстають від зрячих.

 

Психологічна діагностика дітей із порушенням зорової функції передбачає ретельне спостереження за дитиною із самого її народження, знання нормативних термінів становлення основних показників психічного розвитку.

Про можливу зорову патологію може свідчити відсутність у дитини 2-3 місячного віку фіксації погляду на людському обличчі або іграшці та рухів очей, що стежать за об’єктом, реакцій на зорові стимули і зміни в оточуючому середовищі. Приблизно до піврічного віку в дитини з порушеннями зорової функції може спостерігатися розвиток своєрідного аутизму: вона не тягнеться до іграшок, у неї відсутні емоційні реакції на оточення, при вкладанні іграшки у руку помітною є некоординованість рухів рук і дрібної моторики пальців; у неївідсутня орієнтувальна реакція при появі у полі зору нової іграшки. Дитина боїться простору, самостійного пересування.

Велике значення у випадках раннього виявлення порушень зору має всебічне комплексне обстеження дитини з використанням об’єктивних методів тестування (електроенцефалографія, електронний тахістоскоп).

Пізніше, під час спостереження за динамікою психічного розвитку дитини, необхідно адаптувати тестовий матеріал до знижених можливостей зорового сприймання у дітей цієї категорії. Матеріал, що використовується, повинен мати велику контрастність, гарну освітленість, великі розміри. Ускладненим є використання таких поширених методик, як аналіз малюнку, інтерпретація різних видів ігрової активності.

 

З метою профілактики виникнення і прогресування порушень зору у дітей шкільного віку важливо дотримуватися елементарних гігієнічних правил побудови навчального дня у школі, організації занять і відпочинку у позашкільний час, правильного харчування.

Необхідно забезпечити гарну освітленість: стіни і поверхні столів у класних кімнатах слід фарбувати у світлі тони, регулярно мити вікна, не ставити на підвіконня високі квіти і предмети, що закривають доступ світла у клас. Потрібно враховувати, що у першому ряду від вікна освітлення найчастіше гарне, а у третьому, особливо коли хмарно, може бути недостатнім. Для того, щоб усі діти знаходилися у рівних умовах, кожне півріччя необхідно пересаджувати їх на інший ряд, залишаючи на однаковій відстані від класної дошки.

Робота за комп’ютером серйозно напружує не лише органи зору, але й увесь організм у цілому. Тому під час роботи за комп’ютером слід регулярно робити перерви, гімнастику для очей.

Заняття фізкультурою і спортом забезпечують поліпшення діяльності усіх органів і систем, стимулюють обмінні процеси в організмі, що позитивно впливає на зір.

Гострий зір потрібен людині упродовж усього життя, тому необхідно забезпечити здоровий і достатній за часом сон, правильно харчуватися. Людям із ослабленим зором бажано вживати продукти, багаті на вітаміни, особливо вітамін В2 (рибофлавін), який покращує розрізнення кольорів і нічний зір. Характерними ознаками його дефіциту в організмі є тріщини у кутах рота, зниження апетиту, слабкість, апатія, головний біль, відчуття паління шкіри, різь в очах. Джерелами вітаміну В2 є незбиране молоко, кисле молоко, ацидофілін, кефір, сир, пісне м’ясо, печінка, нирки, серце, дріжджі. Також важливим для зору є вітамін А. Унаслідок його нестачі страждає нічний зір (нікталопія, «куряча сліпота»), уражається рогівка ока, розвивається ксерофтальмія (сухість ока). Вітамін А знаходиться у вершковому маслі, незбираному молоці, яєчному жовтку, печінці (особливо у печінці риб). Морква, шпинат, салат, щавель, зелень (як культурна, так і дикоросла), а також плоди шипшини багаті на бета-каротин, який утворюється в організмі людини при вживанні цих продуктів (у поєднанні з жирами - рослинною олією, сметаною, оскільки цей вітамін належить до групи жиророзчинних).

У раціоні дітей мають бути: морква - багате джерело бета-каротину; чорниця (свіжа і суха чорниця підвищує гостроту зору, знімає втому очей і покращує нічний зір; цілющі властивості чорниці пояснюються наявністю у ній біофлавоноїдів, що сприяють живленню сітківки ока); червоний солодкий перець і шпинат є джерелами лютеїну, який, подібно сонячним окулярам, захищає сітківку. Під час теплової обробки лютеїн руйнується, тому ці продукти треба їсти у сирому вигляді. Кукурудза, апельсини, манго і персики є багатими на зеаксантин. Цей пігмент, як і лютеїн, захищає сітківку і запобігає помутнінню кришталика; риба містить багато таурину, ненасичених жирних кислот і вітаміну Е, що допомагає уникнути зайвої сухості очей; шипшина є визнаним профілактичним засобом при дистрофії сітківки; цитрусові містять вітамін С, потрібний для захисту очей від інфекцій, а також для запобігання віковим захворюванням. Додатково можна застосовувати фармацевтичні препарати, що сприяють поліпшенню зору, покращувати кровопостачання очей.

Позитивний ефект має спеціальна гімнастика для очей. Фахівцями розроблено тренувальні вправи із метою виконання на уроках для профілактики зорової втоми і короткозорості:

1. Відкинутись на бильце стільця. Вдихнути. Нахилившись уперед до кришки парти, видихнути. Повторити 5-6 разів.

2. Відкинутись на бильце стільця, прикрити повіки, міцно заплющити очі, відкрити повіки. Повторити 5-6 разів.

3. Руки на пояс. Повернути голову вправо, подивитись на лікоть правої руки, повернути голову вліво, подивитись на лікоть лівої руки, повернутись у вихідне положення. Повторити 5-6 разів.

4. Підняти очі вгору, виконати ними рухи по колу за годинниковою стрілкою, потім зробити ними рухи по колу проти годинникової стрілки. Повторити 5-6 разів.

5. Руки витягти уперед, подивитись на кінчики пальців, підняти руки вгору (вдихнути), стежити очима за руками, не піднімаючи голови, руки опустити (видих). Повторити 4-5 разів.

6. Подивитись прямо перед собою на класну дошку 2-3 сек., перевести погляд на кінчик носа на 3-5 сек. Повторити 6-8 разів.

7. Закрити повіки. Протягом 30 сек. проводити їх масаж кінчиками вказівних пальців.

Усі ці вправи виконують сидячи. Фізкультхвилинку проводить викладач.

Для поліпшення здатності акомодації ока при короткозорості часто використовують вправу «Мітка на склі». Знаходячись на відстані 30-35 сантиметрів від вікна треба прикріпити до нього на рівні очей круглу кольорову мітку діаметром 3-5 мм. Дитина стає на відстані 30-35 см від вікна і намічає на відстані за вікном будь-який предмет. Він має знаходитися на лінії, що проходить через мітку на склі. Зафіксувавши погляд на цьому предметі, переносить його на мітку на склі, потім знову протягом 1-2 секунд дивиться на предмет. Так повторюють кілька разів. Вправу проводять двічі на день. У перші два дні - 5 хвилин, а потім - 7 хвилин. Повторюють систематично з перервами в 10-15 днів.

Корисним засобом «змазування» і очищення поверхні очей є моргання. Воно сприяє також розслабленню м’язів обличчя (слід моргати без зусиль, рухатися повинні тільки повіки, брови знаходяться у розслабленому стані).

Напружений стан очей втомлює людину. Під час інтенсивної зорової роботи м’язи очей напружуються, тому слід частіше використовувати вправи на релаксацію. Під час розслаблення біль і напруга знижуються, нормалізується дихання. Помічено, що на зняття психічної напруги сприятливо діють запахи ялини, мандарина і ваніліну.

 

До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для сліпих зараховують дітей 6 (7) років:

- з гостротою зору 0,04 Д і нижче на оці, яке краще бачить зі стерпною корекцією;

- з гостротою зору 0,05-0,08 Д на оці, яке краще бачить зі стерпною корекцією, у разі складних порушень зорових функцій, прогресуючих очних захворювань, що призводять до сліпоти.

До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей зі зниженим зором зараховують осіб 6 (7) років:

- із гостротою зору 0,05-0,4 Д на оці, яке краще бачить зі стерпною корекцією; при цьому враховується стан інших зорових функцій (поле зору, гострота зору на близькій відстані, форми та перебіг патологічного процесу);

- з більш високою гостротою зору у разі прогресуючих або частих рецидивних захворювань, а також за наявності астенопічних явищ, що виникають під час читання та письма на близькій відстані.

У всіх випадках діти повинні читати шрифт № 9 таблиці для визначення гостроти зору зблизька зі стерпною корекцією звичайним оптичним склом на відстані не ближче 15 см.

До спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором не зараховують осіб із розумовою відсталістю тяжкого, глибокого ступеня; з глибокими відхиленнями у поведінці; зі значними порушеннями рухової сфери (які самостійно не пересуваються і не обслуговують себе); зі стійким денним і нічним енурезом і енкопрезом.

Виховання і навчання дитини із порушенням зору у родині має свої особливості. Вони залежать від стану зорового порушення, від часу його виникнення. Для батьків дитини із порушеним зором обов’язковою є регулярна консультативна допомога з боку фахівців: тифлопедагога, психолога, офтальмолога.

Дошкільні установи для дітей із порушенням зору мають на меті виховання, лікування, відновлення і розвиток порушених функцій зору у дітей і підготовку їх до навчання у школі. Педагогічну роботу у них спрямовано на гармонійний розвиток дитини. Окрім освітньої складової, роботу в дошкільних групах спрямовано на корекцію відхилень розвитку, відновлення залишкових функцій зору, оздоровлення дітей.

Корекційна спрямованість навчання слабозорих дітей визначається раціональністю підбору пізнавальних навчальних завдань, знаходженням шляхів, засобів, методів і прийомів, що сприяють швидкому і якісному виправленню наслідків часткової втрати зору.

Специфіка роботи шкіл для сліпих і слабозорих дітей проявляється у:

- наявності власних принципів і особливих завдань, спрямованих на відновлення, корекцію і компенсацію порушених і недорозвинених функцій;

- організації диференційованого навчання;

- формуванні у дітей компенсаторних процесів, активної життєвої позиції, усвідомлення способів самореалізації і оволодіння ними - урахуванні загальних закономірностей і специфічних особливостей розвитку дітей, в опорі на збережені можливості;

- модифікації учбових планів і програм, збільшенні термінів навчання, перерозподілі учбового матеріалу і зміні темпу його проходження;

- диференційованому підході до дітей, зменшенні наповнюваності класів і виховних груп, застосуванні спеціальних форм і методів роботи, оригінальних підручників, наочних посібників, тифлотехніки;

- спеціальному оформленні класів і кабінетів, створенні санітарно-гігієнічних умов, організації лікувально-відновлювальної роботи;

- посиленні роботи щодо соціально-трудової адаптації і самореалізації випускників.

Освіта дітей і підлітків із порушеннями зору включає процес морального, фізичного, естетичного, трудового виховання, соціально-психологічну адаптацію учнів, формування активної життєвої позиції. Педагогам необхідно сприяти розвитку віри дитини у свої сили, створенню адекватної самооцінки, інших оптимальних особистісних якостей. Вони мають враховувати те, що на формування особистісних якостей сліпих і слабозорих значно впливає соціально-психологічний мікроклімат (у сім’ї, школі), який часто характеризується надмірним співчуттям, створенням охоронного режиму, обмеженням їх діяльності і активності. Це може привчати дітей до пасивності, інертності, залежності, відсутності віри у свої сили, усвідомлення себе інвалідами.

У школах-інтернатах для дітей з аномаліями зору, що є закладами закритого типу, нерідко спостерігається однобічний розвиток особистості дитини. Надмірна опіка, знижена критичність поряд зі створенням умов, що усувають дію чинників, викликаних життєво-критичними ситуаціями, формує у випускників таких шкіл низький рівень адаптації до реально існуючих складностей, невміння тверезо оцінити ситуацію. «Тепличні умови», а такожі відсутність повноцінного спілкування з однолітками, що мають нормальний зір, можуть бути причиною формування психологічного інфантилізму, остраху зробити небажане враження.

Тому забезпечення педагогічного процесу в спеціальних закладах, де навчаються і живуть діти з аномаліями розвитку психосенсорної сфери, потребує абсолютно нового підходу, що спирався б на глибокі знання особливостей перебігу процесів, які зумовлені наявністю дефекту. Необхідно уникати формального, стереотипного ставлення, черствості й емоційної сухості у спілкуванні з такими дітьми. Тільки жвавий інтерес до своєї професії, високий рівень рефлексії й емпатії, глибокі знання дефектології як науки про дефект допоможуть педагогу знайти ефективні способи продуктивної взаємодії з дитиною, що має глибокі порушення функціонування психосенсорної системи.

Експериментально перевірену І. Некрасовою модель психологічної корекції афективно-емоційних та поведінкових проблем слабозорих дітей побудовано з трьох основних розділів: попередня діагностика афективно-емоційних проблем; формування здатності правильно ставитися до власного зорового дефекту та сенсорних можливостей, а також створення емоційного образу-уявлення дитини про бажаний позитивний динамічний стереотип поведінки.

Було запропоновано використання методів лібро-, арт-, ігротерапії, як засобів створення уявлень афективної слабозорої дитини про бажаний позитивний поведінковий стереотип. Корекція особистості проводиться у рамках психодинамічного та поведінкового корекційних підходів і орієнтована на зняття системи афективно-захисної мотивації через посилення рефлексії, самоконтролю і навчання новим адаптивним формам поведінки. Психолог засобами ігро-, арт-, лібротерапії створює у такої дитини простіші уявлення про емоційні, морально-етичні, валеологічні та соціально-бажані поведінкові аспекти оточуючих міжособистісних стосунків. Мета психокорекції – створення у афективного слабозорого дошкільника позитивного образу-уявлення свого «Я», як своєрідного еталону власної поведінки.

Таким чином, арт-терапія, лібротерпія, педагогічна бесіда, роз’яснення та директивна гра є основними засобами корекційного впливу на особистість афективної слабозорої дитини, які створюють позитивне суб’єктивне ставлення такої дитини до себе, сприяють правильному розумінню власних сенсорно-перцептивних проблем та стимулюють поведінковий самоконтроль афективних слабозорих дошкільників.

До обов’язкових умов проведення психокорекції афективно-емоційних особистісних відхилень у розвитку слабозорих дошкільників належать: корекція їхніх пізнавальних психічних процесів, тифлодидактична корекція зорового сприймання, консультативна та психопрофілактична робота з батьками.

Емоційно-вольова корекція, формування нової системи соціальної мотивації та інтересів афективної слабозорої дитини, виправлення її комунікативних стереотипів належать до сфери психодинамічної корекції, а негативні динамічні стереотипи поведінки та соціальний досвід виправляються на підставі поведінкового корекційного підходу. Подолання афективних розладів – це не просто тренування певних соціальних навичок, а це створення батьками, педагогами та психологом цілісної системи соціальної діяльності дошкільника, яка допоможе йому пристосуватися до вимог оточуючого соціального простору.

Психолог розробляє корекційні поведінкові програми індивідуально для кожного афективного слабозорого дошкільника навіть тоді, коли в одній корекційній групі афективні слабозорі діти мають подібні психолого-педагогічні та медичні анамнези. Ефективність проведення психокорекції залежить від індивідуально-особистісних особливостей самого афективного слабозорого дошкільника. Так, у агресивно-демонстративних, агресивних та демонстративних слабозорих динамічні поведінкові стереотипи оновлюються швидко, але ж не відрізняються стійкістю та довготривалістю новоутворень. Динамічні стереотипи у агресивно-тривожних та тривожних слабозорих дошкільників оновлюються повільніше, проте відзначаються стійкістю поведінкових новоутворень.

Оскільки музичний звук має великий діапазон впливу, він використовується в оздоровчо-корекційних комплексах (музикотерапії, лікувальній аеробиці, лікувальній гімнастиці тощо), спрямованих на стабілізацію адаптаційних і релаксаційних пристосувань, які активно діють на біологічні механізми регулювання центральної нервової системи.

Особливо виражене компенсаторне і корекційно-виховне значення має музична ігрова діяльність, адже у життєдіяльності сліпих значну роль відіграє слух, особливо у процесах опосередкованого пізнання, просторової і соціальної орієнтації. Музика поєднується з танцювальними, ритмічними рухами, з руховим орієнтуванням у просторі, із застосуванням різних ігрових дій. Музика позитивно впливає на емоційно-психічний стан дітей з вадами зору, що сприяє розвитку уваги, сприйняття, пам’яті, мислення, тобто тих психічних процесів, що забезпечують пізнавальну діяльність. Дія музикотерапії сприяє емоційному розрядженню, регулюванню емоційного стану, підвищенню доступності для свідомого переживання психо- і соціодинамічних процесів. Музика з її ритмом емоційно сильно впливає на моторику сліпого, вона активізує його волю і регулює рухи, допомагає сліпому усвідомлювати свої рухи, координувати їх зі слухом і голосом. Із застосуванням музично-ритмічних рухів проводяться різноманітні музичні ігри, що мають корекційно-компенсаторне значення для виправлення вторинних відхилень у психічному і фізичному розвитку дітей, які не бачать.

Високу ефективність ігрової діяльності у корекційно-педагогічній роботі із слабозорими школярами, формуванні системи психічної діяльності та мотивації цих дітей виділяють Л. Виготський, Т. Євтухова, О. Запорожець.

Сутність і специфіку цієї роботи вони вбачають у створенні сприятливих умов для психофізичного розвитку дітей із частковою втратою зору: поетапність в оволодінні знаннями, вміннями, навичками; використання особливих методів і прийомів; їх поєднання; введення спеціальних організаційних форм навчання; використання мовлення.

Велике значення для розвитку дитини з порушенням зору має фізичне виховання. Спеціальні корекційні заняття з фізичного виховання, лікувальної фізкультури, ритміки мають включати розвиток силових, просторово-часових компонентів, моторних дій, координації, точності, спритності рухів.

Одним із важливих видів розвитку рухової активності слабозорої дитини є цілеспрямована організація занять зі спорту і, зокрема, з плавання.

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей зі зниженим зором, сліпих особлива увага приділяється визначенню оптимальних можливостей практичного використання зорової функції кожним учнем (вихованцем) шляхом дозування зорового та фізичного навантажень, особливостей сприймання наочно-дидактичного матеріалу, комплексу вправ зорової гімнастики.

Складовою частиною діяльності шкіл є організація лікувально-профілактичної, санітарно-гігієнічної і відновлювальної роботи. Її здійснюють лікарями (окуліст, педіатр, психоневролог) і середній медичний персонал.

У спеціальній школі (школі-інтернаті) для дітей з порушеннями зору передбачено використання додаткових видів лікувально-відновлювальної роботи: консервативне, плеоптичне і плеопто-ортоптичне лікування; підбір оптичних засобів корекції, спеціальні заняття з розвитку зорового сприймання.

Важливою є роль тифлотехніки у корекційному навчанні й вихованні дітей із порушенням зору. Поняття «тифлотехніка» включає як теоретичне обґрунтування технічних пристроїв і методів допомоги людям із зоровою недостатністю, так і пристосування цих пристроїв і методів до умов діяльності сліпих та слабозорих із урахуванням структури порушених зорових функцій. До оптичних засобів корекції належать різного роду лупи (ручні, опорні, стаціонарні), окуляри (мікроскопічні, телескопічні, гіперокулярні), монокуляри і бінокуляри, проекційні збільшувальні апарати (епі- і діапроектори). У випадках, коли зір погіршується, в умовах підвищеної освітленості використовуються світлотехнічні засоби у вигляді світлозахисних коригувальних лінз із кольорового скла або безбарвного скла з покриттям.

У спеціальних школах (школах-інтернатах) для дітей із порушенням зору відповідно до специфіки функціонування обов’язково повинні бути:

- офтальмологічний кабінет із затемненою кімнатою;

- кабінет плеоптичного лікування;

- кабінет для занять з розвитку зорового сприймання,

- орієнтування у просторі;

- кабінет інформаційних ресурсів, обладнаний комп’ютерними тифлокомплексами зі спеціально адаптованим програмним забезпеченням;

- збільшені розміри бібліотеки і читального залу для розміщення й користування книгами, що видані рельєфно-крапковим шрифтом;

- спортивний майданчик для проведення занять з орієнтування у просторі.

У школах (школах-інтернатах) для сліпих дітей тифлокомплекси мають бути укомплектовані брайлівським дисплеєм, для дітей зі зниженим зором - технічними засобами збільшення.

Робоче місце учня у школах (школах-інтернатах) для дітей з порушенням зору забезпечують індивідуальним освітленням.

Професійну орієнтацію осіб із порушеним зором проводять із урахуванням медичних свідчень і протипоказань. Значна кількість осіб із порушеним зором працює на промислових підприємствах. В учнів вже у школі розвивають технічні здібності, конструктивну творчу уяву. Школярі вивчають креслення, машинознавство, електро- і радіотехніку, беруть участь у діяльності гуртків і факультативів.

Учні мають знати, що серед людей із порушеним зором є відомі вчені, композитори й музиканти; слабозорі успішно працюють програмістами, економістами, істориками, філологами, математиками, масажистами, лісоупорядниками, бджолярями, садівниками, агрономами. Незрячі люди працюють у різних галузях мистецтва, літературі.

Діти з порушеннями зору можуть навчатися у загальноосвітній масовій школі. Проте для них необхідно створювати спеціальні освітні умови:

- забезпечувати спеціальну освітленість, наявність тифлотехнічних засобів, спеціальних підручників;

- здійснювати психолого-педагогічний супровід дітей фахівцями - тифлопедагогами, тифлопсихологами;

- дотримуватися того, щоб освітній процес мав корекційну спрямованість.

Для дітей із порушеним зором мають бути організовані спеціальні корекційні заняття: ритміка, лікувальна фізкультура, корекція порушень мовлення, заняття із соціально-побутового і просторового орієнтування, розвитку зорового сприймання.

Інтегрована форма навчання і виховання дітей із вадами зору передбачає комплексну спеціальну педагогічну допомогу, медико-психологічний супровід, використання спеціальних допоміжних засобів для дітей та методичну допомогу батькам і педагогам загальноосвітніх масових закладів. До найактуальніших проблем успішного інтегрованого навчання належать питання компетенції вчителя загальноосвітньої школи.





Переглядів: 1983

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Особливості розвитку, навчання і виховання особистості при глибоких порушеннях зору. | Діти із затримкою психічного розвитку.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.03 сек.