ЛЕКСИКОЛОГІЯ ЯК РОЗДІЛ МОВОЗНАВСТВА

Предмет і завдання лексикології. Поняття про лексичну систему. Слово як основна одиниця лексичної системи. Слово та поняття. Номінативна функція слова. Поняття лексеми. Типи лексичних значень слів. Однозначні слова. Слова-терміни. Багатозначні слова. Пряме та переносне значення слів. Основні типи переносних значень слів

План

1. Лексикологія як розділ мовознавства

2. Слово та поняття

3. Типи лексичних значень слів

4. Пряме та переносне значення слова

Література

1. Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови / Жовтобрюх М.А., Кулик Б. М. – К.: Вища шк., 1972. – С.19-28.

2. Сучасна українська літературна мова: навч.посіб. / С.О.Караман, О.В.Караман, М.Я.Плющ [та ін.] ; за ред. С.О.Карамана. – К. : Літера ЛТД, 2011. – С. 17-21.

3. Сучасна українська літературна мова : Підручник /М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред..М.Я.Плющ. – К.:Вища шк., 2005. – С. 116-122.

4. Сучасна українська мова: Підручник /О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін., За ред. О.Д.Понамаріва. – К.:Либідь, 2005. – С. 38-42.

Л е к с и к а (від гр. lexis — слово) — це сукупність уживаних у мові слів, з якими пов'язані певні значення, закріплені в суспільному вжитку. Лексика — одна з основних складових мови, найменш консервативний елемент мовної системи. У плані порівняння можна відзначити, що найбільш консервативна галузь мови — фонетика. Якщо протягом своєї багатовікової історії слов'янські мови, наприклад, запозичили тільки одну фонему [ф], то в лексиці становище зовсім інше. Одні слова виходять з ужитку (назавжди або згодом повертаються, набувши нового значення); інші з'являються як питомі чи запозичені. Мовознавство — наука комплексна, оскільки вивчає мову з різних поглядів, на різних рівнях. Одним із розділів мовознавства є л е к с и к о л о г і я (від гр. lexikos — словниковий і logos — учення), тобто — вивчення словникового складу мови. У лексикології слово вивчається не лише саме собою, а й у певному зв'язку з іншими словами. Лексикологія досліджує словниковий склад мови з погляду походження (слово питоме, тобто створене на рідному ґрунті, чи іншомовне), з історичної точки зору (слово сучасне чи застаріле), у плані вживання (слово активного чи пасивного запасу).

Отже, одиницею лексики є слово. Зовні воно сприймається як звук або сукупність звуків. Проте не кожний звук, не кожне поєднання звуків можна назвати словом. С л о в о — це звук або комплекс звуків, що має певне значення і вживається в мовленні як самостійне ціле. У цьому визначенні слова береться до уваги його подвійна природа. Зовнішній бік слова — його звукова оболонка, внутрішній бік — значення слова. Без зовнішньої оболонки слово не може бути почуте, без внутрішнього наповнення воно буде незрозумілим. Звукова оболонка — форма, значення слова — його зміст. Тож слово існує завдяки єдності форми і змісту.

Так, літак стало словом, коли почало означати поняття «апарат з двигуном та нерухомими крилами, пристосований для літання», а побудований аналогічно звуковий комплекс стрибак не є словом, бо нічого не означає. Для сучасного українця велий — незрозумілий набір звуків, а в староукраїнській мові воно означало «великий». Слово велий зникло, але живе ціла низка його похідних: велич, величина, великий, велелюдний, велемовний, веіемудрии. Частини слова теж мають певне значення. Приміром, -ові є показником давального відмінка однини іменників чоловічого роду, але самостійно в мовленні не вживається, тому словом не може бути.

Слову як основній одиниці мови властиві такі ознаки: а) фонетична оформленість; б) наявність одного чи кількох лексичних значень; в) номінативність (слово виконує в мові функцію називання); г) граматична оформленість; ґ) видільність у мовленнєвому потоці; д) вільна відтворюваність у процесі мовлення (слова існують у готовому вигляді, їх не потрібно заново створювати); є) відносна вільність позиції в реченні; є) власний єдиний наголос (за винятком складних слів, які мають основний і побічний наголоси: багатозначний, приладобудування, сивоголовий тощо; односкладові прийменники, сполучники і частки в поєднанні з іншими словами власного наголосу не мають: по дорозі; не ти, а ми; він і вона і под.); ж) структурна цілісність (непроникність одного слова в інше, за винятком деяких заперечних та неозначених займенників у непрямих відмінках із прийменниками: дехто — де з ким, ніщо — ні на чому, хтозна-який — хтозна в якому і под.); з) переважне вживання в сполученнях слів у межах речення.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Лексика сучасної української мови з експресивно-стилістичного погляду	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.