Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Лексико-граматичні розряди іменника

Іменники, передаючи узагальнене категорійне значення предметності й маючи самостійні морфологічні категорії відмінка, числа, роду й істот/ розряди неістот (за К. Городенською, І. Вихованцем), являють собою стосовно інших частиномовних класів великою мірою однорідну єдність. Проте всередині іменникового класу досить помітно вирізняються окремі групи іменників за семантичними і морфологічними характеристиками. Вони утворюють лексико-граматичні розряди, якими є: іменники власні і загальні, іменники конкретні й абстрактні, іменники збірні і речовинні. З-поміж усіх іменників іменники зі значенням реальної предметності становлять семантичний центр, ядро, якому протиставляються іменники з не реальною, а граматичною предметністю.

Іменники, що належать до конкретних назв, поділяються на дві групи: іменники, що означають н а з в и і с т о т , та іменники, що означають н а з в и н е і с т о т . Назви людей, тварин утворюють розряд і с т о т : журналіст, дядько,муха, ведмідь, Нептун, домовик, відьма, Змій-Горинич. Назви неживих предметів, абстрактних понять, явищ природи,рослинного світу належать до розряду н е і с т о т : трактор, чайник, сопілка, злива, краса, знання, буряк, явір, півонія,виробництво, союз, друкарня, область, християнство. В знахідному відмінку назви істот і неістот розрізняються граматично: назви істот за формою збігаються з закінченням у родовому відмінку (побачив Петра, коня, матір), назви неістот — із закінченням у називному відмінку (вивчив вірш, вальс, звичай) в однині, а також і в множині (зустріла жінок,батьків, слонів і дістав журнали, повісті, квіти, цим-бали). Таке розрізнення простежується в іменниках чоловічого роду та жіночого з основою на приголосний. Проте чіткої послідовності не дотримано: вживається мотоцикл і мотоцикла (знайшов), гроші і грошей (заробила), коні і коней (розпрягайте), славили Нептуна (істота), але досліджують Нептун (планета). Назви істот у родовому відмінку однини чоловічого роду мають закінчення -а,-я, у давальному переважає -ові, -еві, -єві: тата, Василя, вола, татові, Василеві, волові. Для конкретного визначення форми знахідного відмінка треба правильно ставити -литання: назви істот відповідають на питання кого?, а неістот — що?: зустріли загін, але зустріли мандрівників, привезли комбайн, але привезли агронома.



Интернет реклама УБС

Іменники розподіляються на іменники власні й загальні. Іменники власні — це індивідуальні назви конкретних предметів, напр.: Галина, Марія, Іван, Луцьк, Говерла. Іменники загальні — назви предмета як репрезентанта класу однорідних предметів, напр.: син, ясен, калина, село, лоша. Відмінність між власними і загальними іменниками виявляється в тому, що перші виокремлюють конкретний предмет із класу однотипних предметів, тоді як другі являють собою узагальнені назви класів однотипних предметів або явищ. До власних іменників належать передусім імена людей (Андрій, Петро, Тарас, Надія, Оксана), найменування осіб по батькові (Григорович, Панасович, Романович, Григорівна, Панасівна, Романівна), прізвища (Грінченко, Романюк, Поліщук, Павличко, Коваль), географічні й астрономічні назви (Німеччина, Волинь, Рівне, Дніпро, Карпати, Меркурій, Юпітер), клички тварин (Пушок, Рябко). Власні назви поширюються й на інші групи індивідуальних найменувань: предметів духовної культури, наприклад творів літератури й мистецтва (роман Григорія Тютюнника "Вир ", роман Олеся Гончара "Собор ", картина Марії Марчак-Томен "Ліс"), установ, підприємств (фабрика "Киянка", видавництво "Освіта"), різноманітних продуктів виробництва (автомобіль "Запорожець", телевізор "Електрон", цукерки "Вишня") тощо. На противагу загальним іменникам власні назви звичайно не вживаються у формі множини, бо вони виконують тісно пов'язану з формою однини номінативну функцію індивідуалізації. Проте форми множини у власних назвах використовують для позначення групи осіб або предметів, що мають однакові індивідуальні назви: У нашому товаристві було три Івани; Усім відомі брати-композитори Майбороди. Форми множини трапляються також у власних назвах топонімічних, де іменник попри свою форму множини позначає одиничний топонімічний об'єкт (місто Чернівці, гори Карпати).

Власні іменники можуть переходити у загальні, а загальні у власні. Переходячи в загальні іменники, власні назви втрачають функцію індивідуалізації і вживаються як узагальнена назва типу людей або якогось класу однорідних предметів, напр.: меценат, донясуан, ловелас, дизель, бостон, ампер. У свою чергу загальні назви набувають значення власних іменників, поповнюючи цей лексико-граматичний розряд новими компонентами, напр.: "Дружба" (назва готелю), "Перлина" (назва крамниці) тощо.

На інших порівняно з власними і загальними назвами засадах побудовано кваліфікацію конкретних і абстрактних іменників. Лексико-граматичний розряд конкретних іменників охоплює іменники, які позначають дискретні предмети, тобто такі предмети, що існують окремо, а отже, підлягають рахункові, напр.: дівчина, хлопець, дитина, бджола, дерево, будинок, книжка, озеро, річка, гора, рівнина, берег, дорога. Усі конкретні іменники, за винятком іменників ріигаїіа іапіит {сани, ножиці, штани та ін.) та власних назв, яким притаманне обмежене використання форм множини, мають форми однини і множини. Численну групу конкретних іменників формують назви істот. На відміну від конкретних іменників абстрактні іменники позначають не власне-предмети, не матеріальні об'єкти, а абстраговані, узагальнені людською свідомістю і представлені в мові у вигляді предметів дії, процеси, стани, якості і под., безпосередньо пов'язані з конкретними предметами. Здебільшого абстрактні іменники сучасної української мови належать до іменників-дериватів, утворених від інших частиномовних класів. Найчисленнішу частину абстрактних іменників становлять віддієслівні й відприкметникові іменники, які відтворюють семантику вихідних для них неіменникових основ. До лексико-граматичного розряду абстрактних іменників належать іменники, що позначають дії, процеси, стани (спів, приїзд, читання, біганина, цвітіння, захоплення, кохання, біль), якості, властивості (мужність, твердість, геройство, доброта), одиниці міри і ваги (метр, кілометр, кілограм), наукові поняття (вічність, діалектика, категорія, тяжіння, функція) і под. Переважна більшість таких слів містять словотворчі суфікси, які засвідчують їхню (цих слів) похідність здебільшого від дієслів і прикметників. Лише незначну частину абстрактних іменників становлять непохідні з сучасного погляду слова типу біда, горе, гул, гам. Диференційною граматичною ознакою абстрактних іменників є неповна парадигма числа. Вказуючи на нераховані, непредметні й нематеріальні за своєю природою явища, позбавлені кількісних протиставлень, ці іменники вживаються тільки або переважно у формах однини, напр.: боротьба, велич, зелень, зухвальство, кохання, краса, любов, могутність, терпіння, шал. Набагато менша частина абстрактних іменників зі значенням дій, процесів, станів тощо має тільки форму множини, напр.: вибори, дебати, заручини, іменини, канікули, оглядини, сутінки. Проте в деяких абстрактних іменниках для форм однини виникли форми множини, хоча для останніх характерні ті або ті семантичні нашарування: висновок —висновки, властивість —властивості, глибина —глибини, категорія — категорії, метод — методи, можливість — можливості, обов'язок— обов'язки,

ознака — ознаки, розвага —розваги, сумнів — сумніви, успіх —успіхи, швидкість — швидкості. Абстрактні іменники з повною парадигмою числа можуть поєднуватися з кількісними числівниками (наприклад, висновок — два висновки, ознака — п'ять ознак), хоча така поєднуваність виявляє певні обмеження. Наявність у абстрактних іменників однієї чи двох форм числа відбиває як граматичні, так і семантичні їхні (цих іменників) характеристики. З цими показниками пов'язані різні ступені узагальнення й абстрагування. Неможливість утворення форм множини в абстрактних іменниках нерідко вказує на вищий ступінь їхнього абстрагування.

У складі іменників вирізняють також іменники збірні й речовинні. До лексико-граматичного розряду збірних іменників увіходять іменники, які позначають нерозчленовану сукупність однорідних предметів. Це найчастіше істоти, рослини, а також інші предмети. Більшість із цих іменників являють собою мотивовані суфіксальні утворення. У морфемній структурі збірних іменників наявні спеціалізовані на вираженні значення збірності суфікси. Збірні іменники як похідні слова утворюються за допомогою суфіксів -ств- (селянство, студентство, учительство, птаство), -у- та його фонетичних видозмін (верб'я, дуб'я, пір'я, бадилля, волосся, вороння, галуззя, гілля, каміння, колосся, коріння, пруття), -н'- (комарня, комашня, мурашня, пташня), -в- (мишва, мошва, мурашва), -от- (біднота, жінота, парубота), -ин'н'- (гарбузиння, квасолиння, кукурудзиння, стебелиння), -ин- (вільшина, городина, дубина, ярина, садовина), -ник (осичник, сливник, чагарник), -няк (дубняк, лозняк, хмизняк) та ін. Збірність виражають також нульові суфікси у словах типу зелень, молодь, юнь, гниль, погань. До лексико-граматичного розряду входять і запозичені слова із суфіксом -ур- (професура, апаратура, мускулатура), -арій (гербарій, інструментарій) тощо.

У граматичному плані не належать до розряду збірних іменників іменники типу народ, натовп, команда, полк, чота, стадо. Ці іменники вказують на виокремлені сукупності однорідних предметів (осіб, тварин). Адже поряд із ними існують сукупності тієї самої природи. Тому такі виокремлювані сукупності стають рахованими, набуваючи форм множини або поєднуючись із кількісними числівниками, пор.: народ — народи, три народи, багато народів; натовп — натовпи, два натовпи; стадо — стада, троє стад.

До лексико-граматичного розряду речовинних іменників належать назви речовин, однорідних мас. У межах цього розряду можна виокремити кілька підгруп, які охоплюють назви: 1) металів (залізо, сталь, мідь, бронза)', 2) рідин (вино, вода, молоко); 3) ліків (аспірин, кавінтон, клофелін, церебролізин, вінпоцетин); 4) хімічних елементів (азот, водень, кисень); 5) злаків, ягід, овочів (оісито, просо, аґрус, глід, малина, смородина, шипшина, капуста, картопля, морква); 6) різних матеріалів (вапно, віск, глина, пісок, цегла); 7) продуктів харчування (борошно, мед, сало, сіль) тощо. Речовинні іменники — переважно непохідні, немотивовані слова, а менша частина їх — мотивовані суфіксальні утворення типу баранина, свинина, яловичина. Речовинним іменникам властиве своєрідне граматичне оформлення категорії числа. Вони вживаються переважно в однині. Таке обмеження зумовлює природа позначуваних речовинними іменниками об'єктів позамовної дійсності, які не підлягають рахункові. Лише деякі з речовинних іменників мають форму множини (вершки, висівки, дріжджі, дрова, ласощі, макарони, парфуми, помиї та ін.), проте не протиставлену формі однини. Але як тільки речовина починає сприйматись як явище, що виявляє свою індивідуальну специфіку, наприклад, у випадках вказівки на сорт, певний вид чи тип, вона набуває кількісної визначеності, а іменник, що її називає,— форми множини. Власне, такі іменники позначають уже не саму» речовину, а сорт (вид, тип) цієї речовини, отже, перед нами уже слово з іншим лексичним значенням: мінеральні добрива, тваринні жири, сипучі піски, технічні масла, десертні вина; Колосились блискучо шовкові ячмені (Ст.); Хліба запалило ще на весні (А. Г.). Форма множини у таких випадках відіграє словотворчу роль.

 


Читайте також:

  1. Відносні прикметники можуть утворюватися від іменника за допомогою суфіксів –ов, -ев, -єв.
  2. Власні і загальні іменники як лексико-граматичні розряди за специфікою виявлення категорії числа
  3. Загальне значення іменника і його граматичні ознаки.
  4. Лексико-граматичні засоби зв’язку речень у науковому тексті
  5. Лексико-граматичні розряди займенників
  6. Лексико-граматичні розряди займенників.
  7. Лексико-граматичні розряди іменника.
  8. Лексико-граматичні розряди прикметників: якісні, відносні та присвійні
  9. Лексичні розряди іменників.
  10. Морфологічні категорії іменника.
  11. Особливості функціонування числівників у діловому мовленні. Сполучення числівників з іменниками.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Іменник як центральна частина мови | Категорія числа, її значення та граматичні засоби вираження

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.