Поняття та механізм суїцидальної поведінки

Суїцид – (від лат. suicidium – самогубство) – навмисне, тобто свідоме, позбавлення себе життя (Юридична енциклопедія, т. 5, с. 415).

Суїцидологія – це галузь науки, що вивчає феномен самогубства.

Термін «суїцидологія» з’явився нещодавно, у 70-ті роки XX ст.

Самогубство, тобто свідоме позбавлення себе життя своїми діями (застосування вогнепальної чи холодної зброї, отрути, інших знарядь та засобів, повішення, випадіння з висоти, кидання під транспортні засоби, утоплення тощо) або бездіяльністю (відмова від їжі, води тощо) притаманне тільки людині.

Самогубство як соціальний феномен мало місце в усі історичні епохи. Моральна оцінка самогубства, як правило, була негативною. Так, самогубців не ховали на цвинтарях, тіла самогубців викидали на смітники тощо. Хоча були випадки й схвальної оцінки самогубства як способу гідного закінчення життя. Наприклад, «харакірі» в японській армії означало почесну смерть і прояв зневаги до ворога.

Процес суспільного розвитку й технічного прогресу перетворив самогубство на страшну хворобу суспільства, епідемія якої вражає найбільш розвинені й багаті країни.

За останні десятиріччя, у зв’язку з перетворенням самогубства на руйнівну хворобу, що все більше насувається на суспільство, суїцидологія утвердилась як самостійна галузь науки. Як свідчить статистика, від самогубств загинуло більше людей, ніж за всі війни, які знало людство.

У 1960 році була заснована Міжнародна асоціацію із запобігання самогубствам. Міжнародна асоціація із запобігання самогубствам тісно співпрацює з Всесвітньою організацією охорони здоров’я, і покликана попередити суїцидальну поведінку. Крім цього, організація служить своєрідним форумом для стабілізації психічного кризи у людей, що перебувають в стані стресу. Співробітники асоціації надають посильну допомогу тим, хто вижив під час спроби суїциду, а також людям, які так чи інакше постраждали від суїцидальної поведінки. За півстоліття свого існування, організація накопичила безцінний досвід в цій області і в даний час, Міжнародна асоціація із запобігання самогубствам складається з професіоналів, добровольців і волонтерів з більш ніж п’ятдесяти країн світу.

За ініціативою Міжнародної асоціації по запобіганню самогубствам, під патронажем ВООЗ, щорічно, 10 вересня, відзначається Всесвітній день запобігання самогубствам.

В Україні в обласних центрах та інших великих містах створені й функціонують кабінети соціально-психологічної допомоги.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у другій половині XX ст. самогубства вийшли на четверте місце серед причин смертності з тенденцією до постійного зростання: 400-600 тис. осіб за рік на планеті закінчують життя самогубством. Кількість же тих, хто вчинив замах на самогубство у 8-10 разів більша. Відповідно до критеріїв ВООЗ, психічне здоров’я нації перебуває під загрозою, якщо кількість суїцидів перевищує 20 випадків на 100 тис. населення (рівень суїцидальної активності). Серед країн з високим її рівнем: Латвія (42,5 суїциди), Литва (42,1), Естонія (38,2), Росія (37,8), Угорщина (35,9) [61, c. 83].

За даними Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії, Україна теж увійшла до країн з високим рівнем суїцидальної смертності. Смертність серед чоловіків від самогубств у три рази вища, ніж серед жінок. Найбільший відсоток самогубств припадає на людей похилого віку. Серед чоловіків, яким виповнилося 70 років, добровільно розлучаються з життям 72,3 зі 100 тис. населення.

Самогубство людини в усіх випадках є проявом складної взаємодії суїцидальних рис особи та соціального середовища. У суїцидології найбільшого поширення набула теорія соціально-психологічної дезадаптації особи як основної причини суїциду.

В основі механізму суїцидальної поведінки особи є дві обставини: негативні соціальні фактори й особисті якості людини.

Негативними соціальними факторами є, наприклад, конфлікт з батьками, нерозділене кохання, розлучення, смерть рідних, втрата роботи, втрата житла, крах бізнесу тощо.

Особистими якостями людини, що зумовлюють суїцидальну поведінку, є морально-психологічні ознаки особи (її характер, темперамент, вольові якості, психічні розлади тощо).

Взаємодія зовнішніх і внутрішніх факторів призводить до внутрішнього конфлікту людини. Якщо особа не може вирішити такий внутрішній конфлікт, то це призводить до її соціально-психологічної дезадаптації.

Соціально-психологічна дезадаптація – це непристосованість, конфлікт особи із соціальним середовищем.

Об’єктивно дезадаптація проявляється в невідповідності поведінки особи її соціальній ролі та певній ситуації.

Суб’єктивно – це внутрішні психоемоційні переживання, оцінка ситуації та свого становища, пошук шляхів для вирішення реальних чи уявних проблем. При перевищенні порогу дезадаптації відбувається неадекватна реакція особи, у тому числі суїцид.

Суїцид є крайнім виявом соціально-психологічної дезадаптації індивіда. Він являє собою неадекватну форму реагування особи на негативні, з його точки зору, зовнішні обставини.

Конфлікт, який перейшов поріг дезадаптації особи, називається кризою чи кризовою ситуацією.

Основною причиною дезадаптації особи є втрата чи зневіра у базових ціннісних орієнтаціях. Ціннісні орієнтації у кожної особи є індивідуальними і тільки для неї життєво значущими. З їх втратою, на думку дезадаптованої особи, життя втрачає сенс і точку опори. Після такого висновку у людини проявляється мотиваційна готовність до самогубства.

У стані мотиваційної готовності особа не бачить, і вважає, що немає, жодного рішення для розв’язання цього внутрішнього конфлікту.

Якщо особа негайно не вчинить суїцид, то вона може перебувати в стані мотиваційної готовності до самогубства й досить тривалий час, протягом якого цей внутрішній конфлікт втратить свою гостроту, проблема може бути вирішена особою самостійно чи з допомогою інших людей тощо. Самогубства вдасться уникнути.

Для суїциду вирішальну роль відіграють провокаційні фактори, зокрема, погіршення соціально-економічної ситуації в державі та її негативні наслідки.

Вплив зовнішніх провокаційних факторів веде особу до передсуїцидної поведінки, що полягає у виборі конкретного способу для самогубства. Найбільш поширеним способом самогубства є повішання, застосування вогнепальної зброї, отруєння тощо.

Якщо особі, для якої характерна передсуїцидна поведінка, не надати професійної психологічної допомоги, настає останній етап – суїцид.

Досвід роботи служб соціально-психологічної допомоги як у нашій державі, так і за кордоном, показує, що самогубствам у багатьох випадках можна запобігти. Успіх цієї справи залежить від своєчасного виявлення осіб, схильних до суїциду, проведення з ними індивідуальної роботи, усунення факторів, які зумовлюють такі дії, надання таким особам відповідної соціальної та психологічної допомоги.

ТЕМА 7

ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ

План лекції

1. Поняття профілактики злочинності та споріднених понять.

2. Принципи та функції запобіжної діяльності.

3. Рівні профілактики злочинності.

4. Класифікація профілактичних заходів.

5. Суб’єкти профілактики злочинів.

6. Правове регулювання профілактики злочинності.

7. Основні положення Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПРОБЛЕМИ ВІКТИМОЛОГІЇ ТА СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ	\|	Поняття профілактики злочинності та споріднених понять

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.