• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Різновиди стратегій: виживання, стабілізації, зростання.

Планування як функція управління

ПЛАНУВАННЯ - це процес встановлення цілей підприємства та вибору найефективніших способів їх досягнення

Планування - це наукове передбачення перспектив розвитку підприємства, засноване на знанні дії економічних законів. Воно одночасноє засобом впровадження науково розроблених перспектив і активного впливу на всі процеси, що відбуваються в ході виробництва і збуту конкурентноздатної продукції.

Мета планування - ліквідувати негативний вплив на підприєм­ство мінливості середовища, в якому воно функціонує

:

•

У процесі уточнення завдань і досягнення цілей виникає низка проблем, розв'язання яких становить основний зміст управління підприємством.

Фаза постановки проблеми

Фаза пошуку альтернативних рішень

Фаза оцінювання альтернатив

Фаза прийняття рішення

Фаза реалізації рішення

Фаза контролю за виконанням рішення

Перша фаза — постановка проблеми. Сутність її полягає у ви­значенні завдання, що вимагає вирішення (проблеми). Для цього порівнянням фактичного стану з бажаним виявляють проблему; аналізують причини, що її викликали; з'ясовують і визначають загальні цілі, що є значущими для постановки проблеми на рівні підприємства, а також деталізовані задачі та підзадачі для її розв'язання з урахуванням наявних обмежень.

Друга — пошук альтернативних рішень. На цій фазі визнача­ють можливі дії (альтернативи): підбирають варіанти можливих рішень; формують уявлення про вплив чинників за кожною з альтернатив і спільних для них усіх; вибирають ті альтернативи, що підлягають докладному вивченню.

Третя фаза — оцінювання. Тут оцінюють альтернативи за критерієм досяжності ними найважливіших цілей; оцінюють аль­тернативи в аспекті їхнього впливу на досягнення цілей за умов передбачуваності, а також за умов неоднозначних очікувань май­бутньої ситуації в зовнішньому середовищі; моделюють наслідки реалізації альтернатив за умови зміни самих цілей та обмежень.

Четверта — прийняття рішення. На цій фазі вибирають альтер­нативу, що підлягатиме реалізації: зіставляють і аналізують оці­нені альтернативи, ураховують результати моделювання; виби­рають для реалізації одну з альтернатив, що забезпечує досяг­нення мети найбільшою мірою.

П'ята — реалізація. Для здійснення обраної альтернативи до­кладно розробляють план реалізації; віддають розпорядження про реалізацію, і вона розпочинається.

Шоста— контроль. На цій фазі з'ясовують успіх реалізації: визна­чають результати виконання плану; порівнюють фактичні резуль­тати із запланованими; аналізують результати відхилень; у разі по­треби приймають рішення про новий цикл розгляду проблеми.

Змістове наповнення окремих фаз процесу управління є різ­ним, але серед них слід виокремити фази 1—4 як суто управлін­ські, що утворюють комплекс операцій з підготовки рішення. Щодо фаз 5—6, то вони значною мірою належать до сфери опе­ративних рішень, пов'язаних із реалізацією поставлених завдань.

Викладений вище методологічний підхід до процесу управ­ління дає змогу уточнити місце планування як функції управління підприємством. Плануванням у широкому розумінні слід вважати процес прийняття управлінських рішень, які пов'язані з майбу­тніми подіями та здійснюються на основі систематичної підго­товки. За своїм змістом це фази 1—4, а саме: систематична поста­новка цілей і підготовка необхідних для їх здійснення заходів.Планування у вузькому розумінні можна визначити лише як підготовку рішень (фази 1—3). Якщо ж рішення приймають без їх систематичної підготовки, інтуїтивно, то цей процес охоплює частково фази 1, 2, фазу 4. Фази реалізації та контролю виконан­ня рішень (фази 5, 6) тісно пов'язані зі здійсненням плану й за своїм змістом частково теж належать до планування в широкому розумінні.

СПЕЦИФІЧНІ ПРИНЦИПИ ПЛАНУВАННЯ

Основними принципами планування є:

1) необхідність- обов'язкове використання планів при вико­нанні будь-якого виду трудової діяльності; особливо актуальний в умовах вільних ринкових відносин, оскільки його дотримання від­повідає сучасним економічним вимогам раціонального використан­ня обмежених ресурсів на підприємстві;

2) єдність- передбачає розроблення загального плану соціально-економічного розвитку підприємства; на його виконання мають бути спрямовані часткові плани виробничих підрозділів і функціональних служб; єдність планів передбачає спільність економічних цілей і взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному та на вертикальному рівнях управління і планування;

3)безперервність- полягає в тому, що на кожному підприємстві процеси планування, організації й управління виробництвом є взаємопов'язаними і повинні здійснюватися постійно і без перерв; на зміну одному плану приходить інший, один товар змінюється іншим на вимогу ринку. Крім того, неперервність планування означає поступовий перехід від стратегічних планів до тактичних, а від них -до оперативних;

4)оптимальність- багатоваріантність планів, які передбачають розроблення альтернативних варіантів досягнення поставленої мети та вибір оптимального з них;

5)гнучкість- передбачає можливість коригування планових показників і координації планово-економічної діяльності підприємства; постійні зміни в техніці, технології, організації виробництва, коливання попиту, зміна цін і тарифів тощо спричиняють необхідність відповідних поправок у різних планах;

6)точність- врахування при складанні планів певного ступеня точності передбачень і розрахунків, яка залежить від рівня невизначеності зовнішніх умов господарювання; ступінь точності планів може бути різним, він визначається використовуваними системами і методами планування; при оперативному і короткостроковому плануванні необхідний високий ступінь точності планових показників, при стратегічному і довгостроковому плануванні можна обмежитись наближеними розрахунками;

7) принцип участі- кожен працівник підприємства має бути учасником планової роботи незалежно від функції і посади; плани підприємства мають перетворюватись на особисті плани кожного працівника; це сприяє підвищенню мотивації до праці, формуванню корпоративного руху, посилює довіру до планування як ефективного важеля управління;

8) ефективність- вимагає розроблення такого варіанта виробництва, який за існуючих обмежень ресурсів забезпечує одержання найбільшого економічного ефекту.

Методи планування діяльності та розвитку підприємства.

Зміст основних планувальних процедур загалом полягає в обробленні та передаванні різноманітної інформації, яка надає кількісні та якісні характеристики явищам і процесам, що відбу­ваються на підприємстві та зовні. У планових розрахунках зазви­чай оперують кількісними характеристиками, що зводяться в си­стематизовану певним чином сукупність показників. Характерис­тики, що не мають кількісних значень, а лише дають якісні ознаки стану чи процесу, використовують у плануванні значно рідше — разом із показниками вони виконують завдання економічного діаг­ностування.

Одну з поширених класифікацій методів планування наведено в табл. 2.1

Таблиця 2.1.

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ ПЛАНУВАННЯ

Проведення планових розрахунків супроводжується одночас­ним застосуванням багатьох різноманітних методів, які, поєдну­ючись, утворюють комплекси з певним призначенням і сферою використання. Такі комплекси зазвичай називають моделями планування. Вирізняють три основні різновиди таких моделей: описові, аналітичні та імітаційні.

Найпростіші та найпоширеніші в практиці — описові (дескрип­тивні) моделі. Вони містять невелику кількість елементів і ґрунтуються на простих математичних розрахунках показників, значення яких обчислюється як алгебраїчна сума (адитивна модель), як добу­ток (мультиплікативна), як відношення (кратна) або ж як поєднання зазначених способів (змішана). Процеси як кількісні характеристики та взаємозв'язки мають бути жорстко детермінованими. Це накла­дає певні обмеження на сферу використання описових моделей.

Друга група — аналітичні (пояснювальні) моделі. Параметри та­ких моделей задані функціональною формою залежності як залежні

2. Система планів підприємства.

В практиці функціонування вітчизняних підприємств склалася певна система планування, яка полягає у розробленні та взаємо-узгодженості планів різних видів. Кожен із них має свої особли­вості щодо об'єкта, змісту планування, тривалості періоду плану­вання, масштабності завдань тощо

Директивне планування є процесом прийняття обов'язкових для виконання рішень. Система соціалістичного народногоспо­дарського планування мала директивний характер, плани мали силу закону. Проте таке планування не є антиподом ринку, його елементи використовуються як державою, так і бізнесовими струк­турами.

Індикативне планування має результатом індикативний план, який не є обов'язковим для виконання, а має скеровуючий, реко­мендаційний характер. У його складі є обов'язкові для виконання окремі завдання, але їх кількість обмежена.

Як інструмент управління індикативне планування найчастіше використовується на макрорівні із застосуванням індикаторів - па­раметрів, які характеризують стан і напрями розвитку економіки, вироблені органами державного управління.

Індикативне планування використовується також на мікрорівні для розроблення перспективних планів; у поточному плануванні доцільним є директивне планування.

Перспективне планування охоплює період більший ніж п'ять років. Такі плани покликані визначати довгострокову стратегію підприємства і за формою є прогнозуванням, але за змістом вони відмінні, оскільки прогнозування є передбаченням, побудова­ним на ймовірності, дозволяє виявити альтернативні варіанти розвитку процесу або об'єкта і обґрунтувати вибір прийнятного ва­ріанта. Тому прогнозування є одним із етапів перспективного планування.

Результатом перспективного планування є стратегічні плани, які окреслюють найбільш віддалену перспективу в діяльності підпри­ємства і є сукупністю взаємоузгоджених заходів і дій, що відобра­жають довгострокові цілі та основні напрями діяльності з обгрунту­ванням ресурсного забезпечення.

• Середньострокове планування охоплює період від одного до п'яти років. Середньострокові плани деталізують перспективні щодо хронологічного порядку досягнення цілей, ресурсного забез­печення їх досягнення, відповідальних за виконання осіб. Чіткої межі між перспективним і середньостроковим планами немає. Також інколи середньострокове планування може збігатися з по­точним плануванням на підприємстві.

Поточне планування охоплює період до одного року, включа­ючи піврічне, квартальне, місячне планування. Поточні (тактичні) плани за сферою спрямування є набагато вужчими, ніж стратегіч­ні, вони деталізують їх. Як правило, поточні плани розробляються на рік і регулюють діяльність підприємства по виробництву про­дукції, її збуту, матеріально-технічному забезпеченню, фінансових питаннях тощо. Такі плани дозволяють швидко реагувати на будь-які відхилення у діяльності підприємства, приймати необхідні рі­шення. Участь у розробленні такого плану беруть усі виробничі підрозділи, а керівництво здійснює керівник підприємства разом з головним економістом.

У практиці функціонування вітчизняних підприємств склалась певна система планування, яка полягає у розробці та взаємоузгодженості планів різних видів. Кожен з них має свої особливості щодо сукупності розрахункових показни­ків, часового інтервалу планування, рівня планування та ін. Найчастіше плани поділяють за часовими рамками роз­рахунку техніко-економічних показників. Взаємозв'язок між ними можна представити схемою:

Розробка планів будь-яких рівнів та часових інтервалів неможлива без використання системи показників.Під по­казником слід розуміти міру планового завдання, яка надає йому кількісної або якісної визначеності

Розрізняють такі групи показників:

1) проміжні і кінцеві;

2)натуральні і вартісні;

3)кількісні і якісні;

4)абсолютні і відносні;

5)інформаційні, розрахункові, затверджувані

Стратегічне планування на підприємстві: сутність, основні етапи, методи вибору стратегії підприємства. Сучасні проблеми розвитку системи стратегічного планування.

Найбільш віддалену перспективу в діяльності підприєм­ства окреслюють стратегічні плани, які є сукупністю взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгостроко­ві цілі та основні напрямки діяльності з обґрунтуванням ресурсного забезпечення.

Етапи стратегічного планування полягають у:

1) формуванні місії і стратегічних цілей діяльності підприємства;

2)аналізі зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства;

3)аналізі стратегічних альтернатив та вибори базової стратегії;

4)розробці функціональних стратегій підприємства;

5)плануванні ризику;

6)реалізації стратегій, стратегічному контролі та оцінці результатів.

Рис. 6. Основні етапи стратегічного планування на підприємстві (в організації)

Основними розділами стратегічного планує:

• план маркетингу;

• план виробництва;

• план кадрового забезпечення;

• фінансовий план;

• планування ризиків;

створення і підтримання іміджу фірми.

Різновиди стратегій: виживання, стабілізації, зростання.

Стратегія - це визначення довгострокового курсу розвитку фірми, його затвердження та розподіл ре­сурсів для його реалізації.

Розробці стратегії передує визначення місії підприємст­ва,тобто мети, для якої фірма створена і яка повинна бути досягнута в плановому періоді.

Місіяє комплексною метою, яка включає як зовнішні (пов'язані з конкуренцією) орієнти­ри діяльності, так і внутрішні (підвищення продуктивності).

На виконання місії спрямовуються стратегічні цілі (стратеги").

Ціль- це конкретний стан окремих характе­ристик фірми, досягнення яких є для неї бажаним і на які спрямована її діяльність. Цілі можуть бути економічними і неекономічними.

У рамках із зазначених базових стратегій виділяють ряд їх видів, наприклад, різновидами стратегії зростання мо­жуть бути: стратегія концентрованого росту, стратегія інте­грованого росту, стратегія диверсифікованого росту.

На виконання базових стратегій спрямовується розробка функціональних стратегій(стратегій окремих функціо­нальних підрозділів підприємства).

Тактичне й оперативне планування діяльності підприємства.

Поточні (тактичні) планиза сферою спрямування є набагато вужчими, ніж стратегічні, вони деталізують їх. Як правило, поточні плани розробляються на рік і регулюють діяльність підприємства по виробництву продукції, її збуту, матеріально-технічному забезпеченню, фінансових питан­нях тощо. Такі плани дозволяють швидко реагувати на будь-які відхилення в роботі підприємства, приймати необ­хідні рішення. Участь у розробці такого плану беруть усі виробничі підрозділи, а керівництво здійснює керівник під­приємства разом з головним економістом.

Етапи розробки поточногоплану такі:

1) аналіз результатів діяльності підприємства;

2)розробка заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства та підвищення його конкурентоспроможності;

3)дослідження ринку і формування портфеля замовлень на продукцію підприємства;

4)обґрунтування окремих розділів плану;

5)розгляд проекту плану радою трудового колективу та його затвердження;

6)доведення техніко-економічних показників до структурних підрозділів підприємства.

Основними розділами тактичного планує:

• план маркетингу;

• виробничий план;

• науково-дослідна робота і підвищення технічного рівня виробництва;

• план по праці і заробітній платі;

• план по інвестиціях і капітальному будівництву;

• план матеріально-технічного забезпечення;

• план соціального розвитку колективу;

• план по охороні навколишнього середовища;

• план по собівартості, прибутку і рентабельності;

• план зовнішньоекономічної діяльності;

• фінансовий план.

Основні показники розділів тактичного плану підприємства.

План а збуту продукції(план маркетингу):

• передбачуваний обсяг збуту продукції;

• обсяги і терміни збуту конкретної продукції за державним замовленням;

• прогнозований рівень самостійних продажів у пропонованому асортименті;

• географія покупців, кількість і обсяги контрактів і договорів;

• аналіз збутової (маркетингової) діяльності.

План з праці і заробітної плати:

• фонд заробітної плати;

• норма заробітної плати (або розрахунок на одну гривню виготовленої продукції);

• чисельність робітників та службовців;

• зростання продуктивності праці.

План з капітальних вкладень і капітального будівництва:

• впровадження в дію основних фондів, виробничих потужностей і об'єктів, у тому числі зміна потужності за рахунок технічного ереозброєння і реконструкції діючих підприємств;

• обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт, у тому числі витрати на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств.

План з впровадження нових науково-технічних рішень:

• основні показники технічного рівня виробництва для забезпечення випуску конкурентоздатної продукції;

• основні завдання по виконанню науково-технічних програм по розробці, впровадженню і введенню нових технічних рішень;

• економічний ефект від проведення науково-технічних заходів;

• джерела фінансування розробок і впровадження науково-технічних рішень.

План з матеріально-технічного забезпечення:

- обсяг (розрахунковий або потрібний) основних видів матеріально – технічних ресурсів, необхідних для виконання плану по виробництву продукції;

- географія постачальників, кількість і обсяги контрактів і договорів їх економічне обґрунтування;

- завдання по середньому зниженню норм витрат найважливіших видів матеріальних ресурсів.

План з фінансів:

' фінансові ресурси підприємства;

• загальна сума доходів;

• загальна сума прибутку;

• нормативи розподілу прибутку;

• платежі в бюджет та асигнування з бюджету.

Сутність і системи оперативного планування діяльності виробничих підрозділів підприємства.

Місячні поточні планимістять той самий набір техні­ко-економічних показників, але з розбивкою за окремими місяцями календарного року.

Оперативно-виробниче плануваннявключає календар­но-виробниче планування і диспетчерування. Календарно-виробниче планування передбачає розробку планів-графіків виробництва, відвантаження продукції на зміну, добу, мі­сяць і доведення їх до структурних підрозділів підприєм­ства. Диспетчерування передбачає оперативний контроль за виконанням поставлених завдань, виявлення відхилень у виробничому процесі, мобілізацію ресурсів на їх усунення, а також запобігання відхиленням.

Оперативно-виробниче планування покликане забезпе­чити ритмічну роботу підприємства, що особливо важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. Даним видом планування займаються економісти планово-еконо­мічних відділів, відділів збуту, диспетчери цехів, а на вели­ких підприємствах - виробничо-диспетчерський відділ.

Відмінність тактичного планування від стратегічного.

Які основні відмінності між стратегічним та поточним плануванням?

Основне питання стратегічного планування - чого хоче досягти підприємство в майбутньому? Поточне планування зосереджене на тому, як підприємство повинно досягти такого стану. Тобто різниця між стратегічним і поточним плануванням - це різниця між цілями і засобами.

Інші відмінності:

- прийняття рішень на рівні поточного планування, як правило, буває менш суб'єктивним, тому що менеджерам, які займаються поточним плануванням, більше доступна конкретна інформація. При поточному плануванні застосовують кількісні методи аналізу, які базуються на комп'ютерних технологіях;

- виконання поточних рішень краще відслідковується, менш піддається ризику, оскільки такі рішення стосуються, в основному, внутрішніх проблем;

- поточні рішення легше оцінюються, тому що можуть бути виражені в більш конкретних цифрових результатах;

- для поточного планування характерно також тяжіння до рівнів окремих підрозділів -виробничих, регіональних, функціональних.

Зміст і можливі розділи тактичних (середньо- і короткострокових) планів підприємства.

Поточне планування охоплює період до одного року, включа­ючи піврічне, квартальне, місячне планування. Поточні (тактичні) плани за сферою спрямування є набагато вужчими, ніж стратегіч­ні, вони деталізують їх. Як правило, поточні плани розробляються на рік і регулюють діяльність підприємства по виробництву про­дукції, її збуту, матеріально-технічному забезпеченню, фінансових питаннях тощо. Такі плани дозволяють швидко реагувати на будь-які відхилення у діяльності підприємства, приймати необхідні рі­шення. Участь у розробленні такого плану беруть усі виробничі підрозділи, а керівництво здійснює керівник підприємства разом з головним економістом.

Основні показники тактичних планів, їх класифікація і призначення.

Сутність і системи оперативного планування діяльності виробничих підрозділів підприємства.

Основними розділами тактичного планує:

- план маркетингу;

- виробничий план;

- науково-дослідна діяльність і підвищення технічного рівня виробництва;

- план щодо праці і заробітної плати;

- план щодо інвестицій і капітального будівництва;

- план матеріально-технічного забезпечення;

- план соціального розвитку колективу;

- план з охорони навколишнього середовища;

- план щодо собівартості, прибутку і рентабельності;

- план зовнішньоекономічної діяльності;

- фінансовий план.

Етапи розроблення поточного плану такі:

1) аналіз результатів діяльності підприємства;

2) розроблення заходів щодо підвищення ефективності діяльності підприємства та підвищення його конкурентоспроможності;

3) дослідження ринку і формування портфеля замовлень на продукцію підприємства;

4) обгрунтування окремих розділів плану;

5) розгляд проекту плану радою трудового колективу та йогозатвердження;

6) доведення техніко-економічних показників до структурних підрозділів підприємства.

Місячні поточні планимістять той самий набір техніко-економічних показників, але з розбивкою за окремими місяцями кален­дарного року.

Оперативно-виробниче планування є завершальним етапом в плануванні господарської діяльності підприємства. Основне завдання оперативно-виробничого планування полягає в конкретизації показників тактичного плану з метою організації щоденної планомірної і ритмічної роботи підприємства та його структурних підрозділів, а також контролі за їх діяльністю. Тому оперативно-виробниче планування включає календарно-виробниче планування і диспетчерування.

Календарно-виробниче планування передбачає розробку планів-графіків виробництва, відвантаження продукції на зміну, добу, місяць і доведення їх до структурних підрозділів підприємства. Диспетче-рування передбачає оперативний контроль за виконанням поставлених завдань, виявлення відхилень у виробничому процесі, мобілізацію ресурсів на їх усунення, а також запобігання відхиленням.

Оперативно-виробниче планування покликане забезпечити ритмічну роботу підприємства, що особливо важливо для своєчасного виконання договірних зобов'язань. Цим видом планування займаються економісти планово-економічних відділів, відділів збуту, диспетчери цехів, а на великих підприємствах - виробничо-диспетчерський відділ.

Окремим видом планування на підприємстві є розроблення планів-програм (або програм), які визначають перспективи і розвиток одного з напрямів діяльності підприємства. Такими програмами можуть бути: програма реструктуризації, програма інноваційного розвитку, програма перекваліфікації кадрів, програма економії матеріальних ресурсів та ін.

За змістом планування плани підприємства розробляються залежно від функціонального напряму діяльності підприємства - виробництва, маркетингу, фінансів, інвестиційної діяльності тощо. Щодо кожного з них підприємство формує перспективні і тактичні цілі, розробляє відповідні заходи для їх досягнення.

ВИРОБНИЧА ПРОГРАМА ПІДПРИЄМСТВА (план виробництва і реалізації продукції) - це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

Бізнес-планування: сутність і призначення. Стадії формування, логіка розробки й поліваріантність структури бізнес-плану. Типовий зміст і методика розробки окремих розділів бізнес-плану.

Бізнес-планє документом, що включає всі основні сторони діяльності підприємства: його виробничі і соціальні проблеми. Однако особливе місце приділяється комерційної діяльності (маркетингу). На відміну від директивного плану він не приймає законодавчого характеру, регулярно коректується залежно від кон'юнктури ринку і, таким чином, адаптується до непередбачених ринкових ситуацій.

Переглядів: 1425