• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ТЕМА 3. МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОГРАФІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ТА ОЦІНКА ПОКАЗНИКІВ ПРИРОДНОГО РУХУ

1. Актуальність теми:

Велике значення для здоров’я має природний рух населення. Природний рух бо відтворення населення показує, чи забезпечують рівні народжуваності та смертності , приріст населення. Показники природного руху, разом із механічним рухом, характеризують динаміку чи рух населення. Динаміка населення разом із статикою є основними напрямками науки, що вивчає статистику населення, тобто «демографії».

Демографічні дані широко використовують при плануванні заходів із охорони здоров’я, для комплексної оцінки стану здоров’я населення, складання науково обґрунтованих прогнозів і цілеспрямованої організації медичної допомоги.

Для того, щоб чисельність населення не зменшувалася, народжуваність має бути вищою за смертність, тобто має бути позитивний природний приріст.

2. Конкретні цілі:

· знативизначення демографії, її складові частини;

· розумітизакономірності формування демографічної ситуації, її особливості в Україні;

· інтерпретуватичинники, які впливають на відтворення населення;

· визначити та аналізувати кожен з показників природного руху населення;

· вивчити основні документи, згідно яких реєструють показники природного приросту;

· вмітизаповнювати облікові документи для визначення природного руху населення.

3. Базові знання, вміння, навички (міждисциплінарна інтеграція).

4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.

4.1 Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен знати студент при підготовці до заняття:

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Що таке демографія?

2. Основні розділи демографії.

3. Які показники належать до демографічних?

4. Які показники характеризують механічний та природний рух?

5. Визначити типи вікової структури населення.

6. Джерела вивчення показників природного руху.

7. Методика розрахунків показників природного руху.

8. Фактори, що впливають на рівень народжуваності.

9. Тенденції, характерні для показника народжуваності в Україні.

10. Фактори, що впливають на рівень смертності.

11. Тенденції, характерні для показника смертності в Україні.

12. Характеристика сучасної демографічної ситуації в Україні.

4.3. Практичні завдання:

1. Вміти розраховувати показник природного приросту.

2. Вміти розраховувати показник народжуваності (загальний та спеціальний).

3. Вміти розраховувати сумарний показник відтворення населення.

4. Вміти розраховувати брутто-коефіцієнт відтворення.

5. Вміти розраховувати нетто-коефіцієнт або очищений показник відтворення.

6. Вміти розраховувати показник «демографічного навантаження».

5. Зміст теми:

Демографія – наука про населення (від “демос” – народ, “графо” – описувати), або інакше статистика населення.

Статистичне вивчення населення проводиться за двома основними напрямками:

1. Характеристика населення на певний час (його чисельність, склад, особливості розселення тощо) – так звана статика населення;

2. Характеристика процесів зміни чисельності населення – динаміка чи рух населення. Останній у свою чергу поділяється на механічний рух населення (зміни, що відбуваються під впливом переселень – міграційних процесів) і так званий природний рух населення (зміни, що відбуваються внаслідок народжуваності та смертності і характеризують процеси відтворення населення).

Статистика населення – найстаріша галузь статистичної науки. Ще за 22 століття до нашої ери в Китаї збирались дані про чисельність населення за віком і статтю. В Царській Росії систематичний облік населення було започатковано в 1718 р. Петром І.

Основним джерелом інформації про чисельність і склад населення є переписнаселення. Це великомасштабне статистичне дослідження, мета якого встановити точні дані про чисельність і склад населення тієї чи іншої країни. Програма перепису, тобто інформація стосовно кожного громадянина, готується заздалегідь. Перепис населення за повнотою є суцільним дослідженням, а за часом збирання – одночасним, бо проводиться на певну, так звану “критичну дату”.

В періоди між переписами робиться спеціальний перерахунок чисельності населення на основі попереднього перепису, матеріалів про народжуваність, смертність і міграцію на даній території. В світовій практиці переписи населення проводяться один раз у 5-10 років. Перший і єдиний у царській Росії загальний перепис було проведено в 1897 р.

На початок XXI століття, кількість населення України продовжує скорочуватись, з 2001 року по 2010 рік чисельність населення України зменшилась на 5,1%. За даними Держкомстату України за 1995-2012 рр. чисельність населення знизилася з 1911,6 по 1719,6 тис. Інформація про чисельність і склад населення використовується для розрахунку показників здоров’я, при плануванні мережі лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних закладів, а також при плануванні підготовки та використання медичних кадрів.

Якщо зміна кількості і складу населення відбувається в результаті механічного переміщення (переїзду) населення – це визначається, як механічний рух населення (міграція). Бувають внутрішні та зовнішні міграції. Внутрішні характерні практично для всіх країн – переїзд, переміщення населення в межах країни. Переміщення з однієї країни до іншої називається зовнішньою міграцією. Виїзд до іншої країни на постійне місце проживання називається еміграцією, в'їзд людей до країни – імміграцією.

Міграційний приріст за січень-жовтень 2012 рік склав 40,1 тис. осіб, проти 13,3 тис. за аналогічний період 2011 р. У вересні і жовтні 2012 р. населення України збільшилось (на 177 і 1020 осіб відповідно), внаслідок перевищення міграційного приросту над природним скороченням.

Урбаніза́ція (від лат. urbanus — міський) — це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі. На 1 листопада 2012 року міське населення становило 31363,1 тис. осіб (68.8%), сільське 14197,2 тис. (31.2%). Урбанізаційні процеси в Україні найбільш активно протікали у ХХ ст.

Для процесу урбанізації, крім зростання чисельності міського населення, характерні також зростання числа великих міст, зміна способу життя, підвищення темпу життя, концентрація форм спілкування людей. Урбанізація має як позитивний, так і негативний вплив на здоров’я людей, що слід враховувати при плануванні та організації надання медичної допомоги населенню.

До негативних сторін урбанізації слід віднести забруднення атмосфери, гіподинамію, нервово-психічні перевантаження, які призводять до зростання смертності городян від серцево-судинних захворювань, злоякісних новоутворень, травм, до загострення санітарно-гігієнічних проблем.

Процес урбанізації, притаманний більшості країн світу, характеризується зростанням числа великих міст.

Для населення України характерне постаріння населення. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж останнього століття, частка дітей знизилась з приблизно 40% на початку ХХ ст. століття до 15% на поч. XXI ст. Частка працездатного населення змінювалася повільно і коливалась у межах 60% - 62%. Натомість, зі збільшенням тривалості життя і зниженням смертності, спостерігалося зростання частки населення старше 60% — від 3-4% на початку ХХ ст. до 21% на початку XXI ст. Найбільше старіння характерне для сільських районів цих областей.

Аналізуючи вікову структуру населення, визначають у його структурі частку осіб 0-14, 15-49 та 50 років і старше. Це дає змогу визначити тип вікової структури населення, що проживає на тій чи іншій території.

При прогресивному типі вікової структури частка дітей (0-14 років) перевищує частку населення у віці 50 років і старше.

Для регресивного типу вікової структури характерно, що частка людей старшого віку переважає частку осіб 0-14 років.

Стаціонарним вважається тип вікової структури населення, в якій частка осіб у віці 0-14 років приблизно дорівнює частці осіб у віці 50 років і старше.

Для України, в цілому, характерний регресивний тип вікової структури, який притаманний також і сільському населенню, а прогресивний має місце серед міського.

Таблиця 2.

Переглядів: 2711