Завдання роботи.

2. Поняття про професію вчителя, історія її походження та особливості.

3. Сутність та структурні компоненти педагогічної діяльності.

4. Професіограма. Педагогічна техніка.

Існує понад 30 тисяч професій. Професія вчителя – одна із найстарішіх на Землі. Наприклад, у Стародавній Греції найрозумніші, талановиті громадяни ставали педагогами, дидаскалами. Зараз на планеті близько 60 млн. вчителів або 1,6 / населення. Це – найпоширеніша професія у світі. На Україні 98 / вчителів – жінки.

Змінюються суспільства, ціннісні орієнтири, однак, у більшості людей ставлення до вчителя залишається приблизно однаковим. Ми хочемо, щоб нас та наших дітей вчила розумна, добра, мудра людина, яка полюбляє свою професію та дитину, вміє вчити й виховувати, сприяє розвитку кожної дитини. Ця професія потребує багато знань, душевних сил, часу, і ми поважаємо та шануємо людей, які віддають це дітям.

Професія вчителя – одна з тих, що несе мир та взаєморозуміння між людьми, адже мир та повага поширюються через освіту та культуру, а їх, багато в чому, несе вчитель. Культура вчителя – це мудрість у спілкуванняі, духовність, моральність у думках та діях, почуття свободи, гуманність. Вчитель намагається, щоб такою людиною поступово ставала й кожна дитина.

Які риси притаманні вчителю?

В.Сухомлинський писав: ”Що означає гарний вчитель? Це, насамперед, людина, яка полюбляє дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, має віру в те, що кожна дитина може стати гарною людиною, вміє дружити з дітьми, приймає близько до серця дитячі радощі та смуток, знає душу дитини, ніколи не забуває, що і сам він був дитиною”.

Буває, що людина саме так ставиться до дітей, а гарним вчителем не стала. Вчителю притаманні спеціальні педагогічні здібності, певні знання, уміння, навички. Це – основа володіння професією.

Передумови оволодіння професією вчителя.

Коли людина обирає професію вчителя, необхідно проаналізувати, які якості, що в неї є, можуть стати передумовою успішного оволодіння нею.

На думку вчених, такими якостями є:

1. Намагання до спілкування.

2. Гарне самопочуття під час роботи з людьми.

3. Здатність швидко розуміти наміри, настрій інших людей.

4. Здатність швидко розуміти взаємовідносини між людьми.

5. Здатність уявно поставити себе на місце іншої людини.

6. Здатність пам’ятати про якості багатьох та різних людей.

7. Здатність знаходити спільну мову з людьми.

8. Здатність легко спілкуватися з малознайомими людьми.

9. Намаганяя проводити багато часу з однолітками або меншими за віком. Коли їм треба допомогти, чимось зайняти.

Вміння розв’язувати конфлікти з однолітками та меншими за віков або допомагати їм у цьому.

За результатами анкетування школярів встановлено, що 40 / дітей не хочуть ходити до школи, 75 \ незадоволені спілкуванням із вчителем, 50 \ вважають, що вчитель в та учні займаються своїми справами, не розуміють один одного.

За результатами анкетування вчителів встановлено, що 67/ вчителів вважають, що важких учнів треба позбавлятися, 25 / пов’язують свої професійні невдачі із власним невмінням, а 75 / вважають, що винні тільки родина та суспільство.

У студента, що прийшов навчатися у певний ВНЗ, виникає безліч питань: чому він буде вчитися, як організоване навчання у ВНЗ, як самостійно працювати, що таке вища освіта, як працювати підчас лекції, як написати реферат, тощо.

Однак, у студента, який мріє оволодіти педагогічною діяльністю, виникають і інші питання, а саме: як організована вища педагогічна освіта, що повинен знати та вміти сучасний вчитель, як організована робота освітнього закладу, тощо.

Безумовно, одразу знайти відповіді на ці питання нелегко. Саме тому у педагогічному ВНЗ існує курс “загальна педагогіка”.

Мета викладання курсу– формування у студентів мотивації до здійснення педагогічної діяльності та вмінь її здійснювати, становлення педагогічної спрямованості мислення. Це передбачає оволодіння ними теоретичними засадами педагогіки як науки, навчання виявленню, опису та аналізу педагогічних фактів, явищ і процесів; формування первісних навичок дослідницької роботи і професійної рефлексії, професійного самовиховання.

Курс “Загальна педагогіка” складається з таких основних розділів:

1. Загальні основи педагогіки

2. Теорія виховання.

3. Теорія освіти і навчання.

4. Школознавство.

Перший розділ ознайомлює з предметом, категоріальним аппаратом, методами педагогіки, особливостями сучасного погляду на дану науку.

Засвоєння змісту курсу в процесі його вивчення передбачає два рівні:

· перший рівень – аудиторна робота студентів під керівництвом викладача на лекціях, семінарських і практичних заняттях;

· другий рівень – самостійна робота студента, в ході якої він простежує зв’язок педагогічної теорії і практики, формується його готовність до майбутньої педагогічної діяльності.

В результаті вивчення дисципліни студенти повинні знати:

1) сукупність поняття “педагогіка”, об’єкт науки, предмет, основні функції, завдання та категорії, історію становлення;

2) логіку наукового дослідження в цілому і науково-педагогічного зокрема, характеристику його методів;

3) внутрішні і зовнішні фактори розвитку людини на різних вікових етапах;

4) сутність процесу навчання, його характер, рушійні сили, закономірності і види;

5) характеристику методів навчання, структуру і умови вибору методів і засобів навчання;

6) основні сучасні тенденції удосконалення організаційних форм навчання;

7) сутність поняття “індивідуально-диференційований підхід у навчанні ”;

8) сукупність і специфіку рушійних сил виховання;

9) можливості конкретних видів виховання для формування особистості;

10) характеристику окремих методів виховання, їх педагогічні можливості;

11) актуальні проблеми оновлення і подальшого розвитку навчання, освіти та виховання в Україні;

12) основні положення державних документів про освіту та виховання в Україні.

За наслідками вивчення дисципліни студенти повинні вміти:

1. оперувати поняттєво-категоріальним апаратом дисципліни;

2. виявляти, характеризувати і пояснювати педагогічні факти, явища і процеси реального життя;

3. використовувати різноманітні прийоми самостійної роботи у ВНЗ та самостійно поповнювати педагогічні знання;

4. теоретично обґрунтовано характеризувати і пояснювати різні педагогічні ситуації, відокремлюючи в них педагогічні задачі;

5. використовувати алгоритм рішення педагогічних ситуацій;

6. планувати, проводити та аналізувати навчальні заняття та виховні заходи;

7. здійснювати професійну рефлексію (самооцінку) на основі первинних навичок;

8. забезпечувати демократичний, гуманістичний стиль педагогічної взаємодії;

9. визначати шляхи професійного самовиховання.

Весь матеріал курсу поділений на модулі. Модуль – це блок дидактично адаптованої інформації. В межах блоку вивчається 1 велика тема або кілька тем. Студенти отримують бали (максимум 100). Така система роботи впроваджується в Україні з 2004 року. Вивчаючі певні дісципліни, студент накопичує кредити. В Європі існує система перерахування кредитів. Це дозволяє навчатися за кордоном з урахуванням диплому, який вже має студент.

Робота відбувається в ході лекцій та семінарів, під час самопідготовки вдома. Контроль здійснюється в ході семінарів, під час виконання перевірних робіт. Оцінюються усні відповіді, письмові роботи.

Приблизно 50-60/ навчального часу студент працює самостійно. Це систематична робота, адже постійно набираються бали. Тоді простіше готуватися до сесії.

2. Поняття про професію вчителя, історія її походження та особливості.

Професія — це певний вид трудової діяль­ності, який характеризується сукупністю вимог до людини.

Кожен вид діяльності людини має такі компоненти: предмет праці, мета праці, знаряддя та умови праці (ді­яльності). Відповідно до цих компонентів і окреслюєть­ся класифікація професій, які використовують під час професійного самовизначення.

Існує 5 типів професій, розподілених за першою озна­кою — предметом праці.

Найпоширеніші ті професії, предметом праці яких є техніка. Умовно цей тип професій позначають так: "Людина — Техніка" (Л — Т). До цього типу належать: водій, технік, інженер-технолог та ін. Натомість представни­ки професій "Людина — Природа" (Л — П) максимально пов'язані з природою (напр., ветеринар, садівник, мікробіолог).

Часто об'єктом людської праці виступають знакові системи: усне та писемне мовлення, цифри, формули, графіки, рисунки тощо. Такі професії відносяться до типу "Людина — Знакова система" (Л — 3).

Інший тип професій — "Людина — Людина" (Л — Л). Праця людей цього типу професій спрямована на вихо­вання та навчання, інформування, медичне обслугову­вання (напр., учителів, лікарів, продавців).

Визначивши типи професій, можна з'ясувати, на що головним чином спрямована увага людини.

Для того, щоб оволодіти певною професією і потім ус­пішно реалізувати себе в ній, людина повинна мати кон­курентні якості, що відповідають тим вимогам, які ста­вить ця професія до особистості працівника. Тому, оби­раючи професію, дуже важливо знати ці вимоги.

Головний зміст праці для групи професій "Л — Л" полягає у взаємодії між людьми. За умови відсутності такої взаємодії праця стає неефективною. Тому вагомим у цьому випадку є вміння встановлювати та підтримува­ти контакт з іншими, розуміти їх. Для цього необхідно мати якості особистості, дуже важливі для роботи за про­фесією типу "Л — Л":

— стабільний, позитивний настрій під час роботи з людьми;

— здатність подумки поставити себе на місце іншої лю­дини, швидко зрозуміти наміри, думки, настрої інших;

— уміння розуміти природу людських стосунків; хороша пам'ять (знання про особистісні якості ве­ликої кількості людей);

— потреба в спілкуванні;

— уміння знаходити спільну мову з різними людьми;

— уміння слухати, вести діалог;

— витримка, терплячість, тактовність, відчуття міри;

— обізнаність, професіоналізм.

Якщо вимоги професії співпадають з особистісними якостями та можливостями, то йдеться про професійну придатність, яка характеризується успішним оволодін­ням професією та власним задоволенням від самореалізації. В основі першого показника лежать здібностіінди­віда, які не є вродженими. Дитина народжується не з го­товими здібностями, а лише із певними задатками.

Здібності — індивідуально-психологічні особ­ливості — суб'єктивні умови успішного здійснен­ня певного виду діяльності.

Праця — діяльність, спрямована на створення су­спільного і (або) особистокорисного продукту, який за­довольняє матеріальні і (або) духовні потреби людей.

Процес праці складається з трудової діяльності, предмета праці і знарядь праці.

Хто такий учитель? Педагогічна енциклопедія засвідчує: "Вчитель - спеціаліст, що веде навчальну і виховну роботу з учнями у загальноосвітніх школах різних типів".

Але слово "учитель" вживається і в широкому розумінні — авторитетна мудра людина, яка має великий вплив на людей. Учителями називали творців наукового вчення , релігійного, мислителів, філософів, які вказують людям шлях до життя, людей, що створили свої школи в науці, мистецтві,

Поряд зі словом учитель ми вживаємо і слово педагог як загальніше поняття. Педагог— це фахівець, який за­ймається навчально-виховною роботою в школі чи дитячо­му садку, школі-інтернаті чи виправній колонії, праців­ник позашкільного закладу, керівник народної освіти, ви­кладач вищого навчального закладу.

Розглянуті загальні особливості праці властиві і трудовій діяльності педагога. Але вона вирізняється специфічними особливостями, які випливають з того, що педагог працює з живою істотою, формує її як особистість.

Позитивні складові професії вчителя

1. Можливість професійного зросту.

2. Велика кількість соціальних зв’язків (з батьками, учнями, колегами).

3. Розмаїття форм праці.

4. Можливість задовольнити творчі здібності.

5. Гуманістичний характер роботи.

6. Літня відпустка та її тривалість.

Особливості професії вчителя:

1. Учитель – посередник між людиною, що росте, та суспільством.

2. Професія вчителя – одна із найпоширеніших у країні.

3. учитель керує надзвичайно складним процесом – формування людини.

4. Учитель – людина, яка спрямована у майбутнє.

5. Учитель працює із людиною (дитиною), коли вона податлива до впливу.

3. Сутність та структурні компоненти педагогічної діяльності.

Педагогічна діяльність – особливий вид суспільно-корисної діяльності. Вона обов’язково має мету, Предмет праці вчителя – інша людина, засоби праці вчителя – його особистість, ЗУНи, його культура, почуття, воля.

Педагогічна діяльність, як суспільна функція, здійснюється педагогами, спеціально підготовленими людьми. Багато дорослих, які беруть участь у виховному процесі, часто не усвідомлюють великого виховного значення своїх взаємовідносин з дітьми, нерідко діють всупереч педагогічним цілям, знижуючи ефективність виховного процесу в цілому.

Педагогічна діяльність — особливий вид суспільно корисної діяль­ності дорослих людей, свідомо спрямованої на підготовку підростаючого покоління до життя відповідно до економічних, політичних, моральних, естетичних цілей. Вона передбачає цілеспрямовану діяльність дорослих — батьків, учителів, школи та інших виховних установ, спрямовану на здійснення керівництва процесом виховання дітей.

Професійно-педагогічну діяльність досліджують у ме­жах різних педагогічних наук, соціології і психології.

Педагогічна діяльність - процес послідовного ви­рішення різноманітних навчально-виховних завдань. Вона складається із системи дій, спрямованих сукупно на реалізацію виховних завдань, і пов'язана з різними факторами педагогічного процесу, зокрема з діяльністю учнів і конкретними цілями та змістом навчання і виховання. Така діяльність здійснюється в умовах, які постійно змінюються, і конкретних ситуаціях з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, що постійно розвиваються.

Компоненти педагогічної діяльністі :

мета діяльності - формування особистості учня як гідного громадянина своєї країни);

суб'єкт діяльно­сті (учитель, педагогічний колектив школи;

об'єкт діяль­ності - учень, процес керівництва діяльністю учня, який виступає в позиції активного суб'єкта цієї діяльності

предмет праці — людина з неповторними індивідуальними якостями;

засоби праці — інструментом впливу на предмет праці є особистість вчителя: його знання і вміння, його культура і моральне обличчя, його почуття і воля. Суб'єкт праці і визначальний засіб педагогічного процесу зливаються

сукупність дій і опера­цій, за допомогою яких реалізується діяльність (способи, прийоми впливу вчителя на учня;

результати діяльності - успішність діяльності його учнів, рівень сформованості необхідних рис і якостей особи­стості.

Складемо таблицю ”Характеристика педагогічної діяльності”.

Про значення діяльності вчителя для держави влучно виразився німецький педагог А. Дістервег: "Що сталося б з народом, із суспільством, з державою без його тихої, скромної, працьовитої діяльності? Він один ще не в змозі зробити все, але він закладає основи всьому, і без нього відразу ж поширилося б серед нас варварство".^[1] А тому, на його думку, держава повинна відповідально ставитись до питання підготовки вчителя: "Хто бажає, щоб народ був щасливий і виховувався успішно, той повинен визнати як першу і неминучу умову досягнення цієї мети — виховання та освіту вчителів, а також таке їх становище, що відповідало б їхньому важливому обов'язку".

Учительська професія поєднує в собі дві спеціальності. Кожен учитель є спеціалістом з того предмета, який він викладає, і, крім того, — педагогом- вихователем. Ці дві спеціальності у діяльності вчителя завжди виступають в єдності: навчаючи дітей своєму предмету, вчитель виховує їх; а виховуючи — домагається вищих успіхів у навчанні. Виконання функцій викладання і виховання—не рівнозначні. Навчитися виховувати дітей набагато складніше, ніж їх навчити.

Для педагогічної діяльності властиве поєднання в педагогові функцій виконавця і інструмента праці, що вимагає від нього високого рівня профе­сійної майстерності, постійного її удосконалення. Головним інструментом, яким користується вчитель у навчально-виховній роботі, є мова і мовлення. Слово є наймогутнішим засобом духовного контакту, морального впливу і переконання учнів.

Систему педагогічної діяльності складають викладання, виховання, класне керівництво, діяльність із професійного самовдосконалення, управлінська, організаторська, методична, позашкільна, науково-дослідна. Ці види діяльності вирізняються за своїми цілями, змістом, методикою виконання.

Педагог у школі передовсім — викладач певного навчального предмета, який глибоко і всебічно знає сучасний стан науки та інших галузей людської культури, що лежать в основі дисципліни, яку він викладає, володіє знанням психолого-педагогічних і методичних основ навчання та виховання і педаго­гічними уміннями та навичками. Учитель керує роботою предметних гуртків, організовує конкурси, олімпіади, екскурсії у природу, на виробництво, в музеї, проводить індивідуальну роботу з відстаючими і найбільш підготовленими учнями.

Як вихователь, учитель всебічно розвиває учнів, піклується про їх розумове, моральне, правове, трудове, естетичне і фізичне виховання. Це завдання вирішується у системі всієї його навчально-виховної роботи в ролі вчителя-предметника і класного керівника.

Класне керівництво — це здійснення учителем поряд із викладанням того чи іншого предмета загальної роботи з об'єднання зусиль учителів, що працюють в тому чи іншому класі, координації їхніх вимог і зусиль для досягнення найкращих результатів у виховній і навчальній роботі з учнями класу. Класний керівник повинен добре знати умови життя учнів, вивчати їхні інтереси, запити та індивідуальні особливості. Він працює у тісному контакті з учителями класу, батьками, домагається єдності педагогічних вимог до учнів з боку школи й родини.

Учитель бере участь в організації позакласної роботи в школі як складової навчально-виховної роботи, однієї з форм організації дозвілля дітей. Він допомагає дитячому самоврядуванню у проведенні цієї роботи в позаурочний час.

Позашкільна робота проводиться педагогами у позашкільних освітньо-виховних закладах — державних й громадських організаційно — та інструктивно-методичних установах із позашкільної роботи з дітьми та підлітками. Є позашкільні заклади загального типу (палаци й будинки школярів, дитячі парки) і спеціалізовані (дитячі бібліотеки, театри, спортивні школи, станції юних натуралістів, техніків, туристів, дитячі залізниці, морські та річкові пароплавства, лісництва).

Професійним обов'язком вчителя є постійне підвищення кваліфікації. Це — головна умова творчої діяльності і зростання педагогічної майстерності. Основи для формування професійної майстерності педагогів закладаються під час їх підготовки у вищому педагогічному закладі освіти. Завершується формування педагога-майстра у процесі самостійної практичної діяльності. Це передбачає як засвоєння нових досягнень психолого-педагогічної науки у процесі самоосвіти, так і аналіз та осмислення власного досвіду роботи і досвіду колег. Не випадково видатні педагоги минулого підкреслювали, що учитель залишається вчителем, поки сам постійно вчиться.

У процесі методичної роботи підвищується науковий рівень вчителя; покращується його підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій, їх реалізації; відбувається постійне ознайомлення з досягненнями психолого- педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін, вивчення та впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду; контролюється творче виконання перевірених рекомендацій, збагачення новими, прогресивними й досконалими методами і засобами навчання; удосконалюються навички самоосвітньої роботи вчителя; надається кваліфікована допомога з теорії та практичної діяльності.

Педагогічна наука може розвиватися лише за умови збагачення її новими фактами, здобутими у процесі пошуково-дослідницької роботи, тобто здійснення наукових досліджень. Хороший учитель, щоб краще й глибше оволодіти своїм навчальним предметом, знайомиться з новою науковою літературою у своїй галузі, слідкує за розвитком даної науки за кордоном, аналізує основну методичну-літературу, уважно опрацьовує науково- методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-виховної роботи своїх колег за фахом, експериментально перевіряє доцільність запровадження у власну практику педагогічних новацій. Працюючи над науковим матеріалом, вчитель завжди намагається педагогічно його переосмислити, виявити те, що саме і як він зможе застосувати у школі для вдосконалення своєї навчально-виховної діяльності, для пробудження і поглиблення інтересу учнів до навчального предмета.

Оскільки в навчально-виховному процесі учень піддається виховному впливу багатьох учителів, батьків, керівництва школи та інших виховних інституцій, педагогічна праця вчителя передбачає координацію виховних впливів усіх цих суб⁹єктів виховання. Організація такої взаємодії суб'єктів навчально-виховного процесу є важливим компонентом педагогічної діяльності.