Завдання роботи.

Людина народжується як індивід, з притаманними їй природними задатками, форму­ється як особистість у системі суспільних відносин завдя­ки цілеспрямованому вихованню.

У педагогіці постійно користуються поняттями формування, розвиток, особистість.

Схарактеризуємо їх.

Розвиток (у широкому сенсі) - це невід'ємна властивість природи, суспільства, мислення, що відображає її рух від простого до складного, нижчого до вищого, за народження нового та відмирання старого.

Розвиток (відносно до людини) - безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшенні одних і зменшенні інших її ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо). Розвиток полягає пере­дусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості. Однак він не зводиться тільки до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає якісні зміни. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає щось старе.

Це складне динамічне явище, яке спрямоване на збільшення фізичних та інтелектуальних сил особистості, що дозволяють формувати творчі здібності школяра, його активну громадську позицію.

Формування - результат розвитку особистості й означає її становлення, придбання сукупності стійких якостей та властивостей.

Формування - процес і результат цілеспрямованих (виховання) і стихійних впливів соціальної дійсності на особистість.

Особистість - специфічна суспільна особливість людини, пов'язана із засвоєнням матеріального і духовного досвіду, накопиченого людством.

Особистість - перш за все, суспільна, соціальна істота, яка володіє активністю, що виражається в її діях.

Індивідуальність - несхожість, своєрідність, відмінність однієї людини, особистості від іншої. Індивідуальність включає в себе те загальне та одиничне, чим відрізняється одна людина від іншої, одна особистість від другої, що надає їм своєрідної краси і неповторності.

Індивід — людина з усіма властивими лише їй рисами та якостями (біологічними, фізіологічними, соціальними, психологічними), що відрізняють її від інших людей.

Поняття «розвиток особистості» та «формування особи­стості» дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми.

Ви­діляють три види розвитку і формування особистості (яким чином): Складаємо схему

· сти­хійне,

· цілеспрямоване,

· саморозвиток і самоформування.

Напрями розвитку особистості (в чому):Складаємо схему

· Анатомо-фізіологічні зміни — збільшення і розвиток кісткової та м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи.

· Психічні зміни — передусім розумовий розвиток, форму­вання психічних рис особистості.

· Соціальні - набуття соціальних яко­стей, необхідних для життя в суспільстві.

Фактори розвитку особистості (за допомогою чого):Складаємо схему

· спадковість,

· середо­вище.

· виховання.

Джерело і внутрішній зміст розвитку - внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збу­дження і гальмування;

в емоційній сфері — задоволення і незадоволення, радість і горе;

між спадковими даними і потребами виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного рівня розвитку);

між рівнем розвитку осо­бистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдоскона­лення особистості;

між потребами особистості та мораль­ним обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспіль­них норм, вона «стримується» моральним обов'язком лю­дини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і ду­ховних потреб особистості;

між прагненням особистості та її можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливо­стей ще не достатній, для вирішення суперечності їй по­трібно посилено працювати над собою.

У навчально-виховній діяльності педагогам слід врахо­вувати, що особистість розвивається в діяльності (природні задатки людини реалізуються тільки в процесі її життєдіяльності, всебічному її розвитку сприяє залучен­ня до різних видів діяльності), Цей розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, на виховному занятті повин­ні бути задіяні й мислення, і увага, і пам'ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера).

Під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби ма­сової інформації, вулиця, шкільний колектив справляють відчутний вплив на розвиток особистості школяра).

Нові риси особистості потребу­ють нового ставлення до неї (врахування у вихованні не тільки вікових особливостей учнів, а й того, що дитина щодня збагачується знаннями, життєвим досвідом, сьогод­ні є іншою, ніж була вчора).

2. Основні фактори формування і розвитку особистості.

З одного боку, кожна людина розвивається в певному темпі, з притаманними їй особливостями. З іншого боку, є загальні риси у розвитку психіки та організму, які притаманні всім людям певного віку. Ці загальні аспекти треба знати й враховувати в роботі щоденно.

Cутність вікової періодизації.

Увесь процес розвитку людини поділя­ють на певні вікові періоди.

Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.

Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості за­пропонував Платон (охоплює життєвий цикл розвитку лю­дини від народження до смерті). У ній розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному з вікових періодів.

Видатний чеський педагог Я.-А. Коменський розробив чітку для свого часу вікову періодизацію і систему шкіл. Він намітив чотири ступені в системі народної освіти (ди­тинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років.

Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична кла­сифікація, пов'язана з розвитком школи і дошкільних за­кладів.

У педагогіці шкільний вік поділяють на:

· молодший (6—7 — 11—12 років);

· середній, або підлітковий (12—15 років);

· старший, або юнацький (15—18 років).

Межі віко­вих періодів відносно рухомі, тому що природний потен­ціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві вікові особливості - певні анатомо-фізіологічні, психічні та со­ціальні ознаки.

Молодший шкільний вік. Важливими показниками го­товності дитини до навчання є навички до розумових зу­силь, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбу­вається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-об­разна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.

Підлітковий вік. Позначений бурхливим ростом і роз­витком організму. Нові переживання вносить у життя під­літка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, по­силюється прагнення дружити. Підлітковий період потре­бує певної диференціації в організації життя хлопців і дів­чат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально по­стає завдання вибору професії.

Юнацький вік. Це період формування світогляду, са­мосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, яко­му сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласни­ка стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагаль­нювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується нау­ковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

Всередині кожної вікової групи існують значні відмін­ності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини. їх називають індивідуальними особли­востями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Розглядаючи питання розвитку і виховання особисто­сті, не можна обійти проблему акселерації.

Акселерація (лат. ассеїегайо — прискорення) — прискорений ін­дивідуальний розвиток, за якого середньофізичні та психофізіоло­гічні константи дитини або підлітка випереджають оптимальні.

За фізичними показниками сучасні ді­ти вже на першому році життя переважають своїх одно­літків минулого століття на 5 см і 1—2 кг; підлітки — на 15—20 см і 9—10 кг, дорослі — на 8—10 см; статеве доз­рівання завершується на 2—3 роки раніше. Якщо на по­чатку XX ст. люди росли до 22—25 років, то наприкін­ці — до 18—19 (чоловіки) й до 16—17 (жінки).

Однак, за даними останніх досліджень темпи акселерації уповіль­нилися: на кілька кілограмів зменшилася маса тіла шко­лярів, спостерігалося незначне (на 6—8 місяців) уповіль­нення порівняно з попереднім періодом статевого дозріван­ня дівчат. Ріст залишився на попередньому рівні. На думку вчених, темпи акселерації уповільнилися в усьому світі незалежно від рівня життя. Вони поясню­ють це тим, що людство розвивається по спіралі. Щоправ­да, в Україні та багатьох інших країнах цей період збіг­ся з економічними негараздами, через що різко збільши­лася кількість сімей так званого соціального ризику, в яких діти хронічно недоїдають і відстають у розвитку.

Протилежний процесу акселерації — процес ретрадації— фізичне й інтелектуальне відставання дитини в розвит­ку. Його причина — алкоголізм батьків, народження дітей у більш пізньому віці, спадкова хвороба одного з батьків.

Розглянемо основні фактори формування і розвитку особистості.

Спадковість і розвиток

Спадковість — відновлення в нащадків біологічної схожості з бать­ками.

Біологічна спадковість визначає як те загальне, що ро­бить людину людиною, так і те відмінне, що робить людей різними за зовнішнім виглядом і внутрішніми якостями. Питання про спадковість надзвичайно складне. Окремі йо­го аспекти ще до кінця не досліджені, а тому в педагогіч­ній літературі нерідко висловлюються і суперечливі дум­ки щодо них.

Що успадковує людина як частина живої природи? Пере­дусім задатки типу нервової системи, на базі яких форму­ються тип темпераменту (меланхолічний, флегматичний, сангвінічний, холеричний), деякі безумовні рефлекси (орі­єнтувальний, оборонний, слиновиділення), конституцію тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри). До су­то фізичних задатків належать і група крові, резус-фактор. Нащадки можуть успадкувати від батьків також певні хвороби: хворобу крові (гемофілію), шизофренію, цукро­вий діабет, венеричні хвороби. Найнебезпечніше на фізич­не здоров'я дітей впливає зловживання їх батьків алкого­лем і приймання наркотиків.

Особливу роль у розвитку людської особистості відігра­ють власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, до ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності). Складною в педагогіці та психології є проблема дослідження задатків, що характе­ризують схильність до певної діяльності, тобто здібностей у певній галузі.

Як свідчать дані фізіології та психології, вродженими у людини є не готові здібності, а тільки потенційні мож­ливості для їх розвитку, тобто задатки. Що сильніше ви­являються спеціальні задатки, то кращих результатів мо­же домогтися людина в їх розвитку.

На особливу увагу заслуговує питання про спадковість інтелектуальних здібностей, на яких базується розвиток розумових і пізнавальних сил.

Необмеженість можливостей людського мозку покла­дено в основу концепції розвиваючого навчання, розроб­леної педагогами й психологами. Її сутність — правильно організоване навчання може і повинно стимулювати роз­виток учнів. Досвід такого навчання переконує, що залу­чення учнів до активної розумової діяльності значною мі­рою сприяє розвитку інтелектуальних задатків і здібно­стей.

Від природи діти мають неоднакові інтелектуальні здібності. Тому шкільні навчальні програми передбачають створення однакових умов для розвитку задатків і здібно­стей усіх учнів, наявних у кожного в різному їх поєднан­ні. Для врахування індивідуальних відмінностей в інте­лектуальному розвитку вчителі керуються принципом ін­дивідуального підходу до кожного вихованця, організації диференційованого навчання.

Частина учнів через спадковість може мати відхилен­ня в інтелекті. Навчають і виховують таких дітей у спе­ціальних школах для розумово відсталих. Є також діти, в яких з різних причин спостерігається затримка розумо­вого розвитку. Інтенсивна навчальна робота з ними дає по­зитивні наслідки, через певний час вони наздоганяють своїх однолітків.

Важливим для педагогічної теорії та практики є з'ясу­вання питання, чи успадковуються психічні якості особи­стості. Світова педагогіка не дає на нього однозначної від­повіді. Значна частина педагогів, психологів вважає, що психічні якості особистості, її моральний набуток переда­ватися у спадок не можуть, вони формуються у процесі її виховання, навчання і стосунків з навколишнім середови­щем.