• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

С т а т т я 100. Ветеринарна практика

1. Юридичні або фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проживають/перебувають на території України) можуть провадити ветеринарну практику на підставі ліцензії, що видається відповідно до закону.

2. Державні установи ветеринарної медицини (лікарні, дільниці, пункти, аптеки, склади, лабораторії тощо), за винятком Державного науково-дослідного контрольного інституту ветеринарних препаратів і кормових добавок, Державного науково-контрольного інституту біотехнології та штамів мікроорганізмів, Інституту з лабораторної діагностики та його філіалів в Автономній Республіці Крим, областях, а також регіональних, зональних, міжобласних державних лабораторій ветеринарної медицини, державних лабораторій ветеринарної медицини міст Києва та Севастополя, державних лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, можуть приватизовуватися в порядку, визначеному законом. При цьому приватизовані об’єкти не можуть бути перепрофільовані протягом десяти років.

3. Питання щодо підвищення кваліфікації, атестації та етики спеціалістів ветеринарної медицини, що провадять ветеринарну практику, покладаються на професійну громадську організацію, уповноважену Департаментом.

С т а т т я 3. Основні завдання держави в галузі ветеринарної медицини

Основними завданнями держави в галузі ветеринарної медицини є:

зменшення або усунення ризиків виникнення зоонозів та захворювання населення;

охорона території України від проникнення хвороб тварин з території інших держав або карантинних зон;

захист тварин та населення від збудників та хвороб тварин шляхом здійснення профілактичних, діагностичних та лікувальних заходів;

здійснення заходів унеможливлення перенесення хвороб тварин через товари, засоби догляду за тваринами і супутні об’єкти;

встановлення ефективних та дієвих засобів виявлення, локалізації, контролю і за можливості — ліквідації ендемічних хвороб тварин та ліквідації екзотичних хвороб тварин, занесених на територію України;

забезпечення надійних та ефективних заходів ліквідації спалахів хвороб тварин з метою зменшення втрат тварин, а в разі зоонозів — зменшення ризику для людей;

моніторинг кормів та води для забезпечення їх придатності для вживання та неможливості перенесення хвороб тварин;

забезпечення правильного, належного, ефективного та безпечного застосування ветеринарних препаратів;

захист навколишнього природного середовища від негативних наслідків, що пов’язані з вирощуванням та обігом тварин;

захист благополуччя тварин шляхом забезпечення гуманного ставлення до них протягом усього їхнього життя;

здійснення передзабійного клінічного огляду тварин та проведення ветеринарно-санітарної експертизи продуктів тваринного походження, у тому числі тварин, забитих на полюванні, включаючи бактеріологічні, радіологічні, паразитологічні та токсикологічні лабораторні дослідження;

здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в процесі виробництва і обігу продуктів тваринного, а на агропродовольчих ринках — і рослинного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій, кормових добавок, преміксів, кормів, штамів мікроорганізмів, репродуктивного і патологічного матеріалу та здійснення державного ветеринарно-санітарного нагляду під час обігу засобів ветеринарної медицини та засобів догляду за тваринами;

виконання загальнодержавної програми здійснення моніторингу залишкових кількостей ветеринарних препаратів та інших забруднюючих речовин у тваринах, продуктах тваринного походження і кормах;

здійснення стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю та/або розширеного ветеринарно-санітарного контролю за об’єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду;

контроль за переміщенням об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду в межах України;

сприяння впровадженню системи ідентифікації тварин;

сприяння постійному навчанню та підвищенню кваліфікації спеціалістів ветеринарної медицини;

сприяння впровадженню у практику та широкому застосуванню досягнень наукової і практичної ветеринарної медицини;

розроблення, впровадження та застосування ветеринарно-санітарних заходів.

Регламентувати будь-яку справу (заходи, порядок їх проведення, організацію, структуру, методи, функції, матеріальні засоби, управління тощо) у законодавчому порядку, тобто в такому порядку, що встановлюється уповноваженим на те органом, - означає визначити єдині обов‘язкові форми та норми, а також умови організації справи, які забезпечать його ефективність і виконання відповідних завдань.

Це в певній мірі відноситься і до ветеринарної справи, і до ветеринарного законодавства. Що ж таке ветеринарне законодавство і на яких положеннях воно базується?

Законодавство про ветеринарну медицину – це Конституція України, Закон “Про ветеринарну медицину”, постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів і інші урядові акти, що регламентують організаційні питання ветеринарної медицини, а також видані органами управління ветеринарною службою положення, інструкції, правила, настанови, вказівки та інші нормативні документи з загальних і спеціальних питань ветеринарної медицини.

Ретельно дотримуватися встановлених ветеринарних норм перш за все потрібно для того, щоб краще зберегти поголів‘я тварин та птиці, не допустити неправильного їх утримання, годівлі та виробничого використання, попередити безконтрольні перевезення тварин, реалізацію недоброякісних продуктів та інші подібні порушення.

Разом з тим потрібні чіткі певні правила та обов‘язкові заходи на випадок появи заразних хвороб, з тим, щоб швидко розпізнати їх, не дати їм розповсюдитися і ліквідувати в найкоротші терміни та з найменшими витратами в первинному вогнищі хвороби.

Для того, щоб спеціалісти ветеринарної медицини могли ефективно виконувати свої функції, необхідно регламентувати взаємовідносини їх з власниками тварин, надати цим працівникам при виконанні службових обов‘язків певних прав та встановити ступінь відповідальності посадових та приватних осіб за порушення ветеринарних норм і правил. Всі ці питання вирішені різними законодавчими актами, постановами уряду та законами Верховної Ради.

Потрібно мати на увазі, що не кожне питання у ветеринарній справі потребує регламентації. Наприклад, методи лікування при незаразних хворобах, правила хірургічної та акушерської роботи, способи кастрації тварин тощо звичайно не викладаються у формі інструкцій чи настанов.

Регламентація потрібна лише у випадках :

· Коли вимагається ретельне проведення певного комплексу заходів, невиконання якого ставить під загрозу ветеринарне благополуччя тваринництва;

· Коли недотримання встановлених правил може стати причиною захворювань людей чи тварин;

· Коли справа стосується постановки діагнозу на заразну хворобу чи підтвердження благополуччя гурта;

· Коли необхідно встановити відповідальність керівників господарств, підприємств, окремих громадян за виконання ветеринарних вимог, а також визначити правила і обов‘язки спеціалістів ветеринарної медицини чи установ

Предметом законодавства з питань ветеринарної медицини є :

· Ветеринарні заходи, обов‘язкові для виконання в господарствах, підприємствах, зайнятих розведенням і вирощуванням тварин;

· Обов‘язкові зоогігієнічні та ветеринарно-санітарні правила утримання, годівлі і виробничого використання тварин;

· Порядок та умови карантинування тварин; охорони господарств, населених пунктів, територій, водойм від занесення збудників заразних хвороб;

· Ветеринарні вимоги при реалізації тварин, продуктів та сировини тваринного походження;

· Правила ветеринарно-санітарної експертизи;

· Способи та умови застосування біологічних, хіміотерапевтичних та дезінфікуючих препаратів, їх дозування;

· Методики проведення діагностичних досліджень, спрямованих на виявлення заразних хвороб тварин та інших спеціальних заходів;

· Порядок та критерії оцінки результатів діагностичних досліджень;

· Норми витрат праці спеціалістів ветеринарної медицини на виконання ветеринарних робіт;

· Система державного контролю та нагляду, порядок його організації, гарантії прав посадових осіб, які здійснюють державний ветеринарно-санітарний контроль і нагляд;

· Право на ветеринарну діяльність спеціалістів з вищою та середньою ветеринарною освітою;

· Система та порядок фінансування ветеринарної діяльності;

· Організаційна структура служби ветеринарної медицини;

· Правові питання ветеринарної справи.

В основу законодавчої регламентації ветеринарної справи покладені досягнення науки та практики в галузі ветеринарної медицини. При цьому враховані матеріально-технічні можливості і організаційно-господарські умови. Ветеринарне законодавство є результатом творчої праці великого колективу спеціалістів ветеринарної медицини. Проекти інструкцій, настанов та правил найчастіше розробляють науково-дослідні установи ветеринарної медицини, потім їх обгрунтовують у керівних ветеринарних органах.

Багато інструкцій та правил з ветеринарно-санітарної справи попередньо погоджують з зацікавленими відомствами. Це роблять з метою повного обліку особливостей тієї галузі, на яку розповсюджується дія даної інструкції. Положення та вказівки часто попередньо обговорюються широкими колами працівників ветеринарної медицини, а потім затверджуються з врахуванням критичних зауважень і даних передового досвіду.

Закон України “Про ветеринарну медицину”, прийнятий Верховною Радою України регулює діяльність органів та спеціалістів ветеринарної медицини.

Це державний закон, що визначає завдання служби ветеринарної медицини, права та обов‘язки спеціалістів ветеринарної медицини державної мережі, колективних, сільськогосподарських, промислових підприємств, керівників господарств і індивідуальних власників з питань збереження поголів‘я, попередження та ліквідації заразних хвороб тварин, по охороні населення від захворювань, що передається людині.

Порушення вимог Закону “Про ветеринарну медицину” розглядається як порушення будь-якого закону України з певною відповідальністю винних.

У цьому нормативному акті викладені основи організації ветеринарної справи, що відповідають завданням розвитку тваринництва, чітко говориться про систему державної ветеринарної медицини, компетенції органів її управління, державний ветеринарний контроль та нагляд, карантин тварин, міжнародне співробітництво тощо.

Законом України “Про ветеринарну медицину” покладено керівництво службою ветеринарної медицини в країні на Міністерство аграрної політики України, яке на виконання закону, постанов та розпоряджень уряду видає інструкції, положення, настанови та інші документи, обов‘язкові для виконання усіма міністерствами, відомствами й іншими організаціями та громадянами.

У Законі “Про ветеринарну медицину” накреслені організаційні принципи служби ветеринарної медицини в Україні , в ньому передбачені єдині загальнодержавні норми та правила з ветеринарної медицини.

Основу Закону складають загальні правила охорони тварин від хвороб, а також найважливіші положення з організації ветеринарних заходів.

Спеціалісти ветеринарної медицини, де б вони не працювали, завжди керуються положенням закону. Практичні працівники ветеринарної медицини на місцях, проводячи ветеринарні заходи, пред‘являють керівникам господарства чи місцевим органам влади вимоги, що грунтуються також на положеннях закону.

Все це свідчить про величезне значення закону для практичної діяльності ветеринарних органів та спеціалістів. Там, де виконуються вимоги закону, неодмінно досягаються позитивні результати з профілактики і ліквідації захворювань худоби та птиці.

Закон України “Про ветеринарну медицину”

Зміст

Переглядів: 714