Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Агрофітоценоз

У 1901 р. датський географ Вармінг запропонував об'єднати всі рослинні угрупування в 4 типи : гідро-, мезо-, ксеро-, галофіти. Отже, в основі класифікації – екологічні ознаки.

Дільс більш конкретизував 4 типи : водяна рослинність, рослинність із надмірним водним балансом, з середнім водним балансом, з низьким водним балансом. Перший тип об'єднує рослинність як прісних, так і солоних водойм – океанів, морів, річок і т.д. Другий тип – мангрові і дощові ліси, луки, болота; Третій – тропічний вічнозелений ліс і хвойні ліси; четвертий – сухі ксерофільні ліси, колючі чагарники, степи, гірські ксерофіти.

Брокман-Єрош поклав у основу класифікації еколого-морфологічні ознаки. Теж 4 типи: Lignoza–деревно-чагарниковий; Herboza–трав'янистий; Dezerta–пустинний; Errantia–угруповання нижчих рослин, не прикріплених до субстрату.

Ці класифікації цілком побудовані на особливостях біотопів, в яких мешкають біоценози. Діагностичні ознаки самої рослинності, такі як певний флористичний склад, ступінь флористичної насиченості, набір домінантів та едифікаторів; переважаючі життєві форми, специфіка сукцесій та ін. формують свою специфіку класифікації.

Частіше всього при класифікації рослинності враховують 2-3 ознаки

На їх основі і виділяють основні таксономічні одиниці сучасної класифікації.

Основна одиниця у фітоценології–асоціація. Насиченість змістом цього терміна відбувалася протягом достатнього часу, починаючи із Гумбольта (1801р.). На Брюсельському ботанічному конгресі у 1910 р.було прийнято вважати асоціацією рослинне угруповання певного флористичного складу з особливими умовами існування, особливою фізіономією.

Найбільш чітко формулює Сухачов (1931 р.): “рослинна асоціація”, або типи фітоценозу, об’єднує фітоценози, що характеризуються однаковим складом синузій і має однаковий характер взаємовідносин як між рослинами, так і між ними і середовищем”.

Подібні, але більш деталізовані визначення давали Шенніков (1964 р.) та деякі зарубіжні вчені.

З цих всіх визначень витікає, що асоціація об’єднує фітоценози, однакові за видовим складом, будовою синузій і фітосередовищем.

Площа окремих ділянок асоціації неоднакова. В одних випадках вона може бути 1-2 м², в інших–займати значну площу.

Малі за розміром ділянки рослинних асоціацій трапляються на заплавних луках, солончаках, більші ділянки асоціацій степів, лісу. Розмір залежить від ґрунтових умов, біотичних факторів.

Видова насиченість рослинних асоціацій перебуває у прямій залежності від екологічних умов: у пустелях, у тундрі до складу асоціації входить 7-8 видів, асоціацій степів і дібров–60-80 видів.

Рослинна асоціація–категорія історична. Для її формування потрібен час.

Не всі види рослин, які становлять основу асоціації можна побачити в рівному ступені на всіх її ділянках (фітоценозах). Деякі будуть тільки на 10%, інші–на 30-40% або на всіх. Види, які ростуть на 91-100% ділянок асоціації, наз. константними.

Найменша за розмірами площа фітоценозу, на якій виявляється увесь комплекс ознак певної асоціації, наз. площею виявлення асоціації.

Які ж ознаки входять у цей комплекс? Ними є: видовий склад, кількісні співвідношення між видами, умови середовища.

Для різних асоціацій площа виявлення неоднакова: менша–для трав’янистих, більша–для лісових. Безмежні простори Північного Льодовитого океану мають однотипний планктон, що теж є фітоценозом.

Маючи відомості про розміри площі виявлення асоціацій, легше визначати площі пробних ділянок, які під час опису фітоценозу, повинні бути не менші за площю виявлення асоціації.

Сукупність двох чи кількох незначних за розміром фітоценозів, що належать до різних асоціацій, наз. комплексом асоціацій. Комплексні асоціації трапляються в пустелях, на солончаках, у тундрі.

Наприклад, в пустелях на гривах дюн, формуються одні асоціації, на їх схилах–інші, на міждюнних знижених–ще інші. Отак формується комплекс із 3-х асоціацій. Відповідно вони бувають 3-, 4-, 5- і т.д. членними.

Не завжди ідентичні умови сприяють утворенню однакових рослинних асоціацій. Буває іноді так, що в однакових умовах формуються асоціації з різними флористичними ознаками. Такі асоціації наз. заміщаючими.

На заплавних угіддях, засолених грунтах часто доводиться спостерігати послідовне наростання впливу якогось фактора середовища (вологість і т.д.) на невеликих відстанях, що залежить від зміни рельєфу. Внаслідок такої послідовної зміни асоціацій утворюються екологічні ряди асоціацій, наприклад, на заплавних луках від збільшення вологості: типчаково-лядвенцеві, лядвенцево–мітличні, мітлично–тонконогові, тонконого–китникові.

На відміну від екологічних рядів, еколого-фітоценотичні ряди складаються з близьких між собою, але не однакових асоціацій. Вони не завжди межують між собою, наприклад, у соснових лісах Європи поширений такий еколого-фітоценотичний ряд: бір лишайниковий, бір зеленомоховий, бір брусничник, бір - чорничник, в основі яких – сосна звичайна. Змінюються екологічні умови–замість одних компонентів з’являються інші.

Група асоціацій–це вища систематична одиниця рослинності, що об’єднує подібні асоціації, напр., група асоціацій лісів із сосни звичайної, сосни сибірської, ялини звичайної.

Формація–це вища таксономічна одиниця, що об’єднує споріднені між собою групи асоціацій, напр., ліси соснові, ялинові, смерекові і т.д.

Клас формацій–таксономічна одиниця, яка об’єднує формації, що мають спільні якісь ознаки: “соснові ліси”, “ялинові ліси”, “модринові ліси” об’єднують у клас формацій–хвойні ліси.

Тип рослинності–це найвища таксономічна одиниця, що об’єднує в одну групу всі ліси (хвойні і листяні) і чагарники (хвойні і листяні).

Найдавніший спосіб складання назв асоціацій до кореня слова родової назви (лат.) першої домінантної рослини додають закінчення –etum, і утворюється перше слово назви асоціації, друге слово утворюється із видової назви тієї ж домінантної рослини.

Наприклад, асоціація із домінантного Pinus

silvestris: Pinetumsilvestris.

Ще один зручний спосіб: беруть дві домінантні рослини, так само як і в перший спосіб, але друге слово утворюється із родової назви другої рослини, додаючи до закінчення –osum.

Іноді повні назви найголовніших домінантних рослин асоціації з’єднують знаком “+”. Асоціація компоненти дібрового лісу Avercusrobus (дуб звичайний)–Corylusavelana (ліщина звичайна)–Convalariamajalis (конвалія звичайна).

Назви формацій утворюються із назв рослин, які утворюють всі групи асоціацій, напр., групи асоціацій із сосни, називають Pineta, групи асоціацій із ялини–Piceeta,

Зустрічаються й такі назви, як тип лісу, тип сінокосу.

Під типом лісу слід розуміти певну територію його, що має однаковий видовий склад, умови рельєфу і грунту, а також характеризується однаковими виробничими показниками.

Це кільтурні рослинні угруповання. основною ознакою культурної рослинності, як зазначає Шенніков, слід визнавати тільки організований і спрямований на неї вплив людини. Агрофітоценози виникають внаслідок окультурення природної рослинності або висівання чи насаджування потрібних для господарства рослин на підготовлених грунтах. Їх поділяють на групи в залежності від ступеня впливу людини.

1. Незаймані фітоценози–фітоценози, які в тій чи іншій мірі під несвідомим впливом людини,напр., первинні ліси, цілинні степи.

2. Природні фітоценози–фітоценози, які в тій чи іншій мірі перебували під несвідомим впливом людини, напр.,на пустирях і сіножатях

3. Окультурені фітоценози–змінені відповідно до потреб людини. В окультурених фітоценозах змінюється не тільки структура, а й видовий склад. Напр., сіножаті, де проведені боронування, внесення добрив.

4. Напівкультурні–це фітоценози, створені людиною замість знищених нею природних. Ситематичного догляду за ними немає. У цих фітоценозах змінено видовий склад, структуру, але майже незмінними лишаються умови середовища, напр., штучні насадження лісу, сіяні луки.

5. Культурні фітоценози–це рослинні угруповання, створені людиною. Їх ріст і розвиток людина спрямовує повсякденно. Посіви хлібних злаків, технічних культур.

Тема 5:"Екологічні аспекти геоботаніки"

Мета:розглянути із слухачами фітоценози Із екологічної точки зару, зокрема, питання взаємовідносин рослинних угрупувань Із зовнішнім середовищем і взаємовідносин між окремими видами у фітоценозі. Взаємний вплив фітоценозів на природне середовище.

Професійна спрямованість:дана тема допоможе ознайомитись з особливостями становлення даної науки, а також розвиток всебічного мислення

План

1Поняття геобіосфери. Великий та малий коло обіг речовин з точки зору геоботаніки.

2 Первинна продукція. Значення рослин в екологічних пірамідах.

3 Відносини між рослинами в фітоценозі.

1. Біосфера – сфера життя. Це життєвий простір для рослинних і тваринних організмів. На суходолі це самий нижній шар атмосфери, в який проникають рослини, пронизаний корінням, верхній шар літосфери (педосфера). Разом – це геобіосфера – об’єкт геоботаніки, тоді як гідро біосфера – об’єкт гідробіології.

В кожній екосистемі відбувається постійний коло обіг речовин, але мова йде не про замкнену, а про відкриту систему, тому що йде потік енергії ззовні(сонячна) і притік із опадами, при газообміні і т. д. З іншої сторони екосистема віддає енергію у вигляді випромінювання, губить речовину при газообміні і т. д.

Продуценти.

Сукупність органічної речовини, що утворюється всіма видами рослин даного угрупування, називається первинною продукцією.

Розрізняють великий та малий кругообіги. При малому більша частина первинної продукції потрапляє в грунт у вигляді підстилки і там частково мінералізуються деструкторами або перетворюються в гумус.

Основне значення має малий коло обіг. Наскільки незначна маса зоомаси в порівнянні з фітомасою показує приклад для змішаного лісу, де фітомаса у 1000 разів більше.

Первинна продукція = нетто – асиміляція – дихання рослин.

Знаходять первинну продукцію визначаючи річний приріст надземних та підземних пагонів і річний опад. Воно виражається кількістю утвореної за рік сухої речовини на 1 га або хімічною енергією, що запасена у вигляді ккал/га. Інших випадках треба знати теплоту згоряння сухої речовини. В середньому 4,5 ккал/г.

У природніх довго живучих ценозах вся первинна продукція знову мінералізується, тому фітомаса залишається незмінною. Але це вірно, як середній результат для великих площ. Якщо взяти різні ділянки лісу, то на площах, що заселена молодою паростю буде великий приріст фітомаси, а на ділянках з переспілими деревами або із розвитком шкідників, навпаки, зменшеним.

Приріст фітомаси – показник того, що фітоценоз у розвитку, поки не досягнута кінцева стадія – стабільний ценоз.

Паразити і напівпаразити

Паразитичні рослини відіграють велику роль в житті організмів, послаблюючи одні рослини, викликаючи загибель інших і тим самим покращуючи життя третім.

Паразити поділяються на дві великі групи: факультативні та облігатні. Перші здатні вести, як паразитичний , так і сапрофітний спосіб життя. Наприклад, гриб-трутовик(Poliporusrig) і інші – чисті паразити.

Облігатні паразити не одразу гублять свого хазяїна, а поступово виснажують його. Факультативні швидко вбивають хазяїна і живляться його мертвими тканинами.

Цікаво, що для проходження повного життєвого циклу деякі паразити частину життя проводять на одній рослині, а частину – на іншій, причому ці рослини можуть бути мешканцями різних фітоценозів.

Так, іржа овіяна(Pucciniafestucae) одна стадія пов’язана із жимолостю, що мешкає в лісовому фітоценозі, а другі – з лісовими злаками – вівсяницею червоною.

До числа паразитів входять багато грибів, слизовики, водорості, лишайники, ряд представників квіткових рослин(заразихові, повілікові, рафлезієві).Відома соняшникова заразиха...

Напівпаразити, або гемі паразити містять хлорофіл, а отже, здатні до фотосинтезу. Від хазяїна вони отримують мінеральне живлення. Вони присмоктуються своїм корінням до коріння квіткових рослин маючи свою дуже слабку кореневу систему. Це багато видів норичниковихочанка. Іншу групу складають омела, ремне цвіті, філодендрон. Ці види, оселяючись на гілках дерев, вводять в тіло хазяїна гаусторії-присоски і отримують мінеральне живлення.

Паразити і напівпаразити сильно впливають на життя організмів, якщо розвиваючись дуже активно, масово пригнічують ріст рослин-хазяїв. Так повіліка сильно уражує кропиву дводомну, повіліка – іву(Salix).

Конкуренція. Загальні зауваження.

Боротьба за існування відмічається між особинами одного виду(внутрішовидова), між особинами різних видів(міжвидова) із несприятливими умовами існування.

Особливо яскравими результатами є наслідки міжвидової боротьби на межі двох особин одного виду: при поступовій зміні умов: вологості ґрунту, сольового режиму і т. д. , один вид витісняється іншим, який краще пристосовується до цих умов. Одна рослина виявляється більш сильною за одних умов середовища, а друга – за інших. Це і є причиною перемог того чи іншого виду у міжвидовій боротьбі.

Існування внутрішньовидової конкуренції підтверджується багатьма фактами, отриманих при вивченні норми і способів висіву.

Критерієм впливу одних особин на інші може бути відсоток виживання, могутність особин, заг. маса пагонів(врожай).

Так, встановлено, що при збільшенні норм висіву, число особин , що прижилися знижується. Але все ж таки існує для кожного виду і при певних умовах вирощування якась оптимальна густота розміщення особин, при якій відмирання відбувається в найменших розмірах. Справа в тому, що при невеликій кількості числа особин на квадрат площі навіть незначна кількість відмерлих може скласти значний відсоток. При середніх нормах висіву він може бути більш низьким, а із збільшенням норми поступово зростає , через більш інтенсивний вплив рослин одне на одного.

Підвищення відмирання рослин і зниження їх потужності із збільшенням їх кількості на одиницю площі – важлива пристосувальна реакція видів, о забезпечує можливість сумісного росту. Досягнувши певної кількості особин, вид може більш повно використати ресурси(вода, світло, мінеральне живлення), про що судять його максимальним врожаєм.

До дуже цікавого і значного висновку дійшов Сукачов на основі результатів дослідів у природі: „при сумісному мешканні двох видів іноді один вид краще себе почуває у змішаному посіві і, навпаки, рідше буває , що обидва види розвиваються краще при змішаному посіві.

Рослини по-різному реагують на погіршення умов росту при таких самих умовах(змішані та чисті посіви). В одних умовах одні більш конкурентноздатні, в інших – інші.

Наприклад, на багатих ґрунтах райграс багаторічний має перевагу перед духмяним колоском. В досліді з сумісним посівом ячменя та гречки без внесення фосфатних добрив, врожай ячменю склав у відсотках від врожаю гречки 60 (по зерну), по соломі – 31, а при внесенні фосфатних добрив – 206 і 196 відповідно.

Таким чином, без внесення добрив гречка була більш конкурентноздатною, а при внесенні - ячмінь.

В багатьох дослідах, в т. ч. у природних ценозах встановлено важливе значення кореневої конкуренції. В залежності від природних умов переважає або конкурує за воду, або за ресурси мін. живлення.

Алелопатія.

Взаємовідносини між рослинами, в яких вирішальну роль відіграють діючі продукти обміну речовин, називають алелопатію(Маліш, 1937). До цих відносин належить вплив через виділення речовин.

Виділення можуть бути корисними або шкідливими для рослин інших видів.

Зокрема, антибіотичні речовини, що запобігають розвитку плісняви, деяких бактерій виділяють плісняві гриби, бактерії, актиноміцети. Це може бути захистом від паразитів.

Речовини, що є виділеннями живих рослин, а також в процесі розкладу мертвих решток, називаються колінами. Серед них є газоподібні, рідні та тверді.

Література:

1. Работнов Т.А. Фитопенояогия.- 2-е изд. Моск. ун-та, 1983.- с.278.

2. Воронов А.Г. Геоботаніка.- М.: Изд-во Вища школа. 1975.- с.308-

343.

Тема 6 :"Структура рослинного угрупування."

Мета: дати поняття слухачам поняття фітоценозу та його місця у біогеоценозі. Розглянути будову та структуру фітоценозу. З'ясувати поняття екотипу.

Читайте також:

Особливості ярусності агрофітоценозів

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Комплексність	\|	Класифікація населення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.