• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Умови і порядок проведення заочного розгляду справи

Заочний розгляд у цивільних справах широко застосовується у різних правових системах світу у зв’язку з необхідністю забезпечувати ефективність та своєчасність цивільного судочинства. У Цивільному процесуальному кодексі України 2004 р. (далі - ЦПК) відновлено інститут заочного розгляду справ у цивільному судочинстві (гл. 8 розд. III).

Заочний розгляд відповідно до ЦПК є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з ухваленням заочного рішення.

Інститут заочного розгляду спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинство більш ефективно.

Особливості заочного розгляду справ полягають, передусім, у тому, що у дослідженні обставин справи бере участь лише позивач. Таким чином, при розгляді справи фактично відсутня змагальність сторін.

Цей інститут спрямований також на розвиток ч. 3 ст. 27 ЦПК про те, що особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Винесення заочного рішення є додатковою гарантією позивачеві від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу, дотримання судами строків розгляду справи. Проте в окремих випадках заочний розгляд справ не спрощує, а ускладнює процес та дає відповідачу можливість його затягнути, оскільки він має право на скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, після чого справа розглядається в загальному порядку.

Як було зазначено в Узагальненні цивільної палати Апеляційного суду м.Києва судової практики ухвалення та перегляду судами м.Києва заочних рішень у цивільних справах за 2006 р.[51] заочний розгляд справи є новою процедурою, яка спрямована на розумне спрощення, ефективність і диференціацію процесу.

Заочне рішення може ухвалюватися лише у справах позовного провадження, адже норми гл. 8 ЦПК, які регулюють порядок заочного розгляду справи, розміщені в межах розд. III ЦПК „Позовне провадження” і встановлюють особливості розгляду справ у порядку позовного провадження, а не окремого, наказного чи іншого провадження. Проте на практиці зустрічаються випадки порушення судами цієї вимоги.

Наприклад, Нахімовський районний суд м. Севастополя ухвалив 16 січня 2006 р. заочне рішення у справі окремого провадження за заявою Ч. про встановлення факту приналежності до сім'ї депортованих осіб.

Отже, як зауважується Верховним Судом України у Листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах» суди повинні дотримуватись таких умов проведення заочного розгляду справ:

1) неявка відповідача в судове засідання (ч.1 ст.224 ЦПК – одна неявка, ч.4 с.169 ЦПК України – повторна неявка);

2) належне повідомлення відповідача про час і місце судового засідання;

3) відсутність поважних причин неявки відповідача;

4) відсутність клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності;

5) відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи.

Лише за наявності всіх п’яти умов суд може провести заочний розгляд справи.

На перший погляд, така умова як неявка відповідача у судове засідання може здаватися такою, що не потребує коментарю й аналізу, але досвід судової практики показує зворотне, оскільки бувають випадки, коли:

1) відповідач дійсно не з’явився у судове засідання;

2) з’явився, але був із залу судового засідання видалений в порядку застосування заходів процесуальної відповідальності;

3) самостійно залишив зал судового засідання;

4) не з’явився, але завчасно подав заяву про розгляд справи за його відсутності;

5) з’явився, але з якихось причин відмовився давати пояснення (наприклад, через те, що суд відхилив клопотання про відкладення розгляду справи тощо), тобто мовчав.

Таким чином, у судів постає питання, чи всі наведені випадки слід вважати як неявку відповідача, що дає право на заочне провадження справи і ухвалення заочного рішення (при згоді позивача) (Лист Апеляційного суду м.Києва від 01.01.2007 "Узагальнення судової практики ухвалення та перегляду судами м. Києва заочних рішень у цивільних справах за 2006 рік").

Найбільш поширеною підставою скасування заочного рішення є розгляд місцевим судом справи за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 224 ЦПК суд до постановлення ухвали про заочний розгляд справи обов’язково повинен перевірити факт повідомлення відповідача належним чином про час і місце судового засідання. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи повинно проводитися відповідно до вимог ст.ст. 74 - 76 ЦПК. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує.

Так, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 лютого 2007 р. скасовано заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2005 р. за позовом закритого акціонерного товариства "Телерадіокомпанія Люкс" (м. Львів) до товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія Клас", ЗАТ "Телерадіокомпанія Люкс" (м. Київ), К., С., треті особи - Ш., Л. О., Л. Б., В., А. про визнання незаконним рішення установчих зборів господарського товариства та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2006 р. і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення скасовано на підставі п. 3 ст. 338 ЦПК у зв’язку з відсутністю у справі відомостей про вручення судових повісток відповідачам та третім особам.

Численними є випадки порушення судами вимог ч. 4 ст. 74 ЦПК про те, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Глава 7 ЦПК, яка регулює порядок направлення та вручення повісток, значно змінила той порядок, що існував в раніше діючому ЦПК. Надане право повідомляти учасників процесу телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом публікування оголошення у визначеному друкованому органі. Вважається, що судова повістка, яка вручена представникові сторони у справі, є врученням такої повістки самій стороні.

Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро та органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. При цьому друкований орган, в якому розміщуються відповідні оголошення, визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини 9, 10 ст. 74 ЦПК).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 52 затверджено Порядок визначення друкованого засобу масової інформації, в якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме. Відповідно до зазначеного Порядку, оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків. Цією ж постановою визначено друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому розміщуються зазначені оголошення, газету "Урядовий кур’єр" (п. 1 постанови).

Деякі суди не дотримуються цих вимог. Так, під час заочного розгляду справи за позовом Н. до Б., третя особа - комунальне підприємство служба електрозв’язку Київського району м. Донецька - про стягнення матеріальної та моральної шкоди 15 березня 2006 р. Київський районний суд м. Донецька встановив, що відповідач є належним чином повідомлений на підставі публікації оголошення про виклик до суду в регіональній газеті за відсутності відповідного оголошення в газеті "Урядовий кур’єр".

У разі, якщо суд встановить, що відомості про належне повідомлення відповідача відсутні, він повинен відкласти провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК.

Неявкою відповідачає його фактична відсутність у залі судового засідання при розгляді справи по суті. При цьому неявкою відповідача є його особиста відсутність, а також відсутність його представника.

У випадку явки в судове засідання представника відповідача з належно оформленими повноваженнями суд не вправі ухвалювати заочне рішення. Це випливає зі змісту ст. 38 ЦПК про те, що сторони можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника, і ст. 44 ЦПК щодо можливості вчинення представником усіх процесуальних дій від імені особи, яку він представляє, а також того, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.

Щодо явки відповідача у судове засідання і мовчазливого наглядання за ходом судового засідання також неоднозначна практика.

Деякі судді мовчання відповідача і відмову давати пояснення розцінюють як визнання позову і відмову від змагального процесу та ухвалюють звичайне рішення. Але є й інша думка, що примушування відповідача давати пояснення проти його волі є насиллям над ним, оскільки явка до суду - це його право, а не обов’язок, а значить відмова від участі в змаганні означає його неявку, при якій можливе ухвалення заочного рішення (Лист Апеляційного суду м.Києва від 01.01.2007 р. "Узагальнення судової практики ухвалення та перегляду судами м. Києва заочних рішень у цивільних справах за 2006 рік"). Останній підхід суперечить змісту ч.1 ст.224 ЦПК, що передбачає саме неявку відповідача, а не відмову його давати пояснення тощо.

По-різному тлумачать суди поняття "неявка в судове засідання відповідача" з точки зору стадій судового розгляду. Одні суди вважають, що заочне рішення можна ухвалити тільки тоді, коли відповідач не з’являється до суду зі стадії підготовки справи до слухання і до ухвалення судового рішення.

Так, ухвалюючи заочне рішення від 15 лютого 2006 р. Компаніївський районний суд Кіровоградської області у справі Н. до Ч. про захист честі і гідності дійшов висновку, що відповідач, достовірно знаючи про розгляд справи в суді, з невідомих для суду причин не з’являється до суду, не надає свої докази та заперечення на позов, а тому правильно виніс заочне рішення за наявними в матеріалах справи доказами.

А, наприклад, у справі за позовом В. до К. про відшкодування шкоди Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 22 травня 2006 р. ухвалено заочне рішення на тій підставі, що відповідач не з’явився до суду після перерви, хоча до цього він брав участь у справі, давав у ній пояснення.

Деякі судді вважають, що заочне рішення може бути ухвалене, коли відповідач не з’явився в судове засідання після оголошеної перерви в судовому засіданні, а також його неявки в стадії проведення судових дебатів.

Зокрема, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалив заочне рішення від 20 березня 2006 р. у справі за позовом Т. до холдингової компанії "Олександріявугілля" про відшкодування шкоди тільки з тих підстав, що представник відповідача не з’явився в судове засідання в день розгляду справи, коли проводились судові дебати.

Верховний Суд України у листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах» визначає, що неявка відповідача в судове засідання після оголошеної перерви, зупинення провадження у справі та поновлення її слухання не дає підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідач брав участь у попередніх засіданнях, йому роз’яснювали його права та обов’язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог.

Як зауважується у п.30 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції” від 12.06.2009 №2, є можливим прийняття заочного рішення й у тому випадку, коли відповідач (відповідачі) залишив залу судового засідання до його закінчення.

ЦПК також встановлює вимогу, що у разі участі в справі кількох відповідачів заочний розгляд можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів (ч. 2 ст. 224). Проте не завжди суди дотримуються цієї умови та ухвалюють заочні рішення і в разі, коли в судове засідання не з’явився один з кількох відповідачів.

Так, Подільським районним судом м. Києва було ухвалене заочне рішення у справі за позовом М.М.М., М.Т.М. до ТОВ "Стройторг" Н.Т.Ю. в інтересах неповнолітнього Н.І.Д. про розподіл спадкового майна. Справа була розглянута за участю представників позивачів та представника відповідачки Н.Т.Ю. При цьому не з’явився лише представник відповідача ТОВ "Стройторг", проте суд вважав можливим ухвалити заочне рішення. В подальшому вказане рішення було скасоване апеляційним судом м. Києва і по справі за участю всіх сторін затверджена мирова угода.

У судовій практиці зустрічаються також випадки ухвалення заочного рішення за присутності у судовому засіданні відповідача і відсутності позивача.

Так, у справі за позовом П. О. С. до П. О. О. про стягнення аліментів на неповнолітню дитину Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області 20 жовтня 2006 р. ухвалив заочне рішення за присутності у судовому засіданні відповідача і відсутності позивача.

На підставі ст. 224 ЦПК суд повинен перевірити не лише факт належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання, але й поважність причин неявки відповідача в судове засідання, якщо вони відповідачем були повідомлені. За відсутності відповідача з причин, які судом визнано поважними, заочний порядок розгляду справи виключається.

Так, ухвалою Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 7 вересня 2006 р. скасовано заочне рішення у справі за позовом П. Н. до П. О. про стягнення аліментів на утримання непов-нолітньої дитини. З матеріалів справи вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з’явився і про причини неявки суд не повідомив. При зверненні із заявою про перегляд заочного рішення відповідач надав докази поважності причин неявки до суду, і з цих підстав заочне рішення було скасоване, справа призначена до розгляду в загальному порядку.

У разі надходження від відповідача заяви про розгляд справи у його відсутності суд також не вправі ухвалювати заочне рішення. Ця умова не передбачена в ст. 224 ЦПК, однак випливає зі змісту ст. 169, відповідно до якої неявка відповідача в судове засідання, якщо від нього надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, не є перешкодою для розгляду справи в загальному порядку. Тому підстав для заочного розгляду справи немає. Причини неявки відповідача в цьому випадку судом не з’ясовуються. Суд за таких обставин розглядає справу у загальному порядку або відкладає розгляд справи на підставі п. 2 ч. 2 ст. 169 ЦПК.

Зазначена ситуація, як зауважується у Листі Апеляційного суду м.Києва від 01.01.2007 р. "Узагальнення судової практики ухвалення та перегляду судами м. Києва заочних рішень у цивільних справах за 2006 рік" є правовою фікцією в процесі, тобто випадок, коли закон пов’язує настання певних правових наслідків із завідомо неіснуючим фактом. У зв’язку з цим, незважаючи на те, що відповідач особисто не бере участі у судовому засіданні, але подав заяву про розгляд справи за його відсутності, суд приймає її за особисту явку і розглядає справи у звичайному порядку.

Спірною є точка зору про те, що коли відповідач у своїй заяві просить відкласти судове засідання, посилаючись на надумані обставини, які суд не визнає поважними, суд також повинен ухвалити звичайне рішення, а не заочне, хоча ст. 124 ЦПК вказує "або якщо зазначені в заяві причини визнані неповажними" (Лист Апеляційного суду від 01.01.2007 р. "Узагальнення судової практики ухвалення та перегляду судами м. Києва заочних рішень у цивільних справах за 2006 рік"). За наявності підстав, визначених у ч.1 ст. 224 ЦПК суд може ухвалити заочне рішення.

Проте деякі суди помилково проводили розгляд справ у цьому випадку в порядку заочного провадження.

Зокрема, Артемівський міськрайонний суд Донецької області 28 грудня 2005 р. ухвалив заочне рішення у справі за позовом Л. М. до Л. І., Л. В., У. Е., П. Т., третя особа - Центр нерухомості "Будінвест" - про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним за відсутності відповідача, але надходження від нього клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Відповідно до ст. 224 ЦПК не допускається проведення заочного розгляду справи за наявності заперечень позивача проти такого вирішення спору. У судовій практиці численними є випадки, коли суди не з’ясовують думку позивача щодо заочного розгляду справи, не роз’яснюють позивачу порядок та наслідки розгляду справи в порядку заочного провадження.

Зустрічаються також випадки, коли суди помилково ухвалювали заочне рішення у справі за відсутності позивача.

Так, Устинівський районний суд Кіровоградської області у справі приватного підприємства "Безнаві" до товариства з обмеженою відповідальністю "Ворошилівське" та відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна 26 квітня 2006 р. постановив ухвалу про розгляд справи за правилами ст. 224 ЦПК за відсутності позивача та його представника.

Оскільки ЦПК не встановлює способів висловлення згоди позивача на заочний розгляд справи, то вона може бути й усною, проте обов’язково повинна фіксуватися у протоколі судового засідання.

Якщо позивач не погоджується на заочний розгляд справи, то суд відкладає розгляд справи та направляє відповідачу, який не з’явився, повідомлення про час і місце нового судового розгляду.

Наприклад, 06.10.2006 року Подільським районним судом м. Києва було постановлене заочне рішення у справі за позовом З.А.С., З.С.С. (в своїх інтересах та в інтересах двох дітей) до З.Т.С. про поділ майна і стягнення грошової компенсації та за зустрічним позовом З.Т.С. до З.А.С., З.С.С. про поділ майна у вигляді стягнення грошової компенсації.

З тексту рішення вбачається, що суд, заслухавши думку З.С.С. та її представника, які вважали за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з’явились та просять постановити заочне рішення, а також думку М.Р.І. (представника З.А.С. - позивачки за основним позовом), який вважає за неможливе розглядати справу без участі З.А.С, суд ухвалив постановити заочне рішення.

Як зауважується Верховним Судом України у Листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах», суд повинен роз’яснити позивачеві його право на розгляд справи в порядку заочного провадження. Водночас позивачеві необхідно роз’яснити його право на розгляд справи у звичайному порядку.

Суд також повинен роз’яснити позивачеві, що його згода на розгляд справи за відсутності відповідача є одночасно відмовою від частини своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами, зокрема, щодо неможливості зміни позивачем предмета або підстави позову та зміни розміру позовних вимог. Якщо ж позивач реалізує ці права, то у такому випадку суд повинен відкласти судовий розгляд на підставі ч. 3 ст. 224 ЦПК для повідомлення про це відповідача.

Проте на практиці суди не завжди виконували цю вимогу.

Так, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 листопада 2006 р. рішення Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим у справі за позовом Г. до Роздольненського підприємства житлово-комунального господарства про стягнення суми і відшкодування моральної шкоди від 22 березня 2006 р. скасовано з підстав порушення судом першої інстанції ч. 3 ст. 224 ЦПК - заочне рішення ухвалено без відкладення судового розгляду для повідомлення відповідача про зміну позивачем предмету позову.

В окремих випадках суди ухвалювали заочне рішення у випадку зменшення позивачем розміру позовних вимог.

Так, під час розгляду Доманівським районним судом Миколаївської області 27 лютого 2006 р. справи за позовом Ш. до Я. про відшкодування матеріальної шкоди і моральної шкоди в судовому засіданні позивач зменшив вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, що не стало перешкодою для суду ухвалити заочне рішення.

Як зауважується Верховним Судом України у Листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах», норма ч. 3 ст. 224 ЦПК не підлягає звуженому тлумаченню, і суд у разі зменшення позивачем розміру позовних вимог також повинен відкласти судовий розгляд для повідомлення про це відповідача, оскільки відповідач у цьому випадку може визнати позов із відповідними наслідками (ст. 174 ЦПК).

Разом з цим, існують різні думки щодо можливості ухвалення заочного рішення за наявності прохання від позивача про розгляд справи за його відсутності, оскільки неможливо позивачу роз’яснити наслідки розгляду справи в заочному провадженні і з’ясувати його волевиявлення. За таких підстав ухвалення заочного рішення є неможливим, адже за ч.1 ст.224 ЦПК позивач має не заперечувати проти заочного розгляду, а у разі подання заяви про розгляд без участі позивач не наводить позиції щодо можливості заочного розгляду, що не може прирівнюватися до відсутності заперечень.

ЦПК не висвітлює питання, як бути у разі пред’явлення зустрічного позову і неявки до суду одного з відповідачів: чи-то за первісним позовом, чи-то за зустрічним позовом? Тому позиція суддів з приводу можливості постановлення заочного рішення також є різною. Вбачається, що оскільки розгляд обох позовів проводиться в одному провадженні, то заочний розгляд одного з позовів є неможливим. У разі повторної неявки позивача за одним з позовів, суд може залишити його без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.207 ЦПК.

У суддів постає питання, як бути при ухваленні заочного рішення у разі наявності у справі третіх осіб. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, вступають в процес, який уже порушений. При цьому захищають свої самостійні права на предмет спору.

Вони користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача. Такий позов може бути пред’явлений до обох сторін або до однієї сторони за первісним позовом. У випадку явки в судове засідання первісного позивача та третьої особи і неявки відповідача за первісним позовом ухвалення заочного рішення виключається, оскільки позивач і відповідач є співвідповідачами за позовом третьої особи, а явка в засідання хоча одного відповідача не дає право на заочне рішення.

А як бути коли і позивач, і відповідач за первісним позовом у судове засідання не заявились, будучи повідомленими належним чином?

Вбачається, що прийняття заочного рішення за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову можливий лише у разі залишення без розгляду первісного позову.

При цьому за наявності у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, питань у суддів не виникає, оскільки вони не володіють правами позивача і їх згода на ухвалення заочного рішення не потрібна.

Суд вирішує питання щодо заочного розгляду справи до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Оскільки процесуальним законом не встановлено вимоги щодо форми її прийняття, така ухвала може бути оформлена як окремий процесуальний документ відповідно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦПК, так і протокольно, відповідно до вимог ч. 2 ст. 210 ЦПК. Проте на практиці трапляються випадки, коли суди взагалі не постановляють ухвалу про заочний розгляд справи.

Так, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 квітня 2007 р. скасовано ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2006 р., якою повернено апеляційну скаргу відповідача у справі на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 9 лютого 2006 р. у справі за позовом К. до Міністерства промислової політики України про поновлення на посаді директора державного підприємства "Електроважмаш", визнання недійсними наказів цього міністерства. Колегія зробила висновок про те, що відсутність в матеріалах справи ухвали про заочний розгляд справи свідчить про порушення судом розгляду справи в заочному порядку.

Наприклад, така ухвала була постановлена при розгляді справи у порядку заочного провадження Шахтарським міськрайонним судом Донецької області у справі за позовом І. до ТОВ "Еко-Інвест" про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Є випадки, коли суд постановляє ухвалу про розгляд справи за відсутності відповідача.

Так, зокрема, зазначено в протоколі судового засідання Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2005 р., в якому було ухвалено заочне рішення у справі за позовом державного підприємства "Житлово-експлуатаційна дільниця "Будівельник" до С. про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Аналіз матеріалів узагальнення виявив той факт, що у судів немає єдиної практики щодо процесуально-документального оформлення заочного рішення.

В описовій частині заочного рішення необхідно вказати, що справа розглядалася за відсутності відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням вимог, встановлених законом.

Аналіз судової практики свідчить, що в окремих випадках ухвалені судом рішення іменується заочним, хоча ні з описової, ні з мотивувальної, ні з резолютивної частини не випливає, що воно дійсно ухвалено в порядку заочного провадження.

Так, Косівський районний суд Івано-Франківської області 20 лютого 2006 р. ухвалив заочне рішення у справі за позовом Х. М. до Х. В. про розірвання шлюбу, хоча у рішенні не міститься ні зазначення про згоду позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження, ні ухвали суду про розгляд справи в порядку заочного провадження, ні посилання на норми ст. 8 ЦПК, які регламентують заочний розгляд справи, а резолютивна частина рішення не містить роз’яснення про особливий порядок оскарження (перегляду) заочного рішення відповідачем.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК у резолютивній частині заочного рішення має зазначатися строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження, а також відповідно до ст. 226 ЦПК обов’язково має бути зазначено строк і порядок подання відповідачем заяви про його перегляд.

У багатьох випадках суди першої інстанції всупереч зазначеним вимогам у резолютивній частині заочного рішення не вказують порядок та строк подачі заяви про перегляд заочного рішення або формулювання в заочному рішенні порядку та строків його перегляду та оскарження є незрозумілими для сторін. Це призводить до того, що відповідач оскаржує заочне рішення в загальному порядку до апеляційного суду, а апеляційні суди відмовляють у прийнятті апеляційної скарги у зв’язку з недотриманням порядку оскарження заочного рішення, передбаченого ст. 228 ЦПК, що фактично призводить до затягування строків розгляду справи.

У деяких справах в резолютивній частині заочного рішення суд вказував лише на можливість перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив, при цьому не вказавши на можливість апеляційного оскарження заочного рішення.

Прикладом цьому є заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 квітня 2006 р. у справі за позовом комунального підприємства ЖЕО-103 Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації до Швед Е. В., Швед А. О., Швед А. О. про стягнення заборгованості за витрати на ремонт будинку та прибудинкової території і комунальні послуги.

Іноді судді ухвалюють заочне рішення, а в резолютивній частині роз’яснюють порядок оскарження звичайного рішення.

Як приклад, слід навести рішення Шевченківського районного суду м. Києва, постановлене 01.02.2007 року в справі за позовом Х.Д.В. до ПП "Торговельно-виробнича фірма "Вавілон" про стягнення зарплати. Назва рішення не містить вказівки про те, що воно є заочним, в мотивувальній частині з посиланням на ст. 224 ЦПК суд ухвалює за можливе постановити заочне рішення, а в резолютивній частині роз’яснює, що заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня такого оголошення, а апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суди в резолютивній частині заочного рішення повинні вказувати, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої протягом десяти днів з дня отримання його копії. Також повинно зазначатися, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене до апеляційного суду з визначенням порядку апеляційного оскарження, а також вказуватися, що позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку до апеляційного суду. Як зауважується Верховним Судом України у Листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах», зазначена частина заочного рішення може мати таке формулювання: «Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду ____ області через ______ суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку».

Відповідно до ст. 227 ЦПК відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

На практиці одним з найбільш характерних порушень, які допускають місцеві суди, є недотримання строків та порядку повідомлення відповідачів, які не з’явилися в судове засідання, про заочне рішення. У багатьох матеріалах справ взагалі відсутні дані про отримання відповідачем копії заочного рішення. У деяких справах наявні лише копії супровідних листів про направлення звичайною кореспонденцією копії заочного рішення відповідачу.

Такі порушення в подальшому можуть негативно позначитися на дотриманні строків розгляду справи, виконанні заочного рішення, ускладнити вирішення питання про своєчасність подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення і зумовити виконання судом додаткових процесуальних дій (поновлення процесуальних строків тощо), яких можна було б уникнути в разі дотримання відповідних вимог законодавства.

Немає єдиного підходу у законодавстві різних держав щодо можливості оскарження заочного рішення. Так, законодавство Франції і Англії передбачає для заочних рішень специфічний спосіб оскарження, що не виключає можливість оскарження заочних рішень шляхом подачі апеляційної скарги. Згідно зі ст.205 ЦПК Естонії апеляційному оскарженню підлягає не первинне, а нове заочне рішення, постановлене після відновлення провадження у справі[52].

Національне законодавство передбачає скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, за заявою відповідача, якщо відповідач не з’явився усудове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, а докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Право на апеляційне оскарження виникає у відповідача лише щодо повторного заочного рішення (ч. 3 ст. 232 ЦПК), а вперше прийняте заочне рішення він може оскаржити у апеляційному порядку лише у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (ч. 4 ст. 231 ЦПК). У апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду (п. 16 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

ЦПК не містить положень щодо порядку оскарження заочного рішення третіми особами або особами, які не брали участі у розгляді справи, проте суд прийняв рішення щодо їх прав та обов’язків. Відповідно до позиції Верховного Суду України, у цьому випадку оскарження заочного рішення має відбуватися у загальному порядку.

Статтею 229 ЦПК встановлено вимоги щодо форми і змісту заяви про перегляд заочного рішення. За правилами ст. 121 ЦПК неналежно оформлена заява про перегляд заочного рішення залишається судом без руху і відповідачу надається строк для усунення недоліків. У разі, якщо відповідач у встановлений строк виправить визначені судом недоліки, заява про перегляд заочного рішення вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що постановляється відповідна ухвала.

Складним питанням у судовій практиці є можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною і повернення її заявникові. Частиною 7 ст. 229 ЦПК передбачено, що до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила ст. 121 ЦПК, тобто про залишення заяви без руху та про визнання заяви неподаною та повернення її заявникові. Однак у ст. 293 ЦПК серед ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, не вказано ухвалу про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові, а передбачено лише можливість апеляційного оскарження ухвал про повернення заяви позивачеві (заявникові) - п. 3 ч. 1 ст. 293 та про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду - п. 16 ч. 1 ст. 293.

Верховним Судом України у Листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах» була визнана правильною практика апеляційних судів, які розглядають апеляційні скарги на ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаними та повернення їх заявникові, виходячи з аналогії закону відповідно до ч. 7 ст. 8 ЦПК.

Так, Апеляційним судом Київської області 17 листопада 2006 р. розглянуто та задоволено апеляційну скаргу на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2006 р. про визнання неподаною та повернення заяви про перегляд заочного рішення у справі за позовом ЗАТ комерційного банку "ПриватБанк" в інтересах товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" до Л. про відшкодування шкоди.

Неможливість оскарження відповідачем у справі ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові призвело б до позбавлення його права на апеляційне оскарження заочного рішення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК відповідач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку лише після залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Таке вирішення наявної прогалини у чинному цивільному процесуальному законодавстві слід підтримати. Разом з цим, слід зауважити, що ч.7 ст.8 ЦПК передбачає можливість застосування лише аналогії матеріального, а не процесуального права. З огляду на це, ч. 1 ст. 293 ЦПК слід доповнити ухвалою про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові.

Відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. Вирішуючи питання про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції відповідно до вимог статей 72 - 73 ЦПК повинен повідомити осіб, які беруть участь у справі, про місце і час розгляду цього питання. Але суди не завжди виконують зазначені вимоги.

Так, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2006 р. скасована ухвала Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим про залишення без розгляду заяви С. про перегляд заочного рішення суду від 6 травня 2006 р. у справі за позовом Кримського природного заповідника до того ж С. про виселення з підстав розгляду судом питання щодо строку подання заяви про перегляд заочного рішення всупереч вимогам статей 72 - 73 ЦПК без виклику осіб, які беруть участь у справі.

У випадку постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав, встановлених ст. 207 ЦПК, така ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку окремо від рішення суду відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 293 ЦПК.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, й одночасно повідомляє їх про час і місце розгляду заяви.

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд відповідно до ч. 3 ст. 231 ЦПК постановляє ухвалу, в якій може реалізувати одне з таких повноважень:

1) залишити заяву без задоволення;

2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Зі змісту ст. 232 ЦПК випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом двох обставин:

1) відповідач не з’явився в судове засідання, в якому ухвалено заочне рішення, та не повідомив про причини неявки з поважних причин;

2) докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Так, на підставі того, що відповідачем не надано докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2006 р. про перегляд заочного рішення цього ж суду від 20 вересня 2006 р. у справі за позовом П. до С. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

У місцевих судах склалася неоднозначна практика щодо скасування заочного рішення судом, який його ухвалив.

Так, Чорноморський районний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 25 квітня 2006 р. скасував заочне рішення суду від 3 березня 2005 р. у цивільній справі за позовом Ф. С. до Ф. І. про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів на утримання дитини лише на підставі того, що судом було встановлено, що відповідач не з’явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин без з’ясування наявності доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

В інших випадках суди з’ясовують також наявність у відповідача доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

Наприклад, ухвалою Київського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2006 р. скасовано заочне рішення суду від 26 квітня 2006 р. у цивільній справі за позовом В. до ЗАТ "Симкоммунсервис" про стягнення вихідної допомоги, несплаченої при звільненні працівника на підставі того, що судом було встановлено, що відповідач не з’явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, та докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У зв’язку із скасуванням заочного рішення без з’ясування, чи є у відповідачів докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, після скасування заочного рішення ухвалюються рішення, аналогічні попереднім.

Як випливає з п. 2 ч. 3 ст. 231 ЦПК у разі скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, призначається дата розгляду справи в загальному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 232 ЦПК позивач, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - відповідач, мають право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, а також відповідно до ч. 3 ст. 232 ЦПК в загальному порядку оскаржується позивачем або відповідачем повторне заочне рішення.

В апеляційних судів склалася неоднакова практика щодо постановлення ухвал у випадку, якщо відповідач оскаржує в апеляційному порядку заочне рішення без попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення. Деякі апеляційні суди у таких випадках відмовляють у прийнятті апеляційної скарги.

Зокрема, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 листопада 2006 р. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги відповідача у справі на заочне рішення Бахчисарайського районного суду АРК від 1 вересня 2006 р. за позовом К. до Т. про розірвання шлюбу із зазначеної підстави.

Наявна також практика, коли апеляційний суд у цьому разі повертає апеляційну скаргу відповідачу. У окремих випадках апеляційні суди залишають відповідну заяву без розгляду.

Наприклад, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2006 р. залишено без розгляду апеляційну скаргу відповідача у справі Р. на заочне рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2005 р. за позовом Ш. до Р. про стягнення матеріальної та моральної шкоди, та зобов’язання відповідача знести будівлю у зв’язку з тим, що відповідач не звертався до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2006 р. залишено без розгляду апеляційну скаргу відповідача у справі на заочне рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 січня 2006 р. за позовом В. до Л. із тієї ж підстави.

Є також випадки, коли апеляційний суд відмовляє відповідачу у справі в апеляційному оскарженні заочного рішення із тієї ж підстави.

Так, в ухвалі Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 серпня 2006 р. за апеляційною скаргою про апеляційне оскарження заочного рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 травня 2006 р. у справі за позовом Л. до Д. Г., Д. С. про визнання права власності на частину будинку.

Неоднаковість у практиці постановлення таких ухвал зумовлена відсутністю в ЦПК чітко визначених повноважень апеляційного суду в цьому випадку. Однак на підставі системного аналізу норм статей 294, 297 ЦПК Верховний Суд України вбачає правильною практику, коли апеляційний суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги відповідачу, якщо він не звертався до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про його перегляд (Лист від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах»).

Зокрема, ч. 3 ст. 294 ЦПК передбачено, що апеляційна скарга залишається без розгляду у випадку, якщо вона подана після закінчення встановлених строків, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Таким чином, норма про залишення апеляційної скарги без розгляду не підлягає застосуванню у випадку недотримання відповідачем процедури оскарження заочного рішення.

Зі змісту ст. 297 ЦПК випливає, що суддя-доповідач вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом. Таким чином, у випадку відсутності підстав для прийняття апеляційної скарги до розгляду або повернення скарги з підстав, передбачених ч. 2 та ч. 4 ст. 297, правильною є практика, коли апеляційний суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги. Аналогічне формулювання, як правило, застосовується і при відмові у прийнятті апеляційних скарг на ухвали, які відповідно до ст. 293 ЦПК не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду (тобто у процесуально аналогічній ситуації). Ця позиція була відображена й у Постанові Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” від 24.10.2008 №12, в якій зазначається, що відповідно до ст.ст. 231, 232 ЦПК оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення. В іншому випадку апеляційний суд відмовляє в прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення.

У цьому випадку апеляційний суд в резолютивній частині ухвали повинен також роз’яснити відповідачу у справі його право на звернення із заявою про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, в порядку ст. 228 ЦПК.

Правильною Верховний Суд України вбачає й практику, коли апеляційний суд також відмовляє в прийнятті апеляційної скарги відповідача на ухвалу місцевого суду про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення на тій підставі, що така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (Лист від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах»).

Як зауважується у Постанові Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” від 24.10.2008 №12 у разі подання відповідачем до місцевого суду заяви про перегляд заочного рішення з клопотанням про поновлення строку на подання заяви про перегляд, у той час як відповідне рішення оскаржене позивачем в апеляційному порядку й апеляційна скарга прийнята до розгляду, апеляційне провадження не може бути проведене до розгляду місцевим судом цієї заяви. У такому випадку справа повертається до місцевого суду.

Складним питанням у практиці апеляційних судів є оскарження рішення, яке визначене судом як заочне, якщо таке рішення за своїм змістом не є заочним. Неоднаково вирішується апеляційними судами питання про те, чи таке рішення може бути оскаржено у загальному порядку, чи як заочне.

Як зауважується Верховним Судом України у Листі від 01.05.2007 «Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах», апеляційним судам у такому випадку необхідно керуватися тим, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України, і тому вважаються законними та обґрунтованими, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Тому особи, які беруть участь у справі, не вправі робити висновок щодо законності та обґрунтованості рішення суду, в тому числі і про те, що ухвалене рішення не є заочним у зв’язку з недотриманням судом вимог статей 224 - 233 ЦПК. У зв’язку з цим вбачається правильним, що рішення, визначене як заочне судом, що його ухвалив, має оскаржуватися в порядку, визначеному для оскарження заочних рішень, незалежно від оцінки особами, які беруть участь у справі, з дотриманням судом умов проведення заочного розгляду справи.

Єдиним винятком може бути випадок, коли суд взагалі не постановив ухвалу про заочний розгляд справи. Уявляється, що у цьому разі суд здійснив розгляд справи в загальному порядку.

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 232 ЦПК після скасування заочного рішення суд призначає справу до нового судового розгляду в загальному порядку. У разі неявки відповідача у нове судове засідання суд за наявності інших встановлених умов може постановити повторне заочне рішення. Однак відповідно до зазначеної норми повторне заочне рішення може бути оскаржене як позивачем, так і відповідачем лише в загальному порядку, встановленому ЦПК. Таким чином, право на подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення втрачається.

ЦПК визначив моменту обчислення строків для реалізації відповідачем права на апеляційне оскарження заочного рішення – день постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Переглядів: 1309